Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття про національний склад населення України, його особливості

2. Територіальні особливості розміщення національного складу населення України

3. Особливості національних відносин в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Населення або народонаселення -- це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).

Люди, які населяють певну територію, належать до різних етносів ("етнос" у перекладі з грецької означає "народ", "плем'я"). Співвідношення між чисельністю різних етносів (національностей) творить етнічний (національний) склад населення.

Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства.

Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного боку, та предметів праці -- з іншого, забезпечує матеріальне виробництво. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ у відповідності з наявними природними ресурсами.

Розвиток народного господарства (економіки) будь-якої країни можливий лише за певної чисельності населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе.

Людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, -- вона є. споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей.

Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

1. Поняття про національний склад населення України, його особливості

Українці є дуже давнім народом. Знахідки археологів біля с. Королево Закарпатської області свідчать, що територія України була заселена ще 600 тис. років тому. Від часу переходу до осілого способу життя корінне населення не покидало своєї рідної землі.

Предками українців є трипільці, що населяли територію в межиріччі Дністра, Південного Бугу та Дніпра 3,5 -- 2 тис. років до Різдва Христового, і ранні слов'яни, які жили на цих територіях та у Передкарпатті пізніше. Слов'янські племена (дуліби, поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі) займалися землеробством, вели осілий спосіб життя. Вони і склали основу українського народу. Незважаючи на постійні нашестя кочівників та запозичення деяких рис культур інших народів, українці зберегли свою національну самобутність. Вона виявляється в їх мові, поведінці, матеріальній і духовній культурі.

За мовою українці відносяться до індоєвропейської мовної сім'ї, слов'янської групи, східнослов'янської підгрупи народів. Тепер -- це один із великих народів світу, що компактно розселений в центральній частині Європи і розсіяний по цілому світу.

Чисельність українців в Україні постійно змінювалась не тільки під впливом природних чинників, але й цілеспрямованої антиукраїнської політики, яка проводилась упродовж тривалого часу спочатку царським режимом, а пізніше -- радянською владою, і проявлялась як у фізичному, так і в духовному нищенні українства.

Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації -- українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України.

Крім того, значна чисельність українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі.

Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни -- понад 20% всього населення країни.

Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% населення України проти 2,0% у 1959 році. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав. Це, перш за все, білоруси, чисельність яких перевищує 400 тис. чоловік, молдавани (майже 300 тис. чол.), болгари (близько 250 тис. чол.), угорці (150 тис. чол.), румуни (100 тис. чол.), поляки (250 тис. чол.). Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців.

Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, айв багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії -- понад 4,4 млн. чол. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж приїжджало на її територію. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільшу чисельність становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

Зміни у національному складі населення України обумовлені і поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар та німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України.

2. Територіальні особливості розміщення національного складу населення України

Нині українці за чисельністю переважають в усіх областях республіки (за винятком Автономної Республіки Крим, де майже дві третини її населення становлять росіяни, а частка українців дещо перевищує 25%).

Понад 90% всього населення становлять українці -- у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Це найбільший регіон компактного проживання українців. Другий регіон, де частка українців складає від 75 до 90%, формують Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Херсонська області. В областях Донбасу та Придніпров'я, а також у Харківській, Одеській та Чернівецькій областях частка українців знаходиться в діапазоні від 50 до 70%.

Регіоном найбільш компактного розселення росіян, крім Автономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росіян становить від 24% в Дніпропетровській до майже 45% в Луганській областях.

Серед населення інших національностей слід виділити поляків, які в Житомирській області становлять більш як 4% її населення, у Хмельницькій -- більш як 2%, у Львівській -- близько 1%. Білоруси становлять понад 2% населення Криму, близько 1% -- населення Рівненської та Луганської областей.

Найвища частка євреїв в усьому населенні, в Харківській (1,5%), Вінницькій (1,4%) та Дніпропетровській (1,3%) областях. На молдаван припадає значна частина жителів Кіровоградської, Миколаївської та Чернівецької областей. Угорці зосереджені в основному в Закарпатській, а румуни -- в Чернівецькій областях.

