Історія Томашпільського району Вінницької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра документознавства, інформаційної діяльності та українознавства

ІНДЗ

Історія Томашпільського району

Виконав

Студент групи Ф-12

Максимчук О. С.

Перевірила

Лотоцька О. П.

Тернопіль-2011

План

1. Томашпільський район до середини XVI ст.

2. Томашпільський район в другій половині XVI-ХІХ ст.

3. Томашпільський район в ХІХ-ХХ ст.

4. Перлини Томашпільщини та відомі вихідці з Томашполя

Використані джерела

1. Томашпільський район до середини XVI ст.

Назва Томашпіль походіть від імені Томас (пол. Tomasz - Томаш). Закінчення «піль» (поль) від грецького поліс (місто), або слов'янського полюс (поле).

Численні дослідження археологів та краєзнавців доводять, що в ранній період територія краю кілька разів заливалася водою і тут колись вирувало море. Про це свідчать кристалічні породи, покриті великою товщиною осадових порід різних віків.

Археологічні пам'ятки підтверджують також, що цей край почав заселятися ще в добу палеоліту. Знаряддя праці тієї доби ще й досі знаходять на полях і урочищах біля сіл Стіна, Кислицьке, Гнатків, Велика Русава, Яланець, Пеньківка, Комаргород, Нетребівка, Томашпіль.

У ІV-ІІІ тис. до н.е. територія краю була заселена землеробськими племенами бугодністровської та трипільської культури. Такі поселення виявлені біля Стіни, Марківки, Липівки, Гнаткова, Яланця тощо.

Томашпільські землі завжди вабили археологів. Тут у 1929 та 1958 рр. Проводилися розкопки трипільських пам'яток, які дали унікальні знахідки. Археологи довели, що трипільці, які селилися біля с. Стіна займалися ткацькою справою. Слідів тканини при розкопках не виявлено, але що вона була, свідчать відбитки на днищах трипільського посуду. У матеріалах трипільської культури краю простежується своєрідний розвиток духовної культури трипільців, йдеться, перш за все, про специфічну систему орнаментів, які присутні на глиняному посуді. Трипільські орнаменти досить складні і різноманітні. У них давні предки висловлювали різні почуття, зміну пір року, дня і ночі, світла і темряви.

У селі дотепер немає такого двору, де б не займалися якимось ремеслом. До списку народних майстрів відноситься майже все старше покоління стінян. У минулі часи стінянські жінки пряли, ткали полотно і килими, вишивали, а чоловіки були добрими теслями, столярами, бондарями, стельмахами, каменотесами, ковалями. Особлива гордість стінян - їх самобутній народний одяг. Сьогодні, як і сто й більше років зберігають у селі жіночі та чоловічі сорочки, які вишивали матері, бабусі.

Місцеве землеробське населення скіфського часу (VII-III ст. до н.е.) залишало на Томашпільщині окрім сільських поселень й укріплені пункти - городища біля сіл Стіна і Рожнятівка.

У перші століття нашої ери на теренах краю селилися племена, яких відносять до черняхівської культури. Таке поселення розкопано в урочищі Кадуб, що біля Томашполя.

У ХІІ-ХІІІ ст. ця місцевість належала Галицько-Волинському князівству. У ХІІІ-ХІV ст. життя краю пов'язане із захопленням земель Золотою Ордою.

Починаючи з 40-х рр. ХІV ст. у краї посилюється експансія Великого князівства литовського. Тут формується уділ литовських князів Коріатовичів: братів Юрія, Костянтина, Олександра і Федора. Наступ Литовських феодалів постійно зустрічав опір з боку народних мас. Вони відмовлялися відбувати феодальні повинності, втікали у малозаселені південні і східні райони Поділля.

Після Люблінської унії (1569 р.) Томашпільщина була приєднана до Польщі. Цей акт зумовив посилену експансію на українські землі польських світських та духовних феодалів. Домінуюче становище серед тодішніх магнатів займали Бугацькі, Замойські, Конецпольські, Калиновські, Четвертинські.

2. Томашпільський район в другій половині XVI-ХІХ ст.

томашпільський район визвольна війна

До 1569 року Томашпіль належав до Великого князівства Литовського. В 1569 році (за Люблінською унією) був переданий Польщі. У писемних документах Томашпіль вперше згадується у 1616 р. Відомості про це подає польський вчений О.Яблоновський в «Трудах дзейових». Він вказує, що 1459 р. цей край належав боярину Єремії Шашку і звався Драгушов. Зокрема, грамота Київського князя Семена Олельковича Єремії Шашку гласить: “І ми день змилувавшись над слугою нашим уроченим Єремією Шашком, який нам великі заслуги свої і коштом немалим віддає”. Про те нагородою йому самому, дружині і потомству його при цьому від нині і навіки його землями... Городіще і з лесамі Драгушовськімі і зо всєю землею над рекою Русавою. По обох сторонах тої рекі земля лежачая як півострів в широті і довгості з дубровами, сєножатямі і рекамі малими в Русаву впадаючи і як тая сама в собі рекою іде в Днестр упадаєть і з тією річкою Русавою і шірокостю землею”. У кінці ХVІ ст. землі перейшли до польського магната Яна Замойського, який у 1616 р. подарував поселення своєму синові Томашу. Тоді Драгушов і був перейменований у місто Томашпіль, тобто місто Томаша. У 1629 році тут було вже 419 дворів.

