Інсомнія, посттравматичний стресовий розлад і метаболічний синдром

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Інсомнія, посттравматичний стресовий розлад і метаболічний синдром

Сергієнко О.О.

Сегін В.Б.

Гоцко М.Є.

Сергієнко В.О.

Вступ

Важливість забезпечення фізіологічного сну зумовлюється необхідністю збереження і підтримання когнітивних функцій мозку, усунення порушень на клітинному і тканинному рівнях; синаптичної пластичності, через процес, відомий як “pruning”, і детоксикації вільних радикалів. Таким чином, порушення сну, раптове пробудження від нічних жахіть, скорочення тривалості повноцінного, фізіологічного сну внаслідок інсомнії, може сприяти розвитку ряду патофізіологічних процесів [1]. Дизбаланс процесів сну є значущим фактором ризику метаболічного синдрому (МС), цукрового діабету (ЦД) 2-го типу зі ступенем впливу, подібним до традиційних чинників. Зокрема, труднощі із засинанням збільшують ризик ЦД 2-го типу на 55 %, а із порушеннями фаз сну на 74 % [2].

Інсомнія/дисомнії є одними із характерних клінічних особливостей посттравматичного стресового розладу (ПТСР). ПТСР - це важкий психічний розлад, причиною якого, як правило, є травматичні чинники. ПТСР викликає хронічні психологічні страждання і часто призводить до хронічного перебігу і інвалідизації. На сьогодні вважається, що посттравматичні порушення циркадного ритма сну - це ядро, а не вторинна особливість ПТСР, яке опосередковує нейробіологічні кореляти розладів внаслідок дизбалансу гомеостазу [3].

МС - поєднання ожиріння/вісцерального ожиріння, інсулінової резистентності (ІР), дисліпопротеїнемії та артеріальної гіпертензії (АГ) - це підвищений ризик розвитку ЦД 2-го типу та атеросклеротичних серцево-судинних захворювань (АССЗ) [4]. Ожиріння, прозапальна сигнальна трансдукція, ІР та МС здатні утворювати замкнене коло порушеного метаболізму зі згубними наслідками для здоров'я [5]. ПТСР/симптоми посттравматичного стресу (ПТС) також супроводжуються низкою медичних та психіатричних станів, включаючи метаболічні або АССЗ, когнітивні порушення, розлади настрою, зловживання психоактивними речовинами та порушення сну [6].

Виклад основного матеріалу

фізіологічний сон хронодеструкція патогенез

ПТСР характеризується значною кількістю симптомів і коморбідної патології, також пов'язаних з недосипанням і циркадними розладами. Це свідчить, що інсомнія/дисомнії здатні бути потенційним загальним нейробіологічним містком між ПТСР і рядом захворювань. Відомо, що циркадний ритм - це біологічний внутрішній годинник, який контролює ряд фізіологічних активностей, включаючи метаболізм глюкози [7]. Циркадні цикли можуть порушуватися через нерегулярний графік сну або позмінну роботу тощо, що може спричинити дизбаланс метаболізму глюкози, призвести до ІР та підвищеного ризику розвитку ЦД 2-го типу [8, 9]. Вплив сну на чутливість до інсуліну є одним з основних факторів, що пов'язують його з ожирінням, прорушенням толерантності до глюкози (ПТГ), МС і ЦД 2-го типу [10]. Зокрема, зниження чутливості до інсуліну може бути наслідком недосипання, особливо хронічного [11]. Згідно з дослідженням Y. Hashimoto et al. (2020), циркадний цикл знижує динамічну і статичну функцію P-клітин. І навпаки, циркадні розбіжності впливають на толерантність до глюкози, що в першу чергу спричинено зниженням чутливості до інсуліну [10]. Недосипання сприяє також збільшенню продукції кортизолу, що може викликати ІР та підвищити рівень глюкози в крові [12].

Хронодеструкція, тривога і депресія, а також розлади харчування є частиною патогенезу ІР, МС і ЦД 2-го типу [8]. Дефіцит сну, у поєднанні зі зміною циркадних ритмів взаємопов'язаний зі зниженням швидкості обміну речовин у спокої і збільшенням вмісту постпрандіальної глюкози. Крім того, порушення якості сну негативно впливає на циркадний ритм метаболічних модифікаторів [13]. Зокрема, рівень лептину знижується, а експресія греліну збільшується, що, у свою чергу, сприяє відчуттю голоду, незважаючи на меншу потребу в енергії для відпочинку. Важливо відзначити, що тяжкість порушення циркадного ритму сну (наприклад, соціальний Jet Lag) пов'язана з ожирінням і МС, а лептинорезистентність відіграє важливу роль у розвитку цих станів [14]. В результаті десинхронізації біологічних ритмів зменшується секреція мелатоніну, який бере участь в патогенезі ожиріння і ЦД 2-го типу [15]. Не менш важливо, що вживання антидепресантів часто пов'язане із збільшенням індексу маси тіла (ІМТ) [16] та ризиком ЦД 2-го типу [5].

