Історія Шандрівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Размещено на http://www.allbest.ru

За згадкою старожителів села школа в селі Шандра почала своє існування з другої половини ХІХ століття. Школа була однокласна і мала три групи. Ці групи навчав один учитель. Першим учителем цієї школи був Ярошенко. Школа була розташована в старенькій хаті, критій соломою. Неподалік стояла церква. Тут працював учителем Корнієнко. В І890 році школа згоріла, а потім громадою села було збудовано нове приміщення. В перший клас приймали у І0 років. Був лише один клас і ІІІ групи. Всього в такій школі навчалося 120-130 дітей. Вони вивчали азбуку, молитви, заповіді Божі, а пізніше Закон божий, а також граматику, читання та арифметику. Підручники в школі видавалися безкоштовно, але при цьому відчувалася їх нестача. Крім того від довготривалого користування вигляд їх був не зовсім привабливим. В кінці навчального року книги повертали вчителю. Стандартних зошитів не було, тому користувалися любим підручним папером, який спеціально розграфлювали, але більшість писали на грифельних дощечках. Попечителем цієї школи був пан Адельгейм. Він виділяв мізерні кошти для придбання підручників. За найменшу провину, чи невиконання домашніх завдань учнів жорстоко карали, били різкою ставили голими коліньми, з піднятими руками, на гречку та сіль. Вчитель Котлярський був жорстоким до учнів, бив їх руками по обличчю. Від такого горе-навчання діти не могли нормально сприймати навчальний матеріал. За спогадами старожилів села Глущенка Кирила, Острового Кирила, Білошапки Трохима в школі не було нормальних умов для навчання, було тісно за партами, де разом сиділи по 6-7 учнів. Навчальний рік розпочинався з приходом зими, коли закінчувалися усі сільськогосподарські роботи в жителів села . Навчання продовжувалися до наступу весни, до свята Паски, адже всі діти разом з батьками цілу весну та літо працювали у себе в господарстві та по наймах. Навчання у школі було платним, тому не кожний батько був у змозі навчати своїх дітей.

Вчительський колектив школи

Вчитель Котлярський дуже любив музику, він гарно співав і навчав цьому учнів. Щоб можна було читати релігійні книги у школі вивчалася слов'янська мова. На той час школа давала певну освіту і була вона одна на всю волость. Крім того випускники цієї школи отримували право вчителювати у церковно-приходських школах. Сюди за випускниками приїздили священики сусідніх сіл. Як згадує випускник школи, що навчався у 1896-1898 роках Панченко Олександр Михайлович навчатися було важко, через ускладнену програму з математики, яка була пізніше замінена більш спрощеною.

У 1909 році на сходці сільської громади Козаченко Конон запропонував побудувати нове приміщення школи. Активну участь у цьому приймало земство. Для будівництва завезли камінь, цеглу, дерево та інші будівельні матеріали. В 1910 році нове приміщення школи прийняло дітей. Школа була п'ятикласна, де працювали 7 вчителів разом із священиком. Директором школи працював Дорошенко і вчителі Кучеренко, Гунько, Сідлер Ліза Аполінарівна, викладач військової справи Сарана Семен, Закон божий читав священних Лев Калиновський. Директор школи Дорошенко був людиною передових поглядів, запровадив викладання української мови та літератури, що на той час було забороненим. Наступником Дорошенка став Кувшенко, який приїхав у Шандру молодим хлопцем, тут він одружився на дяковій дочці, яка теж вчителювала і працював тут довгий час. Ця людина заслужила глибоку повагу у місцевих жителів. В роки революції та громадянської війни він очолював школу і повністю підтримував Радянську владу.

