Шпаргалки з соціології

ТЕМА № 1

Вступ до соціології

1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусії навколо предмету соціології

Сучасна соціологія - це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість учених погоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупність властивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальні зв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктами соц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношення об`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери суспільства. Є різні визначення предмету соціології. У «Короткому словнику»: наука про закони становлення і розвитку суспільства загалом, соц. відносин та соц. спільнот. У «Соціологічному довіднику»: наука про закони й форми соц. життя людей у його конкретних проявах: різних за складністю соц. системах, спільнотах, інституціях, процесах. Конт вважав, що соц. - це позитивні знання про сусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предмет соц. - колективне в усіх його проявах. Ковалевський розгляд. соц. як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.

2. Сутність «соціального» як ключової соціологічної категорії

Центральним поняттям соц. є «соціальне». Осипов вважав, що соціальне - це сукупність будь-яких властивостей і особливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища в сусп., до явищ і процесів сусп. життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньо чи опосередковано. В процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соц. властивостей. У широкому розумінні «соціальне» означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому - тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соц. структурі сусп., відносинами між соц. групами та між людьми як представниками різних класів, націй тощо.

3. Особливості соціологічного знання, рівні його формування

Соціологія має свою структуру, що зумовлено її змістом і завданням. Передусім самі соц. знання мають 3 основних рівні:

1. Теоретична соц. (Створює теорії, концепції, парадигми, що розкривають універсальні закономірності й принципи побудови різних соц. систем, а також теорію випадкових і таких, що самоорганізуються, самоуправляються, соціальних процесів та явищ.

2. Теорії середнього рівня (покликані узагальнювати і структурувати емпіричні дані в межах окремих галузей соц. знання)

3. Емпірична соціологія (знаходить, визначає та узагальнює соц. факти)

Соціальні знання - це єдність теорії та соц. практики. Теорії та концепції, розроблені на найвищому рівні у сфері формування знань про соціальну реальність, становлять теоретичну фундаментальну соціологію. Теорії середнього рівня вивчають закономірності і випадковості розвитку і відтворення окремих соціальних спільностей (соц. міста, села). Сюди належать галузеві теорії, що розкривають закономірності, випадковості та механізми життєдіяльності соц. спільностей в окремих сферах (соц. праці, освіти, побуту), та теорії, що аналізують окремі елементи соц. механізму (теорії комунікації, соц. активності). Емпірична соц. вивчає, аналізує та узагальнює соц. факти. Вона використовує методи конкретних соц. досліджень (опитування, спостереження). Теоретичні та емпіричні знання тісно пов'язані. Теоретичні знання потрібні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпірична соц. забезпечує теоретичні розробки перевіреними й узагальненими соц. фактами.

4. Методи, якими користується соціологія. Особливості соц. підходу до вивчення суспільства

Методи в соціології - це спосіб здобуття, побудови та обґрунтування соц. знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соц. реальності. Соц. використовує дві основні групи методів:

Загальнонаукові (Діалектика, синергетика, історизм) 2. Специфічні (спостереження, опитування, експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів).

5. Сутність понять «соціальні відносини», «соціальне явище», «соціальний процес», «соціальний закон», їх взаємозв`язок

Соціальні відносини - це усталена система зв`язків між окремими людьми й соц. спільнотами, які беруть неоднакову участь в економ., політ. й духовному житті, мають різний соц. стан, спосіб життя, джерела і рівні доходів особистого споживання. Вони складаються з приводу місця й ролі людей в сусп., способу їх життя, умов існування. Вони формуються в процесі соц. діяльності.

Соціальне явище - це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи вчинок. Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соц. процесом. Соц. процес - це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соц. груп, окремих індивідів, тобто в соц. структурі. Це може бути серія соц. явищ, зв'язаних між собою структурними чи функціональними залежностями, які призводять до переходу певної соц. системи з одного стану в інший. Соц. процеси можуть характеризувати: зміни в структурі особистості (формування установок, ціннісних орієнтацій), взаємодію кількох індивідів (спілкування), внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, спільна праця).

Соціальний закон - це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв'язків соц. явищ і процесів, а передусім зв'язків між соц. діяльністю людей як спільноти та соц. діями окремих індивідів.

6. Соціальні закони, їх класифікація

Соц. закон - це вираз суттєвих, загальних, необхідних і повторюваних зв'язків соц. явищ і процесів, а передусім зв'язків між соц. діяльністю людей як спільноти та соц. діями окремих індивідів. Вирізняють загальні і специфічні соц. закони. Загальні вивчає філософія, а специфічні - соціологія. Будь-який із соц. законів виражає відносини між різними індивідами, соц. спільнотами людей і проявляється в їхній соц. діяльності. Залежно від рівня дії закони поділяються на: 1. Закони, котрі діють на рівні соц. інститутів (діалектична єдність людини і соц. середовища, постійне вдосконалення колективу). 2. Закони, що визначають розвиток складових соц. структури суспільства (постійне збільшення самостійного населення, зменшення кількості селян)

3. Закони, що діють на рівні конкретних соц. систем (самовдосконалення систем, пропорційний їх розвиток, діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів у процесах керування соц. системами.

