Комплексне краєзнавче дослідження Білопольського району

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність. Щоб по справжньому пізнати свій рідний край та його населення, необхідно вивчати природні особливості території, а також історію, мову, культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що в продовж багатьох століть творилася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, безпосередньо розвивалася і водночас зберігала певні стійкі риси, які утверджувалися, поширювалися тобто ставали традиційними.

Ця традиційна культура тісно повязана з природними умовами, історичним буттям народу, способом його життя. Вона виражена в різних формах: матеріальній ( будівлях, знаряддях праці, ремеслах, саморобних засобах праці ) і духовній ( звичаях, обрядах, мистецьких виробах, творах усної народної творчості ).

Краєзнавство є комплексною наукою, що різнобічно вивчає окреслену частину країни. Основним завданням краєзнавства є вивчення рідного краю. Предметом такого вивчення є окремий регіон. Об'єктами дослідження є його історія, природа, населення, господарство, культура, памятки матеріальної і духовної культури.

Пізнання рідного краю духовно збагачує людину, особливо молодь, виховує повагу до своєї Батьківщини, формує духовне укріплення людини. Все вищесказане і зумовило вибір теми дипломної роботи.

Метою роботи є комплексне краєзнавче дослідження Білопольського району.

Для досягнення поставленої в роботі мети необхідно виконати ряд завдань:

1). визначити роль і місце краєзнавства в структурі географічних знань;

2). вивчити природні особливості території району;

3). дослідити історію освоєння природних ресурсів Білопільщини людиною та процес поступової антропогенної трансформації ландшафтів;

4). розробити комплекс уроків та позашкільних заходів для середньої школи на основі матеріалів даної дипломної роботи

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є територія Білопольського району Сумської області.

Предметом дослідження є історія та специфіка взаємодії природи і суспільства на території Білопільського району.

Інформаційно-статистичною базою для написання дипломної роботи слугували статистичні дані Білопільського районного управління статистики, фондові матеріали Білопільського районного та Сумського обласного краєзнавчих музеїв.

Накопичений масив даних оброблявся за допомогою наступних методів:

· Статистично-математичний;

· Картографічний;

· Порівняльно-географічний;

· Історико-географічний.

Дипломна робота складається з 3-х розділів.



РОЗДІЛ 1. Роль краєзнавства у формувані духовності

1.1 Географічне краєзнавство

Вивчає взаємозв'язки природних і соціальних явищ рідного краю з науковою, навчальною, виховною і практичною метою. Зародження географічного краєзнавства в Україні найтіснішим чином пов'язане з потребами господарського освоєння величезних просторів Російської імперії. За часом цей етап збігається з намаганням географії вибороти своє "місце під сонцем" з-поміж інших фундаментальних наук. Тоді географічне краєзнавство в сучасному розумінні його як науки ще не мало чітко означеного предмета і об'єкта дослідження. Відомо, що краєзнавчі пошуки проводилися ще за часів зародження нашої держави. Багато цінної інформації про свій край містять літописи, які складали служителі монастирів. Не випадково окремі вчені вважають всесвітньо відомий літопис "Повість минулих літ" першою географією нашої Батьківщини, а одного з її головних авторів - Нестора - першим вітчизняним географом. У літописі вперше вжито назву «країна» (1187 р.),подано багато інформації про орографію, рослинність і тваринний світ нашого краю, про його народ.

У Київській Русі знання та практичні вміння учнів розширювались у процесі організації деяких промислів. Підлітків рано залучали до ремесла та до різних видів домашньої роботи. Під час збору кори дерев, ягід, коріння рослин (лікарських рослин ї барвників) діти вивчали особливості географічного положення рідного краю та його окремих територій, видовий склад, фізіологічні й морфологічні особливості місцевої флори.

Оскільки знання про географічну оболонку формувались одночасно з історичними та іншими поняттями в процесі комплексної характеристики рідного краю, це певною мірою посилювало їх виховну значущість. З часів Київської Русі збереглися описи найважливіших подій - мандрівок руських землепрохідців і купців, фольклорні твори. Ці матеріали використовували під час навчання та виховання дітей, яких ознайомлювали із життям княгині Ольги, князя Володимира, що уособлювали рідну Батьківщину, були взірцями служіння своєму народові. Одночасно учні дізнавалися про географічні особливості найближчого довкілля та Русі в цілому.

Про те, що краєзнавчий принцип широко застосовувався в Київській Русі в процесі навчання, свідчить аналіз наочних посібників тих часів. Учителі, роль яких іноді виконували монахи, для навчання дітей нерідко використовували картини із зображенням сюжетів рідного краю. Їхніми авторами найчастіше були самі вчителі або найбільш здібні учні.

Уперше систему методів навчання, серед яких важливе місце відводилося краєзнавчому принципу, розробив відомий чеський педагог Ян Амос Коменський. Характеризуючи мудрість пізнання, він високо оцінював педагогічну спадщину Київської Русі, зокрема автора "Повісті минулих літ" Нестора. Я.А. Коменський зазначав, що навчити мудрості пізнання можна тільки через вивчення своєї місцевості. У "Великій дидактиці" він підкреслював, що дитині дошкільного віку потрібно дати перші уявлення про предмети і явища навколишньої природи. В перші шість років життя (материнська школа) в дитини мають сформуватися елементарні знання про довкілля. Вона мусить знати місце свого народження, навколишні села і міста. У школі рідної мови (6-12 років) учні дізнаються про міста своєї батьківщини, про її гори, річки та інші географічні об"єкти. В латинській школі (12-18 років) діти отримують відомості про обриси земної кулі, про моря, острови, річки, держави тощо. Отже, у роботі Я. А. Коменського рекомендується розпочинати з вивчення рідного краю, поступово поширюючи систему знань. Йдеться не просто про краєзнавство як таке, а про краєзнавчий принцип у навчанні. Поняття про гори, долини, поля, річки, міста формуються на конкретних прикладах своєї місцевоті, довкілля.

Механічному зазубрюванню, яке було характерне для тих часів, Коменський протиставив свідоме, послідовне навчання, нерозривно пов'язане з життям, навчальним дослідженням рідного краю. Цьому сприяють широке застосування наочності, організація систематичних спостережень у природі. Навчання починається не із словесного тлумачення про речі, а з безпосереднього їх розгляду. Там, де це можливо, об'єкти треба вивчати в натурі. В інших випадках необхідно використовувати карти, моделі, малюнки. Відповідно до "золотого правила Коменського", у процесі пізнання мають бути задіяні всі органи чуття: зір, слух, смак. Дидактичні основи, розроблені Коменським, передбачають широке унаочнення навчального процесу. Малюнки, схеми розглядаються як один із елементів у системі засобів реалізації краєзнавчого принципу. В книжці "Відомий світ у малюнках" подається методика застосування наочності. Йдеться про формування на краєзнавчій основі початкових знань про рослинність і тваринний світ, про явища природи та різні види діяльності людей.

