Етнічна структура Донецької області та особливості самоідентифікації основних етнічних груп регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнічна структура Донецької області та особливості самоідентифікації основних етнічних груп регіону

населення донецький міграційний біетнор

Шайхатдінов А.З

Донецький регіон історично складався як багатонаціональний. Сьогодні тут мешкають представники понад 130 національностей, в т.ч. найчисельніші групи білоруської, грецької, грузинської, вірменської, татарської, німецької, азербайджанської, ромської меншин України. Етнічний простір Донеччини формувався протягом століть і є результатом дії цілого ряду об'єктивних та суб'єктивних чинників у сферах політики (входження у різні часи до складу різних державних утворень, різний адміністративно-територіальний устрій), економіки (економічна зумовленість масової колонізації регіону з другої половини XVIII ст. та міграцій пізніших, в тому числі радянських, часів), культури (перетин етнокультурних традицій різних народів), а також внутрішнього розвитку та взаємодії окремих етнічних компонентів, що були об'єднані спільним територіальним, а згодом політичним та культурним полем. Вже понад 100 років економічне та соціокультурне «обличчя» регіону визначається його індустріальною спрямованістю. Отож, стереотипний погляд на Донеччину перш за все акцентує увагу на промисловий контекст буття регіону, що подекуди заважає побачити етнічну та культурну різнобарвність, не дає зрозуміти весь складний комплекс регіональних етнополітичних процесів, основи відродження етносвідомості меншин. Тому першим кроком глибокого з'ясування цих питань повинно стати дослідження сучасної етнічної структури області, динаміки та напрямів змін в етнічному складі Донеччини.

Проблеми заселення, формування етнічного складу Донеччини, історичного розвитку окремих етносів, середовищі досліджувалися у працях В. Пірка [1], П. Лавріва [2], Н. Бєлікової [3]. Сучасні етнодемографічні процеси розглянуті у працях О. Дингеса[4], О. Цвигун [5], К. Балабанова та С. Пахоменка[6] та ін. Метою даної статті є аналіз динаміки змін етнічного складу області у період між переписами 1989 та 2001, з'ясування особливостей етнічної самоідентифікації, вивчення особливостей розміщення на території області основних етнічних груп українців, росіян, греків та білорусів.

Загальна кількість населення Донецької області нараховує 4825563 осіб. (У 1989р. в області мешкало 5311781 осіб)[7]. Українці складають найчисельнішу етнічну групу Донеччини. Утім, на відміну від більшості областей України, кількісна перевага українців в Донецькій області є невеликою і за цими показниками з ними традиційно конкурують росіяни. У період між двома переписами останнім радянським 1989р. та першим всеукраїнським 2001р. відбулося зростання питомої ваги етнічних українців у масштабах всієї держави. Цей показник склав 5,1% від 72,73% до 77,82%.[8]. Щоправда, це сталося не через абсолютне збільшення кількості українців (вона склала лише 0,3%, з 37419053 осіб до 37541693), а через зменшення загальної кількості населення. При цьому збереження абсолютної кількості українців на тлі загальної депопуляції пояснюється дослідниками не вищою народжуваністю, порівняно з іншими етнічними групами, і не за рахунок рееміграції української діаспори, а внаслідок зміни етнічної ідентифікації певної кількості росіян[9,7]. Ці тенденції вповні характерні і для Донецької області.

Перепис 1989р. засвідчив наявність 2693432 українців в Донеччині, що складало 50,7% населення області . У 2001р., кількість українців зросла до 2744149 (56,9%, приріст на 1,7%)[10,8]. Тобто, збільшення абсолютної кількості українців у Донецькій області було дещо вагомішим ніж у масштабах всієї держави. Питома вага українців серед жителів Донецької області зросла на 6,2%. Це при загальному зниженні постійного населення за ці роки на 486,2 тис. осіб, або на 9,2%. Враховуючи, відсутність таких міграційних потоків, які б суттєво вплинули на етнічний склад області, збільшення питомої ваги українців можна пояснити декількома, тісно пов'язаними між собою чинниками. По-перше, це зростання етносвідомості в умовах Української держави, що зумовило вибір української ідентичності особами з різними етнічними коренями (як правило українськими та російськими). По-друге, за час, що пройшов між двома переписами виросло покоління молодих донеччан, які формувалися в умовах української державності та нової ідеології. Можливість їх самостійного вибору етнічної належності на користь української також вплинуло на зростання кількості носіїв української ідентичності в Донецькій області. Нарешті, одним з чинників цього процесу можна вважати пріоритет громадянського визначення національної належності у осіб з розмитою ідентичності, тобто громадянство України автоматично визначає для них і національність.

