Ведение больных после хирургических вмешательств в полости носа и околоносовых пазух

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА СТАНОВЛЕННЯ МАСКУЛІННОСТІ В МАЛІЙ ПРОЗІ ВАЛЕР'ЯНА ПІДМОГИЛЬНОГО: СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО ВТІЛЕННЯ

Annotation

Shaf O. V The theme of the formation of masculinity in Valerian Pidmohylny's flash fiction: the specifics of its artistic representation

підмогильний оповіданя ідентифікація маскулінний

The art interpretation of incipience of masculinity is one of the gender literary's problems. Psychoanalytic and gender methods, which are the most effective for researching of Valerian Pidmohylniy's stories, are aimed to discover one of their main theme - the incipience of masculinity. Heroes of Valerian Pidmohylniy's stories are young men which must test their own masculinity themselves. In the Valerian Pidmohylniy's stories this theme is inbodied by the motives of “testing by death”, “initiation ”, by the image of successful friend. This theme is realized in such semantic fields: the war (in the story by Valerian Pidmohylny “Haydamaka”), the love (in his story “The Kind God”) and the murder (in Valerian Pidmohylniy's story “Vanya”). These fields are united by the situation of dangerous ordeal. It was also, as we known, the main event in archaic initiation of young men before they could “become the man”. The actualization of this archetypic motive in the V. Pidmohilniy's stories is caused by the auther 's interest with psychoanalysis and also auther 's psychobiografic specificity. The heroes of the Valerian Pidmohilniy's stories didn't become “the real men ”, because the hegemonic masculine ideal had't been achieved by their. This fact illustrates the infantile masculine type of heros in the Valerian Pidmohylniy's prose caused by their Oedipus fixation: they have ambivalent feeling to their parents (mainly a father) consists of hatred, fear, fault, contrition, correlated with desire to obtain identification with them. The actualization of the “Oedipus motive” (mainly in the story “Vanya”) is condicioned by the auther's psychobiography and colonial status of the Ukrainian masculinity.

Key words: masculinity, gender identification, gender role, motive of “initiation ”, Oedipus complex.

У гендерному й психоаналітичному ракурсах розглянуто специфіку художнього втілення процесу набуття героями оповідань В. Підмогильного маскулінної ідентифікації, зокрема через мотив «ініціації» як випробування смертю, «едипів» мотив ненависті /любові до батьків. Актуалізовано автобіографічне підґрунтя творення образу головного героя - хлопчика, юнака, а також засоби художньої реалізації процесу становлення його маскулінної ідентичності (образи-символи, психологічна характеристика, сни, внутрішні монологи). Звернуто увагу на національну специфіку художнього відображення цієї особистісної проблеми, зумовлену кризою маскулінності в колоніальну добу.

Ключові слова: маскулінність, гендерна ідентифікація, гендерна роль, мотив «ініціації», едипів комплекс.

В гендерном и психоаналитическом аспектах рассматривается специфика художественного воплощения процесса достижения героями рассказов В. Пидмогильного маскулинной идентификации, в частности, с помощью мотива «инициации» как испытания смертью, «эдипового» мотива ненависти /любви к родителям. Актуализирована автобиографичная основа создания образа главного героя - мальчика, юноши, а также средства художественной реализации процесса становления его маскулинной идентичности (образы - символы, психологическая характеристика, сны, внутренние монологи). Обращено внимание на национальную специфику художественного отображения этой личностной проблемы, порожденной кризисом маскулинности в эпоху колониальности.

Ключевые слова: маскулинность, гендерная идентификация, гендерная роль, мотив «инициации», эдипов комплекс.

Одним із завдань гендерного літературознавства є вивчення способів художнього втілення маскулінності / фемінінності, авторська інтерпретація яких зумовлена не лише соціально-історичним контекстом, а й психологічним, психоаналітичним, ментальним, колоніальним чинниками. Модерністичні домінанти малої прози Валер'яна Підмогильного провокують актуалізацію в ній проблем, пов'язаних зі становленням особистості героя, що передбачає подолання етапів психічної еволюції в напрямі утвердження маскулінності, ідеал якої закріплений соціальними, ментальними парадигмами культури, де він формується. В оповіданнях «Г айдамака», «Добрий бог», «Ваня» тема становлення маскулінності реалізована в різних психосоціальних аспектах - шляхом випробування війною, батьківством, убивством відповідно, але в усіх творах сюжет сфокусовано навколо подій, що унаочнюють психічний процес набуття юнаком / хлопчиком маскулінних рис. Це дає змогу вважати тему становлення маскулінності провідною в названих творах і вмотивовує залучення гендерної, психоаналітичної, постколоніальної (в оповіданні «Гайдамака») методології.

