Навчання результативної комунікації в спілкуванні з пацієнтами хворими на ендокринну патологію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний медичний університет імені І.Я.Горбачевського МОЗ України

Навчання результативної комунікації в спілкуванні з пацієнтами хворими на ендокринну патологію

Корильчук Неоніла Іванівна кандидат медичних наук, доцент, доцент кафедри терапії та сімейної медицини

Рябоконь Світлана Степанівна кандидат медичних наук, доцент, доцент кафедри терапії та сімейної медицини

Творко Вадим Михайлович кандидат медичних наук, доцент, доцент кафедри терапії та сімейної медицини

м. Тернопіль

Анотація

Стаття присвячена удосконаленню навчання результативної комунікації з спілкування з пацієнтами хворими на ендокринну патологію. Адже лікар, який здатний знаходити підхід та порозуміння з пацієнтами, своєчасно виявляти та ефективно реагувати на емоційні прояви співрозмовника, добре володіти навичками комунікації, є успішним фахівцем.

Актуальність проведеного дослідження зумовлена тим, що одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності населення займає ендокринна патологія, яка вимагає частої комунікації між лікарем і пацієнтом. Причому, результат цієї комунікації напряму пов'язаний з якістю життя пацієнта, рівнем інвалідизації, смертності.

Мета статті - з'ясувати роль та місце основ результативної комунікації для навчання студента (майбутнього лікаря) в спілкуванні з пацієнтом хворим на ендокринну патологію.

Для досягнення мети в процесі дослідження було вирішено низку завдань: проаналізовано структуру занять, які відводяться для студентів, місце та роль комунікації в спілкуванні з пацієнтами хворими на ендокринну патологію. Визначено поточний стан проблеми, наведено приклади різного типу пацієнтів і ключові роз'яснення та запропоновані напрямки удосконалення комунікації, модернізації навчального процесу.

За результатами дослідження встановлено, що оволодіння студентами знаннями та практичними навичками, необхідними для роботи в сучасних умовах з пацієнтами ендокринного профілю, можливе за умови організації якісного навчального процесу, важливою складовою якого є практична робота з застосуванням інтерактивних методик. Виділено акценти на комунікацію, як основу роботи майбутнього лікаря, яка є набутою й потребує постійного розвитку, тренувань та вдосконалень, як і всі теоретично-практичні знання в медицині.

Вивчення тем ендокринологічного профілю на кафедрі «Терапії та сімейної медицини» медичного факультету у закладах вищої освіти медичного спрямування є вимогою часу та потребує організації навчального процесу таким чином, щоб сформувати у студента навички результативної комунікації ще до початку роботи з пацієнтами. Викладання тем з ендокринології вимагає застосування інтерактивних методик, які сприяють як набуттю правильних навичок, так і можливості їх застосування в різних клінічних ситуаціях (формування компетентностей) з врахуванням специфіки пацієнта-комуніканта хворого на ендокринну патологію. Така форма занять добре сприймається студентами-медиками, проте вимагає додаткової підготовки від викладачів (знання основ клінічної психології), роль яких під час занять є дещо відмінною від загальноприйнятої.

Ключові слова: комунікація, пацієнт, студент-медик, лікар, ендокринна патологія.

Abstract

Korylchuk Neonila Ivanivna PhD, ASSOCIATE PROFESSOR, I.YA. Horbachevsky Ternopil National Medical University of the Ministry of Health of Ukraine, Department of Therapy and Family Medicine, Maidan Voli, 1, Ternopil

Riabocon Svitlana Stepanivna PhD, ASSOCIATE PROFESSOR, I.YA. Horbachevsky Ternopil National Medical University of the Ministry of Health of Ukraine, Department of Therapy and Family Medicine. Maidan Voli, 1, Ternopil

Tvorko Vadym Mychailovych PhD, ASSOCIATE PROFESSOR, I.YA. Horbachevsky Ternopil National Medical University of the Ministry of Health of Ukraine, Department of Therapy and Family Medicine, Maidan Voli, 1, Ternopil

LEARNING EFFECTIVE COMMUNICATION IN COMMUNICATING WITH PATIENTS SICK OF ENDOCRINE PATHOLOGY

The article is devoted to the improvement of effective communication training in communicating with patients with endocrine pathology.

After all, a doctor who is able to find an approach and understanding with patients, timely detect and effectively respond to the emotional manifestations of the interlocutor, has good communication skills, is a successful specialist.

