Мікроструктурна організація пародонту за умов комплексної медикаментозної корекції на тлі експериментального десятитижневого опіоїдного впливуМІКРОСТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПАРОДОНТУ ЗА УМОВ КОМПЛЕКСНОЇ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ КОРЕКЦІЇ

Основу знеболювальної терапії при багатьох патологічних станах становлять препарати опіоїдного ряду, які мають широке застосування у сучасній медицині [1]. До відносно нової генерації опіоїдних анальгетиків відноситься препарат налбуфін, якому властива висока анальгетична активність, яка пов'язана з агоністичною дією на к-рецептори та антагоністичною дією на ц-рецептори [2]. Однак, поряд із досягненням ефекту знеболення, довготривале використання опіоїдів обумовлює узалежнення та негативні медико-соціальні наслідки [3, 4]. Необхідно також враховувати залежність фармакологічного ефекту від дозування препарату, від чого залежить вплив опіоїдного середника на метаболізм, зумовлюючи особливості механізмів патогенезу в різних органах і системах [5, 6, 7, 8, 9].

Дослідження проведено на 24 білих, безпородних щурах-самцях, масою 160 255 г, віком 4,5 7,0 місяців. В експерименті тварин розподілили на три групи. У І (контрольній) групі щурам (6) уводили фізрозчин NaCl. ІІ група упродовж 10 тижнів здійснювали внутрішньом'язові ін'єкції тваринам (9) опіоїдного анальгетика налбуфін. В експерименті застосовано середню разову терапевтичну дозу в перерахунку для щура, а також з врахуванням середнього показника маси тіла щурів. Початкова доза налбуфіну упродовж 2 тижнів становила 0,212 мг/кг; на 3-4 тижнях дозу збільшили до 0,225 мг/кг; впродовж 5-6 тижнів 0,252 мг/кг; на 7-8 тижнях доза становила 0,260 мг/кг; упродовж 910 тижнів 0,283 мг/кг. У ІІІ групі тваринам (9) паралельно з введенням зростаючих доз налбуфіну упродовж 10 тижнів (0,212-0,283 мг/кг), застосували препарати пентоксифілін і цефтріаксон. Внутрішньом'язові ін'єкції периферичного вазодилататора пентоксифіліну здійснювали упродовж 4 тижнів (7-10 тижні), у дозуванні 2,86 мг для однієї тварини середньою масою тіла 200 г. Антибактеріальний засіб для системного застосування цефтріаксон вводили внутрішньом'язево упродовж 11 діб (9 10 тижні) в дозі еквівалентній для щура, яка складала 2,86 мг. Тварин утримували в стандартних умовах віварію і всі досліди проведені із дотриманням положень “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей” [Стразбург, 1985] та згідно рішення Комісії з біоетики Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (протокол № 5 від 24.05.2021). Для проведення гістологічних досліджень здійснювали забір фрагментів зубощелепного сегменту щурів, зрізи (0,5-1,0) см проводили у сагітальній площині. Застосовано комплексну декальцинацію твердих тканин зубного органа в 18% розчині соляної кислоти упродовж 4 діб. Препарати для світлооптичного дослідження готували за загальноприйнятою методикою із використанням барвників гематоксиліну, еозину та азану за методом Гейденгайна.

Виклад основного матеріалу

При гістологічних дослідженнях пародонту контрольної групи щурів встановлено, що слизова оболонка була представлена вільною та прикріпленою частинами ясен, де визначали епітеліальну і власну пластинки. Епітелій вільної частини ясен багатошаровий плоский зроговілий, шари клітин чітко стратифіковані. Прикріплена частина ясен щурів переважно була вистелена незроговілим епітелієм. У власній пластинці розрізняли сосочковий і сітчастий шари. Кровопостачання ясен забезпечувалося поверхневою і глибокою сітками. В періодонті визначали маргінальний і апікальний відділи. Гемомікросудини були помірно кровонаповненими.

