Технології абілітації та реабілітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Курсова робота

З науково-дослідної работи студента

На тему: Технології абілітації та реабілітації

Волкова Д.С.

Сєвєродонецьк - 2019



СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Факультет ____Гуманітарних наук, психології та педагогіки______

Кафедра здоров'я людини та фізичного виховання

Освітньо-кваліфікаційний рівень ___бакалавр

Напрям підготовки 227 «Фізична реабілітація»

З А В Д А Н Н Я

НА КУРСОВУ РОБОТУ СТУДЕНТУ

Волкової Дар'ї Сергіївни

Тема роботи: «Технології абілітації та реабілітації»

1. Керівник роботи Завацький Юрій Анатолійович, завідувач кафедри фізичного виховання, кандидат психологічних наук.

затверджений розпорядженням по кафедрі від “26” січень 2019року

2. Строк подання студентом роботи 5 травня 2019 року

3. Вихідні дані до роботи: обсяг роботи - 40-55 сторінок (1,5 інтервал, 14 шрифт з дотриманням відповідного формату), список використаної літератури оформлюється згідно з бібліографічними нормами Ф-23.

4. Перелік питань, які потрібно розробити:

- проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми вивчення технології абілітації та реабілітації;

- з'ясувати вплив на особливості діяльності педагога;

-підібрати інструментарій для емпіричного вивчення підходу до соціально-педагогічної реабілітації дітей;

- розробити практичні рекомендації щодо программи соціально-психологічної реабілітації дітей;

5. Перелік графічного матеріалу: таблиці, діаграми, сегментами.

6. Дата видачі завдання 09.01. 2019 року

Календарний план

№ з/п	Назва етапів курсового проектування	Строк виконання етапів	Примітка
1.	Затвердження теми науково-дослідної роботи	01.2019 р.	01.2019 р.
2.	Визначення об'єкту, предмету дослідження, постановка завдань.	02-03.2019 р.	02-03.2019 р.
3.	Затвердження змісту науково-дослідної роботи	03.2019 р.	03.2019 р.
4.	Робота з науковою літературою, аналіз основних теоретичних підходів до вивчення об'єкту роботи.	04.2019 р.	04.2019 р.
5.	Підбір діагностичного інструментарію, формування вибірки респондентів, проведення констатувального етапу дослідження.	04.2019 р.	04.2019 р.
6.	Обробка результатів емпіричного дослідження, формулювання висновків.	05.2019 р.	05.2019 р.
7.	Розробка практичних рекомендацій за результамиконстатувального експерименту.	05.2019 р.	05.2019 р.
8.	Передзахист курсової роботи.	06.2019 р.	06.2019 р.
9.	Захист курсової роботи.	06.2019 р.	06.2019 р.



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття медичної абілітації та реабілітації. Загальні принципи складення і зміст медичних реабілітаційних програм

1.1 Медична абілітація в ранньому віці

1.2 Технологія соціальної абілітації

1.3 Особливості технології реабілітації у діяльності соціального педагога

Розділ 2. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими психофізичними можливостями

2.1 Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

2.2 Законодавче забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими психофізичними можливостями в Україні

