Поняття синдром, асоціації, деформації, дисплазії. Особливості проявів спадкових хвороб. Спадкові хвороби з пізнім проявом. Прогредієнтний характер перебiгу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний медичний університет

Кафедра акушерства, гінекології та репродуктивної медицини ФПО

Реферат на тему:

Поняття синдром, асоціації, деформації, дисплазії. Особливості проявів спадкових хвороб. Спадкові хвороби з пізнім проявом. Прогредієнтний характер перебiгу

Виконала: Студентка 4 курсу I медичного факультету 12 групи

Свецинська Дар`я Олександрівна

Запоріжжя

2022 рік

Синдром -- комплекс множинних вроджених вад розвитку, об'єднаних єдиним етіологічним фактором. Прикладами можуть бути хромосомні хвороби, які проявляються синдромами множинних вроджених вад розвитку, моногенні синдроми МВВР, синдроми, спричинені тератогенними факторами.

Синдром може складати клінічну картину всієї хвороби, її частини або окремої стадії. Термін нерівнозначний хворобі як нозологічній одиниці, оскільки може бути пов'язаний з різними захворюваннями. Наприклад причиною геморагічного синдрому можуть бути гострий лейкоз, гемофілія, хвороба Верльгофа, цироз печінки, цинга. Іноді відносно захворювань, етіологія і патогенез яких невиразні, термін «синдром» використовують як синонім хвороби. При цьому враховують описувальний принцип, ґрунтуючись на повторюваності основних ознак клінічної картини у різних хворих.

У сучасній медицині описані близько 1500 синдромів, а детально вони вивчаються медичною наукою синдромологією. Найменування синдром часто мають стихійний характер. Багато синдромів названі за іменем лікаря або лікарів, які вперше або найточніше їх описали. З вітчизняних клініцистів великий внесок у розробку синдромного підходу до хвороб зробив М.П. Кончаловський. У подальшому синдромний підхід широко увійшов до лікарської практики. Можливою причиною цього була властива синдромові стійкість і закономірність виникнення. У діагностиці синдромний підхід є етапом установлення нозологічного діагнозу, оскільки розпізнавання синдрому відіграє важливу роль у визначенні нозологічної суті найбільш важливих проявів хвороби чи її ускладнень. Синдромний аналіз використовують при вивченні механізмів розвитку захворювання та його патогенетичних механізмів. Однак широке використання цього підходу призвело до небажаної тенденції спрощувати саме поняття «синдром». Наприклад вирази «больовий синдром» або «диспептичний синдром» не відповідають змісту поняття «синдром», оскільки мають на увазі лише синдром з неоднозначним семіотичним змістом при різних захворюваннях.

У сучасній медицині виділяють близько 1600 синдромів. Багато з них відносять до епонімів -- тобто називають іменами вчених, які вперше їх описали: синдром Дауна, синдром Гієна-Барре, синдром Лаєлла, синдром Скуміна.

Існують ще поняття «анатомічний синдром» -- сукупність фізичних симптомів чи ознак, які відповідають структурним змінам органів, «функціональний чи фізіологічний синдром» -- поєднання функціональних симптомів.

Відповідно до цього всі спадкові хвороби людини можна об'єднати в 4 великі групи:

1. Генні (зміни на рівні окремих нуклеотидів);

2. Геномні (зміни кількості цілих хромосом);

3. Хромосомні (внутрішньо- і міжхромосомні перебудови);

4. Мультифакторіальні (на розвиток хвороби впливають і гени, і фактори навколишнього середовища).

За локалізацією генів, які спричиняють розвиток спадкової хвороби, захворювання можна розділити на ядерні та мітохондріальні. Більшість спадкових хвороб людини стосується ядерного спадкового матеріалу.

При реплікації молекули ДНК можуть відбуватися помилки, що призводять до генних мутацій. Порушення на рівні молекули ДНК можуть змінити зміст генетичної інформації, що виявиться в структурі, а отже, й функції білка. Внаслідок зазначених змін на рівні нуклеотидів виникають генні хвороби.

