Поляки - основне населення Польщі

Поляки

Поляки (самоназва поляці) - основне населення Польщі, де їх проживає близько 38 млн.

Поляки проживають ще в Білорусі, Литві, Латвії, Україні та ін. Чисельність українських поляків 219,2 тис. чол. (станом на 1989 рік), що складає 0,43 % населення України.

Етнічна батьківщина поляків

За даними археології, на території Польщі льодовиковий період закінчився 15 тис. років тому. Середній кам'яний вік ХV-V тис. до н. ч., а неоліт у Польщі ІІІ-ІІ тис. до н. ч. Поява землеробства пов'язана з культурою стрічкової кераміки, що проникала в Польщу через так звані Моравські ворота з Середнього Подунав'я і поширювалась у Сілезії, Малопольщі, Куявії, Холмщині. Вирощували ячмінь. Пшеницю. Землеробством займалися жінки, а скотарством - чоловіки. Існував родовий устрій, а роди об'єднувались у племена. Поселення в Бресті Куявському, виявлені археологами, мали житла від 15 до 39 м завдовжки і були від 2,5 до 10 м завширшки. Пастуші племена обмінювалися предметами свого виробництва із землеробами. Племена шнурової кераміки поширились на великих просторах від Рейну до Волги. Від цих племен, на думку багатьох сучасних вчених, походять сучасні народи: германці, слов'яни, балтійці, ілірійці. Але вирішальна роль у формуванні західних слов'ян належала лужицьким племенам, які розселилися від басейну Одри і Вісли до Балтійського моря на півночі й Карпат - на півдні. Це розселення відбувалося протягом ІІ тис. до н. ч. Типовим зразком пізньолужицької культури є поселення Біскупін, розкопане і реставроване сучасними археологами.

Утворення давньопольської держави почалось з поступового об'єднання давньопольських слов'ян, які вже мали плем'яні князівства, починаючи з V-ІХ ст. Ранньофеодальна держава сформувалась в ХІ ст. Писемним джерелом, яке повідомляє про цей давній період формування державних відносин є Географ Баварський, що датується ІХ ст.

На чолі племен стояли великі землевласники і князь - воєначальник, влада якого вже стала довічною. Князь намагався перетворити свою владу в спадкову для своїх нащадків. Розвивалось містобудівництво. Волін і Щецин, а також Гданьск уже в ІХ-ХІ ст. були великими містами, які вели досить інтенсивну зовнішню торгівлю. В цей час посилюється роль жрецького стану, який надавав новоствореній державі теократичного відтінку.

Ініціатором об'єднання навколо себе польських князівств стало плем'яне князівство віслян, що мешкали в околицях Кракова. Малопольська держава об'єднала території верхньої течії Вісли від Карпат до рік Пилиці, Радомки, Сяну і Буга. Тут був сильний князь, який ліквідував місцеві династії плем'яних князів і підкорив їх собі. Однак в 874-885 процес становлення польської держави був призупинений через завоювання її сильнішою західнослов'янською державою Моравією.

Можливо саме з цього часу відбулось охрещення частини польських слов'ян за східними обрядом. В Кракові було впроваджено єпископство і служба відбувалась за східним обрядом. В 906 р. після занепаду Великої Моравії землі віслян увійшли до складу давньочеської держави. Поширилися християнські місії в слов'янські землі.

Формування Великопольської держави почалося за першої князівської династій полян в Ґнєзно - Попелідів, і завершилось при династії князів П'ястів, першим з яких був Земовит, потім Лєшек і Земомисл, батько Мєшка І. Це період приблизно всього ІХ ст. Писемні згадки про діяльність Мєшка І припадають на середину Х ст. В 962 р. він уклав союз із щойно утвореною Германською Священною Римською імперією і одночасно з Чеською державою, одружившись з дочкою Болеслава І - Дубравкою. Разом з нею посунули до Польщі служителі латинського християнства. Цей князь в 966 р. прийняв християнство за латинським обрядом і поставив єпископом Йордана. Давні історики Тітмар Мерзебурзький в ХІ ст. і Галл Анонім у ХІІ ст. повідомляють досить анектотичну історію охрещення короля Мєшка І: Добрава (Дубравка, Доброслава) переконала його в необхідності хреститися, відмовляючись від подружнього життя з королем і тим змусила його прийняти хрещення. Ось як про це написав сучасний український поет Михайло Іванченко:

О, відтає під панциром душа

І слів згасають ноти металеві,

Коли у срібне сяйво кунтуша

Поникне файна краля королеві.

