Меджибізька фортеця

План

Вступ

1. Короткий історичний опис фортеці.

2. Історико-мистецький аналіз фортеці.

На мисi мiж Пiвденним Бугом i Бужком (що, до речi, й визначило назву поселення) розташоване одне з найдавнiших мiст Подiлля - Меджибiж. Згадка про нього, датована 1146 роком, мiститься в Iпатiiвському лiтописi.

У часи свого розквiту Меджибiж мав 12 тисяч мешканцiв. Мiсцевi купцi торгували не тiльки в мiстечку, а й далеко за його межами, ганяли волiв до Польщi, возили солону рибу до Львова... Надання Меджибожу Магдебурзького права сприяло активiзацii торгiвлi та ремiсництва. Тут вiдбувалося по два торги щотижня, по кiлька ярмаркiв на рiк. Славилися своею майстернiстю мiсцевi гончарi, виготовлялися чудовi килими на зразок перських, шовковi тканини... Багатий край, що опинився на з'еднаннi двох татарських шляхiв постiйно ставав об'ектом нападiв. Лише протягом двох столiть мiстом вiсiм разiв намагалися заволодiти татари, проте жодного разу не могли взяти його.

У XIV ст. коли Меджибiж належав до Луцькоi землi тут був побудований чудовий замок князями Корiатовичами. Спочатку вiн був дерев'яним, а за часiв магнатiв Синявських всi споруди фортецi було зведено з каменю. Висота стiн - 17-20 метрiв, товщина стiн найбiльшоi вежi - 4(!) метри.

За бурхливих часiв вiйни козакiв пiд проводом Богдана Хмельницького проти шляхти Меджибiзький замок переходив з рук в руки - то до козакiв, то до полякiв, то до турок. Наприкiнцi XVIII ст., пiсля подiлу Польщi, Подiлля входить до складу Росiйськоi iмперії. Меджибiж на тривалий час стає центром вiйськового поселення. Тут регулярно влаштовувалися лiтнi вiйськовi навчання царських вiйськ, якi вiдвiдували iмператори. У цьому замку, який має оригiнальний палацовий корпус, святкували 300-лiття дому Романових....

Сьогоднi про колишню велич Меджибозькоi фортецi нагадують майже руiни... I хоча замок мае статус державного iсторико-культурного заповiдника (нарештi це визнано у 2001 роцi!), на його реставрацiю вiд держави досi не надiйшло анi копiйки. Частковий "косметичний" ремонт тут провели силами мiсцевих ентузiастiв. З кожним роком колись знаменита i неприступна фортеця дедалi бiльше руйнується.... А мiж тим за iнших, цiлком зрозумiлих обставин, ця "перлина" мала б усi шанси стати окрасою, чи то пак, вiзиткою не лише Меджибожа i Хмельниччини, а й усiєї України. Вже сьогоднi фортецею цiкавляться туристи з Францii, Англii, Канади, Австрii....

Меджибіж - місто і фортеця, відомі з часів Київської Русі. В давніх літописах згадуються міста на Південному Бузі, серед яких не останню роль відігравав Межибожжя. Судячи з усього, мова йде саме про меджибіжзький замок, який став надзвичайно відомим в епоху пізнього середньовіччя. В 1240 році фортеця була обложена, і взята приступом, а потім зруйнована військами Батия. В наступному столітті замок відбудували вже князі Коріатовичі, ті самі небожі Ольгерда, які чимало потрудились в середині XIV століття на Поділлі і Брацлавщині. Як і всі решта укріплень тієї пори, меджибіжзька фортеця була дерев`яною. Після захоплення польським королем Казимиром Волинської землі замок на деякий час переходить у власність князя Любарта. Нові часи у Меджибожі настали після того, як власниками міста і замку в 1540 році стали відомі магнати і військові звитяжці Сенявські. Саме вони докорінним чином перебудували старі дерев`яні укріплення і невдовзі вимурували башти і стіни нової кам`яної твердині. Новий замок повторював конфігурацію свого попередника і аналогічним чином був розташований на трикутному мисі між Південним Бугом і Божком. Крім того, фортеця напрочуд вдало вписувалась у навколишній ландшафт. З точки зору фортифікації меджибіжзький замок є перехідним типом до замку-палацу, поєднуючи риси архітектури фортець і форми Ренессансу. Він мав вільне планування, продиктоване рельєфом місцевості. Три башти були розташовані на західній стороні фортеці, де знаходився в`їзд; східну стіну охороняла лише одна вежа, але велетенських розмірів і складної конфігурації. Біля неї розташовані два палацових комплекси, які віялом "розбігались" під захист замкових мурів. Історія меджибіжзького замку цікава і повчальна. Ця твердиня немало бачила на своєму віку і, як правило, з честю виходила із скрутних ситуацій. У 1566 році Меджибіж витримав облогу татарської орди. П`ятдесят років по тому до міста підійшло стотисячне кримське військо, проте на штурм фортеці не наважилось. Неодноразово під Меджибожем громили ворожі армії декілька поколінь Сенявських. Не витримала меджибіжзька фортеця лише турецької агресії 1672 року, проте, як відомо, армія Магомета IV зуміла в той рік підкорити і куди більш могутній Кам`янецький замок. Перебуваючи в Меджибожі, турки значно посилили замок, прикрасили його на східний манер. З турецьким періодом в історії Меджибожа пов`язана загадка т.з. "Турецького замку" на острові Раковець. Навколо руїн цієї будови ходить немало легенд. Одні джерела пов`язують його з турецьким гарнізоном Меджибожа, інші стверджують, що це замок семиградського князя Ракоци, який також у свій час тут побував. Цікаво, що будова поєднувалась з меджибіжзьким замком підземним ходом. Підземних ходів у цьому районі взагалі немало, є навіть магістральний туннель до летичівського замку (а це 40 кілометрів!), а, можливо, до Хмільника і Старокостянтинова. У XVIII столітті замок втратив стратегічне значення. Він майже не зазнав руйнувань, і сьогодні ми маємо можливість спостерігати могутні стіни і бастіони меджибіжзького замку, порівнюючи побачене з розповідями історичних літописів та хронік.

