Миколаївщина в 50-70 роках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

"Миколаївщина в 50-70 роках ХХ століття"

Уже початковий період десталінізації призвів до змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампаній проти націоналізму, певне уповільнення процесу русифікації, зростаюча роль українського фактору в різних сферах суспільного життя. Було здійснено чимало помилок в проведенні національної політики, й у роботі з робочими кадрами.

Процес десталінізації суспільного життя в Україні розгортався повільніше, ніж в центрі.

Непослідовність десталінізації проявилася в реабілітації жертв репресій сталінізму. З мільйонів репресованих в 1954-1961рр. було реабілітовано 700 тис. чоловік, чимало серед них і жителів Миколаївщини.

Протягом 1954-1959рр. в Україні притягнуто до судової відповідальності і піддано іншим формам переслідувань за „антирадянську діяльність” близько 3,5 тис. осіб. На Миколаївщині зазнали переслідувань за „антирадянську діяльність” служителі релігійних сект. На території області діяло 98 церковних приходів православної церкви, які обслуговували 89 священників. Крім того, діяло багато інших сект. В поле зору органів КДБ через активність потрапляє секта „Свідків Ієгови”, заарештовано всіх, хто брали активну участь в її діяльності.

За узгодженням ЦК КПУ з 7 по 11 липня 1959 року в Палаці культури м.Первомайська відбувся відкритий судовий процес над проводирями антирадянського єговістського підпілля. За вказівкою парторганів організуються гучні політичні зібрання по засудженню єговістів у селах Кінецьпіль і Катеринка Первомайського району. Так, на зборах колгоспників с.Катеринка виступив 19-річний С.Філюс, який розповідав про ворожу діяльність єговістів і зрікся єговістської віри.

Організаторів цих процесів ніяк не турбувала проблема порушення права свободи совісті та віросповідання.

12 листопада 1958 року Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову „Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти”. Ця постанова по суті перетворила українську мову на непотрібний. Необов'язковий додаток в середніх спеціальних навчальних закладах.

Недивно, що в Миколаївському педінституті набір студентів на 1956/57 навчальний рік на українське відділення не передбачався. Планувалося набрати лише 50 чол. На фізико-математичний факультет і 50 чол. На російське відділення. І це при тому, зо в селі українські школи ще зберігалися і потреба у викладачах української мови і літератури була значною. Лише у 60-х роках українське відділення педінституту відновлюється. Через низький рівень викладання знизилася писемність учнів. Так, на вступних іспитах з української мови окремі студенти допустили 18 грубих помилок в диктанті, особливо багато синтаксичних.

Чимало випускників сільських середніх шкіл не наважувалися вступати до технікумів і вузів , а прагнули піти на виробництво, щоб заробити дворічний виробничий стаж. У Новобузькому районі з 253 осіб, що закінчили десятирічку в 1959 році до Вузів вступили лише 12 осіб, в середні спеціальні навчальні заклади - 76 осіб. Пішли працювати в сільськогосподарське виробництво - 96 випускників і на промислові підприємства - 65.

Розвиток шкільної освіти виявився складним і суперечливим. Багато дітей опинялися поза школою, що породжувало неграмотність та безпритульність.

В школах Миколаївської області продовжується цілеспрямована політика русифікації. Практично всі школи проводили вечори на революційні та про більшовицькі теми. Школи Новоодеського, Новобузького, Єланецького, Первомайського, Бережанського і Кривоозерського районів було переведено на однозмінне навчання. У дві зміни працювали школи Миколаєва ї 14 шкіл м. Первомайська.

Неоднозначною за змістом і наслідками була новація хрущовського керівництва - запровадження в 1957/58 навчальному році в середніх школах виробничого навчання. Спочатку в середніх школах області організували 31 клас з виробничим навчанням, у яких вели підготовку учнів з таких спеціальностей: тракторист-слюсар, колгоспний бухгалтер, поле знавець, плодоовочезнавець, тваринник. Через три роки в області працювало 357 8-10 класів з виробничим навчанням в 160 середніх школах, у яких навчалось 8936 учнів за 23 професіями. Форсований метод запровадження виробничого навчання в школах призвів до того, що матеріально-технічна база значно відставала від темпів його запровадження, а це негативно позначилось на якості підготовки робочих професій.

