Типові помилки сімейних лікарів, проблеми хірургічної служби та потреба у соціальній корекції медичної реформи в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

КНП «Консультативно-діагностичний центр Шевченківського району м. Києва», Україна

Коржик Н.П., к.м.н., доцент,

магістр соціальної роботи

Анотація

В статті проаналізовано проблеми хірургічної служби, що виникли в результаті необдуманої медичної реформи 2011 року, а також запропоновано шляхи їх подолання. З метою економії коштів платників податків в інтересах України філії консультативно-діагностичних центрів, як структури вторинної ланки надання медичної допомоги, ввести до складу лікарень.

Ключові слова медицина, реформа, хірургічна служба, тактичні помилки, методи виправлення

Актуальність зазначеної теми зумовлена тим, що очікуване покращення від реформування медичної галузі в Україні поки що, на превеликий жаль, не спостерігається. Більше того, в результаті воєнних дій зруйнована значна частина медичних закладів, медичний персонал окупованих територій вимушений був евакуюватися або вступити до лав ЗСУ.

Як зазначив у вітальному слові до учасників конференції «Базові характеристики провідних систем охорони здоров'я в контексті визначення стратегії для України» академік Цимбалюк В.І.: «Перше, чого не можна втратити, це - незалежність. Друге - здоров"я населення. Ці дві ознаки першооснова та запорука повноцінного життя народу будь-якої країни. Адже, як сказав ще Сократ: "Здоров"я - це не все. Але все без здоров"я - ніщо”. На жаль, нині у наших співгромадян виникає багато (вочевидь небезпідставних) запитань з приводу того, коли і яким чином діяльність системи охорони здоров"я буде піднято на прийнятний щабель, що задовольнить суспільство [1]. Дотримання законодавства - основна запорука гармонійного розвитку суспільства.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров"я (ВООЗ), сучасний стан здоров"я населення України характеризується вкрай високими показниками захворюваності та смертності, низьким рівнем тривалості життя, значним обмеженням можливості отримувати належну медичну допомогу. Так, середня тривалість життя в Україні на 5 років нижча, ніж у Європейському регіоні, і на 9 років нижча, ніж у країнах Європейського Союзу. За даними Державного комітету статистики України, лише 15% загальної кількості наших громадян є старшими за 65 років [1].

З 2011 року вся система охорони здоров'я України працює за пілотним проектом реформування охорони здоров'я, яка значно розширила повноваження сімейних лікарів, зосередивши на них не лише довіру пацієнтів, але й значну відповідальність за їх здоров'я. За роки незалежності (1991- початок 2014 р.) Україна втратила понад 6,5 млн. Населення (за даними Державної служби статистики України - 6,518 млн.). І це - втрати до початку антитерористичної операції на Сході України. За даними опитування агентства IFAK (2013), понад 87% населення України незадоволені якістю медичного обслуговування. При цьому, за даними Державної служби статистики України (2014 р.) система охорони здоров'я споживає загальних витрат у розмірі майже 7,4% обсягу ВВП України, що перевищує показники деяких країн ЄС. Однак за обсягами державних витрат на фінансування охорони здоров'я Україна продовжує значно поступатися переважній більшості країн Європейського регіону [1].

До сімейного лікаря звертаються пацієнти як з приводу хронічних захворювань, так і з приводу гострих станів, зокрема хірургічної патології, у разі якої до 90% випадків потребує невідкладного оперативного втручання, актуальність якого визначає не лише якість життя, але його збереження завдяки вчасно проведеній хірургічній операції. Типовою ситуацією є звернення пацієнта з приводу гострої патології органів черевної порожнини, наприклад гострого апендициту. Сімейні лікарі у 95% випадків дозволяють собі, навіть не оглянувши пацієнта, відправити його до амбулаторного хірурга, як це було прийнято у дільничних терапевтів. В ідеальному випадку робоче місце хірурга розташоване в тому ж приміщенні, що і сімейна амбулаторія. В багатьох випадках, наближаючи лікаря до пацієнта, керівники лікувальних закладів розташовували амбулаторії дистанційно від консультативних центрів, і пацієнту, долаючи відстань і біль в животі, доводиться самочинно добиратися до хірурга консультативно-діагностичного центру для уточнення діагнозу.

Наступний приклад: Пацієнтка Н., 64 роки, звернулася до сімейного лікаря зі скаргами на болі в епігастральній ділянці та наявність чорних випорожнень. Сімейний лікар давав рекомендації по телефону, а потім, сформувавши електронне направлення порекомендував звернутися до хірурга консультативно-діагностичного центру. Тактика абсолютно хибна.

