Особливості визначення рівня фізичних навантажень у програмі реабілітації жінок другого зрілого віку з аліментарною формою ожиріння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет фізичного виховання і спорту України

Особливості визначення рівня фізичних навантажень у програмі реабілітації жінок другого зрілого віку з аліментарною формою ожиріння

Мирослав Береговий

м. Київ

Постановка наукової проблеми та її значення

За даними ВООЗ, частота абдомінального ожиріння серед молодих чоловіків становить 11,9 %, серед молодих жінок - 20,9 %, серед чоловіків у віці 40-55 років цей показник дорівнює 30,6 %, серед жінок - 44,7 % [1-3]. За прогнозами ВООЗ, у 2015 р. у світі 2,3 млрд дорослого населення має надлишкову масу тіла й понад 700 млн страждають від ожиріння.

Основною причиною зростання ожиріння прийнято вважати зміни способу життя сучасної людини в сторону надлишкового споживання висококалорійної їжі й недоліку фізичної активності, що відбулися серед населення індустріально розвинених країн за останні два десятиліття.

Результати дослідження останніх років виявили нові біологічно активні властивості жирової тканини, що дало змогу переоцінити її роль у патогенезі розвитку ССЗ, їх ускладнень, у тому числі й АГ. Нині жирова тканина вже не розглядається як пасивне сховище енергетичного матеріалу, а уявляється як ендокринний орган, що виробляє велику кількість різних біологічно активних сполук, кількість яких суттєво збільшується при зростанні маси жирової тканини й чинить виражену несприятливу (атерогенну) дію на судинну стінку [2, 7].

В осіб з ожирінням імовірність розвитку артеріальної гіпертонії на 50 % вища, ніж в осіб із нормальною масою тіла. Як свідчить Фрамінгемське дослідження, на кожні зайві 4,5 кг систолічний АТ підвищується на 4,4 мм рт. ст. у чоловіків і на 4,2 мм рт. ст. - у жінок.

Надлишкова маса тіла й ожиріння - провідні фактори ризику розвитку низки захворювань, серед яких - ІХС, ЦД другого типу й багато інших, що погано впливають на якість життя, призводять до скорочення очікуваної тривалості життя й підвищують ризик раптової смерті серед соціально значущої групи населення.

За даними ВООЗ, неухильне зростання кількості людей з ожирінням супроводжується збільшенням кількості ускладнень, із ним пов'язаних, при цьому тривалість життя хворих на ожиріння на 8-10 років коротша, ніж у людей із нормальною масою тіла [1, 3].

Усе вищевикладене визначає актуальність вивчення проблеми ожиріння та клініко-патофізіологічних проявів патології, асоційованих із ним для знаходження раціональних шляхів профілактики та методів лікування.

Мета дослідження - на підставі вивчення аналізу наявних підходів до комплексного лікування ожиріння провести експериментальну перевірку можливості корекції ожиріння при використанні різних вправ із застосуванням навантажень різного ступеня в контингенту хворих.

Матеріали та методи дослідження - теоретичний аналіз науково-методичної літератури, інструментальні методи обстеження (дистанційний метод вимірювання складу тіла ВС-418МА ТА№ТА).

У дослідженнях узяли участь 46 клієнток з аліментарним типом ожиріння, середній вік пацієнток склав 35±8 років. Їх розділено на дві групи - контрольну (КГ) й основну (ОГ). Жінки ОГ проходили курс відновного лікування з використанням танцювальних вправ. Рівень навантаження підбирався з урахуванням ступеня ожиріння. Пацієнтки КГ займалися фізичними вправами без використання танців. Дослідження проводили на базі танцювального клубу «Супаданс», м. Київ. За результатами оцінки стану здоров'я й загального функціонального стану, усі пацієнтки проходили 4-тижневий курс відновного лікування.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Однією з головних причин, що призводять до розвитку ожиріння, є енергетичний дисбаланс, який полягає в невідповідності між кількістю калорій, що надходять із їжею, та енергетичними затратами організму.

Як відзначають M. I. Goran и спів. [8], витрати енергії поділяють на три важливі складники. Перший - основний обмін, який залежить безпосередньо від маси тіла (без жиру), спадкової схильності до ожиріння, рівня тироїдних гормонів та інших індивідуальних особливостей. Другий - фізична робота (тривалість й інтенсивність). Третій - теплопродукція, що відображає підвищення виділення тепла внаслідок збільшення споживання кисню після прийому їжі, впливу холоду, стресу, деяких лікарських речовин. Теплопродукція обернено пропорційно пов'язана з ожирінням, тобто зі збільшенням ступеня ожиріння теплопродукція зменшується [3-5 ].

За допомогою фізичних вправ можливо впливати на другий і третій компоненти витрат енергії, таким чином коригуючи енергетичний баланс у пацієнтів, котрі страждають на ожиріння, у бік збільшення.

Як зазначає К. Келлер [9], уже перше дозоване фізичне навантаження впливає на гормональний статус пацієнта, викликаючи гостре зменшення резистентності до інсуліну у хворих; починаючи з 7-го дня систематичних занять, знижується рівень лептину й зберігається зниженим протягом чотирьох тижнів лікування.