На основі проведених гістологічних досліджень у ІІ групі тварин, наприкінці десятого тижня опіоїдного впливу встановлено виражені запально-дистрофічні зміни в тканинах пародонту. В епітеліальній пластинці прогресували ознаки ерозування, виразкування, а також некротичні зміни, які на мікроструктурному рівні проявлялися явищами апоптозу епітеліоцитів на різних стадіях. У власній пластинці домінували ознаки фібриноїдного набряку та некрозу, що супроводжувалося формуванням гнійних абсцесів. Руйнування епітеліального прикріплення і циркулярної зв'язки призводило до утворення глибоких пародонтальних кишень. На значних ділянках візуалізували дифузне відшарування колагенових волокон від окістя зубної комірки, а також вакуолізацію міжклітинної речовини періодонту. У сполучній тканині відмічали виражені судинні розлади (множинний ангіоматоз, стаз з агрегацією еритроцитів, запустіння просвіту судин, дилятація венул, кровововиливи), що свідчило про суттєві порушення трофіки структурних компонентів пародонту.

Гістологічні дослідження у Ш групі тварин показали, що комплексне застосування препаратів пентоксифіліну і цефтріаксону призводило до часткового відновлення компонентів пародонту, однак, мікроструктурні зміни були більш вираженими у порівнянні з контрольною групою тварин. Епітеліальна пластинка слизової оболонки ясен переважно стоншувалася, подекуди визначали поодинокі дрібні ерозії та ділянки десквамації. Місцями спостерігали незначне ущільнення епітелію. Роговий шар був суттєво потоншений, із осередковим збільшенням рядів рогових лусочок. На окремих ділянках епітелію ясен шари клітин невиразно диференційовані, без ознак характерної проліферації у сполучну тканину. Епітеліальні гребінці переважно були згладженими, подекуди відсутніми (рис. 1).

У ясенній борозні визначали потоншення та явища зроговіння епітелію на всій протяжності. Однак, використання пентоксифіліну та цефтріаксону на тлі довготривалої дії опіоїду певною мірою покращувало морфологічну організацію епітеліального пласту ясенної борозни, зменшувалася кількість дистрофічно змінених клітин, а також відмічали відновлення епітелію в ділянках його виразкування, де визначали нечітку диференціацію шарів епітеліоцитів, нейтрофіли та появу грануляційної тканини, де візуалізувалися гемокапіляри (рис. 2). У більшості випадків визначали порушення фіксації епітелію прикріплення та осередкове відшарування циркулярних волокон періодонту від цементу кореня зуба, однак, формування пародонтальних кишень не відмічали.

В межах сосочкового і сітчастого шарів власної пластинки слизової оболонки ясен відмічали залишкові явища набрякового процесу, із осередковою дезорганізацією волокон та дифузною поліморфноклітинною інфільтрацією. Сполучнотканинні сосочки в основному були широкими, згладженими чи відсутніми на окремих ділянках, що свідчило про залишкові явища транссудації рідини у сполучну тканину внаслідок застійних явищ та підвищеної проникності стінок судин (рис. 1, 2).

а) б)

а) Потоншення та ерозування епітелію, осередковий набряк. Забарвлення гематоксиліном і еозином.Зб. х100;

б) Десквамація епітелію ясен, набряк у власній пластинці, ознаки стазу. Забарвлення гематоксиліном і еозином. Зб. х200.

Рис. 1. Тканини пародонту щура

а) б)

а) Грануляційна тканина в ділянці виразки епітелію ясенної борозни.

Забарвлення гематоксиліном і еозином. Зб. х200;

б) Гемокапіляри грануляційної тканини. Забарвлення гематоксиліном і еозином. Зб. х1000.

