Внесок Українського лікарського товариства у Львові у формування фахової медичної термінології (1910-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра українознавства Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

Внесок Українського лікарського товариства у Львові у формування фахової медичної термінології (1910-1939 рр.)

Гірна Н.М.,

кандидат історичних наук, доцент

Українське лікарське товариство у Львові від моменту заснування і до 1939 року залучалося до формування та упровадження української фахової медичної термінології. Працюючи у цьому напрямку, лікарі-науковці враховували, що українська медична лексика належить до найдавніших фахових термінологій, адже вона формувалася на власному мовному ґрунті. Але через політичні реалії кількох століть рідна для української медицини мова не могла повноцінно розвиватися. Водночас широко використовувалися грецькі і латинські терміни. Тому від початку ХХ ст. тривала робота над утвердженням української медичної термінології та укладанням перших медичних словників. Мета статті полягає у всебічному досліджені внеску Українського лікарського товариства у Львові у формування фахової медичної термінології упродовж 1910 1939 рр. При підготовці роботи ми використали комплекс загальнонаукових методів історичний, порівняльний, хронологічний, синтезу й аналізу. Застосування різних методів і залучення широкої джерельної бази дозволило розкрити мету дослідження, отримати відповідні результати і зробити конкретні висновки. Детально проаналізовано групи медичних термінів за походженням і доведено, що більша частина назв хвороб належить до питомої української лексики та використовується і нині.

Ключові слова: Українське лікарське товариство, лікарі-науковці, фахова медична термінологія, медичні словники, часописи «Здоровлє» і «Лікарський вісник», лікарські порадники.

Contribution of the Ukrainian medical society in Lviv to the formation of professional medical terminology (1910-1939)

Hirna N.M., candidate of Historical Sciences, PhD, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Ukrainian Studies of Danylo Halytskyi Lviv National Medical University (Ukraine, Lviv)

The Ukrainian Medical Society in Lviv from the moment of its foundation until 1939 was involved in the formation and introduction of professional medical terminology. Working in this direction,

doctors-scientists realized that the Ukrainian medical vocabulary belongs to the oldest professional terminologies, because it was formed on its own linguistic basis. But due to the political realities of several centuries, the native language for Ukrainian medicine could not fully develop. At the same time, Greek and Latin terms were widely used. Therefore, at the beginning of the 20^th century continued work on the approval of Ukrainian medical terminology and compilation of the first medical dictionaries. The purpose of the article is a comprehensive study of the contribution of the Ukrainian Medical Society in Lviv to the formation of professional medical terminology during 1910 1939. In preparing the work, we used a set of general scientific methods historical, comparative, chronological, synthesis and analysis. The use of different methods and a wide source base allowed to reveal the purpose of the study, to obtain relevant results and to identify specific conclusions. The groups of medical terms by origin were analyzed in detail and it was proved that the majority of the names of diseases belongs to the specific Ukrainian vocabulary and are still used today.

Keywords: the Ukrainian Medical Society, doctors-scientists, professional medical terminology, medical dictionaries, magazines «Zdorovlie» (Health) and «Likars'kyi visnyk» (Madical Bulletin), medical advisors.

Вступ

Постановка проблеми. Від моменту свого заснування і до ліквідації радянською владою у 1939 р., Українське лікарське товариство у Львові серед іншого залучалося і до формування та упровадження української фахової медичної термінології. Працюючи у цьому напрямку, лікарі-науковці враховували, що українська медична лексика належить до найдавніших фахових термінологій, адже вона формувалася на власному мовному ґрунті, відображала життя і потреби людей різних епох. Ще у дохристиянські часи в народній мові й усній народній творчості з'явилися слова-терміни на позначення частин тіла, недуг і їх лікування. У процесі розвитку медицини зростала кількість нових анатомічних, фізіологічних та патологічних назв-термінів, які передавалися від покоління до покоління. У Середньовічній Україні діяли лікарняні осередки, притулки, у яких лікарі не лише надавали медичну допомогу, але й укладали наукові трактати, перекладали праці з медицини античних авторів, записували історії хвороб, описували способи їх лікування тощо. записи, звичайно ж, містили назви хвороб, ліків, медичних інструментів, види ран, так з'являлися перші медичні словники. Водночас широко використовувалися грецькі і латинські терміни, а наукові статті з медицини були написані німецькою або польською мовою. Більшість лікарів у спілкуванні з пацієнтами послуговувалися польською мовою. Тому потреба в упровадженні української фахової мови медицини була очевидною.