І в мить одну ти легко віддаси

Народу Звичай і прадавню Славу

За одурман блискучої краси

І хтивий сміх богемки Доброслави.

Така коса у неї прегуста,

Такі уста незбагнено п'янючі,

Що ти притьмом повіриш у Христа

Й старих Богів у вир повалиш з кручі.

Знайшов таки ключі до тебе Рим,

І ти готовий "на добро ойчизни"

Віддати Польщу біскупам старим

За жар цілунків на порозі тризни.

Прийняття християнства допомогло Мєшку І приєднати до Польської держави Західне Помор'я. Однак, зростання Польської держави викликало невдоволення серед германців, які самі претендували на ряд Поморських земель.

В 983 р. спалахнуло повстання прибалтійсько-полабського слов'янства проти німецьких феодалів за відновлення етнічної релігії - язичництва. Це повстання налякало як німецьких, так і польських феодалів, адже під гаслом відновлення Рідної Віри могли об'єднатися якнайширші верстви населення і скинути владу продажної феодальної знаті. Мєшко І почав допомагати імперії розправлятися з цим стійким оплотом етнічної культури. Отже, об'єднання польських і німецьких феодалів дало змогу остаточно придушити повстання. Втрата язичницьких твердинь швидко позначилася на долі народу - в 986 р. Воліном оволодів данський король Гаральд Синьозубий, тоді Мєшко І узяв участь у німецькому поході на лютичів і разом зі шведським королем Еріком Переможцем звільнив Волін, однак язичницькі святині були вже зруйновані.

Католизація поляків, як уже зазначалося, мала негативні наслідки щодо розвитку польської мови, гальмування розвитку польської літератури. Слов'янська абетка у поляків була заборонена через засилля католицтва в країні, а натомість створена нова писемність на основі латинської абетки..

Про слов'янську абетку (умовно названу "кирилицею") писав чеський славіст Павел Шафарик: "На моє глибоке переконання, кирилицький алфавіт більше підходить до слов'янського письма, ніж латинський, і в цьому відношенні має перевагу над ним". Так, М. Шашкевич писав про звуки Ж, Ч, Ш, що деякі мовознавці використовують ці букви для позначення звуків навіть східних мов, а слов'янські філологи все ще шукають знаків для слов'янських звуків Ж, Ч, Ш (стаття "Азбука і абецадло"). Але й донині поляки мають незручну для передачі слов'янських звуків систему, коли один шиплячий звук передається двома і навіть трьома літерами, іноді з допоміжними надрядковими значками (адже в латинській абетці такі букви відсутні).

Посилились антихристиянські виступи населення, не вщухали постійні невдоволення чужою релігією, намагання знищити християнську церкву, яка разом з князем стала немилосердно визискувати народ, здираючи десятину з кожного, багатого чи бідного. Масові заворушення і антагонізми в Польщі виникали внаслідок боротьби за існування двох протилежних сил: феодалів з чужою ідеолоґією (у вигляді релігії) і простого народу з ідеєю повернення Рідної Віри. Тітмар пише, що в Польщі при Болєславі Хороброму вибивали зуби тим, хто в піст їв м'ясо. Цікаво, що сам же автор вважав це позитивним заходом для встановлення "права Божого". Матільда Лотарінгська в листі до сина Болєслава І (Мєшка ІІ) писала: "твій батько добивався залізом того, чого проповідники не могли добитися словом".

Польські королі і католицька церква головним своїм завданням вважали охрещення язичників Балтійського Помор'я. Войтех в кінці Х ст. відвідав Ґданьск і насильно охрестив багатьох язичників. Єпископ Рейнберг в 1000 р. зруйнував храми з мистецькими коштовними статуями язичницьких Богів і "очистив море від злих духів", кинувши у воду чотири камені, помазаних "священим єлеєм" і окроплених "святою водою". Однак, його зусилля виявились марними - археологи констатують тут язичницькі поховання ще впродовж всього ХІ століття.

В 1037-38 р. спалахнуло селянське повстання проти церкви. За повідомленням Аноніма Галла, повстанці "підняли бунт" проти єпископів і священиків, деяких з них як достойних кращої смерті, вони стратили мечем, інших, що заслуговували ганебної смерті, вони забили камінням. На думку Галла, "християнству в Польщі настав кінець... а в церкві святого мученика Адальберта і святого апостола Петра дикі звірі влаштували собі лігва" (тут йдеться про кафедральні собори в Ґнєзно і Познані). Польська церковна провінція справді перестала існувати, лишилося тільки два храми в Кракові і Вроцлаві.

