Уславлені імена Полтавщини: Протопопов Віктор Павлович - відомий психіатер, доктор біологічних наук, професор, академік АН СРСР (140 років від дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УСЛАВЛЕНІ ІМЕНА ПОЛТАВЩИНИ: ПРОТОПОПОВ ВІКТОР ПАВЛОВИЧ - ВІДОМИЙ ПСИХІАТЕР, ДОКТОР БІОЛОГІЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОР, АКАДЕМІК АН СРСР (140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

Ім'я Віктора Павловича Протопопова належить до плеяди великих учених нашої країни, що проклали нові шляхи в науці. Він був видатним вітчизняним психіатром, дослідником вищої нервової діяльності людини та тварин, учнем і послідовником корифеїв вітчизняної науки -- В.М. Бехтерєва і І.П. Павлова.

Віктор Павлович Протопопов народився 22 жовтня 1880 року в селі Юрках Хорішківської волості Кобеляцького повіту на Полтавщині в родині нащадків старокиївських князів. Прізвище Протопопов походить від давньо слов'янського «протопоп - священник вищого чину, протоієрей» та вперше згадується у Київській Русі в 1047 році у Піснесловії пророків. Прізвище доволі поширене, як за Російської імперії, так і СРСР. Його носили люди різних професій: священники, військові, науковці, освітяни, спортсмени, філософи, медики.

Після успішного закінчення гімназії в Ростові-на-Дону Віктор Протопопов вступив до Військово-медичної академії де, будучи студентом четвертого курсу, виконав при кафедрі В. М. Бехтерєва експериментальну роботу, яка була удостоєна медалі. Після закінчення академії з відзнакою (1906р.) академік В. М. Бехтерєв залишає його на три роки в ад'юнктурі при кафедрі психіатрії.

У 1909 році В.П. Протопопов блискуче захистив докторську дисертацію на тему «Про сполучно-рухові реакції на звукові подразники». Відкриття Віктором Павловичем рухових оборонних рефлексів дало можливість В. М. Бехтерєву зосередити увагу на вивченні рухової сфери у тварин і людини. У 1911 році Віктор Павлович одержав звання приват-доцента і продовжував працювати в клініці і лабораторії В. М. Бехтерєва, де займався дослідженням соматичних розладів при маніакально-депресивному психозі, що було покладено в початок формування його концепції про патогенез цього захворювання, а також вивчення рухових умовних рефлексів у людини, що лягло в основу розробки спеціальних методик для вивчення вищої нервової діяльності. У 1921 році В. П. Протопопов став професором організованої ним кафедри психіатрії Пермського університету. Водночас на педагогічному факультеті він викладав психопатологію з вченням про дефективність, був директором Інституту дефективної дитини, а також завідував обласною психіатричною лікарнею, організовував психіатричну допомогу в області, займався підготовкою кваліфікованих кадрів для кафедри і лікарні (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977; Воробьёва, & Кутько, 1974; Корнетов, 1994; Крижанівський, & Крижанівська, 1994).

У 1923 році Віктор Павлович переїхав до Харкова, де працював до початку Другої світової війни. Тут з його ініціативи найбільша в СРСР психіатрична лікарня (Сабурова дача) була реорганізована в Український державний інститут клінічної психіатрії та соціальної психогігієни, який пізніше увійшов до складу Всеукраїнської психоневрологічної академії (нині Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України). Також він організував при медичному інституті кафедру психіатрії, якою завідував 20 років, і першу в Радянському Союзі кафедру вищої нервової діяльності при Інституті народної освіти. Згодом В. П. Протопопов бере участь у створенні кафедри психіатрії і вищої нервової діяльності при Психоневрологічному інституті кадрів, організатором і першим деканом якого він був (Зеленский, 1946; Волошин, 1983; Волошин, 1999; Волошин, & Волошина, 2001; Волошин, & Марута, 2004; Воробьёва, & Кутько, 1994; Кутько, Козидубова, & Петрюк, 1994).

Наукова діяльність В.П. Протопопова в цей харківський період характеризується дослідженнями в галузі патогенезу і лікування шизофренії, а також вивченням фізіології вищої нервової діяльності в умовах природного експерименту людей та вищих тварин (собак і мавп). В цей час він багато працює в закладах Наркомосвіти і Наркомату оборони, є професором рефлексології в Інституті народної освіти, завідує секцією рефлексології при Науково-дослідному інституті педагогіки. В Харкові Віктор Павлович організував журнал «Український вісник експериментальної педагогіки і рефлексології» і був його головним редактором (Бирюкович, 1980; Волошин, 1983; Волошин, 1999; Волошин, & Волошина, 2001; Волошин, & Марута, 2004; Крижанівський, & Крижанівська, 1994; Кузнецов, 1994).

У роки Другої світової війни Віктор Павлович, перебуваючи впродовж двох років у місті Чкалові, куди був евакуйований Харківський медичний інститут, не припиняв своєї наукової діяльності. Він успішно розробляє проблему травматичних психозів воєнного часу, закінчує роботу над монографією про патофізіологічні основи раціональної терапії шизофренії.

