Спосіб використання дексмедетомідину при оперативних втручаннях у хворих тиреотоксикозом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами

СПОСІБ ВИКОРИСТАННЯ ДЕКСМЕДЕТОМІДИНУ ПРИ ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАННЯХ У ХВОРИХ ТИРЕОТОКСИКОЗОМ

Денисенко Анатолій Іванович

канд. мед. наук, старший науковий

співробітник наукового відділу

малоінвазивної хірургії

м. Київ

Сучасне поняття тиреотоксикозу пов'язане з невідповідно високою активністю тиреоїдних гормонів (тетрайодтироніну - FT4 та трийодтироніну - FC3) у тканинах, що зазвичай, обумовлено високим їх рівнем в крові внаслідок високої функціональної активності щитоподібної залози. Це призводить до підвищеного обміну речовин в організмі, спричиняючи посилений катаболізму жирів і білків, що веде до гіперметаболізму, гіпертермії, підвищенню чутливості адренорецепторів до катехоламінів з ураженням серцево-судинної та нервової систем. При відсутності ефективного лікування, це може призвести до тиреотоксичного кризу зі швидкою декомпенсацією органів і систем пацієнта, швидко прогресуючих проявів синдрому поліорганної недостатності. Проведення тотальної екстрафасциальної тиреоїдектомії є найбільш ефективним хірургічним лікуванням цього захворювання. І в цьому сенсі, заслуговує на увагу вивчення можливості застосування сучасного седативного засобу дексмедетомідину в якості внутрішньовенного ад'юванта при загальному знеболюванні під час тиреоїдектомії у таких пацієнтів. Дексмедетомідин є високо селективним агоністом а2А-адренорецепторів з широким спектром фармакологічних властивостей, включаючи седативний ефект, аналгезію, анксіоліз та блокування симпатичного тонусу. Крім того, дексмедетомідин може послабити периопераційний стрес, ступінь запалення та захистити імунну систему у пацієнтів хірургічного профілю.

Обстежено 123 пацієнти з проявами тиреотоксикозу, яким під загальним знеболюванням з використанням інгаляційного анестетика севофлюрана та наркотичного анальгетика фентаніла, в умовах низько-поточної штучної вентиляції легень, були проведені тиреоїдектомії: пацієнти з дифузним зобом - 70 (56,9%), вузловим зобом - 35 (28,5%), раком щитоподібної залози - 18 (14,6%). Вік хворих 21 -76 років. (ч.-41, ж.-82). Передопераційний ризик пацієнтів - ASA IiI-iV. До операції пацієнти приймали антитиреоїдні препарати (переважно тіамазол) та Радреноблокатори, під наглядом ендокринолога і кардіолога. До операції, у них визначався та корегувався рівень кальцію та вітаміну D крові. Стан пацієнтів був медикаментозно компенсований: вони мали низькі значення тиреотропного гормону (ТТГ) та нормальні або помірно підвищені FT3 і FT4. Перед операцією їм вводили в/в дексаметазон 8мг, гідрокортизон 100мг, фентаніл 0,1 мг, в/в крапельно здійснювали інфузію розчину парацетамолу 1000мг. Індукція наркозу пропофолом (1,5-2,5 мкг/кг). В якості м'язового релаксанту використовувався атракуріуму бесилат в загальноприйнятих дозах. Тривалість загального знеболення 1 -2 години. Під час проведення оперативних втручань застосовувалися «Міжнародні стандарти безпечної анестезіологічної практики» WFSA (World Federation Of Societies of Anaesthesiologists, 2010), які були доповнені використанням впровадженого нами периопераційного енергомоніторингу з використанням непрямої калориметрії (Пат. 141889 Україна, МПК А61В5/083 (2006.01). Одна частина пацієнтів (контрольна група І, n=64), отримувала ситуаційно, при частоті серцевих скорочень (ЧСС) більше 90 уд./хв., в/в селективний р-адреноблокатор есмололу гідрохлорид під контролем ЕКГ та показників гемодинаміки до нормалізації ЧСС. Друга частина (основна група ІІ, n=59) відразу після індукції в/в дозовано дексмедетомідин. (рис.1). Особи обох груп були репрезентативні по віку, статі та тяжкості стану. Етапи дослідження: вихідні дані перед операцією (1 -й етап), індукція в наркоз (2-й), мобілізація щитоподібної залози (3-й), видалення щитоподібної залози (4-й), ушивання післяопераційної рани (5-й), кінець операції (6-й), пробудження та транспортування в палату (7-й етап).

тиреоїдектомія хірургічний екстрафасциальний вентиляція

Рис. 1 Групи оперованих пацієнтів з тиреотоксикозом

Вихідні показники метаболізму в обох групах були досить високі та складали, 828±17 калххв^-1хм^-2 в групі І та 832±13 калххв^-1хм^-2 в групі ІІ, що перевищувало їх базальний рівень (в групі І - на 54,5%, в групі ІІ - на 58,5%) (p<0,01) (рис. 2). На етапі індукції наркозу, в групі ІІ виявлено більш стабільний гемодинамічний профіль порівняно з групою І, де використовувався есмолол. Більш значиме зниження середнього артеріального тиску (САТ), ЧСС та серцевого індексу (СІ) в групі І, ймовірно, пов'язано з більшим адреноблокуючим ефектом есмололу гідрохлориду, що призвело до зниження доставки кисню без суттєвих порушень метаболізму (рис. 3-4). На етапах мобілізації та видалення щитоподібної залози, в обох групах, спостерігалися прояви гіпердинамії та гіперметаболізму з перевагою змін в групі І. (рис.2-4). Метаболізм у І-й групі перевищував вихідне значення на 19,3%, у ІІ-й - на 7,7%. При цьому, у ІІ групі, він був на 9,3% нижче ніж у І-й (p<0,05) (рис.2). В обох групах, спостерігалось зростання рівня кортізолу крові, який, порівняно з вихідними даними, набував максимальних значень під час видалення щитоподібної залози (19,12±1,49 мкг/дл у групі І, та 14,42±1,68 мкг/дл у групі ІІ), що свідчить про більш виражену активацію надниркової системи в групі використання есмолола.) При цьому, в групі І на етапах видалення залози, ушивання рани та етапі пробудження, рівень кортизолу зберігався вищим, ніж в групі ІІ (р < 0,05) (рис. 5).

Висновок

Дексмедетомідин в дозі 0,1 мкгхкг^-1хгод.^-1 у схемі наркозу під час тиреоїдектомії, пригнічує гемодинамічну відповідь, викликану хірургічним стресом, стабілізує споживання кисню та підтримує стабільний рівень метаболізму. Використання дексмедетомідину достатньо ефективне в якості внутрішньовенного ад'юванта при загальному знеболюванні під час тиреоїдектомії у хворих з проявами тиреотоксикозу. Проведення периопераційного енергомоніторингу з використанням непрямої калориметрії під час наркозу дозволяє виявити порушення метаболізму та провести відповідну патогенетичну корекцію.

Размещено на Allbest.ru