Характеристика туристичного потенціалу Слобожанського регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство молоді та спорту України

Київський університет туризму економіки і права

Індивідуальна робота

з дисципліни «Туристсько-рекреаційне країнознавство»

на тему:

«Характеристика туристичного потенціалу Слобожанського регіону»

Виконала: Єрмак Н. Ю.

Київ 2012

Вступ

Слобожанщина - це історична область, яка включає територію сучасних областей України -- Харківської, східної частини Сумської (до р. Сейм), північних районів Донецької (до р. Бахмутка) та Луганської (до р. Айдар), а також частину Воронезької, Бєлгородської, Курської областей Росії. Регіон склався протягом XVII-XVIII ст. на роздоріжжі Дикого степу між неусталеними політичними кордонами трьох держав: Речі Посполитої, Московського царства і Кримського ханства.

Ландшафт цієї території горбкувато-рівнинний, із численними річками, що течуть у південному напрямку серед широких долин, гаїв і дібров. Але в міру просування на південний схід ландшафт змінюється, переходячи з лісостепового в степовий, із численними крутими ярами, а уздовж річкових русел -- із скелястими крейдяними виступами. Всі річки мають крутий і високий правий берег, а лівий -- пологий, низинний.

Люди селилися в цьому краю з давніх часів: тут виявлено поселення періоду раннього палеоліту. Археологічні знахідки дають підстави для висновку про поширення на цій території кочової культури, носіями якої були скіфські, сарматські, аланські та інші племена.

М'який клімат, повноводні річки з великими рибними запасами, багата наземна фауна приваблювали в ці краї людей, даючи можливість займатися природними промислами -- бортництвом, полюванням, рибальством тощо. З другої половини XVI ст. починається посилена колонізація території, що здійснювалася двома потоками: з півночі, з російських земель, у зв'язку з будівництвом військових оборонних ліній на кордонах із Кримом і Річчю Посполитою; з заходу, де основною масою були українські селяни і козаки, що йшли сюди в пошуку родючих земель, прибуткових природних промислів, а також порятунку від гніту польської шляхти.

Першими були заселені північні райони Слобожанщини, де виникли засновані росіянами сторожові станиці - Орел, Ливни, Вороніж, Єлець, Бєлгород. За межами цих укріплень майже не було постійних поселень.

Колонізація цих земель українськими козаками відбувалась кількома хвилями протягом XVII-XVIII ст. Активне масове переселення в 1630-х роках було викликане придушенням козацьких повстань у Речі Посполитій. Посилення потоку переселенців спостерігалося також під час національно-визвольної війни і Руїни.

З середини XVII ст. Слобожанщина адміністративно поділялася на 5 полків: Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський. До XVIII ст. слобідські козацькі полки підпорядковувалися спочатку Розрядному, а з 1688 р. -- Посольському приказу. З 1708 р. вони були передані у відання азовського генерал-губернатора, з 1718 - київського і воронезького, а з 1726 - Військової колегії. Козацькі полки підлягали також московському воєводі. На них покладався обов'язок охорони державних кордонів, що гарантувало козакам збереження їх внутрішнього полкового устрою і традиційних порядків.

З середини XVIII ст. козацька автономія поступово обмежувалася, поки не була остаточно ліквідована Катериною II. Козацькі полки були перетворені на регулярні, всі привілеї відібрані, козацька старшина урівняна в правах із російським дворянством. У 1765 р. створено Слобідсько-Українську губернію у складі Харківської, Ізюмської, Сумської, Охтирської, Острогозької провінцій. У 1780 р. губернію ліквідовано і включено до складу Харківського намісництва, за винятком Острогозької провінції. В 1796 р. Слобідсько-Українська губернія, була відновлена як адміністративна одиниця, а в 1835 р. перейменована на Харківську. В 1932 р. створено Харківську, а в 1939 р. - Сумську області.

Харківська область

Розташована в північно-східній частині України. її площа - 31,4 тис. кв. км (5% території України).