Маючи професійний вишкіл, хірург ніколи не відмовляє пацієнтові в огляді і за найменшої підозри на гостру хірургічну патологію направляє пацієнта до чергового хірургічного відділення, де є всі необхідні методи обстеження та чергує бригада професіоналів. Проте час, без сумніву, втрачений, що не на користь пацієнта. То чи не було б раціональніше зразу направити пацієнта до лікарні, минаючи консультацію амбулаторного хірурга? Думаю, що в інтересах пацієнта його зразу ж необхідно направляти до чергового хірургічного відділення. До амбулаторного хірурга в ургентному порядку доцільно відправляти лише тих пацієнтів, котрі можуть бути прооперовані без госпіталізації.

Дискутабельним протягом багатьох років є питання лікування бешихи, зокрема в амбулаторних умовах. Сімейні лікарі, так як і їх попередники - терапевти, помилково направляють пацієнтів з бешихою до хірурга. Відповідно до діючих стандартів лікування хворих на бешиху входить до компетенції лікаря-інфекціоніста. Особливо це стосується еритематозної форми бешихи, і лише за наявності важкої судинної патології пацієнти можуть бути госпіталізовані до хірургічного стаціонару.

Ще одна типова помилка, характерна для сімейних лікарів. За новою медичною реформою пацієнти з травмами грудної клітки (забиття, переломи ребер), де лікування є функціональним, тобто призначаються знеболювальні, щадливий режим та спостереження перебувають під наглядом сімейного лікаря. У разі потреби пацієнтам виписується електронний лікарняний. Переважна більшість сімейних лікарів користуються старою схемою, у 100% випадків направляючи пацієнтів з травмами грудної клітки до хірурга.

Аналогічна ситуація складається і у разі гострої травми кінцівок, хребта. Замість того, щоб направити потерпілого до травматологічного пункту, його переадресовують до хірурга, бо травматологи працюють не у кожній філії.

Такі факти свідчать про те, що сімейними лікарями недостатньо вивчена суть медичної реформи в Україні. Оперативність в даних ситуаціях понад усе. Такий алгоритм дій буде відпрацьований лише тоді коли сімейні лікарі усвідомлять важливість свого призначення саме як «сімейника», а не терапевта, які в усі часи вважали, що найкращим варіантом для хворого є те, щоб його оглянула більша кількість фахівців різного профілю.

Ще одним суттєвим прорахунком медичної реформи 2011 року є ліквідація кабінетів невідкладної медичної допомоги, які працювали цілодобово майже при кожній поліклініці. В умовах реформування кабінет працює кілька годин у вечірній час та у вихідні та святкові дні з 8.00 до 20.00. Це звичайно, краще, ніж нічого, проте така робота не задовольняє у повному обсязі потреби пацієнтів. Особливо це стосується сільської місцевості, де доступна медицина була фактично знищена реформою.

Реформування суттєво торкнулося практично всіх напрямків хірургічної служби. Як зазначив директор ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантологи (НІХТ) імені О.О. Шалімова НАМН України», член-кореспондент НАМН України, професор, доктор медичних наук О.Ю. Усенко в доповіді «Хірургічна служба України: стан, проблеми, шляхи їх вирішення та стратегічні напрямки розвитку наукових досліджень галузі»: одним із найголовніших напрямків реформування хірургічної служби є оптимізація роботи мережі хірургічних відділень. Не є логічним та фінансово обґрунтованим, а є фактично злочинним перед пацієнтами утримання хірургічного відділення, в якому за рік здійснюється 100-150 оперативних втручань (більшість з яких належить до «малої» хірургії) та в якому навіть викликана за «санавіацією» хірургічна бригада не в змозі провести відповідне оперативне втручання, в тому числі і у зв'язку з відсутністю адекватного реанімаційного та анестезіологічного обладнання. Тому саме ідея формування потужної міжрайонної лікарні з «активною» хірургією та анестезіологією і реанімацією, оснащеною сучасним лікувально- діагностичним обладнанням сьогодні втілюється в життя». [2].

Не можу заперечити високоповажному автору вищезазначених рядків щодо вдосконалення оперативних втручань та сучасного лікувально-діагностичного оснащення, проте економія на здоров'ї громадян, в тому числі соціально незахищених тричі злочинна. Так, ліквідація малих лікарень, в тому числі і хірургічних відділень з так званими малими потужностями позбавить малозабезпечених громадян, в тому числі людей похилого віку і так малодоступної хірургічної допомоги. Новітні технології, без сумніву, торкнулися хірургічної галузі, зокрема в ендоскопічній хірургії, трансплантологи. Проте не слід забувати про відділення гнійної хірургії, де, як і в часи Гіппократа працює принцип: «де гній - там розріз». Не зважаючи на постійне удосконалення методик оперативних втручань, частота інфекційних ускладнень в хірургії становить у середньому 3-15%, а за даними окремих авторів сягає 30%. В теперішній час 35-40% хворих хірургічного профілю становлять пацієнти з гнійно-запальними захворюваннями [3], які після розкриття гнійника потребують ретельного комплексного лікування з урахуванням численної супутньої патології. В умовах міста, де поліклініка не одна і часто поруч з місцем проживання пацієнта, лікування можна проводити амбулаторно.

