Буковинська дерев'яна культова архітектура ХVІІ-ХІХ ст. (До проблеми взаємовпливів народних традицій та церковних канонів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІІЇ ІМ. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.05 - етнологія

БУКОВИНСЬКА ДЕРЕВ'ЯНА КУЛЬТОВА

АРХІТЕКТУРА ХVІІ - ХІХ СТ. (до проблеми взаємовпливів народних традицій та церковних канонів)

ЧУЧКО Михайло Костянтинович

Київ - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дисертаційної роботи полягає в тому, що у ній вперше зроблена спроба конкретизувати наукові уявлення стосовно проблеми взаємовпливів народних традицій і церковних канонів в правовій організації спорудження, утримання та обладнання культової архітектури Буковини.

Буковина, як історико-етнографічний регіон України безпосередньо контактуючий з Поділлям та Покуттям, а також своїм пограничним положенням по відношенню до східно-романських країн -- Молдавії та Румунії, виділяється історико-культурною специфікою.

Своєрідність етноінтеграційних процесів на території Північної Буковини сприяло утворенню зонально-специфічного “хатнього” типу дерев'яної храмової архітектури, який привертав увагу дослідників переважно у зв'язку з виникненням і відтворенням архаїчного типу безбанного завершення аналогічному “даховому” завершенню профанної житлової архітектури. При цьому лишився поза увагою цілий спектр формоутворюючих елементів цих храмів, які також обумовлені взаємодією канонізованих регламентацій та віковим народним досвідом.

Найбільш репрезентативно в етнографічних працях представлений вплив церковних обрядових форм, зокрема відправа деяких з них в храмових спорудах. Зворотній вплив традиційних культурних форм на канонізовані нормативи храмовлаштування практично досі не привернули увагу етнологів. Значна кількість фрагментарних даних про процеси фундації храмів, форм патронату, ґенези літургійного обладнання місцевих храмів, а також форм і видів дарів прихожан, які містяться в історико-церковній та історико-краєзнавчій літературі Буковини, були залучені автором для розкриття досліджуваної проблеми.

У високопрофесійній архітектурно-мистецтвознавчій літературі лишились не дослідженими питання традиційної практики будівництва і утримання дерев'яних культових будівель краю, облаштування їх відповідно канонізованих церковних літургійно-значимих елементів і їх поєднання з дарчими предметами народного декоративно-прикладного мистецтва.

Мета дослідження полягає у необхідності простежити закономірності становлення української традиційно-побутової культури, як синтезу дохристиянських і християнських світоглядних уявлень українців, матеріалізованих у культовій архітектурі Буковини ХVІІ-ХІХ ст.:

-- проаналізувати організаційно-правові засади спорудження та утримання храмів;

-- виявити канонізовано-ритуальні та народні прийоми обладнання;

-- з'ясувати функціональний розподіл храмового простору;

-- конкретизувати взаємодію у використанні літургійно-канонізованої утварі та предметів народного декоративно-прикладного мистецтва.

Загальну мету конкретизується у таких завдання дослідження:

зясувати нормативну базу та організаційно-обрядові основи спорудження і утримання деревяних культових споруд Буковини в XVII - XIX ст. у їх взаємодії з традиційно усталеними прийомами;

проявити традиційні способи оберігання деревяних культових споруд Буковини;

здійснити порівняльний аналіз формоутворюючих елементів традиційного житла та деревяних культових споруд на Буковині протягом XVII - XIX ст.;

проаналізувати співвідношення канонічного та традиційно-народного при формуванні сакрального простору буковинських деревяних культових споруд та їх опорядження.

Предметом дослідження є канонізована і традиційна практика організації спорудження, утримання та обладнання культової архітектури Буковини.

Хронологічні межі дослідження охоплюють XVII - XIX ст. Ця епоха поділяється на два окремі періоди в історії Буковини: перший - молдавсько-турецький (до 1774 р.), другий - австрійський (з 1774 р.). Хронологічно робота обмежується 1900 р., оскільки саме в цей час на Буковині завершилося формування як основних типів деревяних культових споруд, так і сільського житла. Відбулося оформлення нормативної бази й організаційно-обрядових засад храмового будівництва.

Територіально дисертація охоплює північну та південну частини Буковини, до якої ми включаємо сучасні Чернівецьку область України та Сучавський і, частково, Ботошанський повіти Румунії. Зауважимо, що деревяна культова архітектура східної частини Чернівецької області - Хотинщини, розглядається в дисертаційному дослідженні лише до 1812 р., коли цю територію було включено до складу Російської імперії і тут почали будувати храми синодального зразка.