Для підтвердження наведемо дані про стан виробничого навчання в деяких школах області. Так, в середній школі №42 м. Миколаєва заняття швейників проходило в примітивній, необладнаній майстерні. Обладнання майстерні складалося лише з столів, лав і 4 швейних ручних машин. Учні навчалися шиттю мініатюрних сорочок з матеріалу, що приносився з дому. Базового підприємства у швейників не було.

Ще однією складовою освітньої реформи хрущовського періоду було масове впровадження вечірньої загальної освіти.

Слід зауважити, що незважаючи на істотні недоліки, впроваджена система вечірньої та заочної освіти для робітничої і сільської молоді в цілому виправдала себе. Загальноосвітній рівень молоді в області зріс майже вдвічі. Найбільш талановита частина молоді, завершивши середню освіту без відриву від виробництва, мала змогу продовжувати освіту у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.

Не зважаючи на певну відлигу в культурній сфері в центрі Миколаївщини стояли суворі „морози”. Про що свідчило становище в аматорському мистецтві, в профспілкових, відомчих клубах та на підприємствах Миколаєва працювало 102 гуртки художньої самодіяльності (учасниками яких були 2168 чоловік): хорових - 11, драматичних - 16, хореографічних - 16, духових оркестрів - 9, музичних - 12, оркестрів народних інструментів - 4, агітбригад - 6, солісті-виконавців різних жанрів - 32. для Миколаєва - вважало обласне управління культури, де розміщено 100 підприємств, 102 гуртки з 2 тис. 4учасників не достатньо. Головне те, що більшість керівників художньої самодіяльності міста відверто нехтували підбором українського репертуару. Майже всі хорові, драматичні гуртки, гуртки художнього читання не мали в репертуарі творів українських авторів. Про що свідчить концерт художньої самодіяльності клубу, що на 9-й Слобідській заводу ім. Косенка, який проходив 26 квітня 1958 року в радгоспі ім. Карла Маркса Жовтневого району. В програмі концерту були 22 назви жанрів, але жодної української пісні, вірша, навіть не було українського танцю.

Ніхто з виконавців клубу не працював над розучуванням ролей українських драматургів, не декламував українські вірші.

Теж саме відбувалося в музично-танцювальному жанрі, там ставили лише молдавські, румунські, мексиканські танці і жодного українського.

Насправді все вище сказане було продовження процесу русифікаційної політики радянської влади на півдні України.

Соціальна політика Сталіна та його уряду була досить суперечливою. Заходи щодо поліпшення матеріального становища населення „врівноважувалися” іншими, протилежними діями, що являли собою наступ на соціальні інтереси трудящих. До таких засобів можна віднести, зокрема, примусову, по суті, організацію державних позик.

Були навіть скасовані запроваджені в роки війни скромні виплати фронтовикам за бойові нагороди.

Перші суперечливі післявоєнні успіхи були затьмарені продовженням жорстоких сталінських репресій.

Прокуратура Миколаївської області проводить велику роботу, пов'язану з переглядом архівних карних справ, встановлюючи справедливість і реабілітуючи громадян, необґрунтовано репресованих чесних громадян України. В апараті обласної прокуратури створена спеціальна група з досить досвідчених працівників, що займається безпосередньо вивченням архівних карних справ та адміністративних матеріалів на осіб, що в різні роки піддавалися репресіям. Керівництво цією важливою ділянкою роботи здійснюється прокурором області.

Частіше всього відмовляється в реабілітації тим особам, які в роки Великої Вітчизняної війни стали на шлях пособництва ворогові, були справжніми зрадниками народу.

Виконання першої післявоєнної п'ятирічки сприяло створенню бази для розвитку економіки і культури в наступні роки. Колективи промислових підприємств, здійснюючи модернізацію устаткування, впроваджували у виробництво найновіші досягнення науки, техніки, передового досвіду - швидкісну обробку металу, автоматичне зварювання, потокове складання машин і механізмів. Щоправда, це стосувалося насамперед суднобудівних заводів та ін.. підприємств оборонної промисловості.