В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соц. закони, які: - констатують співіснування соц. явищ, - виявляють характер тенденцій розвитку, - виявляють зв'язок між соц. явищами, - фіксують причинний зв(язок між соц. явищами, - визначають можливість чи ймовірність зв(язків між соц. явищами.

7. Закони, дію яких потрібно враховувати при регулювання соціальних процесів

Регулюючи соц. процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати дії таких законів: 1. Закон соц. порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соц. групами) на основі загальних житейських порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимсь еталоном. Цей закон має велике значення для методології стимулювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива - пасивність, негативні емоції, навіть відчай. 2. Закон вільного часу, який полягає в тім, що для підвищення ефективності виробничої діяльності держава має виділяти частину сукупного часу в якості вільного. 3. Закон піднесення потреб, що характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб в міру вдосконалення матеріального виробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб - це їх ошляхетнення, одухотворення. 4. Закон великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соц. системах. Це закон, який відображає зв'язок статистичних показників вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соц. процеси та дії людей підпорядковуються статистичним закономірностям.

Особливість соц. законів в тім, що в них чітко простежується об'єктивність.

8. Сутність основних функцій соціології

Функції соц. - це виконання притаманних їй завдань для створення соц. теорій і концепцій, а також забезпечення соц. розвитку й удосконалення соц. відносин суспільства. Соціологія виконує 2 групи функцій:

1. Гносеологічні функції забезпечують найповніше й конкретне пізнання процесів і явищ соц. життя. : - Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, що вона забезпечує здобуття й нагромадження знань про суспільство, його соц. відносини, систематизацію цих знань і на цій основі - створення соц. теорій та концепцій. - Методологічна полягає в тому, що формулює закономірності, випадковості, визначаючи методи пізнання та створюючи вчення про ці закономірності й випадковості, методи пізнання соц. сфери сусп., її функціонування та розвитку. - Критична функція, з одного боку, обґрунтовує і показує все те позитивне, що треба зберігати, розвивати, а з іншого - виявляє й висвітлює те, що є негативним, що вимагає змін або усунення.

2. Соціальні функції повинні забезпечити надійну інформацію про різні соц. процеси та явища, про зміни соц. структури, сім(ї, націон. Відносин та ін. : - Інформаційна - це отримання й систематизація інформації про реальний стан соц. відносин, явищ, процесів, про їхній розвиток та взаємозв'язки.

- Прогностична - виявляється у формуванні соц. прогнозів розвитку соц. явищ і процесів. - Перетворювальна функція полягає в тому, що висновки, рекомендації та пропозиції соц. науки слугують основою для вироблення і прийняття рішень.

- Управлінська функція - це вироблення соц. механізму впровадження в практику рішень щодо функціонування, розвитку й удосконалення соц. відносин.

Світоглядна виявляється у використанні конкретних вивірених кількісних та якісних показників і фактів соц. життя людини і сусп., що тільки й здатні переконати в чомусь сучасну людину, сформувати в її свідомості не тільки систему знань про сусп., а й розуміння своїх власних місця, ролі в суспільстві.

9. Роль і завдання соціології в соц. реформуванні укр. суспільства

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Зараз в Україні зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соц. знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

13. Демокріт та Геракліт про роль потреби у житті людини

Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу - у павуків навчилася ткати, у ластівок - будувати, у птахів - співати. В основі цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвивалися саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби.

Геракліт поділяв людей на дві групи залежно від співвідношення в них здорового глузду до потреб. Перша група - це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи.

10. Місце соціології у професійній підготовці молоді

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Нині посилюється тенденція до інтернаціоналізації соціології, формування соц. знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Важливого значення набуває не інтеграція соц. теорій, а консолідація різних підходів і концепцій. За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соц. знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

11. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми

Соціологія як окрема наукова галузь виникла в середині 19 ст. - тоді, коли О. Конт висунув проект створення нової науки про суспільство. Але це не означає, що до О. Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо. Однак вони становлять невід'ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соц. думки. Цю частину знань називають протосоціологією. Отже, протосоціологія - термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соц. філософії. На стадіях раннього класового сусп. міф і епос були основними формами відображення соц. дійсності. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Перші елементи наукового знання виникають у зв'язку з розвитком СПП. Велике значення мало відокремлення розумової праці від фізичної. Спроби творення соц. теорій належать уже Платону та Арістотелю, які поклали початок вивченню таких важливих соц. інститутів як сім(я, держава. У період Середньовіччя відбулась переорієнтація на особистість, як творчу силу, свободу її вибору і відповідно перед Богом. В період Відродження значна увага приділялась вже людині з її інтересами, потребами і цінностями.