The relevance of the conducted research is due to the fact that one of the leading places in the structure of general morbidity of the population is occupied by endocrine pathology, which requires frequent communication between the doctor and the patient. Moreover, the result of this communication is directly related to the patient's quality of life, the level of disability, and mortality.

The purpose of the article is to clarify the role and place of the basics of effective communication for training a student (future doctor) in communicating with a patient with endocrine pathology.

In order to achieve the goal, a number of tasks were solved in the research process: the structure of the classes assigned to students, the place and role of communication in communicating with patients with endocrine pathology were analyzed. The current state of the problem is defined, examples of different types of patients are given, and key explanations and directions for improving communication and modernizing the educational process are proposed.

According to the results of the study, it was established that students' mastery of the knowledge and practical skills necessary for working in modern conditions with endocrine profile patients is possible under the condition of organizing a high-quality educational process, an important component of which is practical work with the use of interactive methods. Emphasis is placed on communication, as the basis of the future doctor's work, which is acquired and requires constant development, training and improvement, like all theoretical and practical knowledge in medicine.

The study of endocrinological topics at the department of "Therapy and Family Medicine" of the Faculty of Medicine in institutions of higher education of the medical direction is a requirement of time and requires the organization of the educational process in such a way as to form the student's effective communication skills even before starting work with patients. Teaching topics in endocrinology requires the use of interactive methods that contribute to both the acquisition of the right skills and the possibility of their application in various clinical situations (competency formation), taking into account the specificity of the patient- communicator suffering from endocrine pathology. This form of classes is well received by medical students, but requires additional training from teachers (knowledge of the basics of clinical psychology), whose role during classes is somewhat different from the generally accepted one.

Keywords: communication, patient, medical student, doctor, endocrine pathology.

Постановка проблеми

Лікування хворих - це постійне вивчення умов оптимальності і ефективності лікувального процесу, важливою психологічною характеристикою якого є взаємозв'язок між лікарем та пацієнтом, а саме, комунікативна взаємодія в діаді «лікар-пацієнт» [1].

Ставлення пацієнта до лікаря багато в чому визначається психологічною установкою, яка може бути адекватною (заснована на прийнятті пацієнтом особистості лікаря, включаючи як позитивні, так і негативні якості), позитивною (виражається в повній довірі лікареві, готовності виконувати всі його призначення і рекомендації) і негативною (виражається в неприйнятті особистості лікаря, недовірі до нього і нерідко у відмові від подальшої співпраці при проведенні лікувально-діагностичних заходів). Науковцями були систематизовані якості, які пацієнти найчастіше включають в "образ ідеального лікаря": розум (78%), захопленість роботою (57%), уважність (56%) і далі - почуття обов'язку, терплячість, чуйність, інтуїція, серйозність, доброта, почуття гумору [2].

Наукові джерела [3] вказують, що існують в комунікації, так звані бар'єри спілкування, які являють собою психологічну перешкоду, що заважає ефективному спілкуванню, причиною якого є індивідуально- психологічні особливості людей, що вступають у комунікативний зв'язок. Ці бар'єри можуть виникати під впливом різних причин, як з боку пацієнта так і лікаря. Зауважують, що інколи комунікативні бар'єри спровоковані антипатією, недовірою тощо, а також через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри пацієнта до лікаря чи лікаря до пацієнта. Причому фільтр діє таким чином, шо абсолютно істинна інформація може стати неприйнятною, а хибна, навпаки, прийнятною. Так, виокремлюються ряд форм комунікативних бар'єрів, які різняться за ступенем прозорості: уникання, авторитет та нерозуміння. Тобто, що за своєю психологічною природою комунікативний бар'єр є механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку пацієнт встановлює на шляху небажаної чи небезпечної інформації, може бути різного ступеня прозорості. Практично непрозорим бар'єром є уникання. Втекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання не передбачає контакту із самим носієм такої інформації, а саме - лікарем), так і психологічно (забування інформації).

Дані статистики сьогодення показують, що майже дві третини медичних помилок зумовлені саме неефективною комунікацією, а не використанням невірних діагностично-лікувальних методик [4]. Тому, саме результативна комунікація в медицині має багато переваг - підвищення якості надання медичних послуг, задоволеності пацієнтів, краща прихильність до лікування, зменшення кількості судових процесів тощо [5].