Методологічною базою роботи є суцільний, або так званий “щільний” аналіз документальних свідчень, тою чи іншою мірою пов'язаний з обраними аспектами проблеми. Методологічну основу становить принцип історизму. Дослідження здійснене на основі загальнонаукових методів аналізу та синтезу, узагальнення, спеціальних методів історико-етнографічного дослідження, як критика джерел, історична реконструкція, порівняльно-істоичний та проблемно-тематичний методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку забезпечило можливість оптимально використати нові архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці, а також оригінальні авторські польові дослідження.

Значною допомогою у методологічному плані стали праці П. Юрченка, Г.Логвина,Ю.Гошка, Р.Кирчива, Л. Прибєги, Р.Сєлєцького,Т. Кіщук, І. Могитича, П. Федаки.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше на основі комплексного аналітичного опрацювання письмових, археологічних, речових, архітектурних та польових матеріалів і музейних колекцій зясовуються питання будівництва, утримання, постачання та охорони деревяних культових споруд Буковини, а також формування і розвиток їх архітектурно-обємного планування та особливостей внутрішнього обладнання протягом XVII - XIX ст. в контексті взаємовпливів народних традицій та церковних канонів.

Практичне значення одержаних дисертантом результатів полягає в тому, що вони розширюють предметне коло етнологічної науки, вводячи сакральну архітектуру, як вагому форму культурної спадщини українського народу. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні, як загальних праць з етнографії України, так і аналогічних розвідок анансованої автором проблеми в інших історико-етнографічних регіонах України, а також сусідніх Румунії та Молдови. Значний джерелознавчий матеріал роботи може бути використаний в працях подальших дослідників, в учбово-педагогічній практиці, написанні навчально-методичних посібників та учбових програм. Прикладне значення одержаних результатів полягає також у можливості залучення їх при формуванні архітектурних та етнографічних експозицій у музеях народної архітектури та побуту, відповідних відділів історико-краєзнавчих музеїв та в практиці архітектурно-реставраційних робіт.

Дисертаційна робота виконувалась в рамках планової теми кафедри етнології, античної та середньовічної історії ЧДУ “Актуальні проблеми етнології та археології Буковини”.

Структура дисертаційного дослідження складається з вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, який включає 224 найменування та 25 ілюстрацій. Повний обсяг дисертації складає 181 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, структура, методи та методологічні принципи дослідження. Визначені мета, завдання, хронологічні і географічні межі роботи. Охарактеризовано стан наукової розробки теми та джерельну базу, вказано на її наукову новизну та практичне значення, а також на особистий внесок автора.

Перший розділ дисертації “Історіографія та джерела” присвячено аналізу історіографії та джерельної бази проблеми.

У першому підрозділі “Історіографічний огляд проблеми” розглянуто історію дослідження дерев'яного культового будівництва на Буковині.

Окремі відомості про культові споруди буковинського краю зустрічаються в історичних документах, літописах та описах ХV - ХVIII ст. З початку 70-х рр. XIX ст. дерев'яне церковне зодчество Буковини стало предметом студій науковців. Одним із перших цієї теми торкнувся в 1871 р. Є. Голубинський, у 1877 р. дослідження на цю тему опублікував Т. Білоус. Цей дослідник одним з перших звернув увагу на локальні конструктивні особливості буковинських церков. Окремі згадки про дерев'яні церкви буковинської Гуцульщини містяться в праці Л.А. Сімігіновича-Штауфе “Етнічні групи на Буковині”. Однак наукову розробку цієї проблеми започаткували дослідники наприкінці XIX ст. У цей час в науковий обіг входять роботи, спеціально присвячені культовому зодчеству Буковини, в тому числі дерев'яному. На особливу увагу заслуговують праці К.А. Ромшторфера, О. Монастирського, С. Маріана, І. Пашкана, Т. Тарнавського, І. Грабаря. Значний інтерес становлять також праці та окремі публікації кінця XIX - початку XX ст., присвячені висвітленню деяких аспектів організаційних, обрядових та правових засад буковинського дерев'яного церковного будівництва в період молдавського та австрійського правління. Особливої уваги з поміж них заслуговують дослідження І. Воробкевича, В. Мордвинова, Т. Юцковського, І. Ончула, Д. Дана, К. Бринзана, Н. Котлярчука та І. Ністора.