Синдром обструктивного апное уві сні (СОАС) може супроводжуватись ПТГ [17]. Американська академія медицини сну (The American Academy of Sleep Medicine) визначає СОАС як “повторювані епізоди повної або часткової обструкції верхніх дихальних шляхів під час сну” [18]. Ці повні або часткові обструкції спричиняють короткі пробудження та зниження насичення крові киснем. Порушення дихання супроводжується частими пробудженнями, що може призвести до втрати сну і схильності до метаболічних порушень [19]. Декомпенсація СОАС також пов'язана з низкою негативних наслідків, зокрема, синдромом хронічної втоми, зниженням якості життя, АГ, ЦД, хронічним коронарним синдромом, інсультом та підвищеним ризику смерті [20].

Повідомляється, що ожиріння з ІМТ понад 30 кг/м² (39,1 %), АГ (33,9 %), ЦД (20,8 %), депресія (4,3 %), бронхіальна астма (17,3 %), хронічні обструктивні захворювання легень (6,6 %) і дисліпопротеїнемії (2,7 %) - це стани, які найчастіше пов'язані зі сном менше семи год на добу [21]. Інше дослідження показало, що частота виникнення незадовільної якості сну становить 55,4 %, що корелює з такими соціально-демографічними чинниками, як вік, стать, паління, ЦД 2-го типу або інші супутні захворювання, а також наявність психіатричних симптомів [22].

Етіологічні чинники захворювань, які виникають внаслідок хронодеструкції, включають також збільшення синтезу сироваткового амілоїду А. Зокрема, обмеження протягом 15 днів або позбавлення сну тварин протягом 72 год, супроводжується збільшенням вмісту сироваткового амілоїду А, а також метаболічною ендотоксемією [12]. Ці результати свідчать, що підвищений рівень сироваткового амілоїду А, ймовірно, є компонентом патофізіологічних змін, що пов'язують інсомнію з рядом захворювань, зокрема, МС та ЦД 2-го типу [8, 9].

Дисомнії є характерною психіатричною ознакою ПТСР/симптомів ПТС і здатні сприяти дезадаптивному стресу та емоційним реакціям, які вважаються модифікованими чинниками ризику у пацієнтів з ПТСР [23]. У пацієнтів з ПТСР, за допомогою полісомнографії, були виявлені дисомнії [24], однак, результати інших випробувань свідчать про розбіжності між суб'єктивними та об'єктивними показниками сну [25].

Інсомнія є одним з найчастіших порушень сну, що спостерігаються при ПТСР [26]. Незважаючи на значну кількість доказів, що демонструють зв'язок між безсонням і ПТСР, спостерігається значна неоднорідність у величині кореляцій між цими станами [27]. Існує подібна невідповідність у повідомленнях про частоту інсомнії при ПТСР (від 3 % до 100 %) [28]. Таким чином, взаємозв'язок між безсонням і ПТСР/симптомами ПТС, а також частота симптомів інсомнії у пацієнтів з ПТСР/симптомами ПТС демонструють значну варіативність [28].

Однак, продемонстровано, що ПТСР асоціюється зі скороченням тривалості сну (на основі записів щоденника сну, але не актиграфії) та метаболічними ризиками, включаючи підвищення рівня тригліцеридів, загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності, холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності та співвідношення загальний холестерин/холестерин ліпопротеїни високої щільності. Крім того, тривалість сну була пов'язана з метаболічними ризиками при ПТСР [29]. Проведено ретроспективний аналіз досліджень частоти і особливостей кореляційних взаємозв'язків між інсомнією і ПТСР/симптомами ПТС. Виявлено, що поширеність інсомнії при ПТСР/симптомах ПТС становила 63 % і залежала від причини травми, а також корелювала з показниками шкали оцінки ПТСР/симптомів ПТС. Крім того, встановлено кореляцію середнього рівня значущості з помірним впливом пандемії COVID-19 та військової служби як причин ПТСР [28]. Результати дослідження особливостей зв'язків між дисомніями, ПТСР та депресією у великій когорті 67905 студентів, які пережили пандемію COVID-19, продемонстрували, що дисомнії прогнозують розвиток і персистенцію ПТСР [30].

