Моя мала Батьківщина – Броварщина

Размещено на http:\\www.allbest.ru\

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний авіаційний університет

Реферат

«Моя мала Батьківщина - Броварщина»

Виконала

Студентка групи ФМЛ 105(ОП)

Сидорченко Катерина

Київ 2012

Бровари - місто зі славною історією та не менш славною сучасністю. Воно поєднує в собі велич століть і енергію сьогодення. Споконвіків наші предки жили на цих землях, вдихали аромат хвойних лісів, пили воду з Десни і Трубежу, працювали і ростили дітей. Бровари є неодмінною частиною нашого світобачення, адже тут наше коріння, тут наша душа. Тому хочеться знати якомога більше про рідне місто, його історію та ті неповторні характерні особливості, ті «родзинки», що надають йому неповторного шарму, виділяють серед тисячі схожих, роблять рідним і близьким.

Як стверджують дослідники, первісні люди з'явилися на території Броварщини наприкінці стародавнього кам'яного віку. На території Броварського району проходить межа між зонами лісу та лісостепу. У зоні лісу водилося багато диких тварин і птахів, у водоймах - багато риби, що сприяло розвитку в цій місцевості мисливства, рибальства, збиральництва, бортництва. На півдні броварських земель ліс межує з відкритою місцевістю, тому ці ділянки були придатні для землеробства.

Знахідки, що свідчать про людські поселення на Броварщині, археологи датують V-ІІ тис. до н.е. Тоді тут проживали племена археологічної дніпрово-донецької культури. Про поселення доби неоліту поблизу сучасних Броварів, свідчать предмети давніх культур, що були знайдені на цій території - сокири, ножі, рубила, зернотерки, керамічні вироби.

З племен, що проживали на території сучасної Броварщини, найвищого розвитку досягло населення в період трипільської (IV-ІІІ тис. до н. е.) та ямної культур (друга пол. ІІІ - поч. ІІ тис. до н. е.). На Броварщині пам'ятки трипільської культури знайдено археологами під час розкопок поблизу сел Літки, Рожни, Погреби, Пухівка, Зазим'я та Гоголів.

Ми не знаємо, як себе називали трипільці. Вони не належали до індоєвропейців, витоки їх - в Румунії. Антропологічно трипільці нагадували вірменоїдів, були невисокими на зріст, відзначалися характерною вузьколицістю, і предками українців не вважаються, хоча деякі автори, міфологізуючи нашу історію, пишуть про те, що «Трипілля - витоки нашої культури і ментальності»... Економічна культура трипільців, позбавлена творчого характеру, не витримала наступу більш високих і агресивних цивілізацій, які прибули зі сходу. Трипільці немовби розчинилися в часі й просторі, а частина їх була асимільована.

На Броварщині знайдено археологічні пам'ятки середньодніпровської (2200 - 1600 рр. до н. е.), комарівської та тшцінецької культури (XV - початок XІ ст. до н. е.) і пам'ятки багатоваликової кераміки (середина ІІ тис. до н. е.).

Археологи знайшли на території сучасного Броварського району залишки поселень доби раннього залізного віку - неподалік Погребів та Літочок. У IV ст. до н. е. населення Придесення досягнуло небувалого культурного розквіту. На цей час тут проживали скіфи-орачі, основним заняттям яких було землеробство, окрім того, вони досягли великих успіхів у прядінні, ткацтві, гончарстві, обробці дерева та кістки.

Слов'янський період в історії нашого краю починається у ІІ ст. до н. е., а в другій половині І тисячоліття формуються окремі східнослов'янські племена. Праслов'янами археологи вважають представників Зарубинецької культури (кінець ІІІ ст. до н. е. - ІІ ст. н. е.), пам'ятки якої знайдено на території поблизу сіл Погреби і Пухівка, та Черняхівської культури (ІІ - V ст. н. е.), залишки якої виявлено біля Погребів.

Ще в середині першого тисячоліття нашої ери римські джерела називали історичні землі у трикутнику Київ-Чернігів-Переяслав початками Русі, всього східнослов'янського етносу. Понад тисячу років у густих пралісах Броварщини жило одне з найбільших давньослов'янських племен -- сіверяни, яке з часом утворило Чернігівське, Переяславське і Новгород-Сіверське князівства. Сіверяни жили в укріплених поселеннях - «градах».

