Геоморфологія палеолітичних пам’яток долини річки Бакшали

ГЕОМОРФОЛОГІЯ ПАЛЕОЛІТИЧНИХ ПАМ'ЯТОК ДОЛИНИ РІЧКИ БАКШАЛИ

І.М. Березницька

Вступ

На території сучасної України в період валдайського зледеніння існувало декілька природно-ландшафтних смуг, які різнилися як своєрідним кліматичним режимом, так і ландшафтною ситуацією, обсягом і складом біомаси, якістю й кількістю сировинних джерел¹. У свою чергу, склад життєдайних ресурсів окремих мікрорегіонів визначає особливості життєдіяльності давніх колективів, впливає на стабільність системи життєзабезпечення населення та обумовлює демографічну ємність природно-ландшафтної смуги². Останнім часом дослідники все більше уваги приділяють вивченню палеогеографічної та екологічної ситуації в окремих палеолітичних мікрорегіонах (екологічних нішах), розуміючи під цим поняттям локалізовану природно-географічними чинниками ділянку поверхні, компактно зайняту групою геологічно синхронних пам'яток, інвентар яких демонструє подібні риси³. Цим і визначають доцільність всебічного вивчення палеогеографічної ситуації в зоні життєдіяльності населення окремих палеолітичних пам'яток та їх скупчень на невеликій площі в долинах річок.

Під час палеогеографічних реконструкцій передусім звертаються до відтворення ландшафтного оточення, одним із компонентів якого є рельєф. Останній у палеоекономічних моделюваннях є важливою складовою мисливського промислу. Палеорельєф відтворюють у два етапи: попереднє візуальне обстеження місцевості та докладне геоморфологічне вивчення мікрорегіону.

З цих позицій в статті розглянуті насамперед рельєф і залежні від нього умови існування мешканців палеолітичних поселень у долині р. Бакшали. Автор наголошує, що стаття є лише складовою відтворення палеорельєфу зокрема та палеогеографії Бакшалінського регіону в цілому, яке безумовно має охоплювати стратиграфічні дослідження пам'яток регіону, вивчення та аналіз палеонтологічного й палінологічного матеріалу.

Геоморфологія долини Бакшали.

Річка Бакшала є лівою притокою Південного Бугу, основні риси сучасного рельєфу в басейні якого остаточно сформувалися наприкінці неогенового періоду. Специфіку формування рельєфу в долині Півд. Бугу та його приток визначає насамперед протікання останніх у межах двох геологічних структур: Українського щита та Причорноморської западини. Разом з тим на формування структури долин річок у басейні Півд. Бугу вплинули плейстоценові зледеніння в комплексі з рухами земної кори в межах Причорноморської западини⁴. Зледеніння передусім зумовили формування надзаплавних терасових рівнів, з якими й пов'язані місця розташування палеолітичних пам'яток мікрорегіону⁵. У долині Півд. Бугу дослідники прослідковують п'ять терасових рівнів⁶. Не всі вони відобразились у мікрорельєфі басейну річки і насамперед у долинах її приток. Більш того, серед геологів немає єдності щодо геоморфологічної структури річок у басейні Півд. Бугу⁷.

Схили долини р. Бакшали прорізані численними ярами й балками, в яких чимало джерел з чистою питною водою. Характерною рисою мікрорельєфу регіону є також наявність на високих плато подових форм, формування яких генетично й регіонально пов'язане з товщею важких суглинків і глин плейстоцену⁸. У давнину вони були місцями водопою тварин і їхнє розміщення мала враховувати стратегія мисливського промислу. Останнім часом на схилах долини Бакшали з'явилися штучні «поди», які були створені у верхів'ях ярів з метою припинення подальшої ерозії орних земель. Існування таких «подів» потрібно враховувати під час реконструкції палеоландшафтів, а в подальшому - і в процесі відтворення мисливської діяльності мешканців палеолітичних поселень мікрорегіону.

Формування долини р. Бакшали тісно пов'язане з основними етапами геологічної історії Півд. Бугу. Басейн р. Бакшали тяжіє до стику Українського щита й Причорноморської западини. Русло річки прокладене по корінних породах - гнейсах, гранітах та ін. На схилах більш пологого лівого берега, а також на північ від с. Анетівка всюди прослідковуються виходи на земну поверхню корінних порід щита. Плейстоценові відклади на схилі правого берега нашаровуються вже на сарматські вапняки, які генетично пов'язані з відкладами Причорноморської западини. Отже, р. Бакшала, яка протікає в широтному напрямку, немовби розділяє Причорноморську низину й Подільське підвищення.

