Національний склад населення сучасної України

Міністерство освіти та науки України

Харківський національний педагогічний університет

ім. Г.С. Сковороди

РЕФЕРАТ

З народознавства

Національний склад населення сучасної України

Виконав

студент 33 групи

природничого факультету

Макєєв Сергій Юрійович

Перевірив

викладач народознавства

Жовтобрюх В. Ф

Харків, 2006

План

Вступ

1. Національна структура населення України

2. Особливості територіального розміщення національностей

3. Основні проблеми національних меншин та етнічних груп в Україні

Висновок

Вступ

Населення України, здавалось би, добре вивчене. В науково-популярній, науковій та довідковій літературі досить широко висвітлена його чисельність, віково-статева структура, трудові ресурси, міграції, міське і сільське розселення та інше.

Проте майже у всіх опублікованих раніше працях Україна, розглядалася як складова і невід'ємна частина колишнього Радянського Союзу, а праці з територіальних проблем міжнаціональних відносин та етнічної структури населення практично не друкувалися. Та й статистичні органи публікували дуже скупі відомості щодо характеристики населення за його національною ознакою. Саме тому висвітлення широкого спектру сучасних національно-територіальних проблем населення набуває особливої актуальності. Слід зазначити, що для цього вже створюються певні позитивні передумови і республіка здобула незалежність, її статистичні органи почали опрацьовувати матеріали перепису 1989р. з урахуванням багатьох аспектів демографії, зайнятості, розселення. Це в свою чергу сприяє формуванню незалежної інформаційної бази для розробки науково обґрунтованої стратегії розвитку України та її регіонів в умовах значних міжетнічних проблем. Залучення цих матеріалів офіційної статистики полегшить також розробку економічних і соціальних прогнозів щодо широкого кола питань.

У своїй роботі я намагатимусь дати уяву про національний склад населення, розміщення українців та національних меншин по областях України.

1. Національна структура населення України

Україна - одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідає шосте місце на континенті. Її населення становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР-51,7 млн. осіб.

Населення України різноманітне за своїм етнічним складом. Крім українців, значний відсоток становлять інші східнослов'янські народи (росіяни і білоруси), а також євреї, поляки, чехи, словаки. З інших етнічних груп найчисельніші народи романської мовної групи (молдавани, румуни), греки, угорці, а також татари, гагаузи. За даними всесоюзного перепису населення 1989 р. в Україні налічувалося 72,7% українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8%білорусів, 0,6 молдаван, по 0,4% поляків і болгар,2,7% представників інших національностей.

Українці.

Українці - основне населення держави, один з найбільших народів Європи, другий за чисельністю слов'янський народ.

Із 44,2 млн. українців, які проживали у 1989р. на території колишнього СРСР, на Україну припадає основна маса - 37,4 млн., або 84,8%. За останні десятиліття чисельність українців у країні зросла на 930 тис., хоча їхня частка серед усіх жителів дещо знизилася, що пояснюється значною мірою, зниженням їх природного приросту.

Чисельне співвідношення між населенням основного етнічного масиву і їх діаспорних утворень постійно змінюється. Так, від 1719 до 1989 р. питома вага українців у сучасних межах країни зменшилась з 85,6% до 81,0%, а в країнах Західної Європи - з 6,6% до 1,1%.

Нині, як і раніше, більшість українців мешкає в межах основного етнічного масиву.

Помітно зменшилося співвідношення між сільським та міським населенням, зокрема у зв'язку з перетворенням окремих сільських пунктів у селища міського типу або об'єднання їх з містами.

На чисельність сільського населення особливо вплинуло падіння його природного приросту. Воно негативно вплинуло не лише на стан економічного і соціально-політичного розвитку України, а й на генофонд її народу, оскільки село було й залишається джерелом збереження і відтворення українського етносу.

За даними перепису 1989р. в Україні вільно володіє українською мовою 78% її жителів, для 32,8 млн. чол. вона є рідною; 7 млн. жителів республіки визначають українську другою мовою, якою вони вільно володіють. Таким чином, рівень мовної українізації становить 78%.

Росіяни

Друге місце за чисельністю в Україні займають росіяни-22,1%, або 11356 тис. чол. У міських поселеннях жило 29,0% усього міського населення, в сільських населених пунктах-8,2% усього сільського населення. Чисельність росіян у 4,2 рази перевищує чисельність представників усіх більше ніж 100 національних меншин, які проживають в Україні. Українці перевищують чисельність росіян у 3,2 рази і цей розрив поступово скорочується. Фактично росіяни перетворюються у другу за чисельністю та соціально-політичним і національно-культурним значенням націю, роль якої упродовж радянських років неухильно зростала.