Літопис Руський також зберіг повідомлення про це повстання: "І було повстання в землі Лядській: повсталі люди побили єпископів, і попів, і бояр своїх, і був у ниж мятеж". Казимир І змушений був тікати з країни. Однак, в крупних містах (Краків, Познань, Ґнєзно) збереглися органи місцевого самоврядування. Польським феодалам прийшли на допомогу німецькі, котрі були зенепокоєні, що повстання перекинеться і на завойовані ними землі полабсько-прибалтійських язичників. Повстання мало стихійний характер локальних виступів досить великого масштабу, однак потерпіло поразку. Подібні язичницькі повстання проти чужої віри і своїх королів-зрадників охопили також Угорщину та інші сусідні країни. Папа Григорій VІІ був занепокоєний.

Між Польщею і Чехією час від часу виникала боротьба за Сілезію. В середині ХІ ст. для укріплення суверенності польської держави було введено коронацію короля. Почали поступово відновлюватися церковні організації, чому сприяло встановлення єпископів уже польського походження. В ХІІ ст. на горі Слєнжі на місці зруйнованої язичницької святині будується християнський монастир. Забудовується христинськими монастирями і Лиса гора, місце язичницьких культів, у Кракові.

В 1226 р. в Польщу посунули хрестоносці. Орден ставив за мету експанцію на північний схід, а поляки подумали, що їм хочуть допомогти приєднати до Польщі прусів. Так, помилившись, самі стали жертвами Ордену хрестоносців. Хитрощами хрестоносці виманили Хелминську землю в довічне володіння, потім м. Добжин, м. Нешаву в Прусії. В 1234 р. папа видав буллу, в якій оголосив усі завоювання Ордену в Польщі власністю Ордену. За папським наказом відбулося злиття Тевтонського ордену з орденом Мечоносців у Прибалтиці. Це посилило Священну Римську імперію.

В цей час татаро-монголи вторглися в Польщу і нанесли багато бід і спустошень, однак завоювати її не вдалося, через виснаженість їхніх військ війнами в Русі. А в 1242 р. Олександр Невський розгромив хрестоносців на льоду Чудського озера.

В 1260 р. Литва також завдала Тевтонському ордену значної поразки, і допомагала прусам в боротьбі з орденом. Однак прусів жорстоко було розгромлено.

З цього часу німецькі правителі спрямовували свої загарбницькі дії в бік Варти і Одри, де вони намагалися від'єднати Помор'я від решти польських земель. Вони зробили це шляхом тихої колонізації німцями Сілезії й Помор'я, швидко змінивши етнічний склад населення.

Католизація негативно позначилась і на польській культурі. Впровадження офіційної та богослужбової латинської мови стало причиною суцільної безграмотності простого народу. Освіту отримували тільки представники вищого класу. Польська література з самих своїх початків була виключно латиномовною, а в польській мові залишилось безліч латинізмів, які існують досі.

Кордон Польщі з Київською Руссю ще в Х ст. проходив по Віслі і "тягнувся до Кракова" (Сергійчук, с. 4). До складу Малопольщі Краківська земля увійшла разом із Сандомирською тільки наприкінці ХІІ ст. Однак, канонік Красіньський в 1612 р. описував кордони Русі, починаючи їх з-під Кракова, називаючи в тому числі й Люблін. Так звані "Червенські городи" - були споконвічно Руськими містами і мали абсолютно східно-слов'янський характер (племена західних дулібів). Руська, тобто українська людність компактно заселяла увесь правий берег Вісли. Про це писали такі історики, як А. Лонгинов, Б. Греков, Л. Боплан, М. Грушевський та ін. Така традиція існувала й за Богдана Хмельницького, який в 1649 р. під час зустрічі з польськими комісарами заявляв: "Ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи!" (Сергійчук, с. 9).

Яскраву сторінку в історії Польші та інших слов'яно-балтійських народів становить Ґрюнвальдська битва 1411 р., яка на довгий час поклала кінець германській аґресії. В Ґрюнвальдській битві взяли участь поляки, українці-руси, білоруси, литовці і чехи. Однак, антинаціональна політика церковних феодалів постійно роздувала ворожнечу між різними верствами всіх слов'янських націй на ґрунті релігії.

В 1364 р. відкрито Краківський університет з трьома факультетами: юридичним, медичним і вільних наук. Університет мав внутрішню автономію.