12. Головні соціально-пізнавальні видобутки Демокріта, виокремлення ним двох видів пізнання

Давньогрецький філософ матеріаліст Демокріт розрізняє 2 роди пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. Те, що недоступне чуттєвому пізнанню, людина осягає за допомогою мислення, що є істинним пізнанням, коли пізнавальним «органом» стає дослідження. Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявляв собі людину як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тяжко бути під владою гіршого. Він вважав, що кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчанням.

14. Платон про людські пристрасті, егоїзм та суспільну структуру

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель - філософи - правителі. Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.

15. Аристотель про сенс і спосіб життя, організацію дозвілля та інші соц. проблеми.

Сенс життя людини, за Аристотелем, полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, Аристотель вирізняє такі його види: брутальний,державний і споглядальний. Аристотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу. Дозвілля - це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями - філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою та спілкуванням, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину. Кількість і якість дозвілля залежить від форм державного устрою.

Аристотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями. Він характеризував людину як «суспільну тварину» і вважав, що кожна людина не ізольована від інших людей, а зв'язана з ними, взаємодіє, веде спільний спосіб життя. Це й породжує в неї спільні думки та почуття з іншими людьми.

16. Арістотель та Сократ про соціальну роль спілкування у житті людини

Велику роль у житті людей Арістотель призначав спілкуванню, через яке люди й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати «суспільною твариною», тобто набути тих якостей, що споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються національні, професійні та інші особливості.

Сократ особливого значення у процесі спілкування надавав мовленню. У цьому переконує власний досвід філософа, що брав участь в обговоренні різних проблем політики, етики, виховання з будь-якою людиною і будь-де. Його спілкування з людьми було активним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовнику дійти істини. Майстерність Сократа вести дискусію полягала не в тім, що він знав відповідь на питання, а в тім, що філософ міг переконати опонента, що той її також не знає. Красномовності, умінню переконувати, спростовувати вчила індійська школа йоги. Метою прийомів йоги було вдосконалення особистості.

17. Соціологічне розуміння суспільства філософами середньовіччя

Значний внесок у пізнання людини і суспільства зробили Данте і Петрарка. Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи рівності, свободи, справедливості як норми взаємин між людьми. Томас Мор та Томмазо Кампанелла проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності. Макіавеллі, стверджуючи, що суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами, уважав матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, основним. Бекон вважає, що людей об(єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі. Ж. Боден визначальним чинником розвитку суспільства вважає географічне середовище, яке зумовлює особливості життя людей, їхні інтелектуальні якості. Жителі півночі - фізично міцні, але не дуже розумні, жителі півдня - фізично слабкі, відлюдні, скупі, а жителі помірної зони поєднують і силу, і розум.

18. Передумови появи і етапи розвитку офіційної соціології

Поява соціології була викликана розвитком суспільства та розвитком соц. думки. Основними передумовами цього були такі такі фактори: 1. Соціально - економічна: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі з витікаючими звідси наслідками для способу життя та новими сусп. відносинами. 2. Соц.-політ.: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація. 3. Інтелектуальні: філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості).

У розвитку соц. вирізняють 4 етапи: 1-й розпочинається з появи розробленої Контом програми перебудови наук про сусп. на «позитивних», емпірично обґрунтованих засадах і триває до кінця 19 ст. Він характеризується інтенсивним розвитком емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соц. знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. Набуває поширення марксистська теорія. Представники: Конт, Спенсер, Маркс. 2-й етап (кінець 19 ст. - 20-ті рр.) - відбувається гостра криза натуралістичної соц. і настає різкий перелом у розвитку соц. теорії. Увагу соціологів привертають соц. дії і взаємодії, розробляються методи «соц., здатної зрозуміти», концепції соц. особистості, налагоджується системний зв'язок між теорією і соц. дослідженнями., відбув. інституціалізація соц. як академічної дисципліни. Представники:Вебер, Дюркгейм, Зіммель. 3-й етап розвитку (20-70-ті 20 ст.) - формування сучасних теорій, галузева диференціація, дальше удосконалення методів дослідження, розвиток методів збору та аналізу емпіричної інформації. Поява емпіричної соц. була викликана потребами сусп.(зростання міст, поляризація в сусп.). Представники: Кетле. 4-й етап (друга полов 20 ст.) - усвідомлюється необхідність аналізу та синтезу теорії та емпірії. Його зміст зв'язаний з новітньою соц., вирішенням проблем сучасності. Представники: Тарсонс, Мертон, Гідденс.

19. Методологічні основи та спрямованість позитивістської соціології А. Сен-Сімона та О. Конта

Програмні методологічні й світоглядні настанови позитивізму було сформульовано А Сен-Сімоном. Він писав, що вчення про людину слід вивести на рівень науки, надавши йому позитивного характеру, обґрунтувавши його спостереженнями і застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші науки. Ці ідеї пізніше розвивав Конт. Головним спрямуванням позитивізму була відмова від умоглядних, абстрактних міркувань, створення «позитивної» соц. теорії, яка мала стати так само доказовою і загальнозначущою, як і природничо-наукові теорії. У дослідженнях позитивісти використовували спостереження, порівняльний і історичний методи та експеримент.