Говорячи про чисельність росіян в Україні, треба насамперед зазначити, що вона впродовж останнього століття тут неухильно зростала.

Високий приплив в Україну етнічних росіян не можна оцінювати позитивно насамперед з точки зору національних інтересів Росії, потреб її народу.

Білоруси

Білоруси разом з росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність білорусів Україні становить 440 тис. чол. (1989р.), 0,9% населення республіки. Причому кількість білорусів поступово зростає. В довоєнний час на сучасній території їх нараховувалося 143 тис., в 1959р.-191 тис.,1970р.-386 тис., 1979р.-406 тис.

У 1989р. в міських поселеннях України проживало 349 тис. білорусів, у сільських 91тис. Частка білорусів серед республіки дорівнювала 1,0%, серед сільського-0,5%.

За кількістю білоруси посідають зараз трете місце серед етнічних спільнот України. За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на сьогодні займає четверте місце серед інших національностей. За кількістю зайнятих розумовою працею білоруси поступаються лише євреям та росіянам. Ця кількість становить 31,6%.

Пропорції керівників та управлінців у білорусів є дещо нижчими, ніж в українців, а також у росіян, і, особливо, у євреїв.

Згідно соціологічних досліджень, білоруська етнічна група за основними соціально-демографічними параметрами адекватно репрезентувала населення України.

Інші національності

Серед інших національностей, які мешкають на території України, найчисельнішу групу представляють євреї. Згідно перепису 1989р. в Україні налічується 486,3 тис. чол. Становлять переважно міське населення. В Україні жило (1989р.) 35,3% усіх євреїв колишнього СРСР. За наведеним показником республіці належить друге місце після Росії. Вага євреїв у загальній чисельності населення України скоротилася за 1959-1989 роки з 2,0% до 0,9%. У1989р. їх число порівняно з 1979р. зменшилося на 76,9%.

Загальна чисельність єврейського населення в світі-понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.

Найчисельніша в Україні етнічна група тюркського походження - кримські татари - на середину 90-х років нараховувала близько 250 тис. чоловік. Репатріаційний потенціал, за деякими підрахунками цього депортованого сталінським режимом становить приблизно 400 тис. чоловік.

У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989року, проживали більш як 2 млн. радянських німців (так їх названо в його матеріалах). З цієї кількості лише 39 тис. чоловік у 1989р. мешкало в Україні. Зараз цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кількість німців в Україні зменшується.

Серед інших національностей в Україні проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволзькі), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. угорців.

Україна належить до тих країн світу, котра має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення -сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.

2. Особливості територіального розміщення національносте

Останніми роками в науковій та науково-популярній літературі значна увага приділяється проблемам розселення українців поза межами своєї держави. Особливе місце серед цих видань займає атлас "Українці. Східна діаспора" (1993р.), де наочно проілюстровані складні процеси розселення українців у межах колишньої Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу.

Значно менше приділяється уваги проблемам розселення українців у межах своєї держави. Проілюструвати нинішній стан розселення українців в Україні якраз і покликана карта, складена на основі даних останнього перепису населення в 1989р.

В Україні проживає понад 37,4 млн. осіб української національності.

Українці розселені досить нерівномірно по території країни. Найбільша їх кількість в Київській (9,6% від загальної чисельності), Дніпропетровській (7,4%), Донецькій (7,2%), Львівській (6,6%), Харківській (5,3%) областях.

Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним чином високим рівнем урбанізованості та розвитку промисловості в вищезгаданих областях.

Більшість українців в Україні - це міські жителі (58,9%). Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюється диференціацією рівня урбанізованості областей.

Найбільша частка українців у загальній чисельності населення в західних областях країни, особливо в Тернопільській (96,8%), Івано-Франківській (95,0%), Волинській (94,6%), Рівненській (93,3%) областях. Найнижча частка українців у загальній чисельності населення спостерігається на Сході та Півдні країни: Крим-25,8%, Донецька область-50,7%, Луганська-51,9%, Одеська-54,6%.