У 1923 році директором школи став Редька Митрофан Петрович, який запропонував побудувати при школі майстерню з токарною та слюсарною справою, де учні навчалися відповідного ремесла. Обладнання для майстерні було завезено на 20 підводах. Сюди ж з Миронівки переїхали вчителі токарної та слюсарної справи. Майстерня була побудована неподалік школи. Завідуючими майстернею були Курбатюк та Ємельянов - Штельмах. За навчання у майстерні батьки вносили плату, навчалися тут і дорослі слухачі. У 1927 році у селі Шандра була відкрита семирічна школа. В 1932 році директором був призначений Матійко. Це була енергійна людина, що доклала багато зусиль для розвитку освіти в школі. Регулярно проводились батьківські збори, на яких розглядались різноманітні питання навчання та виховання учнів. Великою увагою серед жителів села користувалося подружжя вчителів Кармазіних, учителів математики та української мови. В 1934 році школу очолив Дойченко. Він активно займався громадською діяльністю, був чудовим лектором, мав чудові ораторські здібності. Без його участі не проходило жодне міроприємство у селі та школі. Велику роль у розвитку Шандрівської школи відіграв Пустовойтенко Микола Степанович. Він почав працювати у школі ще у 1927 році, працював деякий час директором школи. Він був чудовим біологом і з його ініціативи було посаджено біля школи фруктовий сад. У 1938 році розпочато будівництво ще одного приміщення школи, яке було здане в експлуатацію в 1940 році. Школа розвивалася, поліпшувалась і педагогічна майстерність вчителів. Великою повагою серед учнів та батьків користувалася вчителька української мови та літератури Герасименко Ольга Кононівна. Багато її випускників стали філологами і серед них Білека Марія Іванівна. Добру згадку залишив після себе вчитель історії Погорілий Олексій Філімонович. Ще юнаком він мріяв стати військовим льотчиком, бо в ті роки усі юнаки марили авіацією. І от його мрія збувається. Олексій - курсант військового училища. Однак важка травма, отримана під час виконання вправи на турніку, перекреслила всі його мрії. І от довгі місяці військового шпиталю, напружена боротьба щоб отримати рухливість.Він вже може ходити, через силу нагинатись, нести невеликий вантаж. Однак рішення військової комісії невблаганне: " З військового училища відрахувати. Для служби в армії непридатний." Довелося повертатися до старенької батьківської хати. Олексій готується до вступу в педагогічний інститут, хоче стати біологом. Олексій успішно закінчує інститут і призначається на роботу в Житомирську область. Молодий учитель добре зарекомендував себе на роботі і згодом він вже директор школи. А попереду було літо 41-го року. Війна! Пройшовши багато відмов у військкоматі - нарешті молодший лейтенант Олексій Погорілий на фронті. Важкі бої за переправи через річку Дон. Командир роти Олексій Погорілий запам'ятав найстрашнішу і останню картину бою - вибух і страшенний гуркіт… З того пам'ятного дня для Олексія Погорілого почалося нове життя. Не лише в муках, а і в вічній темряві. Він назавжди втратив зір. До життя його повернула медсестра, що навіки пов'язала з ним свою долю. Після війни вони вже вдвох повертаються в Шандру.Олексій Філімонович береться за переучування. Він стає вчителем історії. Близько двадцяти років вчителює - читає історію в середній школі. Сесія Клетської районної ради Сталінградської області прийняла рішення : учасникам боїв за висоту 115 присвоїти звання " Почесного громадянина станиці Клєтськоі", а висоту 115 перейменувати у " Висоту 19 героїв," що вистояли в тих боях влітку 42 - року. Пішов у вічність цей мужній воїн і громадянин у 1982 році. Рідні, а їх залишилося дуже мало, виконали заповідь небіжчика - поховали його в рідній Шандрі. шандра село школа

Війна поламала долі багатьох вчителів. Загинули на фронтах Пікулик Семен Кузьмович та Кубрак. Навчання в школі було відновлено тільки після вигнання окупантів. В березні 1944 року починається організація навчального процесу. Приміщення школи було відремонтовано при активній участі жителів села. Кожен намагався допомогти матеріалами. В організації цієї роботи багато зусиль приклав Данько Федір Іванович. Попрацювавши деякий час директором школи Федір Іванович пішов на фронт. Після нього школу очолив Олефір Павло Онопрійович, який згодом теж пішов воювати на фронт і не повернувся, загинувши в одному з боїв. В 1944-45 роках школу очолив Лонський Михайло Олексійович, але через рік він перевівся працювати у Потіцьку середню школу, а директором був призначений Курочка Панас Степанович, який працював до 1947 року. В цьому ж році він помер.