Наступний період наукового дослідження буковинської дерев'яної архітектури охоплює 20-30 рр. XX ст. Вагомим внеском у розробку проблем дерев'яного культового будівництва Буковини на цьому етапі стали роботи Вадима та Данила Щербаківських. У них було вперше запроваджено в науковий обіг термін “церкви буковинського типу” та окреслено їх типові риси. Цікаві відомості про давне дерев'яне церковне будівництво на Буковині та Хотинщині містяться в працях В. Курдиновського, С. Релі, Е. Гостюка та Г. Крамарюка.

Новий етап у вивченні дерев'яного культового зодчества буковинського краю розпочався у повоєнні часи. В кінці 40-х - 80-х рр. XX ст. розгортається широкомасштабне дослідження пам'яток дерев'яної культової архітектури Буковини. Вагомим внеском у їх вивчення стали роботи В. Січинського, В. Нагірняка, Г. Логвина, Д. Гобермана, П. Юрченка, І. Солкану, Ю. Гошка, Т. Кіщук, І. Могитича, П. Федаки та ін. В цей період з'являються узагальнюючі дослідження традиційної культової архітектури Українських Карпат, у тому числі й дерев'яних культових споруд гірської частини Буковини.

Маючи значну наукову цінність відносно архітектурно-художнього аналізу пам'яток, деякі публікації містять неточність датування споруд та слідування хибно представленим висловлюванням, що щодо заборони вертикального розвитку буковинських храмів нормативними документами турецької влади. Аналіз широкого кола нормативних актів не підтвердив цієї усталеної думки.

У 90-х рр. ХХ ст. розпочався новий період у дослідженні буковинської дерев'яної культової архітектури. Крім традиційно-архітектурних аспектів розширилося коло проблем, пов'язаних з церковним будівництвом. Зокрема, увагу дослідників привернули питання: історії будівництва буковинських скитів (М.Пахомі); генетичної природи буковинських іконостасів (П.Єсін); символіки канонічних архітектурних деталей (О.Болюк) та ін.

Аспекти організаційно-обрядових засад спорудження, утримання, постачання та оберігання культових споруд Буковини ХVІІ - ХІХ ст., які лишилися поза увагою дослідників храмового будівництва представлені в ряді публікацій дисертанта.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” охарактеризовано письмові та матеріальні джерела до вивчення пороблеми взаємовпливів церковних канонів та народних традицій в дерев'яних культових спорудах Буковини ХVІІ - ХІХ ст.

Окремі аспекти, що стосуються будівництва, обладнання, обстеження, постачання та ремонту дерев'яних культових будівель Буковинської єпархії в кінці ХVІІІ-ХІХ ст. знайшли своє відображення в листах, інвентарних описах, актах і протоколах канонічних візитацій, грамотах, посланнях, формулярних і клірових відомостях, видаткових книгах та проектно-кошторисній документації, які зберігається в фондах Державного архіву Чернівецької області та Науковому архіві Чернівецького музею народної архітектури і побуту. Літописи, описи, публікації у періодичній пресі, матеріалах статистичних довідників - шематизмах, опубліковані письмові джерела. Джерелом до теми стали також матеріальні пам'ятки, музейні зібрання та польові матеріали автора. Вони дали хоча і фрагментарний, але цінний матеріал.

Таким чином, аналіз джерельної бази засвідчив відсутність робіт, тематично-спрямованих стосовно обраної нами проблеми. Хоча при цьому виявилась значна кількість фрагментарних оказіально значимих свідчень, описів та предметних реалій, які склали джерельну основу дисертації.

Другий розділ дисертації “Традиційна практика будівництва та утримання дерев'яних культових споруд на Буковині в ХVІІ - ХІХ ст. Матеріал та способи спорудження” присвячений огляду нормативної бази , етапів, що передують будівництву храмів (джерел фінансування, обрання місця, визначення майстрів), та етапів самого будівничого процесу (вибір матеріалів, закладин, зведення, завершення та освячення), а також способам утримання храмів. Він складається з двох підрозділів.

У підрозділі “Організаційно-обрядова практика” розглянуто нормативну базу, способи спорудження та обрядові аспекти церковного будівництва, проведено паралелі з традиційними способами закладення і зведення народного житла.

Дерев'яні культові споруди на території краю відомі, принаймні, з давньоруських часів, про що свідчать археологічні дані. З включенням земель між Дністром, Прутом, Сіретом, Черемошем та Сучавою до складу Молдавського князівства, на цих теренах розпочалося інтенсивне дерев'яне церковне будівництво, яке провадилось коштом молдавських можновладців.