Багатолітнє перебування України у складі Російської Імперії і Радянського Союзу супроводжувалось витісненням українських духовних цінностей, культурних традицій та мови. Це призвело до катастрофічного падіння національної свідомості українців, що проявилось у першу чергу в невизнанні української мови за рідну. Якщо в цілому по Україні 12,3% українців не вважає рідною українську мову, то в Криму ця цифра складає 47,4%, в Дніпропетровській області-40,4%, Луганській-33,7%, Одеській-25,85% і т. ін. В десятки разів цей показник нижчий у центральних і особливо в західних областях України.

У більшості областей (за винятком Закарпатської та Чернівецької), росіяни складають після українців другу за чисельністю групу населення, а в Республіці Крим - національну більшість (67,0%). Далі за питомою вагою росіян в загальній чисельності населення йдуть Луганська (45,0 %), Донецька (44,0 %), Харківська (33,0 %), Запорізька (32,0 %), Одеська (27,0 %), Дніпропетровська (24,0 %) області. Росіяни становлять 21 % населення Києва.

В Закарпатській та Чернівецькій областях росіяни складають четверту по чисельності національну групу (після угорців(100317 чол.) та молдаван(84519 чол.)).

Практично всі населені пункти України, де здавна проживали білоруси, мають змішаний етнічний склад.

Нині білоруси розселені досить рівномірно по всій території України. Для них характерним є, як правило, дисперсне розселення в усіх без винятку областях, причому на кожну з областей припадає по 3-4 % українських білорусів.

Білоруси живуть переважно в трьох районах - на Донбасі, в південних та східних областях. Найбільшу їх частку статистика фіксує в Донецькій області, де проживає 17,5 % усіх білорусів України, (в цілому на Донбасі - 25,0 %), в Луганській - 7% % (33,5 тис.). Далі йдуть південні області і Кримська (49,5 тис. ;11,4 %), Одеська (21,2 тис., 4,8 %), Миколаївська (14,5 тис., 3,3 %), Херсонська (12,6 тис. 2,9%).

Виділяються також придніпровська, центральна і східна частини України і Дніпропетровська (49,5 тис., 11,3 %), Запорізька (18,4 тис., 5,2 5), Харківська (22,9 тис., 5,2%), Полтавська (9,5 тис.,2,2%), Кіровоградська (9,6 тис.,2,2%), м. Київ (12,1 тис.,2,8%), Житомирська (8,4 тис.,1,9%), Сумська (6,4 тис.,1,5%), Черкаська (6,3 тис.,1,4%), Волинська (5,2 тис.,1,2%).

Переважна більшість білоруського населення нашої держави є жителями міст. Найбільш городян-білорусів відмічається в Донецькій (93,7%) і Луганській (92,9%) областях. Тільки в одній області - Рівненській сільські жителі серед білорусів становлять більшість (68,6%). Значна частина білорусів, які мешкають у сільській місцевості, спостерігається у Кіровоградській, Миколаївській та Полтавській областях.

Найбільше євреїв зосереджено в м. Києві (100584 чол. 20,7%), Одеській (69105 чол. 14,2%), Дніпропетровській (50095 чол. 10,3%), Харківській (48921 чол. 10,1%), Донецькій (28135 чол. 5,8%), Вінницькій (26200 чол. 5,4%), Житомирській (21749 чол. 4,5%), в Криму (17731 чол. 3,6%), Чернівецькій (16469 чол. 3,4%), Запорізькій (14361 чол. 3,0%), Львівській (14240 чол. 2,9%), Миколаївській (11910 чол. 2,4%), Хмельницькій (10243 чол. 2,1%), Луганській (8230 чол. 1,7%), Херсонській (7370 чол. 1,5%), Київській (7001 чол. 1,4%), Полтавській (6668 чол. 1,4%), Черкаській (6505 чол. 1,3%).

Близько 97% євреїв, що мешкають в Україні - міські жителі.

Певна частина німецького населення України продовжує мешкати компактними групами в місцях традиційного проживання (як правило, регіони Донбасу, Приазов'я, Північного Причорномор'я, Одещини, Миколаївщини). З 37849 чол. німці розселені в таких областях: Дніпропетровська (16,9%), Донецька (16,7%), Одеська (9,4%), Закарпатська (9,2%), Крим (6,2%), Запорізька (6,2%), Луганська (5,2%), Харківська (3,9%), Херсонська (3,8%), Миколаївська (3,6%), Житомирська (2,4%), м. Київ (2,1%), Київська (1,3%), Кіровоградська (1,8%), Львівська (1,7%), Черкаська (1,3%), Вінницька (0,8%), Чернігівська (0,8%), Рівненська (0,7%), Хмельницька (0,7%).