Водночас, слід зазначити, що лише 7,3% українців нашої країни мешкає в Донецькій області. Менший відсоток українців у порівнянні із загальною кількістю українців нашої держави спостерігається лише в Автономній Республіці Крим (1,31%) та у місті Севастополь (0,22%)[11].

Якщо аналізувати розселення українців по районах та містах Донецької області, то можна пересвідчитись у тому, що найбільша питома вага українців спостерігається на півночі області, в історико-географічному регіоні Південна Слобожанщина, що безпосередньо межує з Харківською областю. Це поясняється історичними особливостями заселення краю, а також тим, що в цих районах порівняно менша кількість великих промислових підприємств, кістяк робітничих кадрів яких традиційно складав російський або ж русифікований пролетаріат. Так, міста та райони з найбільшою питомою вагою українців концентруються на півночі області Красний Ліман 84,4%, Красноармійськ 75%, Слов'янськ 73,1%, Добропілля 71,3%, Краматорськ 70,2%, Артемівськ 69,4%., Олександрівській район 91,9%, Добропільський 89,4%, Слов'янський 87,1%, Красноармейський 86,8%, Краснолиманський 83,3%.

Водночас в обласному центрі і найбільшому місті області Донецьку українці кількісно поступаються росіянам (46,7% - українці, 48,2 % росіяни), а в інших двох великих містах Маріуполі (510 835 осіб, 48,% українці; 44,4 % росіяни) та Горлівці (312 284 осіб, 51,4 % українці; 44,8 росіяни) ненабагато переважають їх [12, 12-23 ].

Росіяни є другою за кількістю етнічною групою як в Україні загалом, так і в Донецькій області зокрема. У 1989 р. вони складали 11 355 582 ос. або 22, 07 % всього населення України. Перепис 2001 р. засвідчив зменшення як абсолютної кількості росіян, так і їх питомої ваги. Отже, за останніми даними в України проживає 8 334 141 росіян, або 17, 28 %. Кількість росіян зменшилася на 3 021, 5 тис. осіб [13]. Існують певні розбіжності у визначенні причин цих змін. Українські автори акцентують добровільну дерусифікацію як наслідок змін у національній свідомості й ідентифікації [14, 8]. Тобто, та ж мотивація, що зумовила збільшення кількості українців, водночас привела до зменшення росіян. Особи із змішаним корінням, що за радянських часів, в умовах неофіційного, але дієвого панування російської ідентичності записувалися росіянами, тепер визначають себе як українці. Російський автор С.Тархов погоджуючись з цими аргументами додає, ще фактор виїзду росіян до етнічної батьківщини[15]. Утім, український дослідник М.Чаплик не погоджується з тим, що еміграція серйозно вплинула на кількісні показники росіян. Аналізуючи дані міграційних потоків часів незалежної України представлені у роботах українських і російських вчених, вчений доводить, що жодна з наведених цифр не перекриває й десятої частини зменшення чисельності росіян в країні [16,58]. Тому особливе значення мають внутрішні причини зменшення кількості росіян, серед яких зміна етнічної самоідентифікації російського населення України, відновлення національної ідентичності в середовищі русифікованих українців, переорієнтація інших етнічних груп з російської на власну або на українську ідентичність.

