Ромни - древнє місто

1. Яка назва вашого населеного пункту? Чи існує у побуті (окрім офіційного) місцеве чи давнє найменування

Ромни -- місто в Сумській області у Посуллі, розташоване на високому плато, що омивається з трьох боків водами рік Сула і Ромен.

Первісна дорадянська назва міста - Ромен, тотожна назві відомої квітки.

За легендою назва міста походить від квітки ромашки, або "роменцвіту", яка в ті часи суцільним килимом вкривала родючі чорноземи Посулля.

За іншою версією топонім Ромен виник як похідний від назв Рим, Римово, Румно. Наприклад, у «Слові о полку Ігоревім» знаходимо: «Се у Риме кричат под саблями половецькими».

Краєзнавці Ромен зазначають, що і в довоєнний час археологи пов'язували літописні згадки про Рим, Риме, Римне з існуванням на той час іншого населеного пункту. Подібні топонімічні назви, зазначають дослідники, зустрічалися на цій території, в тому числі й у Посуллі. Але останні археологічні розвідки та обстеження цих об'єктів не підтвердили гіпотези щодо існування іншого міста з подібною назвою.

Існують й інші припущення, які більше тяжіють до народної етимології, ніж наукових вислідів.

До джерел, в яких не тільки згадується назва міста, а й подаються спроби її розшифрування, відносимо насамперед дослідження І. О. Курилова.

Дослідник зазначає, що ще до нього знавці та пошановувачі історії рідного краю (Арандаренко, Терещенко} цікавилися походженням назви.

Автор подає й припущення, висунуті ними. Наприклад, останній з них доводив, що колись місто називали «Римонь, Римовымъ», а потім перейменували в «Римны-Ромны». І. О. Курилов досить переконливо, спираючись на історичні факти, спростовує подібні твердження. Пропонуючи власну гіпотезу щодо тлумачення назви міста, він стверджує, що назву свою Ромен (саме на такій формі топоніма зосереджує увагу автор) одержав «оть рЪки, на устье которой онъ построень, а рЪка названа так вероятно еще раньше св. Владимира, от растЪнія, водящагося и теперь въ изобилии на правом берегЪ ея, подобного большой ромашке, которое до сЪго дня вь простонародье называется «Романъ» или «Роменъ».

А. Шафонський в «Описаний Малоросии» подає подібні міркування: «... Река Ромен, по которой город своє название имеет...». П.М. Бодянський в «Памятной книжке Полтавской губернии» згадує назву міста як Ромен. В. П. Семенов слушно зауважує: «Ромны (или правильнее Ромен)...». Крім цього, існує багато документів, в яких зафіксована саме назва Ромен.

Історичні розвідки дають підстави стверджувати, що в більш пізніх літописах та документах скрізь уживається найменування Ромен, яке проіснувало до середини минулого століття. Починаю чи з другої половини XIX ст. і до 30-х років XX ст. вживається дві назви -- Ромен і Ромни.

Місцеві краєзнавці, наприклад Г. Діброва, схильні вважати, що назва Ромни -- неправильна, витворення її як з погляду історичного, так і мовознавчого науково не виправдане.

До того ж слід наголосити, і нині назва Ромен також функціонує, щоправда не в самому місті, а в околишніх селах, зокрема спостерігається переважання в усному народному мовленні й найбільше у старожилів таких конструкцій, як «повернувся з Ромна», «поїду до Ромна» тощо. Це мовне явище зафіксоване як досить поширене у більшості сіл Недригайлівського та Липоводолинського районів.

Цікаво, що в художніх творах, зокрема в Т. Г. Шевченка, який у свій час відвідав Ромен, зустрічаємо вживання топоніма саме в давній його формі:

Та що ви думаєте, польський

Або хазяїн той московський?

Не та ловись! Журнал Ре ву!

Чи те... Ла мод, -- купив для Паші

Вторік у Ромні («Москалева криниця»).

І книжечок з кунштиками

В Ромні накупила («Княжна»).

Отже, давня назва міста, що дійшла до нас як офіційна, -- Ромен. У цьому випадку слушним буде зауваження С. Б. Веселовського, який досить доречно зазначав з цього приводу: «Можна сказати у вигляді загального правила, що чим старіший топонімічний термін, тим більше вірогідності, що він дійшов до нас у зміненому, або в перекрученому вигляді».