Окремі аспекти проблеми підготовки медичної термінології знаходимо в історичному нарисі В. Гнатюка, присвяченому 50-ти річчю НТШ [5, с. 48-58]. Польські учені І. Грек та В. Зємбіцкі досліджували діяльність УЛТ і дискутували щодо потреби в його термінологічній та лексикографічній роботі, наводячи аргументи на користь використання польської мови [10, с. 4-9]. Внеску окремих лікарів у справу упровадження української фахової мови медицини відведена стаття Я. Ганткевича [2, с. 8-11] та авторський розділ Н. Гірної у колективній монографії [3, с. 112-132]. Отже, більшість авторів працювали над вивченням роботи НТШ чи УЛТ як власне лікарської організації, ми ж зосередилися над аналізом діяльності Українського лікарського товариства у Львові у справі формування української медичної термінології. При підготовці статі ми використали першоджерела, зокрема «Порадник лікарський у всіх недугах людей», виданий Львові у 1921 р. С. Дрималиком [6] та термінологічні матеріали Є. Озаркевича [1, с. 7].

Мета статті полягає у всебічному дослідженні внеску Українського лікарського товариства у Львові у формування фахової медичної термінології упродовж 1910 1939 рр.

Виклад основного матеріалу

Довгий період бездержавності, перебування українського народу під владою чужих імперій, дискримінація українців за етнічною ознакою призвели до загального занепаду української науки. Українська медична термінологія випадала з наукового вжитку, її штучно замінювали чужомовними відповідниками, зводили до рівня суто народної мови. Тому робота у напрямку відродження, продовження та удосконалення української медичної терміносистеми стала окремою сторінкою у діяльності Наукового товариства імені Шевченка найвизначнішого українського наукового осередку і духовного джерела, довкола якого згуртувалися кращі наукові сили на зламі ХІХ ХХ ст. Переломним в його високоінтелектуальній історії став 1892 рік, коли на основі українсько-польськоавстрійських домовленостей «Нової ери» відбулася реорганізація Літературного товариства, була укладена чітка наукова програма і закріплена офіційна назва «НТШ імені Шевченка». Інституція працювала над різноаспектними, міждисциплінарними завданнями, що реалізовувалися у спеціально сформованих наукових підрозділах. Цього вимагала об'єктивна потреба розвитку національної науки в контексті загальноєвропейського суспільно-культурного і наукового поступу. «Ми не повинні закривати очей на те, що діється в інших країнах, ми мусимо постійно знайомитися з науковими здобутками інших народів, в яких наука давно розвинена, приміром, Німеччини, Франції, є вона вже нині в чехів», писав Іван Франко у листі до лікаря і свого давнього приятеля Фелікса Сельського [9, с. 19]. У цьому контексті перед НТШ поставали принципові завдання, які мали не лише наукову, але й політичну вагу. Насамперед, ішлося про організацію національної науки та її вихід на рівень державних народів Європи. Для досягнення цієї мети перш за все необхідно підготувати теоретичне підґрунтя, на якому можна узагальнювати нагромаджені роками історичні, мовознавчі, етнографічні, фольклорні, археологічні матеріали з українських земель. Рівною мірою це стосувалося і природознавчо-математичних наук, і прикладної медицини. Варто зазначити, що саме на зламі ХІХ ХХ ст. в Україні сформувався значний високоосвічений кадровий потенціал, який, з огляду на історичні реалії, працював на інтелектуальне збагачення інших держав.