Будівництво серії несамохідних (буксирних) барж включала перша виробнича програма нового суднобудівного заводу „Океан”. В першу чергу було спроектовано промисловий майданчик заводу, для цього поглибили прилеглу акваторію і вирівняли намивним піском берегову лінію, збудували бетонно-розтворювальний вузол, столярні майстерні, тимчасові склади, автогараж. Відновлювалась залізнична вітка Жовтневе - Миколаїв. Але будівництво заводу за різними причинами ішло зі значним відставанням.

Великими хлібозаводами, м'ясо - , харчо -, овочеконсервними комбінатами збагачувалася промисловість сільських районів області. Для забезпечення потреб будівництва було споруджено багато підприємств будівельної індустрії і будівельних матеріалів, у тому числі Кашперівський завод стінових матеріалів, цегельні - в Миколаєві, Первомайську, Олександрійський та Новоданилівський каменедробильні заводи тощо. 1955р. обсяг промислового виробництва на Миколаївщині зріс порівняно з 1950р. на 88,3%, продуктивність праці проти 1940р. - в 2,1 раза.

Дальшого розвитку набула промисловість області в 1959-1965рр. протягом семирічки обсяг промислового виробництва зріс на 80% (замість 67% - передбачених планом), випуск продукції машинобудування - у 2 рази, харчової та легкої промисловості - у 1,5 рази. На суднобудівних заводах створювалися нові зразки і налагоджувався серійний випуск нових типів суден. На заводі ім. 61 комунара вперше в країні в суднобудуванні впроваджувалась обчислювальна техніка і машини з програмним керуванням. На заводі „Дормашина” почали виготовляти комплекси нових складних шляхових машин, що користувалися великим попитом не лише серед будівельних організацій в Україні, а і за кордоном.

Певна увага приділялась технічному прогресу. На підприємствах області було освоєно 70 механічних, конвеєрних і потокових ліній, встановлено близько 500 автоматів і механізмів, впроваджено 2000 універсальних пристосувань. Енергопідприємства області були зв'язані з енергосистемами „Дніпроенерго”, „Одесенерго”, „Молдавенерго”. За 7 років впроваджено близько 67000 винаходів і вдосконалень, які дали 25 млн. карб. Економії. Технологи-машинобудівники почали широко застосовувати у виробництві синтетичні алмази. Миколаївські взуттєвими вперше в Україні освоїли нейритів клей, що дало змогу підвищити надійність продукції на 20%.

Поширеним явищем тих років був рух за комуністичну працю, який згодом було скореговано як рух за комуністичне ставлення до праці. З його допомогою партійне державне керівництво прагнуло інтенсифікувати трудову діяльність народу.

Українське село на середину 50-х років залишалося усе ще напівзруйнованим, а колгоспники - практично безправними. Це вимагало негайних змін у сільському господарстві. Протягом 1953-1958рр. було дещо зміцнено матеріально-технічну базу сільського господарства. Дещо поліпшилось ставлення до сільських трудівників. Було скасовано фактичне прикріплення селянства до місця проживання і роботи. Колгоспники одержували паспорти і можливість самостійно вирішувати, де їм жити і працювати. Робилися перші спроби впровадження госпрозрахунку. Почали застосовувати нові технології, заохочувався закордонний досвід. У другій половині 50-х років шляхом інтенсифікації праці було досягнуто незначне зростання виробництва сільськогосподарської продукції. З міст області в села переїздили інженери і техніки, трактористи й комбайнери, слюсарі й токарі та інші кваліфіковані робітники. Підвищилися заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Всі ці заходи, а також підвищення рівня агротехніки, широке застосування мінеральних добрив створили умови для певного зростання сільськогосподарського виробництва.