Найбільш поширена класифікація генних спадкових хвороб за характером метаболічних розладів:

· порушення обміну амінокислот (приклади: фенілпіровиноградна олігофренія, тирозиноз, алкаптонурія);

· порушення обміну ліпідів (хвороба Німана -- Піка, хвороба Гоше);

· порушення обміну вуглеводів (галактоземія, фруктозурія);

· порушення мінерального обміну (гепатоцеребральна дистрофія);

· порушення білірубінового обміну (синдром Криглера -- Наджара, синдром Дубініна -- Джонсона).

Патогенетичну класифікацію доповнюють класифікацією за органно-системним принципом: спадкові хвороби крові (гемоглобінопатії), ендокринної системи (адреногенітальний синдром), з переважним ураженням нирок (фосфат-діабет, цистиноз), сполучної тканини (хвороба Марфана, мукополісахаридози); нервово-м'язової системи (прогресуючі м'язові дистрофії).

Асоціації -- невипадкове поєднання кількох вроджених вад розвитку у різних індивідів, невідоме як синдром або послідовність.

Коли один або більше генотипів у популяції зустрічаються спільно з певною фенотипічною ознакою частіш, ніж це можна було б очікувати як випадкове явище. Поняття «асоціація» використовують у медичній генетиці для характеристики зв'язку генетичного маркера зі захворюванням. Позитивна асоціація -- частіше трапляння генетичного маркера серед хворих людей порівняно з популяцією; негативна асоціація -- рідкісне трапляння генетичного маркера серед людей із хворобою порівняно з популяцією.

Причини асоціацій, як правило, недостатньо з'ясовані. Прикладом може бути VATER-асоціація (вади хребта, атрезія ануса, трахеостравохідні нориці, гіпоплазія променевих кісток і перших пальців кисті).

Генетичний зв'язок може існувати між фенотипами, такими як видимі характеристики (наприклад, колір квітки або її висота), між фенотипом і генетичним поліморфізмом, наприклад, однонуклеотидним поліморфізмом або між двома генетичними поліморфізмами. Асоціація між генетичними поліморфізмами зустрічається тоді, коли існує невипадковий зв'язок їх алелів внаслідок їх близькості до однієї і тієї ж хромосоми; це відомо як зчеплене успадкування.

Неврівноважене зчеплення генів (linkage disequilibrium, LD) -- термін, що використовується у популяційній генетиці для невипадкової асоціації алелів у двох або більше локусах, не обов'язково на одній і тій же хромосомі. Це не те саме, що зчеплення. Це явище, завдяки якому два або більше локуси на хромосомі знижують можливість рекомбінації між собою через їх фізичну близькість. LD описує ситуацію, коли деякі комбінації алелей або генетичних маркерів зустрічаються в популяції більш або менш частіше, ніж це можна було б очікувати в результаті випадкового утворення гаплотипів з алелів на основі їх частот.

Дослідження генетичного зв'язку проводяться, щоб визначити, чи пов'язаний певний генетичний варіант із захворюванням чи іншою ознакою. Якщо зв'язок присутній, у людей, які мають таку ознаку, певний алель, генотип чи гаплотип поліморфізму чи поліморфізмів спостерігаються частіше, ніж це очікувалось би як випадковість. Відповідно, людина, яка має одну або дві копії генетичної варіанти з високим ризиком, має підвищений ризик розвитку пов'язаного з нею захворювання або іншої ознаки.

Деформація (deformation) -- аномальна форма або положення частини тіла внаслідок дії зовнішніх механічних (недизруптивних) сил. Прикладами можуть бути дисплазія тазостегнових суглобів, клишоногість, які можуть формуватися при маловодді, пухлинах або вадах матки, при багатоплідній вагітності та внаслідок інших причин. Як правило, деформації виникають у пізні періоди вагітності.

Дисплазія (displasia) -- системні вади, що є наслідком порушення будови тканини. Ефект дисплазії спостерігають у всіх органах, до складу яких входить дана тканина. Прикладом може бути ангідротична ектодермальна дисплазія, при якій спостерігаються ураження багатьох похідних ектодерми (волосся, потові залози, зуби, нігті), а також osteogenesis imperfecta (підвищена ламкість кісток). Більшість дисплазій зумовлена генними мутаціями.

Дисплазія характеризується чотирма головними патологічними змінами: вроджений вада метаболічний генетичний

1. Анізоцитоз (клітини нерівні за розміром);

2. Пойкілоцитоз (клітини аномальної форми);

3. Гіперхроматоз (аномалії в пігментації);

4. Аномалії у мітотичній активності клітин.