Малу прозу В. Підмогильного досліджено переважно на рівні жанрово - стильової специфіки, екзистенційної проблематики та психоаналітичного підґрунтя змісту. Т. Бандура, К. Дуб, М. Нестелєєв, О. Хамедова та ін., які застосовують психологічний та психоаналітичний методи до розгляду малої прози письменника (переважно оповідання «Ваня»), акцентують проекцію життєвих обставин, характеру митця на створені ним образів героїв та ситуації, а також морально-етичні, екзистенційні аспекти, що корелюють із зображеним психічним життям особистості. Гендерний аспект змісту малої прози, зокрема оповідань «Гайдамака», «Добрий бог», «Ваня», ще не розглядався.

Процес становлення маскулінності передбачає ідентифікацію суб'єкта (зазвичай чоловічої статі) з чинним у певній культурі ідеалом гегемонної маскулінності (за соціологічною термінологією) або із символічним батьківським імаго через відмежування від жіночого / материнського (за психоаналізом). Гендерна ідентичність із соціологічного погляду є обов'язковим формантом Я-концепції, але специфіка її формування зумовлена соціально й культурно. З погляду психоаналізу психічним підґрунтям становлення маскулінності (як і фемінінності) є розв'язання едипового конфлікту, що трансформує батьківське імаго в супер-его й у нормі легалізує ідентифікацію з материнським (для дівчинки) та батьківським (для хлопчика). Основу едипового конфлікту хлопчика складає переживання суперечливих почуттів любові й агресії, страху й провини, що супроводжують двоспрямований «батькоборчий» і «батьконаслідувальний» процес, результатом якого є становлення маскулінності. Протягом культурної еволюції він був реалізований у різних за формою ініціаціях, що відбувалися в житті юнаків. В. Пропп виокремив у чарівних казках мотивний шар, що віддзеркалює пам'ять про ініціації: мотив втечі юнака з дому, його перебування в просторі, що корелює з чужиною, потойбіччям (наприклад, ліс), мотив випробування (здебільшого старшими чоловіками через заподіяння всіляких фізичних ушкоджень), мотив здобуття вищого дару / пізнання культових таємниць роду, ситуація секретності випробування тощо. Лише після ініціації, за В. Проппом, юнак міг долучитися до спільноти дорослих чоловіків-воїнів та створити родину [4, 402 - 202]. Сучасним варіантом ініціації є, наприклад, служба у війську. Отже, становлення маскулінності відбувається шляхом успішного проходження рубіжного випробування (ініціації), що має охоплювати обов'язкові компоненти: відірваність від родини (що в психодинаміці едипового комплексу відповідає розриву з материнським), випробування як загроза смерті (переважно в ситуації вбивства іншого або себе, що на психічному рівні виявляється як подвійне почуття ненависті до батька / батьків і до себе як покарання за ненависть до батьків), наявність «зразка» бажаної маскулінності (друга, порадника, вчителя, суперника - в едиповому комплексі - це ідеальне батьківське імаго, ідентифікації з яким прагне суб'єкт). В оповіданнях В. Підмогильного «Гайдамака», «Добрий бог», «Ваня» оприявнені мотиви з «ініціаційним» смислом, що дає змогу актуалізувати в них гендерно-психологічну проблематику.