Чому ж Ромен згодом стали іменувати як Ромни? Це питання до нинішнього часу також залишається нез'ясованим, хоча дослідники пояснюють, що «така трансформація назви походить від польського звучання назви «Румно». Польська назва «Румно» зустрічається в древніх польських джерелах; вона була характерна для поляків у період їх панування в місті. У результаті подальшого перекручення назви російськомовним людом виникла і утвердилась історично неправильна назва Ромни. Ця назва зачепилась за містом і в офіційних документах царського уряду, починаючи з середини минулого століття. Виникла вона, як припускають, за аналогією до інших назв, уживаних у формі множини (Дубни, Ливни тощо). На нашу думку, найпереконливішим є той факт, що топонім Ромен походить від однойменного гідроніма. Таке припущення переконливо підтверджується С. Б. Веселовським, який, спостерігаючи за процесом творення назв населених пунктів, установив таку закономірність, яка досить важлива для нас: «Топографічні терміни, наприклад назви річок, набагато старіші, ніж назви поселень», а також О.Орловим, який зазначав, що слов'яни, «говорячи про місцевість, на якій проживають, говорять про річку, називають її ім'я. А коли приходиш до неї, там виявляється й поселення... і завжди з тією ж назвою, що й річка... У питанні про навколишнє середовище головне річка: вона своїм переважним значенням заступає все, у ній вся справа. Біля неї може бути поселення, більше чи менше, його може зовсім не бути -- але це справа другорядна, головне річка. Якщо поселенця є, то воно не має своєї назви, а завжди носить ім'я річки».

Науковий інтерес викликають також міркування, пов'язані з обґрунтуванням назви самої річки. О. С. Стрижак, наприклад, виводить назву від romys -- «тихий», «річка з тихою течією». Виведення гідроніма Ромен від назви квітки, на наш погляд, більше тяжіє до народної етимології, аніж наукового обґрунтування. Хоча словники В. Даля, М. Фасмера, Б. Грінченка засвідчують існування лексеми роман (ромен) як назви квітки, проте це аж ніяк не дає підстав безапеляційно брати до уваги подібні висновки.

Окрім інших, поглядів щодо утворення найменування Ромен, варто зазначити, скажімо, й такі, як виведення топоніма Ромен від імені Роман, ужитого в множині; або ж міркування археолога Д. Самоквасова про те, що ойконім Ромен безпосередньо пов'язаний з назвою міста Рим, яку в часи сивої давнини принесли на нашу землю італійські купці.

На противагу загальноприйнятим гіпотезам можна висунути ще одну, пов'язану з існуванням слова раменьє, яке не відоме ні сучасній українській, ні російській мові. Г. П. Смолицька зазначає, що в минулому воно було досить широко розповсюджене у тій місцевості, де ріс ліс. Дослідниця наводить такі приклади: місто Раменська в Московській області, поселення Раменка -- у Володимирській, Рамешки -- у Вологодській, Романьє -- в Івановській області та. ін. У минулому слово раменьє мало багато значень, і всі вони були пов'язані з лісом та поселенням поблизу цього лісу. В. Далем зафіксовані такі значення слів рамень і раменьє: «ліс, розташований поблизу поля»; «змішаний чорноліс»; «густий дрімучий ліс, де є розорана місцевість»; «лісова непрохідна глушина, де на галявині є. розчищене місце і поселення»; «розчищена площа на сухому високому Місці в лісі». Лексемі раменка властиве .значення «острів, клин, лісу смуга однорідного лісу». Цілком припустимо, що топонім Ромен може мати щось спільне зі значенням апелятива раменьє.

Як бачимо, встановлення першовитоків топоніма Ромен-Ромни -- досить складне і проблематичне завдання, яке аж ніяк не може бути вирішене однозначно. І, можливо, ключ до пізнання істини слід шукати не в протиставленні народної етимології науковій, а на їх перетині.