Добре відомо, що інсомнія і дисомнії - поведінка, яку можна модифікувати, тісно пов'язана з підвищеним ризиком виникнення проблем з психічним здоров'ям. Однак існує обмежена кількість лонгітюдних випробувань, які вивчали, якою мірою порушення сну прогнозує розвиток ПТСР та депресії. В одному дослідженні вивчали особливості інсомнії і значної сонливості впродовж дня у 102 жертв дорожньо-транспортних пригод і прийшли до висновку, що диссомнія значною мірою прогнозує розвиток ПТСР через 12 міс після травми [30]. Однак в іншому випробуванні, проведеному серед 453 голландських військовослужбовців, встановлений зв'язок лише між нічними жахіттями перед початком воєнних операцій і підвищеним ризиком появи симптомів ПТСР через 6 міс після їх завершення [31]. Більше того, однорічне проспективне дослідження серед 1573 підлітків, які пережили землетрус, показало, що диссомнії здатні прогнозувати розвиток і персистенцію ПТСР та депресії [32]. Результати цих досліджень вказують на непослідовний тимчасовий зв'язок між дисомніями і подальшим розвитком ПТСР та депресії, що можна пояснити відмінностями у вибірці та “якості” пережитих травматичних подій.

Епідеміологічні дані свідчать про зв'язок між МС та тривалістю сну [33]. Недостатня тривалість та низька якість сну пов'язані зі збільшенням частоти та прогресуванням МС, ЦД 2-го типу, АССЗ, інсульту [15, 33]. Зокрема, результати мета-аналізу виявили значний перехресний зв'язок між занадто короткою тривалістю сну (< 5 год) і МС [15]. Аналогічно, проспективне когортне дослідження продемонструвало незалежний зв'язок між занадто короткою тривалістю сну і підвищеним ризиком МС протягом середнього 2,6-річного спостереження [34]. Відомо, що якість та кількість сну змінюються з віком через зміни макро- та мікроархітектури сну, а вік обернено пропорційно пов'язаний з якістю сну [35]. ME безпосередньо пов'язаний з віком, оскільки поширеність МС збільшується з віком [36]. Однак, результати епідеміологічних досліджень щодо впливу особливостей сну на розвиток МС досить суперечливі. Зокрема, проводилось дослідження по вивченню впливу віку на особливості сну і МС у 4 660 осіб. Отримані дані показали значний зв'язок між низькою якістю сну ((сума балів Пітсбурзького опитувальника індекса якості сну (The Pittsburgh Sleep Quality Index, PSQI) > 5)), меншою тривалістю сну (<6 год) і МС лише у віковій групі > 40 років (після поправки на вік, статус паління, вживання алкоголю, стать і фізичну активність). Незалежно від віку, загальні показники PSQI та тривалість сну були значуще пов'язані з абдомінальним ожирінням (чоловіки > 90 см, жінки > 85 см в окружності талії) та ожирінням (ІМТ > 30 кг/м²). Отже, повноцінний сон у дорослих віком > 40 років може відігравати вирішальну роль у запобіганні розвитку МС [36]. Висновки 11 перехресних і трьох когортних досліджень свідчать, що як занадто короткий, так і занадто довгий сон є станами, які підвищують ризик МС [29]. Інший мета-аналіз 10 перехресних і двох когортних випробувань дійшов висновку, що занадто коротка тривалість сну, на відміну від занадто довгої, пов'язана з розвитком МС [32]. Результати мета-аналізу 18 перехресних досліджень, виявили залежність “доза-відповідь” між занадто короткою тривалістю сну і МС. Однак це не підтверджує гіпотезу, що занадто тривалий сон пов'язаний з МС [33]. Отже, надто короткий сон асоціюється з підвищеним ризиком розвитку МС, але особливості зв'язків між тривалим сном і ризиком розвитку МС все ще потребують проведення подальших досліджень.

Систематичний огляд і мета-аналіз 13 когортних випробувань у 300 202 пацієнтів продемонстрував, що занадто короткий і занадто довгий сон значуще підвищують ризик МС на 15 % і 19 %. Крім того, між тривалістю сну та ризиком МС виявлено U-подібній зв'язок. Занадто короткий і занадто довгий сон збільшували ризик ожиріння на 14 % і 15%, а АГ на 16 % і 13 % відповідно. Занадто короткий сон потенційно може підвищити ризик гіперглікемії в крові на 12 %. Отже, отримані результати свідчать, що як занадто довга, так і занадто коротка тривалість сну пов'язані з підвищеним ризиком розвитку МС [37].