Певного розвитку набуло краєзнавство в ХVІ - ХVII ст. у братських школах Південно-Західної Русі. Книжки і навчальні посібники були насичені краєзнавчим матеріалом, цікавими прикладами історико-географічного характеру. Вивчаючи, скажімо, військову справу, молодь училася орієнтуватися на місцевості, складати простий план.

На початку ХVIII ст.. на розвиток краєзнавства в нашій країні впливали ідеї вчених Росії, до складу якої входила Україна, зокрема Михайла Ломоносова. Він перший організував комплексне дослідження різних районів країни, залучивши до цієї справи не лише вчених, але й місцеве населення, учителів. Стали значні якісні зміни в методах краєзнавчих досліджень. Окрім чисто описових, які були характерними для попереднього етапу розвитку краєзнавства, тепер усе частіше стали застосовуватися анкетний, опитувальний, статистичний, експедиційний, картографічний та інші методи досліджень.

З ім'ям Ломоносова (1711-1765) пов'язується початок цілеспрямованого краєзнавчо-географічного вивчення України. Очолюючи у 1758 - 1765 рр. Географічний департамент Російської академії наук, учений готував кадри географів, геодезистів, топографів, картографів, розробляв програми експедицій для проведення астрономічних спостережень, картографування території й географічного вивчення території Російської імперії, а в її межах і території України.

М.В. Ломоносов певний час вчився в Києво-Могилянській академії, був добре ознайомлений з культурно-побутовими і мовними особливостями українців, що й знайшло відображення у його науковій діяльності.

Багато сил Ломоносов віддав підготовці комплексних академічних досліджень держави шляхом розробки і розсилки краєзнавчих анкет про природу та господарство окремих місцевостей і регіонів Російської імперії. У звязку з роботою над новим "Російським атласом" 26 травня 1759 р. канцелярія Академії наук прийняла підготовлений М.В. Ломоносовим проект рішення " Про витребування географічних відомостей для виправлення "Російського атласу", виданого в 1745 р. Згідно з цим рішенням передбачалося одержати з місць попередні дані у вигляді відповідей на запитання спеціального географічного "формуляру" ("реєстру"). Укладений "формуляр" географічних відомостей містив краєзнавчі запитання географічного, статистичного, економічного та історичного характеру, надсилався "в усі губернії і провінції Російської держави", зокрема в, країну - в Київську та Бєлгородську губернії.

Анкета Ломоносова відзначається глибиною і широтою змісту. Вичерпні відповіді з місць давали можливість скласти докладний опис Російської імперії: схарактеризувати міста, найбільші села, галузі промисловості, сільське господарство, транспортні шляхи, торгівлю; висвітлити природні умови, з'ясувати етнічний склад населення. За матеріалами анкети можна було точно встановити на карті географічне положення адміністративних одиниць -губерній і провінцій та схарактеризувати кожну з них.

Анкета охоплювала на стільки широке коло питань, що фактично перетворилась в комплексну краєзнавчу економіко-географічну програму вивчення країни. За почином Ломоносова краєзнавчі дослідження із застосуванням анкетного методу невдовзі стали практикувати у своїй діяльності ряд установ, організацій та товариств Російської імперії.

Особливу роль у розробці основ краєзнавства в країні в XIX ст. відіграла діяльність нашого вітчизняного педагога К. Ушинського. Прикладом втілення в життя краєзнавчого принципу є його навчальні книжки для дітей "Рідне слово" та "Дитячий світ". У статті про викладання географії К.Ушинський розкрив особливості викладання географії в школах Німеччини і Швейцарії. В школах цих країн навчальний процес починався з вивчення найближчих околиць де живуть і навчаються школярі. К. Ушинський наголошував на необхідності введення в початковій школі спеціального курсу - батьківщинознавство, який, на думку вченого, мав бути пристосованим до "горизонту кожної місцевості". Втілення цієї ідеї в життя певною мірою може бути курс "Рідний край", що вивчається в 5 класі сучасної школи. Розпочавши процес формування географічних знань із складання планів класу, будинку, подвір'я, на третьому році навчання діти складають план вулиці, села, міста, їх околиць і, нарешті, план річки.

Широкого розвитку набуло шкільне краєзнавство Україні в 20-30-ті роки. Цьому сприяла комплексна система навчання, яка домінувала в ті роки в школах. Виходив журнал "Краеведение". Діяло багато товариств, гуртків, які займалися вивченням довкілля.

Масового характеру набула туристсько - краєзнавча робота школярів у 1960 -1980-ті рр.. Шкільне краєзнавство стає все більш цілеспрямованим та організованим. З метою виконання конкретних завдань дослідницького характеру з кінця 50-тих років проводяться так звані екскурсії - експедиції. Скажімо, під час перших двох всесоюзних експедицій (1956-1957, 1958 -1960) юні туристи-краєзнавці комплексно вивчали свої райони та населені пункти. Завданням третьої експедиції (1961-1962) були в основному геологічні пошуки, четвертої (1963-1965) - надання допомоги в розв'язанні народногосподарських проблем. В 70-80-ті роки такі експедиції здійснювались за певними напрямами, як, наприклад: "В боях відстояли Вітчизну свою", "До таємниць природи" та ін.

Зрозуміло, навчально-виховна діяльність школярів у ті роки була надто заполітизованою. Але не зважаючи на те, що нинішня Українська школа працює в інших соціально-економічних умовах, має інше соціальне замовлення, досвід експедиційної роботи минулих часів має бути глибоко вивчений, критично осмислений і використаний під час розробки організаційно-методичних засад сучасного національного краєзнавства.

Краєзнавству належить провідна роль у формуванні духовності. З краєзнавства, починається вітчизнознавство. Краєзнавство як одна з ланок навчально-виховної роботи має географічний, історичний, літературний, етнографічний, фольклорний, природознавчий та інші напрями. Усі вони тісно пов"язані між собою як за змістом, так і за формами організації і методами використання. Беручи активну участь у краєзнавчій роботі, діти захоплюються героїкою попередніх епох, трудовими подвигами минулих поколінь, мистецькими традиціями дідів і прадідів.