Визнаючи добровільну й певним чином природну зміну ідентифікації з російської на українську, слід пам'ятати, що росіяни залишаються і залишатимуться етнічною групою, яка кількісно хоча і не конкурує з українською етнонацією в масштабах всієї країни, але наближається у чисельності до них у Східних та Південних регіонах, а також значно переважає всі інші національні меншини. До того ж, російськомовне населення складає 30% мешканців нашої держави (зокрема, 15% етнічних українців). Усе це потребує особливо гнучкого та обережного підходу у здійсненні етнополітики. І справа не тільки в тому, що росіянам важко психологічно зміритися з новим статусом національної меншини. Адже, окремі дослідники вважають, що досить високий відсоток другої національності у населенні країни 17% росіян і її величезний відрив від інших етнічних меншин (жодна з яких не перевищує 1%) можуть бути підставою, щоб називати України не просто поліетнічною країною, а біетнічною[17,124]. Виходячи з цього, росіяни теоретично можуть претендувати на підвищення свого статусу, вважаючи себе другою державотворчою нацією.

Особливо гострими колізії, пов'язані із статусом росіян і російської мови природно виявляються у регіонах їх найбільшої присутності, зокрема в Донецькій області. У порівнянні з 1989 р. кількість росіян зменшилася з 2 316 091 (43, 6 % населення області ) осіб до 1 844 399 (36, 1 %) [18, 8]. Донецька область стала регіоном де відбувся один з найбільших кількісних спадів росіян 471, 7 тис. осіб.(Для порівняння АРК512,1 тис., Харківська область 312,2 тис., Дніпропетровська 308,2 тис.). Ці цифри пояснюються вже названими загальноукраїнськими чинниками, що діють і на регіональному рівні. Але заполітизованість «російського» питання в Донбасі породжує відверто спекулятивні пояснення зменшення росіян. Так, у рамках круглого столу, що відбувся в редакції газети «Донецкий кряж» пролунала думка, що росіяни не визнавали свого російського етнічного походження при переписі населення, побоюючись бути звільненими з роботи (!) [19]. Звісно, такі висловлення не сприяють міжетнічному порозумінню і спонукають росіян області до постійної суспільної опозиції українському державному проекту.

Водночас, слід зазначити, що зменшення кількості росіян не змінило їхньої міцної другої позиції в етнічній структурі області. Росіяни з величезним відривом випереджають греків, що йдуть третіми. Ще меншим загрозам піддається домінування російськомовної культури та інформаційного простору, особливо в міських конгломераціях Донеччини. І справа тут не в тому, що недостатньо ефективно і цілеспрямовано йшла і йде українізація регіону. Більш глибоким поясненням є те, що в Донецькій області історично (через особливості заселення краю, його економічного освоєння, поширеності міжетнічних шлюбів, близькості мов і культур, русифікаторської політики царської та радянської влади) склалася домінуюча російсько-українська (чи вірніше, українсько-російська) етнічна коаліція, до якої примикають й білоруси. Саме східні слов'яни складають тут ядро етнічної структури, формують цінності та норми життя. Усі інші етнічні групи вимушені тією чи іншою мірою пристосовуватися до наявності цієї домінуючої коаліції, що і створює конфігурацію не тільки Донбасу, а й взагалі Сходу та Півдня України[20]. В межах цієї коаліції досить розмитим та нечітким є кордон між українською та російською ідентичностями, поширеним виявляється перехід від одної до іншої та навпаки. Саме це, як ми вже зазначали, пояснює коливання чисельності українців та росіян в бік збільшення-зменшення.

Український соціолог В. Хмелько вперше застосував для подібної етноситуації в Україні термін «біетнори»[21]. Біетнори це люди, які в тій чи іншій ступені ідентифікують себе з двома етнічними групами. При цьому обидві з них можуть мати для них істотне значення, або ж навпаки жодна не матимуть великого впливу на особистість. Поширеність такого феномену засвідчили соціологічні опитування, що проводилися Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у 1995 та 2001рр. З'ясовано, що 19% населення Україні складають представники змішаних українсько-російських родин, при чому 23% з них мають подвійну українсько-російську ідентичність, тобто є біетнорами. Так, у 2001 році, коли проходив перепис, опитування КМІС виявили, що серед тих дорослих, які офіційно зараховуються за національністю українцями, кожен п'ятий вважає себе за національністю не лише українцем, але й, тою чи іншою мірою, ще і руським, а серед тих, які офіційно зараховуються руськими, кожні двоє з п'яти вважають себе за національністю тою чи іншою мірою, також і українцями[22]. В деяких дослідження такі українсько-російські біетнори називаються укрорусами. За даними М. Чаплика саме така самоідентифікація характерна 51% населення трьох областей Східної України Донецькій, Харківській та Луганській[23,75].