I. lyegha et al. (2019), з метою вивчення зв'язку між дисомніями та метаболізмом глюкози, а також потенційних шляхів, що пов'язують порушення сну з ПТГ, провели перехресне дослідження, в якому взяли участь 155 жінок і чоловіків, віком 19-70 років [38]. Встановлено, що особи з ПТГ більше страждали від диссомнії, ніж у групі обстежених з фізіологічним рівнем глюкози (62 % і 46 %). Параметри перорального глюкозотолерантного тесту корелювали з показниками суми балів PSQI, однак ці асоціації не зберігали статистичної значущості після поправки на стать, вік та ІМТ. Продемонстровано, що рівень С-реактивного білка (СРБ) був вищим у пацієнтів з ПТГ і спостерігалася позитивна кореляція між порушеннями сну та вмістом СРБ. За результатами регресійного аналізу встановлено, що диссомнії прогнозують зміни концентрації СРБ і ці особливості зберігались навіть після поправки на відповідні коваріати. Отже, між ПТГ та порушеннями сну існує прямий взаємозв'язок. Ймовірно, що підвищення рівня СРП є потенційним механізмом, що лежить в основі зв'язку між ПТГ і дисомнією [38].

Процеси, що лежать в основі “взаємовідносин” між сном і MQ можуть відрізнятися для короткочасного (денного) і довготривалого сну. Кілька потенційних патофізіологічних механізмів здатні впливати на зв'язок між занадто короткою тривалістю сну та MG Гормональні зміни здатні частково пояснити розвиток MQ спричиненого занадто коротким сном. Зокрема, занадто короткий сон сприяє зменшенню вмісту лептину і збільшенню рівня греліну; стимуляції вироблення кортизолу вночі, що може викликати ІР, розвиток МС, гіперглікемії та АГ [39]. Підвищений рівень катехоламінів призводить до посилення активності симпатичної нервової системи (СНС), дисфункції ендотеліоцитів, порушення вазодилатації і АГ [40]. Фрагментація сну і переривчаста гіпоксія можуть підвищувати збудливість СНС, що супроводжується метаболічними порушеннями [41]. Занадто короткий сон знижує чутливість до інсуліну в адипоцитах і впливає на фосфорилювання серин/треонінкінази (Akt/протеїнкінази В), що здійснюється в в інсуліновому сигнальному шляху [42]. Нарешті, занадто велика тривалість сну пов'язана з кількома факторами ризику захворюваності на МС, такими як депресія та низька фізична активність [37]. Крім того, сон сприяє забезпеченню імунологічного гомеостазу, впливаючи на різноманітні медіатори запалення, зокрема, цитокіни. Тривала інсомнія/дисомнія здатна призвести до розвитку хронічного запалення низької інтенсивності і, отже, приєднання ІР [43, 44]. Продемонстровано, що занадто коротка тривалість сну поєднується з підвищеним запальним навантаженням (тобто рівнями СРБ, інтерлейкіном-6, фактором некрозу пухлини-а та інтерфероном-у) [44].

Циркадна система біологічного годинника людини створює і підтримує клітинну і системну ритмічність шляхом тимчасової організації та координації багатьох фізіологічних і транскрипційних процесів в організмі. Центральна циркадна система включає гангліозні клітини сітківки, ретино- гіпоталамічний тракт, супрахіазматичне ядро, верхні вузли шийного симпатичного стовбура і епіфіз [45]. Головним ефектором центрального циркадного годинника є епіфіз і його нейрогормон мелатонін. Існують вагомі докази зв'язку між порушенням циркадного годинника та розвитком ожиріння, зокрема, постулюється, що мелатонін відіграє певну роль в енергетичному метаболізмі та регулюванні маси тіла. Мелатонін та його препарати виявилися ефективними у відновленні циркадного ритму та корекції порушень, пов'язаних з ожирінням. Крім того, встановлено причетність мелатоніну до хронічної інсомнії та дисомнії [46, 47].