2.3 Зміст реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

Розділ 3. Програма соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

3.1 Методи соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

3.2 Труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

Висновки

Список викоростаної літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження. Одним з найважливіших завдань соціальної роботи є збереження і підтримка людини, групи або колективу в стані активного, творчого та самостійного ставлення до себе, свого життя і діяльності. В її вирішенні дуже важливу роль відіграє процес відновлення цього стану, який може бути втрачено суб'єктом в силу ряду причин. Будь-який соціальний суб'єкт, незалежно від ступеня складності, протягом усього свого життя неодноразово стикається з ситуаціями, коли руйнується усталена і звична для нього модель життєдіяльності, рвуться сформовані соціальні зв'язки і відносини і з різним ступенем глибини змінюється соціальне середовище його життєдіяльності. У таких обставинах суб'єкту необхідно не тільки звикнути, адаптуватися до нових умов існування, але і повернути втрачені соціальні позиції, відновити фізичні, емоційні та психологічні ресурси, а також важливі і значущі для суб'єкта соціальні зв'язки і відносини. Інакше кажучи, необхідною умовою успішної та ефективної соціальної підтримки людини або групи є відновлення їх соціально і особистісно значущих якостей і характеристик і подолання ситуації соціальної та особистісної недостатності. Це завдання може і повинно бути успішно вирішене в процесі організації та проведення соціальної реабілітації суб'єкта. Абілітаціею називаються заходи щодо формування нових і мобілізації, посилення наявних ресурсів соціального, психічного і фізичного розвитку людини для створення особистісних якостей і умінь, що дозволяють адекватно функціонувати в соціальному середовищі. Концепція соціальної абілітації передбачає нормалізацію життєдіяльності, сприяння розвитку можливостей, максимально наближають спосіб життя людини і його сім'ї до норми, прийнятої в суспільстві. Абілітація пов'язана з поданням про соціофункціональном потенціал людини - комплексі його фізіологічних і психічних властивостей, що дозволяють реалізувати його потенційні можливості. На відміну від реабілітації, яка має на меті відновлення соціального статусу на основі соціофункціонального потенціалу, абілітація передбачає створення можливостей і зв'язків, що забезпечують інтеграцію в суспільство людей, які ніколи в ньому не функціонували. Вона формує соціофункціональний потенціал на основі діагностики і подальшого розвитку психічних і соціальних можливостей.Важливе місце у підготовці дітей - інвалідів до інтеграції в соціальне середовище займають питання їх соціальної реабілітації.. Об'єктами такої політики на сьогодні дедалі більше стають різноманітні групи населення, що потребують специфічних підходів та методів роботи. Процеси реформування соціального, економічного, культурного та політичного життя в Україні сприяли загостренню проблем невідповідності прав та можливостей окремих членів та груп суспільства. Особи, що визнані суспільством як девіанти або мають обмежені фізичні можливості, чи люди, що перебували у складних життєвих ситуаціях, часто неспроможні до повноцінної життєдіяльності внаслідок втрати частини соціально важливих функцій. Наприклад, часто вони не можуть адаптуватися до суспільних змін, інтегруватися у соціум, зайняти бажану економічну чи соціальну позицію тощо. Відповідно, існує потреба в соціальній реабілітації та відновленні означених функцій таких осіб. Виходячи з вищесказаного, була визначена мета дослідження.

Об'єктом дослідження соціальна робота з дітьми з обмеженими психофізичними можливостями.

Предмет дослідження - соціальна реабілітація дітей з обмеженими психофізичними можливостями. Реабілітація функціональний обмеження соціальний

Мети- виявити роль соціальної реабілітації в роботі з дітьми з обмеженими психофізичними можливостями.

Завдання: Визначити значення соціальної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

Розглянути законодавчу базу, щодо забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

Дослідити методи та визначити труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.

Практичне значення полягає у тому, щоб розкрити змістовну характеристику цілей та завдань курсової роботи.



Розділ 1. Поняття медичної абілітації та реабілітації. Загальні принципи складення і зміст медичних реабілітаційних програм