2. Що вам відомо про походження вашого міста і його назву ( в документі та розповіді старожилів)

Здавна цю місцевість облюбували люди. Їх перші сліди діяльності відносяться до пізнього палеоліту за 30-15 тисяч років тому. В 8-10 столітті тут існувало сіверянське поселення "Монастирище", з якого 1100 років тому виросло місто - фортеця Посульської оборонної лінії., що впродовж віків захищало південно- східні кордони Київської Русі.

Близько 1185 року половецький хан Кончак після перемоги над князем Ігорем захопив всі фортеці Посольської лінії, а в 1239 полчища Батия повністю зруйнували місто. Але попри всі незгоди і лихоліття вистояв, зберіг своє лице Ромен. Овіяні славою ратні подвиги роменців в боротьбі за незалежність України в 17-18 ст. У Визвольну війну 1648-1654 рр. роменці одні з перших вступили до війська Богдана Хмельницького. Через Ромен пролягав шлях московських послів до України та Переяслава.

Саме в Ромні взимку 1707 року знаходилась ставка війська гетьмана України I.Мазепи і шведського короля Карла XII під час російсько - шведської війни, в ході якої вирішувалась доля Незалежності України. Про героїчну історію Ромен свідчить і древній герб міста. Так Роменська Міська ратуша ще з по давніх часів мала печатку, на якій було зображено хрест що стоїть на могилі, як символ мужності, стійкості захисників міста, яким було притаманно "стоять на смерть ", "до хреста".

Хоча Ромен мав статус сотенного міста, але фактично з 1714 року став адміністративно - політичним центром Лубенського, а згодом Миргородського полку. Вигідне географічне розташування не перехресті важливих міжнародних торгових шляхів сприяють процвітанню міста в 18-19 століттях як провідного економічного, культурного центру Лівобережжя, торгової столиці України Російська цариця Катерина II засновує в Ромні головну тютюнову контору.

До середини 19 сторіччя в місті відбувається славетний Іллінський ярмарок, на який з'їжджались до 120 тисяч чоловік, а товарообіг сягав 10 млн карбованців. Іллінський ярмарок за своїм значенням в Російській імперії поступався тільки Нижегородському.

До міста в 1874 році прокладається Любаво-Роменська залізниця, яка з'єднала Лівобережну Україну з Балтійським морем і сприяла значному економічному зростанню регіону. В Ромні засновується один із перших в Україні механічний завод.

Ромен як повітовий центр в різні роки підпорядковувався Чернігівському намісництву, Малоросійській, Полтавській губерніям. В 1923-1931 рр. Ромен - центр округи, згодом районний центр Чернігівської, а з 1939 року - новоутвореної Сумської області.

Нечуваних страждань було завдано роменцям в роки революційних потрясінь та двох світових війн. Після дворічної фашистської окупації Ромен було визволено 16 вересня 1943 року 163-ю Роменсько-Київською та 167-ї Сумсько-Київською дивізією. Тисячі роменців за роки війни нагороджені орденами і медалями, 16 стали Героям Радянського Союзу, серед них: легендарний розвідник К.Гнідаш, командир полку Г. Леньов, що викликав вогонь на себе при форсуванні річки Одер. В роменському небі в 1941 році вперше в світі був здійснений повітряний таран жінкою-льотчиком К.Зеленко, яка посмертно отримала звання Героя Радянського Союзу тільки через 20 років.

З 1962 року Ромен - місто обласного підпорядкування, до нього впливаються навколишні села: Засулля, Лозова, Процівка.

Ромен зберіг славу культурно-мистецького і духовного центру Посулля. Саме тут на початку XIX століття відкрилося одне з перших в Україні повітових училищ. До революції в місті діяли комерційне, духовне, реальне училище, жіноча гімназія. Впродовж XIX - на початку ХХ століття місто мало три драматичні театри, капелу ім. Леонтовича, 12 православних церков, костел, 4 синагоги, публічну бібліотеку.

Про багатовікову історію Ромен свідчать численні пам'ятники. Серед них: перший в світі монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку, побудований роменцем, всесвітньо відомим скульптором і кінорежисером Іваном Кавалерідзе на згадку про перебування Кобзаря на Роменщині, монумент Матері героїні Олександрі Деревській, яка всиновила і виховала 48 дітей сиріт різної національності; пам'ятники останньому кошовому Запорізької Січі Петру Калнишевському та легендарному командарму часів громадянської війни Івану Федьку.