З отриманням Україною незалежності серед громадськості й наукових кіл спостерігається значне пожвавлення інтересу до рідного краю.

Одним із напрямів вивчення геогріфії є позашкільна робота, до якої залучаютьcя діти, що виявляють зацікавленість до рідного краю. На уроці в школі вчитель не взмозі викласти весь цікавий матеріал, тому діти відвідують гуртки , секції, товариства позашкільних закладів.

При всій різноманітності методів, організаційних форм, напрімків, видів позашкільної роботи з географії вона починається з вивчення рідного краю, його природи, історії, народних звичаїв, обрядів тощо. В переважній більшості використовується краєзнавчий принцип навчання, який дає змогу поєднати вивчення теоретичного матеріалу з практичною пошуковою та науково-дослідницькою діяльністю дітей, що значно розширює їх світогляд, виховує громадську позицію, привчає до копіткої творчої роботи .Використання всіх методів позашкільної роботи в їх єдності є запорукою їх ефективності. Вміння тонко використовувати індивідуальні особливості дітей, їхні нахили та зацікавленість дозволяє керівнику географічно - краєзнавчого гуртка залучити до роботи максимально можливу кількість учнів. Треба пам'ятати , що учні , задіяні у позакласній роботі, ніколи не будуть поганими слухачами і на уроках географії.

Краєзнавство всебічно розвиває світогляд учнів, прищеплює їм навички дивитися на світ очима дослідника. Завдяки краєзнавчим спостереженням відбувається активне засвоєння учнями навчального матеріалу і набутя ними навичок, необхідних у житті.Таким чином, можливості географічного краєзнавства багатогранні. Воно допомагає конкретизувати найскладніші абстрактні поняття, зробити їх дохідливішими, більш життєвими. Розуміння суті явищ - найважливіша умова свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу. Реальним життя є надійним засобом унаочнення. У процесі спостереження, дослідження місцевих природних і суспільних явищ учні легко засвоюють особливо будь яких об'єктів. У них розвивається спостережливість, уміння виявляти зв'язки і взаємозв'язки у природі і суспільстві.

Краєзнавчо - пошукові матеріали доповнюють і конкретизують шкільні програми з географії, допомагають міцному засвоєнню знань. На сучасному етапі розвитку географічного краєзнавства найважливішими проблемами є створення комплексних краєзнавчих характеристик, пропагування знань про рідний край.

До тих пір, доки існуватиме точка на землі, про яку можна сказати: це моя батьківщина - до тих пір буде існувати і краєзнавство, залучення до якого учнівської молоді буде основною проблемою у формуванні національної свідомості нинішніх і наступних поколінь.Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду Сумської області (по районах) представлені в таблиці 1 (Додаток 1)

краєзнавчий білопільський район природний



1.2 Історичне краєзнавство

Краєзнавство - це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, але які в своїй сукупності ведуть до наукового і всебічного пізнання краю.

Предметом краєзнавства є природа, населення та господарство, історичне минуле, мистецтво, культура. Все це об'єкти різних наук і відповідно при їх вивченні використовуються різні методи, властиві відповідним областям знань. Але в усіх напрямках краєзнавчої діяльності є загальний (спільний) предмет вивчення - край. Поняття "край" - умовне і залежить від того, хто і з якою метою його вивчає. Воно може бути навчальним, науковим, виховним і практичним. Виділяють краєзнавство комплексне і галузеве. Краєзнавчі організації поділяються на державні, громадські, шкільні та інші форми краєзнавчої роботи: краєзнавчі музеї, товариства, гуртки, виставки тощо.

Існують різні напрями краєзнавства. Історичне краєзнавство акцентує свою увагу на вивченні історії рідного краю. Воно як складова частина загального краєзнавства являє собою галузь прикладної історії та відрізняється двома суттєвими ознаками:

- локальністю досліджуваних історичних подій, матеріалізованих в пам'ятках історії та культури;

- діяльним характером.

Іншими словами, це не тільки галузь наукового пізнання, але й сфера активної практичної діяльності.

Історичне краєзнавство займається об'єктами, які, з одного боку, належать до загального краєзнавства, з другого, - до історії. Як частина історичної науки воно базується на тих самих методологічних засадах, що й історична наука.

Історичне краєзнавство та історична наука взаємозбагачують і взаємодоповнюють одне одного. Без історичного краєзнавства історичній науці загрожує перетворення на абстрактне теоретизування, відірване від конкретно історичної основи. Без історичної науки історичне краєзнавство могло б лише описувати численні факти без узагальнень. Разом з тим конкретні методи дослідження історичного краєзнавства відрізняються від методів, застосовуваних історичною наукою. Якщо історія прагне визначити закономірність процесу для країни або народу, то історичне краєзнавство - специфіку явища, характерну для локального району, краю, міста, села. Історико-краєзнавчі дослідження відрізняються від загальноісторичних специфічністю організації і методикою пошуку фактичного матеріалу, конкретністю та деталізацією дослідження, можливістю вивчення процесів сучасного суспільства по безпосередніх слідах подій, тіснішим зв'язком з суміжними науками: історичною географією, демографією, топонімікою тощо, а також специфічністю джерельної бази, широким колом місцевих джерел. У цілому історико-краєзнавчі дослідження охоплюють питання, розроблювані не тільки історією, а й іншими суміжними науками. Історик-краєзнавець комплексно вивчає край на основі джерел, пошуків і використовує дані інших спеціальностей. Він вивчає перш за все особливості фактів та явищ у конкретному місці. Проте місцевий матеріал лише тоді становить цінність, коли вивчається не ізольовано від історії всієї країни. Цінність місцевих досліджень у тому, що в них простежуються певні особливості історичного процесу країни.

Має свою специфіку і методика опрацювання краєзнавцем джерел, виявлення цінних осередків, що знаходяться в особистих архівах; більша питома вага джерел, що відіграють допоміжну роль у звичайних історичних дослідженнях (фото-,фонодокументів); вивчення краю здійснюється не лише по джерелах, які зібрані у сховищах, а й шляхом особистих спостережень.

Історики-краєзнавці звертаються до археологічного вивчення краю, спираючись на матеріали, які є у краєзнавчих музеях чи знайдені під час розкопок науковими експедиціями, а також до аналізу різних історичних подій на основі архівних документів, літописів, законодавчих актів, звітів, статистичних даних, спогадів, листів, місцевої преси, матеріалів діловодства, карт, особистих документів учасників подій, фото -, кінокадрів, звукозаписів, речових предметів, етнографічних джерел, пам'ятників історії та культури, ономастики тощо. Все це дає можливість всебічно пізнати край, визначити місце і роль жителів регіону у тих чи інших історичних подіях.