У процесі прорізання русла р. Бакшали були розмиті понтичні вапняки, які створили структурні (денудаційні) тераси на її правому березі. Ці тераси своєрідними карнизами височать над руслом ріки й поступово зливаються з вододільним плато. Рівна поверхня структурних терас уздовж карнизів перекрита тонким шаром четвертинних відкладів, які місцями розмиті дощовими потоками, унаслідок чого на земну поверхню виведено сарматські вапняки, серед уламків яких часто трапляються окремі оброблені кремінці⁹.

Така денудаційна тераса частково прослідковується за балкою на захід від Анетівки 2. Крутий високий схил завершується тут вапняковим карнизом, який місцеве населення розробляє для отримання будівельних матеріалів. На поверхні цієї тераси серед уламків вапняку співробітники Причорноморської палеолітичної експедиції постійно знаходять пізньопалеолітичні знаряддя. Такі терасові рівні прослідковуються й на схід від Анетівки 1 і 2 в селі Анетівка, на східній його околиці, на західній околиці с. Щуцьке та ін.

Польовими дослідженнями В.Ф. Петруня в долині р. Бакшали було виявлено систему терасових рівнів плейстоценового періоду й з'ясовано гіпсометричне розташування на них археологічних пам'яток. У нижній течії таких рівнів шість: низька заплава, висока заплава та чотири надзаплавні тераси¹⁰.

На першій надзаплавній терасі розташоване палеолітичне поселення Анетівка 13. Воно виявлено в розрізі першої надзаплавної тераси правого берега р. Бакшали висота якої 4-10,5 м над рівнем ріки. Вік тераси за морфологічними особливостями її будови визначають як пізньоплейстоценовий: на цоколі з кристалічних порід залягає алювій дофінівського часу, який перекривається суглинками причорноморського горизонту. Місцерозташування пам'ятки - вузький (200 м), витягнутий уздовж річки залишок суглинистого делювіального шлейфу. Останній перекритий горизонтом частково змитого чорнозему з уламками кременевої сировини, за складом подібної до кременю культурного шару, поклади якого зафіксовані гіпсометрично вище від майданчика поселення¹¹.

Розкопки поселення показали, що археологічний матеріал стратиграфічно залягає масивною товщею (до 4 м) у дофінівсько-причорноморських відкладах (за М.Ф. Векличем). Відкритий на невеликій площі на глибині близько 4 м від земної поверхні нижній культурний шар з вогнищами, уламками фауни, крем'яними виробами залягає у світло-бурому супіску з прошарками піску, журавчиків та раковин молюсків. Таке стратиграфічне положення цього комплексу дає змогу датувати його дофінівським часом¹². Сировиною для виготовлення знарядь праці мешканцям поселення слугував місцевий кремінь поганої якості, багаті відклади якого поширені на схилах р. Бакшали. Зрідка в колекції трапляється якісний кремінь алювіального походження¹³.

На протилежному лівому (східному) схилі р. Бакшали розташована Анетівка 22 (рис. 1), яка була частково досліджена Причорноморською експедицією. Між пам'ятками пролягає овальна в плані котловина (завдовжки 1,8 км і завширшки 0,7 км), що знаходиться між долинами основних русел р. Бакшали на заході та Півд. Бугу на сході. Котловина відокремлена від них гачкоподібно вигнутою в плані скельною гривою, що височить на 20-25 м над сучасним рівнем Півд. Бугу, і притуляється до плато лівого берега р. Бакшали в районі поселення Анетівки 13, де в давнину води сучасної стариці вливалися в основне русло річки. Котловина з одного боку притиснулася до вододільного плато, яке становить високий лівий бік долини р. Бакшали, а другим боком полого спускається до місця, де меандр ріки «заходив» углиб котловини.

Згідно з геологічними дослідженнями В.Ф. Петруня, матеріали пізньопалеолітичного часу (Анетівка 22) на місці розкопу (останній розташований на голоценовій терасі Бакшали) перевідкладені з вищого рівня скельної гривки й пов'язані з делювіальним шлейфом, який і перекриває заплавні відклади р. Бакшали¹⁴.

Поверхня другої надзаплавної тераси складена еолово-делювіальною товщею (до 3 м), яка представлена суглинками дофінівського часу та лесами бузького й причорноморського горизонтів, що датують терасу пізньоплейстоценовим часом. Саме на рівному майданчику другої надзаплавної тераси крутого правого берега р. Бакшали на південно-західній околиці с. Анетівка виявлено пізньопалеолітичне поселення Анетівка 1, що вище за течією р. Бакшали від Анетівки 13. ЇЇ висота над сучасним рівнем ріки досягає 11-12,5 м¹⁵.