За зразками тогочасних європейських академій наук НТШ поділялося на три секції: історично-філософічну, філологічну та математично-природописно-лікарську [5, с. 49]. Задля глибшої диференціації наукових спеціальностей, у рамках секцій діяли комісії. Так у 1898 р. за сприяння професора І. Горбачевського була створена окрема Лікарська комісія НТШ перша українська лікарська організація, яка зосередилася на наукових дослідженнях української медицини. До неї увійшли добре відомі лікарі Є. Озаркевич, Ф. Сельський, О. Дакура, М. Кос, О. Черняхівський, С. Окуневська-Морачевська, а також лікарі з Відня, Праги, Перемишля та Наддніпрянщини [5, с. 52]. На першому засіданні ЛК НТШ 15 лютого 1898 р., що відбулося в канцелярії Товариства, серед першочергових завдань визначено потребу розроблення та упровадження української фахової медичної термінології. Зауважимо, що формування української медичної терміносистеми на Наддніпрянщині гальмували заборони російського царизму, а на землях, що перебували під владою Австро-Угорщини, панували німецька, польська, румунська мови, хоча законодавчих заборон на українське слово і не було. Тому одразу ж 1898 року почав виходити друком «Лікарський збірник НТШ» медичний науковий журнал, котрий започаткував систематичні публікації наукових статей із медицини українською мовою. У першому випуску цього часопису на 14-ти сторінках розмістилося ґрунтовне дослідження лікаря Ф. Сельського, присвячене проблемам гінекології: «До механіки нормальних і патологічних змін положень материці» перша наукова медична стаття в Україні [3, с. 117]. До слова, Фелікс Сельський у 1912 р. у власному будинку у центрі Львова відкрив кінотеатр «Фрашка», який також мав стосунок до медицини. Перший показ фільму Марена Мюнца «Велика пожежа на нафтярні у Дрогобичі» запам'ятався ще й тим, що спочатку глядачам демонстрували інформаційні кадри з гігієни. Така практика стала постійною і сприяла поширенню гігієнічних знань серед населення.

Члени Лікарської комісії у своїй практиці та наукових роботах використовували медичні терміни, які належали і до української усної народної, і української літературної мови водночас. Так поступово вироблялася фахова медична термінологія, лікарі укладали перші фахові медичні словники. У кінці кожного випуску «Лікарського збірника НТШ» уміщувався «термінологічний витяг» німецьколатинсько-український словничок термінів. Загалом було опубліковано 20 сторінок таких термінів це були перші українські медичні словники. Доктор Євген Озаркевич наголошував, що при творенні українських термінів потрібно враховувати досвід інших народів, зокрема німців, чехів, поляків, а також використовувати народну мову, адже українська медицина має давнє коріння. Він намагався уникати українського написання латинських термінів, у його лексикографічних матеріалах переважала тенденція до заміни латинських і німецьких термінів оригінальними назвами. Учений виступав і проти полонізмів, підкреслюючи чоловічий рід таких термінів, як «метод», «атропін», «діуретин» тощо. У листі до свого колеги першого українця лікаря-офтальмолога М. Коса Євген Озаркевич писав, що «...маємо тепер витворити може ліпшу термінологію, ніж мають инші народи, зв'язані старими пересудами, стараємося сполучити в терміні поняття анатомічне з фізіологічним» [8, с. 18]. Доктор Маркіян Долинський звертав увагу на потребу написання українською мовою інстукцій до лікарських засобів, аби уникнути загрози здоров'ю і життю пацієнтів. Ватро зауважити, що між лікарями українцями і поляками не було єдиного підходу щодо мови медицини у Галичині, позаяк більшість лікарів того часу це поляки за національністю [11, s. 263]. Наприклад, на початку ХХ ст. серед 264 лікарів, що провалили медичну практику у Львові та селах Галичини, українці становили трохи більше чверті (61 лікар українець Н.Г.). Аргументами для прихильників використання польської мови слугували статистичні відомості про те, що писемних серед польського населення було більше, ніж серед українського, отже, вони частіше зверталися по допомогу і читали лікарські приписи [10, s. 5]. Проте українські лікарі не полишали праці над формуванням української фахової мови медицини, а для збільшення запиту на її існування постійно поширювали серед народу знання з гігієни, проводили профілактичні огляди, організовували лекції в навчальних закладах, видавали лікарські порадники тощо. Власне у цьому ключі розгорнуло свою діяльність Українське лікарське товариство у Львові.

