Дубенський замок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Замок князів Острозьких є однією з найдавніших споруд міста Дубна. Первинною датою його забудови вважається 1492 рік. Основою Замку був корпус при в'їзній брамі, споруджений у ХVІ-ХVІІ століттях, з порталом у стилі епохи Відродження. Прикрасою брами був герб князів Острозьких у гарній оправі, який зберігся і понині.

Князь Костянтин Іванович Острозький передбачив перспективу Дубна як міста і в 1492 році звів кам'яний замок вище за рельєфом. Укріплене замком місто забезпечувало військовий захист краю, а власнику - доходи від торгівлі. Вибір місця для нового замку виявився вдалим, бо вже тоді він був неприступним.

Гетьман Литви К.І. Острозький обрав Дубенський замок для зберігання трофеїв, які здобував у звитяжних битвах з ворогами держави. Це були коштовності, зброя, захисне озброєння та предмети побуту. З-поміж трофеїв, привезених після знаменитої битви з військом московського царя під Оршею 1514 року, була гармата московська з кентавром, гармата з московським гербом, срібна з позолотою царська булава та інші коштовні речі.

Князь Костянтин пишався своєю колекцією зброї і час-від-часу демонстрував її перед іменитими гостями. Для цього стіни кількох мурованих замкових кімнат оббивали не менш коштовними килимами і розвішували на них колекційну зброю князя.

Василь-Костянтин Острозький теж звозив свої скарби до Дубна. Вони зберігалися в численних скринях, підземеллях і цехгаузах. Тут стояли скрині з московськими іконами, краківськими і римськими; російськими книгами, татарськими, дерев'яними і ксилографами. Дружина князя Костянтина Костянтиновича привезла в подарунок три гармати з Тарнова і коштовні прикраси. Чотири гармати подарував прусський канцлер, щоб відвернути наміри польського лицарства від здобуття Пруссії і Балтійського моря.

Столові сервізи були не найостаннішою оздобою скарбниці - срібні столики, шкатулки, тази, ванни, барила, котли, миски, полумиски, тарілки, таці, вилки, ножі, ложки, підставки, чари, чарочки, коновки, кухлі, фляги, розтрухани, кубки, кубочки, сільнички; фаєрки, ліхтарі, кошики, паси, ґудзики, голки, дзвінки, ланцюги, розп'яття, зливки срібла, музичні скриньки, браслети з реліквіями, годинники і т.п.

Князь Костянтин, займаючи посаду київського воєводи, користувався авторитетом у впливових осіб держави. До нього прислухалися також завдяки високому становищу тестя - князя Тарновського. Чимало коштовної зброї він отримав саме з цих джерел. Лише в одному дерев'яному сховищі зберігалось 195 півгаків, 16 з яких виготовлені з щирого золота і оздоблені перламутром, 24 - кісткою, 135 - роботи острозьких майстрів, 5 іспанок з перламутром, 22 коротких рушниці (2 позолочені, оздоблені кісткою, 2 - з перламутром, 3 золотих німецьких); 228 мушкетів з кривими ложами, довгими іспанськими, оправленими залізними пластинами, карповою лускою, латунню, кісткою, чорним деревом з різьбленням; 41 мисливська рушниця окремо на птахів і звірів, оправлені коштовними металами, камінням і кісткою.

Серед дарувальників були князі Чарторизькі, Пузини, Мармедук, Бенедикт, Шаска, Рисковський, Балабан, воєвода троцький і віленський. Крім того, довірені особи власника Дубна поставляли звідусіль цікаві екземпляри за його кошти. Одним з таких довірених осіб був особистий секретар і охоронець князя Костянтина Богдан Сусло.

На час нападу татарів (1577 р.) Дубенський замок, завдяки людвисарні, був закутий в олово і броню і мав значні запаси провізії. Сало, смалець, риба, оселедці, в'ялене м'ясо, сушина налічувалась бочками. Отже, замок міг витримати тривалу облогу, не опікуючись водою, провізією і озброєнням. Обложеним ставали в пригоді також підземні ходи, які з'єднували замок з різними частинами міста.

Татари підійшли до Дубна 4 березня 1577 року. Їх було понад 2000. Вони мали на меті пограбувати замок і взяти в полон доньку князя К.К. Острозького Катерину. Молодий князь Януш, попереджений батьком про наближення ворога, відігнав татарів залпами замкових гармат, і ті відступили. Проте далеко не пішли, а отаборилися в поблизьких селах - Семидуби, Рачин, Погорільці, Мирогоща, Тараканів, Знесення, Івання.