Польські патріоти підтримали ідеї гуситського руху в Чехії, це сприяло зміцненню духу слов'янської солідарності. В Краківському університеті вчилося багато чехів, послідовників вчення Яна Гуса, які сповідували ідеї боротьби проти зловживань папської курії на слов'янських землях. Видатним представником гуситського руху був ректор Краківського університету Павел Влодковіц, який на Констанцькому соборі, де судили Яна Гуса, виступив на його захист. Павел Влодковіц не тільки відстоював суверенітет Польщі від зазіхань папського Риму, але й вперше висунув принцип визнання прав за нехристиянськими народами і державами. Ці його ідеї були розвинуті в другій половині XV ст. видатним публіцистом Яном Остророгом, який вважається основоположником ідеї формування польської національної самосвідомості. З нього починається епоха польського Відродження XV-XVI ст.

Література польською мовою була виключно церковно-біблійного змісту, лише в ХV ст. з'являються перші світські твори, публіцистика, поезія. В 1440 р. була написана перша праця, присвячена польській мові - це трактат "Про польську орфографію" Якуба Паркоша, професора і ректора університету. Значного розвитку набула шкільна освіта, майже в кожному навіть маленькому містечку засновувались школи. Звичайно, католицьке духівництво і тут прибрало до своїх рук всю шкільну освіту: вони надавали дозвіл на заснування школи, призначали вчителів і контролювали їх. Була написана праця Яна Длуґоша (1415-1480) "Історія Польщі". Це капітальна праця в трьох томах, 12 книгах, яка охоплює період з найдавніших часів до 1480 року. Написана вона на багатому фактичному матеріалі з посиланнями на вітчизняні та зарубіжні джерела, в тому числі давньоруські літописи. Для їх прочитання Длуґош вивчив руську мову.

В 1543 р. польський вчений Микола Копернік (1473-1543) видрукував свою працю "Про обертання небесних світил", де виклав геліоцентричну теорію (за якою Земля ходить навколо Сонця), і яка суперечила санкціонованій церквою геоцентричній системі Птолемея (за якою нібито Сонце ходить навколо Землі). Посилання на церковні авторитети Копернік вважав легковажними, він висміював астрологічні "пророцтва" і відстоював ідею об'єктивного характеру загальних законів природи. Праці Коперніка нанесли значного удару по церковних авторитетах.

Про те, що вчення Коперніка було відоме в Україні, свідчить приповідка "поїду вчитися туди, де вздержано Сонце, а пущено Землю" (тобко в Краківський університет). В 1616 церква внесла його працю до "Індексу заборонених книг".

В 1517 була написана книга Мацея Мєховити "Трактат про дві Сарматії", яка стала джерелом знань про східноєвропейські народи. Ця книга в XVI ст. перевидавалася 14 разів трьома мовами, що свідчить про її надзвичайну популярність, виховувала патріотів слов'янства. Однак, католицьке духівництво, заборонивши цю працю, довгий час протиставляло їй компілятивну латиномовну працю Кромера "Про початок і історію польського народу" (1555). А в 1551 р. вийшла праця Марціна Бєльского "Хроніка всього світу" польською мовою. Ідеї й праці епохи Відродження розвинули діячі польської культури впродовж наступних століть, аж до XVIII ст.

З XV ст. почався процес формування Речі Посполитої, а Люблінська унія завершила процес створення Польсько-Литовської держави в 1569 р.

Найбільша хвиля польської колонізації в Україну почалася з ХVІ ст. із захопленням польськими магнатами Галицько-Волинського князівства. Ще до об'єднання Польщі з Литвою у єдину державу Річ Посполиту, Польща приєднала Волинь, Брацлавщину, Київщину і частину Лівобережної України. Після Люблінської унії до ХVІІІ cт. кількість переселенців з Польщі постійно збільшувалась.

В 1717 р. в зв'язку з московсько-польською боротьбою почався поступовий геноцид українського населення, створений проект "на зніщеннє Русі", початок полонізації українців, де було записано: "скасувати всі церковні школи (православні) і заборонити українським мужицьким дітям побирати будь-яку науку", бо вони не піддаються латинізації.

У традиційній етнокультурі поляків багато локальних субетнічних особливостей. Етнографічні групи поляків: на заході Польщі - великополяни, лєнчицани, сєрадзани; на півдні - малополяни; в Сілезії - слєнзани; на північному сході - мазури, варм'яки; на узбережжі Балтійського моря - поморяни. В групу малополян входять гуралі (населення гірських районів) краков'яки, сандомиряни. До Великопольщі входять куяв'яки, а до мазурів - курпи.

