31

ЗМІСТ

• 1 Асортимент товарів: поняття, види, чинники формування та закономірності розвитку. Роль менеджера у формуванні асортименту товарів
• 2 Класифікація асортименту і групова характеристика побутових холодильників. Скласти характеристику виробів
• 3 Верхній одяг: підгрупа пальто. Класифікація, характеристика асортименту. Приведіть характеристику двох зразків по всім класифікуючим ознакам
• 4 Модельне жіноче взуття: класифікація, характеристика асортименту, вимоги до якості
• 5 Відеомагнітофон: класифікація, характеристика асортименту
• Список літератури

1 Асортимент товарів: поняття, види, чинники формування та закономірності розвитку. Роль менеджера у формуванні асортименту товарів

Однієї з найважливіших характеристик товарів є асортиментна, яка визначає принципові розходження між товарами різних видів і найменувань.

Асортимент товарів -- набір товарів, формований по визначених ознаках і задовольняючий різноманітну, аналогічну й індивідуальну потреби.

Термін походить від французького слова «assortiment», що означає підбор різних видів і сортів товарів. Однак у товарознавстві прийнятий набір товарів обмежувати їх найменуваннями, а сорту як градації якості товарів одного виду і найменування відносити до сортаменту.

Товарна номенклатура -- перелік однорідних і різнорідних товарів загального або аналогічного призначення.

Так, товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ВЭД) -- це перелік товарів, призначених для експортно-імпортних операцій. Номенклатура продукції, що підлягає підтвердженню відповідності по показниках безпеки, призначена для цілей обов'язкової сертифікації.

Таким чином, приведені вище поняття близькі між собою. Їх поєднує те, що вони обоє є переліками товарів. Відмінності полягають у призначенні: асортимент товарів призначений для задоволення потреб споживачів, товарна номенклатура може мати інше призначення -- для регламентування визначеної професійної діяльності або іншої сфери застосування.

Професійна діяльність товарознавців пов'язана в основному з асортиментом товарів.

Класифікація асортименту товарів

Асортимент споживчих товарів підрозділяється на групи -- за місцезнаходженням, на підгрупи -- за широтою охоплення товарів, на види -- за ступінню задоволення потреб, на різновиді -- за характером потреб.

За місцезнаходженням товарів розрізняють асортимент промисловий і торговельний.

Промисловий (виробничий) асортимент -- набір товарів, що випускаються виробниками виходячи з його виробничих можливостей.

Промисловий асортимент товарів різних організацій-виготовлювачів, у тому числі і підприємств суспільного харчування, незалежно від форми власності повинний бути погоджений із санітарними органами Міністерства охорони здоров'я України.

Торговельний асортимент -- набір товарів, що формується організацією торгівлі або суспільного харчування з урахуванням її спеціалізації, споживчого попиту і матеріально-технічної бази.

На відміну від промислового торговельний асортимент включає, як правило, товари різних виробників. Виключення складають фірмові магазини організацій-виробників, стратегія яких ґрунтується на збуті товарів тільки конкретної фірми.

Широта охоплення товарів, що входять в асортимент, визначається кількістю груп, підгруп, видів, різновидів, марок, типів, найменувань.

В залежності від широти охоплення товарів розрізняють наступні види асортименту: простий, складний, груповий, розгорнутий, супутній, змішаний.

Простий асортимент -- набір товарів, представлений невеликою кількістю груп, видів і найменувань, які задовольняють обмежене число потреб.

Простий асортимент характерний для магазинів, що реалізують товари повсякденного попиту в районах проживання покупців з невеликими матеріальними можливостями. Наприклад, хлібобулочні і молочні магазини в робочих районах, сільських місцевостях.

Складний асортимент -- набір товарів, представлений значною кількістю груп, видів, різновидів і найменувань товарів, що задовольняють різноманітні потреби в товарах. Такий асортимент властивий оптовим базам і роздрібним торговельним організаціям типу універсамів або універмагів, що орієнтується на покупців з різним попитом.

Груповий асортимент -- набір однорідних товарів, об'єднаних спільністю ознак і задовольняючих аналогічні потреби.

Наприклад, хлібобулочні, плодоовочеві, молочні, взуттєві й інші групи товарів об'єднані за ознакою функціонального призначення, а товари для дітей, молоді, для відпочинку -- соціального.

Видовий асортимент -- набір товарів різних видів і найменувань, що задовольняють аналогічні потреби. Він є складовою частиною групового асортименту. Наприклад, асортимент молока -- пастеризоване, стерилізоване й ін. -- частина асортименту молочних товарів.

Марочний асортимент -- набір товарів одного виду, марочних найменувань або стосовних до групи марочних. Такі товари поряд із задоволенням фізіологічних потреб значною мірою націлені на задоволення соціальних і психологічних потреб. Ці потреби задовольняються престижними марками автомобілів, одягу, взуття, парфумів і ін.

Розгорнутий асортимент -- набір товарів, що включає значна кількість підгруп, видів, різновидів, найменувань, у тому числі марочних, що відносяться до групи однорідних, але відмінних індивідуальними ознаками. Такий асортимент, як правило, зустрічається в спеціалізованих магазинах, причому кількість груп однорідних товарів може бути порівняно невеликим. Так, у торговельний асортимент магазинів, що спеціалізуються на продажі аудіо- і відеотехніки, входять три-чотири групи однорідних товарів (телевізори, магнітофони, відеомагнітофони), проте ці групи представлені великою кількістю товарів різних класів складності і торговельних марок.

Супутній асортимент -- набір товарів, що виконують допоміжні функції і не відносяться до основного для даної організації. Товари супутнього асортименту у взуттєвому магазині -- це предмети догляду за взуттям, а в продовольчому магазині -- мило, сірника, деякі інші господарські товари.

Змішаний асортимент -- набір товарів різних груп, видів, найменувань, що відрізняються великою розмаїтістю функціонального призначення. Змішаний асортимент характерний для магазинів, що торгують непродовольчими і продовольчими товарами.