Від минулих віків збереглися визначні архітектурні ансамблі: Святодухівський собор, Міська дума, реальне та духовне училище, земська лікарня, археологічні пам'ятки.

В економічному відношенні Роменський район є переважно сільськогосподарським. Досить розвинута і місцева промисловість. У зв'язку з відкриттям нафтових та газових родовищ, тут за декілька останніх десятиліть інтенсивно розвивається нафтогазовидобувна промисловість. Перша нафта була отримана в 1937 році під час буріння на Роменському куполі. Історично так склалося, що розробкою роменских родовищ займалися спочатку НГВУ «Полтаванафтогаз», а потім роменський і охтирський нафтопромисли утворили НГВУ «Охтирканафтогаз». Тому жителі роменського району отримують мінімальну пользу від видобутку роменської нафти. На території роменського району знаходяться два цехи по видобутку нафти і газу (ЦВНГ№3 Артюхівка і ЦВНГ№4 Анастасіївка), які проводять розробку таких найбільших родовищ: Анастасіївське; Південно-Панасіївське; Східно-Рогінцівське; Велико-Бубнівське; Артюхівське; Коржівське; Видобуток ведеться фонтанним, газліфтним та механізованим способами. В середньому свердловини пробурені глибиною від 3000 м. до 5200 м. Потужність нафтогазоносних пластів змінюється від 2 до 20 м. Нафтонасиченість складає у середньому 83%. Більшість родовищ знаходяться на кінцевій стадії розробки. Як виняток, можна говорити про Сх-Рогінцівське родовище, на якому знаходяться фонтанні свердловини та свердловини обладнані електро відцентровими насосами з дебітом більше 100 тон в сутки. В склад цеху №3 входять такі технологічні установки: Артюхівська УНТС, ГЗУ-1(газліфт) Артюхівка, В. Бубнівська ОГЗСУ, ГЗУ Житнє, ГЗУ-3 В.Бубни, ГЗСУ Коржі, ГЗУ-1 Коржі. Експлуатаційний фонд свердловин ЦВНГ №3 складає близько 100 нафтових і газових свердловин. Декілька свердловин знаходяться в бурінні. Середньомісячний добуток нафти станом на 2008р. по ЦВНГ №3 близько 45000 тон.

3. Чи мають назву окремі частини поселення, вулиці тощо, відомі вам давні назви цих об'єктів

Чарують око і ваблять розмаїтою веселкою міські бульвари та затишні алеї в міському парку.

Околиці міста мають окремі назви, що походять з давніх давен - Засулля, стара назва Посулля, розміщується за рікою Сула, з протилежного боку - Процівка, також Лозова, Каховка та Новолозовка.

Одна із вулиць, що має найдавнішу назву - це вулиця Коржівська, яка в радянські часи мала назву Карла Маркса і лише нещодавно їй була повернута стара назва, вулиця Леніна теж перейменована на вул. Соборну.

В центрі міста, на однойменному бульварі, знаходиться міський парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченко, перед входом парк розміщується пам'ятник знаменитому Кобзарю, створений не менш знаменитим скульптором, уродженцем м. Ромни - І. Кавалерідзе.

За давньою легендою, за часів Ільїнського ярмарку, на якому бував Т.Г.Шевченко, пам'ятник йому установлений саме на тому місці, де зупинявся на ночівлю уславлений поет. Що ж можливо це так. З часів проголошення незалежності України, на площі ім. Т.Г.Шевченка, проводяться урочисті події - мітинги, концерти та просто виступи.

4. Чи знаходяться поблизу вашого населення городища, вали, земляні укріплення і як вони йменуються

Старі Ромни були укріпленим поселенням на городищі давньоруського Ромна (вперше згаданого в «Повчанні» Володимира Мономаха своїм дітям під 1096 роком, у якому розповідається про виправу князя проти половців), а Нові Ромни були передмістям.

Хоч Ромни як населений пункт вряди-годи згадуються в документах ХV-ХVІ століть, але про тогочасні укріплення достеменних відомостей немає. Можна гадати, що вони були традиційними - дерев'яно-земляними.

РОМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХVІІ - ХVIII СТОЛІТТЬ відома з 1604 року, коли Ромни (Ромен) разом із розлогими теренами Посулля захопили князі Корибут-Вишневецькі.

Дводільна фортеця, збудована за часів Михайла Вишневецького, складалася з невеликої цитаделі - замку і загальноміських укріплень бастіонної системи, полігональних обрисів у плані, з шістьма бастіонами. Такою показана структура укріплень міста на мапах Г-Л. де Боплана середини XVII століття.

Прямокутний у плані з чотирма наріжними вежами замок займав вузький мисоподібний останець високого правого берега Сули, де в Х-ХІІІ століттях містився дитинець. Довжина замку досягла 250 метрів, ширина - від 50 до 100 метрів; на північному заході він сполучався вузьким перешийком з плато. Тут-таки була надбрамна вежа. Укріплення складалися із земляного валу й частоколу. На кутах, крім веж, замок, можливо, мав ще й невеликі земляні бастіони. Через ворота в східному пряслі валу можна було дістатися Сули. Від замку йшли переважно до річки численні підземні хідники («тайники», потерни, «слухи»). У середині XVIII століття в цих підземеллях переховувався ватажок повстанських загонів Семен Гаркуша. Згадані елементи давньої фортифікації досі не досліджувалися.

У 1632-1633 роках навколо Роменської фортеці розгорталися події російсько-польської війни: її здобули московські війська під командою воєводи Шеїна. Наступного року фортецю повернуто Речі Посполитій. При цьому місто й фортеця були так поруйновані, що їх довелося «осаживать вновь». Уріплення відбудовано, коли Ромнами володів Адам Казановський. 1644 року місто захопив князь Ярема (Ієремія) Вишневецький (1612-1651 рр.).

Після початку Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648 року Ромни стали центром козацької сотні Миргородського, згодом - Лубенського полку. На той час у складі загальноміської оборонної лінії були чотири надбрамні дерев'яні вежі, а оборонна огорожа складалася з сухого рову, земляного валу й дерев'яного частоколу. Польські війська, що вдерлися на Лівобережну Україну 1652 року, не змогли здобути приступом укріплення. Десь у цей самий час фортифікаційна структура ускладнилася, ставши тридільною: ще на початку XVII століття з'явився район нової забудови - Пригородок на східних схилах плато й частково на надзаплавній терасі. У середині століття для захисту Пригородка з півдня та півночі споруджено земляні вали з двома дерев'яними брамами.

У другій половині цього ж століття у зв'язку зі складними перипетіями військово-політичної боротьби в Гетьманщині фортеця поступово занепала, досить архаїчні вже па ті часи укріплення не модернізувалися. Їх не раз руйнували: 1663 року місто захопив і сплюндрував польський загін полковника Тележинського, а через п'ять років те саме зробили московські стрільці князя Ромодановського. Та найбільших нищень фортеця зазнала під час Північної війни 1700- 1721 років.

18 листопада 1708 року в Ромнах у районі теперішньої Базарної площі розмістилася штаб-квартира Карла XII, тимчасом як основні украінсько шведські військові сили дислокувалися поблизу Гадяча. Це стало приводом для підступної каральної акції Петра І. У середині грудня частина московської армії рушила на Гадяч. Довідавшись про це, 16 грудня Карл XII виїхав з Ромен до свого війська. Через два дні російський корпус під командою генерала Алларта, не зустрічаючи опору, зайняв Ромни і вчинив там криваву різанину. Згадка про неї є в Шевченковій містерії „Великий льох".

Згодом укріплення Ромен відбудовано. Насамперед реконструйовано загальноміську лінію укріплень: вона перетворилася на кронверк у формі неправильного шестикутника з п'ятьма п'ятикутними в плані бастіонами й одним чотирикутним. Бастіони містилися на кутах фортеці і вздовж західного фронту, де з напільної сторони, не було природних перешкод. Ширину сухого рову доведено до 10-12 метрів, профіль валу - до нормативного, на вершині валу лишився дубовий частокіл. Фортеця мала чотири дерев'яні надбрамні вежі із звідними мостами через рів: Пригородську, Монастирську, Микільську, Житянську. Характерно, що замок тоді вже не був цитаделлю, тож територію почали використовувати під гамазеї, цейхгаузи тощо.