Краков'як - найтиповіший поляк, яскравий представник свого етносу - він стоїть на чолі польського племені, саме його мова стала літературною для всіх поляків.

Краков'яки населяють всю Західну Галичину (за винятком невеликих територій) і лівий берег Вісли до гирла річки Черни. Куяв'яки живуть навколо Познані, а також у Німеччині. Мазури - в східній Прусії, їх не більше 3 тис. і населяють вони Гумбіньский і Кьонісбергський регіони.

В кінці XIX ст. поляків у світі було понад 14 мільйонів, нині - 37,9 млн. чол. Довгий час історія Польщі була тісно пов'язана з долею України, тому на території сучасної Польщі живе чимало українців, а на території України - поляків. У Польщі, крім поляків і українців, живе багато євреїв, а також є інші етноси, які становлять національні меншини. У Помор'ї живуть кашуби, які є етнографічною групою поляків, хоча дехто вважає їх окремою народністю.

Особливості польської етнокультури ХІХ ст. докладно дослідила Є. Н. Водовозова у своїй праці "Как люди на белом свете живут: чехи, поляки, русины" (СПб., 1897). Зокрема вона писала, що серед поляків є аристократи, багато поміщиків, що мають розкішні маєтки, капіталістів, і безліч людей освічених, інтелігентних. Авторка порівнює водночас поляків з русинами (західними українцями): серед русинів нема вищих класів, а польські вищі класи їх пригнічують і чинять всілякі утиски, переслідують їхню мову і віру.

Так само чинив і австрійський уряд, намагаючись стерти з лиця землі навіть саму згадку про русинів, а полякам давав всілякі пільги і заохочення: польська мова звучала в університетах, установах. Прагнучи до пишноти й розкошів, поляки занедбали своє сільське господарство - головні турботи про одяг, екіпаж, достойний виїзд на зібрання. Коли доходи від землеволодіння починають зменшуватися, пани, швидше набираються боргів, ніж намагаються його поправити. В останні роки XIX ст., коли писала Водовозова, збільшилась кількість євреїв-землевласників.

Хоч польська мова звучала всюди, однак Сілезія перебувала в найбільш занедбаному становищі в національній справі, бо ще в 30-х роках XIX ст. австрійська Сілезія була онімечена так, що здавалось поляки вже забули, хто вони є насправді. Німці складали 1\5 частину всього населення, але всі вони були вчителями, чиновниками, отже освіченими людьми й мали вплив на всі галузі освіти, культури й державного урядування. Лише в ІІ половині XIX ст. почала пробуджуватися національна свідомість поляків, бажання говорити рідною мовою. Була опублікована відозва селян до своїх польських братів такого змісту: "Не будемо ходити в корчму після праці: краще залишимося вдома почитати книжки: постараємось у кожному селі влаштувати будинок, де ми могли б збиратися для обговорення наших справ. Весілля, хрестини і т. п. ми повинні влаштовувати у власних хатах, а не в корчмах. Не будемо пити спиртних напоїв і курити тютюну, бо це отрута. Будемо любити своїх жінок і чемно поводитися з ними; знищимо курні хати і розведемо садочки й квітники біля будинків; будемо носити одяг своїх Предків і перестанемо купувати німецькі сюртуки. Хай ніхто із нас не принижується і не цілує руку ні чиновнику, ні пану, - досить вклонитися їм і подати руку".

При в'їзді в село стоїть "Божа мука" - так тут називають розп'яття, або статую якогось святого, на якій написано, хто й коли її поставив і прохання помолитися за його душу. Майже в кожному селі живе селянин, який виготовляє такі статуї, які фарбують в різні кольори. Подекуди село має цілу групу таких "святих". В кожному селі є кузня.

На стінах хат намальовані розетка або кільце, біля якого написана дата побудови і написи "мир всьому дому" або "во славу Господа" або інша молитва.

На зовнішніх стінах рисунки у вигляді зиґзаґів і крапок (вапном) - вказівка парубкам на те, що в хаті є дівка на виданні. Біля дверей збоку прикріплена глиняна посудина зі святою водою.

Землеробство - основне господарське заняття поляків. Сіють жито, пшеницю, овес, ячмінь. Садять картоплю, боби, горох. Займаються дбайливим прополюванням молодого поля. Ремесла: ковальство, теслярство, мірошництво, бондарство, лісосплав, гончарство, городництво.