Слов'янські племена відігравали все більшу роль на міжнародній арені. Протягом VII - IX ст., із зародженням феодальних відносин союзи племен перетворюються у феодальні князівства, які в умовах боротьби з кочівниками в Середньому Подніпров'ї поступово об'єднуються в одне державне утворення - Київську Русь. Броварщина займає визначне географічне положення на Лівобережжі, навпроти Києва, що й визначало за всіх часів її суперечливу долю.

В епоху Давньоруської держави на території нашого краю існувала низка поселень як укріплених городищ (градів), так і неукріплених (селищ або посадів). Першими були прикордонні фортеці на Трубежі, Десні та інших річках, побудовані для захисту від нападів кочівників, деякі з них можна вважати боярськими замками і дрібними адміністративними центрами.

На Броварщині виявлено багато пам'яток, що належать до часів Київської Русі: городища в Русанові, Світильні, Заворичах, залишки городища XI - XIII ст. виявлено на північній околиці Вигурівщини, таке ж городище було зафіксоване у джерелах XV ст. в Семиполках, є відомості про місцезнаходження пам'яток києво-руської доби у Княжичах, Рожівці, Требухові, Красилівці, Великій Димерці, Пухівці, Літках, Зазим'ї і, можливо, Броварах. Ймовірно, більшість сучасних населених пунктів Броварського району постали із тих давніх поселень-градів.

Із Х ст. розпочалося посилення впливу київської княжої влади на сіверський люд Броварщини. За князя Володимира Великого з метою укріпити підступи до Києва по Десні, Остру, Трубежу будуються гради, де селяться «на прокорм» запрошені з інших країн «знатні мужі».

В XI- XIIст. відбувалося масове заселення краю монахами київських і переяславських монастирів. То була вже тотальна церковна колонізація язичницьких земель, бо сліди давніх поселень монахів трапляються майже в кожному броварському селі. За деякими джерелами, у ті часи Києво-Печерському монастирю належали села Богданівка, Димерка, Красилівка. Дещо пізніше володіння на Броварщині мали Межигірський, Флорівський, Михайлівський Золотоверхий, Братський, Видубецький, Больницько-Троїцький і Пустинно-Нікольський монастирі. Для монахів броварська земля була землею обітованою, «Богом даною», Богданівкою билинного часу. І хоча не раз сюди заходили печеніги, половці, та на землях між Десною і Трубежем розросталися осідки мужніх людей, готових захищати свою землю.

Літописні джерела пов'язують багатьох князів із Броварщиною: вони приїжджали сюди на полювання, заснували чимало поселень, тут точилися війни і міжусобиці. У ХІІ - ХІІІ ст. - період феодальної роздробленості у Київській Русі - на зміну єдиній державі приходять самостійні князівства. У той час значна частина нашого краю входила до Переяславського князівства і лише невелика територія над Десною належала до Київського князівства.

Як свідчать джерела, прикордонні поселення існували на місці нинішніх сіл Світильня та Заворичі, було давньоруське городище Х-ХІІІ ст. в с. Русанів. У 1992 році у розкопках Русанівського городища, яке проводив сектор археології управління культури Київської облдержадміністрації під керівництвом Олега Сєрова, взяли участь наукові співробітники Броварського краєзнавчого музею Володимир Мельник та Ігор Лич.

Під час археологічних розкопок на території Броварщини було знайдено цікаві речі часів Давньої Русі. Так, у Погребах було знайдено свинцеву печатку ХІІ ст., яка належала боярину київського князя Володимира Мономаха Ратибору. Село Погреби називають «Броварськими Помпеями» через велику кількість археологічних експонатів різних епох, знайдених у 1979 році співробітниками Інституту археології НАН УРСР та місцевим краєзнавцем, шкільним вчителем Іваном Марухненком, який взяв участь у розкопках разом зі своїми вихованцями. На території Броварів свого часу був знайдений давньоруський скарб із трьох срібних сережок.