Порушення ендокринної системи призводять до різних патологій в щитовидній залозі, надниркових, статевих залозах, гіпофізі і гіпоталамусі, підшлунковій залозі. Як правило, захворювання виникають в результаті надмірного синтезу гормонів, недостатнього вироблення гормонів або дисфункції ендокринних органів і носять хронічний характер, потребують постійної співпраці між пацієнтом і лікарем.

Пацієнт з ендокринною патологією - це складний пацієнт в якого часто домінують: порушення настрою, порушення мотивації та психічної активності, зміна інстинктів і потягів. У таких хворих має місце різноманітні психогенні фактори, такі як реакція на хворобу, зміна соціального статусу, необхідність тривалого лікування та пов'язані з ним часті тривалі госпіталізації. При багатьох видах ендокринної патології можуть відбуватися зміни зовнішності та будови тіла (патологічні форми ожиріння, екзофтальм, вірилізм, акромегалія, відсутність або передчасна поява вторинних статевих ознак тощо), що також знаходить відображення у внутрішній картині хвороби. У таких хворих може спостерігатися сповільнення мислення, труднощі у формулюванні відповіді, тому для вияснення необхідної інформації та врахування звертань і прохань пацієнтів іноді необхідно витратити багато часу та терпіння. Такі пацієнти відрізняються підвищеною афективністю, у них легко виникають емоційні реакції образи та протести. Вони вимагають до себе великого співчуття, підвищеної уваги, зокрема у зв'язку зі створенням оптимальних умов комфорту, пов'язаних з основним захворюванням [6,7].

Всі ендокринні недуги, потребують до лікувального процесу залучення лікарів різних спеціальностей, зокрема: сімейного лікаря, ендокринолога, невролога, окуліста, хірурга, уролога, акушер-гінеколога тощо. Окрім того, з усіх хронічних розладів ендокринна патологія обґрунтовано вимагає самої активної участі не лише лікаря, але й пацієнта в процес лікування та здійснення самодопомоги. Так, наприклад хворий, що страждає на цукровий діабет, повинен рівною мірою бути сам собі лікарем, медичною сестрою, дієтологом і лаборантом одночасно. Через способи досконалої самодопомоги, людина пристосовується до наявності в неї захворювання, що є вирішальним в подальшому для результатів запобігання прогресування та ускладнень недуги.

Всі навики, роз'яснення та повчання здобуваються хворим лише при досконалій комунікативній взаємодії з лікарем (включаючи адекватні і позитивні психологічні установки, обминаючи бар'єри спілкування), тобто з сьогоднішнім студентом, якого ми навчимо і підготуємо. Труднощі у взаєминах лікарів і пацієнтів, наявність конфліктних ситуацій через комунікативну неграмотність лікарів зумовлюють необхідність коригування освітніх програм та атестаційних вимог.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У наукових працях Р.Дутки, Ю.Никоненка розкрито зміст поглядів на стан психіки хворого при різних патологіях. Важливі аспекти комунікації з пацієнтами хворими на ендокринну патологію висвітлюються українськими ученими: В.Чугуновим, М.Марковою, А.Кожиною, П.Голдобіним та іншими. У науковому доробку М.Знаменської, Г.Слабкого, Н.Галіяш, Н.Бількевич, Н. Петренко та інших учених обгрунтовано значущість комунікації, специфіку результативної комунікації в освітньому процесі тощо. Однак ухилу на питання навчання для студентів-медиків результативної комунікації з пацієнтом хворим на ендокринну патологію немає. Частина питань не систематизована і висвітлена не в повному обсязі.

Мета статті - з'ясувати роль та місце основ результативної комунікації для навчання студента (майбутнього лікаря) в спілкуванні з пацієнтом хворим на ендокринну патологію.

Виклад основного матеріалу

На теми ендокринологічного профілю на кафедрі «Терапії та сімейної медицини» медичного факультету відводиться 2 дні (12 годин).

Тема 1. Кодування ендокринних і метаболічних розладів згідно із класифікацією ICPC-2. Діагностика та лікування цукрового діабету лікарем первинної медичної допомоги. Спрямування до спеціалістів. Надмірна вага, ожиріння та метаболічні розлади. Комунікаційні навички з пацієнтом і родичами.

Тема 2. Кодування симптомів, скарг і захворювань щитоподібної залози згідно із класифікацією ІСРС-2 в практиці сімейного лікаря. Діагностика і лікування зобу, гіпофункції та гіперфункції щитоподібної залози. Онкопрофілактика і невизначеність у клінічній практиці.