Характер. За Є. Водовозовою, поляки - чесний народ, не крадуть. Але у панів можуть брати все, що погано лежить, з лісу, поля, бо вважають панів великими ледарями - крадіжка в них розглядається як молодече геройство. Поляки дуже набожні, але ця набожність виявляється більше як зовнішня ознака, аніж внутрішня потреба. Хрестяться, попередньо вмочивши пальці у посуд зі "свяченою водою", що стоїть чи висить біля дверей. Це залишки язичницького звичаю, який перейняли католики.

Поважність і ввічливість: куми говорять один одному "ви", якщо перейде на "ти", то це для того, кого так назвали - велика образа. Старшим кажуть "ви" постійно, кланяються, знімають шапку при зустрічі. Особливу пошану також виявляють до ксьондзів. Релігійність християн іноді не заважає полякам займатися чаклунством, проклинати ворогів, сваритися й погрожувати. Гнівливість призводить до грубощів, нестриманості. Головний недолік поляків, на думку Водовозової, - п'янство. У вихідні на дорогах багато п'яних. Жінки біля корчми часто сварять чоловіків, не можуть їх витягти з-за столу.

Музичність - характерна риса поляків, повага до музикантів, щедрість в оплаті праці музик, особлива допомога. Веселість, дотепність, винахідливість - визначні риси характеру поляків. Поляк любить спілкування з однодумцями, веселий гурт, бенкетування, музику, танці, пісні. Діє швидше під впливом серця і почуття, ніж розуму. Запальний, дуже швидко збуджується, в пориві злості може бути жорстоким, коли його образять чи заторкнуть його честь, але любить похвалу і захоплення його талантами, лестощі - тому часто його можуть обдурити нещирістю. Він швидко заспокоюється, прощає образу. Поляк завжди високої думки про свої достоїнства, часто вважає для себе можливим те, що неможливе.

Він здатен до напруженої діяльності заради ідеї, забувши про сон, відпочинок. Водночас може кинути справу незакінченою, якщо збайдужів до неї. Відомо, що й найясновельможніші пани сварилися між собою і викликали на поєдинок, але через деякий час на бенкетах мирилися й прощали один одного. Така непостійність характеру дається взнаки і в політичному і в сімейному житті: "Таким ми його бачимо в галузі політичної діяльності: то з гарячковим блиском в очах виголошує він блискучі проповіді, наснажені такою відвагою, мужністю, силою й сміливістю, то стає більш, ніж слід податливим, поступливим, боязким, навіть улесливим. В історії польських війн є приклади захоплюючої лицарської відваги й хоробрості, але бували випадки, коли все польське військо без бою розбігалось по лісах і кидало зброю" (там же, с. 106).

Гостинність поляків, як і у всіх слов'ян, не має меж - він часто заради доброго товариства віддасть усі свої запаси, живе понад свої доходи, через те часто потрапляє в залежність. Однак, природжена зневага до скупості, глитайства свідчить про те, що поляки здатні на самовіддану працю заради ідеї національного блага. Поляки люблять у всьому тримати першість, навіть, якщо це стосуватиметься не досить достойних речей (напр., пияцтва). Люблять сперечатися з приводу родовитості, переважно на бенкетах. Велика вразливість і любов до батьківщини - ось головні риси характеру поляків.

Громадський устрій ХІХ ст.. Солтис - очолював общину і користувався повагою навіть серед найстарших членів общини. Він вирішує сварки між громадянами, наказуючи винуватцям внести певну суму на церкву. Солтис оповіщає всіх громадян про збори. Посилає "кракулю" - дерев'яну дошку, на якій написано час зборів. Тоді ця дошка передається найближчим сусідам і так обходить усе село, повертаючись до солтиса. Цей патріархальний звичай існував ще в кінці XIX ст.

Пруська Польща (землі поляків, що були під впливом Німеччини) веде першість у землеробстві й промисловості. Галичина - відстала в цих відношеннях. Між поляками й німцями постійна прихована й неприхована ворожнеча. Німці завжди прагнули онімечувати слов'ян. Кількість безземельних поляків зростає, бо часто вони намагаються продати своє майно, щоб одразу отримати необхідну суму для переїзду в Америку, або починають брати в борг у євреїв, а згодом віддають проценти, втрачаючи свої землі, стаючи жебраком.

В цьому винні державні порядки, бо держава не дає на вигідних умовах селянину кредитів, і він вимушений звертатися до євреїв. Але в тих районах Прусії, де земля родюча, поляки живуть в достатку. Еміграція польських селян набула великих розмірів переважно через бідність і уряд не може нічим зарадити. Пруський уряд утискає польські національні рухи - і це також є причиною еміграції.