20. Класифікація наук та структурування соц. знання О. Контом

Система наук являє собою ієрархію, що відображає в логічній формі історичний процес розвитку знання від простого до складного, від нижчого до вищого, від загального до конкретного. Кожна наступна сходинка в розвитку знання - наука більш вищого порядку - сприймає попередню як необхідну передумову, якої недостатньо для з'ясування специфічного змісту науки більш високого рангу. Ієрархію Конт подає так: 1-Математика 2- Астрономія 3- Фізика 4- Хімія 5- Біологія 6- Соціологія.

21. Контівський закон 3 стадій розвитку людського інтелекту, його місце у системі соціологічного знання

В основі соціального прогресу Конт поклав принцип інтелектуального розвитку людства, який він відобразив у “великому законі 3 стадій” і вважав його найбільшим відкриттям. Він покладає його в основу соціальної динаміки характеризує за допомогою нього основні етапи прогресу людства: теологічний, метафізичний та позитивний.

Теологічна стадія. Розпочинається з найдавніших часів до 1300р. Розподіляється на 3 періоди: фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Характеризується повним пануванням релігійної свідомості. Метафізична стадія. 1300-1800 рр. Застійний етап, переважання абстракцій, що сприймаються, як реальність. Позитивна стадія. Початок 19 ст. - далі. Виникнення наукового менталітету. Ґрунтування на точній оцінці.

22. Соціальна значущість закону поділу та кооперації, за Контом

Закон поділу та кооперації - другий закон Конта, завдяки дії якого утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різноманітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей. Проте саме поділ праці призводить до однобічної професіоналізації, що спотворює особистість, до експлуатації, руйнації солідарності та злагоди. Поділ і кооперація сприяють об'єднанню соціальних почуттів представників тих самих професій і формуванню ворожого ставлення до інших, появі корпоративної моралі. Гарантом цілісності суспільства за таких умов є держава та релігія.

23. Значення праць Конта для розвитку соціології

Конт першим обґрунтував необхідність наукового підходу до соціології, виявив закономірний характер цього розвитку і можливість пізнання його законів, створив особливу науку, що спирається на спостереження, експерименти та історичний метод. Погляди Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків соціологічної думки(біологічних, природних, органістичних).

24. Загальна теорія систем Спенсера, її місце у вченні про суспільство

Загальна теорія систем Спенсера ґрунтується на 3 складових: органіцизм, соціальна еволюція, соціальні інститути. На його думку, суспільство копіює організм,а отже, ним керують видозмінені біологічні закони, а також ним виконуються певні біофункції. Так, землеробство та промисловість - функцію харчування, торгівля - кровообігу, армія - захисну, транспорт - кровоносних судин. Суспільство функціонує нормально лише коли всі його органи взаємодіють.

25. Вчення Спенсера про соціальні інститути

Спенсер розрізняє 6 типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. В динаміці є 2 складові процесу їх розвитку: інтеграція і диференціація, що утворюють суспільство. У своєму розвитку людство повторює еволюцію органічного світу. Ускладнення структури соціальних інститутів, диференціація, інтеграція, централізація управління.

26. Різновиди натуралістичних та психологічних підходів до вивчення суспільства, їх критична оцінка

Розвиток соціології сприяв усвідомленню соціальним знанням суспільства та людини, спочатку людина свої якості переносила на світ природи(анімалізм), потім - навпаки, природні властивості на себе(людина-рослина, людина-машина). Саме тому з'являються такі напрямки, як: органіцизм, соціальний дарвінізм, расово-антропологічна школа,географічна школа. Прогрес наукового знання зумовив перехід психології від дослідження індивіда до вивчення законів поведінки груп та спільнот, що зумовило появу психологічних напрямів соціології: соціопсихоаналіз Фрейда, концепції групової поведінки Штейнталя та Лацаруса, психології народу Вундта, психології натовпу Лєбона, інтеракцонізму Кулі, інстиктивізм Мак-Дугала.

27. Особливості трактування Дюркгеймом предмету соціології та її методу

Виробив новий підхід, який полягав у розумінні суспільства, як соціальної реальності,що складається з соціальних фактів. Вивчення цих фактів і є предметом соціології. Основні принципи методу Дюркгейма: - розгляд соціальних фактів як таких, що існують об'єктивно - аналіз причинної залежності соціальних явищ від їх середовища - вираження суспільної свідомості об'єктивними показниками - постійне порівнювання. Таким чином, соціологія повинна мати справу лише з реальними процесами, а не з уявленнями.