В середині 70-х років минулого століття школярами біля села Рожни була знайдена сокира, виготовлена з рога лося чи північного оленя. «Форма сокири свідчить про її виготовлення в ХІ столітті. Трасологічний аналіз, проведений спеціалістами інституту археології АН України, показав, що вона зроблена з допомогою металевого знаряддя. По обидві сторони її та на верхній площині нанесено абстрактні символи, яких загалом більше десяти. Рожнівська знахідка не має аналогів серед відомих пам'яток ХІ ст. такого типу ні за матеріалом, з якого вона виготовлена, ні за нанесеним на ній зображенням. Призначення сокири - ритуальне, тобто бойовою вона не була і для господарських цілей не використовувалась. Цілком ймовірно, що цей предмет не місцевого походження, а був завезений на нашу територію десь в ІХ-Х ст. людьми, які побували в північних країнах (Скандинавії), або ж вихідцями звідти. Можна припустити, що рожнівська сокира була якось пов'язана з культом бога-громовержця, наприклад, Перуна у слов'ян, Тора у скандинавів, Перкунаса у литовців...» - пише відомий броварський історик та краєзнавець Володимир Мельник. Хоча за висновками співробітників Інституту археології НАН України сокира за формою датується ХІ сторіччям, автори книги «Праотча сторона у межиріччі Десни та Трубежа» схильні вважати, що вона виготовлена в епоху бронзи, а насічки з Рожнівської сокири дуже нагадують дерев'яні календарі російської Півночі, які існували до ХІХ століття.

У 1240 році монгольське військо на чолі з ханом Батиєм захопило Київ та довколишні землі, було знищено чимало населених пунктів - сіл, міст і фортець. На місці колись квітучих поселень залишилися попелища.

До часів Київської Русі відносяться чимало броварських легенд, переказів, билин. Найпопулярнішим у броварському епосі є образ Солов'я-розбійника. Існує чимало легенд, пов'язаних із цим напівреальним, напівміфічним персонажем. Як розповідає давньоруська билина, Соловей сидів на річці Смородинці, яка, ймовірно, протікала колись на території нинішніх Броварів. Соловей-розбійник вдало вибрав місце засідки: тут пролягав шлях на Київ, який перетинала річка, через неї було перекинуто єдиний у цій місцевості місток. Подорожні ніяким чином не могли його обминути і були змушені платити данину Солов'ю. За сюжетом билини, богатир Ілля Муромець перемагає Солов'я-розбійника. Проте не слід забувати, що билина за віки під впливом різних чинників могла зазнати суттєвих змін. Як пише Марія Овдієнко: «Билини, створені на київських чи й броварських теренах, потрапивши до Росії, трансформувалися відповідно до потреб тамтешньої ідеології і повернулися в рідні краї у спотвореному вигляді. Про це свідчать інші легенди, скажімо, легенда про удільного броварського князя Солов'я, який разом із броварськими людьми боронив землю і віру предків від навали чужого воїнства, на мечах якого принесено нову віру - християнство… За одним із варіантів легенди, князь Соловей - засновник Броварів… Отож пам'ятаймо, Соловей - не розбійник, а благородний князь, захисник Броварської землі і віри предків, а, можливо, й засновник нашого міста». Тому Марія Овдієнко пропонувала зобразити Солов'я на новому гербі Броварів. На її думку, він повинен бути символом і захисником міста, адже образ Солов'я акумулює правічну добру енергетику, яка напрацьовувалася над нашим краєм віки й тисячоліття.

Схожих поглядів дотримується краєзнавець Володимир Гузій, вважаючи, що легендарний Соловей або Слав був старійшиною сіверського роду, який протистояв централізованій владі київського князя і тому був знищений.

Деякі перекази надають Солов'ю магічного образу. За цими переказами Соловей - фантастична істота, якій притаманні риси лісовика («лешего»), яка має магічний вплив на тварин і рослин наших пралісів. Ймовірно, ця постать - персонаж ще язичницьких вірувань слов'ян, що з часом трансформувався в образ розбійника.