З 1944 року і до останніх днів свого життя В. П. Протопопов працював у Києві. Цей період його діяльності був особливо плідним. Напружену наукову працю він поєднує з великою організаторською і громадською діяльністю. Віктор Павлович створив відділ психіатрії і патології вищої нервової діяльності в системі Академії наук УРСР, академіком якої він був обраний у 1945 році, і кафедру психіатрії при Київському інституті удосконалення лікарів (нині Київська медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика). Цими двома закладами він керував до кінця свого життя. В. П. Протопопов був головою Вченої ради і головним психіатром Міністерства охорони здоров'я УРСР, вів велику консультативну та видавничу роботу (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977; Бирюкович, 1983).

У післявоєнні роки широко розгорнулись його дослідження в області патогенезу шизофренії і маніакально-депресивного психозу, а також складних форм вищої нервової діяльності людини. Його праці з цих питань дістали широке визнання не тільки в Радянському Союзі, а й далеко за його межами. Академіка В. П. Протопопова можна заслужено називати одним із основоположників патофізіологічного напряму в сучасній психіатрії (Бірюкович, 1977; Волошин, 1983; Крижанівський, & Крижанівська, 1994; Кузнецов, 1994; Попов, 1953).

У клініці Віктора Павловича було експериментально підтверджено і розвинуто дані положення І. П. Павлова про гіпнотичний стан кори головного мозку у хворих на шизофренію. На основі цих досліджень було встановлено, що при шизофренії мають місце гіпнотичні фази, послаблення сили основних нервових процесів, схильність їх до іррадіації та інертності, а також ряд порушень. Увесь цей комплекс взаємозв'язаних розладів В. П. Протопоповим був позначений як гіпноїдний синдром, який академік визнавав за патофізіологічну основу психопатологічної симптоматики шизофренії. В подальшому на основі спеціальних експериментальних досліджень було доказано, що розлади мислення при шизофренії виникають на основі гіпноїдних станів з розладами вищого аналізу та синтезу. Отже, гіпноїдний синдром при шизофренії поширюється на обидві сигнальні системи (Бірюкович, 1977).

Розвиваючи положення про те, що психоз є захворюванням не тільки мозку, а й усього організму, Віктор Павлович провів велику кількість досліджень для з'ясування соматичних процесів і обміну речовин у хворих на шизофренію, прагнучи поєднати їх з церебральними розладами в єдиний патогенетичний ланцюг. Численні дослідження співробітників ученого виявили токсичність крові, сечі і ліквору у хворих на шизофренію, а також нагромаджування токсичних продуктів білкового метаболізму: аміак, нітрили, ароматичні сполуки (фенол-крезоли) та ряд недоокислених продуктів. Поряд з цим було виявлено, що процеси виведення токсичних продуктів з організму у хворих на шизофренію значно порушені. Функціональну недостатність окремих органів і систем при шизофренії (ендокринні залози, печінка, кровотворний апарат) В. П. Протопопов пов'язував з явищами токсикозу. Дуже важливими для виявлення інтимного патогенетичного зв'язку між явищами токсикозу і церебральними порушеннями були дані про те, що сироватка крові хворих на шизофренію гальмує споживання кисню мозковою тканиною (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977).

Увесь комплекс досліджень церебральних і соматичних процесів, проведений академіком В.П. Протопоповим та його співробітниками, дав йому можливість сформувати струнку гіпотезу патогенезу шизофренії, яка не втратила свого теоретичного і практичного значення і понині. Суть цієї гіпотези полягає в тому, що шизофренія розвивається на базі типологічних особливостей, які виникають в процесі філо- і онтогенезу під впливом несприятливих умов середовища як екзогенного, так і психогенного порядку. Неспроможність захисних механізмів призводить до нагромадження в організмі шлакових продуктів обміну, які блокують окислювальні ферментні системи, насамперед мозку. Це явище сприяє розвиткові хронічної гіпоксії і зв'язаного з нею гіпноїдного стану, який лежить в основі складної психопатологічної картини шизофренії (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977; Кузнецов, 1994; Татаренко, & Аптер, 1955; Попов, 1953).

Вивчення порушень обміну речовин та інших соматичних процесів у хворих на шизофренію дало можливість Віктору Павловичу теоретично обґрунтувати та впровадити в практику комплекс біологічних методів лікування: дезінтоксікаційну терапію і заходи, направлені на підвищення окислювальних процесів функції печінки, кровотворної системи тощо. Він вважав, що кожний із застосовуваних методів лікування має свій механізм дії. На основі концепції І. П. Павлова про охоронне гальмування при шизофренії і власних експериментальних даних про функціональну слабкість центральної нервової системи при цьому захворюванні В. П. Протопопов розробив важливі загальні принципи і методи охоронної терапії в психіатрії. Він вперше в Радянському Союзі застосував лікування сном при психічних розладах, а також розробив спеціальну систему охоронного режиму (сепарацію) в психіатричному стаціонарі. Велику теоретичну і практичну цінність становлять багаторічні дослідження Віктора Павловича, що стосуються маніакально-депресивного психозу. Зокрема, він виявив ряд характерних соматичних ознак маніакально-депресивного психозу (тахікардія, розширення зіниць, запори, аменорея, сухість шкіри, зменшення маси тіла), які були ним об'єднані у поняття симпатикотонічного синдрому, а в подальшому нами використані для розробки способу оцінки депресивної фази циркулярного психозу, що супроводжується симптоматикотонічним синдромом, з допомогою спеціальної шкали (Петрюк, 1997).