28. Сутність теорії суспільства Дюркгейма

Французький вчений Е. Дюркгейм виробив новий соціологічний підхід, який полягав у розумінні суспільства як соціальної реальності. Що складаються із сукупності соціальних фактів. Вивчення цих фактів, на його думку, і є предметом соціології.

Головне в теорії суспільстві Дюркгейма -- соціологізм, який ґрунтується на визнанні первинності соціальної реальності, її автономності, специфічності та підпорядкованості в ній індивідів. Основними принципами ”соціологізму” є об'єктивним науковий підхід до соціальних явищ та процесів, намагання пояснити соціальне, виходячи з сутності. У зв'язку з цим біологічний і психологічний підходи Дюркгейм відкидав.

Теорія “соціологізму” тісно зв'язана із соціологічним методом Е. Дюркгейма, основними принципами якого були:

Розгляд соціальних фактів як таких, що існують об'єктивно, незалежно від людини;

Вираження суспільної свідомості об'єктивними, незалежними від суб'єкта показниками (поведінка людей, діяльність організацій;

аналіз причинної залежності соціальних явищ від їхнього середовища;

Постійне порівнювання в ході дослідження пояснювальних соціальних фактів, а отже перетворення соціології на порівняльну науку.

29. Вивчення аномії, соціальної нерівності і соціальної солідарності за Дюркгеймом.

Аномія за Дюркгеймом - стан суспільства, за якого відсутнє чітке моральне регулювання поведінки людей, виникає, коли соціальні функції людей не перетинаються. Соціальна нерівність є наслідком суспільної системи, яка створює неоднакові умови для реалізації людських здібностей. Для подолання нерівності людина повинна бути особистістю, а не машиною. Рушійной силою цього може стати диференціація за індивідуальними якостями. Розглядав солідарність, як цементуючу основу суспільства.

30. Трактування Дюркгеймом закону поділу праці та кооперації

Історія людства починається з механічної солідарності - первіснообщинного стану, однаковість всіх функцій, нівеляція особистості. Поділ праці змушує людей обмінюватись продуктами своєї діяльності, підвищувати їх якість. Причина поділу праці - зростання кількості населення, що посилює інтенсивність контактів, посилює боротьбу за існування. За таких умов тільки новий тип солідарності може зберегти лад. Отже, поділ праці - мирне вирішення гострих соціальних питань.

31. Предмет та завдання розуміючої соціології Вебера

Розуміюча соціологія, за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тільки тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Дії людей усвідомлені, отже, соціологія має бути “розуміючою”. Це - наука не тільки про розуміння поведінки, а й про соціальну дію, предметом її є усвідомлена соціальна дія.

32. Веберівське тлумачення закону поділу праці і наслідки його дії

Досліджуючи проблему поділу і спеціалізації праці, мотивації економічної поведінки, він зауважував, що в поділі праці переплітаються чотири фундаментальні чинники:

- технічний

- економічний

- соціальний

- історичний

Зауважував також, що поділ праці -- це не просто поділ індивідів і розподіл завдань, а це -- спосіб соціально-економічної взаємодії суб'єктів.

Така взаємодія за Вебером є раціональною (свідома, планується, доцільна). Поділ праці як спосіб взаємодії має різні форми і проходить у своєму розвитку 4-і етапи, а суб'єктом поділу праці є не окремий індивід, а соціальні групи.

33. Соціальні дії, їх класифікація за Вебером

М. Вебер був енциклопедично освідчиною людиною, громадським і політичним діячем. Досліджуючи проблеми поділу і спеціалізації праці, мотивації та економічної поведінки, бюрократії, він зробив внесок у розвиток не тільки соціологічної теорії, а галузевих соціологічних знань -- соціології організації, політичної соціології, соціології релігії тощо.

34. Основні елементи методології Вебера і зв'язок її з іншими науками

Основні елементи методології Вебера: - концепція “ідеальних типів” - уявних конструкцій, які фіксують певні загальні риси окремих соціальних явищ і процесів - метод причинно-наслідкового пояснення - принцип співчутливого розуміння мотивів поведінки - принцип “віднесення до цінностей і свободи від оцінних суджень”. Вебер прагнув запозичити все раціональне з природничих та гуманітарних наук, тому його концепція була тісно пов'язаною саме методологічно з різними галузями знань.

35. Особливості і значення для соціології теорії Маркса

Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше - надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність - паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об'єктивних та суб'єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини - він назвав її “діяльний фактор ”.

36. Внесок Маркса в удосконалення методики соціологічного дослідження

Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.

37. Особливості та завдання соціології за Зіммелем

Зіммель формує оригінальне уявлення про предмет та завдання соціологічної науки, висловлює сумнів, щодо того, що соціологія і є справді наукою про суспільство, трактує її, як соціальне дослідження, як метод усіх інших наук. Його вчення називають формальною соціологією, бо він вважав, що предмет її - чиста форма, що фіксує в соціальних явищах найбільш стійкі риси. Ізолюючи бажання та переживання, ми отримуємо те, що становить сферу цінностей, ідеального. Це і має вивчати соціологія.