Окрім Солов'я, персонажами багатьох руських билин тих часів були Чурило Пльонкович і Дюк Степанович. Боярин Чурило - киянин, який жив у розкішному будинку «на Почай на реки, у чудна креста - да Мендалидова, у святых мощей да у Борисовых». «Крест Мендалидов» чи «Крест Леванидов», який також згадується у билині про Солов'я-розбійника, ймовірно, був розташований на дорозі з Києва до Броварів. У нашому місті є назва, що пов'язана з іншим героєм цієї билини - так звана Дукова дорога, вона проходить водорозділом Бровари - Димерка - Семиполки. Билина розповідає про суперництво Чурила і Дюка: вони домовилися про перегони на конях, які виграв Дюк. З билини можна зробити висновки про те, що Дюк Степанович - чужоземець, який недовго пробув на наших землях. Тому невідомо, чому саме його ім'я закріпилося за одним зі шляхів.

Цікавою є також легенда про князівство Бровар. Переказ розповідає, що була в цьому краї дівчина-калина, яка співала ночами чарівні пісні. Але коли хтось підходив до неї, вона перетворювалася на кущ калини. Якось у неї закохався польський (полянський) пан. Одного разу він перечепився через кущ калини і пролив на нього сльози, чим зняв прокляття з дівчини. Вони одружилися і заснували князівство Бровар.

Монголо-татарське ярмо, що тривало понад сто років, надовго загальмувало економічний і культурний розвиток українських земель. У середині XIV ст. в Золотій Орді почався період феодальної роздробленості. У цей час на наші землі приходять литовські феодали. Землі Броварщини були приєднані до Великого князівства Литовського князем Ольгердом у 1363 році. Українське населення фактично без спротиву прийняло литовську владу, адже литовці не нав'язували своїх звичаїв і порядків: на керівні посади часто призначали українських шляхтичів, руська мова стала офіційною мовою князівства, а релігією литовців теж було православ'я.

Вступивши на престол, син литовського князя Ольгерда Володимир почав роздавати київські землі своїм васалам. Першим отримав уділ князь Юрій Половець у 1390 році, до його володінь увійшли Рожни, Світильня, Крехаїв та Осово. Князь збудував свою резиденцію-двір на пагорбах поблизу Рожнів і прибрав ім'я князя Половця-Рожиновського. До того часу належать і перші писемні згадки про Рожни, Світильню, Літки.

Після польсько-литовської Кревської унії (1385 рік) посилюється загарбницька політика Польщі на наших землях, насаджується католицизм. Литовський князь Вітовт усуває Володимира Ольгердовича з князівства у Києві, а землі Броварщини у 1393 році отримав князь Дмитро Сокира - соратник Вітовта.

Після смерті Вітовта у 1430 році на Київщині поширився визвольний рух, спрямований на відновлення влади старих князівських родів. Щоб заспокоїти народ, Литва у 1440 році відновлює Київське князівство на чолі з князем Олельком, сином Володимира Ольгердовича. Він підтверджує право на володіння землями Броварщини князів Половців. Але після смерті князя Семена Олельковича у 1470 році Київське князівство назажди припинило своє існування, а у 1471 році утворене Київське воєводство.Протягом наступних століть за землі Броварщини точиться майже постійна боротьба, вони переходять від одних господарів до інших.

Деякий час цією територією володіли князі Звягельські, дочка князя Сокири Марія Требська. Згодом повертаються Рожиновські і володіють напівпорожніми землями Остерщини. Відомий краєзнавець Дмитро Гамалій подає відомості про заселення броварських земель у 1581 році: в Зазим'ї мешкало чотири сім'ї та два загородники, які мали лише тимчасові городи, у Погребах проживало 10 родин і 10 загородників, у Княжичах - четверо осілих людей.

Джерела того часу розповідають про постійні суперечки між рожиновськими та київськими монастирями. Після участі Юрія Рожиновського у повстанні проти поляків під проводом К. Косинського його земельний уділ був конфіскований. Рожиновський довго доводить в судах своє право на броварську землю, у 1604 році польський король повертає йому його володіння, частину з яких Рожиновський продає київському судді Яну Аксаку.