«Із метою більшого піклування про здоров'я українського населення, оборони професійних інтересів і піднесення знань лікарів» 1 жовтня 1910 року на основі Лікарської комісії НТШ було утворене Українське лікарське товариство у Львові [1, с. 194]. Засновниками УЛТ стали лікарі-українці О. Козакевич, Є. Озаркевич, С. Дрималик, М. Кос, М. Вахнянин, М. Долинський, Т,Є. Бурачинський, І. Бережницький, а почесним президентом Товариства обраний академік Іван Горбачевський перший міністр народного здоров'я АвстроУгорщини. На установчі збори УЛТ прибуло 63 українських лікарів, а засідання Товариства відбувалися щотижня [1, с. 195]. Термінологічну та лексикографічну роботу УЛТ провадило на сторінках свого журналу «Здоровлє», котрий виходив щомісяця упродовж січня 1912 червня 1914 рр. і був «перший спеціальний медичний науково-популярний і науково-практичний часопис українською мовою в Австро-Угорщині» [2, с. 8]. Загалом у 30-ти числах журналу опубліковано близько 3 тисяч слів від Aas до Capula, більшу частину цих матеріалів підготував Євген Озаркевич. Вибух Першої світової війни перервав видання часопису, багато членів УЛТ були мобілізовані до війська, тому робота Товариства призупинилася. У 1919 році новий голова УЛТ Сильвестр Дрималик відновив активну діяльність організації та започаткував видання «Лікарського вісника» (1919 1939 рр.). У цьому часописі була нова рубрика «Лікарська пошта», яку вів сам доктор Дрималик, а також окремим розділом видавалися «Термінологічні записки». Прикметно, що тепер перед публікацією медичні терміни мала затвердити «Термінологічна комісія УЛТ у Львові». На сторінках «Лікарського вісника» у 1921 році був надрукований «Латинсько-український анатомічний словар» [4, с. 125].

Українські лікарі готували і видавали так звані Порадники науково-популярні медичні збірники, метою яких було поширення необхідних знань із надання першої допомоги, плекання дітей, запобігання хвороб та епідемій, дезінфекції, гігієни тіла, одягу, житла, праці, харчування тощо. Вони є цінним джерелом до вивчення медичної термінології. До початку першої радянської окупації Галичини вийшли друком лікарські порадники Є. Озаркевича, С. Дрималика, Б. Овчарського, які користувалися великим попитом серед галичан.