5 березня татари знову намагалися взяти замок і знову отримали поразку. Того ж дня з татарського полону втік полонений русин, від якого кн. Януш довідався про їх сили.

6 березня кочівники почали замощувати ополонки на річці Ікві, спеціально підготовлені захисниками замку і, покинувши коней біля монастиря Чесного Хреста, йшли піші з луками і шаблями. Кілька сотень татарів підібралися до валів Луцької брами і засипали стрілами місто. Вони стріляли, а потім відбігали і ховалися за руїнами передмістя Забрами. Замковий загін змусив татарів відступити, але вони поверталися знову і знову. Другий загін ворогів готувався атакувати з боку Чеснохрестського монастиря. Татари робили містки зі сплетеної соломи і дерев'яних жердин через ополонки і так переправлялися. З великими втратами їх відбили воїни кн. Януша і захисники передмістя Сурмичі, яке молодий князь наказав спалити, щоб відрізати татарам шлях до замку.

7 березня кн. Костянтин послав з Острога в Дубно свого татарина, який мав здатися в полон нападникам і повідомити, що князь Острозький збирається напасти на них великими силами. Таке повідомлення змусило татарів відступити. Відступаючи, вони спалили більше 200 сіл, які належали Острозьким.

Вдруге татари напали на Дубно в грудні 1577 року. Князь Острозький саме готувався до весілля своєї племінниці Беати Дольської з князем Соломерецьким. Замкове дворище заповнили коні, екіпажі, прислуга запрошених на весілля можновладних родичів, сусідніх князів і дрібної шляхти. Опис самого весільного бенкету, з використанням реєстру скарбів Дубенського замку, колоритно подає класик польської літератури Ю.І. Крашевський: «Гості входили до бенкетної зали - тільки молодої княжни не було видно. За ними тяглися двірські і слуги, які мали стояти за лавками і кріслами своїх господарів. Насамперед, гостям піднесли, згідно рангу, велику позолочену миску з водою для миття рук і рушник, вишитий на кінцях перлами і золотом. Надвірний маршалок розсадив гостей, і всі приступили до першого частування, яке складалося зі шматків м'яса під чотирма соусами - жовтим, рожевим, чорним і сірим. Біля кожного столу прислужувало по троє крайчих. Поставили також печеню і приправу з коріння, хрін з оцтом, огірки і квашену капусту. Перед кожним гостем стояла срібна тарілка, накрита маленькою серветкою і срібна з позолотою ложка. Для початку подали пиво у високих скляних келихах. Після першого частування, за знаком маршалка, страви разом з обрусом зняли і поставили різного роду печені - з дичини, птаства, риби. Поруч вишуканих страв стояли народні - горох з солониною і каша. Нарешті, після знятття другого обруса, принесли третє частування з одних лише ласощів».

В ту мить, коли князь Костянтин першим підняв келих за здоров'я молодих, до зали вбіг знесилений козак і крикнув, що татари вже під містом. За Іквою, під лісом, було видно тисячі татарів, які Злодійською долиною непомітно підібралися до Дубна. В замку сідлали коней, підкочували до бійниць гармати, підіймали мости. Люди з передмість кинулися до замку, де під валами стояли городні, в яких вони, на випадок нападу, могли сховати домашній скарб і худобу. З замку спішно від'їжджали карети з весілянами, десь у кутку трусився від страху пихатий князь Соломерецький. У Хрестовоздвиженському монастирі дзвонили на сполох...

Князь Костянтин стояв на замковому подвір'ї і віддавав накази. До бою готувалися невеликі замкові загони і ті з гостей, що залишилися. Татари вже просувалися по передмістях, залишених мешканцями, а окремі мурзи під'їжджали до замкових мурів і стріляли з луків.

Наречена, не втративши сили духу, вибігла з Богданом на оборонну стіну і вистрілила з гармати. Ядро влучило в шатро кримського хана, і татари відступили. Загибель сина кримського хана - історичний факт: його поховали в Красилові.

Саме ці фактори: скарби, напади татарів і козаків, підземні ходи, озброєння замку, особа власника Дубна - київського воєводи кн. Острозького і його доньки Катерини знайшли відображення у всесвітньо відомій повісті М.В. Гоголя «Тарас Бульба».