Деякі жителі Томашполя брали участь, а деякі постраждали від повстання 1648--1657 років під проводом Богдана Хмельницького. У липні 1648 р. козаки і повсталий народ під проводом Максима Кривоноса тимчасово визволили Томашпіль від польської шляхти. Тоді ж були звільнені й інші місця краю: Стіна, Марківка, Комаргород.

З кінця ХVІ-ХVII ст. в цій місцевості спостерігається процес швидкого зростання населення. Запрошуються євреї із західної Європи для організації торгівлі і ремесел. Після укладання Зборівського мирного договору (1649 р.), Томашпіль увійшов до складу Ямпільської сотні Брацлавського полку. За Андрусівським перемир'ям (1667 р.) Томашпільщина, як і вся Правобережна Україна залишилася під владою Польщі.

Великого лиха краю завдавали постійні грабіжницькі турецько-татарські вторгнення. Для захисту від них, козаками було збудовано фортецю, яка стала одним з опорних пунктів, що боронив населення від непроханих гостей. У 1672 р. турецька армія вкотре вдерлася на Поділля, зруйнувавши чимало міст, містечок та сіл краю. Не оминув цієї участі й Томашпіль. Значну частину населення загарбники знищили чи забрали у неволю, що призвело до занепаду ремесел, торгівлі і сільського господарства.

За Прутським трактом 1711 р. Томашпіль знову переходить під владу польських магнатів. То ж боротьба проти польського гніту за національне визволення розгортається в краї з новою силою. Під час Коліївщини у районі Томашполя діяли численні гайдамацькі загони.

3. Томашпільський район в ХІХ-ХХ ст.

1793 р., коли Поділля приєднали до Росії, в Томашполі було розквартировано війська О.В. Суворова. З 1797 р. поселення входить до складу Ямпільського повіту Подільської губернії. Місто швидко почало заселятися. Значна частина населення займалася ремеслом і торгівлею. Діяв винокурний завод. Більшість тогочасних земель краю належала поміщиці Томашпільського маєтку Розі Браницькій.

У 1857 р. в Томашполі став до ладу перший цукровий завод. Вибір місця під будівництво було обумовлене тим, що тут історично існували сприятливі умови для вирощування цукрових буряків і вже було набуто певного досвіду. Запрацювали цегельний і винокурний заводи, два водяні млини. 1870 р. почався регулярний рух пасажирських поїздів через Вапнярку

У роки Першої світової війни на теренах краю панували австро - німецькі війська, яким відчайдушний опір чинив партизанський загін під проводом Ф.Ю.Криворучка. Під час громадянської війни край почергово займали польські війська, бригада Котовського, загони Червоної армії.

Однак територія тогочасного Томашпільського району дещо відрізнялася від сучасної, тому що тоді виділявся ще окремий Вапнярський район, який зараз входить до Томашпільського району. Приєднання Вапнярського району до Томашпільського відбулося під час другої адміністративної реформи в УРСР 1930 року. Під час війни у східній частині Томашполя було влаштоване гетто.

Томашпільський район був утворений у 1923 році на території Ямпільського повіту Подільської губернії. З того часу розпочався розвиток невеликого містечка Томашпіль розпочалося пожвавлення господарського і соціального життя. Відновив свою роботу цукровий завод і стала до ладу невелика електростанція. Однак територія тогочасного Томашпільського району дещо відрізнялася від сучасної, тому що тоді виділявся ще окремий Вапнярський район, який зараз входить до Томашпільського району. Приєднання Вапнярського району до Томашпільського відбулося під час другої адміністративної реформи в УРСР 1930 року.

Тридцяті роки ХХ ст. були вкрай складними для Томашпільщини. Це період жорстоких розкуркулень та висилок до Сибіру, обмежень в правах, страшного голодомору та репресій. Якщо у 1932 р. населення Томашпільського району становило 87 тис. осіб, то в 1934 - трохи більше 36 тисяч. Тобто, від голоду помер кожен другий житель краю.