За ступенем задоволення потреб розрізняють раціональний і оптимальний асортимент.

Раціональний асортимент -- набір товарів, що найбільш повно задовольняє реально обґрунтовані потреби, що забезпечують максимальну якість життя при визначеному рівні розвитку науки, техніки і технології.

Оптимальний асортимент -- набір товарів, що задовольняють реальні потреби з максимально корисним ефектом для споживача при мінімальних витратах на їхнє проектування, розробку виробництва і доведення до споживачів. Товари оптимального асортименту відрізняються підвищеною конкурентноздатністю.

В залежності від характеру потреб асортимент може бути реальним, прогнозуючим і навчальним.

Реальний асортимент -- дійсний набір товарів, наявний у конкретній організації виробника або продавця.

Прогнозований асортимент -- набір товарів, що повинен буде задовольняти передбачувані потреби.

Навчальний асортимент -- перелік товарів, систематизований за визначеними науково обґрунтованими ознаками для досягнення навчальних цілей.

Керування асортиментом

Керування асортиментом -- діяльність, спрямована на досягнення вимог раціональності асортименту.

Основними елементами керування є формування асортименту і встановлення рівня вимог по показниках, що визначає раціональність асортименту.

Формування асортименту -- діяльність по складанню набору товарів, що дозволяє задовольнити реальні або прогнозовані потреби, а також досягти цілей, визначених керівництвом організації.

Формування асортименту не може бути абстраговане від конкретної організації і повинне базуватися на заздалегідь обраних цілях і задачах, що обумовлює напрямки розвитку асортименту. Це визначає асортиментну політику організації.

Асортиментна політика -- цілі, задачі й основні напрямки формування асортименту, обумовлені керівництвом організації.

Ціль організації в області асортименту -- формування реального і/або прогнозованого асортименту, що максимально наближається до раціонального, для задоволення різноманітних потреб і одержання запланованого прибутку.

Основні напрямки в області формування асортименту: скорочення, розширення, стабілізація, відновлення, вдосконалення, гармонізація. Зазначені напрямки взаємозалежні, значною мірою доповнюють один одного і визначаються рядом факторів.

Скорочення асортименту -- кількісні і якісні зміни стану набору товарів за рахунок зменшення його широти і повноти.

Причинами скорочення асортименту можуть бути падіння попиту, недостатність пропозицій, збитковість або низька прибутковість при виробництві і/або реалізації окремих товарів. Наприклад, в останні роки спостерігається тенденція скорочення асортименту за рахунок дешевих продовольчих і непродовольчих товарів, не вигідних виробнику і продавцю, але необхідних споживачу.

Розширення асортименту -- кількісні і якісні зміни набору товарів за рахунок збільшення показової широти, повноти і новизни.

Причинами, що сприяють розширенню асортименту, є збільшення попиту та пропозиції, висока рентабельність виробництва і/або реалізації товарів, впровадження на ринок нових товарів і/або виробників.

Розширення асортименту поряд зі збільшенням товарної маси -- одне з найважливіших умові насичення ринку товарами. Разом з тим цей напрямок асортиментної політики не виключає інших напрямків, що доповнюють його, додаючи нові аспекти. Так, розширення асортименту може відбуватися за рахунок його відновлення при одночасному скороченні частки товарів, що не користуються попитом. Розширення асортименту за рахунок імпортних товарів пов'язано із скороченням асортименту вітчизняних товарів, а також зниженням їхнього виробництва в цілому.

Стабілізація асортименту -- стан набору товарів, що характеризується високою стійкістю і низьким ступенем відновлення.

Це досить рідкий стан асортименту, властивий в основному асортименту харчових продуктів повсякденного попиту.

Відновлення асортименту -- якісні і кількісні зміни стану набору товарів, що характеризуються збільшенням показника новизни.

Критерієм вибору цього напрямку можна вважати необхідність задоволення нових потреб, що постійно змінюються; підвищення конкурентноздатності; прагнення виробників і продавців стимулювати попит, спонукуючи споживачів робити покупки нових товарів для задоволення функціональних, соціальних і психологічних потреб; зміни моди; досягнення науково-технічного прогресу.

Цей напрямок ґрунтується на розповсюдженому переконанні споживачів, що вважають, що нові товари краще тих що раніше випускалися. Однак це не завжди так, тому що якість нових товарів може бути гірше, ніж вже існуючих. В таких випадках споживач, усвідомивши це, може відчути розчарування, незадоволеність, недовіру до нових товарів взагалі, а також до фірми-виробника або продавця.

Тому відновлення асортименту -- дуже відповідальний напрямок його формування, пов'язаний зі значним ризиком для всіх суб'єктів ринкових відносин. В той же час в умовах конкурентного середовища без відновлення неможливо обійтися, тому що новизна товарів -- один з найважливіших критеріїв конкурентноздатності організацій-виготовлювачів і продавців.

Вдосконалення асортименту -- кількісні і якісні зміни стану набору товарів для підвищення його раціональності.

Це комплексний напрямок змін асортименту товарів обумовлює вибір можливих шляхів: скорочення, розширення і/або відновлення асортименту товарів для формування раціонального асортименту.

Одним зі шляхів вдосконалювання асортименту може бути і його відновлення. Однак відновлення не завжди пов'язане з поліпшенням якості товарів і найбільшим задоволенням потреб. Товари-новинки можуть мати непринципові відмінності від товарів, що раніше випускалися і знятих із продажу (наприклад, зміна упаковки, маркірування, маси, ціни, товарної марки). Більш того, іноді при виробництві нових товарів використовується більш дешева сировина, спрощені технології, що пов'язано із зниженням якості. Тому не можна вважати вдосконалення і відновлення однаковими напрямками формування асортименту.

Гармонізація асортименту -- кількісні і якісні зміни стану набору товарів, що відображають ступінь близькості реального асортименту до оптимального або кращим закордонним і вітчизняним аналогам, що найбільш повно відповідають цілям організації.

Фактори формування асортименту

Розрізняють загальні і специфічні фактори формування асортименту.