Якщо в Галичині поляки самі пригнічують русинів, то в Познані і Західній Прусії вони позбавлені можливості вчитися польською. Так в ІІ половині XIX ст. було ряд приписів усім школам викладати німецькою мовою: "приватне навчання польської мови може бути дозволене тільки тим учням, які закінчили два класи початкового училища і які вже мають задовільні успіхи у вивченні німецької мови"... "відділення для польської мови, що існують при перших двох класах, підлягають закриттю"... "польські вірші й пісні безумовно забороняються"... "треба строго слідкувати за тим, щоб навчання польській мові не йшло в ущерб навчанню іншим предметам"... "Забороняється вчити польської мови тих учнів-німців, яким це загрожувало б ополячуванням. Так само слід заборонити вчитися по-польськи і учням-полякам, які не показують належних успіхів у навчанні".

В 1885 р. пруський уряд створив "колонізаційну комісію", яка скуповувала всі землі і заселяла їх німцями. Для цього було асигновано 100 мільйонів марок. Через два роки поляки створили свій "спасательний банк" - національне підприємство.

Посилився польський міщанський клас. Якщо німецький ремісник одружувався з полькою, він неодмінно полонізувався. Польські товариства, спілки приходили йому на допомогу, вони допомагали полякам купувати товари дешевше, кращої якості, а кожен німець завжди практичний; чисельні родичі його поважали і він змушений був рахуватися з оточенням. Кріпосне право в Польщі скасовано в 1848 році.

В кінці XIX ст. в князівстві Познаньскім було створене "Товариство народних бібліотек", засновано понад 150 читалень, налагоджено продаж польських книг. Просвіта підняла рівень національної свідомості. Поляки знають, що свої землі не слід продавати німцям, вони вміють розрізнити, хто їх друг, а хто ворог. Самі німці писали в своїх газетах, що коли справа так піде і далі, то поляки скоро визволяться від німецького впливу.

В кінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. відбулися значні переселення поляків в Україну. Так, найбільше їх було в цей час у Львові (50,3 % всього населення) та в інших Західних областях. Під час Першої світової війни 1914-1918 рр. в Україну переселилось близько 1 млн. поляків-біженців. За переписом 1926 р. поляки займали третє місце за кількістю серед інших національних меншин (після росіян і євреїв).

Можливо саме близькі контакти поляків з українцями, зокрема, у Львові є причиною їхнього одночасного руху національного відродження. Львівський університет, в якому вчилося й багато поляків, став осередком відродження національних культур і релігії Предків. Так, польські діячі Ян Стахнюк, Б. Трентовский, А. Чарновский, А. Вацик та ін. стали основоположниками відродження польської етнічної релігії й у 1937-39 роках створили об'єднання "Задруґа" у Польщі. Саме в цей час у Львівському університеті навчався і наш український основоположник відродження Рідної Віри, професор Володимир Шаян, автор знаменитої книги-раритету "Віра Предків Наших", яка вийшла друком лише в 1987 р. вже після його смерті.

В 30-х роках ХХ ст. у Львові працював видатний польський фольклорист і етнограф, дослідник української старовини Зоріян Доленґа-Ходаківський, який був натхненником для поетів і науковців, об'єднаних навколо журналу "Жевонія". Адам Чарновский у своїй праці "Про слов'янщину перед християнством" у 1918 р. відверто заявив, що умовою відродження Польщі є її повернення до власної Прапольської віри. Етнічна віра поляків відроджується і нині, створюються громади рідновірів по всіх реґіонах Польщі, особливо в Кракові, Вроцлаві та інших містах і селах. Активно працює в напрямку інформації людей про етнічну віру й шкідливість католицтва видавництво "Топожел", яке очолює Здзіслав Словіньский. За останні роки вони вже видали основні праці Яна Стахнюка, Антоні Вацика та ін. Нині польські рідновіри видають часопис "Stragona Lechia" і називають себе лехітами на відміну від "поля-католік".

Етнічні звичаї поляків

Польська народна легенда розповідає про трьох братів Чеха, Леха і Руса, які мандрували багато віків тому. Лех осів там, де побачив білого орла в гнізді. Так і виникло місто Ґнєзно у Великопольщі. Чех помандрував на південь, а Рус - на схід.

Побут: їжа, житло, одяг поляків дуже різноманітні, залежно від держав, де вони проживають - в Познані, Зах. Прусії, Австрії чи Пруській Сілезії. Але характер поляків, їх обряди, розваги, ставлення до духовенства, панів, - скрізь однакові.