В оповіданні «Гайдамака» герой, Олесь Привадний, записується до повстанського загону з артикульованою в тексті метою - наразитися на смерть («Чого він пристав до гайдамаків, а не червоноармійців, - він і сам не знав. Він тільки постановив полізти туди, де вбивають» [3, 45]), але насправді - з метою стати чоловіком. Авторське зауваження, що «він шкодував, що не пішов до червоногвардійців. Ті хоч б'ються, грабують, а ці лише відступають без бою...» [3, 46], - оприявнює бажану для Олеся ідентифікацію з агресивним, сильним (гегемонним) маскулінним началом. Отже, ситуація вступу до повстанського загону означає пошук героєм ініціації задля здобуття маскулінності. Шляхом ретроспективної самооцінки героя та його авторської характеристики реставровано образ Олеся у межах цієї авантюри. Домінантами його характеристики є фізична слабкість («худі, як дошка, груди. Шия була довга, тонка, й на ній незграбно сиділа висока голова» [3, 44]) та «нульове» місце в соціумі («Він був не дурний, але й не дуже розумний; розумний, власне, остільки, щоб розуміти, що він поганий, нецікавий і нікому не потрібний» [3, 44]). Обидві риси героя (Олеся) вказують на брак сили та авторитету - тобто, тих якостей, які визначають гегемонну маскулінність. Його ж болісна реакція на власну натуру («Від свідомості своєї непотрібності він мучився і плакав» [3, 44]) свідчить про важливість для героя набуття маскулінної ідентичності. Актуальним шляхом здобуття маскулінності для Олеся була участь у війні, що давала шанс випробування смертю, приваблювала взірцями справжньої мужності.

Набуття тендерної ідентичності, слідування гендерній ролі, як зауважують соціологи, здебільшого є перформативними, тобто такими, що не відповідають істинним особливостям людської натури, провокуючи внутрішній конфлікт. У своєму бажанні досягти маскулінності герой оповідання «Гайдамака» В. Підмогильного вдається до гендерного перформенсу: попри душевну слабкість, сумніви в доцільності свого вчинку, жаль до себе і страх, що постають із характеристик його психічного стану автором: «Серце Олеся колотилось турботно <...> А в грудях скупчувалися важкі хмари, підступали до горла <...> Олесь напруженням волі опанував себе й не плакав» [3, 46], він тримається мужньо: не повертається додому, як Василь, не скаржиться на натерті й задубілі ноги, наполягає на своїй свідомій повстанській боротьбі, зовні байдуже реагує на перспективу власної смерті, зухвало поводиться з червоногвардійцями, навіть засинає на своїй «смертній дорозі», - і все це лише для того, щоб здаватися чоловіком для оточення - гайдамаків, ворогів, тобто чоловіків, які демонструють бажаний ідеал маскулінності. Із такої ситуації випливає і ключовий «меседж» автора про суть маскулінності як такої -- вона є лише відчайдушною спробою приховати свою слабкість навіть ціною життя.

Символічне «випробування смертю» (ініціація) Олеся досягає кульмінації в сцені розстрілу (що теж є перфоменсом, як і його вдавана маскулінність). Надзвичайна сила духу хлопця, видима його ворогам, не може не викликати їхнього мимовільного захоплення, водночас психічний «розтин» героя виявляє справжню мотивацію такої поведінки: інфантильна невіра у власну смерть («Він був переконаний, що Бог не дасть йому загинути» [3, 50]) та, основне, затяте прагнення зробити «на зло» - ненависному собі, однокласникам, комісарові, батькові. В оповіданні фактично відтворено ініціаційне «народження чоловіка», адже Олесь шляхом заперечення свого життя (батьківського дару) утверджує власну зверхність - над смертю й над собою. Однак заміна розстрілу побиттям Олеся шомполами свідчить про його невдалу «ініціацію»: вбивство є символічним визнанням, тому скасування страти, так презентовано в контексті твору, означає відмову відбуття в Олесеві чоловіка, гідного смерті. До того ж, принизлива деталь побиття шомполами остаточно позбавляє героя претензії на маскулінність, що вмотивовує і його психічну реакцію: «ображений і принижений», він «не міг вже опанувати себе й плакав» [3, 50].

В оповіданні «Гайдамака» В. Підмогильного актуалізовано колоніальний зміст, який корелює з гендерним. Повстанський загін на чолі з отаманом Дудником здає позиції фактично без бою; повстанці в Мартинівці взагалі склали зброю, бо злякалися чуток про наближення червоногвардійців. Крізь призму сприйняття недосвідченого й невпевненого в собі Олеся ще гостріше виокреслюється їхня ганебна поведінка як захисників інтересів України. «Запорожці!» - зневажливо відгукується про них Олесь. Його репліка актуалізує проблему деградації маскулінності в колоніальних умовах. Перед тим схожою реплікою: « - Українці!», - відгукнувся про зрадників-мартинівців Дудник. Його образ - «останнього героя» України - символізує «розстріляну» героїчну національну маскулінність.