У ХVІІ-ХІХ ст. кількість церков на Буковині значно зросла. Але більшість культових споруд, збудованих в цей період, продовжували залишатись дерев'яними. Це пояснюється як відносною дешевизною матеріалу, наявністю місцевих майстрів, так і значною мірою обмеженими соціально-економічними можливостями застосування каменю.

Організаційна практика будівництва базувалася на візантійському патрональному праві часів імператора Юстиніана, складовими якого були інституції церковного ктиторства, патронату й епітропства (церковні старости). Це право було оформлене рядом законодавчих актів Молдавського князівства (хрисов Г. Гіки від 15 липня 1764 р.) та Австрійської імперії (“Духовний регламент” 1786 р., урядові розпорядження 1788 р., 1795 р., 1843 р., правила 1857 р., 1862 р., інструкція міністерства віросповідань 1870 р., розпорядження про епітропів 1859 та 1899 рр.). В молдавський період основними фундаторами церков та монастирів виступали молдавські воєводи, бояри, представники дрібного дворянства та духовенства. Зрідка засновниками храмів були сільські громади. В період австрійського правління у краї опікування будівництвом церковних споруд планувалося цілковито перекласти на утворений австрійським цісарем Йосифом ІІ з церковно-монастирських володінь Буковинський православний релігійний фонд, безпосереднім патроном якого був сам імператор. Однак, поки у релігійному фонді на зазначені цілі не були зібрані в достатній кількості матеріальні ресурси, доти спорудженням храмів (згідно австрійського законодавства) повинні були опікуватися церковні патрони -- власники маєтків, на землі яких розміщувалися церкви. Патронами могли виступати як окремі землевласники, так і місцева адміністрація або релігійний фонд. Патрони користувалися певним привілеями і зобов'язувались вносити визначену законодавчими актами частку на будівництво культових споруд.

Для будівництва храму намагалися підібрати придатне місце, як правило на підвищенні або в центрі поселення. При обранні ділянки під житло головним критерієм виступала його сакральна безпечність.

Спорудження дерев'яних культових будівель у ХVІІ-ХVІІІ ст. велося за традиційними прийомами наслідування давнішим зразкам, що існували або в самій Буковині, або за її межами. Зокрема, основним прототипом для будівництва буковинських дерев'яних храмів ХVІІ- ХVІІІ ст. була обрана дерев'яна церква воєводи Драгоша у Волівці сер. ХІV ст. (1346р.)(згодом перенесена до Путни).

Професійні прийоми спорудження храмів за проектно-кошторисною документацією почали впроваджувати на Буковині лише з поч. ХІХ ст. З цього ж періоду запроваджується нагляд за здійсненням церковного будівництва з боку будівельних комітетів та інженерів будівельного департаменту крайової адміністрації.

Після обрання ділянки під церкву укладали угоду з підрядчиком та наймали майстрів. Паралельно патрон та громада займалися заготівлею будівельних матеріалів (дерева, каменю). Ліс для будівництва заготовляли в два періоди (осінь - зима, зима - весна).

Обрядовий аспект спорудження церковних будівель буковинського краю ґрунтувався у ХVІІ-ХІХ ст., на відповідних положеннях статуту православної церкви, які акумулювали значною мірою вироблені віками народні традиції спорудження житла.

Зокрема, акт закладення нової культової споруди обрядово значно розвинений, ніж акт закладання житла. Розпочинався він з церковної відправи, освячення наріжного каменю та місця під храм і завершувався встановленням у вівтарній частині майбутнього храму дерев'яного хреста. Акт закладення житла обмежувався перевіркою місця.

Спорудженням храмової будівлі займалися найняті за контрактом народні майстри. Підвалини церкви закладалися подібно до підвалин житла. Будівництво велося у традиційний спосіб. Стіни зводили з брусів або напівколод (протесів) технікою в зруб. На кутах колоди з'єднувалися в прості вугли з лишком (в охоп) або без лишку(в канюк). Кутові випуски у верхній частині утворювали кронштейни. Для будівництва використовували дуб, ялину, ялицю, іноді липу. Для покриття споруд застосовували дранку, інколи очерет або солому.

По вивершенні церкви її увінчували хрестами як знаком благопобажання парафіянам храму. На покрівлі хати встановлювали деревце - знак побажання її мешканцям щасливого життя. Новоспоруджений храм урочисто освячували. Цей акт відбувався за участю високих церковних достойників в присутності представників влади, церковних патронів та парафіян і завершувався святковим обідом. День освячення церкви -- храм -- відзначається громадою щороку. Житло почали освячувати з кін. ХІХ ст.

