Історія Симбірська-Ульяновська

19

19

Зміст

Вступ

1.Загальні відомості

2. Визвольний рух

3.Фінансовий стан

Висновок

Вступ

Симбірську-Ульяновську вже майже 360 років. 10 лютого 1648 р. оружейнічий царя Олексія Михайловича Богдана Хитрово заснувало дане місто з метою охорони державної межі від набігів ногайських татар. Симбірськ спеціально був розташований по обидві сторони від р. Волги. Так само на території міста протікає друга річка - Свіяга.

Приступивши до споруди оборонної лінії, Хитрово раніше побудував Симбірськ як укреп. Район і повів засечную межу далі до р. Карсуну, який був заснований їм же за рік до цього. Вал від цієї межі зберігся до сьогоднішнього часу. Виїжджаючи з міста його можна спостерігати з вікон автомобіля.

За деякими історичними джерелами спочатку наше місто називалося СИНБІРСЬК. Чому він був названий саме так дотепер не відомо. Є багато версій. По одній з них - від імені засновника Стародавнього Симбірська болгарського князя Синбіра; по іншій - від чуваських слів, що в перекладі означало «біла гора»; по 3-ній версії - від скандінавський слів «simm» - шлях, і «biarg» - гора або «birg» - береза. Т.е або березовий шлях, або гірський шлях, що цілком імовірно так і було. За четвертою версією - від мордовських слів «сююн» і «бир», що в перекладі означало Зелена гора.

Тоді виникає питання: «Звідки ж з'явилася буква «М»»? По одному з припущень з часом, буква "Н" трансформувалася в "М", як більш благозвучне, що стосовно слів грецького походження (симфонія, симбіоз, симпатія). Після підстави міста Богдан Хитрово виїхав до Москви, а замість нього на посаду воєводи був призначений Іван Богданович Каминін. В 1648 р. Олексій Михайлович прислав в Синбірськ «Напрестольний хрест», який зберігся до наших днів і знаходиться в Соборі. Так само збереглося «Напрестольноє Євангеліє» прислане в тому ж 1648 р. Воно зберігатися в губернському музеї.

Симбірській Кремль мав форму неправильного чотирикутника, майже квадрата. Довгий час краєзнавці помилково визначали місцерозташування Кремля, приймаючи за його контури периметр посаду. Лише останніми роками було точно встановлено істинне положення рубаного міста. Велику роль в цьому зіграв ульяновський історик С.Л. Ситін. Східна межа проходила уздовж волжского схилу, південна йшла від сучасної будівлі філармонії до готелю "Радянська", західна - між будівлею адміністрації Ульяновськой області і вулицею Радянської, а північна - уздовж пам'ятника И.А. Гончарову до гімназії №1.

Симбірській Кремль виявився міцною твердинею. С.Т. Разін, що узяв багато міст Поволжья, так і не зміг протягом місяця оволодіти цією фортецею.

1. Загальні відомості

До 1652 року місто був в основному відбудовано. З Симбірськом-Ульяновськом пов'язано дуже багато легенд і міфів. Є дуже «дорога» - про клад Степана Разіна. Вважається, що Стенька Разін заховав все награбоване золото, десь на Симбірськой землі. Дане припущення має досить великі підстави, оскільки саме тут Степан Разін побував востаннє. До речі. саме на цій території знайдений найбільший клад в Росії срібних монет. Отже, той, кому повезе знайти клад Разіна, стане володарем найбільшого кладу золотих монет і перлів в Росії. По історичному переказу Разін навіть віддав якомусь старому в селі Шатрашани записку з місцем розташування кладу. В ній нібито мовилося, що в скринях зберігатися більше 40 пудовиків золота і багато що безліч скринь з перлами. На всі гроші. можна 40 разів наново збудувати губернію краще за колишній. Ні пропити, ні проїсти всій губернії Симбірськой.

Перший відомий герб Симбірська подарований місту в 1672 році за: «двукартну хоробру оборону від розбійника Стеньки Разіна: вперше при воєводі Івані Мілославськом від самого Стеньки Разіна, а удруге через рік від осавула разінськой зграї Федьки Шелудяка». Так звучить одна з версій походження першого герба міста. Герб є того, що стоїть на трьох лапах і що дивиться в праву сторону лева з висунутим язик, і метаємо в лівій лапі, над головою лева -- трьохпелюсткова корона. Герб символізує хоробрість симбирян. Таке зображення є на збереглася друці Симбірська, що стоїть під виписом з переписних і відмовних книг 1695 року.