Історія краю становить доволі складний об'єкт краєзнавчої діяльності, відрізняється незвичайною місткістю змісту історично- краєзнавчого матеріалу, його хронологічним розмахом. Предметом конкретного дослідження може бути як історія краю в цілому чи різних періодів його історії, так і окремих населених пунктів, вулиць, фабрик, заводів, різних споруд, будівель, пам'ятних місць. Краєзнавчі дослідження можуть охоплювати більші хронологічні рамки та історичні періоди або, навпаки, обмежуватися подіями одного конкретного етапу місцевої історії.

Історичне краєзнавство має свої джерела.

Можна загалом виділити 3 основні їх категорії: 1) джерела матеріальні (пам'ятки будівель, споруди, предмети, пов'язані з історичним розвитком науки та техніки, археологічні пам'ятки, витвори мистецтва, архітектурні ансамблі); 2) джерела писемні (стародавні рукописи, друки, акти органів державної влади і управління, інші письмові та графічні документи, рідкісні книги; з XX ст. - фото -, кіно-, відео-, аудіодокументи); 3) усні джерела (легенди, місцеві перекази, які передаються з покоління в покоління і пов'язані з рідним краєм).



РОЗДІЛ 2. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА, РЕЛЬЄФ І КОРИСНІ КОПАЛИНИ БІЛОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

2.1 Фізико-географічне положення

Сумська область розташована на північному сході України. Складовою її частиною є Білопільський район, який належить до груп районів центральної частини області. З північного заходу він межує з Путивльським районом, із заходу - з Буринським, з південного заходу; із Недригайлівським, з півдня - з Лебединським, зі сходу - з Сумським Північний кордон збігається з державним і тут проходить межа з Курською областю (Російської Федерації). Відстань до обласного центру - 40 км.

Площа Білопільського району 1,5 тис. кв. км., що складає 6,3% від, загальної площі області, населення становить - 57,5 тис. чол. (станом на 01.01.2006 року), основна частина - українці (91%).

В адміністративному відношенні територія району поділяється на 2 сільські ради, які об'єднують 126 сільських населених пунктів. В межах району знаходяться 2 міста (2 міських ради), 2 селища міського типу (2 селищних ради) в т.ч. районний центр - Білопілля (рік утворення - 1672, кількість населення 18,5 тис. чол. - за даними Української географічної енциклопедії). Разом із Сумською областю територія дослідження входить до складу Північно-Східного економічного району.

За фізико-географічним районуванням територія входить до складу Середньоруської провінції (північно-східна частина) та Лівобережно-Дніпровської провінції (південно-західна частина району) лісостепової зони України.

2.2 Рельєф

За геоморфологічним районуванням території Білопільський район відноситься до Східноукраїнської акумулятивно-денудованої розчленованої рівнини на неоген-палеогеновій і крейдовій основі.

В рельєфі територія району являє собою широкохвилясту рівнину, що полого знижується з північного сходу /максимальні висоти становлять 207 м/ на південний захід /де висоти знижуються до 150 м/. Район розташований в межах широких просторів дольодовикових та льодовикових терас, вироблених в процесі розвитку долини річки Сейм. Тераси, які складають долини річки, характеризуються різною геологічною будовою, віком та рельєфом.

Південна частина району складена давніми терасами. Це найбільш підвищена територія району, що характеризується наявністю значних площ площинної та лінійної ерозії.

Поверхня розчленована густою сіткою глибоко врізаних балок та ярів на місцеві вододіли. Балки в цій частині району дуже вироблені, широкі /150 400 м/, досить глибокі /20 - 40 м/, різної довжини /від 5 до 20 м/, розгалужені. Береги їх пологі, рідше спадисті, при переході в місцеві вододіли мають слабо виражену бровку.

Північна частина району зложена молодими терасами з їх слабо хвилястою або досить плоскою поверхнею, багатою широкими та неглибокими видолинками стоку, по яким стікають атмосферні води з основної площі водозбору. Починаються вони від більш підвищених вододільних просторів і на значному просторі свого шляху слабо виражені у рельєфі, а з наближеннями до більш глибоких річкових долин відкриваються в балки та яри.

Ця частина району розчленована на вододіли балками та ярами; значно менше. Балки тут відрізняються незначною глибиною, мають широке дно, обложене пологими схилами. Яри зустрічаються порівняно рідко. У межах району лінійна ерозія розвинена слабо. Переважає поверхневий змив, який привів до утворення значних товщ переважно слабо та середньозмитих грунтів. Сильно змиті ґрунти та виходи порід зустрічаються на правих берегах річкових долин, схилах ярів, та крутих схилах балок. Представлені в районі антропогенні форми рельєфу.

Річкові долини - є складовою частиною Лівобережної низовини, яка, являє собою східне крило обширної Придніпровської низовини. На сході Лівобережна низовина по долині р. Сейм та його притоці поступово переходить у Середньо-Руську височину. Річкові долини широкі із розвиненою заплавою, яка часто прорізана рукавами , густо вкрита озерами та болотами. Долина р. Сейм характеризується різко вираженою асиметрією. Правий корінний берег добре виражений, складений, схили круті. Найбільш характерні відмітки правого берегу перевищують 200 м. По лівому берегу р. Сейм спостерігається добре виражена терасна рівнина, яка розміщена на південь від вододілу Сейм - Сула. Вузька смуга цього вододілу майже безпосередньо примикає до долини р. Сула.

Зліва в р. Сейм відкривається порівняно густа сітка зв'язаних між собою прохідними льодовиковими долинами приток, які майже цілком розміщуються в межах його терасової рівнини. Притоки слідуючі: р. Вир зі своїми притоками, р Крига з впадаючими в неї річками Павлівка й Морога.

В долині річки Сейм добре виражені тераси, які характеризуються різними висотами і геологічною будовою. Сейм має добре виражену заплавну терасу, ширина якої коливається від 2 до 5 км. На рівнині-річки вона піднімається на 1 - 2 м, складена переважно дрібнозернистими піщаниками. Друга тераса - борова, добре розвинена як на лівому так і на правому березі. Над першою терасою піднімається на 6-8 м. Третя - палеовюрмська тераса, розвинена менше, зустрічається в основному на лівобережжі порівняно неширокою смугою.