У XVI ст. сотником надвірної хоругви князя Острозького служив Северин Наливайко і деякий час місцем його служби був Дубенський замок. Князь Костянтин таємно підтримував повстання, очолене Наливайком, яке прагнув повернути проти прихильників унії. В той самий час Дем'ян Наливайко був духівником князя.

Останній з великого роду князів Острозьких - князь Януш Костянтинович, волинський воєвода, краківський каштелян, черкаський, канівський, богуславський, володимирський і переяславський староста першим прийшов до унії. Розгніваний батько ув'язнював Януша, не дозволяючи навіть розмовляти з двірськими, а лише з православним попом. У Дубні кн. Костянтин винайшов Янушеві ще більшу кару: він сідав вечеряти з молодшим сином Олександром, а Януш мусив вечеряти і ночувати з челяддю. Князь Януш мужньо зносив батьківський гнів, поважав його і любив. Відразу після смерті князя Костянтина Костянтиновича він заснував Острозьку ординацію, столицею якої спочатку вважався Остріг, а пізніше - Дубно.

Ординатське військо (міліція) складалося з піхоти і двох кінних хоругв, одна з яких, гусарська, звалась Золотою, - друга, легка, звалась Білою. Міліція прирівнювалась за привілеями до гарнізону або ж до Корони. Комендант Дубенської фортеці мав чин полковника.

Тримаючи в Дубні постійно до 300 воїнів, кн. Януш подбав про зміцнення фортеці. На початку XVIІ ст. він укріпив замок бастіонами з вежами, які з'єднувала стіна, звана куртиною. На плані міста, виконаному дослідником Ульріхом фон Вердумом у 1671 році, зображено 4 вежі, але невідомо, чи бастіонів теж було чотири. Принаймні два з них збереглися до нашого часу. Силами полонених татарів був виритий глибокий рів, стіни якого зміцнено білим каменем, і прокладено підвісний міст.

Острозький ординат, князь Януш, оберігав скарби Дубенського замку як пам'ять про батька й діда. Особливо дорожив золотою медаллю з зображенням кн. Костянтина. Медаль - останній прижиттєвий портрет старого князя. Син завжди брав цю реліквію з собою в походи. Це зазначено і в реєстрі 1616 року. В реєстрі також вказано список речей, які були постійними супутниками князя в далекій дорозі.

У першій скрині везли столове срібло - полумиски, тарілки, миски, ложки, ножі, тази, фляги, креденси (прибори). У другій були сідла, збруя, захисне озброєння для коней, остроги, булави, палаші, чапраги, шабля кн. Костянтина, оправлена золотом і обсаджена коштовним камінням. Третя скриня була заповнена леопардовими, тигровими, ведмежими, лев'ячими шкурами. У четвертій і п'ятій знаходились покривала. У шостій - китайкове і оксамитове оббиття, попони і занавіски. Сьома скриня, найбільша, вміщувала одяг князя (кобелянки, сорочки, кафтани, плащі, пера до капелюхів); предмети побуту (годинники, обруси, шкури, рушники); золоті монети і форми для відливання грошей; арфу.

Князь Владислав-Домінік Заславський, який прийшов після кн. Януша Острозького, отримав у спадок надійно захищену Дубенську фортецю, вишколене і цілком забезпечене всім необхідним ординатське військо. Одних лише гармат на замкових галереях і бастіонах налічувалось 73.

Так, у всеозброєнні Дубенський замок зустрів у 1648 році авангардні загони війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом, у плани якого входило заволодіння скарбами Острозьких-Заславських. Оцінивши захищеність замку, козаки не наважились іти на приступ, хоч їм було відомо, що князь Заславський відсутній.

У 1660 році під стінами замку стояли російські війська боярина Шереметьєва, але прихід кримського хана Іслам-Гірея перешкодив їм здійснити свої наміри.

На замковому дворищі, справа від в'їзної брами, у XVII ст. звели ще одну будівлю, одноповерхову, звану офіциною. Тут розташовувалась замкова адміністрація - економ, скарбник, управитель і т.п. У цій будівлі зберігались також цінні архіви власників замку, околичної шляхти і навіть магнатів Конєцпольських. Саме в цих архівах знайдено відомий реєстр скарбів Дубенського замку 1616 року.

Дубенський замок уцілів під час Північної війни 1700-1721 рр., тому що російський цар Петро І, намагаючись привернути на свій бік волинських магнатів, охороняв їх інтереси і права. Відомий, наприклад, охоронний лист, виданий влітку 1706 року під його іменем дубенській княгині Констанції Любомирській, в якому гарантується недоторканність її володінь з боку царських драгунів.