Заняття забезпечені мультимедійними презентаціями, флипчартами, нормативно-правовими документами, інформаційними бюлетенями з ситуації по ендокринній патології, рекомендаціями ВООЗ, протоколами, рекомендаціями асоціації ендокринологів, асоціації дієтологів, наказами МОЗ, навчальними фільмами, картками-завданнями, медичними амбулаторними картами пацієнтів, опитувальниками, тематичною медичною літературою тощо).

Практична робота студента складається з розбору амбулаторного хворого (збір анамнезу, об'єктивне обстеження, оцінка даних додаткових методів обстеження, встановлення клінічного діагнозу, лікування, вирішення питань працездатності, нагляду, первинної та вторинної профілактики, маршруту пацієнта) в різних підрозділах та роботою з навчальними протоколами курації хворого. Студент при виконанні практичної частини заняття виконує загальні комунікативні алгоритми. Проте, викладач орієнтує студента, що пацієнт з ендокринною патологією - складний комунікант.

Аналіз наукових публікацій [] і власний досвід показує, що пацієнти ендокринологічного профілю (пацієнти хворі на ЦД, ожиріння, гіпоталамічний синдром, захворювання щитоподібної залози тощо) є важкою групою для налагодження комунікативного зв'язку. В таких хворих можуть бути наявні психологічні бар'єри. А саме: бар'єр характеру та темпераменту (він змінюється під впливом захворювання), бар'єр негативних емоцій (напр.:

Чому хворий я?), бар'єр гніву (напр.: Чому у мене ускладнення? Чому колоти інсулін? Чому постійно пити ліки? Чому дотримуватися дієти? Чому чекати в черзі, я ж хворий? і.т.д.), бар'єр страху (Що зі мною буде? Я помру?), бар'єр провини і сорому (відчуття провини перед сім'єю, сором перед співробітниками), бар'єр дистанції, бар'єр поганого настрою і самопочуття тощо.

Тому, окрім загальних комунікативних алгоритмів, враховуючи специфіку пацієнтів ендокринологічного профілю, рекомендовано використовувати специфічну результативну комунікацію, яка дасть змогу уникнути бар'єрів, дати можливість розкритися пацієнту, що приведе до успіху в лікуванні та підвищить якість життя самого хворого.

Практична та теоретична частини заняття переплітаються з розбором не лише теоретичних питань заняття, але й аналізом курованого хворого. Викладач пропонує варіант проведення заняття - ділова гра. Де студент в широкому ракурсі представляє пацієнта (запропонованого по одному зі сценаріїв). Ця бесіда проводиться, як соло одного доповідача, який наводить приклад по хворому, ситуації у роботі з ним (чи ще й з родичами, що часто буває) та варіанти їх вирішення. Водночас інші студенти подають різні й не завжди приємні запитання, інколи критикують поведінку колеги, обговорюють, сперечаються і жартують при аналізі (моделюючи ситуацію).

Окрім того, присутні на занятті студенти приводять аналогічні приклади-випадки зі своїми пацієнтами (родичами), тим самим «приміряючи» актуальну ситуацію співпраці з складним пацієнтом ендокринного профілю, на свою поведінку (що теж залежить від виховання студента, його характеру, володіння нюансами комунікації, і часто й витримки). Така співбесіда дозволяє не обмежуватися абсолютно узагальненими правилами поведінки (загальними комунікативними алгоритмами), але й всебічно залучати всі нюанси комунікації заради позитивного результату. Так, розглядаємо ряд пропонованих і проаналізованих прикладів. спілкування ендокринний патологія клінічний

Приклад 1. На прийомі чоловік 35 років з мамою, дружина в коридорі. Направлений на консультацію лікарем урологом. Д-з.: Набутий фімоз. Цукровий діабет 2 тип, середньої важкості. Аліментарно-конституційне ожиріння ІІ ступеню. Пацієнт вчитель за професією, при розмові переважно мовчить, на всі запитання відповідає мама. Кличемо дружину. Дружина 32 роки, теж вчитель. Д-з: Цукровий діабет 2 тип, середньої важкості. Аліментарно-конституційне ожиріння ІІІ ступеню. Дружина активно сперечається з лікарем (все знає про дієту, про фізичну активність, догляд за собою, обстеження і медикаментозне лікування).

Студенти аналізують всі обстеження даних пацієнтів. Розбір даної ситуації породжує дискусію. В студентів виникає ряд питань: Кого вивести з кабінету?, Чи потрібно було кликати дружину?, З ким вести бесіду першим?, Хто з пацієнтів найбільше потребує допомоги?, Як допомогти? І т.д.