У підрозділі “Традиційні способи утримання культових споруд” розглянуто практику постачання та ремонту культових будівель.

У XVII-ХІХ ст. утримання культових споруд здійснювалося ктиторами та патронами, які разом з громадою піклувалися про храм.

З кінця ХVІІІ ст. запроваджується систематичний нагляд з боку духовних властей за технічним станом культових будівель. Постачання церков та дзвіниць необхідним начинням і обладнанням покладалося, відповідно до австрійського законодавства про патронат, на церковних патронів та релігійні громади. Кожне нове розпорядження, видане австрійською адміністрацією після “Духовного регламенту” 1786 р., змінювало частку внеску цих двох головних постачальників.

Важливою складовою утримання культових споруд було їх оберігання від пожеж, стихійного лиха, пограбувань. З кінця ХІХ ст. почали проводитися перші пам'ятнико-охоронні заходи, в тому числі й спрямовані на музеєфікацію давнього церковного начиння, яке залишилося поза використанням.

У третьому розділі “Архітектурна матеріалізація світоглядних уявлень буковинців в храмових спорудах ХVІІ-ХІХ ст.” розглянуто відображення світоглядних уявлень жителів буковинського краю в формуванні планової структури та вертикального простору дерев'яних культових споруд, проведено паралелі з народним житлом.

У першому підрозділі “Порівняльний аналіз планової структури житла і храму” проведено паралелі між планувальною організацію житлових та храмових споруд Буковини різних історичних періодів. Розглянуто основні принципи просторової орієнтації житла і храмів, становлення та еволюцію планувальних типів, збільшення їх розміру.

Буковинський дерев'яний храм пройшов складний шлях розвитку від найпростіших дводільних до масово поширених у ХVІІ-ХІХ ст. тридільних споруд. Основі православного храму на Буковині надавали, як правило, форми прямокутника, корабля або хреста, що обумовлювалося церковними канонами. Планувальний розвиток споруди відбувався з ХV ст. як за рахунок добудови притвору, так і за рахунок розширення центрального зрубу.. Відповідно до церковних канонів, найсакральніше місце храму - вівтар - орієнтується на схід.

Паралельно, у напрямку збільшення камерності розвивалося житло, в основі якого лежала одна кліть. Але збільшувалося воно лише у повздовжньому напрямку. Під впливом канонічно закріпленої східно-орієнтованої традиції християнських храмів в краї виробилася усталена східна орієнтація народного житла і, зокрема, канонізація його святкового кута в якому розміщувалися ікони.

У другому підрозділі “Традиційно профанні та професійно сакральні уявлення у формуванні вертикального простору житла і храму” з'ясовується відображення традиційного та канонічного в розвитку вертикалі в культових спорудах, проводяться паралелі з житловими спорудами.

В давнину людина співвідносила стелю і покриття з небесною сферою. Це знайшло свій вияв насамперед в побудові традиційного житла, де вертикальний розвиток обмежувався стелею, несучим елементом якої був сволок.

При формуванні вертикального простору дерев'яних культових споруд Буковини загальний символічний зміст профанних уявлень народних будівничих про вертикальний розвиток традиційного житла було підпорядковано певним церковним догматам, відповідно до яких, центральне або бічні перекриття храму символізували небесну сферу. У найпростіших буковинських дерев'яних церквах склепіння не мало добре вираженого завершення і заховувалося під площинами чотирисхилого, схожого до хатнього, даху, який використовувався в храмовому будівництві ще з давньоруських часів. З часом в краї з'явилися храми перехідного типу від безверхих до одноверхих, а також споруди з добре вираженим одним, трьома. зрідка п'яти верхами. Ілюзія висотності в них досягалася двома шляхами: а) за рахунок збільшення висоти стін і перекриття об'єму куполом; б) через збільшення ярусності шляхом заломів. Розвиток вертикалі у вежах-дзвіницях визначався їх функціональним та символічним значенням.

Основне завдання четвертого розділу “Принципи формування внутрішнього простору храму” -- проаналізувати основні принципи формування церковного інтер'єру, розглянуто канонічну регламентацію і функціональне призначення окремих його частин та обладнання, взаємодія літургійної утварі і дарчих предметів народного декоративного мистецтва.

У першому підрозділі “Канонічна регламентація функціональних частин храму” розглянуто розподіл внутрішнього простору культових споруд відповідно до церковних канонів.