Щоправда, росіяни вивезли чимало колекційних гармат, шабель, пістолів, щитів, хоругов, булав, здобутих князем К.І. Острозьким у битві з Москвою під Оршею. Попри всі намагання ордината Олександра Любомирського, повернути не вдалося нічого.

Князь Януш Сангушко постійно жив у Дубенському замку, тримав численний двір, вів широке життя і це не могло не відбитися на ординатському війську. Дубенські драгуни одягалися ошатно, бо завжди були на очах у князя, який полюбляв гарматну стрілянину. Натомість піхота Острозької ординації терпіла нестатки в амуніції. Солдати ходили в селянських чоботах, кожухах і свитах, особливо на постах, віддалених від загального ока. Для варти на валах і біля брами підбирали кращі мундири, які позичали один одному.

Потяг кн. Сангушка до різного роду забав відбився і на скарбах, які відійшли йому у спадок. У реєстрі 1616 року занотовано документи, які свідчать про марнотратство ордината: «Ядвіга Загоровська, волинська каштелянка, позичаючи в 1720 році кн. Сангушкові 20000 злотих, взяла під заставу букети з великими сапфірами і перлами; сестра ордината, Марія, взяла старовинні прикраси і переробила їх на більш сучасніші. Забавляючись у Люблині 1715 року, з перероблених коштовностей робила щедрі подарунки. Зареєстровано, що вона робила подарунки воєводі брацлавському, воєводичу російському, володимирській підкоморині, черниці ордену св. Бригіди. Перстень з діамантами пожертвувала татарському послові, золоту сільничку - королю Польщі і т.п.»

Князь Сангушко скасував Острозьку ординацію, розподіливши всі маєтності між кількома десятками польських сімей.

В інвентарі Дубенської фортеці 1759 року, знайденого в архівах Дрездена польським дослідником Томасом Опасом, мали місце наступні документи: реєстр гарнізону, військового та захисного озброєння, листи кн. Сангушка королю Августу ІІІ. В одному з таких листів кн. Сангушко писав: «…не хочу бачити Дубенський замок під іншою охороною, тільки моєю і на відібрання за інвентарем не чиню труднощів.» В іншому листі він писав: «…запевняю найяснішого короля, що маючи багатства з ласки Його Королівської Величності, названі Острозькою ординацією, тим правом, яким перед тим тримав, зобов'язуюсь поставляти 600 чол. з тих володінь під керівництво Його Величності, Великого гетьмана коронного, 300 кінних і 300 піших на потребу Речі Посполитої, як і фортецю Дубенську утримувати в належному стані.»

У реєстрі 1759 року мовиться, що фортечна охорона налічувала на той час 161 особу, хоч кн. Сангушко зобов'язувався тримати 270 солдатів піхоти.

Дубенський гарнізон складався з шести невеликих загонів і відділу артилерії з 11-ти чоловік. Штаб гарнізону налічував 15 осіб. Командуючий склад поділявся на одну лейбкомпанію і п'ять компаній. Розподіл за званнями: штабс-офіцери - 2 полковники, 2 обер-лейтенанти, 2 майори; обер-офіцери - 7 капітанів; поручники - 7 чол.; хорунжі - 6 чол.; унтер-офіцери - 25 чол.; рядові - 97 чол. і капелан, фельдшери, барабанщики, жандарм та кілька чоловік обслуги.

Оборону замку складали 5 мідних гармат і 11 залізних, але в більшості переважали легкі фальконети, 28 гаківниць, переважно великого калібру на лафетах. Гаківниці вже тоді були застарілим озброєнням. Потрібно зважати на те, що арсенал Дубенської фортеці значно зменшився під час Північної війни, коли росіяни вивезли з Дубна 41 гармату.

Більшість карабінів у використанні фортеці були нові. Це - флінти або фузії. У фортеці налічувались значні запаси гранат, картечі, снарядів і пороху. Досить великий список начиння свідчить про те, що ремонт зброї, виготовлення куль, гранат, цвяхів, гайок та інших дрібних предметів здійснювалось на місці. В найкоротші строки могла стати до ладу людвисарня.

Реєстр підписано шефом гарнізону полковником Антоні Дортманом.