Загальними факторами, що впливають на формування промислового і торговельного асортименту, є попит і рентабельність.

Попит як потреба, підкріплена платоспроможністю споживачів, -- визначальний фактор формування асортименту; в свою чергу, залежить від сегмента споживачів (їх доходів, національних, демографічних і інших особливостей).

Рентабельність виробництва і реалізації визначається собівартістю, витратами виробництва і звертання, на розміри яких впливають державні заходи для підтримки вітчизняних виробників (пільгове оподатковування, митні тарифи й ін.). Так, формування асортименту алкогольної продукції в останні роки в значній мірі визначається заходами для державного регулювання її виробництва і реалізації.

Специфічними факторами формування промислового асортименту є сировинна і матеріально-технічна база виробництва, досягнення науково-технічного прогресу, а торговельного асортименту -- виробничі можливості виробників, спеціалізація (клас і тип) торговельної організації, канали розподілу, методи стимулювання збуту і формування попиту, матеріально-технічна база торговельної організації.

Сировинна база виробничих організацій визначається наявністю природних ресурсів, станом видобувної і переробної промисловості, що випускає сировину, напівфабрикати і комплектуючі вироби, а також витратами на виробництво і доставку сировини. Недостатність або трудомісткість видобутку, збору або вирощування окремих видів сировини приводить до скорочення асортименту відповідних товарів.

Так, віддаленість районів виростання, висока трудомісткість збору окремих видів дикоростучих ягід привели до скорочення асортименту виробів, вироблюваних на натуральній сировині, і заміну їх виробами на синтетичних харчових добавках, що імітують смак, запах і колір ягід (наприклад, безалкогольні напої).

Матеріально-технічна база товарного підприємства також значно впливає на формування асортименту. Недостатність виробничих площ, відсутність або недостача необхідного устаткування приводять до того, що асортимент товарів, що користуються попитом, може скоротитися. Наслідками цього є надмірний попит, ріст цін і заміна дефіцитних товарів фальсифікованими. Саме через нестачу виробничих ресурсів поряд з низькою рентабельністю скоротився асортименту високоякісних виноградних вин, але розширився асортимент їхніх підробок або низькоякісної продукції.

Досягнення науково-технічного прогресу -- могутній стимул відновлення асортименту споживчих товарів. Розробка принципово нових товарів, що не мали раніше аналогів, а також товарів підвищеної якості можливо в основному завдяки розвиткові науки, техніки і технології.

Торговельний асортимент неминуче формується під впливом промислового, оскільки підприємницькі можливості виробника визначають склад пропозиції. Однак в умовах ринкової економіки виробничі можливості виробника перестають бути визначальним фактором формування торговельного асортименту.

Спеціалізація торговельної організації відноситься до найбільш значимих факторів формування асортименту товарів. Вона визначається при створенні або ліцензуванні, або атестації організації. Керівництво організації приймає рішення про спеціалізацію, від якої залежить її наступна діяльність, у тому числі і формування торговельного асортименту.

Канали розподілу товарів також мають значення при формуванні торговельного асортименту. Налагоджена система постачань через прийнятні для торгівлі канали розподілу, ритмічність доставки в потрібний термін і в необхідному обсязі полегшують роботу з формування торговельного асортименту, забезпечують перевагу закупівель товарів, для яких мається налагоджена система збуту. Цим відрізняються багато закордонних або спільних фірм, що мають чітко функціонуючі канали розподілу товарів.

Методи стимулювання збуту і формування попиту, зокрема рекламна підтримка товарів, в умовах насиченого ринку також впливають на формування торговельного асортименту.

Матеріально-технічна база торговельної організації також може зробити визначений вплив на формування торговельного асортименту. Якщо у фірми відсутні склади, що забезпечують схоронність товарів у належних умовах, або площі торговельного залу для викладення товарів складного або розгорнутого асортименту, то організація не повинна і планувати формування такого асортименту.

2 Класифікація асортименту і групова характеристика побутових холодильників. Скласти характеристику виробів

Побутові холодильники призначені для зберігання свіжих та заморожених продуктів харчування і готування в невеликих кількостях харчового льоду. Холодильники, що служать для заморожування продуктів і їхнього тривалого збереження, називають морозильниками.

Принцип дії всіх побутових холодильників полягає в тому, що з камери з продуктами (холодильної камери) штучно виділяється тепло в навколишнє середовище. В залежності від конструкції холодильники бувають компресійними, абсорбціонно-диффузіонними і термоелектричними.

У компресійних і абсорбційних холодильниках тепло, що відводиться з камери, сприймається робочою речовиною (холодильним агентом-холодоагентом) при його випарі. Сприйняте холодоагентом тепло передається навколишньому середовищу при конденсації його в рідину. Холодильний агент циркулює в герметично замкнутому холодильному агрегаті (апараті), змінюючи свій агрегатний стан. Для того, щоб передача тепла від холодоагенту в навколишнє середовище відбувалася мимовільно, необхідно, щоб його температура була вище температури навколишнього середовища. Для цього потрібні витрати енергії.

Холодильники, у яких перевищення температури пар холодоагенту над температурою навколишнього середовища досягається за допомогою стиску їх компресором, називаються компресійними. За допомогою компресора здійснюється також циркуляція холодоагенту в холодильному агрегаті. Компресор приводиться в дію електродвигуном або рідше електромагнітним приводом, тому всі компресійні холодильники є електричними.

У холодильниках абсорбціонно-диффузіонної дії нагрівання пар холодоагенту вище температури навколишнього повітря здійснюється звичайно електрикою. Циркуляція робочих речовин у холодильному апараті абсорбційних холодильників відбувається за рахунок дифузії й абсорбції.

Принцип роботи термоелектричних холодильників заснований на використанні ефекту Пельтье.

За умовами експлуатації холодильники підрозділяють на дві групи: для тропічного клімату (клас Т) і для помірного клімату (клас Н).

Холодильники бувають у виді напольних шаф (КШ -- компресійна шафа, АШ-абсорбційна шафа); напольних шаф (КС, АС); настінних шаф (КН); шаф, що вбудовуються в кухонні буфети, прорізи стін (KB, АВ); настільних малогабаритних шаф (AM).