Область розташована в лісостеповій і степовій зонах. Головна річка - Сіверський Донець із притоками, що відносяться до басейну Дона. Всього на території області 156 річок. До басейну Дніпра належать Самара, Оріль, Ворскла та ін.

Область має 135 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, серед яких - пам'ятки садово-паркового мистецтва Краснокутський, Наталіївський, Старомерчанський, Шарівський парки.

Харківська область має значні рекреаційні ресурси, основою яких є сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти. Наявність джерел мінеральних вод є базою для розвитку курортів, серед яких - Березівські мінеральні води і Рай-Оленівка.

В області є 39 готелів, 2 мотеля. У Харкові прийом туристів здійснюють готелі "Національ", "Мир", "Турист". На Харківщині є також кемпінг (у селищі Високе), 2 турбази (в селищах Васищеве і Комсомольське) та ін.

Харківська область має значний історико-культурний потенціал. Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2535 одиниць. 653 пам'ятки архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

В області діє 15 державних музеїв і заповідників.

Харківський історичний музей засновано в 1920 р. як музей Слобідської України ім. Г. Сковороди. За обсягом і науковою цінністю зібрання музей входить до числа найбільших в країні.

Один із найстаріших українських музеїв, що володіє цінною мистецькою колекцією - Харківський художній музей, основу експозицій якого складає зібрання, започатковане в 1805 р. при Імператорському Харківському університеті. Серед його експонатів - полотна А. Дюрера, Я. ван Сореля, В. Боровиковського, Д. Левицького, В. Тропініна, Т. Шевченка, І. Айвазовського, І. Шишкіна, В. Сурікова, А. Лосенка, М. Пимоненка, Г. Нарбута, Т. Яблонської та ін.

Музей володіє найкращими в Україні колекціями голландської графіки XVII-XIX ст., робіт І. Рєпіна (серед них - "Запорожці пишуть листа турецькому султанові").

У зібранні музею народного мистецтва Слобожанщини - твори народного прикладного мистецтва, яке представлене керамікою, малярством, вишивкою, різьбленням і т. ін.

Серед найвідоміших туристичних об'єктів - літературно-меморіальний музей Г. Сковороди в селі Сковородинівка (до 1923 р. - Пан-Іванівка), де він провів останні роки свого життя і де був похований.

Місто Харків (з грудня 1919 р. до червня 1934 р. - столиця радянської України) засноване близько 1654 р. біля злиття річок Харкова, Лопані та Уди переселенцями з Лівобережної України. Місто виросло на Харківському городищі, що залишилось від давнього слов'янського поселення. Пізніше саме на цьому місці був побудований собор, а згодом - університет. Цей пагорб здобув назву університетської гірки.

В середині XVII ст. тут оселилося 587 козацьких сімей загальною чисельністю близько 2 тис. чол. Перші жителі майбутнього міста, незалежно від походження і роду занять, записувались до Харківського полку. Центром поселення була фортеця, споруджена близько 1656 р. Після приєднання до Росії в кінці XVIII ст. причорноморських територій Харків втратив значення військової фортеці і став розвиватись як великий ремісничо-торговельний центр.

У XVIII-XIX ст. Харків був українським містом. Після скасування автономії слобідських полків у місті стали оселятися російські чиновники, купці, ремісники та ін. Протягом XIX ст. чисельність його населення зросла у 20 разів.

У 1805 р. в Харкові було створено перший у наддніпрянській Україні університет. Його засновнику В. Каразіну в 1907 р. споруджено пам'ятник у місті.

Діяльність Харківського університету пов'язана з ім'ям П. Гулака-Артемовського, який був його ректором. Саме в цей період Харків здобув славу "українських Афін". В університеті починав свою наукову діяльність І. Мечников. Тут працювали відомі математики М. Остроградський, О. Ляпунов, один із засновників фізичної хімії М. Бекетов і багато інших видатних учених. Професором Харківського університету був болгарин Марин Дринов - міністр освіти Болгарії, член Петербурзької Академії наук, автор численних наукових праць з історії південнослов'янських народів.