На згадку про Меджибіж перед очима постає чудовий краєвид: зелені безмежні луки та спокійні річки, віддзеркалений у водній гладіні рожевий замок, який за високими мурами ховає таємниці своєї багатовікової історії.

Місто стоїть на тому місці, де зливаються дві річки - Південний Буг та Бужок (звідки походить його назва). Уперше згадується вона в Іпатіївському літопису під 1146-1148 роками, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і „Межибоже". Меджибіж входив до складу Володимиро-Галицького князівства, що включало Західне Поділля.

1241 року частину Поділля поневолила Золота орда. Меджибіж був добре укріпленою твердинею. Завойовники оволоділи ним аж 1255 року, після чого змусили мешканців знищити оборонні споруди міста. Як виявили дослідники останнім часом, тоді, мабуть, зруйновано земляні міські вали, а замок пошкоджений мало. Згодом йому, як і місту в цілому, довелося зазнати нищення і стати свідком запеклих боїв та численних лихоліть.

На жаль, у місті нині збереглося дуже мало історичних пам'яток, а ті, що лишилися, перебувають в аварійному стані. Вже по другій світовій війні населення почало розтягати на цеглу для нових будівель мурування костелу XVII сторіччя (тепер він стоїть руїною), втратив історичний вигляд будинок біля нього, спотворено торгові ряди, розібрано ратушу. Зруйновані пам'ятники на католицькому, православному та хасидському кладовищах, які були в задовільному стані ще на початку століття. Знищено вщент церкву Успіння з чудовими фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет.

Тільки потужні мури фортеці, хоч і занепаді, вистояли перед вандалізмом останніх поколінь, байдужих до своєї спадщини. Хоч і нині зусилля реставраторів ніяк не подужають здолати муру байдужості. Усе, що вдалося зробити за останні чверть століття, знову руйнується. Жодної будівлі не реставровано до кінця.

А фортеця є перлиною Меджибожа, найзначнішою пам'яткою.

Історія споруди сягає глибини віків, вона посідала чільне місце між середньовічних фортець світу.

2. Історико-мистецький аналіз фортеці

Історію її за часів України-Русі вивчено мало. Але наявні архітектурні та археологічні пам'ятки підтверджують свідчення літопису. Рештки земляних валів, цих невід'ємних атрибутів стародавніх поселень, археологічний матеріал ХІІ-ХІІІ сторіч, виявлений дослідниками на території фортеці поряд із розкопаними мурованими укріпленнями, поховання XIII сторіччя за тереном цих укріплень, які припадають на часи татарського нападу, переконливо промовляють за існування поселення в цей період.

Фортеця була цитаделлю, обведеною земляними валами. її добре збережене ядро часів України-Русі, що його дос-лідники виявили на глибині 11 метрів, займало площу на схилі високого пагорба, увінчаного церквою. Мис фортеці, повернутий у бік, де зливалися дві річки, займала вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися промінням на північ і захід. Західне прясло давнього укріплення нині міститься під землею*. Воно поділяє теперішнє подвір'я фортеці навпіл. За давніх часів перед ним було викопано глибокий рів. На рогах фортечних мурів стояли круглі в плані вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді.