Всебічне вивчення обміну речовин при маніакально-депресивному психозі показало, що при цьому захворюванні відбуваються значні зміни в енергетичному обміні в напрямі як гіпер-, так і гіпоенергізму, залежно від особливостей фази захворювання. Вони патогенетично зв'язані із симпатикотонічними зрушеннями і зумовлені змінами з боку центральної регуляції, причому істотну роль тут відіграє таламо-гіпоталамічна ділянка головного мозку. Зіставляючи факти, одержані в клініці і лабораторії, В. П. Протопопов дійшов висновку, що основою приступу маніакально-депресивного психозу є підвищене збудження (за типом застійного) у таламо-гіпоталамічній ділянці. Це збудження, з одного боку, призводить до розвитку симпатикотонічного синдрому і зміни інтенсивності обмінних процесів, а з другого -- спричиняє своєрідні емоції, характерні для даного захворювання і, нарешті, змінює стан кори мозку внаслідок іррадіації збудження або пригнічення коркової діяльності шляхом негативної індукції чи парабіозу.

Аналізуючи праці Віктора Павловича з питань маніакально-депресивного психозу, Є. О. Попов справедливо підкреслив: «Він дає нову концепцію маніакально-депресивного психозу, яка, на нашу думку, є найважливішим з усього, що було написано про це захворювання з того часу, як воно було виділене в окрему нозологічну форму» (Попов, 1953).

В.П. Протопопов уперше в психіатрії поставив питання про всебічне обстеження хворих на маніакально-депресивний психоз у період ремісії. В даний час, дякуючи досягненням в області експериментальної та клінічної фізіології ретикулярної формації, гіпоталамуса і лімбічної системи, концепція В. П. Протопопова про патогенез маніакально-депресивного психозу набуває великого теоретичного значення (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977).

В.П. Протопопов вивчав також пресенильні психози і епілепсію, організував експедицію для обстеження психічнохворих в умовах високогір'я на Ельбрусі. В.П. Протопопов був видатним організатором психіатричної допомоги. Він вимагав, з одного боку, створення системи охоронного режиму, а з другого - таких умов, при яких використання біологічних методів лікування сприяли б стимуляції хворих до діяльності. В даному випадку мова йде про різні форми трудотерапії, які є фоном, на котрому інші лікувальні заходи набувають ефективності. Трудотерапія, вважав Віктор Павлович, повинна сприяти відновленню повноцінності особистості хворого, його трудових і соціальних зв'язків. Віктор Павлович надавав особливе значення «відкритій» психіатричній допомозі. Він розробив чітку структуру позалікарняної допомоги психічнохворим у вигляді мережі амбулаторій (диспансерів), спочатку при психіатричних лікарнях, а потім в окремих містах і районах. Віктор Павлович був рішучим прихильником ідеї децентралізації, створення психіатричної служби в кожній області і районі. Особливо слід відмітити заслугу В. П. Протопопова в організації спеціальних літніх санаторіїв для хворих, які знаходились в психіатричних стаціонарах. Опираючись на позитивний досвід роботи такого санаторію, він прийшов до висновку про необхідність введення в практику лікування психічнохворих як постійної міри переводу деяких хворих в заклади санаторного типу (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977).

Віктор Павлович Протопопов усе своє життя не поривав зв'язки з рідним селом, цікавився життям і трудовими досягненнями колгоспників. У 1935 році, в день 30-річчя наукової діяльності вченого, трудівники села Юрки обрали його почесним колгоспником. Будучи ученим зі світовим ім'ям в період короткочасних відпусток він полюбляв відпочивати на батьківській садибі, доглядати за виноградником та рибалити на тихоплинній Сулі.

Численні дослідження В.П. Протопопова і його співробітників показали, що умовні рефлекси створені в руховій сфері, мають усі основні риси, властиві секреторним умовним рефлексам. Ще в 1921 році В. П. Протопопов одним з перших висунув положення про роль мови у дослідженні умовно рефлекторної діяльності людини. Це значно розширило можливості дослідження вищої нервової діяльності людини як у нормі, так і при патології.

Особливе велике значення мають праці В. П. Протопопова в галузі фізіології моторних навиків, яка по суті стала новим розділом фізіології вищої нервової діяльності. Результати цих досліджень були узагальнені В. П. Протопоповим у монографії «Умови утворення моторних навиків і їх фізіологічна характеристика». Про них він доповів на XXV Міжнародному конгресі фізіологів, який відбувся у 1935 році.