Послідовні реакції в гіпоталамо-гіпофізарно-адреналовій вісі (ГГАВ) та вегетативній нервовій системі на повторні та хронічні стреси відіграють значну роль у виникненні і прогресуванні ПТСР. При ПТСР спостерігається зниження активності ГГАВ й парасимпатичної нервової системи, а також підвищена активність СНС. Це може призвести до зростання продукції прозапальних цитокінів. Підвищена активність імунної системи здатна спричинити порушення структури і функції деяких ділянок мозку шляхом змін рівня метаболітів серотоніну, безпосередніх нейротоксичних ефектів цитокінів, оксидантного стресу і зниження рівня специфічних нейротрофінів. Крім того, прозапальні цитокіни, поява яких зумовлена стресом і впливом травматичних подій, також залучені до посилення регуляції індоламін- 2,3-діоксигенази 2, яка бере участь в обміні триптофану кінуреніновим шляхом. Активація індоламін-2,3-діоксигенази 2 може призвести до зниження концентрації серотоніну і погіршення метаболізму триптофану, в тому числі через шляхи, пов'язані з кінуреніном. Останні залучені до нейротрансмісії N-метил-В-аспартату і можливої нейротоксичності [48]. Нейротрофічні фактори, зокрема нейротрофічний фактор мозку, фактор росту нервів і ендотеліальний фактор росту судин, є ключовими регуляторами центральної нервової системи, необхідними для підтримки синаптичної пластичності. Відомо, що за допомогою синаптичної пластичності реалізується нейроплас- тичність [49]. У хворих з ПТСР, а також при депресії спостерігаються зміни рівнів нейротрофічних факторів, однак їх функціональне значення залишається остаточно невизначеним. Однак, цікавим є питання про особливості взаємозв'язку між нейротрофічними факторами і особливостями сну. Зокрема, нейротрофічному фактору мозку, який стимулює і підтримує розвиток нейронів, може належати центральна роль у гомеостазі сну, особливо психічної активності в фазі повільного сна [50]. Отже, нейротрофічні фактори можуть слугувати шунтом між ПТСР, МС і ЦД 2-го типу [1].

Дисфункція внутрішнього годинника та мелатонінергічної системи здатні сприяти змінам експресії генів і, як наслідок, численним фізичним та психічним розладам [51]. Окрім впливу циклу “світло-темрява”, додаткові зовнішні та внутрішні чинники також можуть призвести до поступових порушень або повного десинхрозу циркадної системи. Зокрема, гострий/хронічний фізичний, психологічний, запальний і метаболічний стрес можуть впливати на стан циркадної системи [9]. З іншого боку, хронічне порушення циркадних ритмів здатне поступово змінювати фундаментальні властивості систем мозку, що, подібно до хронічного стресу, регулюють нейроендокринну, імунну та вегетативну стрес-системи. Таким чином, хронодеструкція може підвищувати чутливість людей до стресу та вразливість до розладів, пов'язаних зі стресом [47].

Продемонстровано, що у хворих з ПТСР спостерігається знижена фаза швидкого сну (повільних коливань, активність <1 Гц) і підвищена фаза повільного сну (активність 1-3 Гц). Множинні лінійні регресії показали, що рівень мелатоніну в ранковій сечі корелював з більш глибоким сном. Отримані результати підтверджують наявність дефіциту фази швидкого сну у пацієнтів з ПТСР і свідчать, що мелатонін може бути потенційним терапевтичним засобом для його усунення [52].

Отже, інсомнії/дисомнії і дизрегуляції циркадної системи належить причинно-патофізіологічна роль у розвитку ПТСР. Зокрема, повідомляється, що зміна рівня мелатоніну протягом перших 48 год після травматичної стресової події пов'язана з підвищеним ризиком розвитку ПТСР [53]. У цьому контексті регулювання процесів сну та циркадних ритмів за допомогою екзогенного циркадного втручання (наприклад, використання мелатонінергічних лікарських засобів), ймовірно, може відігравати центральну роль у профілактиці та лікуванні диссомній при коморбідних ПТСР і МС.

Висновки

Інсомнія і дисомнії належать до цільових симптомів ПТСР, які при успішному лікуванні не тільки мають потенціал для зниження симптоматики ПТСР і поліпшення якості життя, але також можуть знизити смертність у хворих з ПТРС і МС [1]. Знання механізмів дизрегуляції циркадних ритмів та їхньої ролі в патогенезі ПТСР та МС може розширити можливості психохронобіологічного лікування та профілактичних стратегій [47, 54].

Ад'ювантна мелатонінергічна терапія потенційно здатна забезпечити перспективну стратегію лікування з корисними ефектами при лікуванні ПТСР і коморбідних захворювань, зокрема, таких як МС. Ця теоретична концепція заслуговує на ретельне подальше дослідження за допомогою рандомізованих клінічних випробувань, які повинні оцінити ефективність мелатонінергічного лікування в профілактиці та терапії коморбідних ПТСР і МС.

Список використаних джерел

1. Maguire D.G., Ruddock M.W., Milanak M.E., et al. Sleep, a governor of morbidity in PTSD: A systematic review of biological markers in PTSD-related sleep disturbances. Nat Sci Sleep. 2020;12:545-562. doi: 10.2147/NSS.S260734.