Добре виражена четверта тераса - градижська, вона займає головну - частину між вище описаними терасами і вододілом річки Сули, досягає по меридіану м. Ворожби більше ЗО км. Абсолютні відмітки її поверхні змінюються від 174 до 176 м у м. Ворожбі, до 165 м, у с. Малий Самбір південно-західна межа області.

Градижська тераса займає значні площі лівобережжя долини р. Сейм. Зовнішня її межа проходить по долині р. Павлівка до східних околиць м. Білопілля, звідси до Сергіївни, потім - повертає на південний захід до с. Терни /Недригайлівського району/.

Долини притоків р. Сейм також мають по декілька терас. В долині річок Вир і Крига і найбільших їх притоків добре виражені 4 тераси.

Бурлуцька тераса, будові якої приймають участь четвертинні відклади, підстилаючі верхньопліоценовими алювіальними відкладами, мають поширення лише в північно-східній частині району. Розміщуючись між р. Павлівкою і р. Морогою. Висотні відмітки поверхні цієї тераси становлять 184 м. Над попередньою терасою вона піднімається на 8 - 10 м, а над заплавою на 54 - 55 м. На значній площі ця тераса похована під потужними льодовиковими відкладами.

Значну роль в рельєфі відіграють тераси річки Сули. Заплавна тераса добре виражена на всьому протязі долини. Над рівнем річки піднімається на 0,5 -1,5 м. Друга тераса - борова, також виражена і добре розвинена на межі з Недригайлівським районом. Третя тераса - палеовюрмська, виражена в окремих місцях. Обмежовується низьким уступом 1,5 - 2 м. над останньоютерасою боровою підвищується на 2 - 3 м. Четверта тераса риссвюрмська. Виражена так само як і попередня. Над третьою терасою піднімається на 1 -- 2 м. Міндель-рисська та пліоценова тераси не виражені.

Рельєф вододільних плато хвилястий з добре розвиненою балочною системою балки розрізняють сучасні і давні. Балки являють собою ерозійну долину з пологими схилами і плескатим днищем без постійного водотоку. Схили задерновані, часто зарослі чагарником або лісом. Днище сухе або зволожене. У місцях, де порушено рослинний покрив розорювання, випас худоби на схилах розвинена ерозія. Міжбалочні вододіли широкі слабохвилясті.

Прохідні водольодовикові долини являють собою лінійні зниження по яким до Дніпра направились маси талої води під час сходу льодовикового покриву. На території району виділяють слідуючі прохідні долини: р. Вир зв'язана прохідною долиною з долиною р. Сула. Верхів'я р. Вир - прохідною долиною між с. Жовтневим і с. Марківка зв'язана з Долиною р. Сула. Ліва притока р. Вир - р. Локня зв'язана прохідною долиною з долиною р. Куриці, яка є притокою р. Терн.

Права притока р. Вир - р. Крига, зв'язана прохідною долиною з р. Олешнею, яка впадає в р. Псел вище м. Суми. Праві притоки р. Крига, р. Павлівка і р. Морога, сполучаючись між собою рядом прохідних долин, обтікаючих рештки бурлуцької тераси, сполучаються в свою чергу з долиною р. Мужиця і також відкриваються прохідною долиною на рівні рисс-вюрмської тераси р. Сейм.

З антропогенних форм рельєфу виділяються дамби, що споруджені для закріплення автомобільних та залізничних мостів, а також дамби штучних водойм, відстійники.

2.3 Кліматичні умови

Однією з основних характеристик клімату є сонячна радіація, кількість якої залежить від висоти Сонця над горизонтом, тривалості дня, хмарності.

Тепло, яке поступає на поверхню Землі в вигляді прямої і розсіяної сонячної радіації складає сумарну сонячну радіацію. Річна величина якої за показниками метеорологічної станції становить 3934 Дж/м². В середньому на території району буває до 105 хмарних днів без сонця. Це майже кожний третій день. Радіаційний баланс в зимовий період від'ємний. В кінці лютого він зростає майже до нуля. В травні місяці радіаційний баланс становить 7 ккал/см . Максимальна величина балансу спостерігається в червні - липні - 8 8,5 ккал/см . Починаючи з серпня, радіаційний баланс рівномірно зменшується. Річні суми радіаційного балансу по району становлять 38-40 ккал/см².

В зв'язку з тим, що клімат району в значній мірі будуть впливати повітряні маси з Атлантики, то основний напрямок вітру в літній час з заходу, в окремі періоди - при дії антициклону - південного і південно- східного напрямку. Сила вітру невелика - 5 м/сек., але в окремі періоди сила вітру може дорівнювати 40 м/сек. (шквал в 1881 і 1984 роках).Річна повторювальність вітру по м. Білопілля представлена в таблиці 1. (Додаток 1)

В даному районі вітри з швидкістю більше 15 м/сек. бувають дуже рідко, 3-4 днів за зимовий період /переважно під час снігопаду/, літом 3-4 днів. В окремі роки бувають суховійні вітри, які дуже сильно висушують грунт і значно знижують урожайність сільськогосподарських культур. Однак повітряні засухи бувають рідко.

Температура повітря - важливий показник теплових ресурсів району. Середня річна температура повітря змінюється від 5°С до 8,5°С. З квітня спостерігається підвищення середніх місячних температур повітря до 15 - 16°С. В липні температура повітря має найвищі показники 18 - 20°С. Середня місячна температура нижче 0°С на всій території району відмічається грудні, січні,, лютому і березні.

За останні роки абсолютний максимум температури повітря становить 38,8°С 1946, 1972 рр., абсолютний мінімум -34°С 1954, 1964 рр. Чисельність зим з мінімальними температурами повітря нижче -30°С складає 2-3 роки з 10. Сильні морози бувають в січні і лютому 1956, 1960, 1969, 1973, 1974, 1981 рр., хоча в окремі роки вони можуть бути і в грудні.

Останні весняні заморозки спостерігаються у Ш декаді квітня, в окремі роки - с початку травня; перші осінні заморозки - с початку жовтня, з коливаннями 11.9 - 27.10. Безморозний період триває 157 днів, при чому з температурою вище 0°С - 235 днів, вище +5°С 195 днів, вище +10°С - 156 днів, вище +15°С - 110 днів. Сума температур вище +10°С дорівнює 2600°. Сума випаровування з поверхні грунту за період з температурою вище +10°С 650 мм, кількість опадів за цей же період - 280 мм.