Розбираючи приклад, акцентуємо, що існує термін "діабетична особистість", якій властиві емоційна нестійкість, невротичні реакції, залежність, байдужість, лабільність настрою, тривожність. Тому реакція на хворобу в осіб, що страждають на цукровий діабет, може бути різною: реакція ігнорування хвороби; невротичний тип реакції із тривожно-фобічним відношенням до хвороби; емоційний тип реакції, при якому відношення до хвороби завуальовано переважно дратівливістю чи емоційною лабільністю.

Окрім того, є пацієнти хворі на цукровий діабет, які мають астенічну симптоматику у вигляді підвищеної втомлюваності, зниженої працездатності, безсоння, головного болю, емоційної лабільності тощо. У таких хворих домінують сповільнення мислення, труднощі у формулюванні відповіді. Тому для вияснення анамнезу, часто необхідно витратити багато часу та витримки, або ж залучити на допомогу родичів хворого. Часто, ці ж хворі відрізняються підвищеною афективністю, у них легко виникають емоційні реакції образи та протесту. Часто виникають підвищена збудливість і виснажливість нервових процесів, ослаблення активної уваги, зниження пам'яті на поточні події, підвищена лабільність вегетативної нервової системи, нав'язливі сумніви та спогади, нав'язливий страх та дратівливість, які переходять у пригніченість і тривожність із фіксацією на дріб'язкових образах. Такі хворі мають схильність застрявати на різних емоційних конфліктах, мають підвищену тривожність і боязкість, некритичність, норовливість, упертість, деяку інтелектуальну негнучкість. Часто в них відзначається млявість, зниження настрою із пригніченістю.

В чоловіків часто домінує тривога за здоров'я й потреба в сторонній допомозі, у жінок - навпаки аутизація, відчудження, ригідність. У чоловіків може швидко знижуватися статева активність, через декомпенсацію діабету виникає набутий фімоз, що зачіпає інтимні переживання й ще в більшій мірі провокує психотравму для пацієнта. У жінок - емоційна лабільність нервової системи, ригідність поведінки і мислення.

Приклад 2. Чоловік 58 років, високопосадовець, прийшов на прийом з дружиною. Д-з: Цукровий діабет 2 тип, середньої важкості. Аліментарно- конституційне ожиріння ІІ ступеню. Пацієнт майже не слухає лікаря, постійно перебиває, активно посилаючись на роботу, зайнятість і постійну нервову напругу, нарікає на несмачну дієтичну їжу (яку готує дружина, тому її привів до лікаря). Пацієнт не дотримується рекомендацій лікаря (девіантне харчування, вживає алкоголь, курить, фізично - неактивний, ліки приймає нерегулярно). Дружина записує рекомендації лікаря, постійно просить вибачення.

Студенти ознайомлюються зі всіма обстеженнями даного пацієнта. Розбираємо даний приклад, дискутуємо та аналізуємо. В студентів дана ситуація викликає ряд реплік і питань: Бідна дружина!, Чи потрібна дружина в кабінеті?, Як заставити пацієнта почути лікаря?, Як допомогти? І т.д.

Аналізуючи приклад, акцентуємо, що ефективність лікувально- діагностичного процесу в значній мірі визначається вмінням лікаря спілкуватися з пацієнтом і виявляти при цьому особливості його особистісно- психологічного або психопатологічного реагування на хворобу. У зв'язку з вищезазначеним при обстеженні та лікуванні хворих з ендокринними захворюваннями необхідно враховувати їх психічні особливості, а також давати відповідні рекомендації родичам і близьким, які поряд з таким пацієнтом. Хворі вимагають до себе підвищеної уваги, зокрема у зв'язку зі створенням оптимальних умов комфорту, пов'язаних з основним захворюванням, проте, це не означає, що сам хворий має вести пасивний спосіб життя, перекладаючи контроль над захворюванням на близьких та родичів. Дуже часто, сам пацієнт перекладає своє захворювання на близьких (переважно чоловіки на жінок, батьки (похилого віку) на дітей), перестає виконувати елементарні фізичні доручення в побуті, постійно вимагає до себе співчуття та посиленої допомоги. Особливий бунт пацієнт-діабетик чинить близьким при корекції харчування (харчується в кафе, купує солодощі, випиває і т.д.) та наполяганні на будь-якій фізичній активності (мало рухається, лежить, озвучує, що хворий і не може виконувати нічого і т.д.). Звісно, слід враховувати й виключення. Наприклад, у хворих з гіпоглікемією може виникнути підвищене відчуття голоду, і дуже часто з'їдений шматок їжі, або випита склянка солодкого напою попереджує гіпоглікемічний стан. Або часта сонливість, втома, яка часто виникає через коливання рівня цукру в крові, може розглядатися як депресія.