Наступний герб Симбірськ отримав від Ганни Іонановни. Саме тоді з'явився герб, на якому зображається білий п'єдестал із золотою короною вгорі.

В 1966--1967 роках у нас в місті, як у той час і по всій країні, намагалися придумати новий соціалістичний герб міста, яке б закріпило досягнення міста і області, тобто на гербі намагалися сумістити аграрно-індустріальні сюжети і підкреслити, що Ульяновск-батьківщина Леніна. Відбулося декілька конкурсів. Але в представлених «гербах», не були враховані правила геральдики.

Сучасний герб міста Ульяновська є «зображенням геральдичного щита прямокутної форми, витягнутий по вертикалі, в блакитному полі якого срібний стовп, що стоїть на золотій з чорним землі в краю. На стовпі -- золота закрита корона».

Стовп на гербі Ульяновська є символом непорушності народовладдя. Вінчаюча стовп корона (вінець) символізує міське самоврядування як прояв влади жителів міста.

Прапор міста Ульяновська -- опозновательно-правовий знак, складений і вживався відповідно до геральдичних правил вексиологіі, службовець символом місцевого самоврядування.

Прапором є прямокутне полотнище з відношенням висоти до довжини 2:3, що складається з трьох рівновеликих вертикальних смуг: двох голубого кольору (по краях) і однієї білого кольору (в центрі). В центрі білої смуги -- жовта імператорська корона, висота якої по крайніх крапках складає 3/11 від висоти полотнища, а ширина по крайніх крапках -- 1/5 від довжини полотнища.

Сині смуги на прапорі позначають річки Волгу і Свіягу. Золотиста корона зв'язує прапор і герб міста. Симбірськ завжди славився своєю красивою і очаровує природою (але про це читайте в наступному розділі). Населення Симбірська складали росіяни, мордва, чуваши і татари, але саме мордва і чуваши були первинними переважаючими народами цього краю.

В 1780 році фундирувалося Симбирське наміснитцтво, а в 1796 році місто стає центром губернії. На початку XIX століття в місті відкриваються театр, лікарня, гімназія, а дещо пізніше - бібліотека, пам'ятник Н.М. Карамзіну. В ці ж роки були побудовані Троїцкий і Миколаївський собори.

2. Визвольний рух

Характерною особливістю умов праці в промисловості Симбірської губернії було збереження тягот, властивих звичайно раннім ступеням капіталізму: виробничі приміщення знаходилися в антисанітарному стані, верстати і механізми, як правило, не мали яких-небудь оберігаючих пристроїв, внаслідок чого широке розповсюдження мав травматизм. Важкими були і житлові умови. Часто робочі знімали кути в приватних будинках або залишалися ночувати на підприємствах. Разом з чоловічим на фабриках Симбірськой губернії активно використовувалася також жіноча і дитяча праця, але хоча умови праці були для всіх однакові, заробітна платня останніх була в два-три рази нижче. Нестерпні умови праці і побуту викликали серед робітників губернії тяжкі захворювання: туберкульоз, дизентерію Медичну допомогу надавали переважно фельдшери, лікарів було мало. Справжнім бичем робітників були штрафи, за допомогою яких підприємці відбирали у трудящих до 10-15% їх заробітку. На початку XX в., в умовах назрівання революційної кризи в країні, симбірський пролетаріат прийшов в рух. В авангарді класової боротьби виступали текстильники і друкарі. Проте перші спроби робітників поліпшити свій економічний стан були невдалі: в 1900 р. зазнав поразку страйк робітників Старотімошкинськой суконної фабрики; бастуючі в 1901 р. Симбірськіє друкарі добилися лише часткових поступок. Страйки на Гурьевськой і Тепловськой суконних фабриках, страйки сизранських прикажчиків в 1902 р. також виявилися безрезультатними. Поступово втягувалося в боротьбу за свої права і симбірське селянство. Один з крупних виступів в Сизранськом повіті в 1899 р. був пригнічений силою зброї, 59 селян віддано під суд.

