Особливості механізму лікувальної дії фізичних вправ при хронічному гастриті

При хронічному гастриті основними механізмами дії фізичних вправ є нейро-рефлекторний і нейро-гуморальний. В основі відновлення функцій внутрішніх органів лежить механізм моторно-вісцеральних рефлексів, тісно пов'язаних з нервовими і гуморальними факторами. Крім того, важливу терапевтичну роль відіграють психологічні фактори. Саме призначення хворому комплексу вправ ЛФК підвищує його впевненість у сприятливому результаті захворювання, покращує нервово-психічний стан [11,14].

Лікувально-відновна дія фізичних вправ, що застосовуються в лікувальній фізичній культурі (ЛФК), заснована на їх здатності стимулювати і нормалізувати фізіологічні процеси в організмі. Вони благотворно впливають на нервову систему, трофіку тканин, сприяють поліпшенню функцій нервової і м'язової систем, внутрішніх органів [19]. Під впливом фізичних вправ прискорюється функціональна перебудова органів і тканин, що сприяє компенсації порушених функцій. Імпульси від рецепторів внутрішніх органів надходять у центральну нервову систему, сигналізуючи про інтенсивність функціонування та стан органів. При захворюванні відбувається порушення рефлекторної регуляції, виникають патологічні домінанти і порочні (патологічні) рефлекси, що порушують перебіг нормальних процесів в організмі людини [12,16].

Відомо, що виконання дозованих фізичних вправ, яке супроводжується позитивними зрушеннями у функціональному стані центрів підбугорної області та підвищенням рівня основних життєвих процесів, викликає позитивні емоції (психогенний, умовно-рефлекторний вплив). Особливо це доречно при хронічному гастриті, коли нервово-психічний стан пацієнтів залишає бажати кращого (нормалізація виражених у хворих явищ дистонії з боку нервової системи) [9,17].

При регулярному виконанні фізичних вправ поступово зростають енергетичні запаси, збільшується утворення буферних сполук, відбувається збагачення організму ферментними сполуками, вітамінами, іонами калію і кальцію. Це призводить до активізації окисно-відновних процесів і до підвищення стійкості кислотно-лужної рівноваги, що в свою чергу, сприятливо відбивається на зменшенні запального процесу в слизовій оболонці шлунку (вплив на трофічні і регенеративні процеси) [5,7].

Найбільш важливим і головним у питаннях реабілітації осіб з патологією органів травлення є визначення рухового режиму, інтенсивності та тривалості фізичних навантажень. Незважаючи на давність проблеми і велику кількість присвячених їй робіт, є суперечливі дані про вплив м'язової діяльності на функції травної системи. Так, Л.А. Орбелі в експериментах на собаках з ізольованим шлунком по Павлову встановив, що інтенсивне м'язове навантаження (біг 30 хв. в колесі) різко гальмує нервову фазу шлункової секреції, а саме: зменшується загальна кількість шлункового соку, знижується його кислотність. Механізм цих явищ, на думку авторів, залежить від центральних гальмівних впливів та від перерозподілу крові в момент м'язової діяльності. Навпаки, помірна звична робота, наприклад, спокійна ходьба, стимулює соковиділення [20].

Численними дослідженнями встановлено, що ступінь активності залоз внутрішньої секреції і гормонів травного каналу також залежить від інтенсивності фізичних навантажень. Так, при м'язовій роботі малої інтенсивності в крові і органах травлення підвищується концентрація норадреналіну, тобто мобілізація джерел енергії здійснюється в основному нервовою ланкою симпатоадреналової системи. При фізичному навантаженні великої інтенсивності різко зростає викид залозами адреналіну, вплив якого на обмінні процеси в 5-10 разів сильніше норадреналіну. При цьому посилюється виділення в кров АКТГ, глюко- та мінералокортикоїдів, гормонів щитовидної залози [21].

Припускають, що причиною збільшення секреції НСІ у хворих на хронічний гастрит під час фізичної роботи є підвищення тонусу блукаючих нервів, збільшення вивільнення гастрину, підвищення чутливості Н2-рецепторів до гістаміну при відсутності пригнічуючих факторів, які в нормі перешкоджають підвищенню секреції кислоти при навантаженнях у здорових людей.

Вплив фізичних вправ визначається їхньою інтенсивністю і часом застосування. Невеликі та помірні м'язові навантаження стимулюють основні функції шлунково-кишкового тракту, тоді як інтенсивні - пригнічують [11,16].

З урахуванням переважно сегментарного характеру рефлекторно- трофічних відповідних реакцій, терапевтичний ефект лікувальної гімнастики буде значнішим, якщо спеціальні фізичні вправи виконуються групами м'язів, що іннервуються тими ж сегментами спинного мозку, що і хворий орган (шлунок - С3- С4, Т5-Т9). Таким чином, «спеціальними» вправами при хронічному гастриті можна вважати вправи з участю м'язів шиї, трапецієподібних м'язів, що піднімають лопатку, великої і малої ромбовидних м'язів, діафрагми, міжреберних м'язів, передньої черевної стінки, клубово-поперекової, грушоподібної, дрібних м'язів стопи, м'язів гомілки [15].

Скорочення і розслаблення цих м'язів живота періодично змінює внутрішньочеревний тиск і надає «масажуючу» дію на внутрішні органи, покращує кровообіг в черевній порожнині. Подібний ефект настає при глибокому диханні та вправах, пов'язаних з рухом діафрагми. Необхідно враховувати, що вправи для м'язів черевного преса (в чистому їх вигляді) є досить потужним подразником і викликають різке підвищення внутрішньочеревного тиску (з 5-15 см вод. ст. у спокої до 50-150 см вод. ст. при виконанні фізичного навантаження). Такі різкі перепади тиску в черевній порожнині мають негативний вплив на діяльність органів травлення у осіб з хронічним гастритом [5].