Харківський університет закінчив М.І. Костомаров.

Становлення української журналістики пов'язане з Харковом, Харківським університетом, створення якого супроводжувалось заснуванням у 1805 р. друкарні.

У 1789 р. створений Харківський вільний театр, на сцені якого грав М.С. Щепкін. Директором театру в 1812-1821 pp. був Г.Ф. Квітка-Основ'яненко - Григорій Квітка, що народився на околиці Харкова, на хуторі Основа. Він також один із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат.

У Харкові народився письменник, композитор, етнограф, режисер Гнат Хоткевич. Тут він закінчив технологічний інститут (нині - політехнічний університет). У 1895 році Г. Хоткевич організував селянський театр у с Деркачі поблизу Харкова, в 1901 р. - перший Український робітничий театр.

Найдавнішою спорудою Харкова є Покровський собор (1689), збудований у стилі українського бароко. В 1786 р. до Покровського монастиря перенесено чудотворну Озерянську ікону, що вважалася заступницею населення Слобідської України.

До пам'яток XVIII ст. належать Успенський собор, Провіантська крамниця, Катерининський палац, деякі житлові будинки. Губернаторський палац - перша з великих цивільній споруд міста, зведена в 1777 p., - функціонує як університетський корпус.

В XIX ст. зведено дзвіницю Успенського собору, архієрейський будинок на території Покровського монастиря, церкви Троїцьку, Пантелеймона, Іоанна Предтечі, костьол, караїмську кенасу, комплекси споруд університету і технологічного інституту, будинок міського драматичного театру.

У XX ст. тут були споруджені Благовіщенський собор, Казанська (Серафимівська), Озерянська і Трьохсвятительська церкви, синагога, будинки громадської бібліотеки, художнього училища (нині - художньо-промисловий інститут).

У місті діють літературний, аерокосмічний музеї, музей природи.

В 1663 р. українськими козаками-переселенцями з Черкащини заснована фортеця, названа Балаклією. Фортеця була центром однойменного полку (1668-1677 pp.), який пізніше увійшов до складу Харківського.

До найдавніших міст Харківщини належить Ізюм. На цьому місці виявлені стоянки епохи мезоліту і неоліту. В період Київської Русі тут також було поселення, зруйноване кочівниками у XII ст. Ізюмська сакма згадується в літописі під 1571 p., Ізюмський окоп - під 1651 р. У документах 1680 р. поселення іменується Ізюмським городком, що був невеликою фортецею, заснованою українськими козаками на чолі з Яковом Черніговцем. В 1685-1765 pp. Ізюм був центром однойменного козацького полку.

У місті діє краєзнавчий музей, заснований у 1920 р. В Ізюмі збереглися три храми: Спасо-Преображенський собор (1684 p.), що є найстарішою в області пам'яткою архітектури такого типу, Миколаївська (1809-1823 pp.) та Вознесенська (1819-1826 pp.) церкви.

Старовинний Чугуїв, розташований по обидва береги Сіверського Дінця, теж виник як фортеця. Чугуєве городище вперше згадується в 1627 р. Перша спроба заснування на його місці козацького поселення вихідцями з Правобережжя відноситься до 1638 р. Після цього українські козаки з'явились під Чугуєвом уже після Білоцерківського договору 1651 року.

В 1662 р. в Чугуєві було закладено "Государів виноградний сад" площею понад 5 тис десятин - один із найбільших в Україні. Значні території були зайняті під баштани.

В 1844 р. в Чугуєві в сім'ї військового поселенця народився І. Рєпін, який здобув у рідному місті початкову загальну і художню освіту. В 1914 р. він заклав тут "Діловий двір", що мислився ним як центр художньої освіти. В будинку, де в 1876-1877 pp. жив І. Рєпін, нині діє художньо-меморіальний музей.

У місті збереглися споруди XVIII ст.: міська управа, колишнє військове училище, казарма. Пам'ятки XIX ст. представлені Покровським собором, Преображенською церквою, приміщеннями штабу військових поселень (1830 p.), школи, житловим будинком, торговими рядами.