При температурах нижче 0°С відбувається перехід грунту в мерзле становище. Максимальна глибина промерзання грунту на рівних ділянках досягає 135 см, мінімальна - 40 см, середня - 88 см.

Хід середньомісячних температур максимальних і мінімальних на протязі року за даними метеорологічної станції слідуючий: Середньомісячні, максимальні і мінімальні температури представлена в таблиці 2 (Додаток 2)

Згідно цієї таблиці найбільшим холодним є січень та лютий, найбільш теплими - липень та серпень.

Але слід звернути увагу на те, що в залежності від місця положення тієї чи іншої ділянки за рельєфом значно змінюється температурний режим: у глибоких балках та річкових долинах, куди стікають маси холодного повітря, безморозний період скорочується на 15-20 днів, крім того, заморозки тут більш часті і більш тривалі.

На формування клімату району також значно впливає режим зволоження, який характеризується кількістю випавших опадів, які в окремі роки сильно змінюються.

Середня річна кількість опадів становить 507-555 мм. Але в окремі роки спостерігається значне відхилення даних показників.

Найбільша кількість опадів на території району було в 1973 р. - 885 мм, і в 1980 р. - 800-815 мм. А самим сухим був рік 1946, коли на метеостанції в м. Білопілля за рік випало всього 315 мм опадів.Середньобагаторічні суми опадів за рік. Добові і місячні максимуми представлені в таблиці 3 і Середньомісячні суми опадів в таблиці 4 (Додаток 3)

Річний ход опадів характеризується одним максимумом і одним мінімумом. В наведеній вище таблиці видно, що найбільша кількість опадів випадає в літне-осінній період, найменша - в зимовий. Зимові місяці за кількістю опадів мало відрізняються один від одного. Опади взимку випадають у вигляді снігу. З травня кількість опадів різко збільшується, спостерігаються сильні зливи. Значне збільшення кількості опадів пов'язане з приходом вологих повітряних мас з заходу і північного заходу. Як показують дані спостережень, за останні 20 років в Білопіллі спостерігався ливень такої інтенсивності, що за один дощ випало 72 мм опадів.

Нерідко разом з дощем влітку випадає град, що наносить значну шкоду сільськогосподарським культурам.

Важливе значення в нагромадженні вологи має сніжний настилі, який на території району залягає нерівномірно. Цьому сприяють особливості рельєфу, стан поверхні. Сніг нагромаджується в балках та улоговинах стоку.

Схили як правило промерзають. Дуже часто перші сніжні настили нестійкі. В районі сніжний настил лежить в середньому до 100 днів. Тривалий сніжний настил утворюється в другій третій декаді грудня. З першої декади березня його висота починає убувати, а в третій декаді березня поля повністю звільняється від снігу. Але в окремі роки ці строки порушуються. Бувають - зими, коли сніговий настил майже зовсім не утворюється. Висота снігового настилу невелика - 20..30 см., при МАХ в кінці лютого, це пов'язано з настанням рідких відлиг. Але буває висота сніжного, настилу і більшою. Так, в 1986 році вона досягла -50 - 80 см, а в 1972 р. снігового настилу зовсім не було.

Відносна вологість повітря у вегетаційний період не знижується нижче 40% і коливається у межах від 45 до 67%. Лише в окремі роки особливо коли панують сухі південно-східні вітри відносна вологість знижується до 30% і нижче. Кількість таких днів у весняно-літній період буває до 6 - 8.

Середньобагаторічні дати настання і тривалості теплого і безморозного періодів представлені в таблиці 5 (Додаток 4)

Зима. Настає в районі в другі декаді листопада - на початку грудня /по даті стійкого переходу температури повітря через 0°С/. Тривалість зимового періоду коливається від 100 до 163 днів. Середня температура зими -8°С.

Кількість опадів в зимовий період 105 - 120 мм /30% від загальнорічного/. Опади випадають переважно у вигляді снігу. Стійкий сніжний настил утворюється на кінець грудня, найбільша висока снігу 17 - 23 см. Сходить сніг у третій декаді березня. Глибина промерзання грунту на полях з озиминою - 75см.

Часто взимку в районі спостерігаються відлиги, внаслідок - приходу теплих повітряних мас з Атлантики.

Тривалість їх різна - від декількох днів 1-2 до 1 місяця. Так зимою 1975 року відлига спостерігалась на протязі 20 днів, середньодобова температура повітря була +1...+2°С, а в окремі дні температура доходила до 10°тепла.

Весна. Настає в районі на початку березня. Сама рання весна була у 1975 р кінець лютого, сама пізня - 10 квітня 1944 року. Відтавання грунту до глибини ЗО см відмічається до 2 квітня. На повну глибину до 5 - 7 квітня. Середня температура весни - +9, +10°С. Сама холодна 87° була в 1955 р. Навіть в травні місяці спостерігаються заморозки. Останні заморозки бувають десь 5-10 травня. Найменша кількість опадів була зафіксована у 1946р, 15мм, найбільша - весною 1980 р 140мм.

Літо. Починається в третій декаді травня. Саме раннє літо /30 квітня/ було в 1877р - середня добова температура повітря вища +15°С. Літо в районі триває до 110 днів. Найменша тривалість - 80 - 86 днів, найбільша - 140 днів.

Середня кількість опадів за літо становить 205 - 220 мм. Найменша кількість опадів випала літом 1959 р. - 65мм, найбільша - в 1985р. - 395мм.

Були випадки, коли влітку температура знижувалась до від'ємних показників, але це явище дуже рідке.

Осінь. Настає в районі 3-7 вересня. Рання осінь - кінець серпня - спостерігалась у 1970р, сама пізня осінь - кінець вересня - у 1975р. Осінь триває до 70 днів. Середня температура повітря +7°С.

Мінімальна температура спостерігалась - 17°С, максимальна +31 °С. Загальна кількість опадів за осінь - 95 - 120 мм. Найменше випало опадів в 1949р 15мм, найбільше - в 1952р 325мм.

Перший заморозок буває в другій половині вересня.

Отже, підводячи підсумок характеристиці клімату Білопільського району, я можу сказати, що він має всі характерні ознаки для лісостепової зони - поєднує в собі значну континентальність з добре помітним впливом Атлантики. Морські повітряні маси проникають на територію району дуже часто - до 149 днів на рік. В наслідок цього взимку в районі випадають опади у вигляді дощу і тому сніговий настіл не отримує значного розвитку і стійкості. Влітку, за рахунок нагрівання території суші, приходяче з океану повітря трансформується і робиться сухим.

Річна амплітуда коливань температури повітря становить 25-30°.