1.1 Медична абілітація в ранньому віці

Медична абілітація в ранньому віці - це система лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на створення умов для формування, розвитку і тренування рефлекторних, сенсорних, рухових, психоемоційних і умовних реакцій дитини відповідно до віку засобами медицини (медикаментозне та фізіотерапевтичне лікування, масаж і лікувальна фізкультура , протезування, оперативне втручання та ін.). Для того щоб успішно проводити педагогічну Абілітація, спеціальному педагогу необхідно знати ключові моменти медичної абілітації для оптимального поєднання зусиль. Велике місце займає профілактична робота з дитиною та її сім'єю, розподілена в часі відповідно до етапів онтогенезу. Скринінг факторів ризику здійснюється вже при первинному зверненні майбутніх батьків в медико-генетичну або жіночу консультацію. Етап прогнозування народження дитини з відхиленням в розвитку (перші 12 тижнів вагітності) і запобігати народженням хворої дитини (від 12 тижнів до пологів) проводяться акушерами-гінекологами. У разі укладення про несприятливий перебіг вагітності можуть проводитися превентивні (попереджувальні) лікувальні заходи при ретельному контролі за станом плода. При високому ризику майбутня мати направляється в спеціалізований пологовий будинок, оснащений відповідним обладнанням та укомплектований кваліфікованими фахівцями відділення не патології. До заходів другого етапу відноситься вибір правильної тактики і техніки ведення пологів. Після народження дитина в перші ж години обстежується фахівцями для уточнення стану його нервової системи, орган і тканин. Комплекс заходів, що проводяться різними установами від моніторингу стану майбутньої матері до виходжування дитини з відхиленням в розвитку, пов'язаний в єдину систему і забезпечує комплексний підхід у проведенні медичної абілітації. Програма медичної абілітації тісно пов'язана з про грами психолого-педагогічної абілітації дітей раннього віку і будується з урахуванням всіх можливих несприятливі фактори розвитку дитини, таких, як ускладнений акушерський анамнез, хвороба матері, патологічний перебіг вагітності і пологів, поява перших мінімальних ознак аномального розвитку. Перевага віддається абілітації в домашніх умовах, де; дитина позбавлений контактів з інфекціями, розвивається в привичній домашній обставини, що не відлучаючись від матері. Сім'я) стає першим помічником лікаря в організації лікувально-профілактичних заходів та лікувального догляду за дитиною. Лікувальний супровід дітей раннього віку має бути комплексним. Лікар, методист з лікувальної гімнастики, масажист, логопед, а також спеціальний психолог і педагог навчають мати спеціальних прийомів вироблення вікових навичок у дитини, контролюють і оцінюють ефективність роботи, змінюють набір вправ і лікувально-профілактичних заходів згідно з досягнутими результатами. Початковим етапом реабілітаційної роботи є медична реабілітація хворого, т. е. Використання всіх можливостей сучасної медицини для відновлення до задовільного рівня порушених функцій, стимуляції відновних і компенсаторних процесів, формування і розвитку можливостей пристосування хворого до нових умов існування, надання йому медичної допомоги у відновленні або розвитку професійних навичок з урахуванням специфіки порушень. Реабілітація передбачає використання єдиних методичних і організаційних підходів до розв'язання таких питань, як встановлення ступеня порушень органів і систем організму, визначення працездатності і трудового прогнозу, розробка плану відновлювальних заходів, спрямованих на ефективне повернення хворих в суспільство, до звичної для них життєдіяльності. У зміст медичної реабілітації входять медикаментозне лікування і фітотерапія, терапія фізичними засобами (ЛФК, масаж, фізіотерапія), трудотерапія, арт-терапія, відновне оперативне втручання, протезування та орте- шаровані, фізична реабілітація протезувати осіб і сапу гірничо-курортне лікування.

Побудова реабілітаційної програми ґрунтується на наступних принципах.

1. Реабілітаційні заходи починаються з перших днів захворювання і проводяться безперервно за умови програми.

2. Реабілітаційні заходи повинні бути комплексними, різнобічними, але односпрямованим.

3. Реабілітаційна програма повинна бути індивідуальною для кожного хворого залежно від нозологічної форми, характеру перебігу захворювання, віку хворого та ін.

4. Остаточним етапом реабілітаційної програми повинні бути професійна орієнтація та працевлаштування. Для дітей -- це повернення до звичайної для даного дитячого віку діяльності, включаючи навчальну.

Реабілітація дітей здійснюється на базі установ системи охорони здоров'я, народної освіти й соціального забезпечення. До їх числа відносяться спеціалізовані відділення або палати для дітей, у матерів яких були патологічні пологи, дитячі спеціалізовані ясла-сади та школи-інтернати, дитячі будинки-інтернати для психоневрологічних хворих, неврологічні відділення лікарень, клінік інститутів травматології та ортопедії, місцеві та республіканські санаторії, дитячі поліклініки.