2. Anothaisintawee T., Reutrakul S., Van Cauter E., et al. Sleep disturbances compared to traditional risk factors for diabetes development: Systematic review and meta-analysis. Sleep Med Rev. 2016;30:11-24. doi: 10.1016/j.smrv.2015.10.002.

3. Richards A., Kanady J.C., Neylan T.C. Sleep disturbance in PTSD and other anxiety-related disorders: an updated review of clinical features, physiological characteristics, and psychological and neurobiological mechanisms. Neuropsychopharmacology. 2020;45(1):55-73. doi: 10.1038/s41386-019-0486-5.

4. Ziegler D., Porta M., Papanas N., Mota M., et al. The role of biofactors in diabetic microvascular complications. Curr Diabetes Rev. 2022;18(4):e250821195830. doi: 10.2174/1871527320666210825112240.

5. Doan S.N., Patel S.K., Xie B., et al. Disrupting the mood and obesity cycle: the potential role of metformin. Obesities. 2023;3(1):59-75. doi: 10.3390/obesities3010006.

6. Michopoulos V., Powers A., Gillespie C.F., et al. Inflammation in fear- and anxiety-based disorders: PTSD, GAD, and Beyond. Neuropsychopharmacology. 2017;42(1):254-270. doi: 10.1038/npp.2016.146.

7. Nasir N.F.M., Draman N., Zulkifli M.M., et al. Sleep quality among patients with type 2 diabetes: A cross-sectional study in the East Coast Region of Peninsular Malaysia. Int J Environ Res Public Health. 2022;19(9):5211. doi: 10.3390/ijerph19095211.

8. Lou P., Qin Y., Zhang P., et al. Association of sleep quality and quality of life in type 2 diabetes mellitus: a cross-sectional study in China. Diabetes Res Clin Pract. 2015;107(1):69-76. doi: 10.1016/j.diabres.2014.09.060.

9. Darraj A. The link between sleeping and type 2 diabetes: A systematic review. Cureus 2023;15(11):e48228. doi: 10.7759/cureus.48228.

10. Hashimoto Y., Sakai R., Ikeda K., et al. Association between sleep disorder and quality of life in patients with type 2 diabetes: a cross-sectional study. BMC Endocr Disord. 2020;20(1):98. doi: 10.1186/s12902-020-00579-4.

11. Jain A., Sharmab R., Yadavc N., et al. Quality of life and its association with insomnia and clinical variables in type 2 diabetes. J Egypt Public Health Assoc. 2017;92(1):52-59. doi: 10.21608/epx.2018.7011.

12. Siwasaranond N., Nimitphong H., Manodpitipong A., et al. The relationship between diabetes-related complications and obstructive sleep apnea in type 2 diabetes. J Diabetes Res. 2018;2018:9269170. doi: 10.1155/2018/9269170.

13. Cui H., Lopez M., Rahmouni K. The cellular and molecular bases of leptin and ghrelin resistance in obesity. Nat Rev Endocrinol. 2017;13(6):338-351. doi: 10.1038/nrendo.2016.222.

14. Kettner N.M., Mayo S.A., Hua J., et al. Circadian dysfunction induces leptin resistance in mice. Cell Metab. 2015;22(3):448-459. doi: 10.1016/j.cmet.2015.06.005.

15. Shan Z., Ma H., Xie M., et al. Sleep duration and risk of type 2 diabetes: a meta-analysis of prospective studies. Diabetes Care. 2021;38(3):529-537. doi: 10.2337/dc14-2073.

16. Alonso-Pedrero L., Bes-Rastrollo M., Marti A. Effects of antidepressant and antipsychotic use on weight gain: A systematic review. Obes Rev. 2019; 20(12):1680-1690. doi: 10.1111/obr.12934.

17. Alam er W.M., Qutub R.M., Alsaloumi E.A., et al. Prevalence of sleep disorders among patients with type 2 diabetes mellitus in Makkah City: A crosssectional study. Cureus. 2022;14(12):e33088. doi: 10.7759/cureus.33088.

18. Dawish M.A., Robert A.A., Braham R., et al. Diabetes mellitus in Saudi Arabia: A review of the recent literature. Curr Diabetes Rev. 2016;12(4):359-368. doi: 10.2174/1573399811666150724095130.

19. Gelhorn H.L., Boye K.S., Shalhoub H., et al. Patient-reported outcomes and impact of type 2 diabetes: A cross-sectional study in the Kingdom of Saudi Arabia. Patient Prefer Adherence. 2020;14:2231-2242. doi: 10.2147/PPA.S265126.