Спілкування з пацієнтами хворими на захворювання щитоподібної залози, теж вимагає від лікаря певних знань. Так, в пацієнтів з тіреотоксикозом (дифузний токсичний зоб) розлади емоційної сфери можуть виступати на перший план. Це проявляється у різних проявах: від слабкодухості і сльозливості до вираженої схильності бурхливих афективних спалахів і гнівливості. Лабільність настрою супроводжується постійною внутрішньою напругою, неспокоєм і тривогою. Пацієнти можуть бути надмірно жвавими, підвищено збудливими, часто роздратованими, метушливими тощо. Такі пацієнти можуть здійснювати несподівані і немотивовані вчинки. Часто самі хворі не помічають зміни своєї особистості і фіксують увагу на змінах у зовнішньому світі (в усьому шукають негатив). Основні психологічні порушення при тиреотоксикозі представлені найчастіше всього неврозоподібними проявами: нервовість, непосидючість, дратівливість, недостатня здатність до концентрації, швидка втомлюваність, відсутність наполегливості в досягненні цілі, образливість, лякливість. Ці хворі погано витримують очікування, у них спостерігається підвищена потреба в русі, тремтіння в тілі, яке підсилюється при хвилюванні. Можуть виникати вегетативна збудливість, червоні плями на обличчі, пітливість, серцебиття тощо.

Аналізуючи зі студентами пацієнтів з такими діагнозами, розуміємо всю складність спілкування, яка нашаровується на будні роботи в лікувальній установі (де можуть бути черги в реєстратурі, черги до лікаря, температурний режим кабінету і т.д.). Проте, при добре підібраній терапії, хворі з тіреотоксикозом доволі швидко позитивно реагують на лікування і спілкування з такими пацієнтами набуває зовсім іншого ракурсу. Причому, такий пацієнт (при добре підібраному лікуванні), швидко нормалізується емоційно і фізично, й водночас може самовільно припинити лікування (забувши про настанови лікаря).

Дещо по іншому виглядає пацієнт з гіпотиреозом і спілкування з таким хворим вимагає від лікаря теж певних знань. Так, на самому початку захворювання і в разі відносно легких випадків може спостерігатися лише в'ялість і втома (лікарю слід розібратися чи це прояви характеру людини, його емоційного стану, чи прояви хвороби). Причому, за умов найбільш важкого перебігу хвороби може виникнути глибоке слабоумство. У клінічній картині хворих на гіпотиреоз окрім загальновідомих клінічних проявів часто переплітаються прояви обох неспецифічних ендокринних синдромів - розлади пам'яті та інтелекту, тобто порушення органічного типу. У разі важкої мікседеми в дорослих основними порушеннями є зниження пам'яті, сповільненість мислення (брадифренія) і мови, втрата набутих навичок, можливостей та інтересів, різке зниження інтелектуальної і моторної активності, апатичність і підвищена втомлюваність. Поведінка хворих стає ще більш своєрідною через туговухість, яка характеризує дане захворювання. У більш легких випадках можливі тільки сповільненість мови і мислення, спонтанність, втомлюваність. Тоді хворі можуть здаватися більш розумово відсталими, ніж насправді, внаслідок загальмованості і характерних змін обличчя (пастозність, припухлість). Хоча пам'ять хворих прогресивно знижується і їм важко на чомусь зосередити увагу, все ж вони розуміють свій хворобливий стан, пред'являють багато соматичних скарг і часто дуже ретельно описують свої відчуття.

Серед таких хворих, є частина тих, які активно заперечують вживання L-тироксину (розглядаючи його, як гормональний середник, який є шкідливим), і частина пацієнтів самовільно відміняють призначену терапію, або ж знижують дозування. Проте, як показує досвід, відмова хворого від лікування, як правило, не є категорично остаточними. Багато хворих змінюють первинне рішення і погоджуються на пропоновану лікарем терапію. У таких випадках завдання лікаря - переконати пацієнта погодитися на необхідну терапію, надавши йому достовірну інформацію про суть лікувальних заходів, шанси на поліпшення, ризик ускладнень і т.д.