В умовах дитячих лікарень або неврологічних клінік діти отримують лікування в гострому періоді захворювання. Крім комплексу медикаментозного лікування, спрямованого на усунення причини, що викликала захворювання, в умовах лікарні повинен бути використаний весь арсенал заходів, спрямованих на створення оптимальних умов для якнайшвидшого відновлення порушених функцій і запобігати можливим ускладненням, які надалі можуть бути основною причиною обмеження життєдіяльності та здоров'я. Проводиться ортопедичне укладання, призначаються лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія. Хворий долучається до самостійного обслуговування. Реабілітаційний процес, як правило, складається з трьох етапів.

Перший етап реабілітації -- відновне лікування в стаціонарі. Залежно від характеру патологічного процесу він має різну тривалість (в середньому 1-3 міс).

Другий етап -- реадаптація, т. Е Пристосування хворого до умов існування на тому чи іншому рівні відповідно до ступеня відновлення і компенсації функції. Цей етап лікування краще починати в місцевому санаторії, куди дитина повинна бути переведений після закінчення лікування в лікарні.

Третій етап -- власне реабілітація, повернення до звичайної діяльності (навчальної, трудової), до колишніх своїх обов'язків. У дітей цей етап передбачає повне або часткове подолання дефекту, допомогу для запобігання вторинним і наступних відхилень у розвитку.

Зменшення числа осіб з обмеженими можливостями життєдіяльності може сьогодні досягатися засобами медицини через:

вдосконалення профілактики;

своєчасність раннього виявлення та ранньої діагностики відхилень у розвитку дитини;

вдосконалення доктора історичних наук і реабілітаційних заходів;

підвищення якості медичного супроводу корекції Онно-освітнього процесу.

1.2 Технологія соціальної абілітації

Абілітаціею називаються заходи щодо формування нових і мобілізації, посилення наявних ресурсів соціального, психічного і фізичного розвитку людини для створення особистісних якостей і умінь, що дозволяють адекватно функціонувати в соціальному середовищі.

Концепція соціальної абілітації передбачає нормалізацію життєдіяльності, сприяння розвитку можливостей, максимально наближають спосіб життя людини і його сім'ї до норми, прийнятої в суспільстві.

Абілітація пов'язана з поданням про соціофункціональном потенціал людини -- комплексі його фізіологічних і психічних властивостей, що дозволяють реалізувати його потенційні можливості. На відміну від реабілітації, яка має на меті відновлення соціального статусу на основі соціофункціонального потенціалу, абілітація передбачає створення можливостей і зв'язків, що забезпечують інтеграцію в суспільство людей, які ніколи в ньому не функціонували. Вона формує соціофункціональний потенціал на основі діагностики і подальшого розвитку психічних і соціальних можливостей.

У зв'язку з цим Абілітація використовують для розвитку можливостей у дітей з вродженими або рано придбаними обмеженнями життєдіяльності.

У практичному аспекті абілітація - це комплекс індивідуальних і групових корекційних занять з використанням психолого-соціальних методів. Заняття з немовлятами перших місяців життя за програмами раннього втручання забезпечують більш високі темпи та рівень розвитку, що позитивно позначається на їх подальшу освіту і долі. Раннє втручання -- система допомоги дітям раннього віку з порушеннями розвитку та їх сім'ям. Часто для цієї діяльності використовується синонім «абілітація немовлят». Існують два методологічних напрямки абілітація дітей з порушеннями розвитку:

- психолого-педагогічна абілітація використовується в освітній сфері в дитячих садах і школах для дітей з порушенням інтелекту. Напрямок базується на когнітивних програмах корекційних занять, розвивальним системи понять і пізнавальних навичок.

-психолого-соціальна абілітація використовується у сфері соціального захисту населення в центрах і відділеннях соціальної реабілітації неповнолітніх з обмеженими можливостями. Для цього напрямку характерна опора на бихевиористские програми з прищепленням навичок самообслуговування, поведінки, праці шляхом заучування окремих операцій і створення поведінкових стереотипів.

Вибір способу абилитации залежить від особливостей розвитку і поточного стану об'єкта роботи.

Соціальна реабілітація - комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на покра¬щання її здоров'я, дієздатності. Цей процес спрямований також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, пору¬шених чи обмежених з певних причин.

