Етнічна та політична нація

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з предмету «Людина і світ»

на тему: «Нація»

студента групи 1-ОП-2 Бабюка Ігоря

Київ - 2010

Етнічна та політична нація

Різнопланове і глибоке розкриття сутності суспільного життя людини неможливе поза розумінням такого явища, яке окреслюється поняттям "етнос". Поняття етносу достатньо глибоко і ґрунтовно розроблялося багатьма видатними діячами вітчизняної та зарубіжної культури.

Етноси формуються під впливом природної належності людського угруповання до певного географічного середовища, кліматичних умов, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

Етнічне буття людини прив'язане до певної місцевості з її географічними особливостями, що позначається на особливостях побуту і культурі, на характері людей, традиціях, звичаях, спільній історичній долі та інших об'єднавчих факторах, що далеко виходять за межі географічного середовища.

Етнос характеризується і певною спільністю психічних рис індивідів, що входять до його складу, які формуються під впливом природно-кліматичних умов. Проте етнос, будучи за своїм походженням пов'язаним із природою та тривалою генетичною еволюцією, свої головні характеристики отримує в соціально-культурному оформленні, і вони передаються від покоління до покоління через історичну пам'ять, через засвоєння культурних надбань, традицій тощо.

Етнос як такий є не суто природним утворенням, а його історичною асиміляцією в культурі, що здійснюється багатьма поколіннями людей.

Отже, етнос -- це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та особливостями психічного складу.

Подальший розвиток суспільного життя привів до виникнення нової, етносоціальної спільноти людей -- нації.

У світовій суспільній думці немає одностайності у визначенні поняття "нація". Одні вчені визначальною ознакою нації вважають "національний дух", "національну самосвідомість", "національний характер", що сформувалися на ґрунті спільної долі, другі -- трактують націю як "несвідому психічну спільність", треті -- зводять націю до спільноти людей, котрі однаково мислять. Існують географічні, біологічні, психологічні тлумачення нації.

Тому безсумнівним буде твердження про те, що, визначаючи поняття "нація", слід органічно поєднувати та враховувати і соціально-економічні, й етнічні, і соціокультурні, і духовні фактори.

Націю можна трактувати як спільність людей, що формується завдяки єдності таких засад:

- по-перше, територіальних: кожна нація має свою територію, "життєвий простір".

- по-друге, етнічних: нація формується, як правило, з людей одного етнічного складу. Етнічні ознаки -- це самосвідомість, мова, усвідомлення спільності походження, єдиної історії, традицій.

- по-третє, економічних: спільність господарських зв'язків універсального рівня консолідує людей, пов'язує єдиною справою, сподіванням на позитивні результати.

- по-четверте, загальнокультурних: мови, традицій, звичаїв, обрядів, що передаються від покоління до покоління, з уст в уста. Немає мови -- немає і нації. Нація також згасає, якщо втрачається її культура, порушуються традиції, нехтуються звичаї, забувається історія.

- по-п'яте, психологічних: нація має спільні риси психічного складу, які формуються в процесі спільного життя, діяльності, спілкування.

Але, на відміну від немовби очевидного сьогодні поняття нації, розмова про політичну націю залишається з різних причин просто неприйнятною.

Головна з них полягає в складнощах визначення поняття політичної нації. Коли робиться наголос на політичних характеристиках національної спільноти, то йдеться насамперед про особливості національної сув'язі як політичного об'єднання людей. Політичне -- похідне від політики. Проте є вкрай неточним тлумачення політики в дусі пласких й нав'язливих «мистецтва можливого» або «концентрованого виразу економіки».

Політична нація є спільнотою, що певним способом виробила принципи, правила, процедури та ритуали розподілу влади, а проблема формування політичної нації є насамперед проблемою організації розподілу влади та владних повноважень між людьми на всіх рівнях суспільного життя.

Нація та націоналізм

Утворення націй як суб'єктів політики невіддільне від націоналізму. Сучасне, поширене на Заході тлумачення націоналізму, охоплює і відданість нації власним інтересам, і самостійництво, і національно-визвольний рух, і як крайню форму - елементи зверхності й навіть расизму.

У подальшому викладі націоналізм розглядатиметься саме як прагнення нації до самовизначення в ролі суверенних суб'єктів політичного життя. Націоналізм включає усвідомлення своєї національної незалежності, само ідентифікації. Проте акцент робиться на іншому. Йдеться про певні цінності, їхню пріоритетність, єдність нації, солідарність усіх тих, хто утворює цю спільність, національну державність. І це властиво українському націоналізмові. Історичний досвід народу привів його духовних і політичних провідників до висновку, що тільки при самовизначенні шляхом створення власної незалежної держави можливе майбутнє нації, її поступ.