20. Meo S.A. Prevalence and future prediction of type 2 diabetes mellitus in the Kingdom of Saudi Arabia: A systematic review of published studies. J Pak Med Assoc. 2016;66(6):722-725. PMID: 27339576.

21. Kuo C.P., Lu S.H., Huang C.N., et al. Sleep quality and associated factors in adults with type 2 diabetes: A retrospective cohort study. Int J Environ Res Public Health. 2021;18(6):3025. doi: 10.3390/ijerph18063025.

22. Khandelwal D., Dutta D., Chittawar S., Kalra S. Sleep disorders in type 2 diabetes. Indian J Endocrinol Metab. 2017;21(5):758-761. doi: 10.4103/ijem.IJEM_156_17.

23. Koffel E., Khawaja I.S., Germain A. Sleep disturbances in posttraumatic stress disorder: Updated review and implications for treatment. Psychiatr Ann. 2016;46(3):173-176. doi: 10.3928/00485713-20160125-01.

24. Zhang J., Xue R., Li Y.F., et al. Anxiolytic-like effects of treadmill exercise on an animal model of post-traumatic stress disorder and its mechanism. J Sports Med Phys Fitness. 2020;60(1):172-179. doi: 10.23736/S0022-4707.20.10120-8.

25. Tahmasian M., Sepehry A.A., Samea F., et al. Practical recommendations to conduct a neuroimaging meta-analysis for neuropsychiatric disorders. Hum Brain Mapp. 2019;40(17):5142-5154. doi: 10.1002/hbm.24746.

26. Khazaie H., Ghadami M.R., Masoudi M. Sleep disturbances in veterans with chronic war-induced PTSD. J Inj Violence Res. 2016;8(2):99-107. doi: 10.5249/jivr.v8i2.808.

27. Geng F., Zhou Y., Liang Y., et al. Posttraumatic stress disorder and psychiatric comorbidity among adolescent earthquake survivors: A longitudinal cohort study. J Abnorm Child Psychol. 2019;47(4):671-681. doi: 10.1007/s10802-018-0462-2.

28. Ahmadi R., Rahimi-Jafari S., Olfati M., et al. Insomnia and post-traumatic stress disorder: A meta-analysis on interrelated association (n=57,618) and prevalence (n=573,665). Neurosci Biobehav Rev. 2022;141:104850. doi: 10.1016/j.neubiorev.2022.104850.

29. Talbot L.S., Rao M.N., Cohen B.E., et al. Metabolic risk factors and posttraumatic stress disorder: the role of sleep in young, healthy adults. Psychosom Med. 2015;77(4):383-391. doi: 10.1097/PSY.0000000000000176.

30. Wang D., Zhao J., Zhai S., et al. Does sleep disturbance predicts posttraumatic stress disorder and depression among college students during COVID-19 lockdown? A longitudinal survey. Front Public Health. 2022;10: 986934. doi: 10.3389/fpubh.2022.986934.

31. Serhiyenko V., Holzmann K., Holota S., et al. An exploratory study of physiological and biochemical parameters to identify simple, robust, and relevant biomarkers for therapeutic interventions for PTSD: study rationale, key elements of design and a context of war in Ukraine. Proc Shevchenko Sci Soc Med Sci. 2022;69(2):1-12. doi: 10.25040/ntsh2022.02.14.

32. Fan F., Zhou Y., Liu X. Sleep disturbance predicts posttraumatic stress disorder and depressive symptoms: A cohort study of Chinese adolescents. J Clin Psychiatry. 2017;78(7):882-888. doi: 10.4088/JCP.15m10206.

33. Iftikhar I.H., Donley M.A., Mindel J., et al. Sleep duration and metabolic syndrome. An updated dose-risk metaanalysis. Ann Am Thorac Soc. 2015;12(9): 1364-1372. doi: 10.1513/AnnalsATS.201504-190OC.

34. Kyung Wook Kang, Myeong-Kyu Kim, Tai-Seung Nam, et al. Association between sleep and the metabolic syndrome differs depending on age. J Sleep Med 2023;20(1):19-27. doi: 10.13078/Jsm.230001.

35. Madrid-Valero J.J., Martinez-Selva J.M., Ribeiro do Couto B, et al. Age and gender effects on the prevalence of poor sleep quality in the adult population. Gac Sanit. 2017;31(1):18-22. doi: 10.1016/j.gaceta.2016.05.013.

36. Huh J.H., Kang D.R., Jang J.Y., et al. Metabolic syndrome epidemic among Korean adults: Korean survey of cardiometabolic syndrome (2018). Atherosclerosis. 2018; 277:47-52. doi: 10.1016/j.atherosclerosis.2018.08.003.