Внутрішній простір буковинського дерев'яного храму XVII-XIX ст. складався з трьох частин - притвору, нави та вівтаря. Функції кожної з них регламентувалися церковними канонами. Розподіл простору храму між віруючими здійснювався відповідно до канонічних вимог та патріархальних традицій за статевими та віковими ознаками парафіян, а також їх соціальним статусом.

Найсакральнішим місцем храму є вівтар у якому міститься св. престол, жертовник та крісло архієрея на горньому місці. Від тієї частини храму, де моляться віруючі його відділено іконостасом. Для буковинських церков ХVІІ-ХІХ ст. характерне паралельне співіснування початкових (однорядних), перехідних (дворядних) та розвинених (три- п'ятирядних) типів іконостасів.

Традиційна структура п'ятирядного іконостасу складалася з: першого ряду -- “приділи”; другого -- “намісного”; третього -- “святкового”; четвертого -- “апостольського”; п'ятого -- “пророчого” та “Розп'яття Ісуса Христа з пристоячими”. У приділі та намісному ряді розташовували троє отворів--дверей(“царські врата” та двоє дияконських дверей). На полотні дверей розміщувалися образи святих. Особливість буковинських іконостасів полягала у вільному трактуванні канону розташування ікон намісного ряду.

Що стосується народного житла, то найсакральнішим в ньому вважається “покутнє” місце , де розташовували образи з лампадою, покутну лаву, стіл.

Центральна частина храму -- нава -- в народі називалася ще “чоловічником”, оскільки це було місце розташування чоловіків. Жіночою частиною церкви вважався притвор(“жиношник”, “бабинець”). У невеликих за розмірами храмах чоловіки могли стояти під час відправи поруч з жінками, але обов'язково праворуч.

У другому підрозділі “Церковні канони та народні традиції в опорядженні культових будівель” висвітлюються особливості обладнання та оформлення інтер'єру буковинських церков.

Внутрішнє опорядження буковинських дерев'яних храмів XVII-XIX ст. здійснювалося відповідно до літургійних вимог та місцевих традицій. Якихось принципових відмінностей в обладнання інтер'єрів церков в молдавський та австрійський періоди на Буковині не існувало. Єдиною новацією кін. ХІХ ст. була поява кафедри(казальниці).

Стіни притвору прикрашали іконами. Тут були також встановлені свічники, під стінами приміщення знаходилися хоругви та прецесійні хрести, а в окремих храмах з західного боку притвору були влаштовані хори.

Центральний зруб -- нава -- звичайно поділений на дві умовні частини: крилос або сідалище та власне наву. У крилосі знаходяться свічники та даскальські пульти, перед іконостасом -- амвон та три столики -- аналогіон, тетрапод і столик для літії. Ліворуч від аналсгіона, під північною стіною, розташовано столик для дарів. Стіни центральної частини церкви прикрашалися іконами, під якими містилися процесійні хрести, хоругви та страни або стільці для відпочинку парафіян. Посередині нави підвішано панікадило. В окремих храмах Буковини біля північної стіни було влаштовано дерев'яну казальницю для виголошення проповідей.

Буковинські іконостаси ХVІІ- XVIІІ ст. були одно-, дво-, чотири- або п'ятирядними. Для буковинських храмів ХІХ ст. характерні іконостаси із трьох чотирьох та п'яти ярусів. Народна традиція виявилася у технології виготовлення та оздоблення іконостасів в яких було трансформовано професійні мистецькі стилі.

В центральній частині вівтаря розміщено престол, на якому знаходяться антимінс, ківот, Євангеліє, напрестольний хрест та свічники. За престолом розміщується семисвічник (запозичений, як і ряд інших культових предметів, від старозаповітної скинії). Біля північної стіні міститься жертовник -- проскомідієрул з належними до нього предметами (хрестом, свічником, диптихом, дискосом, чашею, покровцями тощо). Стіни вівтаря прикрашають 12 ікон-празників. На східній стіні, на горньому місці -- запрестольний образ Христа Архієрея. У вівтарі також знаходяться плащаниця та шафи для священичого одягу і книжок. Варто відзначити, що на Буковині окремі елементи культового обладнання були об'єктом бажаних, але недозволених дій, магічність яких, за народними уявленнями могла сприяти підсиленню сакральності в традиційних обрядах та в побуті (викрадення святих дарів з кіотів, дзвонів, деталей хрестів).