Барбакан, що виступав перед надбрамною вежею, захищав підступи до брами. Він мав свою браму і являв собою прямокутний, розміром у плані 10х8 метрів, обсяг, накритий коробовим склепінням заввишки 10 метрів. Ймовірно, над склепінням розміщувався бойовий майданчик, оточений зубчастим парапетом. В'їзна брама барбакана мала герсу - пристрій піднімати й опускати ворітниці, про що свідчать щілини завширшки 28 сантиметрів у муруванні одвірків та проріз в арці, що увінчувала ворота. У разі, якби ворог прорвався через першу перешкоду - герсу, осередній простір барбакана боронили б з навколишніх дерев'яних галерей.

Таку структуру мали пам'ятки оборонного будівництва України-Русі - Золоті ворота в Києві та Володимирі. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані. Проте в київських і володимирських воротах за першою перешкодою, як і в Меджибожі, був простір, захищений з бічних дерев'яних галерей1. На відміну од Меджибожа герса там зупиняла ворога з боку міста. Проте у всіх цих прикладах загальна система оборони брами була дуже подібною.

Нині можемо порівнювати техніку оборони трьох брам однієї доби України-Русі, споруджених у різних місцевостях давньої держави. Це дає змогу узагальнити тогочасні способи оборони й говорити про вплив київської оборонної системи - найдавнішої в часі будівництва (перша половина XI ст.) - на формування фортечної архітектури в інших місцевостях великої держави. Вплив київських Золотих воріт на будівництво володимирських воріт загальновідомий. Тепер маємо підстави вести мову про вплив київського оборонного зодчества і на західний регіон України-Русі. А втім, зважаймо, що Золоті ворота в Києві мали за взірець Золоті ворота в Константинополі, де перед вежею з ворітницями був теж барбакан, ворота якого мали герсу.

Татари панували на Поділлі протягом століття, до 1362 року, коли краєм заволоділа Литва. Князь Ольгерд передав Меджибізьку фортецю у власність своїм небожам - братам Корятовичам, які, за свідченням істориків, відбудували й розширили її2. Первісне ядро увійшло в ансамбль як дитинець, де, крім оборонних споруд, були житлові та господарчі будівлі, певно, дерев'яні. У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву в архітектурних формах, що тяжіли до романського стилю.

Фортечні мури в той час мали товщину 1,8 метра, були прорізані стрільницями, що відрізнялися од давніших. Вони мали зсередини і ззовні прямокутну форму і розмір (зсередини фортеці) 33 х 28 сантиметрів. Їх перекривали кам'яні плити. Розширення каналу зсередини фортеці становило 10-12 сантиметрів.

Стрільниці XIV сторіччя мали обабіч прямокутну форму і розмір відповідно 65х77 та 50х60 сантиметрів. Щоки їх трохи звужувалися до середини стіни, а потім розширювались, були змуровані з великих кам' яних плит завтовшки 22-27 сантиметрів, такими самими плитами стрільниці перекривались. Із зовнішнього боку підстрільнична частина їх була скошена. Стрільниць такої системи збереглося дуже мало, тож кожна з них має неабияке значення. Вони залишилися, бо прикриті були пізнішими прибудовами. Уже в другій половині XV сторіччя структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття.

Такими стрільницями в Меджибізькій твердині прорізано зовнішні мури кам'яниць XV сторіччя в дитинці. Одну триповерхову кам'яницю прибудо-вано із зовнішнього боку східного прясла фортечного муру дитинця, друга, так само триповерхова, врізається в південне прясло. Першу з них радше можна назвати великою вежею (всі три поверхи її пристосовані тільки для оборони, для житла вони не придатні), а друга кам' яниця, навпаки, правила за житло. Третій поверх її був прорізаний широкими вікнами з напільного і дворового боків, два долішні поверхи мали вікна з надвірного боку, а ззовні - стрільниці. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. У покоях були коминки, з них зберігся замурованим лише один тогочасний коминок.

Литовські князі володіли фортецею недовго. У другій половині XV сторіччя Поділля захопила Польща. На перехрещенні двох шляхів - Чорного і Кучманського, якими в ХІV-ХVІІ сторіччях раз у раз сновигали татарські орди, Меджибізька фортеця стала форпостом захисту навколишніх подільських земель. Вона часто зазнавала руйнувань. А коли її відбудовували, то з використанням нововведень в оборонній архітектурі.