Важкі і не менш жорстокі випробування чекали на мешканців багатостраждальної Томашпільщини під час Другої світової війни. Уже з перших місяців вторгнення, німецькі окупанти стратили велику групу єврейського населення, бомбили кілька разів залізничний вузол Вапнярку, де загинули і військовослужбовці, і мирні жителі. Пізніше у східній частині Томашполя фашисти влаштували єврейське гетто. Упродовж окупації німцями та румунами було закатовано, силоміць вивезено на каторжні роботи до Німеччини тисячі людей.

Та не дивлячись на знущання, місцеве населення чинило активний супротив фашистам. Утворювалися підпільні, партизанські групи у Вапнярці, Рожнятівці та інших селах району.

971 день тривала принизлива окупація краю. 16 березня 1944 р. район був звільнений від фашистської неволі. Мешканці пишаються своїми земляками, які за подвиги під час Великої Вітчизняної війни удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

На кладовищах, місцях загального поховання біля підніжжя обелісків, меморіалів поховано більше 5600 солдат, які чесно виконали свій військовий і патріотичний обов'язок перед наступними поколіннями.

З перших днів визволення розпочалася не менш героїчна відбудова місцевої промисловості і сільського господарства. На жаль, у 1961 р. після запровадження нового адміністративно-територіального поділу, район було ліквідовано і поновлено лише 6 грудня 1966 р.

4. Перлини Томашпільщини та відомі вихідці з Томашполя

Історичною перлиною Томашпільського краю є таємниче село Стіна, наповнене живим подихом давнини. Село розкинулося у долині річки Русава. Відоме воно серед подільських поселень своїми найстарішими скельними монастирями, заснованими приблизно в ХІ ст. та цікавими пам'ятками інших історичних епох.

Найпривабливішим для туристів у селі є залишки колишніх укріплень ХVІ-ХУІІ ст., розташованих на Замковій горі, а також невелика мурована Миколаївська церква - єдиний уцілілий свідок козацько-польських війн та інших подій у житті стінян упродовж останніх 350 років.

Будівництво церкви в селі пов'язане з ім'ям козака Стефана Нечая, який замислив побудувати собі на Замковій горі будинок. Під час викопування підвалин знайшли ікону Чудотворця Миколая. Розцінивши це як Боже повеління, Нечай вирішив спорудити на місці знахідки церкву в ім'я святителя Миколая. Ця стародавня ікона до 1901 р. зберігалася у церкві і вважалася чудотворною.

Зовнішній вигляд храму за понад три століття існування зазнав значних змін. І все ж, не зважаючи на них, в генетичній пам'яті мешканців залишається образ тієї давньої легендарної церкви, яка символізує славне минуле їхнього села. Цікаво, що підійти до церкви можна лише однією дорогою.

Ця церква, разом з укріпленнями відіграла важливу роль в обороні краю під час визвольної війни 1648-1654 років. Зокрема, М. Грушевський у своїй «Історії України-Русі» наводить лист Освєнціма про облогу Стіни:

Коли військо зближалося до містечка, каже він, виїхало на зустріч двох міщан в посольстві від війта: просили “миру” іменем громади, і повели військо до міста. Але робили се “мабуть без відома поспольства”, заважає автор, бо коли військо надійшло до передмість, “немала кількість хлопства почала з самопалами, з луками й иншою зброєю випадати на хутори і за хутори -- стріляли, відгрожувались дулі показували і за вибаченнєм -- зади випинали”. Так доволі довго товклись, не пускаючи до міста, аж нарешті кілька хоругов кинулись на них і розігнали -- стративши при тім двох товаришів, а з другої сторони вдарив на долішнє місто воєвода Лянцкороньский з пішим військом і частиною кінности. Так кінець кінцем опановано те долішнє місто, а бунтівники вступилися до горішнього. Але воно було дуже неприступне, і хоч Каліновский велів його штурмовати, нічого з того не виходило, тільки всякі утрати, а обстріл з гармат не робив ніяких значніших шкод облеженцям, і вони не хотіли видати старшину ані послухати инших польських домагань. Нарешті, бачучи, що силою з ними нічого не зробиш, Каліновский мусів згодитись обмежитись чисто номінальними знаками покори: прийняти присягу й контрібуцію 4000 злотих. Та замість 4 тис. другого дня депутація прислала тільки тисячу, котру Каліновский їм віддав назад, і з сим тріумфом завернув назад на Черніївці, тільки на всякий випадок поставив в сусідній долині кілька своїх хоругов. Коли військо відійшло і люде з містечка вийшли на місце де стояв був польський обоз, сі польські рицарі вискочили з засідки і з криком “гала! гала!”, почали рубати нічого невинних і безборонних людей -- після капітуляції і присяги. “З півтораста того викосили”, завважає Освєнцім.

В цей час виникло козацьке кладовище в Стіні.