Серед всіх регіонів України найбільше росіян мешкає саме в Донецькій області 1844399. Проте за відсотком росіян до всього населення регіону, Донеччина посідає третє місце (36,1% населення області), поступаючись Автономній Республіці Крим (58,3%) та Луганській області (39,0%).

Росіяни в Донецькій області є урбанізованим етносом. Рівень їх урбанізації (95%) вищий за середній (і до речі, також не малий) по області(90%). У трьох містах Донецьку, Макіївці та Єнакієві росіяни є найчисельнішою етнічною групою, складаючи відповідно 48,2%, 50,8% та 51,4% населення відповідно. Лише трохи поступаються росіяни українцям у Маріуполі (44,4% росіян і 48,7% українців) та Горлівці (44,8% росіяни, і 51,4% українці). Значним є відсоток росіян у малих шахтарських містах центральної частини Донецької області Сніжному 45,1%, Торезі 45,3%,, Кіровському 41,6%, Селидовому 36,7%. Натомість у північних містах Донеччини кількість росіян є меншою 27,5% в Артемівську, 26,2% у Краматорську, 23,5% у Слов'янську, 22,1% у Красноармійську, 13,8% у Красному Лимані[24,12-23]. Варто зазначити, що у порівнянні з 1989р. росіяни втратили домінуюче кількісне становище у Маріуполі, Горлівці, Харцизьку і Торезі, де на той час вони були найбільшою етнічною групою.

Хоча росіяни міцно тримають другу позицію і у сільських районах області (за виключенням Великоновосілківського, де на друге місце вийшли греки) їхня чисельність на селі значно поступається містам. Район з найбільшою присутністю росіян Старобешівський налічує 31,7% представників цієї етнічної групи. У решті районах росіяни складають у середньому близько 20%.

Донецька область регіон компактного проживання греків України. Вони є третій за чисельності етнічною групою області, а також складають найбільший масив грецької етнічності в Україні 84,7% всіх греків України мешкає саме на Донеччині. Незважаючи на активні процеси відродження, грецька меншина скоротила свою чисельність як у загальноукраїнському масштабі, так і у масштабі Донецької області. Так, у 1989р. в Україні проживало 98594 греків, в Донецькій області 83691, а у 2001р. 91548 та 77516 відповідно. Абсолютна чисельність греків на Донеччині скоротилася на 7%. Разом з тим, частка греків у загальній чисельності населення залишилася тією самою. Як і у 1989, так і у 2001рр. греки складали 0,19% населення України, і 1,6% населення Донецької області[25,7-8].

Зменшення чисельності греків у порівнянні з 1989р. пов'язують як із загальною демографічною тенденцією в Україні, так і з виїздом на історичну батьківщину. Водночас керівництво Федерації грецьких товариств України, окремі представники грецької спільноти відзначають невідповідність даних перепису реальному стану справ. На їх погляд, в Україні мешкають близько 150-200 тис. греків. Багато хто з них тимчасово працює в Греції та на Кіпрі, тому їх не було враховано під час перепису, який проводився, на думку, деяких грецьких етнічних лідерів, швидко й неорганізовано. З другого боку, існують певні труднощі в підрахунках чисельності грецької спільноти України, тому що сьогодні юридично неврегульованим залишається питання національної ідентифікації. Етнічне походження людини не фіксується в жодному офіційному документі. Тому під час перепису 2001р. не передбачалося документальне підтвердження національного походження громадянина. Проблема визначення національності громадян України, зокрема греків, посилюється укладанням змішаних шлюбів та швидкими темпами мовної асиміляції. Тим, хто народився від змішаних шлюбів, важко визначити свою національність. Одна і та ж людина може мати одночасно грецькі, українські, російські чи ще якісь етнічні корені. Тому у грецьких товариствах греками вважаються всі особи, чиї пращури мали грецьке походження[26].