В оповіданні «Добрий бог» В. Підмогильного герой, Віктор Хобровський, теж прагне статусу «справжнього чоловіка»: «Чоловік тільки тоді вартий чого - небудь, коли знайдеться жінка, котра покохає його й захоче зв'язати з ним своє життя на підставі цього кохання. Я маю дев'ятнадцять років, і вже знайшлася така жінка. Виходить, що маю людську вартість» [3, 28]. Маскулінна «ініціація» в цьому творі реалізується через любовні перипетії, коли молода людина опиняється перед необхідністю нести відповідальність за свої дії (можлива поява позашлюбної дитини) і слова (обіцянка закінчити життя самогубством). Перспектива здобуття гендерної ролі чоловіка і батька вселяє у Віктора почуття маскулінної гордості, але неготовність цю роль прийняти («Я, учень сьомого класу, батько? Та ні, цього не може бути!» [3, 30]) викликає в нього сентиментальні фантазії про смерть як втечу від проблеми, а в його дівчини - зневажливу оціночну реакцію: «Боягуз!» [3, 31]. Отже, «випробування родиною»

Віктор не пройшов, зупинившись на своїй інфантильній ідентифікації. У ситуацію «випробування смертю» герой поставлений автором тричі: у ситуаціях, коли пропонує дівчині колективний суїцид, коли погоджується на вбивство дитини, коли намагається здійснити власне обіцяне самогубство. Відзначені подробиці (офіцер-суперник завадив Віктору застрелитися, а господиня помешкання відібрала зброю) символічно означають «кастрацію» - втрату сили й ініціативи. Про інфантильну домінанту в психіці героя свідчить ситуація спроби перекласти відповідальність на «доброго бога», символічне вбивство якого чинить герой своєю моральною деградацією.

Становлення характеру хлопчика - головна тема оповідання «Ваня» В. Підмогильного. Його змістовий епіцентр - неконтрольований вибух люті дитини, зорієнтованої на помираючу собаку, яку він раніше любив, - є чинником інтерпретації за допомогою теорії «первинного батьковбивства» З. Фройда («Тотем і табу», «Достоєвський та батьковбивство»), де акцентовано гіпотезу зародження культури шляхом переходу від орди, очоленої «батьком» з його необмеженою владою, до «клану братів» зі спільною відповідальністю. За З. Фройдом, перехід відбувся внаслідок «вбивства» «бандою братів» «верховного батька», що супроводжувалося амбівалентними «синівськими» почуттями ворожості до нього та захоплення ним. Туга за батьком «запустила механізм» провини (гріха) перед ним і страху покарання, що вело до його духовної ідеалізації (тотем, дух, Бог, фатум тощо), а також репресивних самообмежень (табу) на інцест та вбивство.

В оповіданні «Ваня» В. Підмогильного актуалізовано психічну проблему долання хлопчиком едипового комплексу, зумовленого прив'язаністю до матері й ворожістю до батька. Своєрідною «підготовкою» до розгортання основної події оповідання є фантазія Вані про рівчак і людожера, у якій очевидною є сублімація страху материнського й водночас прагнення одноосібно заволодіти матір'ю, позбувшись батька. «Материнські» конотації образу рівчака оприявнено у фантазії Вані про стінки рівчака, які можуть сходитися, поглинаючи жертву («Вані здавалось, що це розступилася земля й чекає, щоб хтось заліз у її глибочінь» [3, 58]). Символом «ворожого батька» є людожер, який нібито схопив його. Невиправдано сильний жах наляканого власною фантазією хлопця пояснюється внутрішньою боротьбою між ненавистю до батька та страхом відплати. «Едиповий» зміст цього епізоду виявлено у фразі: «Ваня вважав рівчак своїм власним з того менту, коли прогнав звідціль людожера» [3, 59]). За такої інтерпретації стає зрозумілим і смисл образу таємного огородця, розбитого Ванею в рівчаку, - як символічного народження дітей від матері.