У 1613 році польський король Сигізмунд ІІ віддав землі Аксаків своєму секретарю Захарію Яловицькому. Проте Аксаки не зважали на королівські декрети і не дозволили Яловицькому зайняти ці землі. Між Аксаками і Яловицькими починається довге протистояння. Щоб утихомирити войовничих Аксаків король призначає Стефана Аксака остерським старостою, що автоматично закріпило за ним ці землі. У цей час значно зростають повинності селян. Не в найкращому становищі опинилися і бояри, в яких шляхта, підтримувана владою, поступово відбирає їхні землі. Після смерті Стефана Аксака боротьба за броварські землі точиться вже всередині роду: його племінник Ян захопив Гоголів, Світильню, Богданівку, Красилівку, Бобрик, Рожівку, Плоске, Русанів і Рудню; вдова Стефана Катерина відібрала у Габріеля Аксака Димерку.

Загалом з 1550 до 1600 року формується більшість сіл Броварщини зі своїми сьогоднішніми українськими назвами, типово українськими є і прізвища місцевих бояр, а в літківській церкві читають Євангеліє руською мовою (у польсько-литовську добу українці називали себе русинами -- слово, утворене від «Русь», а тогочасна мова називалася руською).

Слід зазначити, що за двісті років литовського правління українці мали сприятливі умови для всебічного розвитку, проте з підписанням у 1569 році Люблінської унії та утворенням Речі Посполитої ситуація кардинально міняється: українці зазнають утисків на всіх фронтах - їх витісняють з державних установ і судів, обмежується вживання руської мови, польська шляхта захоплює все нові й нові землі, селяни стали кріпосними польських панів.

Невдоволення польським пануванням вилилося в низку селянсько-козацьких повстань, які зачепили і Броварщину. На початку XVII ст. перехід селян у козаки набув масового характеру, на Київщину були направлені нові польські військові загони. Особливого розмаху набув повстанський рух у 1630 році, коли до Подніпров'я прибули запорожці на чолі з Тарасом Трясилом. Після довгої боротьби повстання було придушене, але вже влітку 1637 року новий визвольний рух охопив Київщину, Полтавщину та Чернігівщину. Навесні 1638 року нову хвилю протесту очолив уродженець Остерського краю Яків Остряниця або Острянин.

До цього періоду відносяться перші історичні свідчення про Бровари.

Вперше Бровари згадуються в документальних джерелах за 1630 рік. У той час це був невеликий населений пункт, у якому нараховувалося 46 селянських і 68 козацьких дворів. В основному, селяни займалися землеробством, а більш заможні козаки - виноробством та пивоварінням.

Перший герб Броварів -- герб Вишневецьких

З початком визвольної війни українського народу 1648-1654 років князь Вишневецький укріпив Бровари, зосередив тут великий озброєний загін. Але під ударами повсталих селян цей загін змушений був залишити містечко. В цей час (1648-1649 роки) у Броварах створюється козача сотня, першим сотником якої був Федір Ведмідь. Козаки побудували в містечку церкву святих Петра і Павла, про що свідчив напис на церковному дзвоні: "Року 1648 місяця октября сей дзвон до церкви святих и Павла подан от козаков Броварських..."

Була в Броварах також церква Святої Трійці, заснована Києво-Печерською лаврою, і храм Вознесіння, збудований Лаврою у 1762 році (місцезнаходження його і подальша доля невідомі). Плани церков не збереглись.

У Броварах знаходились володіння Больнично-Троїцького монастиря Києво-Печерської лаври. Монастир володів 55 дворами і кращими землями. Між броварськими козаками і Лаврою велась гостра боротьба за землю і право на торгівлю.

У 1667 році Броварська сотня увійшла до складу Київської сотні у зв'язку з розширенням меж останньої. У 1668 році Бровари зазнали нападу кримських татар: "...мая 12 день татар человек с двести и то местечко все вирубали, а церков Божию (Петропавловскую) разорили, иконы, ободрали, искололи ругаясь, и книги изрубали. А посекли де в том местечке мужского и женского полу человек десять, да живых взяли в неволю душ пятьдесят".

За даними "Переписаних книг" у 1666 році у містечку нараховувалось 68 козацьких і 46 селянських дворів.

У Броварах знаходилась церковно-приходська школа. Її випускники мали можливість продовжувати навчання в Києві. Є дані, що "полку Киевского местечка Броварів церкви Петра и Павла сын священника Андрея Лукиян Савицкий" навчався у Києво-Могилянській академії в 1761 році, а син священика Свято-Троїцької церкви Петро Захарієвський - у 1789 році.