За часів Януша Сангушка замок мав занедбаний вигляд. У І пол. XVIII ст. писали, що до замку вів тільки один вхід з боку міста через склепінчасту браму, оздоблену порталом. Над трикутним причілком брами виднівся пізніший щит з зображенням гербів чергових власників Дубна. Вгорі - герб кн. Острозьких, представлений Юрієм Змієборцем, далі - Погонь литовська кн. Сангушків і Шренева - кн. Любомирських. Зверху на брамі облаштовано дерев'яний купол, на якому закріплено годинник. З фортифікаціями з'єднано по осі три житлові будинки: біля брами і мосту - замок кн. Острозьких і дві офіцини. Первісний вигляд тих будинків не відомий ні з описів, ні з архівів. Підземні склепінчасті приміщення під брамою служили колись гарнізонові. Склепінчастим коридором можна було колись перейти з замкового двору за рів.

У ІІ пол. XVIII ст., тобто за часів Станіслава і Михайла Любомирських, Дубенський замок піддався фундаментальним перетворенням. Його порятунок почався вже в 1755 році, але через процес, який стосувався визначення власника Дубна, роботи призупинили і продовжили в останні два десятиліття XVIII ст. Окремі будівлі, меншої значимості, розібрали, а інші - перебудували.

Палац, зліва від брами, який колись служив помешканням князям Острозьким і мав два поверхи, здався новим власникам мало комфортабельним, і його вирішено перебудувати. Зовні палац не виглядав пишним: це була видовжена будівля з 17-ма вікнами на обох поверхах. Південна, фронтонна сторона і північна, тильна, зміцнені підпорами XVII століття. Віконні отвори не мали жодних обрамлень, а головні вхідні двері були позбавлені порталу. Приміщення нижнього поверху значно вищі від другого. Це виразно вказувало на парадність першого поверху. Обширний вестибюль з парадними сходами, декорований гербами Острозьких і Любомирських, ділив апартаменти на дві частини. Справа - галерея з портретами князів Любомирських, починаючи від їхнього легендарного пращура Аттила. Зліва - вітальня з великими дзеркалами в стінах і вікнами з віденського скла; кругла бальна зала з галереєю на 12-ти мозаїчних колонах з рослинним ліпленням, двома круглими печами у вигляді урн, двома великими дзеркалами при стінах, завішеними 12-ма жирандолями з позолоченої бронзи, вікнами з віденського скла, двома нішами з конховим склепінням, покритим касетонами - для статуй, ліпними гірляндовими вінцями; бенкетна зала з міфологічним ліпленням (німфами і сатирами, увінчаними виноградними лозами), підлогою з магонійового дерева в розетки і лютні і такими ж дверима. Всі парадні і житлові кімнати (всього 10) першого поверху були оздоблені стюковим ліпленням.

На верхній поверх вело троє сходів з коридору до житлових і гостьових кімнат, яких налічувалось 18.

До цокольного поверху, вікна якого виходили на протилежну сторону від замкового дворища, вели сходи, вимощені кам'яними плитами. Тут знаходились житлові кімнати, кухня, пекарня, кондитерська, комора.

В перебудові палацу кн. Любомирських брав участь архітектор Доменіко Мерліні, італійський емігрант, який спеціалізувався на реконструкції старих палаців.

Припускають, що архітектор Генрик Іттар з Мальти, який володів талантом художника, маляра і майстра стюкового ліплення, міг брати участь у подальшому оздобленні вже збудованого палацу.

Любомирські добудували також другий поверх до офіцини в південній частині замкового дворища. На першому поверсі цієї будівлі розташовувалась адміністрація замку. На другий поверх вело двоє сходів. Там знаходилось 10 житлових кімнат.

Значні перетворення в Дубенському замку сприяли збагаченню його власників - під час контрактових ярмарок, які перевели зі Львова у 1774 році, тут збиралось чимало поважних державних осіб і багатих купців. Щодня в замку громадилось до 300 осіб, серед яких був литовський стольник Йосип Чарторизький, краківський каштелян кн. Антон Яблоновський, сєрадський воєвода Михайло Валевський, волинський воєвода Єронім Сангушко, львівський каштелян Йосип Попіль. Тут влаштовувались азартні ігри в рулетку і «чортика», які часто поглинали в гостей весь обіг торгового дня. Можна було зайти з повними кишенями грошей, а вийти з порожніми і навпаки. Червоне бургундське вино лилося рікою: пили за здоров'я присутньої і відсутньої шляхти та гостинних господарів замку і міста.