В залежності від номінальної температури у випарнику холодильники підрозділяються на чотири групи: холодильники, температура яких у випарнику не нормується, з номінальною температурою у випарнику мінус 6°С (їх маркірують одною зірочкою), з температурою мінус 12 °С (маркірують двома зірочками), з температурою мінус 18 °С (маркірують трьома зірочками).

По числу холодильних камер холодильники бувають одно-, дво-, трьо- і чотирикамерними.

Експлуатаційна характеристика й асортимент компресійних холодильників

Експлуатаційні властивості холодильників характеризуються наступними технічними показниками: загальний внутрішній обсяг, корисний обсяг холодильника, корисний обсяг морозильного відділення, температури в холодильній камері і випарнику, витрата електроенергії, габарити, маса й ін.

Корисний обсяг холодильника -- це обсяг, використовуваний для збереження продуктів. Він складається з корисних обсягів холодильної камери і корисного обсягу морозильного відділення.

Під корисним обсягом морозильного відділення розуміють обсяг, використовуваний для збереження заморожених продуктів.

Експлуатаційна характеристика й асортимент абсорбційних холодильників Висока витрата енергії є істотним недоліком абсорбційних холодильників. Абсорбційні холодильники при роботі не створюють шуму.

Це істотна їхня перевага в порівнянні з компресійними.

Термоелектричні холодильники

Робота термоелектричних холодильників заснована на використанні ефекту Пельтье. Ефект Пельтье полягає в тому, що при пропущенні електричного постійного струму через термоелемент із двох послідовно з'єднаних (спаяних) матеріалів з різною термоелектрорушійною силою (т.е.д. с.) на його контакті (спаї) виділяється тепло, а на вільних кінцях тепло поглинається. Практичне використання ефекту Пельтье стало можливим лише тоді, коли для виготовлення термоелементів (термобатарей) стали застосовувати напівпровідники, один із яких володіє електронною (n), а інший дірковою (р) провідністю. Холодні спаї термобатареї розміщають у холодильній камері (вони поглинають тепло з неї), а гарячі поза камерою (від них тепло виводиться в навколишнє середовище); для поліпшення теплопередачі до них припаюють мідні або алюмінієві пластини.

Термоелектричні холодильники - найбільш перспективні холодильники, у них немає яких-небудь обертових частин, холодоагентів; вони надійні в роботі. Однак експлуатаційні витрати цих холодильників поки залишаються високими (на рівні абсорбційних холодильників при меншій ємності). Основний напрямок у їх доробці-це одержання високоефективних термоелементів.

Вимоги до якості холодильників

За техніко-експлуатаційними показниками холодильники повинні відповідати вимогам стандарту, як і матеріали і покриття внутрішніх поверхонь і елементів холодильників, що стикаються з харчовими продуктами, а також теплоізоляційні прокладки. Покриття холодильників повинні бути стійкими до стирання, впливу харчових продуктів і кислот, а також миючих засобів.

Важливо, щоб холодильний агрегат був герметичним і його частини витримували іспитові тиски. Ущільнювач дверей повинний щільно прилягати до корпуса шафи по всьому контуру при закритих дверях. Необхідно, щоб полки холодильника лежали на опорах, не качаючи, і витримували питоме навантаження не менш 1764 Па (18 гс/см²).

Виходячи з установленого стандартом 15-річного терміну служби холодильників, двері і її елементи повинні витримувати не менш 100000 відкривань і закривань.

Рівень шуму, створюваного компресійними холодильниками, не повинний перевищувати 45 децибел на відстані 1 м від корпуса холодильника

Конкурентоспроможні побутові холодильники та морозильники створюють Донецьке акціонерне об'єднання "Норд', Дніпропетровський машинобудівний завод та Васильківський завод холодильників (Київська обл.).

Ринок побутових електротоварів України поповнюється за рахунок надходження товарів із Росії (холодильників "Саратов", "Мир", "Ладога", "Садко", "Бірюса", "Ока",); з Білорусі (холодильників "Атлант"), з Латвії (холодильників "Снайге"); з Молдови (холодильників "Кодрі").

Комерційні структури для населення України закуповують різноманітні електропобутові прилади та машини в провідних фірмах Німеччини, Японії, США, Італії, Франції та інших країн.

Електротовари, представлені на ринку України, класифікують за такими ознаками: призначення, тип захисту від ураження електричним струмом, ступінь захисту від вологи, умови експлуатації, режим роботи, кліматичне виконання, категорії розміщення.

За призначенням побутові електротовари поділяють на провідникові та електроустановці вироби, джерела світла, електроосвітлювальну арматуру, електронагрівальні прилади, машини та прилади для обробки білизни, машини для зберігання продуктів, машини для прибирання приміщень, машини та прилади для обробки та приготування харчових продуктів, машини для шиття та в'язання, машини для механізації господарських робіт, машини та прилади для створення мікроклімату, прилади для особистої гігієни та санітарії, електроприлади автосервісу, хімічні джерела світла, трансформатори та контрольно-вимірювальні прилади.

За типом захисту від ураження електричним струмом електротехнічні побутові вироби поділяють на п'ять класів: 0; 01; І; II; III. До класу 0 зараховують вироби з основною ізоляцією без заземлених пристроїв; до класу 01 - вироби, які додатково мають зажим заземлення; до класу І - вироби, які додатково приєднують до заземленої жилки шнура, або вироби із заземленим контактом вилки; до класу II - вироби з подвійною ізоляцією (основною та додатковою) або вироби з посиленою ізоляцією без заземлених пристроїв; до класу III -вироби, які працюють від мережі напругою не більше 42 В.

За ступенем захисту від вологи всі нагрівальні, механічні та комбіновані побутові електротехнічні вироби поділяють на прилади звичайного виконання (не мають захисту струмопровідних елементів від вологи), краплинозахищені, бризкозахищені та водонепроникні (герметичні).