Починаючи с 30-х років Віктор Павлович приділяє особливу увагу виникненню і розвитку процесів абстракції, вивченню фізіологічних основ логічного мислення в нормі і патології. Висунуті В. П. Протопоповим поняття «стимул-перепона» і «реакція подолання» мають широке загальнобіологічне, а стосовно до людини і соціальне значення; вони лежать в основі тих явищ, які І. П. Павлов визначав як «рефлекс мети» і «рефлекс свободи». Разом із своїми учнями В. П. Протопопов розробив ряд методичних прийомів дослідження вищої нервової діяльності, що має пряме відношення до цілої низки важливих проблем сучасної фізіології, зокрема до проблеми активності (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977; Волошин, & Марута, 2004; Воробьёва, & Кутько, 1994; Петрюк, 1997).

Велике теоретичне значення мають праці В. П. Протопопова і його учнів в області проблеми абстракції. При допомозі спеціально розроблених методик було експериментально доведено, що у тварин (собак, нижчих мавп, антропоїдів) можна утворювати умовну реакцію на відносні ознаки (відношення величин предметів, інтенсивностей звукових і світлових коливань тощо). Така форма абстракції у вищих тварин виражається в тому, що відносний признак не відволікається повністю, як у людини, дякуючи слову, а тільки виділяється в конкретних об'єктах і явищах (абстракція in concreto). Ці експерименти показали, що елементи абстракції властиві і вищим тваринам. Ці роботи Віктора Павловича стали неоспореним аргументом проти уявлень «гештальтистів» про те, що реакція на відносні ознаки не підлягає фізіологічному аналізу (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977).

Наслідуючи І. М. Сеченова, В. П. Протопопов надавав особливу увагу фізіологічному аналізу абстрактного мислення людини. Він стверджував, що при дослідженні мислення і його розладів необхідно поєднання фізіологічного аспекту з логічним. До цієї роботи Віктор Павлович приступив уже в останній період свого життя. Перші її результати були опубліковані в монографії, написаній в співавторстві з Е. А. Рушкевичем «Исследование расстройств абстрактного мышления у психически больных и их физиологическая характеристика» (1956).

Працями В. П. Протопопова та його учнів суттєво розширено вчення про експериментальні неврози. Він дослідним шляхом доказав можливість зриву вищої нервової діяльності у собак поза станком, в умовах вільного пересування. Ці дані мали принципове значення у зв'язку з тим, що деякі закордонні вчені стверджували, що експериментальний невроз, описаний І. П. Павловим, є лише результатом обмеження тварин, які були поміщені в станок.

В результаті наукової діяльності Віктора Павловича стало ясно, що психічні захворювання є хворобами усього організму, а не тільки мозку. Він також стверджував, що психоз є патологією вищої нервової діяльності. Будучи учнем В. М. Бехтерєва і І. П. Павлова, В. П. Протопопов сприйняв найкращі традиції петербурзької патофізіологічної школи І. М. Бєлінського, І. П. Мержеєвського і свого першого безпосереднього вчителя - В. М. Бехтерєва, до яких ставився з великою повагою (Бирюкович, 1980; Бірюкович, 1977; Волошин, 1983; Воробьёва, & Кутько, 1994; Крижанівський, & Крижанівська, 1994; Кузнецов, 1994; Татаренко, & Аптер, 1955; Попов, 1953; Протопопов, 1961; Петрюк П., & Петрюк О., 2005).

Віктор Павлович підкреслював, що психіатр не може бути тільки психопатологом, що він насамперед повинен стати лікарем, який спирається на точні дані сучасної фізіології, патофізіології, біохімії та інших суміжних наук. протопопов психіатрія нервовий академік

Виступаючи з промовою-відповіддю на урочистих зборах, присвячених 70-річчю з дня народження і 45-річчю своєї наукової, педагогічної і лікарської діяльності, В. П. Протопопов говорив: «Я щасливий з того, що моя наукова і лікарська діяльність почалися в період розвитку творчості Бехтерєва і Павлова, під впливом яких сформувався мій світогляд і визначилися мої наукові інтереси. Вся моя 45-річна діяльність була спрямована на розробку ідей, сприйнятих від моїх учителів, і на розвиток у психіатрії патофізіологічного напряму, якого їй так бракувало. Для здійснення цього я повинен був заглибитися, окрім клініки психозів, у вивчення фізіології і головним чином в галузь фізіології та патології вищої нервової діяльності, і не по книгах, а ведучи науково-дослідницьку роботу в цій галузі. І тому мої наукові праці складаються немовби з двох розділів - клініко-психіатричного і фізіологічного. Проте це тільки зовнішній поділ, а по суті вони спрямовані до однієї мети - до вивчення матеріальних, нервово-фізіологічних основ психічної діяльності у нормі і при патології. Спираючись на фізіологію, я з більшою впевненістю міг проводити дослідження і в галузі патофізіології та терапії психозів (Петрюк П., & Петрюк О., 2005).