На зламі ХV-ХVІ сторіч знову укріплюють північну, повернуту до шляху, сторону. Будують дві потужні вежі - п'ятикутну (Лицарську) та північно-східну круглу (Офіцерську). Мури їх майже чотириметрової товщини, артилерійські стрільниці на всіх ярусах мають з внутрішнього боку передстрільничні ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Великі габарити веж змусили зводити посередині їх стовпи для опори перекриттів. Далеко винесена за грань мурів Лицарська вежа мала призначення ще й спостережного пункту. З її високого оглядового майданчика було видно довколишні степи, варта на ній перша сповіщала про небезпеку. Дозірну альтанку на Лицарській вежі бачимо на гравюрі початку XIX сторіччя, де фортецю зображено ще до пізнішої перебудови.

Наприкінці XV сторіччя церкву переробили на костел, відтак вона набула готичних форм. Видовжені вікна завершилися стрілчастими арками, склепіння з нервюрами вимурували зі спеціально виготовленої фігурної та жолобкової цегли розміром 16х17 сантиметрів. Крипта під кам'яною підлогою костелу є залишком первісної церкви.

Володарі фортеці від 1540 року місцеві магнати Сенявські капітально реконструювали її. Аскетичні, підпорядковані здебільшого оборонним цілям споруди перебудували на палац та оздобили його зовні і всередині. Вікна й двері було облямовано білокамінними профільованими лиштвами, фасади увінчано ренесансовою аркатурою й фігурними атаками. На розі фортеці, де була в'їзна брама, прибудовано потужний, п'ятипелюстковий у плані бастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що височіє над бастіоном. Панівною висотною спорудою фортеці стала надбрамна кругла в плані вежа з надбудованими двома ярусами - четвертим і п'ятим. До них можна було потрапити сходами від тераси бастіону.

На сході замку, над кам'яницею, що була оборонною вежею, споруджено ще один поверх, пристосований, як і головний корпус, під житло. Світло лилося до його покоїв крізь широкі вікна, двері облямовано профільованими лиштвами, у кожному покої, як і в головному корпусі, змуровано коминки.

Дослідники виявили дуже цікаву структуру тогочасних коминків, пізніше перероблених, замурованих або розтесаних. Спершу їх робили з жолобкової цегли розміром 27х13х6 сантиметрів і складалися вони з двох аркових ніш. Поряд з нішею, де спалювали дрова, була друга - вузька й висока, як і перша, з димарем зверху. У ній сушили дрова. Одну нішу від другої відокремлювала перегородка завширшки в одну цеглу, що сприяло нагріванню сушильної ніші.

Двері головного корпусу палацу облямовано білокамінними профільними блоками, розміщували їх у ширших і вищих дверних арках попереднього періоду. Всі аркові тогочасні елементи, як і коминки, було вимурувано з жолобкової цегли.

Доти цеглу застосовували лише в церкві, коли зводили склепіння. Подрібнену цеглу домішували до вапняного розчину в XVI сторіччі для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Завдяки цьому та ще цегляним аркам колористика замку набула рожевого відтінку. Мальовничого вигляду будівлям надавали також великі наріжні брили вапняку.

Для вояків - оборонців замку - за тереном дитинця, уздовж північного й східного фортечних мурів на початку XVI сторіччя було зведено дві кордегардії.

Найбільшою тогочасною зміною в структурі фортеці стало перенесення в'їзної брами з південно-східного рогу до західного прясла фортечного муру. Її розміщено на відстані 4,5 метра від п'ятикутної вежі. Ця зміна зумовлена побудовою п'ятипелюсткового бастіону, що закрив доступ до давньої брами. Бастіон мав три яруси зі склепінчастими перекриттями. З кожного ярусу були підступи до багатоканальних стрільниць, пристосованих до використання вогнепальної зброї.

Саме тоді поруч із бастіоном, у південній куртині з'явилася високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які річками доправлялися сюди на човнах. Підіймали вантажі спеціальним блоковим пристроєм (не зберігся). Як і роги будівель, цю браму було вимурувано з великих тесаних брил. Мала вона аркове завершення з жолобкової цегли. Згодом браму замурували, на місці її з'явилося вікно зі стрілчастим завершенням.

Фортеця раз у раз перебувала в осередді воєнних подій. У Визвольну війну українського народу 1648-1654 років її здобували повстанські полки Максима Кривоноса, Данила Нечая.

Середньовічній оборонній споруді було дедалі важче протистояти вогнепальній зброї, тож у середині XVII сторіччя вирішили всі долішні яруси твердині забутити землею й надати їм ролі потужного бастіону. Тоді й забутили землею перші яруси Лицарської й Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі.