Стіни в буковинських дерев'яних церквах майже до кінця XIX ст. не розписувалися, зберігаючи природний колір дерева (виняток становить церква у Берегометі над Прутом). В окремих храмах стіни тинькували і білили.

В приміщенні церкви взаємодіють як літургійні предмети, так і пожертвувані парафіянами речі. Відповідно до світоглядних уявлень, їх контактування з канонічним сакральним обладнанням долучає жертводавця до святині. Це проявилося в облямуванні кіотів образів, процесійних речей тканими рушниками тощо.Для опорядження церков та здійснення релігійних обрядів використовували дорогі тканини, народні вишивки та вироби ткацтва, ними прибирали аналогіони , ікони, панікадила, страни.

Особливості опорядження дерев'яних дзвіниць визначалися функціональним призначенням їх верхніх та нижніх ярусів. Нижня частина дзвіниці служила за комору для зберігання різного церковного майна(лопат, ношів для покійника, посудин для освячення води, церковних мортирок), а верхня -- для розміщення дзвонів. Кількість дзвонів у дзвіницях Буковини була неоднаковою (від 3 до 6). Окремі дзвони мали донаційні написи. Під час релігійних відправ дзвони відігравали важливу літургійну роль. Сільське населення Буковини. нерідко приписувало їм також певні магічні властивості. У страсні дні замість дзвонів користувалися дерев'яною або металевою дошкою -клепалом, яке теж містилося у дзвіниці. У багатьох громадах краю під час великих релігійних свят та освячення храмів разом з дзвонінням практикувалася стріляння з мортир.

Таким чином, святково прибраний інтер'єр православного храму разом з використанням дзвонів та мортир сприяв породженню у віруючих відчуття причасності до високої духовності.

буковинський дерев'яний сакральний архітектура

ВИСНОВКИ

На основі комплексного порівняльного аналізу традиційних культурних форм та канонізованих церковних норм храмового будівництва Буковини, а також з урахуванням архівних матеріалів, літературних джерел та польових досліджень дисертант дійшов таких висновків:

Храмова дерев'яна архітектура Буковини становить вагому форму культурної спадщини українського народу, в якій матеріалізувалось поєднання канонично-церковних регламентацій з обрядово-ритуальними народними традиціями.

Найбільш виразно подібність канонічних і народних традицій проявилась на етапах вибору місця під забудову, освячення цього місця, закладання символічних предметів у східно-південній частині майбутньої споруди, закладанні підвалин, вивершенні покрівлі та освяченні завершеної будівлі.

При символічній тотожності обумовлюючих факторів на етапі вибору місця під забудову як храму, так і житла перевага віддавалась підвищеному місцю, як символу християнських сакральних гір -- Сіону, Елеону тощо. Народна традиція намагалась збільшити сакральність обраного місця шляхом розташування храму переважно в центрі села, тоді як житло на садибі розташувалось відповідно до функціональних потреб та можливостей господарства.

Етапу освячення місця під забудову житла передував обряд перевірки його на сакральну “безпечність”, який був відсутній при побудові храму. Сам обряд освячення новозбудованих храмів був платним і здійснювався лише з дозволу єпархіального архієрея. Обряд освячення житла також супроводжувався оплатою свячено-служителю.

Своєрідністю благопобажань відзначалися етапи вивершення покрівлі храму і хати. На даху хати встановлювали деревце “квітку”, яка мала забезпечити щасливе життя мешканцям, а на краях гребеня даху храма або на його куполах встановлювали хрести, як знаки спасіння душ вірних парафіян.

Нормативною основою спорудження, утримання та реставрації храмів Буковини впродовж ХУІІ- ХІХ ст. слугувало візантійське патрональне право з його інституціями церковного ктиторства, патронату й епітропства, яке узалежнювало храмовлаштування від світських землевласників. При цьому, окремі літургійні предмети ( дзвони, богослужбові книги, іконостаси та ін. ) могли бути закордонного походження.

Збереженню та відтворенню архаїчних форм дерев'яної культової архітектури Буковини значною мірою сприяли традиційні прийоми спорудження храмів за подібністью до вже існуючих.

Планова структура буковинських храмів пройшла тривалий шлях розвитку від дводільних церков ХІІ-ХІV ст. до тридільних ХІV-ХІХ ст. Житло на відміну від храмів, маючи в своїй генетичній основі одну камеру, розвивалось у повздовжньому напрямку за рахунок збільшення камер.