Педагогічна діяльність Віктора Павловича - професора, академіка, керівника кафедр психіатрії і вищої нервової діяльності - була величезною за об'ємом і часом, що затрачувався. Головним в його лекціях, особливо в тих, що читалися для студентів - майбутнім лікарям, було заперечення правомірності відриву психіатрії від загальної медицини, боротьба з терапевтичним нігілізмом. Не випадково студенти психоневрологічного факультету називали Віктора Павловича «войовничим психіатром».

Кожну свою лекцію вчений ілюстрував прикладами, які він ретельно добирав, а це значно сприяло дохідливості. Так, зокрема, з великим інтересом сприймалася лекція В. П. Протопопова про творчість психічнохворих в галузі живопису, літератури і мистецтва. Демонструючи хворих по ходу лекції, він розмовляв з ними спокійно, дуже просто, природно, ніби з цілком здоровими людьми. Віктор Павлович категорично відкидав будь-яку «парадність» під час читання лекції; проте бував дуже задоволений, коли його лекції відвідували викладачі і студенти інших кафедр (Бірюкович, 1977).

Слід підкреслити, що на урочистих зборах у день свого 70-річчя Віктор Павлович говорив: «Кожен хворий, який хворіє на тяжкі недуги -- сліпоту, рак, туберкульоз, -- викликає глибоке співчуття, але ще більшого співчуття і душевної уваги заслуговує людина, яка у розквіті сил, з багатообіцяючим майбутнім несподівано впадає у темряву слабоумства або метушиться у вихорі маячних ідей. І не слід думати, що сам психічнохворий не зазнає страждань від своєї хвороби. Це помилкова думка. Хворий страждає і від того жаху, що охоплює його у потоці маячних ідей та галюцинацій, а також і від того, що в момент прояснення він розуміє, на що хворіє, і переконаний, що його хворобу неможливо вилікувати. Все це призводить іноді до самовбивства. Багато хворих, які зовні здаються навіть отупілими, зберігають виняткову ніжність і делікатність у своїх почуттях і переживаннях» (Протопопов, 1961).

В.П. Протопопов створив свою оригінальну наукову школу, в якій проблеми психіатрії вирішувались в єдності з фізіологією і патологією вищої нервової діяльності, біохімією і загальною патофізіологією. Одним з основних девізів Віктора Павловича щодо науки була вимога «максимальної особистої ініціативи і невідступного мислення». Він підкреслював, що наукова робота вимагає насамперед часу для мислення, але часто загальна зайнятість, перевантаженість численними засіданнями та деякими іншими другорядними справами заважають науковим працівником займатись основним видом діяльності. Мабуть, найхарактернішою рисою особи В. П. Протопопова як вченого була «розумова чутливість», яку в ньому помітив і оцінив ще І. П. Павлов.

Перу Віктора Павловича належить 160 наукових робіт, в тому числі і монографії, зокрема: «О сочинительной двигательной реакции на звуковые раздражения» (1909), «Менструальные расстройства при маниакально-депрессивном психозе» (1919), «Соматический синдром, наблюдаемый в течении маниакально-депрессивного психоза» (1920), «Объективный метод изучения поведения человека и высших животных» (1924), «Условия образования моторных навыков и их физиологическая характеристика» (1935), «К вопросу об организации терапии психозов» (1935), «Принципы и методы охранительной терапии» (1937), «Патофизиологические особенности в деятельности центральной нервной системы при шизофрении» (1938), «Патофизиологические основы рациональной терапии шизофрении» (1946), «Состояние и пути дальнейшего развития на Украине учения И. П. Павлова о физиологии и патологии высшей нервной деятельности» (1950), «Образование моторных навыков у животных по методу «стимул-преграда» (1950), «Процессы отвлечения и обобщения (абстракции) у животных и человека» (1950), «Итоги работ в области психиатрии, физиологии и патологии высшей нервной деятельности, проведённые нами за последние 20 лет» (1953), «Обмен веществ при маниакально-депрессивном психозе, терапия и профилактика этого психоза» (1955), «Проблема маниакально-депрессивного психоза» (1957) и другие.

Серед найближчих учнів академіка В. П. Протопопова слід назвати Є. О. Попова, Н. П. Татаренко, М. Т. Миролюбова, Й. А. Поліщука, П. В. Бірюковича, А. Є. Хільченко, О. Л. Лещинського, Є. А. Рушкевича, М. А. Гольденберга, М. І. Ліхтерева, І. М. Аптера, О. С. Познанського, В. В. Наумову, Л. У Уланову, Б. В. Цукер, Б. Л. Ландкоф, М. Д. Бурштейн, В. В. Яблонську, Г. А. Шифріну, Н. І. Чучмарьову, С. Д. Расіна, С. П. Зелінського, Т. М. Городкову, Т. Н. Недбайлову, Л. О. Булахову, М. П. Доценко, Л. Я. Поляк та інших.

В.П. Протопопов підготував 11 докторів і 25 кандидатів медичних наук, більше 40 аспірантів та клінічних ординаторів. Його учні очолили кафедри психіатрії в медичних інститутах Москви, Харкова, Горького, Іжевська, Новосибірська, Чернівців, а також відділи у науково-дослідних інститутах багатьох міст, де успішно продовжують розвивати ідеї вченого.