Здійснення соціальної реабілітації значною мірою залежить від дотримання її основних принципів: етапності, диференційованості, комплексності, спадковості, послідовності, безперервності у проведенні реабілітаційних заходів, доступності і переважної безоплатності для тих, хто її найбільше потребує (інваліди, пенсіонери, біженці та ін.).

Реабілітація - комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення (чи компенсацію) порушених функцій, дефекту, соціального відхилення.

Реабілітація може бути стихійною чи організованою. У першому випадку передбачається, що особистість інтуїтивно налагоджує відносини з власним організмом і оточуючим середовищем на більш чи менш прийнятному для себе рівні. Організована реабілітація ставить своєю метою скоротити терміни відновлення соціальної норми, підвищити якість самостійної роботи особистості за рахунок професійної допомоги. Процес соціальної реабілітації має тривалий характер.

Важливою є розробка індивідуальної комплексної програми реабілітації. Вона являє собою систему, яка включає на кожному із виділених етапів ряд заходів у різних сферах реабілітації (соціально-побутовій, медико-фізіологічній, медико-психологічній, психолого-педагогічній, соціально-трудовій).

1. Визначення вихідного реабілітаційного потенціалу:

а) соціально-побутова: перевірка документів; збір інформації про рівень соціально-побутової реабілітації; оцінка потенційних можливостей розвитку соціально-побутових навичок;

б) медико-фізіологічна: первинне медичне обстеження; збір анамнестичних даних; проведення протиепідемічних заходів; планове медичне обстеження для підготовки рекомендацій;

в) медико-психологічна: вияв гострих психологічних проблем; збір психологічного анамнезу; надання психологічної підтримки за наявності кризового стану; патопсихологічне дослідження порушень психічного розвитку;

г) психолого-педагогічна: збір психологічного анамнезу; перевірка відповідності знань рівню освіти; вияв педагогічних проблем; підготовка рекомендацій з проблем навчання;

д) соціально-трудова: збір інформації про трудове спрямування та інтереси; спостереження за ставленням до праці і визначення профздібностей; підготовка рекомендацій з професійної адаптації.

2. Розробка індивідуальної комплексної програми реабілітації:

а) соціально-побутова: розробка плану формування і розвитку навичок самообслуговування; участь у розробці комплексної програми;

б) медико-фізіологічна: розробка програми медичної реабілітації; участь у розробці комплексної програми;

в) медико-психологічна: розробка програми медико-психологічної реабілітації; участь в розробці комплексної програми;

г) психолого-педагогічна: розробка плану індивідуального навчання і фізичного виховання; участь у розробці комплексної програми;

д) соціально-трудова: розробка плану професійного навчання; участь у розробці комплексної програми.

3. Реалізація розробленої програми та її періодичне коригування:

а) соціально-побутова: адаптація дитини до умов життя закладу, соціально-побутове навчання і виховання; коригування комплексної програми реабілітації;

б) медико-фізіологічна: періодичне медичне обстеження; призначення курсів медикаментозного і фізіотерапевтичного

лікування; направлення на санітарно-курортне лікування за показаннями; коригування комплексної програми реабілітації;

в) медико-психологічна: психологічна діагностика; психотерапія і психологічна корекція виявлених порушень адаптації; індивідуальні психологічні консультації; коригування комплексної програми реабілітації;

г) психолого-педагогічна: розвиваюче навчання; організація виховної роботи; коригування комплексної програми реабілітації;

д) соціально-трудова: професійна орієнтація; вияв професійних здібностей; трудове навчання і виховання позитивного ставлення до праці; коригування комплексної програми реабілітації.

Слід враховувати, що ефективність соціальної реабілітації досягається всім комплексом реабілітаційних заходів (медичних, психологічних, професійних, соціальних, педагогічних). Ступінь її ефективності визначається також рівнем соціалізації клієнта, його здатністю адаптуватися в суспільстві.

У практиці соціальної роботи реабілітаційна допомога надається різним категоріям клієнтів, залежно від чого і визначаються найважливіші напрями реабілітаційної діяльності. До них можна віднести: реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими можливостями; людей літнього та старого віку; осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі; дезадантованих дітей та підлітків та ін.