У другій половині XVIII століття Роменська фортеця втратила своє стратегічне значення і потроху руйнувалася. У 1770-х роках розвалено надбрамні вежі, з 1785 - фортечні вали почали розкопувати для виварювання селітри. У зв'язку з переплануванням міста на засадах класицистичної регулярності в першій половині XIX століття всі лінії укріплень було знесено. Трасування їх можна простежити по сучасних вулицях: уздовж колишнього північного валу Пригородка тепер пролягають Червоний спуск і провулок Комарова, а по трасі загальноміських укріплень - вулиця Пушкіна і частково - Леніна. А замок зберігся у вигляді невеликого городища на південь від Базарної площі, з крутими схилами й без жодних ознак валів чи бастіонів. Це городище як дитинець давньоруського Ромна включено до загальнодержавного реєстру пам'яток археології.

5.Як іменуються близько розміщені до вашого населеного пункту поля, ліси, луги. Чому вони так називаються

На околицях міста розкинулось дві пам'ятки садово-паркового мистецтва - «Пивний ліс» і «Огнівщина».

Свою назву «Пивний», ліс отримав від місця свого розміщення - поряд з Роменським пивзаводом, який теж має давню історію. Відомо, що в цьому лісі до наших днів зберігся струмок з живильною водою, адже вода для виготовлення продукції пивного заводу береться з артезіанської свердловини глибиною близько 250 м та являється цілющою. В даний час тут пива не варять, в асортименті лише безалкогольні напої - лимонад, сітро, квас.

Назва «Огнівщина» - по народному роменці звуть просто «роща», походить від знаменитого мецената 19 сторіччя пана Огньова, який, щоб залишити про себе пам'ять посадив величезний парк із штучними озерами, з виходом до берегів ріки Роменка. Парк розрісся ще більше і в наші дні це ліс, який користується великою популярністю серед відпочиваючих.

Також величезну спадщину залишив Ромнам пан Бедюх який працюючи у місті нотаріусом обслуговував угоди «Ільїнського ярмарку» та цукрозаводчиків Терещенка і Харитоненка. На сьогоднішній день збереглася «бедюхова дача» - за містом, теж на мальовничих берегах, розміщений цілий комплекс - оздоровчий табір для дітей та підлітків «Вогник», який споруджений на основі літніх будиночків дачі знаменитого пана, обладнаний дитячий пляж з чистою та прозорою водою р. Роменки і все це знаходиться в самісінькому лісі. Чим не романтично.

Поблизу с. Анастасівка, де за часів Великої Вітчизняної війни, здійснивши героїчний подвиг, на своєму літаку розбилася знаменита Катя Зеленко, назване в її честь поле, де сталася ця жахлива трагедія.

На околиці міста, в районі Лозової, в дуже мальовничій місцевості один за одним ідуть яри з не менш цікавими назвами - Бутрюків Яр ( за прізвищем місцевого поміщика, що колись ним володів), Куций Яр (за повір'ям тут водилося багато зайців), Веселий Яр, Зелений Яр, а далі розміщений ялиновий ліс. Але нажаль до наших днів збереглася лише його незначна частина, оскільки наші люди дуже полюбляють прикрашати свої будинки натуральними ялинками на Новий рік та забувають скільки пройде років, щоб ця ялинка виросла та змогла “зеленими голками” оздоровити нашу вкрай зіпсовану атмосферу.

6. Які назви мають місцеві річки, озера, струмки, ставки, болота

Як відомо місто Ромни з трьох боків омивається ріками Ромен та Сулою.

Ромен, річка на Придніпровській низовині, права притока Сули (сточище Дніпра); довжина -- 111 км, сточище -- 1 645 км².

У заплаві Ромну в 1933 р. споруджено Роменську осушувальну систему для меліорації боліт та заболочених земель у заплавах рік Ромен і Торговиці; її загальна площа -- 14,100 га, (вона забезпечує використання 11900 га земель, у тому числі 2000 га орних.