Короткий час директорами школи працювали Мельниченко Іван Олексійович та Курдо Олександр Васильович. З 1950 року директором школи працював Школьник Михайло Миронович. При ньому в селі Шандра була відкрита середня школа, яка мала двозмінне навчання. Згодом середню школу закінчили 64 випускники. В 1955 році директором школи було призначено Охріменка Архипа Пилиповича. Багато сил та енергії він віддав зміцненню матеріально - технічної бази школи. Навчально - виховний процес у школі набрав стабільності. Вчителі творчо підходили до навчально-освітньої діяльності. З 1958 року в школі при активній підтримці місцевого господарства готують гарячі сніданки. З 1958 року запроваджується школа продовженого дня. а в 1960 році було збудовано шкільну їдальню. В цей час багато уваги звертається на впорядкування території школи. Біолог школи Науменко В. С. разом з учнями заклали фруктовий сад та обсадили територію школи молодими тополями. За рішенням правління місцевого господарства в 1959 році розпочалось будівництво нового приміщення школи. 6 листопада 1966 року нова школа відкрила свої двері для учнів. Нова школа відповідала всім тодішнім вимогам навчання. В ній просторі кімнати, обладнані кабінети: фізичний, хімічний, біологічний, технічних засобів. Є просторий спортзал, піонерська кімната, школа має водяне опалення. Заняття в школі проходить в одну зміну, цілодобово працює шкільний інтернат на 50 місць. Шкільна бібліотека нараховує 3753 примірники книг. При школі є майстерня по дереву та металу. Біля нової школи посаджено молодий сад, закладено навчально-дослідні ділянки, квітники, обладнано географічний майданчик. Неподалік школи обладнано футбольне поле.

В школі навчається 223 учні . Їх навчають 25 вчителів і вихователів. З 1 по 8 класи організовані групи продовженого дня, які забезпечені дворазовим харчуванням за рахунок колгоспу. Більшість вчителів мають вищу освіту. Серед них відомі не тільки в районі, а і в області. Це Охріменко Архип Пилипович, Буйнова Катерина Трохимівна, Коберник Лариса Семенівна, Куреня Явдокія Марківна, Свідзінська Олена Олександрівна, подружжя Гірник Володимир Євменович та Гірник Ольга Кирилівна, Погорілий Олекса Філімонович, Герасименко Ольга Степанівна, Науменко Василь Сільвейстрович, Фесковець Валентина, Карпенко Володимир Іванович, Карпенко Тетяна Михайлівна. За сумлінну працю вони відзначені урядовими нагородами, значками та Почесними грамотами. Вчитель Яценко Михайло Семенович, що працював з 1917 по 1949 рік відзначений Орденом Трудового Червоного Прапора, Охріменко Архип Пилипович нагороджений медаллю " За трудову доблесть " та значком " Відмінник народної освіти". Значком " Відмінник народної освіти " відзначена Буйнова Катерина Трохимівна, грамотою РВНО нагороджена Коберник Лариса Семенівна. За цей час медалістами стали учні Горбач Людмила, Чала Лідія, Курочка Наталія, Фурса Ольга, Гончар Алла, Білокінь Валентина, Білека Ольга. Багато випускників школи стали вчителями, лікарями, інженерами, військовими спеціалістами, працівниками культури, хліборобами . Багато випускників закінчили вищі навчальні заклади, аспірантуру, займалися науковою працею. Серед них Космач Петро Іванович, який закінчив аспірантуру одного з науково-дослідних інститутів, Гончар Олексій Іванович став викладачем Київського Державного Університету ім. Т .Г. Шевченка, Василь Кузьмович Онойко - Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, полковник Радянської Армії, Сокура Михайло Іванович - полковник Радянської Армії, Охріменко Володимир Архипович- полковник МВД, колишній старший піонервожатий Свитка Захарій Федорович - полковник Радянськоі Арміі. Багато випускників залишилися працювати в селі, серед них Гейченко Георгій Федорович став головою колгоспу, Сидоренко Володимир Іванович агрономом, Немлій Валентина рентгенологом, Немлій Ніна медпрацівником, Огризько Володимир Васильович механіком, Терентьєва Галина дояркою, нагороджена медаллю " За трудову доблесть." Стали трудівниками місцевого господарства : Немлій Роза, Зінченко Галина, Стеценко Олександра та багато інших.