Детальніше зупинимося на одному із таких лікарських порадників, який зберігається у нашій родинній бібліотеці. Він виданий у Львові у 1921 році і став доповненням попереднього видання 1906 року. Це «Порадник лікарський у всіх недугах людий», написаний доктором «усіх наук лікарських» Сильвестром Дрималиком [4, с. 126]. Книжка призначалася, насамперед, для сільської інтелігенції, яка мала проводити просвітницьку роботу серед селян і була такою популярною, що перевидавалася і після смерті її автора не лише на українських теренах, але й за океаном. До прикладу, у 1923 році «Порадник лікарський у всіх недугах людий» вийшов друком у місті Скрентон (штат Пенсільванія, США), де проживала чисельна українська громада. Практикуючий лікар С. Дрималик був серед засновників УЛТ, а в 1919 році очолив його, фактично відновивши після війни. Він активно дописував до наукових часописів різних країн німецькою та польською мовами і водночас готував праці українською мовою, утверджуючи фахову медичну термінологію. У «Пораднику...» лікар вживав назви, затверджені «Термінологічною комісією УЛТ». Проте, для кращого розуміння змісту, доктор Дрималик поряд із науковими назвами недуг подавав і ті, що використовувалися у повсякденному мовленні, часом їх було кілька. Лікар описав симптоми 126 хвороб, виклавши їх в алфавітному порядку, а в кінці книжки згрупував захворювання за локалізацією болю: внутрішні та вушні недуги, недуги голови, зубів, крові, очей, шкіри, окремо виділивши недуги пошесні. Кожну хворобу лікар описував доступно і просто, але завжди спирався на науково доведені факти, закликав до ретельного дотримання правил гігієни [6]. Аналізуючи змістове наповнення пропонованих автором назв хвороб, умовно їх можна розділити на три групи: 1) ті, що перейшли в науковий вжиток із народної мови без змін; 2) ті, що походять з інших мов, але мають українські відповідники; 3) іншомовні назви, які ще не мають відповідників, або не перекладаються, авторські назви. Перша група є найчисельнішою, до неї належать назви таких недуг і фізіологічних станів людини, як: блідниця, глухота, горла запалення, горячка, жиляки, жовтяниця, заяча губа, корч серця, м'язів лиця, жолудовий, кровавиця, малокровність, матерниці недуги, нагніти, неміч, неплідність, новотвори добротливі і злосливі (раки), порід, поліг, рожа, слабість, сліпота, стиски, ячмінь [6]. Другу групу представляють паралельні назви: астма задуха, дихавиця, ядуха, гангрена спаленина, інфлюенца різного роду ГРЗ, ісхіас біль нерва кульшового, діабет цукриця, цукрова слабість, ревматизм гострець, короста пархи, дизентерія червінка, епілепсія падавиця, ґрипа недуга іспанська, іспанка, сифіліс недуга французька, франці, потеруха, трахома недуга очей єгипетська, туберкули сухоти, хвороби шлунка жолудові недуги, слабість Брайта запалення нирок тощо. Лише незначна частина слів-термінів у «Пораднику.» не мали українського відповідника: дифтерія, мумпс (паротит, свинка), sodbrennen (нині печія), але С. Дрималик вживає також авторську назву «згаґа», гіпохондрія (удавана слабість чоловіків), гістерія (слабість одиноких жінок), подагру лікар називає «ґіхт» і «захопленє ніг» [6].

Висновки

фаховий медичний термінологія

Стараннями Українського лікарського товариства у Львові упродовж 1910 1939 рр. була сформована та упроваджена в ужиток українська фахова медична термінологія. Члени УЛТ писали наукові статті на медичну тематику українською мовою, готували термінологічні матеріали, укладали словники, перекладали з інших мов, видавали часописи і порадники. Ця діяльність не лише поширювала знання з основ гігієни, профілактики, долікарської допомоги серед населення, але й пришвидшувала процес розвитку наукової мови української медицини. Поступово українською мовою лікарі почали виписувати призначення для хворого, а також спілкувалися українською з пацієнтами під час прийому. Тому саме Українському лікарському товариству у Львові належить першість у лексикографічній та термінологічній діяльності на західноукраїнських землях. Підсумовуючи дослідження, маємо підстави стверджувати, що утверджуючи наукову медичну термінологію, українські учені-лікарі користувалися трьома шляхами: використання слів-назв української літературної і народної мови на позначення будови і частин тіла людини, стану її здоров'я, хвороб тощо; використання латинських термінів, на яких ґрунтувалася медична наука, переважно для понять з анатомії, фізіології, хірургії; упровадження в науковий обіг власних, вироблених авторами термінів. На основі законів української мови в середовищі Українського лікарського товариства у Львові упродовж 1910 1939 рр. вироблялися спеціальні медичні терміни та укладалися фахові словники. Таким чином, у результаті кропіткої праці українських лікарів постала фахова мова української медицини. До прикладу, слова виразка, вроджена вада, далекозорість, короткозорість, кришталик, клінічний, накладення швів, нориця, очеревина, рогівка, сітківка тощо є невід'ємною складовою лексики сучасного українського лікаря. Книжка С. Дрималика «Порадник лікарський у всіх недугах людий» у редакції 1921 року дає можливість дослідити реальний стан розвитку української медичної термінології того часу та є цінним джерелом до її вивчення.