Підйом робочого і селянського руху в губернії, що почався, дозволив місцевим соціал-демократам прискорити оформлення своїх організацій і розвернути агітаційно-пропагандистську роботу. Іськровськая група соціал-демократів з'явилася в 1901 р. в Сизрані. Весною 1904 р. під впливом рішенні II з'їзду РСДРП оформилася соціал-демократична організація в губернському центрі. Засновниками Симбірськой групи РСДРП були В.В. Орлів, В.В. Рябиков і Ю.А. Кролюніцький. Чисельність соціал-демократів в Симбірське була в цей час невелика: лише 10-15 чоловік. Весною 1904 р. більшовики керували страйком портових робітників, восени - робочих типографії. Симбірські і сизранські більшовики проводили велику пропагандистську роботу по викриттю антинародного імперіалістичного характеру російсько-японської війни, що почалася в січні 1904 р. В одній з листівок, написаних Ю. Кролюніцьким, мовилося: "Народу не потрібна ця війна, почата проти його волі... Скоро весь народ зрозуміє, що йому потрібно, і грізно підійметься він він проти своїх гнобителів і зажадає: "Геть винуватців війни! Хай живе мир і народне правління!". В Сизрані були поширені соціал-демократичні відозви "До всіх солдатів". Події Кривавої неділі 9 січня 1905 р. стали початком революції в Росії, піднявши на боротьбу проти царизму багатомільйонні маси трудящих. Вслід за пролетаріатом індустріальних центрів країни на шлях революційної боротьби встали робітники і селяни Симбірськой губернії. Більшовики на місцях усилили агітаційно-пропагандистську роботу в масах. В січні вони розповсюдили листівки, що викривали антинародну політику царизму. Так, в листівці "До робітників міста Симбірська" містився відкритий заклик до революційних дій: Не "просити і не вимагати повинен робочий народ, а узяти те, що йому належить по праву... Геть самодержавство! Хай живе свобода народу!". В січні - лютому 1905 р. на ряді крупних підприємств губернії пройшли мітинги і страйки робітників. В Алатире один з таких страйків став загальним: в ній взяли участь робітники залізничних майстерних і депо, лісопильного заводу. Страйки і хвилювання робітників, особливо на суконних фабриках, викликали тривогу серед підприємців, оскільки виявилося під загрозою виконання вигідних для фабрикантів військових замовлень. В лютому на спеціальній нараді власники підприємств визнали необхідним піти на деякі поступки робітником в їх економічних вимогах. В селі посилилося бродіння селян, що заявляли про своє небажання арендувати поміщицьку землю на кабальних умовах. Проте до весни 1905 р. їх виступу були одиничною, стихійними і носили мирний характер по відношенню до царських властей, оскільки основна маса селянства ще сподівалася на царську милість в задоволенні своїх потреб і займала вичікувальну позицію. До літа 1905 р. соціал-демократичні організації Симбірськой губернії чисельно виросли: і Симбірське до 70 чоловік, в Сизрані - до 50. В партію вступали передові робітники, селяни, вчителі, що вчаться. Частина з них не мала достатньої теоретичної підготовки. Хоча в Симбірське так і не склалася окрема меншовицька організація, деякі соціал-демократи опинилися в полоні меншовицьких настроїв. Партійний збір, на якому обговорювалася робота III з'їзду РСДРП, проходив в гострій полеміці, проте рішення з'їзду були повністю схвалені більшістю голосів. Влітку 1905 р. до керівного ядра Симбірськой групи РСДРП увійшли що приїхали до місто досвідчені організатори і пропагандисти, тверді ленінці Д.І. Ульянов,3.П. Солов'їв, З.І. Черпомірдік. З того часу організаційно-масова робота симбірських більшовиків стала особливо плідною. На заводах і в учбових закладах почали діяти кухлі політнавчання, з'явилися пересувні "кишенькові бібліотеки". Значною подією революційного руху в Симбірське в 1905 р. стало святкування 1 Травня. Воно відбулося на околиці міста, в Обрізковому саду. На мітингу, організованому більшовиками, виступили В. Орлов і Ю. Кролюніцький. Маївка завершилася роздачею листівок і співом революційних пісень. Через два дні більшовики влаштували платний літературно-музичний вечір з участю відомого поета і письменника З.