Додаткові танцювальні вправи в поєднанні з низькокалорійною дієтою дають змогу знизити рівень адипоцитів підшкірної жирової тканини. Сприяючи витратам великої кількості вуглеводів, вправи циклічної спрямованості каталізують механізми виведення з депо нейтральних жирів із подальшим їх перетворенням у фосфатиди, які легко окислюються до вуглекислоти й води.

Побудова методики танцювальних занять в основної групи ґрунтувалася на принципі зростаючого навантаження із застосуванням загальнорозвивальних, дихальних вправ і вправ, що залучають у роботу м'язи верхніх і нижніх кінцівок, м'язи черевного преса, які сприяють локальній ліквідації зайвих і нерівномірних жирових відкладень.

Заняття проводили у вигляді макроциклів, які поділяються на два періоди: вступний, або підготовчий, та основний. У вступному (підготовчому) періоді основне завдання - подолати знижену адаптацію до фізичного навантаження, відновити зазвичай відсталі від вікових нормативів рухові навички й фізичну працездатність, домогтися бажання активно та систематично займатися фізичними вправами. Основний період призначений для виконання всіх інших завдань лікування й відновлення.

Особливу увагу слід приділяти визначенню інтенсивності занять, оскільки під час підбору фізичних вправ потрібно враховувати, що енергозабезпечення м' язової діяльності за рахунок жирів відбувається тільки в процесі роботи певної інтенсивності.

Якщо про тривалість занять можна говорити узагальнено, то інтенсивність занять слід розглядати з позиції індивідуального підходу відповідно до можливостей пацієнта. Як відзначають Є. А. Беюл, В. А. Оленева [1], частота серцевих скорочень повинна наближатися до індивідуальної цільової зоні. Цільова зона становить 50-75 % від максимальної частоти серцевих скорочень. Якщо частота серцевих скорочень нижча від цільової зони, то це означає, що рівень навантаження недостатній, а якщо перевищує - навантаження потрібно зменшити, щоб уникнути ускладнень, викликаних перевтомою.

Пацієнтки КГ займалися за стандартною програмою без застосування танцювальних занять. Для пацієнток ОГ програма реабілітації була розроблена з використанням танцювальних вправ та урахуванням ступеня навантаження залежно від ступеня ожиріння.

Вивчення в порівняльному аспекті розподілу фізичних навантажень на заняттях дало змогу встановити, що для жінок з ожирінням на першому етапі допустимий максимум навантаження має припадати на середину заняття, а на основному й завершальному етапах - на кінець основної частини. Під час аналізу фізіологічної кривої на кожному з етапів (за ЧСС) нами визначено режими роботи пацієнток, котрі страждають на ожиріння, під час виконання вправ різного характеру:

1. вправи загальнорозвивального характеру (ЧСС 120-130 уд / хв);

2. вправи на витривалість (ЧСС 150-170 уд / хв);

3. вправи силового характеру (ЧСС 130-145 уд / хв);

4. вправи швидкісного характеру (ЧСС 140-150 уд / хв).

Особливо слід відзначити, що найкращі результати в зниженні маси тіла ми спостерігали в пацієнток із I ступенем ожиріння під час використання вправ танцювальної спрямованості.

Жінкам із II ступенем ожиріння, які мають функціональні зміни серцево-судинної системи або ознаки міокардіодистрофії не вище 1 А стадії або артеріальної гіпертензії, рекомендовано призначати навантаження з приростом ЧСС не більше ніж 75 %. Жінкам з аліментарним ожирінням III ступеня із супутніми захворюваннями (гіпертонічна хвороба 2А стадії, недостатність кровообігу) фізично не підготовленим приріст ЧСС не повинен становити більше 50 % від частоти скорочень у спокої [5].

Значне місце серед форм кінезотерапії відводилося дозованій ходьбі як для жінок ОГ, так і КГ. Таким жінкам рекомендовано ходити не менше ніж 10 км на день (на початку курсу - 4-6 км, до кінця - збільшити до 10-15 км) зі зміною швидкості ходьби, дотримуючись при цьому поступовості й послідовності в збільшенні відстані та швидкості ходьби, ураховуючи, що 70 кроків за хвилину ( 3 км на годину) - це повільна ходьба; до 90 кроків за хвилину ( 4 км на годину) - середня та до 110 кроків за хвилину (5 км на годину) - швидка.

Виходячи з отриманих даних (табл. 1), очевидно, що для обох груп у кінці 4-го тижня характерно як зниження загальної маси тіла, так і зменшення питомої ваги жирової тканини. Простежено, що рівень зниження питомої ваги жиру після розробленої програми був достовірно вищим в ОГ. Якщо до цієї програми зазначені показники в обох групах достовірно не відрізнялися (% жиру 31,5 та 31,1 відповідно), то через чотири тижні їхні відмінності були достовірними (31,2 і 28,8 % відповідно).

Таблиця 1

Динаміка показників компонентного складу тіла в пацієнток ОГ та КГ на етапах тренувань