У селищі Володимирівна збереглась церква Спаса, споруджена на кошти українського цукрозаводчика П. Харитоненка, відомого мецената, колекціонера. Для експонування свого зібрання давньоруського іконопису він збудував у маєтку Наталка споруду, стилізовану під давньоруську церковну архітектуру, за проектом О. Щусєва.

В числі авторів скульптурного декору, який прикрасив інтер'єр споруди - відомий скульптор С. Коньонков, якому належить рельєф "Розп'яття". У радянський період храм зазнав серйозних пошкоджень, інтер'єри були фактично знищені.

На Слобожанщині збереглось кілька палацово-паркових комплексів. У селі Старий Мерчик уціліла садиба XVIII ст., ансамбль якої включає палац, службовий корпус, два флігелі, комору, парк. Збереглись також кам'яні ворота.

Садиба XIX ст. в місті Люботині оточена мальовничим парком. Крім палацу з елементами класицизму і готики, тут збереглись Миколаївська церква і службовий корпус.

Садиби XIX ст. збереглись також у Рокитному, Володимирівці, Шарівці, Великому Бурлуці, Малижному, Руських Тишках.

туристичний слобожанщина музей скульптор

Сумська область

Розташована на північному сході України. її площа - 23,8 тис. кв. км (бл. 4% території України).

Територію області пересікають 165 річок, які належать до басейну Дніпра. Найбільші з них - Десна, Сейм, Ворскла, Псел, Хорол. В області є численні озера (Журавлине, Довге та ін.) і ставки, що використовуються переважно для розвитку рибного господарства, зрошення і в рекреаційних цілях.

На Сумщині 168 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. відділ Українського степового заповідника "Михайлівська цілина".

М'який клімат і мальовничі ландшафти сприяють розвитку рекреації і туризму. В лісостеповій зоні Сумщини діє кліматичний курорт "Баси", розташований на території великого хвойно-листяного лісового масиву, що простягнувся уздовж р. Псел. В області є 22 готелі.

В області 8 державних музеїв і заповідників. Краєзнавчий музей заснований у 1920 р. як історико-художній, основу експозиції склали приватні зібрання. Його засновником і директором був український художник і поет Н. Онацький. Серед експонатів музею - унікальні візантійські вази V ст., слов'янські старожитності (зброя, сільськогосподарське, ремісниче знаряддя, посуд, жіночі прикраси тощо). Музей розташований у приміщенні колишнього земства.

У флігелі колишньої садиби Линтварьових у передмісті Сум, де жив А.П. Чехов під час відвідування маєтку в 1888-1889 pp., діє будинок-музей письменника, що є відділом краєзнавчого музею.

Сумський художній музей ім. Н. Онацького, як і краєзнавчий, виділився з історико-художнього музею в 1939 р.

Музейний фонд налічує понад 15 тис експонатів, серед яких - твори українського і зарубіжного образотворчого мистецтва: полотна В. Боровиковського, О. Кіпренського, І. Айвазовського, Т. Шевченка, М. Пимоненка та ін. Музей розташований у приміщенні колишнього казначейства (пам'ятка архітектури початку XX ст.).

На державному обліку в області перебуває 7885 пам'яток історії, культури, містобудування і архітектури. 473 пам'ятки архітектури області внесено до Державного реєстру національних культурних надбань.

До складу Сумської області увійшли землі історичної Чернігівщини (на північному сході - Глухів, Кролевець, Путивль), Полтавщини (на заході - Ромни) і Слобожанщини. Місто Суми засноване в 1655 р. на місці поселення, що відноситься до періоду Київської Русі. Дослідники ідентифікують його з літописним Липецьком. Фортеця при впадінні р. Сумки у Псел була споруджена українськими переселенцями з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим. З 1658 по 1765 р. фортеця - центр Сумського полку. Наприкінці XVIII ст. вона втратила своє оборонне значення і припинила існування як військовий об'єкт.