Г. Скитальца (Петрова). Вечір закінчився співом "Марсельєзи" і демонстрацією. Це була перша вулична демонстрація в самому місті. На шляху більшовиків до робітників і селян стояли їх політичні супротивники: буржуазні ліберали, що окопалися і земстві, і дрібнобуржуазні демократи - есери. Відношення симбірських більшовиків до есерів відповідало обстановці підйому революції. З одного боку, вони не відмовляли есерам в допомозі при підготовці озброєного виступу мас, разом з ними запасалися зброєю і навчалися володіти ним, з іншою - вели з ними послідовну ідейну боротьбу, викриваючи спроби есерів видати програму соціалізації землі за соціалістичну і відкидаючи їх тактику аграрного тероризму, що виявилася в закликах до підпалів і погромів поміщицьких маєтків. В Симбірське есери мали свою організацію, друкували прокламації. Спочатку селянство губернії вірило есерам. В есерівській програмі селян привертала ідея вилучення у поміщиків всієї землі і її розділу між собою. Ухвалення III з'їздом РСДРП нової резолюції з аграрного питання з підтримкою всіх вимог селянства аж до конфіскації поміщицької землі повсюдно укріпило ідейні позиції більшовиків. Під впливом їх пропаганди авторитет есерів в масах став слабіти. Влітку 1905 р. вичікувальна позиція симбірських селян початку змінятися прагненням негайно поліпшити своє положення. Ці настрої в першу чергу виявилися серед сільської бідноти. Селянські хвилювання охопили значну частину губернії. Основними формами селянського руху стають масові відмови від арендувати поміщицької землі на кабальних умовах, самовільні рубання лісів, косовиці лугів, підпали садиб і господарських споруд в поміщицьких маєтках, Наприклад, незадоволені високою арендувати платнею селяни Малої Кузьмінки, Парадєєва, Знаменського Ардатовського повіту підпалювали господарські будови і самовільно захоплювали землю в маєтках князя Куракина, поміщиків Бера, Белякової, Ськребневой і інших крупних землевласників. 15 червня 1905 р. симбірський губернатор послав в допомогу ардатовському справнику повіту каральний загін з 75 козаків. Проте "бродіння розуму селянського населення Ардатовського повіту", як значилося в одному із зведень жандармського відділення, продовжувало посилюватися. Ці події відобразила редагована В.І. Лениным більшовицька газета "Пролетар". Влітку і восени 1905 р. селянський рух продовжував наростати у всіх повітах Симбірськой губернії, особливо в Курмишськом, Ардатовськом, Карсунськом і Алатирськом. Восени 1905 р. революція в Росії вступила у вищу стадію свого розвитку. "Жовтень і грудень 1905-року, - відзначав В.І. Ленін, знаменують вищу точку висхідної лінії російської революції. Всі джерела революційної сили народу відкрилися ще набагато ширше, чим раніше". В жовтні до загальноросійського страйку, що почався, прилучилися залізничники Симбірськой губернії. З 8 по 11 жовтня припинився рух потягів на лініях Інза - Сизрань, і Симбірськ - Інза. Вслід за залізничними станціями хвиля страйків охопила суконні фабрики губернії, і в першу чергу такі крупні, як Ізмайловськую і Екатеріновськую. Припинили роботу заводи, млини, установи, учбові заклади Симбірська, а також Сизрані і інших міст повітів. "Бастує Поволжье (Саратов, Симбірськ, Нижній)..." - писав у той час В.І. Ленін. Всеросійський політичний страйк налякав уряд. Царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня цар підписав Маніфест, в якому народу обіцялися демократичні свободи і скликання законодавчої Державної думиаграрно-селянському питанню. В грудні 1905 р. революція досягла свого щонайвищого підйому. В Москві почалося озброєне повстання. В числі перших до загального політичного страйку приєдналися симбірські залізничники. Потяги встали на всіх лініях, що перетинали Симбірськую губернію: Симбірськ - Рузаєвка, Сизрань - Інза, Алатирь - Тімірязево. На Симбірськой вітці Московсько-казанської залізниці рух припинився з 7 по 20 грудня, що перешкодило царським властям маневрувати військами. На крупних залізничних станціях були вибрані страйкові комітети і представники в Центральний страйком на станції Рузаєвка. В Симбірське страйковий комітет складався з 21 людини; головував в ньому інженер З. З. Облямівок, по поглядах примикаючий до соціал-демократів. Страйкові комітети конфіскували в залізничних касах гроші і послали їх в Рузаєвській комітет. З Симбірська було відправлено 6 тис. рублів, із станції Вешкайма - 600 рублів. В ході страйку більшовики випустили прокламацію "Революція йде" із закликом підтримати озброєне повстання в Москві. В що проводяться ними мітингах і зборах брали участь не тільки залізничники, робочі суконних фабрик, але і селяни довколишніх сіл. Під впливом Всеросійського Жовтневого політичного страйку і Грудневого озброєного повстання масовий селянський рух охопив більше половини сіл і сіл Симбірськой губернії, придбало наступальний характер. Однією з його особливостей стало скликання численного сільського сходу, вироки яких відображали насущні інтереси селянських мас. Так, в Сизранськом повіті 7 листопаду 1905 р. селяни Усолья і інших навколишніх сіл, зібравшися біля будинку керівника Усольськой вотчиною графа Орлова-Давидова, примусили його підписати вирок про зниження арендувати платні приблизно вдесятеро. 