Лікарю не треба підпадати під маніпулятивний вплив пацієнтів. Якщо лікар "погоджується" з хворими, який хоче приймати «народну медицину», або ж відмовляється пунктувати (за необхідності) вузол (при вузловому зобі), тоді ця форма спілкування лікаря з пацієнтом не сприяє ефективності медичної допомоги. При несприятливому перебігу захворювання або ускладненнях довіра хворого до такого лікаря буде підірвана назавжди.

Родичі теж мають знати особливості таких пацієнтів, наприклад, у хворих є підвищена потреба у теплі, тому прохання закрити кватирку, або вкрити додатковою ковдрою не є капризом. А хворі з гіпертиреозом навпаки, можуть постійно відкривати кватирку, нарікати на спеку, хотіти прохолоди.

Аналізуючи кожне захворювання, кожен приклад і діагноз, студенти мають змогу поміркувати над можливими різними ситуаціями, розглянути варіанти вирішень, обрати саме той варіант, який би був найбільш оптимальним, і приніс користь пацієнту (спеціальні комунікативні алгоритми). В цій діловій грі, викладач виступає більше, як спостерігач, не втручається у бесіду студентів та їхні висновки, але при підсумку, чи зверненні до нього може оцінити результати спілкування, при цьому в жодному разі не повчаючи і не роблячи категоричних висновків. Також, викладач може дещо розвинути ситуацію, додати яскравих моментів, або ускладнити її іншими ввідними. Адже, вміння спілкуватися з хворою людиною слід вважати обов'язковою професійною компетенцією будь-якого лікаря.

Приклад 3. Пацієнтка 56 років, лікар за спеціальністю. Діагноз: Первинний гіпотиреоз. Основна скарга на погане самопочуття, всім незадоволена, все дратує, самовільно зменшила дозу L-тироксину з 75 мкг до 25 мкг (пояснюючи, що ймовірно на такому дозуванні їй буде краще).

Пропонуємо студентам всі обстеження даної пацієнтки. Розбираємо дану ситуацію, дискутуємо зі студентами, аналізуємо. В студентів дана ситуація викликає ряд реплік і питань: Вона ж лікар, що не розуміє?, Як правильно себе з такою пацієнткою вести? Як допомогти? І т.д.

Звісно, особливе місце в клінічній практиці лікаря займають випадки, коли пацієнтами є його колеги. Лікарі (які лікують пацієнта-лікаря) не завжди замислюються над тим, що у хворого лікаря така ж психологія, як у всіх хворих. Й менше уваги приділяють психологічній роботі з ним, не завжди наполегливо дотримуються обраної лікувальної тактики, враховуючи думку і прохання хворого колеги. Часто на ряд скарг, або супутніх діагнозів не звертають уваги, розраховуючи, що сам пацієнт-лікар все розуміє, все лікує, все корегує. Проте внутрішня картина хвороби пацієнта-лікаря може істотно ускладнитися за рахунок переживань, пов'язаних із професійними знаннями, внаслідок чого концепція хвороби вельми далека від реальності. Нерідко у хворих лікарів мають місце різні види гіпонозогнозії, аж до анозогнозії, обумовлені механізмами психологічного захисту, рідше зустрічається гіпернозогнозії. Лікуючий ж лікар, навіть якщо його пацієнтом є академік від медицини, повинен всебічно оцінити соматичний і психологічний стан хворого, і діяти відповідно до ситуації, спираючись на свої знання і досвід.

Отже, професійна підготовка майбутнього лікаря оцінюється не лише за сумою спеціальних знань та вмінь (теоретичними та практичними), але й за особистісними якостями комунікації, які є специфічними при різних недугах (при ендокринних хворобах зокрема).

Висновки

Вивчення тем ендокринологічного профілю на кафедрі «Терапії та сімейної медицини» медичного факультету у закладах вищої освіти медичного спрямування є вимогою часу та потребує організації навчального процесу таким чином, щоб сформувати у студента навички результативної комунікації ще до початку роботи з пацієнтами. Викладання тем з ендокринології вимагає застосування інтерактивних методик, які сприяють як набуттю правильних навичок, так і можливості їх застосування в різних клінічних ситуаціях (формування компетентностей) з врахуванням специфіки пацієнта-комуніканта хворого на ендокринну патологію. Отримавши ці навички, студенти (а в подальшому лікарі) почуваються більш стійкими, а пацієнти більше довіряють їм. Ефективна результативна комунікація емпірично призводить до меншої кількості непотрібних процедур, більш орієнтованої на пацієнта допомоги та менших страждань для пацієнтів і сімей.

