Гарантії дотримання лікарської таємниці в Міжнародному Кодексі медичної етики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Реферат

Тема: Гарантії дотримання лікарської таємниці в Міжнародному Кодексі медичної етики

Підготував:

Студент групи ФТ-15

Куриляк Тимофій

Луцьк 2020

Протягом всієї історії людства питання забезпечення лікарської таємниці, її морально-етичний аспект були важливою складовою діяльності пов'язаної з лікуванням. В умовах цивілізованого суспільства не менш важливим є питання саме правових засобів захисту лікарської таємниці, і, виходячи з цього, відповідальності за її порушення

Цікавим видається розвиток вітчизняного інституту “лікарської таємниці” починаючи з дореволюційного періоду, про який пише письменник і лікар В.В. Вересаєв. У передумові до дванадцятого видання своїх “Записок лікаря” (1928 р.) він приділяє увагу відношенню медичних кіл у дореволюційній Росії до зазначеної проблеми.

Так, стосовно поглядів на питання лікарської таємниці медичну спільноту того часу можна поділити на два табори. На формування одного з них вплинув професор В.А. Манассеін, який редагував газету “Врач”. Зазначена газета відігравала велику позитивну роль у вихованні медичної інтелігенції, саме тому точка зору її редактора поділялася багатьма. До іншого табору належав сам В.В. Вересаєв, на думку якого, у питанні лікарської таємниці професор М.А. Манассеін займав абсолютно антисуспільну позицію, щиро наполягаючи на збереженні лікарської таємниці за будь-яких обставин.

Моральна програма діяльності медичного працівника протягом багатьох століть визначила вимоги, яким повинен відповідати лікар. Гуманістичний напрям, висока повага до лікарської професії та до хворого пронизує "Клятву Гіппократа", у якій, зокрема, зазначається: ".. щоб при лікуванні, а також і без спілкування, я не побачив або не почув стосовно життя людей з того, що не слід розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею".

Стосунки між лікарем і пацієнтом виходять за межі звичайних стосунків між людьми. Вони потребують професійних знань медиків, належної правової бази у сфері охорони здоров'я, а також дотримання медичними працівниками морально-етичних норм, насамперед щодо збереження лікарської таємниці.

Усі випускники вищих навчальних медичних закладів України дають Клятву лікаря, що затверджена Указом Президента України від 15.06.1992 №349 «Про Клятву лікаря» [7]. З огляду на це, лікарська таємниця, безсумнівно, є складовою так званої системи професійної таємниці і повинна розглядатися у загальному правовому полі професійної таємниці, в основі якого є нормативно-правове регулювання конфіденційної інформації, що отримана особоюдержателем під час виконання нею своїх професійних обов'язків. Інформація може вважатись професійною таємницею в тому випадку, якщо вона буде відповідати ряду критеріїв охороноздатності права: - така інформація стала відома особідержателю у ході виконання ним своїх професійних обов'язків; - особа-держатель не перебуває на державній або муніципальній службі, в інших випадках така таємниця стає службовою; - інформація не належить до державних або комерційних таємниць; - поширення цієї інформації може нанести шкоду інтересам особи-довірителя.

Сьогодні український законодавець оперує терміном лікарська таємниця, до_ сить широкий зміст якого закріплено в Основах законодавства України про охоро_ ну здоров'я [4], саме від нього відштовхуються правотворці у нормах як загального, так і спеціального характеру. Згідно ст. 40 зазначеного акту медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Класичним прикладом застосування інституту “лікарської таємниці” є штучне запліднення та імплантація ембріона, яке регламентується ст.48 Основ законодавства України про охорону здоров'я, згідно з якою проведення вказаних дій відбувається зокрема за умови забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Щодо суб'єкта збереження лікарської таємниці, то ним є не тільки лікарі як особа з вищою медичною освітою, а й медичні та немедичні працівники. Йдеться про працівників лікувальної установи та осіб, що не працюють, але мають доступ до такої інформації. Цікаве, проте складне питання про право доступу до медичної інформації студентів, що безпосередньо не беруть участі в лікуванні хворого, однак проходять навчання «біля ліжка хворого» - один з найбільш істотних елементів у освіті студентів-медиків. З моральної точки зору участь студентів-медиків у діагностичних та лікувальних заходах, а також право доступу до медичної інформації повинне бути обумовлене добровільною згодою хворого.