38. Принципові особливості соціологічного пізнання за Вебером та Зіммелем

Учення Зіммеля називають “формальною соціологією ”, бо він вважав, що основним предметов вивчення наукової соціології мають стати “чисті форми”, що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів, зміст цих форм мають вивчати спеціальні суспільні науки -- соціологічні.

Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши свого роду “Коперниківський” переворот у соціології. За головний інструмент в них правлять особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля -- “чисті форми”, а у Вебера -- “ідеальний тип”. З їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності.

“Чисті форми” за своєю суттю -- це відносини між індивідами, які відокремлюються від тих об'єктів, що є предметом її бажань. На думку Зіммеля, ізолюючи бажання, переживання, мотиви, як психологічні факти від їх об'єктивного змісту соціологи отримують саме те, що становить сферу цінностей -- сферу ідеального. Це і має вивчати соціологія.

Цінність -- це те, що збуджує її інтерес до конкретної речі, створеної людиною.

39. Роль взаємодії у життєдіяльності суспільства за Зіммелем

Зіммелем досліджується проблема взаємодії між індивідом і групою, її механізми. Особистість вступає в різноманітні зв'язки, і одночасно і підпорядковується ним і ні, формуючи суспільство, що як об'єкт соціології не існує поза конкретними формами взаємодії. При зростанні взаємодії об'єднань група все в більшій мірі стає суспільством. Виділяв 3 рівні соціологічного пізнання: - екзистенціальний, де враховуються особисті позиції індивідів, - формальний, де увага акцентується на самих формах взаємодії, - предметно-змістовний, вивчення конкретних форм взаємодії сфер суспільного життя.

Вважав взаємодію основою суспільства.

40. Порівняльний аналіз оцінок різних видів праці за Зімелем та Марксом

Після Маркса з його більш економічною аплікацією теорії відчуження, ця тема стає одною з головних для німецької соціології, наприклад Зіммеля. Однак на противагу Марксу, він обґрунтовує іншу шкалу цінностей, визнаючи найвищою працю інтелектуальну(Маркс - фізичну), через категорії праця, відчуження, цінності Зіммель показав, що поки річ перетворюється на засіб досягнення чогось, робітник усе більше відчужується від продукту і засобів праці.

41) Багаторівневість соціологічної науки за Тьоннісом

німецький соціолог одним із перших зробив спробу створити в соціології єдину систему понять, подати цю науку як багаторівневу. Він розрізняв чисту і прикладну соціологію. Перша аналізує суспільство на етапі статики, друга - динаміки. Методом “прикладної соціології” є понятійна аналогія, а сферою застосування - історія людства. За Т. прикладна соціологія ідентична історичній соціології. Окрім неї, Т. вирізняє ще емпіричну соціологію, яка вивчає сучасний стан людства. Автор твору «Спільнота і суспільство»

42. Сутність функціоналізму Г. Парсона

“Структурний функціоналізм”: принцип системної побудови сусп. Для всіх соц. систем характерні 4 функції - адаптація (пристосування до зовнішніх та внутр. змін), ціле досягання (система визначає та досягає поставлених цілей), інтеграція (система поєднує всі свої компоненти), збереження зразка (створення, вдосконалення, зберігання, оновлення мотивації індивідів, їх поведінки). Соц. система - система дій дійових осіб: дія можлива лише за наявності ін. дійової особи; взаємна орієнтація дійових осіб через спільність інтересів; диференціація соц. ролей. Соц. дія - соціальна, культурна, особистісна. Основні положення: 1) соц. система є стабільною; 2) інтегрованою; 3) базується на згоді; 4) необхідність соц. контролю; 5) основа життя - норми, цінності. Не кожна поведінка - соц. дія (цілеспрямоване, з суб'єктивним значенням; означає: символічність, нормативність, ірраціональність). Індивід, що діє, повинен розуміти умови, у яких досягається мета, предмети, з якими має справу, відчувати потребу в досягненні цілей та реагувати на свою дію.

43) Емпірична соціологія (ЕС), зміст основних етапів її розвитку

Емпіризм - напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань. Особливість ЕС в тім, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері - у середовищі державних службовців, підприємців. ЕС у своєму розвитку пройшла 3 етапи: ? (характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов'язати теоретичні проблеми із соціальним життям. Цей етап - кін. 19 ст. - два перші десятиріччя 20 ст.. до цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.). ?? (20-30-ті рр. 20 ст. ЕС відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства). ??? (від 40-х рр. до наших днів, характерізується Бурхливим розвитком ЕС, відбувається її поєднання з системою управління. Соціологів залучають до вивчення державної діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, гострих соц. конфліктів).