Після указу російської імператриці Катерини ІІ від 10 квітня 1786 року частина монастирських володінь перейшла у казенне відомство. В документах за 1787 рік записано, що в Броварах проживає 487 мешканців - козаків і казенних селян, тут також знаходиться маєток секунд-майора Кабатова.

1817 року в містечку була побудована поштова станція, яка у 1851 році мала вже 45 коней. У 1836 році розпочато будівництво шосе, яке з'єднало Бровари з лівим берегом Дніпра. Воно простяглось на 13 верст, керував будівництвом поручик Яків Соколиков. З 1868 по 1870 рік у Броварах функціонував Київський залізничний вокзал. Таке інтенсивне будівництво шляхів сполучення було викликане тим, що Бровари лежали на великій коштовно-торговій дорозі з Києва на Санкт-Петербург і Москву.

У 40-х роках ХІХ сторіччя Бровари і Броварщину кілька разів відвідав Тарас Шевченко, що знайшло відображення у його творах "Прогулка с удовольствием и не без морали", "Варнак", "Близнецы", "Сотник". У поемі "Катерина".

А 19 травня 1861 року жителі Броварів відділи останню шану Кобзареві: процесія, що супроводжувала домовину поета, зупинялась у Броварах, її зустрічали студенти та представники інтелігенції міста Києва.

За станом на 1897-1898 роки у Броварах налічувалось 464 двори, де жили 4312 мешканців. У містечку було 70 кустарів: ковалів, шевців, теслярів, бондарів, гончарів. У Броварах щороку відбулося три ярмарки. Діяла церковно-приходська школа, згодом була побудована земська початкова школа, яка у 1896 році перетворена на двокласне сільське училище. Через сім років в ній вже навчалося 208 учнів, викладання велося російською мовою. В 1897 році у Броварах відкрито сільську бібліотеку.

1871 року Р.Сумароков будує в Броварах канатно-вірьовочну фабрику. В 1898 році міщанин Шперлінг відкриває "заведение по изготовлению прохладительных напитков", того ж року будує "заведение по изготовлению шипучих вод" міщанин Слободін, подібне підприємство у 1907-1908 роках відкриває міщанин Ейстрах. У той же час Д.Брикер засновує "заведение по выделке колесной мази". На початку ХХ сторіччя у Броварах було три скотобійні. У 1904 році А.Янискор будує два заводи: один - миловарний, другий - з переробки кишок із салотопнею.1906 року І.Самойленко будує перший паровий млин на землі казенного селянина Івана Сопільника. Добовий вихід борошна - 700 пудів. У 1907 році міщанин І.Ієрусалимський будує чавуноливарний завод, орендуючи землю у А.Пономаренка. З 1912 року починає функціонувати мототрамвай Київ-Бровари. У 1916 році в містечку створюється телеграфна контора і сільськогосподарський банк взаємного кредиту.

1901 року Я.Беркович відкриває в Броварах сільську аптеку, а в 1913 році випускниця лікарського факультету Київського університету З.Рубінштейн відкриває в містечку зуболікарняний кабінет.

У січні 1918 року в Броварах була встановлена Радянська влада. У роки громадянської війни Бровари і Броварщина стають ареною боїв між наступаючими з півночі червоними військами і частинами армії УНР, зокрема 1-м піхотним полком Січових стрільців під командуванням полковника І.Вогульського. У ніч на 25 січня 1919 року червоні частини зайняли село Семиполки, де розмістився штаб М.Щорса. 1 лютого 1919 року Богунський полк зайняв Бровари.

Броварський район створено навесні 1923 року. Населення Броварів становило на той час 4065 чоловік. Почали діяти райвиконком, райком партії та райком комсомолу. Більша частина промислових підприємств, що знаходились у місті (млини, підприємство колісної мазі, лісопильня та ін.), перейшла у власність держави. Значних успіхів було досягнуто в галузі народної освіти та культури: в 1921 році відкрилася семирічна школа імені І.Франка, в 1924 році - школа лікнепу. В червні 1925 року при райсільбудинку створено літературний гурток Київської філії "Плуг". Активним учасником гуртка був уродженець Броварів поет Дмитро Чепурний, ім'я якого з'явилося в українській літературі в середині 20-х років. Твори цього високообдарованого молодого поета були особливо популярними серед молоді.