Історично греки мешкають в південних районах області Північному Приазов'ї, де і сконцентровано їхню найбільшу кількість. У минулому це компактне сільське населення, але за роки радянської влади значно виріс рівень урбанізації греків. У період з 1926 до 1959рр. кількість міських греків зросла на 35,3%. Це були найшвидші темпи серед усіх національностей України. Якщо у 1926р. міське грецьке населення складало 16,7%, то в 1959р. 52% , а в 1989р. 68,7%[27,29]. Утім, і сьогодні грецька меншина має вельми значну частку сільського населення. Так, у 2001р. 51414 греків мешкало у містах (1,2% усього міського населення Донеччини, усього грецького населення області) і 26102 у селах (5,4% усього сільського населення і усього грецького населення області)[28,10].

Серед міст області найбільшою є грецька присутність в Маріуполі історичному центрі приазовських греків. У місті проживає 21923 грека(4,3% від усього населення Маріуполя). Саме Маріуполь є єдиним містом, де греки за чисельністю займають, як і по всій області, третю позицію. Друге за чисельністю міське грецьке населення сконцентровано у Донецьку 10180(1%), але тут вони займають вже четверту позицію після білорусів. Територія де розташований Донецьк не була історичнім регіоном грецької колонізації, вона спрямовувалася південніше. Але Донецьк є обласним центром. Більшість вихідців з грецьких приазовських сіл довгий час, до створення відповідної інфраструктури в Маріуполі, отримували вищу і середню освіту в Донецьку, і саме тут, як правило, залишалися для продовження кар'єри.

Зважаючи на те, що в регіоні історичного розселення греків Північному Приазов'ї значних міст, крім Маріуполя немає, а інші міста області (крім Донецька) не були привабливими для кількісно суттєвої міграції, бачимо відсутність більш-менш значного відсотка греків у містах північної та центральної Донеччини. Лише в Докучаєвську та Авдіївці греки мають 3 та 4 місця відповідно в етнічній структурі, складаючи 2,1 і 0,6 відсотка населення вказаних міст.

Дещо іншою є ситуація з грецькою присутністю у сільських південних районах області.

Так, у Великоновосілківському районі греки займають другу позицію після українців і складають 19,7% населення району, випереджаючи росіян (13,3%). Міцне третє місце (після українців і росіян) греки тримають в 7 районах Володарському(20%), Тельманівському (17,4%), Старобешівському (13,4%), Першотравневому (9,7%), Волноваському (3,2%), Маріїнському(1,1%), Новоазовському(1%).

Четверта за чисельністю етнічна група Донеччини, і третя у всеукраїнському масштабі білоруси. Переважна більшість сучасних представників білоруської спільноти України є мігрантами радянської доби (переважно післявоєнних часів) та їхніми нащадками у першому поколінні. Лише 25,77% білорусів народилися в Україні[29,312]. Це дає підстави відносити білорусів водночас як до історичних, так і до новітніх меншин, що склалися внаслідок виробничої, освітньої та ділової міграції другої половини ХХ століття.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001р. білоруська меншина нараховує понад 275 тис. осіб. Вагому частку займають білоруси(44525 осіб або 0,9% населення) і в етнічній структурі Донецької області. Утім, якщо порівняти ці цифри з даними 1989р. можна констатувати істотне (майже удвічі) зменшення білоруського населення. У 1989р. білоруси становили в Україні 440 тис., а на Донеччині 76935(1,45% населення області). Тобто кількість білорусів в Україні за 12 років зменшилася на 37,33%(164282 осіб)[30,15]. На Донеччині кількість білорусів зменшилася на 32 тис. осіб, або на 42%.