За багаторічну плідну наукову, педагогічну, лікарську і громадську діяльність В. П. Протопопову було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР (1934), звання академіка Академії наук УРСР (1945). Віктор Павлович був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора і багатьма медалями. Ім'я академіка В. П. Протопопова в даний час носить Львівська обласна психіатрична лікарня, диплом лауреата конкурсу імені академіка Академії наук УРСР В. П. Протопопова щорічно вручається Товариством неврологів, психіатрів та наркологів України за значні досягнення в науковій і практичній роботі. В свій час ім'я Віктора Павловича носив Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, який раніше називався Харківським науково-дослідним інститутом неврології і психіатрії імені В. П. Протопопова (Волошин, 1983). Впродовж життя та наукової діяльності поряд з Віктором Павловичем була дружина і соратниця лікар-невропатолог Римма Всеволодівна. Рід Протопопових продовжили сини Борис і Сергій та донька Віра. Віра Вікторівна Протопопова відомий український ботанік, доктор біологічних наук, професор Інституту ботаніки НАН України.

Помер Віктор Павлович Протопопов 29 листопада 1957 року і похований у Києві на Байковому цвинтарі. Вартий уваги той факт, що академік В. П. Протопопов похований на Байковому цвинтарі м. Києва поряд з могилою свого улюбленого учня професора Й. А. Поліщука, який завжди з любов'ю і великою пошаною ставився до нього і цитував наукові роботи свого учителя В. П. Протопопова. При цьому любив підкреслювати, що він мовби є науковим сином академіка (Петрюк П., & Петрюк О., 2005). На батьківщині в селі Юрки на Полтавщині у 2010 році славетному земляку відкрито меморіальну дошку.

Таким чином, академік Віктор Павлович Протопопов зробив значний внесок у золотий фонд медичної науки і освіти. Його висока принциповість як громадянина і вченого, широта наукових інтересів і оригінальність мислення, непохитна воля і добросовісність, наполегливість у праці і високий гуманізм є найкращим прикладом для молоді, що присвятила себе науці. Безумовно, творча біографія і науковий здобуток Віктора Павловича мають великий інтерес для історії української науки і потребують подальшого дослідження.

Список використаної літератури

1. Бирюкович П. В. К 100-летию со дня рождения Виктора Павловича Протопопова. Журнал невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. 1980. Т. 80, вып. 11. С. 1710-1713.

2. Бирюкович П. В. Протопопов Виктор Павлович. Большая медицинская энциклопедия: в 30 т. / ред. Б. В. Петровский. Москва: Сов. энциклопедия, 1983. Т. 21. С. 701-702.

3. Бірюкович П. В. В. П. Протопопов. Київ: Здоров'я, 1977. 48 с.

4. Волошин П. В. 60 лет Харьковскому НИИ неврологии и психиатрии им. В. П. Протопопова. Журнал невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. 1983. Т. 83, вып. 5. С. 780-783.

5. Волошин П. В. 80-річчя декрету про створення Українського науково-дослідного психоневрологічного інституту. Український вісник психоневрології. 1999. Т. 7, вип. 4. С. 71-81.

6. Волошин П. В., Волошина Н. П. К истории Института неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины. Международный медицинский журнал. 2001. Т. 7, № 4. С. 119-123.

7. Волошин П. В., Марута Н. О. 25-річчя відновлення власних клінік і лабораторної бази Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України. Український вісник психоневрології. 2004. Т. 12, вип. 1. С. 6-9.

8. Воробьёва Т. М., Кутько И. И. Развитие идей единства биологического и психического в Украинском НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии. История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / под общ. ред.: И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. Харьков, 1994. Т. 1. С. 7-13.

9. Зеленский Н. М. 150 лет Сабуровой дачи. Киев ; Харьков: Госмедиздат УССР, 1946. 160 с.

10. Коваленко П. И. 35 лет Украинского научно-исследовательского психоневрологического института. Тезисы докладов XX научной сессии Украинского научно-исследовательского психоневрологического института. Харьков, 1956. С. 3-5.

11. Корнетов А. Н. Основные аспекты истории украинской психиатрии. История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / под общ. ред.: И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. Харьков, 1994. Т. 1. С. 69-70.

12. Крижанівський О. В., Крижанівська Л. О. Видатний вклад школи академіка В.П. Протопопова в розвиток української психіатрії. История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / под общ. ред.: И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. Харьков, 1994. Т 1. С. 78-80.

13. Кузнецов В. Н. Патофизиологическая школа академика В. П. Протопопова в украинской психиатрии. История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / под общ. ред.: И. И. Кутько, П. Т Петрюка. Харьков, 1994. Т. 1. С. 82-85.

14. Кутько И. И., Козидубова В. М., Петрюк П. Т К истории организации Украинского государственного института клинической психиатрии и социальной психогигиены. История украинской психиатрии: сборник научных работ Украинского НИИ клинической и экспериментальной неврологии и психиатрии и Харьковской городской клинической психиатрической больницы № 15 (Сабуровой дачи) / под общ. ред.: И. И. Кутько, П. Т. Петрюка. Харьков, 1994. Т. 1. С. 95-97.

15. Петрюк П. Т. Способ оценки депрессивной фазы циркулярного психоза, сопровождающейся симпатикотоническим синдромом, с помощью специальной шкалы. Социальная и клиническая психиатрия. 1997. Т. 7, вып. 1. С. 25-30.

16. Петрюк П. Т., Петрюк О. П. Академік Віктор Павлович Протопопов - видатний вітчизняний психіатр і фізіолог, відомий засновник патофізіологічного напрямку в психіатрії. Український вісник психоневрології. 2005. Т 13, вип. 1. С.123-127.

17. Полищук И. А., Бирюкович В. П. Виктор Павлович Протопопов (предисловие). Протопопов В. П. Избранные труды. Киев: АН УССР, 1961. С. 3-9.

18. Попов Е. А. К 70-летию со дня рождения и 45-летию врачебной, научной и педагогической деятельности действительного члена Академии наук Украинской ССР В. П. Протопопова. Вопросы физиологии. 1953. № 4. С. 7-14.

19. Протопопов В. П. Цель и задачи, выполнению которых я посвятил свою жизнь. Протопопов В. П. Избранные труды. Киев: АН УССР, 1961. С. 533-536.

20. Татаренко Н. П., Аптер И. М. Творческий путь Виктора Павловича Протопопова (к 75-летию со дня рождения и 50-летию научной, педагогической и общественной деятельности). Журнал высшей нервной деятельности. 1955. Т 5, № 6. С. 916-920.

21. Biriukovich, P. V. (1980). K 100-letiiu so dnia rozhdeniia Viktora Pavlovicha Protopopova [To the 100th anniversary of the birth of Viktor Pavlovich Protopopov]. S. S. Korsakov Journal of Neurology and Psychiatry, 80(11), 1710-1713 [in Russian].

22. Biriukovich, P V. (1983). Protopopov Viktor Pavlovich [Protopopov Victor Pavlovich]. In B. V. Petrovskii (Ed.), Bolshaia meditcinskaia entciklopediia [Great medical encyclopedia] (Vol. 21, pp. 701-702). Moskva: Sov. entciklopediia [in Russian].

23. Biriukovych, P V. (1977). V. P Protopopov [V. P Protopopov]. Kyiv: Zdorov'ia [in Ukrainian].

24. Kornetov, A. N. (1994). Osnovnye aspekty istorii ukrainskoi psikhiatrii [The main aspects of the history of Ukrainian psychiatry]. In I. I. Kutko, P T Petriuk (Eds.), Istoriia ukrainskoi psikhiatrii [History of Ukrainian psychiatry] (Vol. 1, 69-70). Kharkov [in Russian].

25. Kovalenko, P I. (1956). 35 let Ukrainskogo nauchno-issledovatelskogo psikhonevrologicheskogo instituta [35 years ofthe Ukrainian Research Psychoneurological Institute]. In Tezisy dokladov XX nauchnoi sessii Ukrainskogo nauchno-issledovatelskogo psikhonevrologicheskogo instituta [Abstracts of the XX scientific session of the Ukrainian Scientific Research Psychoneurological Institute] (pp. 3-5). Kharkov [in Russian].

26. Kryzhanivskyi, O. V, & Kryzhanivska, L. O. (1994). Vydatnyi vklad shkoly akademika V. P Protopopova v rozvytok ukrainskoi psykhiatrii [Outstanding contribution of academician V. P Protopopov's school to the development of Ukrainian psychiatry]. In I. I. Kutko, P T. Petriuk (Eds.), Istoriia ukrainskoi psikhiatrii [History of Ukrainian psychiatry] (Vol. 1, pp. 78-80). Kharkov [in Ukrainian].

27. Kutko, I. I., Kozidubova, V. M., & Petriuk, P T. (1994). K istorii organizatcii Ukrainskogo gosudarstvennogo instituta klinicheskoi psikhiatrii i sotcialnoi psikhogigieny [To the history of the organization of the Ukrainian State Institute of Clinical Psychiatry and Social Psychohygiene]. In I. I. Kutko, P T. Petriuk (Eds.), Istoriia ukrainskoi psikhiatrii [History of Ukrainian psychiatry] (Vol. 1, pp. 95-97). Kharkov [in Russian].

28. Kuznetcov, V. N. (1994). Patofiziologicheskaia shkola akademika V. P Protopopova v ukrainskoi psikhiatrii [Pathophysiological school of academician V. P Protopopov in Ukrainian psychiatry]. In I. I. Kutko, P T. Petriuk (Eds.), Istoriia ukrainskoi psikhiatrii [History of Ukrainian psychiatry] (Vol. 1, pp. 82-85). Kharkov [in Russian].

29. Petriuk, P T. (1997). Sposob otcenki depressivnoi fazy tcirkuliarnogo psikhoza,soprovozhdaiushcheisia simpatikotonicheskim sindromom, s pomoshchiu spetcialnoi shkaly [A method for assessing the depressive phase of circular psychosis accompanied by sympathicotonic syndrome using a special scale]. Sotcialnaia i klinicheskaia psikhiatriia [Social and Clinical Psychiatry], 7(1), 25-30 [in Russian].

30. Petriuk, P T., & Petriuk, O. P (2005). Akademik Viktor Pavlovych Protopopov - vydatnyi vitchyznianyi psykhiatr i fizioloh, vidomyi zasnovnyk patofiziolohichnoho napriamku v psykhiatrii [Academician Viktor Pavlovich Protopopov is an outstanding domestic psychiatrist and physiologist, a well-known founder of the pathophysiological direction in psychiatry]. Ukrains'kyi visnyk psykhonevrolohii, 13(1), 123-127 [in Ukrainian].

31. Polishchuk, I. A., & Biriukovich, V. P. (1961). Viktor Pavlovich Protopopov (predislovie) [Victor Pavlovich Protopopov (foreword)]. In V. P Protopopov, Izbrannye Trudy [Selected Works] (pp. 3-9). Kiev: AN USSR [in Russian].

32. Popov, E. A. (1953). K 70-letiiu so dnia rozhdeniia i 45-letiiu vrachebnoi, nauchnoi i pedagogicheskoi deiatelnosti deistvitelnogo chlena Akademii nauk Ukrainskoi SSR V P Protopopova [On the occasion of the 70th anniversary of his birth and the 45th anniversary of the medical, scientific and pedagogical activity of V.P Protopopov, a full member of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR]. Voprosy fiziologii [Physiological issues], 4, 7-14 [in Russian].

33. Protopopov, V. P (1961). Tcel i zadachi, vypolneniiu kotorykh ia posviatil svoiu zhizn [Purpose and tasks to which I have dedicated my life]. In V. P Protopopov, Izbrannye Trudy [Selected Works] (pp. 533-536). Kiev: AN USSR [in Russian].

34. Tatarenko, N. P, & Apter, I. M. (1955). Tvorcheskii put Viktora Pavlovicha Protopopova (k 75-letiiu so dnia rozhdeniia i 50-letiiu nauchnoi, pedagogicheskoi i obshchestvennoi deiatelnosti) [The creative path of Viktor Pavlovich Protopopov (to the 75th anniversary of his birth and the 50th anniversary of scientific, pedagogical and social activities)]. Zhurnal vysshei nervnoi deiatelnosti [Journal of Higher Nervous Activity], 5(6), 916-920 [in Russian].

35. Voloshin, P. V. (1983). 60 let Kharkovskomu NII nevrologii i psikhiatrii im. V. P. Protopopova [60 years of the Kharkiv Research Institute of Neurology and Psychiatry of V. P Protopopov]. S. S. Korsakov Journal of Neurology and Psychiatry, 83(5), 780-783 [in Russian].

36. Voloshin, P V, & Voloshina, N. P (2001). K istorii Instituta nevrologii, psikhiatrii i narkologii AMN Ukrainy [To the history of the Institute of Neurology, Psychiatry and Narcology of the AMS of Ukraine]. International medical journal, 7(4), 119-123 [in Ukrainian].

37. Voloshyn, P V. (1999). 80-richchia dekretu pro stvorennia Ukrainskoho naukovo-doslidnoho psykhonevrolohichnoho instytutu [80th anniversary of the decree on the establishment of the Ukrainian Research Psychoneurological Institute]. Ukrains'kyi visnykpsykhonevrolohii, 7(4), 71-81 [in Ukrainian].

38. Voloshyn, P. V., & Maruta, N. O. (2004). 25-richchia vidnovlennia vlasnykh klinik i laboratornoi bazy Instytutu nevrolohii, psykh- iatrii ta narkolohii AMN Ukrainy [25th anniversary of restoration of own clinics and laboratory base of the Institute of Neurology, Psychiatry and Narcology of the Academy of Medical Sciences of Ukraine]. Ukrains'kyi visnyk psykhonevrolohii, 12(1), 6-9 [in Ukrainian].

39. Vorobeva, T. M., & Kutko, I. I. (1994). Razvitie idei edinstva biologicheskogo i psikhicheskogo v Ukrainskom NII klinicheskoi i eksperimentalnoi nevrologii i psikhiatrii [Development of the ideas of the unity of biological and mental in the Ukrainian Research Institute of Clinical and Experimental Neurology and Psychiatry]. In I. I. Kutko, P T. Petriuk (Eds.), Istoriia ukrainskoipsikhiatrii [History of Ukrainian psychiatry] (Vol. 1, pp. 7-13). Kharkov [in Russian].

40. Zelenskii, N. M. (1946). 150 let Saburovoi dachi [150years of Saburova dacha]. Kiev; Kharkov: Gosmedizdat USSR [in Russian].

Размещено на Allbest.ru