Дисплазія, при якій розвиток та диференціація клітин не відбуваються, може бути протиставлена метаплазії, при якій клітини одного типу заміщуються клітинами іншого.

Приклад дисплазії це гіпогідротична (ангідротична) ектодермальна дисплазія. Це рідкісний генетичний синдром, що характеризується рідкісним волоссям, аномальними або відсутніми зубами, зменшенням або відсутністю потовиділення та типовими рисами обличчя.

Розрізняють дві клінічні форми ектодермальної дисплазії -- гіпогідротичну (ангідротичну) та гідротичну.

Хвороба виявляється однаково часто у чоловіків та жінок, здебільного одразу після народження чи в перші місяці життя. Проте в жінок перебіг ектодермальної дисплазії легший.

1. Особливості проявів спадкових хвороб включає:

· Час маніфестації захворювання. Уроджений характер спадкової патології. Ранній початок (у перші місяці й роки). Спадкові захворювання з пізнім початком.

· Прогредієнтний характер плину. Ферментопатії. Хромосомні хвороби.

· Залученність багатьох органів і систем. Полісистемність уражень при спадкових хворобах обміну. Полісистемність уражень при хромосомних хворобах.

· Плейотропна дія генів - клінічні аспекти, пов'язані з диференціальною діагностикою синдромальної і несиндромальної патології. Діагностична дилема - захворювання або симптом спадкової патології.

· Генетична гетерогенність і клінічне розмаїття спадкових хвороб. Причини гетерогенності. Клінічний поліморфізм етнологічно єдиних форм спадкових захворювань.

· Резистентність до терапії.

· Симетричність уражень при спадковій патології.

· Погодженість характеру порушень з етапами онтогенезу.

· Ефекти експресивності, що варіює, і неповної пенетрантності.

· Принципи "сімейного" підходу в діагностиці спадкових хвороб.

· Загальні симптоми й ознаки спадкової патології.

2. Зовнішній вигляд і антропометрія в діагностиці спадкової патології.

3. Поняття: морфогенетичні варіанти, мікроаномалії, ознаки дизембріогенезу, мікроознаки, МВПР.

4. Значення морфогенетичних варіантів (ознак) у діагностиці спадкових і вроджених синдромів.

5. Схема обстеження хворого при підозрі на спадкову патологію.

6. Збір і аналіз анамнестичних даних:

7. Клінічний огляд хворого (відповідно до прикладеної схеми). Необхідність детального обстеження пробанду та його родичів:

· Значення докладного опису клінічних проявів спадкового захворювання.

· Симптоми спадкових захворювань, що виявляються оглядом і антропометрією.

· Морфогенетичні варіанти в діагностиці синдромів.

· Визначення морфогенетичних варіантів, їх генез, постнатальна модифікація. Якісні й кількісні мікроаномалії. Термінологія.

· Докладне вивчення ознак дизембріогенезу по органах і системам.

Спадкові хвороби з пізнім проявом.

Більшість спадкових хвороб розпізнають у перинатальному (під час та одразу після пологів) і ранньому дитячому віці. Як правило, перші симптоми захворювання діагностують у момент народження або невдовзі після нього. Наприклад, деякі спадкові синдроми, що супроводжуються вадами розвитку (розщеплення губи або піднебіння, додаткові пальці на кисті та стопі, відсутність кінцівки, дефекти передньої черевної стінки, пупкова грижа), можна побачити при народженні дитини. Усі хромосомні синдроми, ахондроплазію та інші аномалії скелета теж виявляють рано (або вони є вродженими). Проте іноді перші клінічні прояви спадкового захворювання діагностують у старшому віці.

Спостереження показали, що 25% усіх моногенних хвороб розвиваються до народження. Приблизно до трьох років виявляється ще 50% таких захворювань. Водночас відомі спадкові захворювання з пізніми термінами вияву (хвороба Альцгеймера, хорея Гентингтона).

Патології різних вікових періодів життя людини мають певні відмінності:

Наприклад, із віком зменшується частота моногенних хвороб і збільшується частка мультифакторних (багаточинникових), вияв яких провокують впливи навколишнього середовища. Це можна пояснити тим, що з віком знижується значення спадкових чинників у розвитку патологій.