У місті збереглись архітектурні пам'ятки XVIII ст.: Воскресенська церква у стилі українського бароко (1702 p.), де розміщується відділ декоративно-прикладного мистецтва художнього музею, і Спасо-Преображенський собор (1788 p.). XIX ст. представлене Іллінською церквою і Петропавлівським храмом.

Місто Охтирка засноване 1641 р. на правому березі р. Ворскли як прикордонна фортеця Речі Посполитої. В 1647 р. у відповідності з до межовим актом вона була передана польським урядом Московській державі. Згодом на лівому березі р. Охтирка українськими переселенцями південніше від старої фортеці була споруджена нова, що стала центром Охтирського полку (1655-1765). Наприкінці XVIII ст., втративши своє оборонне значення, фортеця припинила своє існування як військовий об'єкт.

Лише дзвіниця (XVII ст.), з ансамблю Троїцького монастиря збереглась, що є унікальною пам'яткою культової архітектури оборонного типу.

В місті збереглись також храми XVIII ст. - Покровський собор (висловлюється припущення, що автором проекту є Б. Растреллі), Воздвиженська і Введенська церкви. У XIX ст. споруджена Михайлівська, а на початку XX ст. - Георгіївська церква.

В місті діє краєзнавчий музей.

Перша літописна згадка про Глухів (історична Чернігівщина) відноситься до 1152 р. Розташоване на берегах р. Есмань ("прекрасний шлях") у XIII-XIV ст. місто було центром удільного князівства.

Після зруйнування в 1708 р. Батурина Глухів стає столицею Гетьманщини, резиденцією І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського. Тут розміщувались Малоросійська колегія (1722-1727 pp., 1764-1782 pp.), "Правління гетьманського уряду" (1734-1750 pp.).

Архітектурний ансамбль міста у XVIII ст. створювався зусиллями Н. Мергасова, Д. Кваренги, А. Рінальді. Тут збереглись Миколаївська, (1693 р.), Спасо-Преображенська (1765 р.) і Вознесенська (1772 р.) церкви. До найцікавіших екскурсійних об'єктів належить Тріумфальна арка, споруджена на честь проїзду через місто імператриці Єлизавети (1744 p.).

Будинок Малоросійської колегії (1768 р.) був найбільшою спорудою в Україні. Тут містилися службова резиденція правителя П.Румянцева, Генеральний суд, Генеральна малоросійська рахункова палата, канцелярія малоросійського скарбу, земський суд, Глухівське комісарство і архів. Будівля була пошкоджена під час пожежі в 1784 р.

В 1729 р. за розпорядженням Д.Апостола здійснено набір чоловіків і хлопчиків з метою навчання хоровому співу для поповнення Придворної капели і церковних хорів. Заняття проходили у спеціально відведеному приміщенні - "Північному палаці". В 1730 р. 11 найбільш талановитих співаків було відправлено до Москви. В тому ж році вийшов офіційний указ про заснування у Глухові співацької школи, до якої щорічно набирали 20 учнів і протягом 1-2 років навчали їх музиці, співу, хореографії. У цій школі вчились композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, директор Петербурзької академії мистецтв А. Лосенко.

Наприкінці XVIII ст. у Глухові було відкрито єдину на Лівобережжі книгарню, де продавалися книжкові видання Академії наук та Московського університету.

Після адміністративної реформи 1781 p., що передбачала скасування полків і створення намісництв, і пожежі 1784 р. місто прийшло в занепад. Пожвавлення міського життя, активізація будівництва спостерігались після реформи 1861 р. В цей період Глухів перетворився на один із центрів торгівлі зерном. Тут оселяються купці, будинки яких подекуди збереглися.

З 1880-х років внаслідок розвитку в регіоні цукроваріння і завдяки меценатській діяльності сім'ї Терещенків Глухів забудовується великими капітальними спорудами громадського призначення. Це учительський інститут (у якому навчався О. Довженко), жіноча і чоловіча гімназії, чотири корпуси двох ремісничих училищ, притулок для дітей, банк, комплекс міської безплатної лікарні (за проектом київського архітектора В. Ніколаєва). На кошти Терещенків споруджено також храм Трьох Анастасій (1886). В цілому на забудову Глухова ними пожертвувано 1,5 млн карбованців.