У роки семирічки 1959-1965рр. сільськогосподарське виробництво розвивалося повільно й нерівномірно. В 1960р. в колгоспах і радгоспах збільшилось поголів'я великої рогатої худоби. Однак стан справ у сільському господарстві, темпи його розвитку не відповідали завданням семирічки. Сільське виробництво ще значно відставало від планових завдань. Область не виконала своїх зобов'язань по виробництву зерна, м'яса, молока. В 1962-1964рр. їх виробництво дещо збільшилось. У 1963 році врожай зернових дуже постраждав від посухи та інших негараздів.

Основними причинами відставання сільського господарства були порушення економічних законів розвитку виробництва, принципів матеріальної зацікавленості колгоспників та робітників радгоспів у піднесенні громадського господарства, збитковість колгоспно-радгоспної системи взагалі. В організації сільськогосподарського виробництва було допущено чимало помилок та прийнято необдуманих, вольових рішень. Напрочуд легко давалися обіцянки. Називалися нереальні цифри передбачуваної продукції. Великої шкоди розвитку сільського господарства завдали адміністративно-командні методи і некомпетентність керівництва в управлінні, ставка на зменшення партійних кадрів, мобілізаційні кампанії, взяття нереальних зобов'язань та бурхливі звіти про їх виконання. Негативну роль відіграли нескінченні укрупнення колгоспів, перетворення колгоспів на радгоспи. Гальмувалося впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду. Значних труднощів додали намагання скасувати травопільну систему, споконвічні сівозміни, запровадження у хліборобстві непродуманих технологій, бездумне поширення посівів кукурудзи, навіть там, де вона не росте.

Партійними і державними органами нерідко приймалися вольові рішення, що негативно позначалися на економіці колгоспів. Значних труднощів зазнавали слабкі господарства.

У другій половині 50-х років почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського управління, його демократизації.

Формально вживалися заходи щодо скорочення апарату, але його чисельність продовжувала зростати, особливо після поділу обкомів та облвиконкомів на промислові й сільські.

У лютому 1957 р. без будь-якої підготовки було ліквідовано ряд міністерств і утворено раднаргоспи. Це нововведення спочатку мало ряд позитивних наслідків. Насамперед складалися умови для госпрозрахунку, більш раціонального використання місцевих ресурсів і національних кадрів. Усі підприємства підпорядковувалися республіці. Отже, зміцнювалась самостійність України. Підвищувалася рентабельність підприємств. Збільшувалася кількість товарів. Помітно скоротилися зустрічні транспортні перевезення тощо. Однак згодом стали помітні й хиби такої організації управління через раднаргоспи. З ліквідацією міністерств порошилося централізоване керівництво галузями промисловості. Раднаргоспи виявилися неспроможними забезпечити єдність технічної політики, комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей. Ця перебудова не розв'язала головного завдання - удосконалення керівництва і посилення економічного стимулювання колективів підприємств адекватно новим потребам продуктивних сил. Спробою усунути ці недоліки стали здійснені в 1962 р. укрупнення раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів і Вищої Ради народного господарства СРСР.

У підпорядкуванні Чорнобильського раднаргоспу, до складу якого входила й Миколаївська область, було 15000 промислових об'єктів . Його діяльність виявилася малоефективною. Це обмежувало їх ініціативу і самостійність, знижувало відповідальність за організацію виробництва. Майже дві третини підприємств по декілька разів одержували зміни плану з продуктивності праці. Подібна практика серйозно ускладнювала роботу промисловості.

Голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна, було продовжено пошуки шляхів піднесення економіки, що знайшло свій вияв у намаганні запровадити нову господарську реформу. Це була система заходів за вдосконалення управління виробництвом, які відповідали б потребам часу. Було вирішено усунути адміністративні пута, надмірну централізацію, дріб'язкову опіку, які душили економіку і міста, і села. З січня 1966 р. почали запроваджувати економічні методи управління промисловістю, розширялися права й ініціатива підприємств, які переводилися на госпрозрахунок . Але все це, і особливо розширення самостійності підприємств, загрожувало самому існуванню адміністративно-командної системи. Тому партійно-політичне керівництво країни всіляко перешкоджало запровадженню реформи в життя, гальмувало її розвиток. Тому реформа, ледь народившись, почала згасати.