Список використаних джерел

1. Вісти з Руського товариства лікарського. Здоровлє. 1912. Ч. 12. С. 194 199.

2. Ганіткевич Я. Розвиток української медичної термінології. // Наукове товариство імені Шевченка. 2021. № 4. С. 8 11.

3. Гірна Н. Фелікс Сельський в історії медицини України. // Українознавство у персоналіях у системі вищої медичної освіти України. Колективна монографія за заг. ред. акад. В. Качкана. Книга шоста. Івано-Франківськ. ІФНМУ 2023. С. 117.

4. Гірна Н., Слабий М. Лікарська практика і громадська діяльність Сильвестра Дрималика. // Virtus. Scientific journal. Vol. 55. Canada. 2021. P. 124 129.

5. Г натюк В. Наукове товариство імени Шевченка у Львові (історичний нарис першого 50-річчя 1873 1923). Мюнхен Париж. 1984. С. 48 58.

6. Доктор Сильвестер Дрималик. Порадник лікарський у всіх недугах людий. Львів. НТШ. 1921. 324 с.

7. Озаркевич Є. Порадник гігієнічно-лікарський. Недуги пошестні. Львів. Просвіта. 1911. 135 с.

8. Українські медичні вісті. Науково-практичний часопис. Т. 8. № 3 (79). 2019. С. 18 24.

9. Франко І. Зібрання творів у 50-ти томах. К.: Наукова думка. 1986. Т. 48. С. 17 25.

10. Grek I., Ziembicki W. Pol wieku. Rzut oka na kronike Towarzysrwa Lekarskego Lwowskego (18771927). Lwow. 1928. S. 4 9.

11. Najwyzsza Rada Zdrowia. // Glos Lekarzy. 1909.Nr. 22. S. 263.

References

1. Visty z Rus'koho tovarystva likars'koho. Zdorovlie.1912. N. 12. S. 194 199.

2. Hanitkevych Ia. Rozvytok ukrains'koi medychnoi termimologii. // Naykove tovarystvo imeni Shevchenka. 2021. Nr. 4. S. 8 11.

3. Hirna N. Pheliks Sel's'kyi v istorii medytsyny Ukrainy. // Ukrainiznavstvo u personaliiach u systemi vyshchoi medychnoi osvity Ukrainy. Knyha shosta.IFNMU. 2023. S. 117.

4. Hirna N., Slabyi M. Likars'ka praktyka i hromads'ka diial'nist' Syl'vestra Drymalyka. // Virtus. Scientific journal. Vol. 55. Canada. 2021. S. 124 129.

5. Hnatiuk V. Naukove tovarystvo imeni Shevchenka u L'vovi (istorychnyi naiys 1873 1923). MiunhenParyzh. 1984. S. 48 58.

6. Doctor Syl'vester Drymalyk. Poradnyk likars'kyi u vsich nedugah liudyi. L'viv. NTSH. 1921. 324 s.

7. Ozarkevych Ie. Poradnyk higienichno-likars'kyi. Neduhy poshestni. L'viv. Prosvita. 1911. 135 s.

8. Ukrains'ki medychni visti. Naukovo-practychnyi chasopys. T. 8. Nr. 3 (79). 2019. S. 18 24.

9. Franko I. Zibrannia tvoriv u 50-ty tomach. K.:Naukova dumka. 1986. T. 48. S. 17 25.

10. Grek I., Ziembicki W. Pol wieku. Rzut oka na kronike Towarzystwa Lekarskego Lwowskego (18771927). Lwow. 1928. S. 4 9. (in Polish).

11. Najwyzsza rada Zdrowia. // Glos Lekarzy. 1909.Nr. 22. S. 263. (in Polish).

Размещено на Allbest.ru