Найперше слід відмітити реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими можливостями. Реабілітація інвалідів спрямована на ліквідацію чи компенсацію обмежень їх життєдіяльності, що викликані порушеннями здоров'я із стійкими розладами організму, а також на максимально можливе відновлення соціального статусу.

Основними видами реабілітації інвалідів є медична, соціально-середовищна, професійно-трудова і психолого-педагогічна.

Медична реабілітація включає в себе комплекс медичних заходів, спрямованих на відновлення чи компенсацію порушених, втрачених функцій організму, що призвели до інвалідності. Це такі заходи, як відновлювальне і санаторно-курортне лікування, профілактика ускладнень, протезування, фітотерапія й ін.

Соціально-середовищна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на створення оптимального середовища життєдіяльностіінвалідів, забезпечення умов для відновлення соціального статусу і втрачених суспільних зв'язків. Така реабілітаційна діяльність спрямована на забезпечення інвалідів спеціальним обладнанням, яке дозволяє їм бути порівняно незалежними у побутовому плані.

Під професійно-трудовою реабілітацією інвалідів розуміється система гарантованих державою заходів з професійної орієнтації, професійного навчання і працевлаштування інвалідів відповідно до їх здоров'я, кваліфікації і особистих уподобань. Заходи професійно-трудової реабілітації здійснюються у відповідних реабілітаційних закладах, організаціях і на виробництві. Медико-соціальними експертними комісіями і реабілітаційними центрами проводиться професійна орієнтація. Професійне навчання здійснюється у звичайних чи спеціалізованих навчальних закладах з підготовки спеціалістів різного профілю, а також у системі виробничо-технічного навчання на підприємствах. Працевлаштування інвалідів, які не мають роботи, здійснюють служби зайнятості, де для цього є спеціальні підрозділи.

Психологічна реабілітація дозволяє інваліду успішно адаптуватися в оточуючому середовищі і в суспільстві в цілому. Вона допомагає йому приймати і виконувати відповідні соціальні ролі, психологічно захищати себе, досягнути необхідної морально-психологічної рівноваги.

Психологи, які працюють у реабілітаційних центрах, для занять з інвалідами часто залучають і членів їх сімей. Такий підхід дозволяє підвищити ефективність психологічної реабілітації.

Досить важливою є реабілітація вихованців у закладах інтернатного типу, що складається з кількох етапів. Перший - компенсаційний, результатом якого має стати усвідомлення і відчуття дитиною захищеності, безпеки, відновлення власного статусу. З дітьми, які потерпіли від жорстокості, страждань, знущань, фізичного, сексуального насильства, на цьому етапі реабілітації слід проводити психологічну реабілітацію, індивідуальну психотерапію. Головний зміст та мета роботи вихователя на компенсаційному етапі полягає в тому, щоб дитина повірила, що її люблять і розуміють такою, якою вона є, з недоліками і проблемами, що навколишнє оточення не загрожує її життю. Другий етап - діагностично-прогностичний. Щоб не припуститися прикрих помилок, вихователю слід здійснити експрес-діагностування дитини за напрямками: здоров'я; рівень освіти; самоусвідомлення; досвід спілкування, зокрема негативний, з однолітками та дорослими; інтереси, здібності; відхилення у розвиткові та поведінці. По кожному з напрямів, в залежності від отриманих даних, бажано розробити план педагогічної підтримки, психічної корекції, здійснити прогнозування можливих варіантів її поведінки в процесі реабілітації. Надзвичайно складним для значної частини дітей є третій етап - адаптаційний. Об'єктивно на процес адаптації дітей до умов школи-інтернату впливають їхні індивідуальні особливості, на основі яких цих дітей можна віднести до адаптивного чи дезадаптивного типів особистості. Адаптивний тип характеризується довірливим ставленням до соціального оточення, вольовим самоконтролем, екстравертністю, вираженою потребою в спілкуванні, оптимістичністю, готовністю до діяльності, співпраці, взаємодії.