37. Che T., Yan C., Tian D., et al. The association between sleep and metabolic syndrome: A systematic review and meta-analysis. Front Endocrinol (Lausanne). 2021;12:773646. doi: 10.3389/fendo.2021.773646.

38. lyegha I.D., Chieh A.Y., Bryant B.M., et al. Associations between poor sleep and glucose intolerance in prediabetes. Psychoneuroendocrinology. 2019;110: 104444. doi: 10.1016/j.psyneuen.2019.104444.

39. Mosavat M., Mirsanjari M., Arabiat D., et al. The role of sleep curtailment on leptin levels in obesity and diabetes mellitus. Obes Facts. 2021;14(2):214-221. doi: 10.1159/000514095.

40. Calvin A.D., Covassin N., Kremers W.K., et al. Experimental sleep restriction causes endothelial dysfunction in healthy humans. J Am Heart Assoc. 2014;3(6):e001143. doi: 10.1161/JAHA.114.001143.

41. Ma H., Kang J., Fan W., et al. ROR: nuclear receptor for melatonin or not? Molecules. 2021;26(9):2693. doi: 10.3390/molecules26092693.

42. Catalano F., De Vito F., Cassano V., et al. Circadian clock desynchronization and insulin resistance. Int J Environ Res Public Health. 2022;20(1):29. doi: 10.3390/ijerph20010029.

43. Besedovsky L., Lange T., Haack M. The sleep-immune crosstalk in health and disease. Physiol Rev. 2019;99(3):1325-1380. doi: 10.1152/physrev.00010.2018.

44. Smagula S.F., Stone K.L., Redline S., et al.; Osteoporotic Fractures in Men (MrOS) Research Group. Actigraphy- and polysomnography-measured sleep disturbances, inflammation, and mortality among older men. Psychosom Med. 2016;78(6):686-696. doi: 10.1097/PSY.0000000000000312.

45. Wong S.D., Wright K.P.Jr, Spencer RL, et al. Development of the circadian system in early life: maternal and environmental factors. J Physiol Anthropol. 2022;41(1):22. doi: 10.1186/s40101-022-00294-0.

46. Ahmad SB, Ali A, Bilal M, et al. Melatonin and health: Insights of melatonin action, biological functions, and associated disorders. Cell Mol Neurobiol. 2023;43(6):2437-2458. doi: 10.1007/s10571-023-01324-w.

47. Agorastos A, Nicolaides NC, Bozikas VP, et al. Multilevel interactions of stress and circadian system: implications for traumatic stress. Front Psychiatry. 2020; 10:1003. doi: 10.3389/fpsyt.2019.01003.

48. Dell'Oste V., Fantasia S., Gravina D., et al. Metabolic and inflammatory response in post-traumatic stress disorder (PTSD): A systematic review on peripheral neuroimmune biomarkers. Int J Environ Res Public Health. 2023;20(4): 2937. doi: 10.3390/ijerph20042937.

49. Kowianski P., Lietzau G., Czuba E., et al. BDNF: A key factor with multipotent impact on brain signaling and synaptic plasticity. Cell Mol Neurobiol. 2018;38(3):579-593. doi: 10.1007/s10571-017-0510-4.

50. Aspesi D., Pinna G. Could a blood test for PTSD and depression be on the horizon? Expert Rev Proteomics. 2018;15(12):983-1006. doi:10.1080/14789450.2018.1544894.

51. Kirlioglu S.S., Balcioglu Y.H. Chronobiology revisited in psychiatric disorders: from a translational perspective. Psychiatry Investig. 2020;17(8):725-743. doi: 10.30773/pi.2020.0129.

52. Onton J., Le L.D. Amount of < 1Hz deep sleep correlates with melatonin dose in military veterans with PTSD. Neurobiol Sleep Circadian Rhythms. 2021; 11:100072. doi: 10.1016/j.nbscr.2021.100072.

53. Karanikas E., Daskalakis N.P., Agorastos A. Oxidative dysregulation in early life stress and posttraumatic stress disorder: A comprehensive review. Brain Sci. 2021;11(6):723. doi: 10.3390/brainsci11060723.

54. Serhiyenko V.A., Sehin V.B., Pankiv V.I., et al. Post-traumatic stress disorder, dyssomnias, and metabolic syndrome. Int J Endocrinol. (Ukraine). 2024; 20(1):58-67. doi: 10.22141/2224-0721.20.1.2024.1359.

Размещено на Allbest.ru