В 1974 році директор школи Охріменко Архип Пилипович передав керіцвництво колективом школи своєму сину Борису Архиповичу В 1983 році Борис Архипович був переведений на посаду викладача Ржищівського педагогічного училища, а його дружина, вчителька Шандрівської середньої школи Алла Охріменко - директором середньої школи міста Ржищева, В 1983-86 роках учительський колектив Шандрівської середньої школи очолив Заслужений учитель України Савченко Михайло Сергійович. В 1985-87 роках директором школи працював Ткаченко Петро Васильович. Він майже повністю обновив школу новими меблями, при школі було створено лінгафонний кабінет. Він багато зробив, щоб зникли ті негативні явища, що склалися в педагогічному колективі. До цього в колективі панувала атмосфера недовіри, в керівні органи сипались численні звинувачувальні листи та анонімки один на одного. Сюди їхали різноманітні перевіряючі, аж до Міністерства освіти. Петру Васильовичу довелося приймати радикальні міри, щоб оздоровити обстановку в педколективі. Школу залишили ті, що мішали їй працювати і ситуація нормалізувалася. В 1987 році Ткаченка Петра Васильовича обрали Головою виконкому сільської ради, а школу очолив Гапон Анатолій Петрович. В цей час почалося заселення новозбудованого селища, що було призначене для переселенців з Чорнобиля. Щоправда переселенців з Чорнобильськоі зони майже не було, а заселяли селище сім"ї з Казахстану, Росії, Вірменії, Білорусії з прилеглих областей України, а також багато таких, що змінили не одне місце проживання Контингент учнів збільшився до 187 осіб. Виникли певні проблеми і найголовніша та, що велика частина учнів була російськомовною, крім того деякі і російську мову знали на побутовому рівні. Близько 30% учнів вперше зустрілися з українською мовою. На таку кількість учнів матеріально-технічна база школи була слабка: не вистачало парт, стільців, технічних засобів навчання, слабке було освітлення класних кімнат. Школа яка мала профільне навчання з тракторної справи не мала власного трактора та причіпного інвентарю.

З цими проблемами довелося зіткнутися новопризначеному в квітні 1989 року директору школи Токарчуку Леоніду Олександровичу . На порядку денному найважливішим були питання кадрів, зміцнення матеріально-технічної бази, згуртування учнівського колективу, а також створення необхідних умов для навчання дітей - шестирічок. У 1989-90 роках школа придбала комплекти парт для початкових класів, замінено столи - комплекти для учнів старших класів, отримали також робочі однотумбові столи вчителі. В більшості класних кімнат було замінено освітлення на більш сучасне, замінено також освітлення і в комбінованій майстерні В 1990 році школа отримує новий трактор марки Т-40, що дало можливість повноцінно опановувати тракторну справу і безпосередньо на місці скласти кваліфікаційні екзамени. Колгосп передав школі причіп, що дало можливість своїми силами перевозити певні вантажі. З обласної бази було завезено унаочнення та обладнання для кабінету тракторної справи, а з місцевого господарства дизельний двигун, що дало можливість повноцінно готувати з учнів кваліфікованих спеціалістів. Багато праці приклав для оснащення кабінету тракторної справи вчитель профільного навчання Резніченко Микола Миколайович. В зовсім жалюгідному стані була комбінована майстерня. Не зрозуміло для чого, але в майстерні стояв лише один тенісний стіл . Для обладнання майстерні багато чого довелося шукати в сусідніх школах, на обласній базі, в місцевому господарстві. В школу було завезено свердлильні та фрезерні станки, верстаки для обробки дерева, дві циркулярки, фугувальний станок, деревообробні станки. Через два роки комбінована майстерня стала відповідати всім вимогам по оснащенню та техніці безпеки, завезений був також різноманітний інструментарій. При школі став працювати інструктор з водіння трактора Марченко Віталій Павлович.