У середині XVII сторіччя розібрали західний оборонний мур дитинця. Подвір'я фортеці стало просторим, усі будівлі довкола нього утворили один ансамбль. Оскільки фортеця стоїть на пагорбі, то в горішній частині його рівень денної поверхні подвір'я підвищився на 3 метри, а в долішній - на 11 метрів. Відповідно брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV сторіччі.

На новому рівні подвір'я пізніше знову будують кордегардії (на місці давніх), стайні та корпус для коменданта фортеці (нині - адміністративний корпус). Зведені в XVII сторіччі стайні (згодом їх назвали Каретним корпусом) мають цікаву структуру: вони перекриті зімкненими склепіннями, що спираються на стіни й стовпи в центрі видовженого приміщення (реставровано в 1978 році).

Наприкінці XVII сторіччя ззовні фортеці зводять могутні камінні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спричинилися тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини і кам'яні склепіння палацу, тому в XVII-XVIII сторіччях їх скрізь замінили цегляними.

Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють т.зв. талуси - земляні насипи заввишки 4-5 метрів.

Але всі запобіжні заходи не допомогли фортеці встояти проти турецької артилерії. 1672 року Меджибіж, як і суміжні подільські терени, потрапляє на 27 років під протекторат Туреччини4. Турки теж укріплювали цитадель, але виявити результати цих їхніх робіт поки що не вдалося.

У 1730 році фортеця стає власністю А.Чарторийського. Капітальна відбудова комплексу торкнулася всіх його споруд. У палаці, як виявили дослідники, було перекладено атик XVI сторіччя, змінено габарити вікон і дверей, перебудовано коминки - частину їх замінили на печі, обличковані витонченою орнаментальною керамікою , яка на жаль, нині трапляється лише фрагментарно: її обідрали, можливо, уже в наш час. Перебудували церкву. Чільний фасад її набув барокових форм, готична сигнатурка перетворилася на барокову, увінчану хрестом.

Для розміщення численної челяді й залоги на місці похованих під шаром землі корпусів постали нові будівлі; одна з них, східна, частково займає площу колишнього дитинця. Будували тоді цеглою розміром 30-32х16-17х6,5х7 сантиметрів, яку легко вирізнити серед іншочасних мурувань.

1793 року, після поділу Польщі, фортеця потрапила у володіння російського уряду.

1848 року замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася цариця5. На підтримання ансамблю тоді було витрачено великі кошти. Всі споруди перебудовано в поширеному тоді романтичному стилі, а архітектурне оздоблення їх дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, камінне ренесансове обличкування замінили тиньковими профілями, що облямували стрілчасті завершення вікон і дверей. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами. Північно-східну круглу вежу надбудували у формах восьмигранного зі стрілчастими дверними й віконними отворами, обсягу, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). У залі поставили коминки, а ззовні, над долішніми ярусами XV сторіччя, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південносхідним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали, перетвореної на масивну вежу над колишнім барбаканом. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білої барви, Увесь комплекс позбувся вигляду оборонної твердині й перетворився на білосніжний романтичний палац. Цьому сприяв навколишній краєвид.

За радянських часів у замку розмістили маслозавод, і це завдало пам'ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили знегоди другої світової війни. Але до найбільших втрат спричинилася місцева влада, дозволивши мешканцям брати в замку будівельний матеріал на зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту „Укрпроектреставрація" 1967 року, коли вони почали досліджувати тамтешні пам'ятки, щоб виготовити проектну документацію на реставрацію їх. У наступні десятиріччя було вжито антиаварійних заходів на небезпечних ділянках, зміцнено фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.

Висновки

Отже, зі всього викладеного вище можна зробити наступні висновки.

Меджибозька фортеця представляє неабиякий історико-архітектурний інтерес не тільки для України, але й для Європи в цілому. Простоявши стільки століть, зазнавши стільки лиха та нападів, вона заслуговує на пошану з боку людей, а також на те, щоб врешті-решт звернули увагу на її стан. Бо, якщо ми самі, українці, не будемо шанувати пам'ятки архітектури, то за нас цього не буде робити ніхто і ніколи.

Список використаної літератури

1. Лопушинская Е. Реконструкция Золотых ворот в Киеве // Строительство и архитектура. - 1978. - №11; 1983. - №3.

2. Батюшков Н. Подолия: Историческое описание. - СПб., 1891. - С.93.

3. Гульдман В. Памятники старины в Подолии. - Каменец-Подольский, 1901. -С.540.

4. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. - Ф.77. - Оп. 87. - Спр.689, 1843.

5. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - К., 1992.

6. Основи художньої культури. Ч.1.: Теорія і історія світової художньої культури. - Х., 1997.

7. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1992.

8. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. - К., 1993.

9. Українська культура: історія і сучасність. - Л., 1994.