Моногенні хвороби -- це хвороби, зумовлені мутацією одного гена. Загальним для них є успадкування згідно із законами Менделя. Зараз відомо більше 4000 моногенних спадкових захворювань, а загальна кількість менделюючих ознак у людини становить більше 16 тис. (ОМІМ, 2005).

Моногенні захворювання спричинюються генними мутаціями. Мутації, які призводять до спадкових захворювань, називаються патологічними. У людини близько 30 тис. генів, але моногенних спадкових хвороб значно менше. Це зумовлено тим, що зміна первинної структури більше 50 % білків призводить до загибелі клітин або ранніх ембріонів. Такі білки називаються мономорфними, вони забезпечують основні функції клітини.

Мутації інших генів сумісні з життям, але призводять до моногенних захворювань. Зміни можуть торкатися структурних, транспортних, ембріональних білків, ферментів, факторів транскрипції, регуляторних білків та ін. Від того, синтез якого білка і яким чином змінюється, залежить фенотипічний ефект мутації та клінічні прояви моногенного захворювання. Мутації деяких генів летальні для гамет або ембріонів. Летальний ефект мутацій цих генів часто спостерігається до імплантації -- не відбувається зачаття у фертильних жінок при нормальному статевому житті. Летальні гени можуть бути причиною спонтанних абортів, мертвонароджень, але кількісний внесок генних мутацій в антенатальну і перинатальну загибель нині недостатньо вивчений. Якщо розвиток ембріона з патологічною генною мутацією не зупинився на ранніх стадіях, то патологічний ген може проявитися таким чином:

-- вродженими вадами (в основному, гени, що відповідають за ембріональний розвиток, фактори транскрипції);

-- порушенням обміну речовин (гени, що кодують ферменти, рецептори, транспортні білки та ін.);

-- змішаними ефектами.

Мутації можуть бути домінантними і рецесивними (під домінантністю і рецесивністю розуміють достатність або недостатність нормального алеля, що залишився, для забезпечення нормальної функції).

Як правило, рецесивними є захворювання, пов'язані з мутаціями генів, які кодують ферменти. Мутації знижують активність ферментів. У гетерозигот нормальний алель забезпечує 50 % ферментативної активності. Цього достатньо для нормальної функції організму (гаплодостатня мутація). Тому особи, які мають один мутантний алель гена, залишаються здоровими, хоча і мають знижену активність ферменту, що визначається біохімічно. Нормальний алель гена вважається в цьому випадку домінантним, а мутантний -- рецесивним.

Особливості клінічної картини моногенних хвороб:

1. Різноманіття проявів виражається в тому, що патологічний процес торкається ряду органів або систем органів. Багато генів можуть мати плейотропну дію (здатність впливати на розвиток кількох ознак). Це пов'язано з особливостями генного контролю процесів морфогенезу або обміну речовин. Гени, які контролюють ембріональний розвиток, внутрішньоклітинний обмін речовин, експресуються в багатьох тканинах і органах, з чим і пов'язана їхня множинна дія. Так, мутація гена одного з факторів транскрипції «цинкові пальці» призводить до синдрому Паллістера -- Халла, що характеризується полідактилією, гіпоталамічною гамартомою і неперфорованим анусом. Мутації іншого фактора транскрипції з цього ж сімейства («цинкові пальці») призводять до голопрозенцефалії (нерозділення переднього мозку на півкулі, щілина губи і піднебіння, гіпотелоризм і екзофтальм).

2. Варіювання віку початку хвороби. Період прояву патологічної мутації може бути будь-яким -- від ранніх стадій ембріонального розвитку до похилого віку (спадкова форма хвороби Альцгеймера). Близько 25 % моногенних захворювань формуються внутрішньоутробно і діагностуються у новонароджених. До цієї групи належать моногенні вади розвитку (полідактилія, ектродактилія, мікроцефалія та ін.). Ще 45 % моногенних захворювань виявляються у віці до 3 років. Це, перш за все, вроджені порушення метаболізму. Так, фенілкетонурія виявляється у віці 3-6 міс. До кінця пубертатного періоду діагностується ще 20 % моногенних хвороб, що загалом становить 90 %. Мукополісахаридоз, наприклад, виявляється у дітей на другому півріччі життя або у дошкільників (залежно від форми захворювання).