За межами України нині проживає понад 9 млн. українців, з яких більш як 7 млн. чоловік -- у республіках колишнього Радянського Союзу.

3. Особливості національних відносин в Україні

національний меншина населення

Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні проживає 48 240 902 осіб, 134 різних етнічних груп, які ідентифікують себе як громадяни України. З них більшість становлять етнічні українці -- 37 541 693 осіб, 8 334 141 -- росіяни, 275 800 -- білоруси, 258 600 -- молдовани, 248 200 -- кримські татари, 204 600 -- болгари. Представники всіх національних меншин разом в Україні становлять 22,2% загальної кількості населення України. В Україні конституювалися як національні меншини, тобто утворили свої національно-громадські організації на загальноукраїнському рівні, 39 етнічних груп. Національні спільноти за своїми культурологічними, pek3c3imhlh, соціальними та іншими характеристиками доволі різноманітні. Поліетнічність в Україні має виразний регіональний характер.

Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80% становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, вважають російську мову рідною мовою. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи -- україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

Триває масове повернення в Україну раніш депортованого кримськотатарського народу. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1%. За майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як «народу зрадника», стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії від анексії території Криму російською імператрицею Катериною ІІ.

Осібне місце посідає також налагодження процесу освiти, зокрема припинення тиражування впродовж здобуття шкільної освіти старих стереотипів про «загарбницькій характер» крим ськотатарської культури щодо слов'ян. Вже сьогодні відповідні речі, що можна побачити в українських підручниках, сприяють черговому відтворенню етнічних стереотипів у нових поколіннях.

Окремо потрібно звернути увагу на взаємини «більшості» з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і по понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Однак, на думку деяких науковців, представників ромської громадськості та посадовців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більша.

Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов'язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Чисельність більшості інших національних груп, зокрема, болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, -- скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен -- вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч, ця етнічна група демонструє 20-відсоткове зростання. Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50%. Виросло число арабів, якщо під час Всесоюзного перепису населення у 1989 році їх було зафіксовано 1 240 осіб, то у 2001 році -- 6 575 осіб. Зросло число в'єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно збільшується. Більшість нелегалів прагне потрапити до країн Західної Європи та розглядає Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте, реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними в Україні називають різні цифри щодо кількості мігрантів, від 100 тисяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в'єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад -- вихідців з країн південної Азії, Китаю -- мають місце в інших українських регіонах. Отже, це вказує на те, що у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де наявний менший рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, але й свідчить про те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна в сфері міжнаціональних взаємин.

Етнонаціональні відносини у сфері культури створюють можливості для контактів культур різних етнічних груп. Загалом весь спектр етнонаціональних явищ реалізується не лише існуванням багатьох національностей у межах певної держави, а й завдяки системі етнонаціональних інтересів. Ці інтереси стосуються збереження їх самобутності, розвитку економіки, культури етнічних груп, тобто усвідомлюваного національного самоутвердження

Висновки

Отже, національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації -- українців. За даними останнього перепису населення, українці становили понад 70% усіх жителів України. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни -- понад 20% всього населення країни.

Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців.

Понад 90% всього населення становлять українці -- у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Вінницькій, Хмельницькій, Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Регіоном найбільш компактного розселення росіян, крім Автономної Республіки Крим, є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Одеська і Харківська області. Тут частка росіян становить від 24% в Дніпропетровській до майже 45% в Луганській областях.

За межами України нині проживає понад 9 млн. українців, з яких більш як 7 млн. чоловік -- у республіках колишнього Радянського Союзу.

Злагоджена життєдіяльність представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави -- України. Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, які проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн.

Список використаних джерел

1. Заставний Ф.Д. Географія України. - К., 2003.

2. Паламарчук та ін. Географія України. - К., 2000.

3. Розміщення продуктивних сил України / Під ред. Є.П.Качана. - К., 2001.

4. Ковалевський та ін. Розміщення продуктивних сил. - К., 2001.

5. Олійник Я.Б. та ін.. Регіональна економіка. - К., 2007.

Размещено на Allbest.ru