Слідуючим завданням стояло створення належних умов для навчання дітей шестирічного віку. Для цієї мети було використано приміщення колишнього шкільного інтернату, що знаходилося в досить запущеному стані. Завдяки допомозі місцевого господарства та його керівника Баб"яка Миколи Васильовича тут було проведено водяне опалення, замінено підлогу в коридорі, а силами техпрацівників зроблено ремонт класних кімнат та пофарбовано підлогу. За рахунок відділу освіти придбано ліжка та матраси, а також постільну білизну. Колгосп подарував школі для спальної та ігрової кімнати полове покриття та ігровий матеріал. Власними силами до школи було проведено водогін, встановлено внутрішні туалети та обладнано каналізацію. Сюди в окремий корпус було переведено на навчання учнів шестирічного віку та групи продовженого дня. Шестирічки мали спальну кімнату та кімнату для ігор. Тут можна було переглядати телепередачі.

Добре була поставлена справа з теплопостачанням приміщень школи. Для адміністративних приміщень, амбулаторії, магазинів, школи була побудована потужна котельня, яка цілодобово поставляла тепло, в достатній кількості завозилося паливо. В 1989 році котельня переходить на баланс місцевого господарства. Однак, починаючи з 1993 року ситуація різко ускладнюється. Ліміти на паливо зменшуються і котельня стала на утриманні школи та місцевого господарства, інші організації: амбулаторія, сільська Рада, магазини перестали вносити свої кошти на придбання вугілля. Це загрожувало бідою і вона сталася взимку 1995 року. Морозна зима, нестача палива та інші причини суб'єктивного характеру привели до того, що паливна система була розморожена на всіх об'єктах, хоча правда, приміщення школи вдалося зберегти завдяки рішучій позиції дирекції школи, зливши з системи воду, незважаючи на заборону місцевої влади. Майже на два місяці школа працювала в приміщеннях жителів села та нового житлового масиву. В кінці лютого 1995 року при активній допомозі місцевого господарства роботу котельні вдалося відновити, але тільки для приміщення школи. Ще зразу після аварії на теплотрасі робилися спроби запустити приміщення колишнього інтернату, який на той час вже не приймав шестирічок в зв'язку з тим, що були ліквідовані групи продовженого дня та навчання розпочиналося з семирічного віку. В приміщення завезли паливо, пробуючи використати пічне опалення, однак 20 січня 1995 року, з невідомих причин в приміщенні сталася пожежа і незважаючи на зусилля районних пожежних екіпажів приміщення спасти не вдалося. Це приміщення було збудоване силами земства в 1910 році.

Такої потужності котельня для однієї школи була надто обтяжлива, тому при допомозі Відділу освіти, при сприянню місцевого господарства було проведено реконструкцію колишнього приміщення автономної котельні школи, придбано побутові котли і з 1998 року автономна котельня подала тепло в школу.