Дезадаптивний тип характеризується пригніченістю, з домінуванням захисно-агресивних рис, соціальною тривожністю, недостатнім рівнем вольової поведінки, труднощами в соціальних контактах, депресивністю, емоційною нестійкістю, низькою мотивацією, відсутністю готовності до діяльності й віри в її успіх. Стани дезадаптації, що можуть виникнути при вступі до школи-інтернату, перешкоджатимуть пристосуванню до нових умов життя.

Одна з педагогічних умов адаптації - прагнення дорослих своєчасно передбачити можливі труднощі та допомогти дітям уникнути їх, провести дитину через успіх, не розраховувати, що вона навчиться на власних помилках. Для самоствердження та зміцнення віри в себе важливо допомогти дітям сформувати самооцінку. Необхідне створення передумов для підвищення рівня успішності в провідній діяльності. Ефективним засобом успішної адаптації дітей є залучення їх до участі в позаурочній діяльності, яка демонструє, виявляє, розвиває їхні здібності, таланти. Про ступінь адаптованості дитини можна говорити відповідно до її видів, а саме: про рівень адаптації до дидактичної системи свідчить успішність, сформованість умінь навчаль-ної діяльності; соціально-психологічної, виховної - ступінь входження в різні види діяльності, взаємини в колективі, самооцінка свого місця в колективі, задоволеність взаєминами з педагогами та учнями; психологічна - визначається станом нервової системи, рівнем розумової працездатності; про рівень фізіологічної адаптації свідчить стан здоров'я, рівень фізичної працездатності дитини.

Четвертий - корекційний етап, полягає в здійсненні корекційних впливів з метою перевиховання, подолання небажаних проявів у поведінці, усуненні прогалин у знаннях, уміннях, навичках. Важливим завданням цього етапу є здійснення корекції взаємин вихованців, формування в них умінь конструктивної поведінки і нового досвіду спілкування та взаємодії. Ефективність педагогічної корекції підвищується за умови постановки і вирішення її завдань як на рівні конкретної особистості, так і на рівні мікрогруп, де діти перебувають у тісних міжособистісних стосунках.

Важливою психолого-педагогічною умовою успішності реабілітаційного процесу у школі-інтернаті є гуманізація взаємин, яка повинна охоплювати такі напрямки:

· гуманізація відносин у педагогічному колективі, яка полягає в гуманізації стилю управління з боку керівників школи, формуванні і розвитку гуманістичних форм взаємин між педагогами, доброзичливої громадської думки, комфортного психологічного мікроклімату;

· гуманізація навчального процесу, що передбачає його побудову з урахуванням психолого-фізичних можливостей учнів, їх здоров'я, інтересів та потреб; індивідуалізацію і диференціацію навчального процесу, організацію його на засадах співпраці, співробітництва вчителя і учня;

· гуманізація виховного процесу, що вимагає сприяння формуванню гуманістичної спрямованості особистості, визнання її прав і свобод, задоволення потреб вихованців у вільному виборі видів діяльності, спілкуванні, самовираженні, співпраці вихователів і вихованців у вирішенні питань організації життєдіяльності дітей; усунення авторитаризму у вихованні;

· гуманізація взаємин між вихованцями, яка полягає у створенні в школі атмосфери поваги до людської особистості, виховання взаємин у дитячому колективі на засадах чуйності, співпереживання, взаємодопомоги, толерантності, поваги один до одного, розвитку культури спілкування між школярами, вирішенні конфліктів на гуманній основі.

Методи соціальної реабілітації досить різноманітні, що дає можливість досягти потрібного ефекту в цій дуже важливій і необхідній діяльності. Поряд з універсальним методом інформаційно-консультативної бесіди, психологічного тренінгу, спостереження у ході соціальної реабілітації активно використовуються і такі методи соціальної терапії, як рольові ігри, танцювальна терапія та ін.

1.3 Особливості технології реабілітації у діяльності соціального педагога

Людина, яка потрапила у складну життєву ситуацію, не здатна самостійно відновити власну життєдіяльність. Для відновлення особистісних ресурсів клієнта або їх компенсацію застосовується інтегрована технологія - реабілітація.

