Історія міста Кременця

Історія міста Кременця

Кременець 2009

Кременець - районний центр орденоносної Тернопільщини. Його площа - 2000 га, половина з якої - це лісопарки та сади.

Засноване за часів давньої Русі, свій офіційний літопис місто веде з межі 1226-1227 років. Тоді під стінами фортеці на Замковій горі було розгромлено військо угорського короля Андрія ІІ.

Візитною карткою міста є залишки старої фортеці ХІІІ-ХІV століття, попередниця якої, чи не єдина у Європі, у 1240 році вистояла проти натиску орди Батия. За всю свою багатовікову історію фортеця один єдиний раз у 1648 році була здобута козацькими загонами Максима Кривоноса і зруйнована. З того часу бережуть хрести на П'ятницькому цвинтарі вічну пам'ять про полеглих козаків.

Кременець входить до ліги історичних міст України, а разом з 39 містами складає символічне «золоте намисто» України. На території міста і його околиць нараховується більше 50 історико-архітектурних пам'яток.

З усіх сторін місто оточене горами. Їх невисокі плосковершинні пасма вкриті мішаними лісами, луки з різнобарв'ям трав і квітів, глибокі сизі долини створюють неповторні краєвиди. Гірські кряжі, висотою 150-400 м над рівнем моря, простягаються майже на 70 км.

Вершини гір кам'янисті. Зрідка над пасмом здіймаються скелі, біля підніжжя яких - глухі ущелини.

У 1963 р. Кременецькі гори оголошені пам'яткою природи республіканського значення. На тисячі гектарів створено заказник.

Багата подіями й історія регіону, бо селилися люди у глибоку давнину. На горі Куличівці, що на північно-західній околиці міста, у 30-х роках нашого століття археологи виявили поселення пізнього палеоліту. Зібрано величезну кількість крем'яних знарядь праці, пластин, відщепів.

Як з'ясували вчені, люди первісного суспільства влаштовували на цій горі своє житло чотири рази. Тут виявлено два поселення пізнього палеоліту (приблизно 31 і 25 тисяч років тому), поселення бронзового віку (середина 2 тисячоліття до н.е.), та раннього заліза (9-7 ст. до н.е.). У культурному шарі палеоліту досліджено кілька жител овальної форми із залишками вогнищ, місць обробки кременю. Крім знарядь праці знайдено велику кількість кісток мамонта, дикого коня, печерного ведмедя, північного оленя (фрагмент орнаментованого рогу), а також уламків керамічного посуду з різноманітними орнаментами і господарські споруди ранньозалізного часу.

На території Кременця, біля підніжжя Замкової гори, існувало поселення черняхівської культури (2-5 ст. н.е.), а на самій горі - городище давньоруського періоду (10-12 ст.).

Точних відомостей про заснування самого Кременця немає. Припускають, що місто виникло наприкінці 12 - на початку 13 ст., коли ця територія ввійшла до складу Галицько-Волинського князівства. Перша ж писемна згадка про Кременець датується 1226 р. (Галицько-Волинський літопис Іпатіївського літописного зведення). Назва міста, найвірогідніше, походить від мінералу кремінь, якого багато у цій місцевості.

У 13 ст. Кременець не раз витримував напади чужоземних загарбників. Якраз у 1226 р. під стінами замку руські воїни розгромили об'єднані сили угорських та польських військ. Взимку 1240 р. марно намагався здобути фортецю Батий. У 1255 р. під Кременцем воїни князя Данила Галицького завдали поразки ординцям воєводи Куремси.

Під час тривалої боротьби за галицько-волинські землі між Литвою та Польщею Кременець переходив у володіння різних феодалів. З 1366 р. майже на двісті років увійшов до складу Великого князівства Литовського.

Після загибелі у 1340 році Галицько-Волинської держави понад сорок років Кременець переходив із рук у руки від Великого князівства Литовського до Польського та Угорського королівств, і тільки 1382 року литовські князі, що вийшли переможцями з цієї тривалої боротьби за Волинь, остаточно встановили тут свою владу. На початку XV ст. у місті часто перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт. 1438 року від великого князя Свидригайла Кременець першим на Волині отримав привілей на магдебурзьке право, яке на схилі Середніх віків було одним із важливих чинників зближення України із Західною Європою. Воно ще більше узаконювало класову нерівність його населення. Ремісники об'єднувались у цехи, якими керували міські багатії. Утворювались купецькі об'єднання, члени яких будували крамниці й вели інтенсивну торгівлю виробами і продуктами харчування.

Зміцнення кам'яного замку, закладеного ще у другій половині XIV на місці дерев'яно-земляних укріплень, нові привілеї, які виклопотала Бона Сфорца д'Арагона, дружина польського короля і великого князя литовського Сигізмунда І Старого, що протягом двадцяти років (1536-1556) володіла Кременцем, забезпечили сприятливі умови для перетворення поселення на один із провідних економічних центрів Волині.

Протягом 16 - першої половини 17 ст. Кременець вважається визначним центром ремесла і торгівлі на Волині. На поч. 17 ст. у місті жило понад 6,5 тис. чоловік. Двічі на рік у ньому влаштовувались великі на той час міжнародні торги.