Виникнення націоналізму розцінюється також як результат всеохоплюючого проникнення феномена етнічної ідентичності в усі сфери життя і визначальний вплив її на всі без винятку суспільні процеси. Деякі представники цієї концепції не ігнорують боротьби пригноблених народів, національних меншин за соціальні й економічні права. Але загалом націоналізм тлумачиться як ідеологія або рух етнічної групи до статусу "національності".

Конкретне бачення національної ідеї залежить від історичної ситуації та суб'єктивного бачення мети нації, засобів її досягнення. Іван Мазепа вважав метою всіх змагань українського народу скинути ненависне ярмо і зробити Україну вільною та незалежною.

Речником самостійної України як реалізації загальнолюдської демократичної цінності був Т. Шевченко. Його публіцистичний і поетичний хист підпорядковувався цій меті.

Т. Шевченко як митець і громадський діяч завжди відстоював ідею незалежності України, пробуджував національну свідомість і національну гідність українського народу. Відродження національної державності - ця думка пронизувала всю творчу спадщину мислителя-демократа. У традиціях козаччини він вбачав засіб національного відродження, виховання справжніх патріотів на прикладах героїчної і трагічної історії народу.

Політична нація в Україні

етнос націоналізм суверенний самовизначення

З набуттям Україною державної незалежності стала політичною реальністю й українська нація, набувши конституційного права реалізувати у своєму соціальному житті регуляторні й владні функції. Але де-факто, задеклароване народовладдя не набуло належної повноти, бо політичну активність українського суспільства контролювала й гасила тоталітарними методами обрана тим же суспільством влада.

За короткий термін Україна створила нову систему державного управління, власні Збройні Сили, органи безпеки і правопорядку. Зріс рівень політичних свобод громадян, було знято всі обмеження в духовному розвиткові українського та інших етносів. Українська держава, як рівна серед рівних, увійшла до світової спільноти. Розпочалася напружена робота з створення ефективної економічної системи, розвинених інститутів демократії, підвищення авторитету держави на міжнародній арені.

Для теперішньої України дуже важливими стали пошук форм і засобів стимулювання активності українського народу, сприяння духовному оновленню суспільства, здійснення глибинних державотворчих процесів, утвердження і поширення в українському суспільстві культу державницької ідеї, розробка цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства, головною думкою якої має бути власне державна національна ідея. Однак щоб на цьому терені досягти вагомих здобутків, потрібно зламати стереотип зашореного мислення, допомогти народові нарешті відчути себе повноцінним, не гіршим, ніж інші.

У вільному демократичному суспільстві є чимало альтернатив. Але таке суспільство Україні ще треба збудувати. І сильним індикатором, об'єднуючою силою на шляху до цього стане українська національна ідея - ідея незалежної держави України. При цьому в жодному випадку не можна допустити розчленування національної ідеології на соціальну і національну. До уваги потрібно взяти особливості самої методології поняття цієї ідеології, врахувати її двоєдиність. Отже, українська національна ідея з одного боку, повинна віддзеркалювати право нації на самовизначення та незалежність, а з другого - залишити націю в рамках вселюдської спільності, прагнути до утвердження в житті загальнолюдських цінностей, боротися за соціальну справедливість.

Демократичні політико-правові засади розбудови української нації знайшли адекватне тлумачення в Конституції України. Смисл визначення українського народу з великої та малої літери включає в себе як всю полі етнічну специфіку населення України, так і його громадянську, політичну сутність - рівність громадян усіх національностей перед Законом. Більше того, в третій частині преамбули Конституції право на самовизначення, проголошення незалежності України закріплено не тільки за "українською нацією", а й за "усім Українським народом", чим підтверджено об'єктивну реальність: Україна є батьківщиною, рідним домом для громадян усіх національностей.

Нині в Україні склалася історично рідкісна ситуація, коли основою влади може реально стати політична воля народу. Це підтверджують після виборчі акції громадянського протесту по всій Україні проти клановості й фаворитизму в органах влади всіх рівнів - цієї найгіршої спадщини політичної системи. Проте насторожують факти нових політичних призначень, бо персональні заміни в збережених старих інститутах влади й старій політичній надбудові ще не несуть у собі суттєвих змін, вони відбуваються в інтересах самого політичного класу, а не суспільства в цілому. Таке внутрішньокласове переформатування не змінить суті політичної надбудови й системи влади і не принесе бажаного оновлення для національної душі.

Размещено на Allbest.ru