На території району спостерігаються окремі несприятливі природні явища. Грози на території району бувають з березня до жовтня включно. Число днів з грозами не перевищує 25 днів на рік. Характерна значна мінливість грозової діяльності від року до року, та в окремі роки і місяці. Максимум гроз припадає на літо, коли найкраще прогрівається поверхня материка, і складаються сприятливі умови для утворення грозових хмар. Більшість супроводжується зливами, а переважно одна з 10 гроз - градом. Число грозових днів становить в середньому 2 дні на рік.

Тумани - найчастіше бувають восени та взимку. Основна причина - надходження теплого повітря з Атлантики, яке, проходячи над суходолом, охолоджується. За рік буває до 45 туманних днів.

Хуртовини можуть бути протягом усієї зими. Починаючись з листопада припиняються лише на прикінці лютого - на початку березня.

Ожеледі утворюються в холодний період року, найчастіше при температурі 0 - З °С, та значній вологості повітря. Іноді товщинна намерзлого льоду становить кілька см, в наслідок чого можуть ламатися гілки дерев, обриватися проводи.

Посухи найчастіше в районі спостерігаються влітку, іноді весною та восени. Найбільшої шкоди завдають весняні посухи, в час, коли інтенсивно розвиваються сільськогосподарські культури, а нестача вологи в грунті та повітрі призводить до зниження врожаю.

2.4 Поверхневі води

Річки. Вся річкова система Сумської області належить басейну р. Дніпро. Одні з річок області є притоками р. Дніпро - р. Десна, р. Сула, р. Псел, р. Ворскла. Інші - притоками цих річок: р. Сейм, р. Вир. Головні вододіли в середині області знаходяться між басейнами річок Десна - Сейм, Сейм - Сула, Сула - Псел, Псел - Ворскла. Більш значними висоти на вододілі басейнів Сейм - Сула, Десна - Сейм - 233 м. Всі річки області відносяться до рівнинних річок, тому вони характеризуються незначними падіннями. В середньому падіння річок становить від до 20 см/км, дуже багато меандр. Середня густота річкової сітки Лівобережного плато дорівнює 0,20 т.т. на кожні 5 км площі належить 1 км довжини річки.

Складовою частиною річок області є річки, струмки, які беруть початок, протікають по території Білопільського району загальною довжиною 660,7 км. Густота річкової сітки району становить 0,39см/км . Кількість таких річок в районі досить значна. Більшість їх - маленькі річки, які літом іноді пересихають. Але окремі з них мають добре вироблені долини, що в свою чергу не відповідає тій кількості води, що вони мають в даний час. Це говорить по більш давне походження цих долин, а також про відповідні, відмінні від сучасних, фізико-географічні умови.

Більшість річок бере початок в балках, де є виходи джерел.Густота яро-балкової сітки на Лівобережному плато від 0,6 до Ікм/км площі.

Характер внутрішніх вод району виражається особливостями повені, її тривалістю, а також участю талих вод в живленні річок. Живлення річок змішане: снігове - 50%, дощове, ґрунтове, ґрунтові водотоки, які відіграють значну роль в живленні, на вододільна плато залягають на глибині 20 - 40 м, у заплавах річок - 0,6м. Причому з північній частині території частка талих вод в формуванні річкового стоку значно більша, ніж у південній. Співвідношення дощового, снігового живлення змінюється в різні по водності роки. Стік весняної повіні в багатоводні роки - 70-80%, а в маловодні - 50-60 %, хоча максимум опадів припадає на літні місяці, а мінімум - на зимові, всі річки мають максимальний стік весною. Характерна висока весняна повінь, яка проходить 2-3 піками.

Вона обумовлена нулевомірним таянням снігу або дощем. Найвищий рівень весняної повіні на річках Сейм, Вир, Сула, спостерігається в кінці квітня, на річках Крига, Локня, Куяновка - на початку квітня. Повінь починається на початку березня, а закінчується в квітні - травні.

В окремі роки влітку бувають слабо виражені дощові повіні найбільшою інтенсивністю, тривалістю від 5 до 12 днів. Осінньо-зимові періоди характеризуються підвищенням рівня води в порівнянні з літнім (відсутнє випаровування). Замерзають річки в кінці листопада - першій половині грудня. Тривалість льодоставу 3-4місяці.

Під час відлиг спостерігається значна повінь висотою до 15 м. В засушливі роки окремі ділянки річок Крига, Куянівка, Локня пересихають на період від декількох днів до 3-5 місяців. Але це буває рідко.

Найбільша мутність води спостерігається в квітні, під час повені. На території району значно високий показник випаровуваності вологи, чому сприяють високі літні температури (середня в липні + 20°С). Випаровування вологи в басейні Дніпра, частина якого є Білопільський район, становить в середньому 460 мм н рік. Це в свою чергу зумовлює порівняно низький річковий сток річок. Модуль стоку для річок району становить від 2 до 4 л/сек. з 1 км².

Іноді влітку під час сильних злив можна спостерігати навіть на невеликих річках значно сильні повені, але вони не досить тривалі.

На всіх річках району найменші витрати води спостерігаються в літнє- осінній період, тобто в період літньої межені. Характеристика головних річок району представлена в таблиці 6 (Додаток 4)

Річкова сітка на території району невелика; її складають річки Сейм, Вир, Сула, Крига, Локня, Павлівка, Морога, всі вони належать до басейну р. Дніпро.

Перелік річок, боліт,водосховищ Білопільського району представлені в (Додатку 4)



2.5 Ґрунти

На території Білопільського району виявлені наступні генетичні та агропромислові групи ґрунтів:

а). Опідзолені ґрунти - 0,7 тис. гектар - 0,5%.

б) Чорноземи типові - 112,5 тис. гектар - 78%.

в) Лучні ґрунти - 28,9 тис. гектар - 20 %.

г) Болотні ґрунти - 1,4 тис. гектар - 1%.

д) Інші типи ґрунтів - 0,7 тис. гектар - 0,5%.