Органи травлення, як і інші органи, перебувають у нерозривному зв'язку з центральною нервовою системою. Тому будь-яке порушення в діяльності ЦНС, яке може бути пов'язане зі стресовими ситуаціями, інтоксикаціями, впливає на секреторну, моторну і всмоктувальну функцію ШКТ, і, навпаки, - від хворого шлунка надходять в ЦНС змінені імпульси, які ще більше змінюють діяльність підкіркових структур. Утворюється замкнене коло. Таким чином, при порушенні функції травлення, больовому синдромі в корі великих півкуль виникають вогнища застійного збудження, що підтримує запальний процес в органах ШКТ. Під час виконання фізичних вправ аферентні імпульси, які надходять в кору від м'язів, змінюють тонус центрів травлення в головному мозку, утворюючи домінантні вогнища збудження, що сприяють загасанню вогнищ застійного збудження [5,19,21].

При ХГ, як правило, має місце порушення рухової, секреторної і всмоктувальної функції органів травлення. Під дією фізичних вправ відбувається нормалізація порушених функцій. Так, фізичні вправи помірної інтенсивності, які проводяться за 1-1,5 год. до прийому їжі, підвищують кислотність шлункового соку, стимулюють виділення жовчі, всмоктування і перистальтику кишечнику. Зменшення секреторної функції органів ШКТ спостерігається, якщо фізичні вправи виконуються безпосередньо перед або після їди. Фізичні вправи великої інтенсивності пригнічують травлення, зменшують виділення шлункового соку, кислотність і рухову функцію шлунка та дванадцятипалої кишки [5,7,9].

Під впливом фізичних вправ спостерігається поліпшення крово- і лімфообігу, що сприяє активізації трофічної дії, рубцюванню виразкового дефекту та зменшенню морфологічних ознак запалення слизової оболонки шлунку. Крім того, масаж внутрішніх органів, який має місце при фізичних і дихальних вправах (діафрагмальне дихання) також сприяє поліпшенню крово- і лімфообігу в уражених органах, зменшенню внутрішньочеревного тиску, активізує евакуаторну функцію шлунка, жовчного міхура і кишечника [2,5].

Висновки

1. Фізичні вправи надають на організм хворого наступну дію: трофічну, тонізуючу, що нормалізує емоційний і фізичний стан, формування компенсацій.

2. Провідним фактором, що визначає особливості застосування фізичних вправ при хронічному гастриті є рівень порушення секреторно-моторної функції шлунка.

Список використаної літератури

1. Андреев Д.Н., Заборовский А.В., Трухманов А.С. Эволюция представлений о функциональных заболеваниях желудочнокишечного тракта в свете Римских критериев IV пересмотра (2016 г.) // Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопроктологии. 2017. Т. 27, № 1. С. 411.

2. Бисмак, Е. В. Характеристика средств физической реабилитации, применяемых при хроническом гепатите // Физическое воспитание студентов творческих специальностей.2007. № 3. С. 3-8.

3. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура: учебное пособие. Москва, 2006. С. 249-262.

4. Ермак С.Ю., Ляликов С.А., Зубрицкий М.Г. Морфологические особенности хронических вирусассоциированных гастритов и дуоденитов // Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колонопроктологии. 2017. Т. ХХVN. № 2. С. 19-26.

5. Калмиков С.А. Фізична реабілітація при захворюваннях органів травлення: навчальний посібник. Харків, 2016. 222 с.

6. Калмиков С.А., Калмикова Ю.С., Урдіна Г.С. Актуальні питання лікувальної фізичної культури при диссекреторному та астеновегетативному синдромах хронічного гастриту // Проблеми безперервної медичної науки та освіти. 2016. № 4 (24). С. 60-65.

7. Калмиков, С.А., Калмикова, Ю.С., Урдіна, Г.С. (2015), Спосіб оздоровчої гімнастики для хворих на хронічний гастрит, Патент № 100691, Україна, МПК А61В5/00, А61В5/02, заявники та патентовласники Калмиков, С.А., Калмикова, Ю.С., Урдіна, Г.С. - № u201500101 ; заявл. 06.01.2015; опубл. 10.08.2015, Бюл. № 15, 2015 р.

8. Калмиков, С.А., Садат, К.Н. "Клініко-фізіологічні основи для складання комплексних програм з фізичної реабілітації осіб, хворих на хронічний гастрит" // XV Міжнародна науково-практична конференція "Фізична культура, спорт та здоров я", ХДАФК, Харків, 2015. С. 244-246.

9. Калмыков, С.А, Урдина, Г.С, Пелих, И.В. Анализ эффективности применения средств физической реабилитации у больных хроническим гастритом // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорт. 2014. № 9. С. 30-35.

10. Козырева О.В. Лечебная физкультура при заболеваниях органов пищеварения. Москва, 1993. 150 с.

11. Лечебная физкультура и спортивная медицина / под ред. проф. В.В. Клапчука и проф. Г.В. Дзяка. Киев, 1995. 312с.

12. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина / В.В. Абрамов, В.В. Клапчук, А.В. Магльований та ін. Дніпропетровськ, 2005. 124 с.

13. Маев И.В. Современные представления о заболеваниях желудочно-кишечного тракта, ассоциированных с Helicobacter pylori // Терапевтический архив. 2006. Т. 64. № 2. С.10-15.

14. Мухін В.М. Фізична реабілітація. Київ, 2010. 305 с.

15. Пархотик И.И. Физическая реабилитация при заболеваниях органов брюшной полости. Киев, 2003. С. 5-83.