За умовами експлуатації побутові електротехнічні вироби класифікують на вироби, які працюють під наглядом (електропідлогонагрівачі, кавомолки та ін.) та які працюють без нагляду (холодильники, вентилятори та ін.).

За режимом роботи електротовари поділяють на вироби, які працюють із тривалим, короткочасним та повторно-короткочасним режимом роботи.

За кліматичним виконанням електропобутові прилади та машини класифікують на прилади для роботи у кліматах: помірному (II); помірному та холодному (ПХЛ); вологому тропічному (ТВ); сухому тропічному (ТС); і сухому і вологому (Т); морському холодному (М); морському тропічному (ТМ); будь-якому (В); будь якому, крім дуже холодного (Д).

За категоріями розміщення електротовари можуть виготовлятися для роботи: на відкритому повітрі, під наметом, у закритих приміщеннях з природною вентиляцією, у приміщеннях зі штучно регульованими кліматичними умовами, у приміщеннях з підвищеною вологістю.

Промисловість України виробляє близько ста найменувань електропобутових машин та приладів, тоді як у високорозвинених промислово країнах (США, Німеччина, Японія, Англія, Франція) виробляють понад 400 видів побутової техніки.

Побутові холодильники в Україні виробляють Донецьке AT "Норд', Дніпропетровський і Васильківський заводи. Дані, які характеризу-ють їх проектну потужність, наведено в табл. 2.1.

Підприємство	Потужність, тис. шт. на рік	Частка у % до підсумку
AT "Норд"	500	62,3
Васильківський завод	150	19,3
Дніпропетровський завод	120	18,4
Разом	670	100,0

Донецьке AT «Норд» виробляє 16 моделей побутових холодильників об'ємом від 100 до 560 дм³ і дві моделі побутових морозильників на 100 і 200 дм³. Для AT «Норд» характерним є високий ступінь концентрації виробництва (самостійно виготовляє до 90 % комплектуючих), постійне прагнення до модернізації моделей, які виробляються, без зниження обсягів виробництва.

На регіональному ринку представлені холодильники виробництва підприємств України - 65 % (моделі "Норд", "Кристал", "Дніпро", "Київ"), країн СНД - 23 % ("Атлант", "Стінол", "Снайге"), інших закордонних країн - 12 % ("Ардо", "Самсунг", "Електролюкс", "Арістон", "Зануссі", "Бош", "Сіменс" та ін.). Найбільшим попитом у покупців користуються двокамерні холодильники, які займають до 80 % у загальній структурі продажу. Аналіз реалізації структури торговельних марок за місткістю показав такі результати: холодильники з об'ємом 250 - 400 дм³ складають 50 % обсягів продажу, до 250 дм³ - 30 % , 400 - 600 дм³- 18 % , понад 600 дм³ - 2 % . За даними офіційної статистики та за матеріалами десяти комерційних структур у 2000 році в Донецькому регіоні було реалізовано побутових холодильників і морозильників "Норд" 18 тисяч одиниць, "Атлант" - 5 тисяч, "Стінол"

- 1,2 тисяч, "Снайге" - 1,1 тисяч, європейських торговельних марок

- 1,7 тисячі, південнокорейських - 1,3 тисячі,

У ціновому сегменті до 1500 грн. домінують холодильники вітчизняного виробництва за рахунок низької ціни, і на найближчу перспективу змін щодо купівельних переваг не передбачається. Двокамерний холодильник "Норд" пропонується за ціною, за яку можливо придбати лише однокамерний холодильник виробництва країн СНД та Литви.

Збільшення реалізації побутових холодильників країн СНД (моделі "Стінол" і "Атлант") дозволяє зробити припущення, що торгівля ними більш ефективна, ніж торгівля побутовими холодильниками європейських фірм. Таке припущення пояснюється порівнянням переваг і недоліків торгівлі різними холодильниками за такими важливими критеріями, як закупка, доставка в Україну, реалізація та проблеми, з якими зустрічаються комерційні фірми на ринку електропобутової техніки.

3 Верхній одяг: підгрупа пальто. Класифікація, характеристика асортименту. Приведіть характеристику двох зразків по всім класифікуючим ознакам

Одяг поділяють на види (пальто, плащ, костюм, сукня, блузка та ін.) і різновиди, що відрізняються силуетом, стильовим вирішенням форми, фасоном (покроєм), видом матеріалу, складністю обробки (пошиву) моделі, яка передбачена в технічному описанні моделі, оздобленням (вишивки, аплікації, розмальовки та ін.)

Одяг верхній

Вироби цієї групи посідають значне місце в асортименті побутового одягу. За статево-віковим призначенням одяг верхній може бути жіночим, чоловічим та дитячим. Асортимент верхнього одягу для жінок та дівчаток значно ширший і різноманітніший, ніж для чоловіків та хлопчиків, оскільки він зазнає більшого впливу моди в плані художньо-колористичного оформлення матеріалів, форми окремих деталей (рукавів, комірів, пілочок та ін.), силуету, застосовуваного оздоблення.

До одягу верхнього зараховують пальтові та костюмно-платтяні вироби.

Пальтові вироби виготовляють з різних матеріалів залежно від сезонності та статево-вікового призначення. Для зимових виробів застосовують теплозахисні матеріали, а у демісезонних утеплювальні прокладки не застосовуються або можуть бути пристебнутими на застібках-блискавках, ґудзиках. Моделі пальтових виробів характеризуються різноманітними формами, силуетами, кроєм окремих деталей, оздобленням. Для оздоблення використовують різну фурнітуру, шкіру, хутро, стрічки, шнури.

Дитячі пальтові вироби відрізняються від виробів для дорослих матеріалами, фасонами, оформленням.

Пальтові вироби включають такі види, як пальта, півпальта, свінгери, накидки, пелерини, куртки, плащі, плащі-пальта.