На початку XX ст. у Глухові було 11 храмів, з яких до наших днів дійшло лише 4. Нині в місті під охороною держави перебуває близько 20 пам'яток архітектури, історії і монументального мистецтва. В 1968 р. Глухів був занесений Держбудом України до реєстру історичних місць, планування і забудова яких мають погоджуватися з органами охорони пам'яток. У 1976 р. він включений до списку 39 історичних міст України. З 1994 року тут діє історико-культурний заповідник.

Історико-архітектурні пам'ятки збереглися в місті Лебедин, заснованому українськими переселенцями в 1658 р. на місці трьох слобод - Лебяж-городище, Кобища і Довгалівка. Місто було могутньою фортецею, яка після Північної війни (1700-1721 pp.) прийшла в занепад. У місті уціліли Михайлівська церква (1748 p.), дерев'яна Воскресенська церква (1789 p.). Збереглися храми XIX ст. - Вознесенська, Покровська і Миколаївська церкви, а також Гостинний двір - одноповерховий ряд крамниць із відкритою галереєю, споруджений у 1847 р.

На правому березі р. Сейм знаходиться одне з найдавніших українських міст - Путивль (історична Чернігівщина), який уперше згадується в літописі під 1146 р.

Археологічні розкопки дають підстави стверджувати, що місцевість була заселена ще в IV тис. до н.е. Путивль входив до складу Київської держави, а у XII ст. перетворився на центр удільного князівства. В місті збереглись залишки давньої фортеці. Путивль згадується в давньоруській літературній пам'ятці "Слово о полку Ігоревім".

В місті збереглися собор Різдва Богородиці (1591 p.), Спасо-Преображенський собор (1617-1698 pp.), церква Миколи Козацького (1737 p.), Воскресенська церква, Молчанський монастир. Останній був заснований у XVII ст. В 1636 р. споруджено кам'яний храм. Саме для його інтер'єру була створена унікальна скульптура XVII ст. - "Христос у темниці". Монастир оточувала кам'яна стіна з баштами і брамою-дзвіницею. Споруда прикрашена полив'яною керамікою яскравого синього, зеленого і жовтого кольорів. В Путивлі створено історико-культурний заповідник, до якого включені всі ці пам'ятки.

Поселення на березі р. Боромлі на території нинішнього міста Тростянець виникло в 1650-х роках. Тут частково зберігся палац (XVIII-XIX ст.), який належав князівському роду Голіциних. У парку - залишки "Гроту німф". У 1864 р. в садибі побував тоді ще студент Петербурзької консерваторії П. I. Чайковський. Тут ним написана увертюра до його дебютного симфонічного твору за мотивами драми О. Островського "Гроза".

Село Великий Бобрик стоїть на місці давнього слов'янського городища (VIII-X ст.). Тут зберігся парк, закладений у 1815 р.

В с Волокитине на території парку, закладеного в 1829 p., уціліли Золоті ворота, збудовані у псевдоготичному стилі.

Двоповерхова споруда у стилі класицизму, зведена в кінці XVIII - на початку XIX ст. за проектом Дж. Кваренгі, частково збереглась у селищі Хотінь. У садибі бували художники І. Крамськой, Г. Нарбут, Ф. Васильєв, історик М. Карамзін.

В с. Кулешовка були знайдені кістки мамонта. В 1893 р. поміщик Ю.А. Головкін встановив пам'ятник у вигляді 3-ступеневої піраміди.

Сприятливі кліматичні умови, мальовничі пейзажі, численні водойми, джерела питної води з цінними лікувальними і смаковими якостями, лісові масиви, значна кількість туристичних об'єктів є складовими рекреаційних ресурсів Сумщини.

Размещено на Allbest.ru