Одним з найголовніших завдань школи була проблема кадрів. Із місцевих вчителів залишилися лише вчитель математики Буйнова Катерина Трохимівна, вчителька російської мови та літератури Ткаченко Зоя Олександрівна та вчителі, які приїжджали з села Тулинці : це вчителька хімії Фалько Лариса Ларіонівна, вчителька української мови Корнієнко Віра Романівна та вчителька фізкультури Луб'яна Віра Демидівна. В 1987 році переїжджають на постійне місце проживання у Шандру вчителька математики Павленко Ніна Володимирівна, вчитель трудового навчання Резніченко Микола Миколайович, вихователька ГПД Резніченко Марія Миколаївна, вчителька початкових класів Чміль Антоніна Григорівна а ще раніше вчитель ДПЮ Миргородський Василь Володимирович. В 1988 році прибувають вчителька математики Джигир Тетяна Петрівна, вчителька біології Ємець Тетяна Іванівна, вчитель історії Токарчук Леонід Олександрович, вчителька іноземної мови Павлідіс Людмила. Наїжджали з Миронівки вчителька початкових класів Михайлюк Валентина Миколаївна та вчитель історії Покошевий Анатолій Григорович, направлені були після закінчення педагогічних училищ вчителі початкових класів Польська Ірина Іванівна, Василенко Людмила Василівна, Ященко Людмила. Таким чином кадрову проблему в основному було вирішено. Частина з них надовго пов'язали свою долю з Шандрівською школою, частина стали вчителями своїх місцевих шкіл, а на зміну їм приходили нові педагоги : це вчитель фізкультури Павленко Володимир Іванович, вчитель історії Зінченко Микола Іванович вчителька української мови та літератури Іщенко Олена Йосипівна, вчитель зарубіжної літератури Іщенко Олександр Аврамович, вчитель математики Євсович Володимир, вчитель історії Павлюк Володимир, вчителі початкових класів Хворостяна Лариса, Левкова Оксана, Левченко Тетяна, Ященко Світлана, вчитель іноземної мови Натикач Андрій, старша піонервожата Наконечна Вікторія, вчителька іноземної мови Огризько Наталія Миколаївна, вчитель фізики Кузьменко Сергій Петрович. За час роботи в Шандрівській середній школі добру згадку про себе залишили вчителі початкових класів Ященко Світлана, Чміль Антоніна, Левкова Оксана, Левченко Тетяна, Хворостяна Лариса, що своєю самовідданою працею заклали міцні основи знань і саме їх вихованці стали згодом золотими та срібними медалістами, це Агаджанян Наріне, Демська Жанна, Шугайло Руслана.

Кадрові питання завжди стояли на першому плані, адже це основа стабільності роботи школи і виховання власних кадрів стало на перший план. Згодом, в школу після закінчення вузів та педагогічних училищ прибувають вихованці нашої школи,вчителі початкових класів Чемерис Наталія, Стеценко Людмила. В зв'язку з виключенням з програми вивчення російської мови школу залишила одна з досвідчених педагогів Ткаченко Зоя Олександрівна. В школу приходять випускники Київського вузу вчителі української мови та літератури, подружжя Косько Степан Арсентійович та Людмила Василівна, що внесли свіжу хвилю в роботу педколективу.В 1998 році, після закінчення Черкаського державного педагогічного університету стала працювати вчителем української мови та літератури Яценко Світлана Григорівна, яка згодом стала заступником директора школи з навчально-виховної роботи. Вчителем фізкультури призначають студента-заочника Переяславського педагогічного інституту Тараненка Олександра Миколайовича.

Поряд з кадровими питаннями стояло питання методичного забезпечення та поліпшення педагогічної майстерності вчителів . На це була спрямована ціла система заходів, що згодом дала свої результати.

В 1989 році в колектив влився молодий спеціаліст Кузьменко Сергій Петрович, який вніс свіжу хвилю в роботу педагогічного колективу. Найбільше він себе проявив як керівник гуртка по техніці пішохідного туризму. Команда Шандрівської середньої школи протягом останніх десяти років не мала собі рівних на районних туристичних змаганнях і була незмінним учасником обласних змагань де отримала багато дипломів та Похвальних грамот.