Асортимент пальтового зимового одягу, що реалізується на українському ринку, складається приблизно на 50 % зі шкіряних виробів, 8 % -- з хутряних, 42 % -- з виробів із тканин. Переважають вироби для жінок, тому що вони частіше оновлюють гардероб, мають декілька видів і моделей зимового одягу водночас. Споживачі частіше купують дешевий одяг (30 %) і одяг за середніми цінами (50 %), ніж дорогий і особливо дорогий (20 %).

Одяг з натуральної шкіри завозиться в Україну з Італії, Греції, Туреччини, Польщі, Китаю. Ціни на шкіряні пальта, півпальта, куртки коливаються від 500 грн. до 10 тис. грн. за виріб.

Вироби з натурального хутра імпортуються з Греції, Італії, Туреччини, Китаю (40 %), виготовляються на вітчизняних підприємствах (10 %), у основному на хутровій фірмі «Тисмениця» і СП «Тикафер-люкс». Не менше 50% хутряного одягу шиється приватними підприємцями, особливо в Західному регіоні України. Реалізуються хутряні вироби з кролика за ціною 300 - 500 грн.; з нутрії - 2 - 4,5 тис. грн.; каракуля - 2,5 - 3 тис. грн.; норки - 20 - 45 тис. грн.

Основна частина зимового одягу з шерстяних тканин виробляється на вітчизняних підприємствах: ЗАТ «Маяк» (м. Львів), ЗАТ «Україна» (м. Київ), ЗАТ «Дана» (м. Київ), ЗАТ «Стиль» (м. Луганськ), ЗАТ «Фаб-рика ім. Тинякова» (м. Харків), КП «Мрія» (м. Дніпропетровськ), ВАТ «Селена» (м. Запоріжжя), ВАТ «Галичина» (м. Івано-Франківськ) та ін. Крім того, такий одяг завозиться в Україну з Італії, Польщі, Туреччини, Канади, США і виготовляється приватними підприємцями.

На ринку пальтового демісезонного одягу домінують імпортні вироби, переважно китайського, турецького виробництва. Провідними вітчизняними підприємствами, що виготовляють демісезонний одяг, є «Україна», «Дана», «Маяк», «Галичина», «Фея» (м. Маріуполь), «Поділля» (м. Винниця). Частка жіночого одягу на ринку становить близько 70 %, чоловічого - 30 %. Ціни на різні види виробів коливаються від 90 грн. до 8 - 10 тис. грн. залежно від використаних матеріалів та країни-виробника. Демісезонні вироби за низькими цінами купують 40 % населення України, за середніми - 50 - 55 %, за високими 5 - 10 %.

4 Модельне жіноче взуття: класифікація, характеристика асортименту, вимоги до якості

Взуття є предметом першої необхідності і належить до найважливіших товарів народного споживання. Залежно від основних матеріалів і технології виготовлення взуття підрозділяють на шкіряне, гумове і валяне. Шкіряному взуттю належить головна роль у виробництві та споживанні. Тож, нижче, під час розгляду механізму функціонування ринку взуття, основну увагу буде приділено саме взуттю зі шкіри.

Оскільки шкіра завжди у моді, тому і модельне жіноче взуття теж буде виготовлятись з шкіри.

Сучасний асортимент шкіряного взуття постійно оновлюється під впливом безлічі чинників, як мода, зміна потреб населення, поява нових видів і конструкцій взуття, використання нових матеріалів.

Шкіряним називають взуття, верх якого виготовляють із натуральних шкір, штучних і синтетичних матеріалів, текстильних матеріалів, хутра, а також комбінованих матеріалів. Шкіра є одним з найважливіших матеріалів для виробництва взуття. Понад 60 % усього взуття, що випускається в Україні, має верх і підкладку зі шкіри; понад 50 % -- шкіряну устілку; понад 20 % -- шкіряну підошву; усе взуття з верхом із синтетичних шкір (4,5 % у загальному обсязі виробництва) виготовляють зі шкіряною підкладкою.

У якості сировини для виготовлення взуття використовується шкіра великої рогатої худоби (опойка, виростка, півшнурка, бичка, ялівки), свиней, кіз (шевро), овець (шеврет), конів, оленів, собак, рептилій та ін.

Виробництвом шкіряного взуття займаються підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості. На шкіряні підприємства України сировина надходить у консервованому вигляді (у шкіру вводять 13 -15 % харчової солі, що забезпечує найкраще зберігання сировини). У результаті численних і різноманітних опрацювань шкіряної сировини (підготовчих операцій, дублення, післядубильних і оздоблювальних операцій) одержують безпосередньо шкіру -- матеріал, придатний для виготовлення взуття та інших виробів.

Як уже говорилося, крім натуральних шкір, у виробництві взуття використовуються штучні, синтетичні і текстильні матеріали.

М'які штучні шкіри використовують для верха взуття, їх одержують шляхом просочування волокнистих основ і нанесення лицьового покриття з полімерних матеріалів. У даний час близько 15 % взуття виготовляють з верхом із штучних шкір; близько 30 % -- із підкладкою і майже 100 % -- з підносками з цих же матеріалів; при виробництві 75 - 80 % взуття штучні матеріали використовуються для виготовлення підошви. Асортимент і галузь використання штучних шкір розширюється з кожним роком у зв'язку з високою увагою, що приділяється в даний час розвитку хімії високомолекулярних сполук. В Україні штучні матеріали випускаються на підприємствах міст Києва, Запоріжжя, Луцька та ін.

Текстильні матеріали, які використовуються у виготовленні взуття, включають неткані матеріали, тканини, трикотажні полотна, штучне хутро на тканинній і трикотажній основі. Крім зазначених матеріалів, у взуттєвому виробництві використовують гуму (в основному для виготовлення деталей низу взуття -- підметок, підборів, набойок, рантів та ін.). Близько 70 % усього виготовленого у промисловості взуття має гумову підошву.

Значного поширення у виробництві взуття одержали пластичні маси. їх використовують для формування підошов (із підборами, без підборів), набойок.

Для задників, устілок, постілок, галенок використовують так звані взуттєві картони. Сировиною для їхнього одержання служать шкіряні або рослинні волокна (або суміш їх), проклеєні полімерними речовинами або латексами (натуральними або штучними).