44) Індустріальна соціологія та проблеми, що досліджуються у її межах

Почала формуватись напр. 19 ст. - поч. 20, у цей час розвивається велике машинне виробництво. ІС - прикладна галузь соціології, яка з позиції підприємців і курівників промислових підприємств вивчає соціальні наслідки науково-техн. прогресу і їх вплив на сферу трудової діяльності людини. У межах ІС вирішувались такі проблеми: 1) посилення зацікавленості робітників у праці, тобто підвищення її продуктивності. 2) визначення найраціональніших форм взаємин представників різних соціальних груп, що усували б соц. конфлікти. Представники ІС вивчають проблеми промислового виробництва, намагаються узагальнити реальний досвід управління ним, досліджують соціально-трудові відносини і розробляють рекомендації щодо їх удосконалення.

45) Вивчення Тейлором соціального явища “рестрикції” і способів його урегулювання

Тейлор - американський інженер-дослідник, організатор виробництва. Т. першим звернув увагу на феномен праці “спроквола”, що у науці називають рестрикцією. На думку Т, робітники ледачі за своєю природою. Контактуючи з таким ж ледачим, як вони самі, робітники свідомо обмежують продуктивність своєї праці. Управлінці не знають, як подолати інертність робітників. Поведінка і тих, і тих є ірраціональною. Т пропонує вирішити цю проблему так: 1) відокремити розумову працю, пов'язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2) робітники мають виконувати безпосередньо виконавські функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max. продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми.

46) Основні принципи і спрямування концепції “економічної людини”

Гол мотив трудової діяльності - матеріальна зацікавленість. Робітник - це “економічна людина”, яка реагує тільки на заробітну плату. (Тейлорівська теорія). Принципи: : 1) відокремити розумову працю, пов'язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2) робітники мають виконувати безпосередньо виконавські функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max. продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми. Спрямування: на раціоналізацію виробничої діяльності робітників, на застосування прогресивних технологій.

47) Соціологічна сутність адміністративної доктрини Файоля

Запровадив систему управління в-вом, в основу якої було покладено адміністративну доктрину.

Усі функції, що здійснюються на будь-якому підприємстві, Ф. Розподілив на 6 груп: технічні, комерційні, фінансові, охоронні, облікові й адміністративні. Отож, адміністративна функція є однією з шести, які забезпечують належну організацію в-ва. Адмін. функція є однією з найскладніших. Керівник має забезпечити прогнозування, організацію, розпорядження, узгодження, контроль. А для цього він має бути інтелігентним і розумним, мати фізичну силу та високі моральні якості.

48) Доктрина Г.Форда, соціальні наслідки її реалізації

Доктрина була побудована на принципі гармонії між виробництвом і споживанням: 1) виробництво народжує попит. 2) попит підтримує виробництво. 3) споживання стане масовим тоді, коли робітники матимуть високу з/плату, а товари продаватимуться за порівняно низькими цінами, останнє можна досягти, забезпечивши масове безперервне виробництво з мін. Витратами, постійним оновленням техніки та організації праці. 4) науково-техн. прогрес (НТП)- важливий стимул споживання і водночас засіб його задоволення. Ф > головна вимога для організації потокового виробництва - max. скорочення як потреби думати, так і кількості трудових рухів. Але на практиці використання цієї системи на з-дах “Форд” призвело до розумової і фізичної деградації робітників. Ф був змушений доповнити свою доктрину рядом раціоналізаторських пропозицій.

49) Принципи досягнення максимальної ефективності людської діяльності Емерсона та Черча

На відміну від Тейлора (метод наукової організації праці й управління стосовно окремого виконавця чи виробничого процесу), америк. інженер Емерсон запропонував 12 принципів досягнення max ефективності б-якої людської діяльності: 1) чітко визначені ідеали (цілі). 2) здоровий глузд. 3) компетентне консультування. 4) дисципліна. 5) справедливе ставлення до персоналу. 6) повний, постійний і поточний контроль. 7) диспетчеризація. 8) точні нормативи та впорядкований розклад праці. 9) нормалізація виробничих умов. 10) нормування окремих операцій. 11) чіткі виробничі інструкції. 12) винагорода за збільшення продуктивності праці. Черч (представник американської соціології менеджменту) розглядав керівництво як поєднання двох процесів - аналізу і синтезу. Синтез визначає ті засоби, за допомогою яких досягають основних цілей, а аналіз визначає правильне використання цих засобів. Функції комбінуються так, щоб разом вони давали позитивний результат.

50) Доктрина “людських стосунків” Е. Мейо

Принципи доктрини: 1) людина - це соціальна істота, орієнтована і включена в контекст групової поведінки. 2) жорстка ієрархія підпорядкування і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. 3) керівники мають орієнтуватися насамперед на людей, а вже потім на продукцію. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала використання соціально-психологічних чинників.