Справжнім ентузіастом проявила себе керівник танцювального колективу Джуваго Лариса Семенівна. Починаючи з нуля вона створила танцювальний колектив де навчалося 70 дітей .За вісім років роботи з колективом вона поставила десятки танців народів України та танці народів світу. Танцювальний колектив школи був учасником оглядів конкурсів, де завжди займав призові місця і неодноразово ставав переможцем серед танцювальних колективів району. Колектив неодноразово запрошувався показати свої танці на різноманітних районних міроприємствах. Добре проявили себе учні школи і в фізкультурно - спортивній роботі. Такі учні як Онойко В'ячеслав та Зінченко Євгенія багато років були членами збірної команди району на обласних змаганнях по легкій атлетиці і займали там призові місця.

Вихованець вчителя трудового навчання Резніченка Миколи Миколайовича Новацький Роман стає переможцем обласної олімпіади з трудового навчання.

Довелося долати школі багато труднощів. Особливо вони були характерними в 1992-1996 роках. В ці роки матеріально-технічне забезпечення школи було незадовільним, школа практично не мала поповнення в засобах навчання, на ремонти не виділялося з бюджету жодної копійки . Додалася до цього затримка в заробітній платі, в колективі додавалися страйкові мотиви. Щоб подолати все це необхідний був час, а для дирекції школи коштувало багато нервів, щоб стабілізувати обстановку в колективі.

З отриманням у 1991 році незалежності України почалася перебудова навчальних програм. Багато чого треба було переосмислити, правильно оцінити ситуацію, працювати в нових економічних умовах в новій політичній ситуації. Появилися перші підручники нового часу, здебільшого "сирими", над якими треба було багато працювати, щоб вони стали зручними і зрозумілими підручниками для дітей. Ситуація стабілізовується після 1998 року. Надходить багато альтернативних підручників нового покоління, численні методичні розробки та інший інформаційний та роздатковий матеріал.

В 1999 році директором школи призначено Іщенко Олену Йосипівну.

Під її керівництвом педагогічний колектив з допомогою місцевого господарства робить якісний ремонт приміщень школи, багато уваги приділяє естетичному оснащенню школи. По новому оживає центральний коридор школи, тут появилося багато вазонів, що придало затишку школі.

Майже за три роки школа повністю змінила свій дизайн всередині приміщення, вона стала більш світлою, затишною. Цілеспрямована робота попередніх поколінь вчителів та нинішній педагогічний колектив добилися добрих результатів. Золотими медалістами стали Агаджанян Наріне, Підвальна Ірина, Демська Жанна. Срібну медаль отримала Шугайло Руслана. Багато роботи було зроблено по оснащенню навчальних кабінетів. Кращими з них стали кабінети початкових класів. Багато зусиль вміння та праці доклали до цього вчителі початкових класів Алексійчук Валентина, Стеценко Людмила, Пономарьова Ольга. Плідно працює при школі гурток лозоплетіння, керівником якого є Редько Іван Федорович. Роботи учнів школи є кращими на районних виставках народної творчості. Ім'я керівника гуртка відоме не тільки в межах району - він є шанованою людиною в області. Школа продовжує працювати в своїх кращих традиціях.

При написанні історії школи використані спогади колишніх жителів села Шандра: Юхименка Микити Григоровича, Глущенка Кирила, Острового Григорія Григоровича, Білошапки Трохима Онопрійовича, Онойка Миколи Трохимовича, Панченко Олександра Михайловича, а також колишніх вчителів Шандрівської середньої школи Данька Федора Івановича, Буйнової Катерини Трохимівної.

Чимало відомостей дав колишній бухгалтер Зінченко Карпо Денисович. Факти про історію післявоєнного періоду надали місцеві вчителі Куреня Г.Я., Коберник Л.С., Білека М.І., Цереленко С.С., Ялдак В.Т.

Редагувала історію цього періоду Волощенко Марія Мусіївна - колишній учитель історії та організатор позакласної та позашкільної роботи.

З 1988 року та 2004 над історією школи працювали учні факультативу "Робота з обдарованими і здібними дітьми з історії" Кузьменко Оксана та Гончар Віталій під керівництвом вчителя історії Токарчука Леоніда Олександровича.

Размещено на Allbest.ru