27 липня 1923 року в центрі Броварів відкрито пам'ятник Т.Шевченку. Бюст виготовив з дерева житель Борисполя Петро Верна. Пам'ятник простояв більше 15 років і в 1939 році замінений на бетонний, а в 1964 - на гранітний.

У 1930 році Броварський район було ліквідовано. Місто Бровари, де проживало на той час 5618 жителів, підпорядкувалось Київській міськраді. З 30-х років у місті починає зростати промислове будівництво. В 1930 році створюється державний кінний завод.

У 1933 році в Броварах розпочато будівництво аеропорту, який з 1935 року став функціонувати як центральний аеропорт Києва. Використовувалися поштові та пасажирські літаки. Пасажирів доставляли в Москву, Ленінград, Мінеральні Води. По Україні обслуговувалися маршрути: Полтава - Харків - Одеса - Запоріжжя - Суми - Дніпропетровськ - Сталіно, а з 1939 року - Львів - Дрогобич - Луцьк - Рівне.

25 червня 1941 року німецькі літаки здійснити наліт на Київський аеропорт. Жителі Броварів - жінки, підлітки, літні люди працювали на будівництві оборонних споруд навколо міста. У липні 1941 року в Бровари перемістився командний пункт Південно-Західного фронту, яким командував генерал М.Кирпонос. Зберігся будинок, де знаходився командний пункт, на ньому встановлено меморіальну дошку. Іменем генерала М.Кирпоноса названо одну з вулиць міста.

На початку вересня німецькі танки прорвали оборону радянських військ. На рубежі оборони Красилівка - Калинівка - Рожівка вели жорстокі бої з фашистами воїни 2227-го полку 4-ї дивізії НКВС. 19 вересня 1941 року Бровари були окуповані фашистськими військами. Під час окупації на території району боролись з ворогами партизанські загони ім. Леніна, ім. Щорса, "За Батьківщину" та інші. Успішно діяла підпільна організація Броварського деревообробного комбінату у складі В.Лобка, В.Мироненко, М.Лобка, К.Пономаренка та багатьох інших. Підпільники роздобули детекторний приймач, встановили його на квартирі М.Щербак. Перші інформації Радінформбюро записала В.Мироненко. Її рукописи розмножували до 100 і більше примірників і розповсюджували не тільки в Броварах, а й в інших населених пунктах. У травні 1942 року на території нинішньої середньої школи № 1 було страчено п'ять броварчан, а у грудні 1942 року розстріляно лікаря І.Фельдмана, який віддав 38 років справі охорони здоров'я на Броварщині. За роки окупації фашисти стратили 22 жителів Броварів.

У 1941-1942 роках у Броварах знаходився фашистський табір для радянських військовополонених.

Місто Бровари визволене від фашистів 25 вересня 1943 року. Безпосередню участь у звільненні міста брали частини 163-ї Роменсько-Київської Червонопрапорної орденів Леніна, Суворова і Кутузова дивізії, якою командував полковник Ф.Карлов. У боях за Бровари була тяжко поранена жінка-танкіст Марія Лагунова, яка під час війни оволоділа спеціальністю механіка-водія танка Т-34. Вона є почесним громадянином міста, її іменем названо одну з вулиць. У 1943 році у Броварах знаходився штаб 2-ї Повітряної армії, якою командував маршал авіації С.Красовський. Прославлений полководець є почесним громадянином міста Бровари, його ім'я носить одна з вулиць. Штаб 1-ї Гвардійської Армії знаходився у приміщенні нинішньої середньої школи №1.

481 уродженець міста загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни. За роки окупації місто було майже повністю знищене - з 2174 будинків уціліли лише 138. Наш край зростив 10 Героїв Радянського Союзу.

У місті встановлено вісім архітектурно-скульптурних пам'ятників, чотирнадцять пам'ятних знаків і меморіальних дошок.

броварщина слов'янський козаччина

Використана література

1. Режим доступу: http://mistobrovary.com.ua/istoriya_brovariv/

2. Режим доступу: http://mistobrovary.com.ua/istoriya_mista_brovari/

3. Режим доступу: http://brovary.osp-ua.info/ch-1_fl-history.html

Размещено на allbest.ru