51) Порівняльний аналіз концепцій “економічної людини” Тейлора і “соціальної” Мейо

Тейлор був інженером, Мейо - психологом. Тейлор брав за основу індивідуальну працю і відрядну оплату, Мейо - створення певних неформальних стосунків між людьми. Тейлор визнавав лише 2 стимули - загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Мейо з'ясувалось, що робітник не просто “економічна людина”, а є стимули сильніші, ніж з/пл., причому їх досить багато. Основними функціями майстра Т вважав управління, нагляд, вміння добирати кадри. Мейо - важливі не тільки технічні знання майстра , скільки його здатність керувати, налагоджувати довірчі стосунки. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала використання соц-психологічних чинників.

52) Мікросоціологічна концепція та завдання “наскрізної науки” Дж. Морено

Виходив з необхідності створення “наскрізної науки”, яка б вивчала усі рівні соц. життя людей, соц.-психол. проблеми і розв'язувала їх. Запропонував такий комплекс наук: соціометрія (системи методів виявлення та міжособистісних взаємин людей у малих групах. Соціономія (наука про основні соц. закони). Соціатрія (сист. методів впливу на людей, чиї проблеми зв'язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах).

Соціальний світ можна розглядати, виходячи з його макроструктури, тобто просторового розміщення людей у різних сферах їх життєдіяльності, та мікроструктури, тобто психологічних відносин кожного окремого члена суспільства з його оточенням. Невідповідність макро- і мікроструктури суспільства - причина конфліктів, соц. суперечностей. Для подолання суперечностей треба привести макроструктуру у відповідність з мікроструктурою. З метою виявлення мікроструктури було створено соціометричну методику, для пом'якшення конфліктів, виявлення неформальних лідерів, оптимізації соц-псих. клімату в малих групах.

53) Теорія ієрархії людських потреб А. Маслоу

Потреби - це внутрішні стимули активності, те, що забезпечує самозбереження існування людини. В науці є багато спроб класифікувати потреби, найвідоміша - структурна модель Маслоу. Ця модель складається з 5-ти рівнів: 1) фізіологічні потреби. 2) потреби у захисті, безпеці, стабільності існування, впевненості у завтрашньому дні. 3) потреби в емоційних зв'язках. 4) потреби у самоповазі + у повазі з боку інших. 5) потреби у само актуалізації, творчості, реалізації своїх можливостей. Задоволення потреб нижчого рівня актуалізує потреби більш високого рівня.

54) Теорія “управління через співучасть” Д. Макгрегора

Сутність концепції у встановленні залежності стилю керівництва від стилю поведінки працівників. Керівник має пам'ятати, що кожна людина - істота унікальна і цінна. Є ще і об'єктивні обставини - низька трудова дисципліна, вимушений поспіх, низька кваліфікація. Перш ніж вибирати модель керівництва потрібно вивчити реальні умови: рівень взаємної довіри менеджерів і підлеглих, моральний клімат. Після цього можна рекомендувати або модель постійного примусу людини до праці, або модель переконання людини в тому, що трудові зусилля є природними, що внесок у загальну справу є функцією винагороди, визначеною за цей внесок.

55) Теорія збагачення праці Ф. Херцберга, найважливіший її соціологічний постулат

Суть теорії в створенні самоврядних груп, урізноманітненні дій робітників, збільшення елементів ініціативи, відповідальності. За таких умов праця ніби кидає виклик людині, мобілізує її творчі сили на вирішення виробничих завдань, стимулює трудовий азарт, породжує гордість за свою роботу. Головна установка - стимулювання через саму працю з використанням прагнення людини до самовираження як головного стимулу. Проте організатори виробництва розцінили цю теорію як шарлатанство, порушення принципів управління.

56) Теорія “постіндустріального суспільства”

Розроблена американським соціологом Беллом. Згідно з нею всесвітня історія проходить до індустріальну, індустріальну і постіндустріальну стадії. На кожній стадії домінує один фактор: у до ідустріальну - с/г праця, в індустріальну - промисловість, в постіндустріальну - інформація. На останній стадії сфера послуг починає переважати сферу виробництва, панують інтелектуальні технології, поширюється планування і контроль. Велику роль в постіндустріальному суспільстві відіграють наукові дослідження і освіта. Соц. зв'язки ускладнюються , max розвивається маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Спостерігається поглиблений поділ праці і виокремлення інституту управління. Власність перестає бути головною ознакою соц. диференціації, стає > знання та контроль над інформацією. Основним засобом виробництва є мозок людини. В політичній сфері відбувається децентралізація влади, яка все частіше делегується згори до низу. Політична боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив на державу.

57. Теорія “якості життя”

Термін “якість життя “ почали широко застосовувати після видання праць Дж. Гелбрейта. Під якістю життя зазвичай розуміють умови людського існування : забезпечення матеріальними благами ( харчі, одяг, житло, засоби пересування) можливість здобуття освіти , отримання медичної допомоги, розвитку особистості;стан природного середовища, рівень безпеки, соціальної захищеності, свободи. Якість життя визначається за всіма сферами існування людини: сім'я, навчання, робота громадська діяльність, дозвілля тощо.