22 листопаду схід в Анастасове Курмишського повіту виніс рішення про розділ по їдцях хліба поміщика Панова. Під впливом більшовицької агітації, листівок ЦК партії і Симбірськой групи РСДРП сільський схід ухвалював вироки і політичного змісту. Вони вимагали скликання всенародного Засновницького збору, виказували недовір'я Державній думі, заявляли про необхідність негайної ліквідації поміщицького землеволодіння. В ніч на 8 вересень 1905 р. одна з більшовицьких листівок була поширена в селах Карсунського повіту. Селяни, охоче читали і обговорювали її. Незабаром в повіті почалися виступи проти поміщиків, а в грудні тут відбувся перший в губернії селянський з'їзд повіту. В листопаді - грудні 1905 р. селянський рух в губернії досяг найвищого рівня, зливаючись у ряді випадків з виступами робітників. З'явилися перші селянські комітети. Проте паростки нової, революційної влади в селі масового розповсюдження не отримали, що було слідством недостатньої організованості селянського руху на даному етапі. Недоліки селянської боротьби перекривалися її величезною силою, широкою масовістю. З повітів від земських начальників на адресу симбірського губернатора протягом всього 1905 р. йшли тривожні звістки про численне "аграрне безладдя" і непокору селян місцевим властям. Не випадково з 19 губернії Європейської Росії, охоплені селянським рухом в 1905 р., департамент поліції в числі трьох самих "неблагонадійних" виділив і Симбірськую. В цілому за перший рік революції в губернії було розгромлено повністю або частково 104 поміщицькі маєтки і заподіяний збиток на суму понад мільйон рублів. Особливо великі збитки понесли поміщики Курмишського, Алатирського, Ардатовського і Карсунського повітів. 4 грудня 1905 р. симбірські поміщики скликали надзвичайний губернський дворянський збір, його учасники просили губернатора заборонити сільський схід і вимагали посилювання репресивних заходів по відношенню до селянських мас. Незабаром в губернії з'явилися каральні загони, що приступили до розправи над селянським населенням. З придушенням грудневого озброєного повстання революція пішла на спад. Правда рішучість народу поліпшити своє положення не слабшала. Дана тенденція простежувалася і в Симбірськой губернії, де в 1906 - 1907 рр. спостерігалися і тимчасові рішучі атаки революційних сил, і їх відступ під градом найжорстокіших репресивних заходів адміністрації. На чолі революційної боротьби стояли більшовики. В 1906 р. Симбірська організація РСДРП налічувала в своїх рядах до 400 членів. Вона мала свій в розпорядженні підпільну друкарню і бібліотеку, а також значним досвідом організаційної роботи, накопиченим на першому етапі розвитку революції. В 1906 р. через ЦК партії місцеві більшовики отримали друкарську машину - "Бостон", що дозволило збільшити тиражі прокламації однієї назви з 3 до 10 тис. екземплярів. Окріпнула організаційно і Сизранська група РСДРП, в якій з березня 1906 р. почав працювати засланець за революційну діяльність в це містечко повіту М.Т. Єлізаров, друг і соратник В.І. Леніна. В порівнянні з попереднім роком число страйкуючих в Симбірськой губернії збільшилося більш ніж в три рази. Одним з результатів як організаційної, так і агітаційний пропагандистській діяльності симбірських більшовиків стало народження в ході революції 1905-1907 рр. робочих професійних союзів. В числі перших в червні - липні 1906 р. утворилися союзи друкарських робітників, деревообделочників, робітників пекарно-кондитерського виробництва і торгово-підприємних підприємств, що служать. Їх місцеві органи очолили більшовики М.М. Єгоров, М.А. Гимов, Н.П. Череванів. Восени 1906 р. положення справ в Симбірськой партійній організації різко ускладнилося через провал більшовицької конспіративної квартири. 11 вересня В.В. Рябиков був арештований, але йому вдалося бігти і своєчасно попередити інших членів місцевого комітету РСДРП. Небезпека неминучих арештів примусила керівників організації В.В. Орлова, В.В. Рябикова і Ю.А. Кролюницького терміново виїхати за межі губернії. Дещо раніше покинули місто Д.И. Ульянов і 3. П. Солов'їв. Керівництво організацією прийняли на себе що залишилися в Симбірське більшовики П.Д. Винокурів, М.І. Кузьмін, М.А. Гимов, а також прибулий в місто напередодні провалу конспіративної квартири професійний революціонер, згодом видний партійний діяч, уродженець Симбірська Н.