Образ Жучка, на який спроектовано батьківське імаго, концентрує в собі агресивно-деструктивні імпульси дитини, первинно спрямовані проти батьків (припускаємо, що у свідомості Вані Жучок пов'язаний з батьком, бо той, потрібно думати, дав наказ його підстрелити, віднести в ліс; крім того, Ваня годував тварину, фантазуючи, напевне, про інверсію батьківських ролей, тобто про залежність батьків від нього). Сплеск агресії, спрямований на помираючого Жучка, є символічним «вбивством» батька. Роль «банди братів» (за фройдівською теорією) в оповіданні виконують Ваня і Митька, які домовляються про дотримання таємниці вбивства Жучка. У певний спосіб герої проходять випробування смертю, недаремно місцем їхньої «ініціації» автором обрано простір лісу, що постає символом потойбічного / підсвідомого. У фантазіях Вані вбитого Жучка наділено божественною силою, і герой молитовно звертається до нього за прощенням (образ Жучка фактично постає тотемом (анімістичний світогляд героїв помітила й О. Калініченко [1, 124]), утіленням верховної батьківської влади). Батьківське імаго розщеплюється на іпостасі «хорошого батька» (Жучок у раю, чарівник із золотим посохом) та «поганого» (нічне страхіття, чорт, Жучок, який гризе за горло). Подробиця, що й мати (гадюка - її символічний відповідник) у фантазіях Вані душила його, підкреслює, що деструктивні імпульси дитини підсвідомо спрямовувалися не лише на батька, а й на матір. Вони спричинені гнівом на матір за надмірну прив'язаність до неї, що блокує психічну еволюцію героя. Амбівалентність дитячих почуттів любові / ненависті вмотивовує й останній сплеск агресії Вані проти напіврозкладених залишків тварини, що приносить тимчасове зниження тиску страху та відчуття провини (Ваня відмовляється від патронату мами і няньки).

Отже, психоаналітичним «сюжетом» оповідання є долання хлопчиком едипового комплексу: вияв батькоборчих агресивних імпульсів, зміцнення супер - его, яке живилося сильним страхом, що спонукало нову агресію. Пестощі Вані з матір'ю і його запитання, чи любить вона його, як і з'ясування, чи добрий бог (явно - батько) і чи буде Ваня в пеклі, - це симптоми «едипового» випробування героя. Сюжет оповідання «Ваня» В. Підмогильного за способами психологічного зображення, психоаналітичним змістом перегукується з відомою працею З. Фройда про Людину-Вовка, який страждав схожим типом неврозу. М. Нестелєєв, В. Мельник, Р. Мовчан та ін. відзначають детальне вивчення В. Підмогильним засад психоаналізу, що за словами М. Нестелєєва, спонукало його «перетворити свою творчість на прихований самоаналіз», по суті, «писати один і той самий твір» [2, 172]. Дослідник слушно зауважує однотипність героїв В. Підмогильного - юнаки, стурбовані проблемами сексуального розвитку, що спричинюють внутрішній конфлікт між сексуальним інстинктом і свідомістю, пов'язаний із пошуком власної ідентифікації [2, 172], а також слушно діагностує стан «незрілої мужності», виявлений у нарцистичних домінантах особистості письменника [2, 175 - 176].

В оповіданнях В. Підмогильного (не лише розглянутих у цій студії) «тест» на маскулінність герої не складають, бо випробування смертю виявляє інфантильну домінанту в їхній психіці. Актуальність теми становлення маскулінності для письменника може бути зумовлена як психобіографічними обставинами життя автора, що оприявнюють підсвідомі джерела його таланту, так і психоментальними чинниками «ураженої» колоніальним станом української маскулінності, якій у ситуації бездержавності дуже складно позбутися інфантильних ознак.

Список використаних джерел

1. Калініченко О. Концепція людини і світу в малій прозі Валер'яна Підмогильного / О. Калініченко // Таїни художнього тексту : [зб. наук. праць] / Ред. кол.: Н. І. Заверталюк (наук. ред.). - Д. : Вид-во ДНУ, 2011. - Вип. 12. - С.120 - 127.

2. Нестелєєв М. Психобіографічний аспект творчості В. Підмогильного / М. Нестелєєв // Таїни художнього тексту : [зб. наук. праць] / Ред. кол.: Н. І. Заверталюк (наук. ред.). - Д. : Вид-во ДНУ, 2011. - Вип. 12. - С. 170 - 178.

3. Підмогильний В. Оповідання, повість, романи / [Упоряд., вступ. ст. В. О. Мельника; Ред. тому В. Г. Дончик]. - К.: Наукова думка, 1991. - 800 с.

4. Пропп В. Исторические корни волшебной сказки / Владимир Пропп. - М. : Лабиринт, 1998. - 514 с.

Размещено на Allbest.ru