Серед опідзолених ґрунтів у Білопільському районі представлені чорноземи опідзолені слабо- та середньозмиті. Вони розміщені на вузьких ерозійно-небезпечних плато та схилах крутизною 1-3° та 3 - 5° окремими масивами. Показник рН - 5,3 - 5,8 (слабокислі, близькі до нейтральних). Вміст гумусу - 3 - 4 %. Чорноземи опідзолені мають кислу реакцію ґрунтового розчину, лужність якої з глибиною збільшується, співвідношення між увібраним кальцієм і магнієм 6:1. За механічним складом - середньосуглинкові. Внаслідок кислої реакції, вилугованості ґрунти слабоструктурні, здатні до коркоутворення і запливання. За запасами рухомих поживних речовин чорноземи опідзолені мало поступаються перед чорноземами глибокими: в орному шарі міститься гідролізованого азоту (за Тюріним) - 4 - 5мг, фосфору (за Чириковим) - 3 - 6 мг, калію (за Бровкіною) - 14 - 16 мг на 100 г ґрунту. Середній бал бонітету - 70.

Чорноземи опідзолені слабозмиті розміщені на вузьких плато (0 - 1°)та схилах крутизною 1 - 3°, 3- 5°, 5 - 7°, 7 -10°, 10 - 12°. Ґрунти використовуються під ріллею, садами та природними кормовими угіддями. У зв'язку із змитістю вони менш родючі у порівнянні з повнопрофільними опідзоленими ґрунтами. При умові високої культури землеробства, в поєднанні з правильним внесенням рекомендованих норм добрив, ґрунти даної агрогрупи здатні давати високі і стійкі врожаї всіх сільськогосподарських культур.

Чорноземи опідзолені середньозмиті розміщені на схилах різної крутизни і використовуються під ріллею та пасовищами. Вони дуже бідні на гумус та інші поживні речовини, в сухому стані щільні та тріщинуваті. Все це зумовлює посилення ерозії та зниження продуктивності земель. Середньозмиті опідзолені ґрунти мають неглибокий орний горизонт, тому тут потрібно проводити 1 раз в 4 роки глибоку відвальну оранку з грунтопоглибленням та внесенням підвищених доз органічних та мінеральних добрив.

Серед чорноземів типових на території Білопільського району поширені:

- чорноземи типові малогумусні карбонатні - 9 %;

- чорноземи типові малогумусні вилугувані - 10%;

- чорноземи осолоділі - 0,8 %;

- чорноземи реградовані - 1 %;

- власне чорноземи типові малогумусні - 50 %.

Найпоширенішими на території району є чорноземи глибокі малогумусні. Механічний склад їх - легкосуглинковий та середньсуглинковий відповідно з бонітетами - 64 та 80. Кількість гумусу в орному шарі становить 4,5 - 5,1 % і поступово зменшується з глибиною. Колоїдний комплекс чорноземів глибоких добре насичений увібраними кальцієм і магнієм. Це зумовлює близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину (рН коливається від 6,4 до 7,7). Вміст рухомих поживних речовин такий: у чорноземах середньосуглинкових гідролізованого азоту - 5 - 8 мг, рухомого фосфору - 5 - 8 мг, калію - 10 - 15 мг; у чорноземах легкосуглинкових, відповідно азоту - 3 - 5 мг, фосфору - 4 - 7 мг, калію - 10 - 12 мг на 100 г ґрунту. Відмінність чорноземів карбонатних І вилугуваних від чорноземів типових полягає у глибині залягання карбонатів: у типових чорноземів з глибини 30 - 65 см, у карбонатних відмін - з поверхні або з глибини 25 - 30 см (бонітет - 68), у вилугуваних - з глибини 80 - 90 см (бонітет - 67).

Чорноземи типові реградовані дещо схожі за будовою з чорноземами опідзоленими, але відрізняються від них підвищеною гумусованістю (4,2 % гумусу), майже нейтральною реакцією ґрунтового розчину та вищою насиченістю колоїдного комплексу катіонами кальцію. Вони середньо забезпечені поживними речовинами. В орному шарі на 100 г ґрунту міститься: гідролізованого азоту - 3 - 6 мг, рухомого фосфору - 4 - 8 мг, рухомого калію -- 12-19 мг. За механічним складом - легкосуглинкові. Показник бонітету - 63. Використовуються як орні землі і кормові угіддя. Чорноземи типові реградовані слабозмиті характеризуються менш високим рівнем родючості. Це пов'язано з тим, що вони в процесі водної ерозії втратили частину орного шару. Тому змиті ґрунти менш гумусовані, менш забезпечені поживними речовинами і тому потребують більш високих доз органічних та мінеральних добрив. Чорноземи реградовані слабозмиті, за виключенням ділянок, що залягають на схилах вище 3 - 5°, і тих які включені у зв'язку з цим у зернотрав'яні і інші ґрунтозахисні сівозміни, - землі універсального використання. Чорноземи реградовані середньозмиті, як правило, - землі ґрунтозахисних сівозмін. Можливе використання під багаторічні насадження (сади, тутовники).

Чорноземи осолоділі зустрічаються на території Білопільського району у комплексі з іншими ґрунтами на вододілах. Це ґрунти слабокислі (рН - 5 - 5,8), слабоструктурні і характеризуються гіршим водним режимом і агрономічними властивостями ніж власне чорноземи типові. Механічний склад-суглинковий, бонітет - 63.

Серед лучно-чорноземних ґрунтів є лучно-чорноземні глибоко-слабо солонцюваті та лучно-чорноземні осолоділі.

Розташовані здебільшого на низьких рівнях лесових терас, а також у високих рівнях річкових заплав, зрідка - в балочних долинах. За механічним складом лучно-чорноземні глибоко-солонцюваті є супіщаними, з показником бонітету 77. Вони добре гумусовані (5-6 % - показник гумусу у верхньому орному шарі), мають лужну реакцію ґрунтового розчину. Ці ґрунти мало засолені, переважно содою, менше хлоридами і сульфатами. Вміст рухомих поживних речовин - азоту - 7 мг, фосфору - 6 мг, рухомого калію - 11 мг на 100г ґрунту. Використовуються як орні землі і кормові угіддя.

Лучно-чорноземні осолоділі ґрунти сформувались у неглибоких замкнутих зниженнях. Вони характеризуються наявністю по всьому профілю великої кількості борошнистої крем'янки, глибокою вилугуваністю, яка зумовила слабо кислу реакцію ґрунтового розчину. Ці ґрунти слабоструктурні. Суглинковий механічний склад. Показник бонітету - 71. Зустрічаються у комплексі з іншими ґрунтами.

Лучні ґрунти поширені на заплавах середнього рівня, а також на днищах балок. Утворились у гідроморфних умовах. Крім цього періодично затоплюються паводковими (на заплавах) або талими сніговими і дощовими (на днищах балок) водами. Лучно-глибоко-слабосолонцюваті за механічним складом -супіщані, з бонітетом 56, суглинкові з бонітетом - 77.