Сумла -- річка, ліва притока Дніпра. Бере початок на Середньоруській височині, далі протікає Придніпровською низовиною, впадає в Кременчуцьке водосховище. Пересічна ширина річища -- 10--75 м. Пересічна ширина долини -- 1,5-8 км (найбільша -- 15 км). заплава -- частково заболочена, основне живлення -- снігове. Замерзає в грудні, скресає з кінця березня -- на початку квітня. Використовується для водопостачання; багата на рибу; в нижній течії (від Лубен) судноплавна.

Найбільші притоки: Терн, Ромен, Лохвиця, Удай (праві) і Сліпорід, Оржиця (ліві).

Не дивлячись на те, що підземний водний горизонт забруднений залізом, феноменом залишається те, що майже в кожному лісі можна знайти струмочки з цілющою водою. А ще, як говорять старожили, в с. Піски ( відоме в бувшому Радянському Союзі як місце проведення так званого «мотокросу») є джерельце з срібною водою, і дійсно проведені дослідження показали, що вода нагадує освячену та довгий час не псується.

А от на болота наша місцевість зовсім не багата, озера - майже всі - це штучно викопані громадою села в промислових цілях для розводу риби та купання відпочиваючих.

7. Як іменуються місця купання на річці, найбільш глибокі місця, звивини, коси, мілководдя тощо

В останні роки значно зміліла річка Роменка, тепер це облюблене місце купання дітей, навіть один із пляжів зветься «Лягушатником». Та ніхто ж і не проти, а батькам навіть зручно не треба хвилюватися за доньку чи сина, тому що там де води по пояс втопитися неможливо, якби ж тільки ріка не зміліла зовсім та не щезла з карти нашої місцевості.

Сула ж , «ріка для дорослих» пляж, що зветься «Берізки» один із самих мальовничих і водночас так близько розміщений до міста, тут в основному відпочивають городяни так скажемо «середнього класу». Більш заможніші, що мають авто полюбляють кататися на Бистрицю (так зветься місце Сули, де швидкість течії найшвидша), також глибокі місця ріки в селах Герасимівка, Пустовійтівка, Біловоди, Андіяшівка, Вощилиха тощо.

8. Чи є вашому поселенні нові найменування, що вони відображають? Чи вдалі вони

За часів незалежності України в місті з'явилися і нові найменування. Наприклад за попередній рік було перейменовано ряд вулиць міста - Леніна в Соборну, Урицького - тепер зветься Гетьмана Мазепи, Карла Маркса - Коржівська, Луначарського - ім. Калнишевського. Також знесено пам'ятник Леніну, залишився один п'єдестал, подейкують, що буде пам'ятник «новому герою». Знесений пам'ятник тепер знаходиться на території Роменського краєзнавчого музею.

Декілька років назад, 1 квітня в день гумору, в міському парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка установлений пам'ятник українській годувальниці - свині, з надписом «Від вдячних українців». Дуже полюбляють це видовище діти та туристи, особливо іноземці, що найбільше прагнуть побачити цей незвичний пам'ятник. А в місті мабуть немає такої дитини, яка б не сфотографувалася на фоні «годувальниці».

Всі ці зміни повинні б радувати, адже ми «рухаємося в Європу», але щось не радісно. Адже не покращилася екологія, не зменшилися шкідливі викиди лише через те, що вулиці називаються по - іншому, а пам'ятники, які нікому не заважають і для старшого покоління служать «святинею» зносяться і обливаються брудом. Можливо хтось не поділяє мою думку, але я вважаю, що як не крути, а все це наша з вами історія - історія міста, історія країни, і від неї нам нікуди не подітися.

Список використаної літератури:

1. М. Аркас « Історія України-Русі» - Одеса “Маяк” 1994р.

2. Д. Дорошенко “Нарис історії України”

3. Драчук В. Дорогами тисячоліть. - К., 1978.

4. М. Грушевський “Історія України - Русі”

5. “ Пам'ять століть ” №5 - 1997р.

6. Субтельний “Історія України”

7. Субтельний, Жуковський “Нарис історії України”

8. Записи старожилів міста та навколишніх сіл ( М.М. Ковган, К.Н. Бережна, М.А. Деревська, Г.М. Барановський, Ю.К. Василенко, О.М. Шевченко та інші)