Таким чином, понад 50% усього німецького населення України мешкає на півдні - в Причорномор'ї та Приазов'ї.

Молдавани є переважно сільськими жителями. Перше місце за чисельністю молдаван належить Одеській області (144534 чол. 44,5% усіх молдаван України). На другому місці йде Чернігівська область (84519 чол. 26%), далі - Миколаївська (16673 чол. 5,2%), Донецька (13332 чол. 4,1%), Дніпропетровська (6636 чол. 2%), Крим (6609 чол. 2%), Луганська (5785 чол. 1,8%), Херсонська (5618 чол. 1,7%), Харківська (3746 чол. 1,0%), Запорізька (3428 чол. 1,1%), Вінницька (3377 чол. 1,0%), м. Київ (3186 чол. 1,0%), Полтавська (2737 чол. 0,8%).

Болгари мешкають тепер в Одеській (70,9%), Запорізькій (14,8%), Донецькій (3,1%), Миколаївській (3,0%), Кіровоградській(1,3%), Дніпропетровській(1,3%), Луганській (1,1%) областях.

Основним районом поселення угорців в Україні є Закарпаття. Тут зосереджено понад 95% всіх угорців. Це переважно сільські жителі.

Майже всі румуни (96%) досить компактно мешкають в Чернівецькій та Закарпатській областях. Це переважно сільські жителі.

Греки переважно мешкають у Донецькій області (84,9%). Невелика їх кількість розміщена в Криму (2,8%), Запорізькій (2,2%), Одеській (1,8%), Дніпропетровській (1,6%), Луганській (1,5%) областях.

Поляки переважно розселені в західній частині України - на Житомирщині (31,7%), Хмельниччині (16,7%), Львівщині (12,3%), у Києві (4,8%), на Вінниччині (3,1%), Донеччині (3,1%), Тернопільщині (3,1%), у Криму (2,8%), на Одещині (2,5%)

Кримські татари переважно мешкають в Криму та Херсонській області.

Гагаузи мешкають в Одеській, а також частково в Миколаївській, Донецькій областях, Криму, Луганській і Дніпровській областях.

Чехи в основному мешкають на Волині, а також у Львівській та Вінницькій областях.

Більшість словаків розселена в Закарпатті. Переважно в Криму мешкають кримчаки.

Перепис населення 1999р. має показати, якого характеру набувають демографічні процеси в Україні у нових умовах її розвитку на порозі двадцять першого століття.

3.Основні проблеми національних меншин та етнічних груп в Україні

Україна належить до тих країн світу, яка має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення-сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.

Згідно ст. 11 Конституції України "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України."

В статті 119 Конституції гарантовано, що місцеві державні адміністрації "в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин" забезпечують виконання державних і регіональних "програм їх національно-культурного розвитку". Крім того, в Україні не лише "гарантується вільний розвиток, використання і захист ... мов національних меншин" (ст. 10), а і "... право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних заклад або через національні культурні товариства" (ч. 5, ст. 53).

Закріплюється право на свободу об'єднання у громадські організації для захисту своїх прав і свобод, задоволення культурних та інших інтересів (ст. 36).

Юридичною основою етнополітики України є прийнятий Верховною Радою України закон "Про національні меншини в Україні." Законом гарантується право меншин на національно-культурну автономію, створення умов для відродження і розвитку їхньої культури, свободи творчості, доступу до надбань світової культури.

Культурно-освітні потреби національних меншин забезпечуються на основі використання всієї державно-громадської системи організації культурно-освітнього життя: державних органів культури та освіти, творчих спілок і товариств громадських об'єднань національних меншин тощо.

Особам з числа національних меншин та їхнім громадським об'єднанням гарантується право вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності за межами України.

Окремою статтею в законі зазначені шляхи вирішення проблем повернення в Україну депортованих у минулому з її територій народів.

Реалізуючи передбачене законодавством право на національно-культурну автономію, етнічні меншини відроджують свої мови, звичаї а традиції, розвивають мистецтво.

Нині в Україні зареєстровано близько 270 національно-культурних товариств, у тому числі 23 із всеукраїнським статусом. Станом на 1997 р. в Україні діяли 2940 шкіл з російською мовою викладання, 104 - з румунською, 64 - з угорською, 5 - з єврейською, 3 - з польською, 2 - з кримськотатарською. Загалом мовами національних меншин здійснюється в 15 % шкіл України. Крім того, 2339, або 11 % шкіл є двомовними.