Такі високі темпи негативної кількісної динаміки притаманні лише білорусам і різко контрастують з коливаннями чисельності інших етнічних груп. Етнодемограіфічна ситуація в білорусів України та Донеччини, зокрема пов'язана не стільки з міграційними процесами, скільки з високим рівнем асиміляції та особливостями самоідентифікації білорусів. Ці особливості зумовлені комплексом чинників, а саме дисперсністю проживання білорусів, великим ступенем їх урбанізації, російськомовністю перважної частини білорусів України та Донеччини (лише 10,4% білорусів Донецької області вважають білоруську мову рідною), високим показником змішаних шлюбів з росіянами та українцями (74,5% шлюбів білорусів України змішані), і, нарешті, спорідненістю культури, звичаїв, менталітету білорусів з українцями та росіянами, майже не виділяє білорусів з середовища інших східнослов'янських народів.

Отже, білоруська ідентичність в Україні та у Донецькій області зокрема, є дещо розмитою і частка громадян, що мають білоруські корені настільки сильно інтегровані у споріднене оточуюче середовище, що не вирізняють себе з нього, ідентифікуючи себе як українців чи росіян, в залежності від регіону проживання та мови спілкування. На Донеччині білоруси є часткою вищезгаданої українсько-російської етнічної коаліції, в межах якої вони і здійснюють самоідентифікацію. Водночас, те, що вельми значна кількість людей все ж визначають себе як білорусів, свідчить про збереження ними основної риси ідентифікації самосвідомості. Але зберігається вона лише на рівні формального фіксування.

У всіх містах Донеччини (крім Маріуполя, Макіївки та Димитрова) білоруси займають за чисельністю третє місце після українців та росіян. Цікаво, що абсолютна кількість білорусів Макіївки є досить великою 4806, і за кількістю білорусів Макіївка є другим містом після Донецька. Але все одно білоруси поступаються тут не тільки росіянам і українцям, а й татарам. Лідером за питомою вагою білорусів є невеличке місто Шахтарськ в якому білоруси складають 1,5%(1080 осіб) населення міста. Найбільша абсолютна кількість білорусів проживає у Донецьку 11659(1,2% населення міста), Макіївці 4342(1,12%), Горлівці 4079(1,3%), Маріуполі 3766(0,8%), Краматорську 1266(0,7%), Єнакієве 974(0,9%), Слов'янську 641(0,5%).

У районах півночі та центру області білоруси посідають третє місце за чисельністю та питомою вагою. Вона коливається від 0,9% у Костянтинівському до 0,4% у Слов'янському районах. У 7 південних, переважно сільських районах, білоруси йдуть четвертими, за греками. Тут їхня питома вага у середньому 0,5%.

Окрім цих чотирьох найчисельніших етнічних груп області, на Донеччині мешкають татари(19161), вірмени(15734), євреї(8825), азербайджанці(8075), грузини(7197), молдовани(7171), болгари(4833), німці(4620), поляки(4343), роми(цигани)(4106), турки(1791), литовці(1359) та ін.

Таким чином, етнічну структуру Донецької області характеризує такі головні особливості.

1. Поліетнічність області поєднується із чітко вираженим кількісним переважанням двох етнічних груп українців та росіян, що дозволяє вказати на біетнічність як на визначальну рису етнічної структури.

2. Наявність значної кількості т. зв. біетнорів, осіб із подвійною (україно-російською) ідентифікацією, у яких досить розмитим та нечітким є кордон між українською та російською ідентичностями та поширеним виявляється перехід від одної до іншої під впливом дії різних чинників (суспільних обставин, кон'юнктури, особистих переконань тощо).

3. 3.Збільшення кількості українців у порівнянні з 1989р. на тлі зменшення трьох інших основних етнічних груп області, що пов'язане із переходом на українську ідентифікацію (яка асоціюється з державотворчою нацією) певної кількості біетнорів та осіб із кількома етнічними коренями.