П. Череванів. В обстановці спаду революції більшовицька партія зняла гасло бойкоту Думи, і виборча кампанія в II Державну думу стала відповідальним етапом в масово-політичній і організаційній роботі більшовиків Симбірськой губернії. Керуючись ленінськими установками, вони повели боротьбу за створення в ході виборів "лівого блоку", допускаючи виборчі угоди з народницькими партіями, зокрема з трудовиками, і рішуче відкидаючи блок з кадетами, на якому наполягали місцеві меншовики. Звертаючись до робітників і всім трудящим, більшовики губернії послідовно агітували за кандидатів РСДРП. Не дивлячись на протидію меншовиків і коливання есерів, "левоблокістська тактика", що проводилася більшовиками, перемогла: в II Державну думу від Симбірськой губернії було вибрано трьох соціал-демократів і трьох трудовиків. Важливу роль в ідейному і організаційному зміцненні місцевих більшовицьких організації зіграла підготовка до V з'їзду РСДРП. Симбірськая партійна організація активно підтримала проекти більшовицьких резолюцій підготовлюваного з'їзду. В березні 1907 р. при виборі делегата на з'їзд вона більшістю голосів відхилювала кандидатуру меншовика Р. А. Рождественкого і проголосувала за більшовика Н. П. Брюханова. Після повернення із з'їзду в кінці травня 1907 р. Череванів виступив на загальноміському партійному зборі, одностайно що схвалив рішення V з'їзду РСДРП. На цьому ж зборі був вибраний комітет Симбірськой організації РСДРП, що налічувала у той час більше 300 членів. Безпосереднім відгуком на агітацію більшовиків з'явилася масова участь трудящих Симбірська в святкуванні 1 Травня 1907 р. В Сизрані цей день був відзначений одноденним страйком пекарів. Найзначнішим пролетарським виступом і Симбірське весною 1907 р. став страйк друкарських робітників, що триває місяць. На другому етапі революції разом з робочим класом у визвольній боротьбі продовжувало брати участь і селянство. Так, в січні 1906 р. відбувалися селянські хвилювання в Сизранському повіті. На їх придушення в села Караніно і Барковка було направлене до 50 озброєних козаків. В лютому відмовилися покорятися волосному начальству і поліції селяни Великого Нагаткина Симбірського повіту на чолі з М. Дікаревим. Хвилювання придбали тут особливо наполегливий і організований характер. Вслід за загоном поліцейських в село прибула каральна експедиція. Хвилювання були пригнічені, а їх організатори відправлені до губернської в'язниці. Проте спокій в Б. Нагаткине виявився нетривалим. Незабаром тут відбувся великий селянський схід, що ухвалив направити в Державну думу телеграму. Описавши в ній свавілля, творене в селі карателями нагаткинці просили депутатів Думи підтримати їх вимога негайного звільнення з в'язниці арештованих і відкликання з села козаків. Ознайомившися з телеграмою, депутати лівих фракцій I Державної думи направили міністру внутрішніх справ Дурнову відповідний запит, завдяки якому події в Нагаткине придбали чималу популярність за межами губернії. Міністр був вимушений погодитися не з симбірським губернатором, що наполягав на суворому покаранні селян, а з вимогами останніх. Всіх восьми арештованих нагаткинців були звільнено з в'язниці. Весною і влітку 1906 р. селянські хвилювання в Симбірськой губернії продовжували наростати. Мужики захоплювали і ділили між собою поміщицьку землю, косовиці, відвезли із струмів зерно, забирали урожай, що визрівав в поміщицьких садах, громили і підпалювали маєтки. В цій обстановці члени Симбірськой організації РСДРП бачили одну з своїх задач в тому, щоб стихійний протест селянських мас, що виливався в аграрний тероризм, направити в русло організованої класової боротьби, на створення селянських комітетів, здатних на практиці здійснити роздягнув землі між селянами. Один з таких комітетів влітку 1906 р. був утворено на масовому мітингу в Баришськой Слободі. Він закликав селян відмовлятися від сплати податей поміщику, ухилятися від служби в царській армії. Дію більшовицької пропаганди, що революціонізувала, на селянські маси не раз відзначали самі поміщики. Наприклад, восени 1906 р. в листі на ім'я прем'єр-міністра Столипіна дворянство Симбірського повіту скаржилося на те, що в маєтках вже ''давно звила собі кубло революційна пропаганда''. Характерною особливістю хвилювань в селі весною і влітку 1906 р. сталі випадки зіткнень селян, що почастішали, із загонами поліції і військами. Так, в квітні додаткові бойові резерви були потрібно властям для придушення "тисячного населення села Труслейки Карсунського повіту". В травні озброєний опір поліцейському загону чинили селяни села Напільного Алатирського повіту. В червні зіткнення селян із загонами поліції і козачими частинами мали місце у волостях Симбірського і Ардатовського повітів. В цілому влітку 1906 р. селянський рух в губернії охопив до 70% всіх сіл і сіл. Його підйом значною мірою був викликаний голодом, що насувається, через засуху і неврожай в Поволжье. Урядові і місцеві власті замість надання допомоги селянам лише усилювали проти них репресивні заходи. З осені 1906 р. селянський рух пішов на спад - позначалися жорстокі репресії властей. Проте протікав цей процес поволі. В 1905 р. в губернії було зафіксовано 432 селянських виступів, в 1906 г.- 307, в 1907 р. - -не менше 100. Повністю революція вже згаснути не могла, і весь подальший період часу, аж до буржуазно-демократичної революції 1917 р. слід розглядати, як реакційний.