Свою класифікацію наводить І.Я. Сенюта, яка зазначає, що опрацювання нормативних документів, медичної та правової літератури дало змогу виокремити такі групи суб'єктів лікарської таємниці (Актуальні проблеми сучасної медицини Том 15, Випуск 4(52) 295): І. Медичні працівники. ІІ. Інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків, стала відома ця інформація: 1. Особи, що не належать до медичних працівників (водії, реєстратори, працівники їдалень). 2. Фармацевтичні працівники. 3. Студенти-медики під час проходження навчання та практики. 4. Працівники страхових організацій. 5. Працівники управлінь охорони здоров'я. 6. Працівники освітніх закладів. 7. Особи, яким відомості було передано в установленому законом порядку (органи дізнання, досудового слідства, суди).

Тут дискусійним постає питання щодо назви таємниці. Формально кажучи, термін «лікарська» не відображає обов'язок збереження інформації про пацієнта та його хворобу. Більш доцільним вважаємо використання терміна «медична таємниця». Проте, аналізуючи роботи українських дослідників, є певні підстави вживати формально вужчий термін, що має глибоке історичне коріння і є зрозумілішим для медичного персоналу, нормативно закріплений та дозволяє однаково сприймати це і лікарям, і їхнім пацієнтам.

У ході медичної практики сьогодні нерідко помічаємо, що лікар під час огляду хворих у палаті, не запитуючи про згоду, оголошує результати огляду, лабораторних та інструментальних досліджень, діагноз пацієнту та лікарям у присутності інших хворих. Сьогодні стали популярними телешоу з використанням конфіденційної медичної інформації. У цих випадках лікарі не замислюються про пряме порушення прав конфіденційності інформації про пацієнта та його стан здоров'я.

З іншого боку, значно частіше до пацієнтів не доводиться інформація про стан їхнього здоров'я, щоб не погіршити його. При чому законодавець закріпив відповідну норму в Цивільному кодексі України (ч. 3 ст. 285) та ч.4 ст. 39 Основ [4, 6]. У такому випадку останнє рішення залишається за лікарем. Проте інакше вирішується це питання в закордонних нормативно-правових актах. Так, в законодавстві Російської Федерації (ст. 22 «Про основи охорони здоров'я громадян у Російській Федерації») вказано, що у випадках несприятливого прогнозу інформація повинна бути надана громадянинові в делікатній формі та його родичам, якщо громадянин не заборонив та не призначив особу, якій повинна бути надана ця інформація. Таке трактування залишає вирішення питання щодо інформації за пацієнтом, що є доцільним і для українського законодавства, оскільки ніяк не порушує вимог дотримання лікарської таємниці та відповідає ст. 23 ЗУ «Про інформацію» та ст. 12 ЗУ «Про прокуратуру».

Сьогодні у листках непрацездатності (“лікарняних”) є поля, у яких може зазначатися діагноз - але лише на прохання пацієнта. У всіх інших випадках ці поля не заповнюються.

Водночас досі в обов'язковому порядку вказується назва і місце знаходження медзакладу, що підтверджуються штампом та печаткою закладу охорони здоров'я "Для листків непрацездатності". Ця вимога є важливою для обліку “лікарняних”, але одночасно суперечить праву пацієнта на медичну таємницю, якщо, наприклад, пацієнт не хоче афішувати, що отримував медичну допомогу у психіатричній лікарні чи туберкульозному диспансері. Ця норма буде змінена уже цього року, коли запрацює електронний реєстр листків непрацездатності й електронні “лікарняні” повністю замінять паперові.