Територіальне розміщення чотирьох основних етнічних груп Донеччини зумовлюється історичними особливостями заселення області і характеризується: а) суттєвою перевагою українців у північних містах та районах області Південній Слобожанщині ; б) компактним мешканням греків у південних сільських районах Донеччині; в) значною кількістю росіян у міських індустріальних конгломераціях Центральної Донеччини Донецьку, Макіївці, Єнакієве тощо та у Маріуполі.; г) більш-менш рівномірною розпорошеністю білорусів по містах області та незначною їх кількістю у сільській місцевості. Знання етнодемографічної та етнотериторіальної специфіки Донеччини має особливе значення для вироблення дієвої та ефективної етнополітики на регіональному рівні.

Література

1. Пирко В. Заселение Донеччины в XVI-XVIII вв. / Летопись Донбасса. Краеведческий сборник. Донецк, 1992. Вып. 1. С. 10-15.

2. Лаврів П. Історія Південно-Східної України. К., 1996. 206 с.

3. Бєлікова Н. Етноконфесійний простір Донецької області: етапи формування / Этнические сообщества Украины: история, современность, будущее. Сб.ст. / Под ред. А.Дынгеса, С.Кузнецовой. Донецк, 2006. 486 с.

4. Дынгес А. Численность и размещение немцев Донецкой области в 1989 2001годах/ http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nsid/2009_17_18/09dynges. htm

5. Цвигун О. Демографічні процеси в грецькій меншині Донеччини (90-ті рр. ХХ ст. початок ХХІ ст.) : Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 Донецьк, 2006. 19 с.; Подгайко М.К. Самоврядування грецьких громад в Україні (середина XVII 70-ті рр. XIX ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01.К., 2006. 19 с

6. Балабанов К.В., Пахоменко С.П. Національно-культурне та громадське життя греків України у другій половині ХХ на початку ХХІ ст. Маріуполь,

7. 260 с.

8. Про кількість та склад населення України за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року / http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/ estimated/

9. Про кількість та склад населення України за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року / http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/ nationality/

10. ЄвтухВ., Трощинський В. Етнонаціональна структура сучасного українського суспільства: деякі аспекти системного бачення її розвитку // Етнонаціональна структура українського суспільства. Довідник / В.Євтух, В.Трощанський, К.Глушко, К.Чернова. К., 2004. С. 3-35.

11. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник // Відповідальні за випуск В. Шабанова, С. Нарушевич. Донецьк, Донецьке обласне управління статистики. 23 с.

12. Про кількість та склад населення України за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року / http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/ nationality/#regions

13. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник. 23 с.

14. Про кількість та склад населення України за матеріалами Всеукраїнського перепису населення 2001 року / http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/ nationality/#ukraine

15. Колісник Л. Соціально-етнічний статус росіян в сучасній Україні (на прикладі ПівденноСхідного регіону): автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.04 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. Х., 2004. 20с.

16. www.rus.in.ua/page/289.html

17. Чаплик М. Росіяни в Україні (1989-2001 рр.): історико демографічний аспект: дис... канд.. іст. наук: 07.00.01./ Донецький національний університет. Донецьк, 2007. 282 с.

18. Лойко Л. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність. -К.: Фоліант, 2005. С. 257.

19. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник... 23 с.

20. Легко ли быть русским на Украине? // http://dkr.com.ua/index. php?new=12466

21. Кононов И. Украинско-русская доминирующая коалиция как фактор развития этнической структуры Украины // http://www.niurr.gov.ua/ukr/ dialog_1999/Kononov.html

22. Хмелько В. Через що політикам вдається розколювати Україну? // http:// www.dt.ua/1000/1030/53764/

23. Там само.

24. Чаплик М. Росіяни в Україні (1989-2001 рр.)... 282 с.

25. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник. 23 с.

26. Там само.

27. http://greeks.ua (Сайт Федерації грецьких товариств України)

28. Балабанов К., Пахоменко С. Національно-культурне та громадське життя греків України у другій половині ХХ на початку ХХІ ст. Маріуполь, 2006. 260 с.

29. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник... 23 с.

30. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / Державний комітет статистики України. За ред. О.Г.Осауленка. К, 2003. 245 с.

31. Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти: За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / О.Г. Осауленко (ред.). К.: Держкомстат України, 2004. 374 с.

32. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Статистичний збірник... 23 с.

Размещено на Allbest.ru