3. Фінансовий стан

В історії Симбірська-Ульяновська біржі існували двічі: одна - Симбірськая товарна біржа - до революції, а друга - Симбірська (з 1924 року - Ульяновськая) товарна біржа за часів Непу.

Біржі за часів Непу були досить специфічними структурами, вельми далекими від ринку. Це і не дивно, якщо пригадати державний пристрій, в умовах якого вони існували. Головною відмінністю цих бірж від сучасних є те, що вони були складовою частиною державного апарату і знаходилися в безпосередньому підкоренні губернських економічних нарад (губекосо).

Перший збір біржового комітету Симбірськой кооперативної товарної біржі відбулася 4 травня 1922 року. Але вже на засіданні 13 травня вона була перейменована в Симбірськую товарну біржу. На цьому ж зборі наголошувалося мале число об'єктів, що вступили в число членів біржі і нечисленність державних установ, які, здавалося б, повинні бути зацікавлений понад усе у функціонуванні біржі. У відповідь на цю ухвалу Симбірського губекосо у дусі того часу: «Зобов'язати всі держустанови і держпідприємства і господарські або економічні відділи держустанов полягати дійсними членами Симбірськой товарної біржі». Всяка держустанова, госпідприємництво зобов'язав зробити заявку на біржі про бажання продажу або покупки відомого товару».

Таким чином, вся торгівля, включаючи і торгівлю приватну, ставала під контроль біржі, оскільки і позабіржові операції теж підлягали обов'язковій реєстрації на біржі. Правда, для обов'язково реєстрованих позабіржових операцій був встановлений мінімум суми операції у розмірі 50000 рублів. З них стягувався і реєстраційний збір - 0,4% суми операції (тоді як для біржових - 0,1%).

Крім того, при біржі працювала котирувальна комісія для регулювання і призначення цін на хлебо-фуражні продукти і сировину. Причому ціни, встановлювані цією комісією, були обов'язкові і для членів біржі, і для організацій, які здійснювали через неї свої торгові операції, і навіть для організацій, які не були членами біржі. Втім, заборонити яку-небудь операцію через невідповідність цін комісія все одно не могла. Наприклад, в 1923 році трест «Симбірськлес» продав комусь Воронкову 1000 пудів солі за ціною 83 рублі за пуд. Котирувальна комісія Симбірськой біржі визнала цю операцію безграмотною через низьку ціну продажу, але все, що вона могла зробити, - це повідомити про свою думку в «Симбірськлес».