Планується, що в 2019 році будуть осучаснені правила контролю, а сам бланк стане електронним. Поля, які містять відомості про заклад охорони здоров'я, діагноз і інші медичні дані будуть зберігатись у системі. Цю інформацію бачитиме лікар пацієнта, окремі аспекти (назва чи адреса закладу) відображатимуться у межах компетенцій уповноваженим особам відповідних відомств (наприклад, представникам Міністерства соціальної політики, НСЗУ тощо). Дані з листка непрацездатності, які отримуватимуть роботодавці, працівники навчальних закладів тощо, не міститимуть інформації, що підпадає під визначення медичної таємниці. Тобто ваш роботодавець не бачитиме, в якому закладі і від якого захворювання ви лікувались. Водночас, він отримуватиме з державного реєстру чітку перевірену інформацію про вашу тимчасову непрацездатність.

Пацієнт буде так само отримувати лікарняний у лікаря, але оформлення і продовження листків тимчасової непрацездатності має стати зручним для лікаря і пацієнта. Лікар більше не витрачатиме час на зайву паперову роботу, а зможе зосередитись на питаннях здоров'я пацієнтів. А хворі не мають бігати по кабінетах, збирати печатки на “лікарняному” і стежити, щоби зайва інформація не була вписана у їхній листок.

Тож постає питання, чи не суперечить чинному законодавству обробка персональної інформації в контексті ведення Єдиного електронного реєстру пацієнтів? Обробка медичних відомостей необхідна з метою охорони здоров'я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг за умови, що такі відомості обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров'я, на якого покладено обов'язки щодо забезпечення захисту персональних відомостей та на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю. При чому обробка медичних відомостей здійснюється без згоди суб'єкта на підставі п. 6 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних».

«Система обробки відомостей створена для служіння людині» - зазначено у Директиві Європейського парламенту «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення цих даних» від 24 жовтня 1995р. Також, відповідно до ІІІ Розділу ст. 15 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, наша держава взяла на себе зобов'язання співпрацювати з ЄС з метою забезпечення належного рівня захисту персональних відомостей, відповідно до Європейських та Міжнародних стандартів, зокрема документів Ради Європи.

Таким чином, введення такого реєстру не порушує ані лікарської таємниці, ані прав пацієнта. З іншого боку, матеріально-технічне забезпечення в Україні залишає бажати кращого. На жаль у нашій країні майже всі питання соціальної сфери, зокрема питання щодо медичної діяльності, пов'язані з проблематикою фінансування. Запровадження у практику електронного реєстру пацієнтів в Україні гальмується через недостатнє фінансування системи охорони здоров'я. Доки робоче місце кожного лікаря буде обладнане персональним комп'ютером, мине ще багато часу. Перед нашою державою постає важливе завдання, яке полягатиме як в технічній адаптації нових механізмів, так і в неухильному дотриманні чинного законодавства, зокрема Закону України «Про захист персональних даних», аби забезпечити право людини на таємницю про стан здоров'я. Отже, знання медиками особливостей морально-етичних та юридичних аспектів інституту лікарської таємниці є вкрай важливим. На нашу думку, основними причинами порушення лікарської таємниці є недостатня регламентація, а також незнання законодавства і нерозуміння тієї шкоди, що можна нанести пацієнту та суспільству, порушуючи принцип конфіденційності. Вважаємо, що ці прогалини необхідно заповнювати під час навчання студентів-медиків у навчальних закладах, проходженні лікарями курсів підвищення кваліфікації та на наукових конференціях, з'їздах і симпозіумах. Ми згідні з тією когортою фахівців, що наполягають на створенні єдиного кодифікованого нормативно-правового акту - Медичного кодексу України, який детально врегулював би питання лікарською таємниці.

лікарський таємниця етичний медичний

Джерела

http://medicallaw.org.ua/uploads/media/02_348_01.pdf

file:///C:/Users/%D0%A2%D1%96%D0%BC%D0%B0/Downloads/likarska-taemnitsya-ponyattya-ta-mediko-pravove-zabezpechennya-v-ukrayini.pdf

https://moz.gov.ua/article/health/pacient-mae-pravo-scho-treba-znati-pro-pravo-na-medichnu-taemnicju

file:///C:/Users/%D0%A2%D1%96%D0%BC%D0%B0/Downloads/Pis_2013_2_9%20(3).pdf

https://zn.ua/ukr/HEALTH/likarska-tayemnicya-ta-bezpeka-suspilstva-_.html

Размещено на Allbest.ru