Процес виробництва шкіряного взуття є чинником, що визначає і формує два основних ринкових критерії -- якість і асортимент взуття. Тому доцільно стисло розглянути основні етапи цього процесу.

Безпосередньо технологічним операціям виготовлення взуття передує розробка моделей взуття (проектування), що здійснюється з урахуванням вимог моди, звичаїв країни, кліматичних умов, асортименту і властивостей взуттєвих матеріалів, технології виробництва, потреб населення в різноманітних видах взуття.

До основних технологічних операцій виготовлення взуття належать: контроль якості взуттєвих матеріалів і добір їх у партії; збірка заготовок, формування верху взуття, скріплення деталей низу з деталями верху, оздоблювальні операції.

Для виготовлення модельного взуття і взуття масового попиту застосовують різноманітні методи кріплення. Вибір методу залежить від виду і призначення взуття, матеріалів верху і низу та ін. Усі методи кріплення можна підрозділити на такі основні групи: хімічні (клейової, пресової вулканізації, лиття); ниткові (прошивний, бортовий, виворітний, допельний, сандальний, рантовий, «парко»); гвин-тово-цвяховий (цвяховий і гвинтовий); комбіновані (рантово-клейовий, допельно-клейовий, строчечно-клейовий та ін.).

Усе взуття, що надходить на ринок, можна умовно поділити на чотири групи: взуття вищої якості, конкурентоспроможне взуття, взуття зі зниженим рівнем якості і неконкурентоспроможне взуття.

Взуття вищої якості, як правило, перевершує за всіма або більшістю показників товари-конкуренти. У багатьох випадках -- це принципово нова продукція.

Конкурентоспроможне взуття найчастіше знаходиться на середньому рівні якості для даного ринку. У цій ситуації успіх продукції залежить, головним чином, від ціни.

Взуття зі зниженим рівнем якості в цілому володіє дещо гіршими споживчими властивостями, ніж товари перших двох груп. У цьому випадку для того, щоб ринкові позиції продукції залишалися стабільними, виробник повинний удатися до деякого зниження ціни.

Неконкурентоспроможне взуття, як правило, або взагалі не знаходить збуту, або може бути реалізоване тільки за досить низькими цінами.

Ринок взуття формується і розвивається під впливом багатьох чинників, кожний із яких у визначених ситуація може як стимулювати ринок, так і стримувати його розвиток, обмежуючи його місткість. Усю сукупність чинників можна поділити на дві групи: загального і специфічного характеру.

Загальними є соціально-економічні чинники: обсяг і структура товарної пропозиції; асортимент і якість виробленої продукції; розміри імпорту за даним товаром або групою; досягнутий рівень життя і потреб населення; купівельна спроможність населення, рівень і співвідношення цін на товари; кількість населення; його соціальний і статевовіковий склад; ступінь насиченості ринку; стан збутової, торговельної і сервісної мережі; географічне розташування ринку.

Український ринок шкіряного взуття в даний час характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням купівельної спроможності населення, низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, істотним збільшенням частки імпортного взуття в структурі асортименту товарів, що надходять на внутрішній ринок України.

Основною причиною недостатнього обсягу виробництва шкіряного взуття є те, що шкіряно-взуттєва промисловість не витримує конкуренції закордонних виробників, що неминуче призводить до падіння промислового потенціалу.

В Україні виробництвом шкіряного взуття зайнято більш 40 взуттєвих підприємств, обсяг виготовлюваної продукції яких у 1998 році склав 11,4 млн. пар, а в 1999 - 11,9 млн. пар. Порівняно з 1990 p., обсяги виробництва шкіряного взуття в Україні за останні 10 років скоротилися більше ніж у 24 рази (рис.4.1). Сьогодні на 100 мешканців України, припадає 6 пар виробленого в країні взуття з натуральної шкіри.



Рис. 4.1. Виробництво взуття в Україні.

Серед підприємств, що займаються виробництвом шкіряного взуття, провідне місце посідають ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТЗТ «Лугань» (м. Луганськ), AT «Прогрес» (м. Львів), AT «Ніко» (м. Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь), АТЗТ «Аспект» (м. Макіївка), «Кияни» (м. Київ) та ін.

Велика частина імпорту взуття в Україну припадає на країни азійського регіону (Китай, Гонконг, Індонезія, Туреччина), менша -- на країни близького зарубіжжя (Росія, Молдова, Білорусія). Крім цього, на внутрішній ринок України надходить шкіряне взуття з Австрії, Італії, Чехії, Англії, США, Франції, Таїланду й інших країн.

Найбільшим світовим виробником і експортером взуття залишається Китай. Тут виробляється до 4500 млн. пар взуття на рік, 2634 млн. пар із якого відправляється на експорт, у тому числі в Україну.

Другим найбільшим виробником взуття стала Індія, яка, збільшивши випуск до 700 млн. пар взуття на рік, обігнала Бразилію та Італію.

Що стосується західноєвропейської взуттєвої промисловості, то останнім часом її характеризує майже повсюдний спад виробництва, зниження експорту в країни, що не входять до Європейського Союзу, прийняття антидемпінгових заходів для захисту вітчизняних виробників. Загальний випуск взуття в країнах ЄС досягає 1,1 млрд. пар на рік.

Основними законодавцями мод на європейському ринку взуття є такі країни, як Австрія, Італія, Німеччина, Англія, Данія і деякі інші. Причому взуття в даному випадку найчастіше стає відбитком національних особливостей. Так, характерною рисою австрійського взуття є елегантність; західнонімецьке взуття відрізняє класичний стиль (види і конструкція взуття стабільні і завжди популярні); в італійському і французькому взутті можна завжди побачити авангардні напрямки моди; американське взуття звертає на себе увагу наявністю своєрідного опрацювання, фарбування, оздоби (блискучі підбори, яскраві кольори) і т. ін.