Мазури-лютерани (поляки східної Прусії) так пристрасно захищають свою віру, що навіть перевершили в цьому німців, котрі загалом дуже спокійно ставляться до релігії. Всі інші поляки - католики, дуже набожні. Ще Водовозова помітила: "Правда, відносно релігії у поляків відчутно більше язичництва і забобонів, ніж істинно християнських понять, - найбільше впадає в око їхня любов до зовнішнього блиску, пишних урочистих церемоній, ходів,, до блискучої церковної служби..." (там же, с. 110). Кожне село має свого покровителя: св. Флоріана, Станіслава, Казимира, але перед Дівою Марією благоговіють усі. Виконують усі церковні обряди, свята, сповіді, пости... В церковних ходах кожен вважає себе щасливим, якщо йому дадуть нести якусь ікону чи хоругву. Даремно вважають, що поляк благоговіє перед ксьондзом. Кожен добре знає грішки свого священика, але підсміюється з нього. Польське весілля - цілком складається з язичницьких обрядів, а церковне вінчання вважають за другорядний обряд. Забобони живуть довго. Напр., щоб водились бджоли, пасічник йде сповідуватися, а коли дадуть причастя, він не їсть, а тихенько витягає його з рота і несе бджолам. Хоча поляки віддані переважно зовнішньому боку своєї релігії, однак до всякої чужої віри ставляться з презирством.

Повір'я: якщо зустрінеш ксьондза, то не буде успіху в справі по якій вирушив. Щоб уберегтися від цього, треба вслід ксьондзу кинути пучок сіна, соломи, або якусь ганчірку. Якщо ксьондз, запрошений на обід до селянина, не приходить, то це вважається зневагою і викликає загальну ворожнечу всього села. Як до пана, так і до ксьондза селяни ставляться однаково, виявляють до них чисто зовнішні знаки поваги, хоча і знають про всі їхні гріхи й недоліки. Побутує приказка: "Підлога в аду вимощена панами, а стеля - дурними ксьондзами". Про ксьондзів також судять по-різному: "цей бере по-божеськи", а "цей готовий і шкуру здерти", хоча існують певні тарифи щодо церковних треб.

Однак, ксьондзи вміло грають на самолюбстві та марнославстві селян, і ті платять їм більше. Існує забобон: чим більше заплачено за обряд шлюбу, тим краще житимуть молодята і т. под. Найтиповішим танцем є краков'як.

Різдвяні святки. На Різдво у костелах випікають прісні коржики різного кольору: білі, жовті, рожеві (облатки) і розвозять по хатах. Далі з ними здійснюють язичницький обряд: господиня роздає по маленькому кусочку "облатки" кожному, хто присутній у хаті, що символізує, що господиня ділитиме з усіма хліб-сіль впродовж усього року. Всі бажають усім благ. Потім стіл посипають сіном, накривають скатертиною, в кожному кутку хати ставлять по снопку хлібних злаків. "Вечеря" починається з мигдалевого супу і складається з 9 страв, переважно рибних (лин з капустою, кльоцки з медом і маком). Особливо подається довга булка, прикрашена плетінкою. Після "Вечері" молодь починає гадання: витягують з-під скатертини солому, колосся і гадають за ними. Інші виготовляють з облаток зірку й підвішують її до стелі, ставлять ялинку, прикрашають її горіхами, пряниками, і яблуками, вішають її під стелю - це називається "сад". Потім на 26 грудня (католицьке св. Стефана) йдуть у ту хату, де "сад" колядувати. Тут вони після колядок обривають той "сад". Солому, що була під скатертиною, дають худобі, а снопи ставлять на засіяне поле для врожаю. Католицтво тут внесло свою "моду" ставити "ясла" - рід вертепу на біблійну тематику. На Водосвяття ходять із "звіздою" музиканти.

Сучасні поляки не є особливо набожники, як скажімо болгари, однак звичка відвідувати костел на свята настільки міцно прижилася, що важко достукатися до їхньої етнічної слов'янської душі. Однак, свідомі передові поляки, що є просвітителями, не втрачають надії на пробудження сонних. Так, Сташко Потжебовский пише: "Рідна Віра це релігія радості, обожнювання природи і святості праці. Ця радість виявляється в погожих обрядах і творчості, де гарним є об'явлення Божественності і краси природи. Боги обдаровують нас красою, одночасно відкриваючи Добро і Правду. Живучи згідно з порядком природи, спілкуючись з її красою, ми віддаємо честь Богам. А ставання на коліна, биття поклонів, покірливість і страх - це справжнє виродження" (Сварог, 2000, вип. 10).