Після Люблінської унії 1569 р. Кременець відійшов до Речі Посполитої. Польські магнати провадили політику ополячення і окатоличення українського населення. Нестерпним був соціально-економічний гніт. Міщани сплачували великі податки, відробляли панщину та інші повинності. Тяжке гноблення породжувало антифеодальні настрої трудящих мас. Коли наприкінці 16 ст. через Кременеччині проходили, здійснюючи свій похід у Білорусію, повстанські загони Северина Наливайка, простий люд міста приєднався до них, щоб громити шляхту. Антифеодальний рух на Кременеччині розгорнувся з новою силою під час національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. місто залишилось у складі Польщі.

У той період у Кременці розвиваються ремесла, багатіють на торгівлі купці. Особливо славилися на ринках товари кременецьких гончарів, сукноробів, майстрів ювелірної справи.

1606 року виник католицький монастир ордену францисканців. Приблизно у той же час відродилось чернече життя у старовинному Спаському монастирі. 1633 року з'явився Богоявленський монастир.

Спираючись на підтримку польських магнатів, єзуїти завершили спорудження костьолу і комплексу монументальних споруд (1731-1743 рр.), де створили колегіум, перетворивши його на осередок полонізації та окатоличення населення.

Під час гайдамацьких повстань 18 ст. у місті та його околицях спалахували виступи проти польсько-шляхетського панування. У 1734 р. під Кременцем відбулася сутичка між гайдамацьким загоном Верлана та польсько-шляхетським військом.

З 1795 р. Кременець, як і вся Правобережна Україна - у складі Російської держави.

Місто стало центром повіту Волинського намісництва.

Після скасування кріпацтва в 1861 р. відбувається подальший економічний розвиток Кременеччині. Цьому сприяло і те, що наприкінці 19 ст. до Кременця було проведено залізничну колію від Дубна.

У роки першої російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. в місті відбуваються страйки робітників чавуноливарного заводу, шевських та столярних майстерень. Страйкували і селяни приміських сіл.

Під час Першої світової війни протягом року Кременець знаходився у прифронтовій смузі. У зв'язку з бойовими діями переважну більшість населення на тривалий час евакуювали углиб імперії. У червні 1916 року тут була одна з вузлових ділянок проведення знаменитої військової операції, відомої як Брусиловський прорив. Під час революції 1917-1920 Кременець сім разів переходив між ворогуючими сторонами з рук у руки. Від 22 січня 1918 року, коли Центральна Рада проголосила незалежність України, до приходу 2 червня 1919 року більшовиків місто підпорядковувалося українській державній владі.

3 липня 1941 року Кременець зайняли німецькі війська. 19 березня 1944 року під натиском військ 1-го Українського фронту гітлерівці втекли. Хоча великих боїв під час Другої світової війни у Кременці не було, але вся центральна частина міста, перетворена фашистами на концентраційний табір для євреїв, була зруйнована: уночі 3 вересня 1942 року, уже після розстрілу мешканців гетто, її дотла знищила пожежа.

За післявоєнні десятиліття у Кременці збудовано низку нових промислових підприємств, найбільшими серед яких були цукровий завод (1965 рік) і фабрика по виробництву ватину (1980 рік).

Деякі визначні місця Кременецького району

Одна з них барокові споруди Єзуїтського колегіуму, де у 1805 році стараннями польського просвітителя Тадеуша Чацького була відкрита вища волинська гімназія. А згодом Кременецький ліцей.

Пам'ятають ці стіни Олександра Міцкевича, брата генія польської літератури Адама Міцкевича, ботаніка австрійця Вілібальда Бессера, засновника Кременецького ботанічного саду ірландця Діонісія Мате, випускника ліцею француза Антона-Йосифа Бопре.

У числі визначних пам'яток міста родинний будинок Словацьких, нині - музей Юліуша Словацького. Міститься будівля обіч старої вулиці, названої на честь великого кременчанина.

Завітавши до міста, хтось пройде слідами славетних земляків, когось зачарують надзвичайної краси пейзажі та гірські краєвиди, хтось пізнає нове з минувшини, але кожен захоче приїхати знову сюди, де у свій час побували філософ і мандрівник Григорій Сковорода, італійська співачка Ангеліна Каталані, гетьман Іван Мазепа, російський полководець Михайло Кутузов, угорський композитор Ференц Ліст, російський мандрівник Микола Пржевальський, геніальна поетеса Леся Українка, письменники Михайло Коцюбинський, Максим Рильський, Олесь Гончар. Тут навчався Улас Самчук, бував на Кременеччині великий Оноре де Бальзак.

Восени 1846 року завітав до міста Тарас Шевченко. Тоді ж відвідав Кобзар.

Свято-Успенську Почаївську лавру - одну з найбільших православних святинь.

Літопис лаври бере початок з 1240 року, коли на вершині гори Почаївської у вогняному стовпі з'явилась Богородиця.

Чотири найголовніші святині Лаври, що прославлені чудесами зцілення:

1. Відтиск у камені стопи Богородиці, звідки витікає цілюще джерело;

2. Чудотворна ікона Почаївської Божої Матері.

3. Нетлінні мощі першого ігумена монастиря Преподобного Іова.

4. Нетлінні мощі Преподобного Амфілохія, канонізованого до лику святих у 2002 році.

До святинь почаївських по духовне і тілесне зцілення приходять люди з усього світу.

З історією Лаври пов'язані імена її фундаторів Анни Готської, Федора та Єви Дома шевських, князів Вишневецьких, Острозьких, графа Миколи Потоцького. Опікувалися справами обителі українські гетьмани Іван Мазепа та Богдан Хмельницький, польський король Август ІІ, російські царі Петро І, Олександр ІІ, Олександр ІІІ, Микола І та Микола ІІ.