Вертикальний розвиток житла і храму відбувався паралельно. В житлі він закінчився влаштуванням стелі, несучим елементом якої виступав сволок. Його сакралізація проявлялась в нанесені на видимій грані ( різьбленням, розписом ) культових знаків ( хрестів, розеток, безконечника, виноградної лози, імені господаря ). В храмовій архітектурі вертикальний розвиток йшов у напрямку збільшення висоти інтер'єрного простору за рахунок збільшення заломів даху і влаштування бань, відмови від архаїчних типів низьких безбанних храмів хатнього типу.

Трьохчастність внутрішнього простору (вівтар+нава+притвор) буковинських церков ХVІІ-ХІХ ст. обумовлювалась каноничними вимогами до кожної з частин, які функціонально відповідали релігійному статусу прихожан ( прилучені -- “вірні”, не прилучені -- “оглашені”), статевих ознак (чоловіки, жінки), соціального становища ( бояри, шляхтичі, заможні господарі, рядові селяни і т.п.), віковому статусу (виділяли найстарших членів парафії та дітей ).

В канонічному упорядженні храму провідна роль належала іконостасу, як інтегруючому і диференціюючому символу церковного втілення Христа. Співіснування одно-дво-тричастних іконостасів проявило специфіку буковинських храмів. Своєрідність проявилась також у порушенні канонічних настанов у розміщенні біблійних сюжетів в іконостасних рядах.

Народні традиції проявились у виготовленні конструктивної основи іконостасів (наклеюванні полотняної основи для розписів по зрубній вертикальній стіні та прикріплення до неї різьблених обрамляючих елементів). Народно-творчою манерою позначена трансформація професійних стильових ознак (ренесансу, бароко, рококо) у різьбленні іконостасних рам, воріт, профільованих карнизів і т.п.

В інтер'єрі храму співіснують і взаємодіють предмети літургійного обладнання та дарчі предмети прихожан, значну кількість яких становлять твори декоративно-прикладного мистецтва. Включені в храмовий комплекс дарчі предмети набувають магічного значення.

Буковинська культова дерев'яна архітектура виступає монументальним витвором духовності українського народу, який поєднав в собі професіонально-культові та традиційно-побутові аспекти української культури, яку репрезентують буковинці.

ЛІТЕРАТУРА

Зміст і головні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:

Чучко М. Церква Різдва Богородиці в Буковинських Карпатах // Буковинський журнал. -[Чернівці]. - 1996. - Ч. 1-2. - С. 141-146.

Чучко М. Найдавніша культова споруда буковинської Гуцульщини // Етнографічні дослідження населення України. Матеріали Першої Всеукраїнської етнологічної конференції студентів та молодих вчених, лютий 1996 р. - Одеса: б/в, 1996. - С. 83-85.

Чучко М. Буковинська церква - “хата” кінця ХІХ ст. у Червоній Діброві як приклад живучості регіонального архітектурного традиціоналізму // Гончарівські читання (четверті). Колективне та індивідуальне як чинник національної своєрідності народного мистецтва. Музей Івана Гончара в 1996 році: Програма, тези і резюме доповідей. - К.: Музей Івана Гончара, 1997. - С. 100.

Чучко М.К. Ковані хрести буковинських дерев'яних храмів XVIII-XIX ст. // V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих науковців. Київ 22-24 квітня 1997 р. Наукові матеріали. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 1997. - С. 303-305.

Чучко М. Етнографічне музейництво на Буковині: історія і сучасність // Народознавчі зошити. - [Львів]. - 1997. - № 3. - С. 193-194.

Чучко М. Організаційні та обрядові засади буковинського дерев'яного церковного будівництва ХVІІІ-ХІХ ст. // Буковинський журнал. - [Чернівці]. - 1998. - Ч. 1. - С. 135-141.

Чучко М. Традиційна практика утримання, ремонту та реконструкції дерев'яних церковних споруд на Буковині в період австрійського правління // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1998. - Т. 1. - С. 206-210.

Чучко М.К. Церковні дзвони та дзвіниці Буковини ХVШ - ХІХ ст.// Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження. - Одеса: Гермес, 1998. - С. 56-58.

Чучко М. Особливості постачання дерев'яних храмів Буковини предметами культового обладнання та начиння у XVII--XIX ст. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т. 2. - С. 198-205.

Чучко М. Внутрішнє обладнання дерев'яних культових споруд на Буковині в ХVІІ-ХІХ ст. // Світильник. Науково-богословський журнал. - [Чернівці]. - 1999. - № 2. - С. 52-64.

Размещено на Allbest.ru