Із площі поселення Анетівка 1 відкривається широкий краєвид на долину р. Бакшали, її лівий пологий берег, що плавно переходить у вододільне плато. У зоні досяжності зору й знаходиться місцерозташування поселення Анетівка 2, крутий схил структурної тераси правого берега та глибокі яри, вкриті лісом. За даними палінологічних досліджень Р.Я. Арап, приблизно такий самий краєвид тут був у пізньому палеоліті¹⁶.

Із третьою надзаплавною терасою В.Ф. Петрунь співвідносить поселення Анетівка 2, хоча окремі автори схильні пов'язувати пам'ятку з пліоценовою терасою Пра-Бугу¹⁷.

Поселення Анетівка 2 розташоване на мисі правого берега р. Бакшали, утвореного двома глибокими балками, що прорізають плейстоценові відклади. Висота площадки поселення над рівнем ріки сягає до 17,5-23,5 м. Тераса в районі поселення Анетівка 2 поступово зливається з вододілом і перекривається шаром сучасного ґрунту та плейстоценовими еолово-делювіальними утвореннями завтовшки 0,5-4 м на різних ділянках схилу. У напрямку річки мис поступово звужується, а в місці злиття двох балок різко обривається на висоті 15 м над сучасним рівнем р. Бакшали. Проте в часи існування поселення він міг сягати берега р. Бакшали, який в той час звичайно мав значно вищі гіпсометричні позначки.

На південь і схід від Анетівки 2 простягається неосяжне плато, вкрите трав'янистою рослинністю. Подібний ландшафт, за даними Р.Я. Арап, був тут і в пізньому палеоліті (рис. 2, 3). Безмежні степові простори, вкриті густою травою й місцями розчленовані ярами з перелісками були прекрасними пасовищами для стад бізонів, на яких переважно полювали мешканці палеолітичних поселень степової зони¹⁸.

У зоні поселень Анетівка 1 та Анетівка 2 р. Бакшала робить різкий поворот на 90 градусів. Це давало змогу давнім мисливцям непомітно спостерігати за пересуванням здобичі долиною і насамперед під час її підходу до водопою. У цій геоморфологічній ситуації правий вищий берег, на якому розташувалися обидва поселення, мав стратегічно вигідніше положення (рис. 4).

На схилах р. Бакшали в районі розташування Анетівки 13 і 22 виявлені значні поклади кременя, які за основними петрографічними характеристиками та походженням поділено на кілька груп.

Так, халцедоновий кремінь (пізньокрейдяний за віком), на думку В.Ф. Петруня, мешканці палеолітичних поселень видобували з корінних виходів або з делювіальних та елювіальних розвалів тих самих осадових і кристалічних порід чи вибирали з алювіальних горизонтів регіону, нерідко збагачених валунно-галечним матеріалом досить різноманітного складу.

До іншої групи місцевого кременю належить вторинно-інфільтраційний халцедоновий кремінь анетівсько-бакшальского типу сарматського віку досить невисокої, за свідченням В.Ф. Петруня, якості. Місцезнаходження цих покладів автор пов'язує з низьким рівнем плейстоцен-голоценових терас р. Бакшали. Подібний кремінь поширений на пізньопалеолітичних поселеннях анетівської групи¹⁹.

Крім бакшальського, у колекціях палеолітичних пам'яток нерідко трапляється якісний кремінь північного походження, який давні мисливці, імовірно, збирали в алювії терас Півд. Бугу. Петрографічне дослідження кременю найчисленнішої колекції (понад 2 млн виробів) пізньопалеолітичного поселення Анетівка 2 свідчить про абсолютне домінування кременю місцевого походження²⁰.

У терасових відкладах Півд. Бугу, крім кременю, відомі й поклади вторинних каолінів, які в палеоліті мешканці використовували як мінеральні барвники. Під час дослідження Анетівки 2 на поселенні було виявлено білу пляму, яка, з погляду В.Ф. Петруня та В.Н.Станко, виникла внаслідок фарбування тіла мисливцями під час підготовки до ритуального свята, присвяченого культу бізона²¹.

Мікрорегіон нижньої течії р. Бакшали, густо насичений палеолітичними пам'ятками, був привабливим для давнього населення передусім своєрідною геоморфологічною структурою, яка сприяла концентрації в долині річки великих стад травоїдних тварин (наявність безмежних просторів, вкритих густою рослинністю, та пологих спусків до водопою). Розчленований рельєф, круті схили й різкі повороти русла річки допомагали успішно вистежувати здобич та полювати. До того ж, мікроніша була досить добре забезпечена кременевою сировиною.

Примітки

¹ Гладких М.І., Станко В.Н. Епоха пізнього палеоліту // Давня історія України. - К., 1997. - С. 53-58.

² Долуханов П.М., Пашкевич Г.А. Палеогеографические рубежи верхнего плейстоцена - голоцена и развитие хозяйственных типов на юго-востоке Европы // Палеоэкология древнего человека. - М., 1977. - С. 134-135.