При національно-культурних товариствах нині діє 60 недільних шкіл, в яких навчається близько семи тисяч дітей.

Набувають поширення нові типи навчальних закладів, зокрема болгарська гімназія в Одеській області, румуномовні гімназії в Чернівецькій області.

Список мов, які тепер вивчаються в загальноосвітніх, недільних школах і факультативах, поповнилися вірменською, гагаузькою, татарською, узбецькою та турецькою мовами.

У 15 ВУЗах країни готуються викладачі мови і літератури національних меншин.

Інформаційні потреби національних меншин задовольняють понад 1,3 тис. російськомовних газет та 60 газет мовами інших національних меншин.

Згідно закону "Про національні меншини в Україні", яким гарантовано збереження життєвого середовища у місцях історичного і сучасного розселення національних меншин, сьогодні повернуто історичні назви 27 населеним пунктам Закарпатської і 4 населеним пунктам Чернівецької областей.

Отже, на сьогоднішній день в Україні сформувалася певна правова база реалізації запитів національних меншин. За оцінками міжнародних експертів наше національне законодавство щодо регулювання процесів у сфері міжетнічних відносин є одним з найдемократичніших у світі.

Однак, аналіз соціально-економічного становища національних меншин свідчить про те, що не все ще у нас гаразд. Є суттєві відмінності в структурі трудового потенціалу (мається на увазі соціально-професійна, галузева і кваліфікаційна структура). Цей факт є потенційно етноконфліктогенним чинником.

Таким чином, забезпечення прав національних меншин і вирішення їх проблем, повинно бути одним із пріоритетів державної політики України в сфері регулювання міжетнічних відносин.

Висновок

Таким чином, аналізуючи національний склад населення України, можна зробити висновок, що , незалежно від кількості національностей, які мешкають на її території, населення взагалі відіграє значну роль в економічному і соціальному розвитку країн. Міграції населення забезпечують трудовими ресурсами регіони, в яких така потреба виникає. Виконуючі функцію відтворення людського роду, окремі вікові групи забезпечують приріст населення що є показником демографічної ситуації в країні.

За своїм етнічним складом населення України дуже різноманітне. Тому наша країна належить до поліетнічних країн. Аналіз складу населення згідно перепису 1989р. показує, що найчисельніша нація - українці - основне населення держави. Далі, за кількістю йдуть росіяни, євреї та інші етнічні групи.

Розселені вони по території України досить нерівномірно. Рівень урбанізації та розвиток промисловості зумовили географію розселення різних націй. Більша частина міського населення у східних промислових районах, і більшість сільського населення у західних регіонах.

Згідно юридичних законів, які діють в нашій країні, національним меншинам гарантуються різні права - політичні, культурні, освітні, інформаційні. Зокрема, всі ці права гарантовані Конституцією України, законом "Про національні меншини України". Однак, не все іще у нас гаразд не вирішені проблеми депортованих народів, виникають складніші з біженцями, у деяких регіонах не визначена мовна ситуація.

Тому вирішення цих питань, пов'язаних з забезпеченням прав національних меншин, повинно стати одним з головних напрямів державної етнополітики.

Література

Етнографія України: Навч. посібник/ За ред. С. А. Макарчука. - Львів: Світ, 1994. - 520 с.

Демографический энциклопедический словарь. - М.; Сос. энциклопедия, 1995.-608 с.

Євтух В. Б. Національні меншини - об'єкт державної етнополітики // Укр. геогр. журн. - 1997. - №3 с.3-9.

Ефимов С. Распределение населения Украины по национальным и языковым группам // Бизнес-информ . - 1997.- №16.- с.13-16.

Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів: Світ, 1994.- 472 с.

Міграція населення у 1991-1995 роках // Українське слово.-1995.-№11.-с.4

Наулко В.І. Динаміка етнічного складу населення України в XX столітті Укр. геогр. журн..-1997.-№2.-с.17-22

Наулко В.І. Етнічний склад населення України //Рад. шк. -1990.-№3.-с.37 48

Наулко В.І. Хто живе в Україні //Українознавство: посібник.-К.-1994.- с.68-94

Національні меншини в Україні // Злагода.-1995.-2.02.-с.2

Панчук М., Котигоренко В. Національні меншини в Україні і державна незалежність //Історія України.-1997.-№2.- с.5-6.

Підгрушний Г. Розселення українців в Україні /сучасний період/ Розбудова держави. - 1995.- №5-6.- с.60-61.