Істотний вплив на європейський ринок взуття робить Іспанія. Зумовлено це тим, що понад 80 % взуттєвої продукції, що випускається в цій країні (виробництво взуття тут досягає 200 млн. пар), йде на експорт і знаходить збут у багатьох країнах Європи. Останнім часом значно (більше ніж у 3 рази) збільшилися постачання іспанського взуття в країни Східної Європи, у тому числі в Україну.

Характеристика асортименту шкіряного взуття

Шкіряне взуття відносять до 88 класу, що поділяється на 8 підкласів по виду матеріалу верху:

1) юхтове взуття;

2) хромове взуття (у тому числі з верхом з замші, сандальної юхти, шкіри з волосяним покривом);

3) взуття з верхом їх текстильних матеріалів, повсті, фетру, трикотажних полотнин;

4) взуття з верхом із синтетичних шкір;

5) взуття з верхом зі штучних шкір;

6) взуття з комбінованим верхом з юхтових і штучних шкір;

7) взуття з комбінованим верхом із хромових і штучних або синтетичних шкір;

8) взуття з комбінованим верхом з текстильних матеріалів, повсті, фетру і шкіри.

У залежності від призначення взуття поділяється на 7 підгруп:

1) повсякденне взуття,

2) модельне (призначене для короткочасної носки при урочистих випадках, що відповідає вимогам моди),

3) спортивне (призначена для занять різними видами спорту),

4) легке (взуття полегшеної конструкції, у якій відсутні або основна устілка, або тверді підношення і задники, або інші деталі, до неї відносяться пінетки, сандалії, чешки, чувяки, туфлі дорожні, спортивні (побутові) і інші),

5) домашнє (взуття для носки в будинку),

6) виробниче (взуття для загальних робіт без застосування захисних матеріалів і деталей),

7) ортопедичне (взуття, конструкція якого розроблена з урахуванням патологічних відхилень у стопі, гомілці і стегні).

Підгрупи поділяються на види і різновиди:

1) чоботи, 2) напівчоботи, 3) чобітки, 4) півчобітки, 5) черевики, 6) черевики, 7) туфлі, 8) туфлі літні і сандалети.

Вимоги до якості

Взуття повинне бути:

- зручним;

- повинне відповідати силовим можливостям людини;

- взуття повинне послаблювати ударні впливи на плантарну поверхню стопи при ходьбі;

- відсутність ковзання підошви при ходьбі;

- взуття повинне поглинати вологість, що виділяє стопа, відводити її в прошарок матеріалу, що не торкається ноги, та виводити назовню;

- взуття повинне бути не шкідливим;

- взуття повинне бути довгостроковим, зберігаємим та ремонтопридатним.

5 Відеомагнітофон: класифікація, характеристика асортименту

Відеомагнітофони використовують для запису на магнітну стрічку телевізійних відеосигналів зі звуковим супроводом та наступного їх відтворення. Вони ґрунтуються на двох конструктивних особливостях: застосуванні похило-рядкового способу запису та використанні касет, що разом із магнітною стрічкою розміщені в апараті. Разом із зображенням завжди синхронно записується (відтворюється) звук. Складається відеомагнітофон з стрічкопротягувального механізму та електронної частини. Робота всіх механічних пристроїв відеомагнітофона контролюється низкою електронних систем автоматичного регулювання. Вони стежать за частотою обертання відеоголовок, за швидкістю протягування стрічки тощо. Автоматика сервісу та захисту від помилок (на базі мікропроцесора) забезпечує правильність встановлення касети, натискання кнопок управління, натягування стрічки, контролює вологість повітря. За надмірної вологості відео-магнітофон автоматично вимикається.

Побутові відеомагнітофони класифікують за форматом запису, кількістю стрічкопротягувальних механізмів, можливістю здійснити запис (відтворення) у різних форматах та системах кольорового телебачення, кількістю відеоголовок і швидкостей запису (відтворення), характером записаних та відтворених аудіосигналів, джерелом струму тощо.

За форматом відеозапису відеомагнітофони поділяються на апарати формату VHS, Super VHS, VHS-C, Video-8 тощо. В Україні поширений формат VHS (Video Home System), що був розроблений японськими фірмами. Деякі відеомагнітофони мають цифровий формат.

При підключенні відповідних блоків у відеомагнітофоні формат VHS дозволяє здійснювати запис (відтворення) сигналів кольорового бачення у трьох системах телебачення - NTSC, PAL та SECAM. Європейський варіант відеокасети забезпечує запис програм тривалістю 3 - 4 години.

За кількістю стрічкопротягувальних механізмів розрізняють одно- та двокасетні відеомагнітофони.

За кількістю відеоголовок відеомагнітофони поділяють на дво-, чотири- та шестиголовкові апарати.

За кількістю швидкостей запису (відтворення) відеомагнітофони поділяють на одно- та двошвидкісні.

Залежно від характеру записаних та відтворених аудіосигналів побутові відеомагнітофони поділяють на моно- та стереофонічні.

За видом джерела живлення -- на апарати з живленням від мережі змінного струму та апарати з універсальним живленням.

Асортимент відеомагнітофонів в основному складається з моделей закордонних фірм - Philips, Sony, Panasonic, JVC, Technics, Samsung, LG, Toshiba, Hitachi, Akai, Grundig, Sharp, та ін.

Список літератури

1. Торговельна справа: економіка, маркетинг, організація. - М., 2002 р.

2. Половцеві Ф.П. Комерційна діяльність. - М., 2001 р.

3. Батутіна А.П., Ємченко І.В. Експертиза товарів. - К., 2003 р.

4. Товароведення. Ч.1. - К., 2001 р.

5. Інфраструктура товарного ринку. - К., 2002 р.

6. Товароведення та організація торгівлі непродовольчих товарів. - М., 2002 р.

7. Збереження якості, оптимізація асортименту та зниження втрат товарів в торгівлі. - К., 1989 р.

8. Олексієв М.С., Ганців Ш.К., Кутянин Г.І. Теоретичні основи товароведення непродовольчих товарів. - М., 1989 р.

9. Гусейнова Т.С. Товароведення швейних та трикотажних товарів. - М., 1991 р.