Комплекс Миколаївської церкви в селі Стіна є найбільшою з принад Томашпільського району, а в поєднанні з незвичайним мальовничим рельєфом ніби переносить відвідувача у середньовічну Україну і зближує його з матінкою-природою. Більшість місцевих жителів пояснюють походження назви поселення від густих лісів, що майже вертикально вкривають схили каньйону. Дивлячись на них з протилежного боку, дійсно бачиш перед собою суцільну зелену стіну.

А ще на північному-східній околиці Стіни знаходиться «Сонна поляна» площею 5 га дернової землі, на якій на початку квітня розквітає реліктова рослина сон-трава, що занесена до Червоної книги Вінницької області. Існує повір'я, нібито покладена на ніч під голову ця рослина викликала пророцькі сни.

На території Олександрівської сільської ради знаходиться дивовижний куточок природи краю - парк-пам'ятка місцевого значення «Благодатне».

Створений він у маєтку графині - парижанки Ганни Павлівни Бенет, яка, уникаючи галасливості великої європейської столиці, шукала тиші, спокою і відпочинку під благословенними шатами крон дерев поблизу с. Олександрівка, де в кінці 1893 р. придбала 966 десятин Олександрівських чорноземів.

За місцевою легендою до французької графині нібито попросився на роботу мандрівник, який із захопленням розповідав, що йому довелося пройти чимало доріг, чути багато різних мов, людей, вивчати їх звичаї і культуру. Та запала йому в душу лише одна країна з надзвичайно красивими краєвидами та самобутніми людьми. Розповідь графиню настільки зацікавила, що вона відразу ж виявила бажання відвідати ці казкові місця. А провожатим взяла мандрівника.

Переконавшись, що край дійсно неповторний, графиня Бенет вирішила у цьому благодатного куточку купити землю. Згодом за її повелінням було збудовано надзвичайний кришталевий замок, висаджено чудовий парк, розроблено каскад ставків, перший з дерев'яним дном, другий - мармуровим, третій - скляним і закладений фруктовий сад. Керував розбивкою парку садівник, спеціально виписаний графинею з Англії. Все тут було налаштовано для тиші, спокою і відпочинку, надто ж дендрологічний парк з квітчастими клумбами, стрункими алеями, двома чарівними озерцями, лебедями і альтанками. Близько ста сортів різного дерева та кущів розводив у цьому парку персональний садівник - дендролог графині. Парк був предметом гордості і ознакою особливо аристократичного шарму її вельможності.

Парк відзначався особливо майстерним добором дерев чагарникових порід місцевих та екзотичних видів, вдалим плануванням з урахуванням особливостей рельєфу та ґрунтово-кліматичних умов. Для парку привозили рідкісні дерева з усього світу, частина з яких збереглася до нашого часу. Чи не завдяки чарівності та благодаті місцевості графиня Бенет дожили до 103 років.

Не залишиться поза увагою подорожуючих Свято-Успенська церква у мальовничому селі Марківка, що є архітектурною пам'яткою національного значення, яка вражає величчю і досконалістю архітектури, змушує схилити голови перед пам'яттю безіменних майстрів, які збудували величну дерев'яну споруду від фундаменту до куполів без жодного цвяха. Всього було на довгому віку у цієї церкви. Але вона вистояла і вижила. І стоїть уже 220 років - тепер у самому центрі Марківки, відремонтована дбайливими марківчанами.

У цьому старовинному селі, що розкинулося на пагорбах понад річкою Шумилівка, приверне вашу увагу і давня фортеця та її зяючі бійниці. Замок площею 60 тис. м2 побудований колишнім власником села Я. Четвертинським з каменю. Рештки руїн замку збереглися й донині під назвою Турецька фортеця. Село ж назвали на честь першого поселенця козака Марка, який утік з неволі і прагнув бути вільним як вітер. Отож і обрав цю первозданну і незаселену місцевість, увіковічнивши себе у назві поселення.

До відомих вихідців з Томашполя належать Ісаак Мойсейович Зальцман та Яків Захарович Месенжник.

Ісаак Мойсейович Зальцман - танковий король СРСР, директор Челябінського танкового заводу, нарком танкової промисловості в роки Великої Вітчизняної війни.

Яків Захарович Месенжник (* 25 січня 1936, Томашпіль Вінницької області) -- російський учений. Доктор технічних наук (1984). Професор (1990). Заслужений діяч науки Російської Федерації. Його дослідження внесли відчутний вклад у розробку вітчизняних кабелів для нафтової промисловості.

Використані джерела

1. Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область/ К.,1972. - 506 с.

2. Томашпільщина/ Вінниця - Книга - Вега, 2008. - 156 с.

3. http://stina.at.ua/publ/history/21

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Томашпільський_район

5. Марущак М. Нові історичні дані про Томашпіль // Томашпільський вісник. - 2009. - 16 грудня. - С.3.

Размещено на Allbest.ru