Рис. 2. Тканини пародонту щура

При цьому слід зазначити, що після проведеної експериментальної корекції препаратами на тлі десятитижневої дії опіоїду, в сполучнотканинній пластиці відмічали слабко позитивну динаміку, яка полягала у покращенні її структуризації. Чітко визначалися пучки колагенових волокон, значно зменшувався набряк сполучної тканини, місцями менш вираженою була гістолейкоцитарна інфільтрація. У гемомікросудинах визначали стаз, повнокров'я та діапедезні крововиливи (рис. 1-3). Таким чином, застосування пентоксифіліну та цефтріаксону сприяло пролонгації розладів гемомікроциркуляції у пародонті, які не мали вираженого системного характеру, при порівнянні з судинними розладами у тканинах пародонту на тлі десятитижневої дії опіоїду в ІІ групі тварин.

У складових компонентах періодонту повного відновлення не спостерігали. В ділянці маргінального періодонту визначали порушення фіксації циркулярних волокон, із осередковим відшаруванням від цементу кореня зуба. У межах апікального періодонту спостерігали прояви мукоїдного набряку, розволокнення та нечисленні запальні інфільтрати (рис. 3).

а) б)

а) Ясенна борозна, дефрагментація волокон періодонту. Забарвлення гематоксиліном і еозином. Зб. х200;

б) Мукоїдний набряк, дилатація венул. Забарвлення гематоксиліном і еозином. Зб. х400.

Рис. 3. Тканини пародонту щура

Проте, виражених ознак деструкції колагенових волокон чи пошкодження міжклітинної речовини не відмічали. Підтвердженням цьому слугувало відсутність проявів формування патологічних пародонтальних кишень, які відмічали у тварин ІІ групи, що свідчило про повільне відновлення архітектоніки колагенових волокон маргінального періодонту в щурів ІІІ групи. Застосована комплексна експериментальна терапія сприяла нормалізації периферичного кровообігу у складових структурах періодонту. Відмічено сповільнення процесів порушення реологічних властивостей крові, а саме, не відмічали явищ тромбозу, сладжування форменних елементів крові, а також виражених ознак руйнування стінок судин. При цьому, на мікроскопічних препаратах візуалізували кровонаповнені судини, ознаки капілярного стазу та дилатації венул (рис. 3).

Згідно отриманих нами даних, очевидним є те, що при застосуванні пентоксифіліну і цефтріаксону на тлі хронічного опіоїдного впливу, спостерігалася поступова динаміка відновлення структурних компонентів пародонту щурів. У порівнянні з 10-тижневим уведенням опіоду без застосування корекції, на мікроструктурному рівні у тварин ІІІ групи виявляли менш виразні ознаки деструкції складових компонентів пародонту, зокрема, зменшення поверхні десквамації та загоєння виразок епітелію ясен щурів. У ділянці ясенного краю, яка є найбільш вразливою при прогресуванні запального процесу, на препаратах не виявляли дифузного ураження епітелію прикріплення і циркулярних волокон періодонту, що унеможливлювало формування глибоких пародонтальних кишень. Спостерігалася тенденція до зменшення набрякового процесу, не визначалися осередки некрозу у сполучній тканині пародонту. Виявлені явища мукоїдного набряку в межах апікального періодонту свідчили про поверхневе ушкодження сполучної тканини, що є зворотнім процесом при розвитку судинно-стромальної дистрофії. Слабопозитивну динаміку відмічали і в судинному руслі пародонту, що зумовлювало поступове відновлення мікроциркуляції. Це співставляється з даними літератури, оскільки при розладах мікроциркуляції патогенетично доцільним є використання пентоксифіліну, фармакологічний ефект якого обумовлений протиішемічною, антиоксидантною і протизапальною дією [14]. Поряд з цим, у зв'язку з великим різноманіттям механізмів колонізації та вірулентністю патогенних мікроорганізмів у різних біотопах , обгрунтованим є застосування антибактеріального засобу [12]. Таким чином, результати дослідження дають підстави стверджувати, що використання в експерименті комплексного етіопатогенетичного лікування зумовлювало поступове відновлення тканин пародонту щурів, що свідчило про фармакодинамічну і фармакокінетичну сумісність застосованих лікарських засобів