3. Для моногенних захворювань характерні прогредієнтність клінічної картини, а також затяжний хронічний характер перебігу хвороби з рецидивами.

Під прогредієнтністю розуміють посилення тяжкості захворювання з віком. Причини прогредієнтності перебігу -- безперервність функціонування генів, накопичення продуктів обміну, приєднання вторинних процесів (запалення, порушення нервової регуляції тощо). Прогредієнтний хронічний перебіг дуже характерний для хвороб порушення обміну речовин. Наприклад, одна з форм мукополісахаридозу -- синдром Гурлера -- виявляється до кінця першого року життя. Спочатку виникає тугорухливість суглобів. На другому році розвиваються тораколюмбальний кіфоз, скафоцефалія та інші деформації скелета, уповільнюється ріст, з'являються ознаки ураження серця (шум, кардіомегалія). Психомоторний розвиток до двох років нормальний, потім спостерігається відставання в розвитку, а для пізніх стадій хвороби характерна глибока ідіотія. Хворі гинуть у віці до 10 років від бронхолегеневої інфекції та серцевої недостатності.

Прогредієнтність характерна не для всіх генних хвороб. При розвитку деяких хвороб до певного віку формується кінцевий фенотип. Наприклад, ектродактилія (кисть у формі клішні рака) формується до народження, при ахондроплазії остаточний фенотип формується із закінченням росту кісток (до 16-18 років).

4. Для багатьох генних хвороб характерний тяжкий перебіг, що призводить до інвалідизації та скорочення тривалості життя. Це не залежить від віку, в якому починається захворювання. Деякі хвороби виявляються пізно, але мають тяжкий бурхливий перебіг і швидко призводять до інвалідизації (хвороба Коновалова -- Вільсона, мукополісахаридоз типу Моркіо, хорея Гентінгтона).

5. Клінічний поліморфізм моногенних захворювань виявляється різним терміном початку захворювання, тяжкістю перебігу, ступенем інвалідизації, толерантністю до терапії, терміном скорочення тривалості життя. Водночас слід підкреслити, що в популяції для генних хвороб не існує плавного переходу від норми до патології. Навіть найлегша форма відрізняється від норми мінімальними діагностичними критеріями. Існує генетичне правило: нормальний генотип детермінує нормальний фенотип, а мутантний генотип детермінує мутантний фенотип (хворобу).

Клінічний поліморфізм і генетичну гетерогенність необхідно враховувати при діагностиці, виборі методів лікування і медико-генетичному консультуванні. Для спадкових захворювань справедливе загальне правило: лікувати не хворобу, а хворого.

Клінічна класифікація враховує, яка система органів або орган уражені. Так, розрізняють моногенні хвороби нервової системи, нервово-м'язові, шкірні, очні, опорно-рухового апарату, ендокринні, крові, серцево-судинної системи, психічні, сечостатевої системи, шлунково-кишкового тракту, легенів.

Клінічна класифікація є умовною. Багато захворювань можуть уражати різні органи і системи. Наприклад, при муковісцидозі існують форми хвороби з ураженням підшлункової залози і кишкового тракту та легень. При синдромі Марфана спостерігається ураження скелета, серцево-судинної системи й очей. Водночас така класифікація зручна для практичних лікарів різного профілю.

Нині розроблено й складніші патогенетичні та клінічні класифікації.

Оскільки при медико-генетичному консультуванні для визначення ризику народження хворої дитини дуже важливо знати тип успадкування, надалі при викладенні матеріалу ми дотримуватимемося генетичної класифікації. 

Інформаційні джерела

1. Медична генетика В.М.Запорожан, Ю.І.Бажора, А.В.Шевеленкова, М.М.Чеснокова

2. https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0

3. https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0

4. https://pidru4niki.com/69185/meditsina/zvyazok_mizh_proyavom_spadkovih_zahvoryuvan_vikom_lyudini

5. http://medbib.in.ua/osobennosti-klinicheskih-proyavleniy26231.html

6. https://studfile.net/preview/7444051/

7. https://studfile.net/preview/5343052/

Размещено на Allbest.ru