Забави тривали цілий січень, але найпишнішими були останні три дні. Першого дня показували криваву битву тварин, ставили комедію і влаштовували бал. На другий день забавлялися на каруселях, де кавалери на конях змагалися за перстень, кинутий дамою, потім дивилися балет з пантомімою. Вечір закінчувався балом.

Третього дня - інша комедія і великий прощальний бал, під час якого селянські пари співали принагідні пісні. Для більшої ваги кн. Любомирський на час ярмарок запрошував різних знаменитостей. Так на сцені його театру відомий польський драматург Войцех Богуславський поставив п'єсу «Генріх IV на полюванні» та інші п'єси - свої і Нємцевича, в яких головні ролі виконував знаменитий актор Казімеж Овсінський. Побувала тут і римська опера, яка ще вище підняла престиж Любомирських.

Кілька разів у 1781 році в замку побував король Польщі Станіслав Август, прямуючи до своєї резиденції у Вишневці. Королівські хроніки писали тоді, що коли б князь Михайло Любомирський був одружений, то він краще прийняв би короля, але завдяки полюванню, спеціально влаштованому Його Величності, де він вполював ведмедя і кілька вовків, непорозуміння згладились.

Замок і місто почали занепадати після переведення звідси у 1794 році контрактів до Звегеля, а потім до Києва.

Князь Юзеф Любомирський на поч. ХІХ століття влаштовував у замку прийоми, але вони вже не мали тієї величі й пишності, як за контрактів. На одному з таких прийомів побувала жінка-гусар Надія Дурова, полк якої деякий час квартирував у Дубні. Князь Ю. Любомирський приймав у себе також нащадка династії Бурбонів принца Конде, який обрав Дубно своєю столицею.

Напередодні війни 1812 року гарнізон Дубенської фортеці очолював М. Кутузов, армія якого стояла на кордоні з Австрією.

Юзеф Любомирський та його син Марцелій заборгували, граючи в карти, велику суму грошей. У 1844 році, коли борг князя становив 420000 рублів, постало питання про продаж Дубна військовому відомству разом зі старим родинним замком, проте проект провалив молодий князь Марцелій, який продав Дубно і замок уральському золотопромисловцю Яковлєву за 2/3 млн. рублів і взяв 80000 рублів сріблом завдатку. Гроші швидко розійшлися і, притиснутий боргами кн. Марцелій таємно втік до Англії.

Тим часом права на Дубно і замок перейшли до сина Яковлєва, офіцера гусарської армії. Дружина кн. Марцелія Ядвіга, заприязнившись з російським монархом Миколою І, повернула Дубно, а молодого Яковлєва відправили в Петропавловську фортецю. Олександр ІІ звільнив Яковлєва з в'язниці, повернув завдаток за Дубно і скасував виділену кн. Ядвізі частину.

До того часу Любомирські жили в замку тільки восени і взимку, займаючи нижні поверхи. Пишна бальна зала майже не використовувалась. Княжу садибу Любомирських репрезентували галерея і зали з вилинялим оббиттям і некомплектними меблями. Князь Юзеф (син Марцелія) зізнався, що вивіз таємно з замку до Відня кілька найкращих меблів, срібний столовий сервіз, коштовності і там продав.

Всі інші родинні пам'ятки: меблі, родинні портрети, ікони, бібліотеку, архів після оголошення упадку Дубна у 1869 році купила княгиня Барятинська разом з замком. Лише частину тих предметів забрала кн. Ядвіга у свій маєток в Дермані.

У 1870 році, взявши подвійну ціну, княгиня Єлизавета Барятинська продала замок військовому відомству. Тут розмістився оборонний табір, військова церква, казино, казарми, конюшні, канцелярія, склади.

До І світової війни в замку дислокувався 41-й Селенгінський піхотний полк. Офіцерами полку тут була створена невелика музейна кімната, експозицію якої представляли нагороди, зброя, штандарти, бойові реліквії. У 1915 році, коли полк передислокувався в м. Пирятин на Полтавщину, музей теж туди перевезли і слід його загубився.

В роки І світової війни австрійська артилерія сильно зруйнувала замок. Руїни простояли до 1934 року, поки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року в замкових будівлях розташовувались різні відомства: староство, суд, сеймик. Під час ІІ світової війни в замку квартирували мадяри. На початку 1950-х років сюди перевезли військову частину, яка проіснувала до 1986 року. З 1986 року замок перейшов у відомство Міністерства культури. З 1993 року замок входить до складу Державного історико-культурного заповідника м. Дубна.

дубенський замок князь острозький

Размещено на Allbest.ru