Для біржі того часу були характерні свої, специфічні назви, поняття, які знайомі нам зараз. Наприклад, брокерів тоді називали маклерами. Винагорода, одержувана маклерами за операцію, іменували «куртаж».

Симбірсько-Ульяновська біржа була товарною, хоча одного разу, в 1925 році, вона спробувала здійснити і фондову операцію. Біржа продавала акції Російського суспільства добровільного повітряного флоту «Добролет». Операція ця була нав'язана біржі всемогутнім губкомом РКП(б). Операція не була вдалою, велика частина акцій залишилася нереалізованою. З самого початку свого існування біржа стала свій бюлетень в губернській газеті «Економічний шлях» до 8 разів на місяць. Пізніше став виходити спеціальний випуск - «Бюлетень Ульяновськой товарної біржі». В номері від 5 лютого 1927 року біржовим комітетом було дано наступне оголошення: «Зважаючи на майбутню ліквідацію Ульяновськой товарної біржі що випускається нею справжній номер «Бюлетеня» є останнім».

Перелік банківських установ Симбірськой губернії на 1910 рік

- Карсунь, місто повіту Симбірськой губернії

- Карсунське Повітове Казначейство

- Канцелярія Центральної Державної Ощадної Каси Мелекес'

- Міський суспільний банк

- Відділення Російського Торговельно-промислового Банку. Правління в Санкт-Петербурзі.

- Симбірськ, губернське місто Симбірськой губернії

- Симбірське відділення Державного банку.

- Симбірське суспільство Взаємного Кредиту. Відкритий 1 грудня 1872 року.

- Симбірське відділення Волжсько-Камського Комерційного банку. Правління в Санкт-Петербурзі.

- Симбірське Відділення Російського для Зовнішньої Торгівлі Банку. Правління в Санкт-Петербурзі.

- Симбірський Міський Суспільний Банк.

- Симбірське відділення Державного Дворянського Земельного Банку. Правління в Санкт-Петербурзі. (Район дії обіймає губернії - Симбірськую і Ніжегородськую)

- Симбірське відділення Селянського поземельного Банку. Правління в Санкт-Петербурзі.

- Симбірське губернське Казначейство

- Канцелярія Центральної Державної Ощадної Каси, при відділенні Державного Банку

- Канцелярія Центральної Державної Ощадної Каси, при Казначействі

- Агентство Земельного Банку Нижегородсько-Самарського Правління в Москві.

Сенгилей, місто повіту Симбірськой губернії

- Сенгилєєвській Міський Суспільний Банк.

- Сенгилєєвськоє Казначейство Повіту

- Канцелярія Центральної Державної Ощадної каси.

Висновок

Дореволюційний Симбірськ справедливо називали "дворянським містом". Найкраща і багата його частина була розташована на Вінці, де знаходилися собори, губернські адміністративні установи, учбові заклади, приватні особняки, суспільні сади і бульвари. Поряд розташовувалася жвава торгова частина міста з центром в гостиному дворі. На міських околицях жили в основному бідняки.

В 1898 році в Симбірське була прокладена залізниця, в 1913 році з'явилася електростанція, в жовтні 1916 року був введений в експлуатацію крупний залізничний міст через Волгу. В цей же час в місті з'явилися перші кінотеатри "Експрес" і "Ампір", будується будівля Селянського і Дворянського поземельного банків. 9 травня 1924 р. Симбірськ був перейменований в Ульяновськ.

З Симбірськом-Ульяновськом пов'язані долі багатьох видатних людей: історіографа Н. М. Карамзіна, письменників І. А. Гончарова, Д. В. Грігоровіча, Блукача (П. З. Петрова), А. Корінфа, поетів Н. М. Язикова, Д. Д. Мінаєва, Н. Садовникова, Д. Ознобішина, Д. Давидова, художників А. А. Пластова, Д. І. Архангельського, композиторів А. А. Варламова, О. З. Станкевіча, просвітителів І. Н. Ульянова і І. Я. Яковльова, декабристів А. І. Тургенева, В. П. Івашева, архітекторів Ф. О. Лівчака, А. А. Шоде, Ф. Е. Вольсова, біолога А. А. Любіщева, ботаніка В. Благовещенського, зоолога З. А. Бутурліна, диригента Е. А. Серова. Тут народився і провів перші 17 років свого життя відомий в історії російської революції людина - В. И. Ульянов (Ленін).