Проте в умовах маленького населеного пункту, де не завжди є сімейний лікар, не кажучи вже про хірурга, а до найближчої лікарні добиратися 40 км, до того ж автобус курсує в кращому випадку 2 рази на день, амбулаторне лікування не на користь пацієнта. Складнощі інфраструктури виснажують і так хворий організм. Окрім того, як відомо, гнійно-септичні ускладнення важче протікають в осіб із супутньою патологією, такою як ішемічна хвороба серця, цукровий діабет тощо. Така ж ситуація і з трофічними розладами, що є ускладненнями такої судинної патології як варикозна хвороба, облітеруючий атеросклероз, діабетична ангіопатія, що потребують комплексного медикаментозного як системного, так і місцевого лікування. Тому госпіталізація для таких пацієнтів обов'язкова. Відповідно до чинних стандартів лікування рекомендоване 2 рази рік. Інша справа, що через низький рівень фінансового забезпечення пацієнти не можуть дозволити собі придбання високовартісних ліків, не кажучи вже про новітні хірургічні методики, оскільки національна служба здоров'я України, на превеликий жаль, не в змозі покрити всі витрати на хірургічне та медикаментозне лікування і пацієнти вимушені купувати ліки самостійно. Враховуючи особливості поточного моменту, лікарям-хірургам поліклінічної ланки та сімейним лікарям слід ретельніше направляти хронічних пацієнтів до стаціонарів, таким чином збільшуючи навантаження на стаціонарне ліжко.

Матеріали та методи дослідження. Проведено аналіз амбулаторних карток 156 пацієнтів, що звернулися до хірурга за допомогою з приводу невідкладної хірургічної допомоги. Із них 19 (13%) звернулися безпосередньо до хірурга. 129 пацієнтів (87%) направлені сімейним лікарем до амбулаторного хірурга в ургентному порядку.

філія консультативний діагностичний хірургічний лікарня

Результати

Проаналізувавши нозологічні форми пацієнтів, направлених в ургентному порядку до хірургічного стаціонару, превалює гострий апендицит та гнійно-септична патологія м'яких тканин.

Обговорення

Без сумніву, реформи в медичній галузі вкрай необхідні, проте недалекоглядність чиновників, нерішучість науковців, які не можуть відстояти або заперечити клінічну доцільність тих чи інших нововведень, а можливо в деяких випадках і зумисні неправові дії, призводить до погіршення здоров'я не лише окремого пацієнта, а всього суспільства.

Автори реформи, яка безпосередньо торкнулася амбулаторної хірургії, не змогли визначитись, чим же буде цей відділений «шматок поліклініки» що об'єднує фахівців різних спеціальностей: консультативним центром, тобто структурою, яка надає лише консультативну допомогу, чи це є підрозділ лікарні, який виконує лікувальну роботу, в тому числі амбулаторні хірургічні втручання.

Дану проблему неможливо вирішити через роздутий адміністративний апарат новоутворених консультативно-діагностичних центрів, який у разі приєднання філій до лікарні, має бути переведений на рядові посади.

Висновки

1. З метою вдосконалення організації при наданні невідкладної хірургічної допомоги сімейним лікарям слід ретельно вивчити основні положення медичної реформи та застосовувати їх в інтересах пацієнтів.

2. Кафедрам вдосконалення лікарів провести курс лекцій для лікарів первинної ланки на тему «Невідкладні хірургічні стани в практиці сімейного лікаря».

3. З метою економії коштів платників податків в інтересах України філії консультативно-діагностичних центрів, як структури вторинної ланки надання медичної допомоги, ввести до складу лікарень.

Список використаних джерел

1. Снєгірьов П. Базові характеристики провідних систем охорони здоров'я в контексті визначення стратегії для України // Український медичний часопис 6(116)-Х1/ХП 2016; 29-32

2. Снєгірьов П. Поступ і майбуття української хірургії // Український медичний часопис; 1 (129) -І/П 2019: 91-94

3. Сучасне медикаментозне лікування ран. Відомча інструкція. Київ, 2002, 36 с.

Размещено на Allbest.Ru