³ Горелик А.Ф. Памятники Рогаликско-Передельского района. Проблемы финального палеолита Юго-Восточной Украины. - Киев; Луганск, 2001. - С. 6.

⁴ Кострицкий М.Е. К вопросу о геологической истории долины реки Южного Буга в пределах Причерноморья // Изв. Крым. пед. ин-та. - 1953. - 18. - С. 119-126.

⁵ Кострицький М.О. Геоморфологія долини р. Південного Бугу в межах Причорноморської рівнини // Геогр. зб. Геогр. тов-ва УРСР. - 1956. - Вип. 1. - С. 189-197.

⁶ Там само. - С. 194-195.

⁷ Личков Б.Л. О строении речных долин Украины. - Л., 1931; Кострицький М.О. Зазн. праця; Веклич М.Ф. Четвертинні відклади правобережжя Середнього Дніпра. - К., 1958.

⁸ Кострицький М.О. Зазн. праця. - С.197; Молодых И.И. Грунты подов и степных блюдец субаэрального покрова Украины (гидрогеологические и инженерно-геологические особенности). - К., 1982. - С. 63.

⁹ Станко В.Н., Григорьева Г.В., Швайко Т.Н. Позднепалеолитическое поселение Анетовка II (вопросы культурно-исторической периодизации позднего палеолита Северного Причерноморья). - К., 1989. - С. 7.

¹⁰ Петрунь В.Ф. Предварительное заключение о результатах археолого-петрографических изысканий в нижнем течении р. Бакшалы и примыкающего правобережья р. Южный Буг (Доманёвский район Николаевской области) в августе 1991 г. // Архив ІА НАН України. - С. 5-7

¹¹ Станко В.Н., Петрунь В.Ф. Анетовка 13 - памятник начальной поры позднего палеолита в Степном Причерноморье (предварительная публикация) // Археол. альманах. - Донецк, 1994. - С. 162.

¹² Там же. - С. 164.

¹³ Петрунь В.Ф. Краткое заключение о результатах археолого-петрографического определения состава и возможного происхождения каменных артефактов и манупортов со стоянок Анетовка I и II // Рукопис. Зберігається у лабораторії археології та етнології Степової України Одес. нац. ун-ту ім. І.І. Мечникова. Автор висловлює щиру подяку В.Ф. Петруню за надану можливість використати ці матеріали.

¹⁴ Дыханов В.Я., Петрунь В.Ф. Раскопки позднепалеолитической стоянки Анетовка 22 // Рукопис. Зберігається у лабораторії археології та етнології Степової України Одес. нац. ун-ту ім. І.І. Мечникова. Автор висловлює щиру подяку В.Ф. Петруню та В.Я. Диханову за надану можливість використати ці матеріали.

¹⁵ Петрунь В.Ф. Краткое заключение …; Станко В.Н., Смольянинова С.П., Иванов Г.И. Раскопки позднепалеолитических стоянок Анетовка І и ІІ на Среднем Буге // Древности Северо-Западного Причерноморья. - К., 1981. - С. 5-6; Станко В.Н., Смольянинова С.П., Швайко Т.Н. Позднепалеолитическое поселение Анетовка І // Северное Причерноморье: материалы по археологии. - К., 1984. - С. 4-5.

¹⁶ Арап Р.Я. Палеоботаническая характеристика разрезов позднепалеолитической стоянки Анетовка II // Рукопис зберігається у лабораторії археології і етнології Степової України Одес. нац. ун-ту ім. І.І. Мечникова. Автор висловлює щиру подяку В.Н. Станко за надані матеріали.

¹⁷ Петрунь В.Ф. Краткое заключение …; Станко В.Н., Смольянинова С.П., Иванов Г.И. Раскопки позднепалеолитических стоянок Анетовка І и ІІ на Среднем Буге // Древности Северо-Западного Причерноморья. -- К., 1981. - С. 5-6.

¹⁸ Борисковский П.Й. Проблема развития позднепалеолитической культуры степной области. - М., 1964. - С. 5

¹⁹ Петрунь В.Ф. Краткое заключение о результатах археолого-петрографического определения состава и возможного происхождения каменных артефактов и манупортов со стоянок Анетовка I и II // Рукопис зберігається у лабораторії археології та етнології Степової України Одес. нац. ун-ту ім. І.І. Мечникова. Автор висловлює щиру подяку В.Ф. Петруню за надану можливість використання його матеріалів.

²⁰ Там же.

²¹ Станко В.Н. Культ бизона (быка) в древних обществах Юго-Восточной Европы // Старожитності Причорномор'я. - Одеса, 1995. - Вип. 2. - С. 1-11.