Дещо зростали асигнування на капітальне будівництво в області. Сприяла велика питома вага підприємств оборонного значення ( ЧСЗ, ВО „Зоря”, завод ім. 61 комунара, ВО „Екватор”, „Ніконд”, десятки номерних підприємств - п\я), на які з центру приділялося набагато більше уваги, ніж підприємства легкої та харчової промисловості, що продовжували фінансуватися за горезвісним „залишковим принципом”. Значно реконструйовані суднобудівні заводи - Чорнобильський та ім.. 61 комунара. Інтенсивно йшло будівництво заводу „Океан”. У повоєнні роки та наступний період в області були збудовані такі велетні індустрії, як Південно-турбінний завод „Зоря”, Миколаївський глиноземний, Дніпро-Бузький порт, трансформаторний, конденсаторний заводи, завод підйомно-транспортного устаткування, комбінат силікатних виробів, Миколаївський домобудівний комбінат, завод дощувальних машин „Фрегат” у Первомайську, Південно - Українську атомну електростанцію тощо. Будувалися також і підприємства легкої та харчової промисловості: в Миколаєві - трикотажне об єднання, взуттєва і швейна фабрики, молокозаводи, пивзавод „Янтар”; у Первомайську - молочноконсервний комбінат, м'ясокомбінат, мебльова фабрика; Вознесенський шкір завод; Очаківський мідійно-устричний рибоконсервний комбінат та ін.

У 1980 р. на Миколаївщині діяли 1050 промислових підприємств. Питома вага машинобудівної та металообробної промисловості в загальному обсягу виробництва складала 47,5%. Головним напрямом її було суднобудування. На долю легкої промисловості припадало лише 11,6%, промисловості будівельних матеріалів - 5,5%, харчової - 30%. За повоєнні роки створені нові галузі промисловості - атомна та кольорова металургія.

Промисловість Миколаївщини на 27 днів раніше строку виконала завдання дев'ятої п'ятирічки з реалізації та випуску найважливіших її видів.

Але адміністративно-командна система управління з її малоефективним державним плануванням, суворою централізацією та дріб'язковою опікою не могла не привести до застою і в промисловості Миколаївщини. Уповільнились темпи зростання валової продукції. На підприємствах області знизилась фондовіддача, зростала собівартість продукції, знижувалась її якість. Збільшувалась кількість підприємств, що постійно не виконували державних планів виробництва продукції.

На основі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції проводилась робота по спеціалізації та подальшій концентрації сільськогосподарського виробництва.

Майже повна відсутність господарської самостійності, перетворення селянина на майнового робітника, відсутність матеріального заохочення, різке підвищення цін на сільгосптехніку, мінеральні добрива, промислові товари, адміністрування призвели до значного погіршення цієї галузі народного господарства. миколаївщина десталінізація промисловість

Безправне становище селян, незадовільний стан медичного обслуговування, високий рівень тяжкої ручної праці, бездоріжжя, низькі заробітки змушували їх тікати до міста. В наслідок чого відбулося скорочення населених пунктів.

В області створилася досить широка мережа лікувально-профілактичних установ. Але велика частина лікарень була просто у жалюгідному стані.

Розвивалась фізична культура і спорт. У спортивних товариствах області налічувалося 485 тис. фізкультурників.

Застійні явища 70-х років не оминули і духовне життя. „Залишковий” принцип фінансування цієї сфери призвів до негативних наслідків і занепаду багатьох її складових. Через нестачу коштів та матеріалів роками не ремонтувалося багато шкіл. Деякі з них були доведені до аварійного стану і закриті. Відбувався скерований офіційними властями процес русифікації української школи, який стимулювався дальшою русифікацією дошкільних закладів, вузів, державних установ, особливо в містах.

Отже, назрівала об'єктивна необхідність принципово нової політики, що реально враховувала б стан суспільства і була б спрямована на досягнення якісно нового його стану

Размещено на Allbest.ru