Така форма занять добре сприймається студентами-медиками, проте вимагає додаткової підготовки від викладачів (знання основ клінічної психології), роль яких під час занять є дещо відмінною від загальноприйнятої. Досвід вивчення результативної комунікації з використанням інтерактивних методик при вивченні ендокринології показав перспективність їх застосування в навчальному процесі та необхідність продовження роботи в даному напрямку.

Література

1. Асанова А., Хаустова О. Типові складні ситуації у взаємодії лікар-пацієнт в залежності від особистісних особливостей і психічного стану реагування пацієнта. PMGP [інтернет]. 13, Вересень 2018

2. Никоненко Ю.П. Клінічна психоогія: навчальний посібник / Укл.Ю.П.Никоненко.- Київ:КНТ, 2021.-369 с.

3. Шаніна О. С. Комунікативні бар'єри у спілкуванні «лікар-пацієнт» / О. С. Шаніна, О. О. Сікорська // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. - 2022. - № 56. - С. 150-153.

4. Комунікації в охороні здоров'я [монографія]/ М.А. Знаменська, Г.О. Слабкий, Т.К. Знаменська - Київ, 2019. - 194 с.

5. Бількевич Н.А.Сучасні підходи до формування комунікативних компетентностей / Н.А.Бількевич, Н.Б.Галіяш, Н.В.Петренко// Медична освіта.- 2019.-№3.- С.53-57.

6. Чугунов В. В Особливості клінічної картини психоендокринного синдрому у хворих на порушення обміну гормонів щитоподібної залози /В.В.Чугунов,М.В. Маркова, А.М.Кожина, В.О.Курило, Ю.І.Засєда, В.В.Іщук, В.М.Загуровський, В.Є.Гончаров, Т.П.Яворська //Проблеми ендокринної патології.- №1.- 2020.- С.89-97.

7. Голдобін П.О. Психологічний та нутриціологічний підходи до модифікації стилю життя при цукровому діабеті. Український медичний часопис.-5(121)-ІХ/Х-2017.-С.1-2.

References:

1. Asanova, A., Haustova, O. (2018). Тїроуі skladrn situacn u У2аєшобії bkar-packnt v zalezhnosti vіd osobistіsnih osoblivostej і psihkhnogo stanu reaguvannja packnta. PMGP [Typical complex situations in the doctor-patient interaction depending on personal characteristics and mental state of the patient's response. PMGP].

2. Nikonenko, Ju.P. (2021). Klinichnapsihoogija [Clinicalpsychology]. Ki'iv:KNT [in Ukrainian].

3. Shanma, O. S. (2022). Komurnkativm barkri u spbkuvanm «bkar-packnt» [Communicative barriers in "doctor-patient" communication]. Naukovij visnik Mizhnarodnogo gumanitarnogo universitetu. Ser.: Filologija - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Ser.: Philology, 56, 150-153 [in Ukrainian].

4. Znamens'ka, M.A. , Slabkij, G.O. , Znamens'ka, T.K. (2019). Komunikacit v ohoroni zdorov 'ja [Communications in health care]. Ki'iv [in Ukrainian].

5. BU'kevich, N.A. (2019). Suchasrn pkhodi do formuvannja komurnkativnih kompetentnostej [Modern approaches to the formation of communicative competences]. Medichna osvita - Medical education, 3, 53-57 [in Ukrainian].

6. Chugunov, V. V (2020). Osoblivosti klіnіchnoї kartini psihoendokrinnogo sindromu u hvorih na porushennja obmmu gormornv shhitopodіbnoї zalozi [Peculiarities of the clinical picture of psychoendocrine syndrome in patients with disorders of thyroid hormone metabolism]. Problemi endokrinnot patologit - Problems of endocrine pathology, 1, 89-97 [in Ukrainian].

7. Goldobm, P.O. (2017). Psihologіchnij ta nutritiologtchnij pkhodi do modifikacn stilju zhittja pri cukrovomu dmbeti [Psychological and nutritional approaches to lifestyle modification in diabetes]. Ukratns'kij medichnij chasopis - Ukrainian medicaljournal, 5(121)-LX/X-2017, 2 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru