Актуальні питання з історії досліджень козацької медицини

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕНЬ КОЗАЦЬКОЇ МЕДИЦИНИ

Юрій Козубенко

Переяслав-Хмельницький

Анотація

козацький медицина історія хвороба

У статті проводиться дослідження маловідомих аспектів історії козацької медицини. Висвітлюються хвороби та способи їх лікування у козацькому стані, діяльність військових шпиталів, наводяться дані щодо використання лікарських рослин та інших допоміжних засобів.

Метою даної статті є комплексний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних науковців задля дослідження недостатньо вивчених питань з історії розвитку медичної діяльності запорізьких козаків.

У ході дослідження було застосовано описовий (для чіткого відтворення історичної картини реалій козацької доби з урахуванням деталей та особливостей), логіко-аналітичний (для викладення матеріалу в чіткій послідовності та логічній завершеності), порівняльно-історичний методи (для з'ясування внеску козацьких лікарів у подальше становлення української медицини).

Результатом проведеної роботи стало висвітлення маловідомих фактів з історії досліджень козацької медицини.

Ключові слова: козацька медицина, цілительство, шпиталі, цирульники, поранення, лікарські рослини.

Аннотация

Козубенко Ю. Актуальные вопросы по истории исследований казацкой медицины.

В статье проводится исследование малоизвестных аспектов истории казацкой медицины. Освещаются болезни и способы их лечения в казацком стане, деятельность военных госпиталей, приводятся данные об использовании лекарственных растений и других вспомогательных средств.

Целью данной статьи является комплексный анализ работ отечественных и зарубежных ученых для исследования недостаточно изученных вопросов истории развития медицинской деятельности запорожских казаков.

В ходе исследования были применены описательный (для четкого воспроизведения исторической картины реалий казачества с учетом деталей и особенностей), логико-аналитический (для изложения материала в четкой последовательности и логической завершенности), сравнительно-исторический методы (для выяснения вклада казацких врачей в дальнейшее становление украинской медицины).

Результатом проведенной работы стало освещение малоизвестных фактов из истории исследований казацкой медицины.

Ключевые слова: казацкая медицина, целительство, госпитали, цирюльники, ранения, лекарственные растения.

Annotation

Kozubenko Yu. Actual question on the history of research Cossacks medicine.

The article is study the little-known aspects of the history of Cossack medicine. Highlights of the disease and how to treat them in the Cossack state, activities of military hospitals, provides data on the use of medicinal plants and other aids.

The purpose of this paper is a comprehensive analysis of the works of local and foreign scientists to study issues not studied the history of the medical activity Zaporozhye Cossacks.

The study used descriptive (for clear reproduction of historical pictures realities Cossack era based parts and features), logical-analytical (of the material for the article in a clear and logical sequence of completion), comparative historical (to determine the contribution of Cossack doctors further development of Ukrainian medicine) methods.

The result of this work was the highlight little-known facts from the history of research Cossack medicine.

Keywords: Cossack medicine, healing, hospital, barbers, injury, medicinal plants.

Виклад основного матеріалу

Історія української медицини тривалий час несправедливо перебувала в тіні російської. Цілі пласти знань нині є малодослідженими чи втраченими назавжди. Зокрема проблемам козацької медицини у вітчизняній історії науки відведено замало місця. Інформація про медичні досягнення запорожців фрагментарна та досліджена недостатньо, тому аналіз історії козацької медицини не втрачає своєї актуальності й у наш час.

Питанням козацької медицини приділяла увагу низка науковців. Одним із найбільш ґрунтовних є дослідження А. Голяченка та Г. Конопелька, в якому автори описують діяльність військових шпиталів і роботу цирюльників у Запорізькій Січі [4]. З. Болтарович у власних дослідженнях на основі багатого фольклорного матеріалу наводить приклади рецептів та замовлянь, що сягають козацьких часів [2]. Л. Артюх звертає увагу на страви давньої української кухні, які входили до раціону запорізьких козаків, з чого можна робити висновок про вплив тих чи інших продуктів на їхнє здоров'я [1]. А. Пастернак питанням козацької медицини присвятив ґрунтовну працю, у якій на основі історичних джерел, народних звичаїв і спогадів членів давніх козацьких сімей описав способи лікування та профілактики козаків від різних захворювань [8].

Завданнями даної статті є:

- проаналізувати дослідження зарубіжних і вітчизняних дослідників, що стосуються козацької медицини;

- на основі проаналізованих праць висвітлити маловідомі факти, важливі для історії української медицини.

Історія України XVI - XVII ст. характеризується запеклою боротьбою українського народу за свою національну самобутність, велику і почесну роль у якій відіграли українські козаки. Медичну допомогу пораненим і хворим воїнам-козакам подавали здебільшого народні цілителі. Та й самі козаки володіли певними прийомами взаємодопомоги: вміли пускати кров, виривати зуби, накладати лещата при переломах тощо. Життя запорізьких козаків здебільшого минало в походах і бойових сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях і захворюваннях вони подавали за правилами та засобами народної медицини тих часів. Вирушаючи в похід, вони разом із запасами зброї та харчами брали й ліки [4, с. 33].

Відомості про лікувальні звичаї запорізьких козаків знаходимо у рукописах французького інженера Г.Л. де Боплана, який прожив в Україні 17 років і свої спостереження виклав у книзі «Опис України» (1650 р.). Варто зазначити, що інформація, наведена Г.Л. де Бопланом не завжди вірогідна. Іноді вона ґрунтувалася на переказах і домислах, не відбиваючи повною мірою дійсного стану лікарської допомоги. Так, згадуючи про Києво-Печерську Лавру, Г.Л. де Боплан наводить дані про лікувальні властивості мощей святих та інших реліквій, що знаходилися в печерах: «... також є три мироточиві голови в чашах, з яких щодня виходить миро, що виліковує від багатьох хвороб». Козаки, будучи глибоко релігійними людьми, часто ходили до християнських святинь. Багато з них відвідували Києво-Печерську Лавру з метою зцілення від недуг [3, с. 31].

У праці Г.Л. де Боплана невеликий за обсягом розділ присвячено козацькій медицині. Автор зазначив: «Я бачив козаків, хворих на лихоманку, які, щоб одужати, не вживали нічого іншого, окрім півзаряду гарматного пороху: розвівши його навпіл з горілкою, усе добре розмішували і випивали, а потім лягали спати, щоб уранці прокинутися цілком здоровими. У мене був візник, який не раз це робив і одужував завдяки цим лікам, про які не здогадуються ні лікарі, ні аптекарі. Я бачив також, як інші брали попіл і змішували його з горілкою, як говорилося вище, і випивали з таким же результатом. Теж неодноразово я бачив, як вони, поранені стрілою, перебуваючи далеко від хірургів, перев'язували себе жменею землі, замішаною в долоні з дещицею власної слини, і це заліковувало так добре, як найкращий бальзам» [3, с. 81].

Використання землі та слини було відомим засобом народної медицини. З лікувальною метою землю прикладали також до опіків, місця укусу бджіл. Земля наділялася здатністю «витягання грому» - людину, вражену блискавкою, закопували в землю [2, с. 88]. У народній медицині були відомі й дезинфекційні властивості слини. Так, шматок гадючої сухої шкіри рекомендувалося добре зволожити «слиною чловечою» і прикладати «на всякіє рани, которіє рихло гоить», а також при укусах змії або скаженої собаки; слину мішали із попелом і застосовували для лікування лишаю [7, с. 58].

Також Г.Л. де Боплан, описуючи зустріч із козаком на річці Самара, акцентує увагу на тому, що: «козак варив рибу у дерев'яному цеберку (яке поляки і козаки чіпляють позад луки до сідла, щоб напувати коней). Для цього він розпікав на вогні гальку, а потім кидав її на дно цеберка, повторюючи це доти, доки вода не закипіла і риба не зварилася. На перший погляд така вигадка здається примітивною, однак вона не позбавлена глузду» [3, с. 82].

Одним із найдавніших способів кип'ятити воду було використання розпеченого каміння. На теренах України в такий спосіб до початку XX ст. звичайно виварювали білизну й полотно; у жлукті й донині пропарюють діжки з-під квашеної капусти [1, с. 31].

За свідченнями Г.Л. де Боплана: «Вони (козаки) відзначаються міцним здоров'ям і не хворіють на ту розповсюджену в Польщі недугу, яку лікарі називають plica, бо у хворих сплутується волосся, перетворюючись на якийсь один суцільний жмут; місцеве населення називає цю хворість гостець. Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави» [3, с. 27].

«Хворі на цю недугу протягом року не володіють жодним членом, немов паралітики, відчуваючи такі сильні болі в усіх нервах, що безперервно кричать. Коли мине рік, якоїсь ночі у них так сильно пітніє голова, що вранці усе волосся виявляється склеєним в одне широке пасмо, схоже на хвіст тріски. З цієї миті хворий відчуває велике полегшення, а через кілька днів одужує і почуває себе здоровішим, ніж будь-коли, якби не гидке на вигляд волосся, яке не можна розчесати. А якби хотів його зрізати, то рідина, що виділяється через пори волосся, через два дні потрапила б на очі і хворий осліп би» [3, с. 82].

У сучасній медичній науці гостець, або ковтун - це запалення сальних залоз на голові, яке виникає внаслідок порушення гігієнічних умов, вошивості тощо. Згадка про гостець у Г.Л. де Боплана досить закономірна, оскільки хвороба ця була загальнопоширеною. Так, вона відома у поляків, французів, німців, осетин. Г.Л. де Боплан зафіксував лише одне з багатьох свідчень про її причину, течію та спосіб лікування. У народному уявленні походження гостця пов'язувалось також із спадковістю: «єст з родичов на потомство спадаючая» [7, с. 63] або частіше - з чарами, злим духом, який може увійти в людину. Вважали, що гостець міг бути як чоловічої, так і жіночої статі: «заклинаю тя, гостець, самця і самицю» [5, с. 40]. Він міг вражати, тобто «розміщуватися» в різних частинах людського тіла, про що свідчить замовлення від гостця: «ані в брові, ані в очах, ані в шиі, ані в плещу, ані между плещи, ані в мишцах, ані в персах, ані в сердцу, ані в селизени, ані в плюцах, ані в жилах, ані в мозгу, ані в чреве, ані в костех, ані в естественних пределах, ані в коленах, ані в голенах, ані в руку, ані в ногу, ані во всем составе, ані во всем теле...» [5, с. 41].

У праці Д. Яворницького «Історія запорізьких козаків» питанням козацької медицини відведено зовсім небагато місця. Цікаву інформацію автор наводить, описуючи надзвичайно важливу верству населення у побуті Запоріжжя, - чумаків. Одним із тлумачень походження слова «чумак» Д. Яворницький вважає виведення його від терміну «чума», оскільки українські купці, їдучи у Крим, часто заражувалися по дорозі чумою, що там лютувала, і нерідко заносили її у Запоріжжя і до України. Разом із цим, дослідник звертає увагу на те, що українці, вирушаючи в дорогу, для відвернення всілякої зарази й комах, вимащували свої штани й сорочки дьогтем і своїм виглядом нагадували чуму [10, с. 297].

Також Д. Яворницький під час опису церковно-парафіяльних шкіл, які існували на Запоріжжі зазначив: «Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, котрий крім своїх прямих обов'язків наставника виконував і другорядні: дбав про здоров'я хлопчиків, виводив їх при пошестях «на свіжу воду» в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і про всі випадки у школі детально доповідав кошовому отаманові і водночас прикордонному лікареві» [10, с. 311].

Відомо, що з походів запорізькі козаки поверталися з великою кількістю поранених, частина яких залишалась назавжди інвалідами. З цих причин козаки змушені були мати свої шпиталі. Перший козацький шпиталь було засновано в Дубовому лісі на острові між річками Старою і Новою Самарою. Там були споруджені будинки й церква, оточені захисними ровами. На прохання козаків, до цього шпиталю було запрошено ієромонаха Паїсія, на якого крім духовних обов'язків покладався також Запорізький Спас - головний козацький шпиталь у Межигір'ї поблизу Києва. Наприкінці XVI ст. головним шпиталем козаків був той, що знаходився у Трахтемирівському монастирі на Дніпрі нижче Канева.

Слід звернути увагу на те, що козацькі шпиталі були також у монастирях: Лебединському в околицях Чигирина і Левківському поблизу Овруча. Монастирі охоче приймали на себе піклування про козаків, оскільки мали від цього матеріальний прибуток. У козацьких шпиталях, на противагу цивільним у містах і селах, знаходили притулок не лише інваліди, тут також лікували поранених та покалічених. Це були своєрідні перші військові лікувальні заклади в Україні.

За свідченнями писемних пам'яток у Запорізькій Січі були цирульники-професіонали. Згідно літопису Величка, у 1675 р., під час несподіваного нападу турецьких військ на Січ, було «ранено до осмидесяти товариства», яких кошовий Іван Сірко «целюрикам сечовим, за награждение им данное лечити приказал» [9]. Звідси можна зробити висновок, що Запорізька Січ задовольнялась медичною допомогою власних лікарів - так званих цирульників.

Шпиталь у Межигір'ї після 1755 р. передбачалося перетворити на інвалідний громадський будинок. Проте такий будинок було влаштовано в Кирилівському монастирі в Києві, а в Межигір'ї наказано відкрити військовий шпиталь, який у 1787 р., у день наміченого відвідування Межигір'я Катериною II згорів. Архів монастиря згорів ще раніше - в 1764 р. Цим і пояснюється брак відомостей про організацію та роботу цього лікувального закладу.

Несправедливими є твердження про те, що в козацькому війську не надавалася кваліфікована медична допомога. У війську Б. Хмельницького, наприклад, майже в кожній сотні були цирульники, а при полках - лікарі. З історичних джерел відомі імена лікарів Лук'яна Салтицького, Мартина Родомського, Івана Гладкого, Матвія Таборовського та ін. У XVI ст. для поранених козаків створювалися шпиталі при монастирях, найбільші з яких - у Трахтемирівському та Межигірському. У них лікуванням поранених займалися обізнані в медицині ченці. Вклади на лікування у шпиталях поранених вносилися з козацького скарбу. Б. Хмельницький навіть подарував Межигірському монастирю містечко Вишгород на знак вдячності за подання допомоги пораненим воякам його війська. Велику підтримку шпиталі отримували з боку українських православних братств, які почали створюватися з середини XV ст. У 1591 р. Львівське братство заклало великий шпиталь у Львові. У 1629 р. було відкрито шпиталь у Києві. У XVII ст. при багатьох українських військових полках існували власні шпиталі.

Варто згадати і про своєрідну діяльність цехів цирульників, які почали з'являтися у XV ст. Такі цехи були у Львові, Києві, Луцьку, Кам'янці-Подільському та інших містах України. Крім гоління, тут навчали подавати медичну допомогу, особливо при травмах, пораненнях, переломах кісток, кровотечах. Без перебільшення можна сказати, що цирульники, попри критичного ставлення до них з боку дипломованих лікарів, відіграли неабияку роль у поданні хірургічної допомоги, особливо пораненим у війнах [4, с. 33].

Пам'ять про старовинні методи козацького цілительства живе сьогодні лише у фольклорі: з часів козаччини не збереглося жодного письмового джерела, яке свідчило б про давню традицію народного лікування. Перш ніж Січ була ліквідована, запорожці спалили медичні архіви, які знаходилися у Пустельно-Миколаївському і Спасо-Преображенському монастирях, - щоб не потрапили до нечестивих рук. Козаки- цирульники володіли мистецтвом лікування отриманих у бою ран без звичних ліків, підручними засобами. Прикладали до рани павутину, а іноді й звичайну землю. У якості антисептика використовували сушений любисток. Дія ліків посилювалася читанням молитов, вимовлянням особливих замовлянь і заклинань. Відома «трубка-носогрійка» була в пошані на Січі. Вона допомагала позбавитися від багатьох недуг. Щоб не стався у поході розлад шлунка, курили трубку, набиту материнкою; нервові розлади традиційно заспокоювали сумішшю м'яти і звіробою, а куріння тютюну з додаванням полину, як вважалося, покращувало зір. Козацькою люлькою запорожці також лікували хвороби спини: примотували її до викривленої ділянки хребта широким поясом і відправлялися в похід. До місць забиття прикладали підкови, камені: не всі підряд, а особливі - лікувальні. Підкову використовували також в якості своєрідного тренажера - накачували м'язи за спеціальною системою [6].

Старовинні рецепти запорозьких козаків можна знайти у праці А. Пастернака «Козацька медицина» [8]. Майже до кожного розділу свого дослідження автор навів рецептар, у якому описав способи лікування багатьох захворювань, поширені у козацькі часи.

Отже, в результаті проведеного дослідження проведено комплексний аналіз праць вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно козацької медицини, висвітлено маловідомі факти з лікарської справи запорожців. У подальших дослідженнях слід звернути увагу на багатий етнографічний матеріал, витоки якого сягають не лише козацьких часів, а й значно глибше.

Джерела та література

1. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія: історико-етнографічне дослідження / Л.Ф. Артюх. К.: Наукова думка, 1977. 154 с.

2. Болтарович З.Є. Народне лікування українців Карпат кінця XIX - початку XX ст. / З.Є. Болтарович. К.: Наукова думка, 1980. 117 с.

3. Боплан Г.Л. Опис України. Українські козаки. Богдан Хмельницький / Г.Л. де Боплан, П. Меріме. Львів: Каменяр, 1990. 304 с.

4. Голяченко А. Історія медицини та фармації України / А. Голяченко, Г Конопелько. Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. 96 с.

5. Драгоманов М.П. Малорусские народные предания и рассказы / М.П. Драгоманов. Киев: Юго-Западный Отдел Императорского Русского Географического Общества, 1876. 462 с.

6. Козацька медицина [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL: http://otkozachestvod. jimdo.com/козацька-медицина. Назва з екрану.

7. Лікарські та господарські порадники XVIII ст. / Підгот. В.А. Передрієнко. К.: Наукова думка, 1984. 127 с.

8. Пастернак А. Козацька медицина / А. Пастернак. К.: Оптима, 2001. 64 с.

9. Самійло Величко. Літопис [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL: http://litopys. org.ua/velichko/vel.htm. Назва з екрану.

10. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: у 3 т. / Д.І. Яворницький. Львів: Світ, 1990. Т 1. 320 с.

References

1. Artyukh L.F. Ukrayinska narodna kulinariya: istoryko-etnografichne doslidzhennya / F. Artyukh. K.: Naukova dumka, 1977. 154 s.

2. Boltarovych Z.Ye. Narodne likuvannya ukrayinciv Karpat kincya XIX - pochatku XX st. / Z.Ye. Boltarovych. K.: Naukova dumka, 1980. 117 s.

3. Boplan G.L. Opys Ukrayiny. Ukrayinski kozaky. Bogdan Khmelnytskyj / G.L. de Boplan, P. Merime. Lviv: Kamenyar, 1990. 304 s.

4. Golyachenko A. Istoriya medycyny ta farmaciyi Ukrayiny / A. Golyachenko, G. Konopelko. Ternopil: Ukrmedknyga, 2002. 96 s.

5. Dragomanov M.P. Malorusskye narodnye predaniya i rasskazy / M.P. Dragomanov. Kyev: Yugo-Zapadnyj Otdel Imperatorskogo Russkogo Geograficheskogo Obshhestva, 1876. 462 s.

6. Kozaczka medycyna [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu: URL: http://otkozachestvod. jimdo.com/kozaczka-medycyna. Nazva z ekranu.

7. Likarski ta gospodarski poradnyky XVIII st. / Pidgot. V.A. Peredriyenko. K.: Naukova dumka, 1984. 127 s.

8. Pasternak A. Kozaczka medycyna / A. Pasternak. K.: Optyma, 2001. 64 s.

9. Samijlo Velychko. Litopys [Elektronnyj resurs]. Rezhym dostupu: URL: http://litopys.org. ua/velichko/vel.htm. Nazva z ekranu.

10. Yavornyczkyj D.I. Istoriya zaporizkyh kozakiv: u 3 t. / D.I. Yavornyczkyj. Lviv: Svit, 1990. T 1. 320 s.

Размещено на Allbest.ru