Реабілітація - поняття з багатим і різноманітним змістом має різні загальновизнані аспекти, у визначенні сутності яких фахівці опиралися на дослівне значення реабілітації - "відновлення" вихідного, а саме:

· o юридична, що передбачає відновлення доброго імені і юридичних прав у силу скасування раніше визнаної винності;

· o психологічна, яка припускає відновлення втрачених здібностей особистості як прояв її пластичності;

· o соціальна, що націлює на відновлення втрачених соціальних функцій і зв'язків із середовищем життєзабезпечення, самообслуговування;

· o професійна, яка спрямована на повернення особи до праці;

· o медична, спрямована на відновлення порушених функцій організму і працездатності;

· o педагогічна передбачає відновлення втрачених навичок виховання і навчання, самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення.

Розглядають чотири основні варіанти поняття "реабілітація": педагогічна реабілітація, медична реабілітація, психологічна реабілітація, соціальна реабілітація, а також безліч їхніх комбінацій і проміжних варіантів: психолого-педагогічна реабілітація, соціально-педагогічна реабілітація, медико-педагогічна реабілітація, психолого-медико-педагогічна реабілітація і т.п.

Об'єктами реабілітації виступають:

· 1. Соціально і педагогічно занедбані діти. Основними ознаками занедбаності можна вважати недоліки провідної діяльності, відхилення в поведінці, труднощі соціальної адаптації.

· 2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки з відхиленнями в поведінці.

· 3. Діти-сироти, діти-інваліди, діти-хроніки, які часто хворіють, діти з обмеженими можливостями.

· 4. Обдаровані діти.

Комплексну реабілітацію проводять із людьми, яким засвідчили інвалідність і вони мають обмежені можливості. Облікроботисоціальногопедагогапроводитьсявжурналі.

Проблемапедагогічноїреабілітаціїактуальнанасучасномуетапіузв'язкуіззначноюнаявністювзагальноосвітніхзакладахдітейзсоматичнимитапсихічнимипорушеннями, обумовленимикомплексомнесприятливихсоціально-біологічнихфакторів, атакожпоширенимявищемшкільноїдезадаптації.

Сутність педагогічної реабілітації полягає у створенні умов для відновлення природного потенціалу розвитку пізнавальних, фізичних, емоційних, духовно-моральних сил дитини.

Реабілітаційними завданнями, посильними для здійснення соціальному педагогові є відновлення:

· - самоповаги і життєрадісності, віри у свої сили, почуття безпеки;

· - адаптаційних здібностей;

· - активності клієнта як суб'єкта своєї життєдіяльності;

· - своєї соціальної значущості і на цій основі вибудовування соціально-значущих життєвих планів;

· - зміцнення загально навчальних умінь і навичок, здатності до вольового зусилля;

· - порушених зв'язків і відносин із середовищем існування, первинним колективом, родиною і середовищем неформального спілкування;

· - втраченого здоров'я у процесі навчання і виховання, як одна з важливих основ педагогічної реабілітації.

Соціально-педагогічну реабілітацію спрямовують на відновлення соціального досвіду та встановлення соціальних зв'язків, норм поведінки, спілкування, емоційної стабільності, активного соціального життя, поновлення соціального статусу.

Основними напрямами реабілітаційної діяльності соціального педагога визначено:

· o надання допомоги:

o а) у відновленні статусу учня,

o б) при переході від негативного ставлення до позитивного,

o в) у створенні сприятливого, позитивного середовища;

· o створення умов, при яких дитина повірила б у свої сили, здібності (надолуження прогалин);

· o підвищення її власної активності;

· o виховання в дітей соціальної відповідальності за свій успіх у житті, який можливий лише в результаті завзятої праці;

· o створення умов для особистісного розвитку школярів і психічних перетворень, таких як довільність діяльності, рефлексія, внутрішній план дій і т.д.;

· o виявлення закономірностей процесу засвоєння для кожної дитини;

· o акцент на позитивні властивості і їхній розвиток після виявлення;

· o вбудовування в навчальний процес різних видів естетотерапій (арт-, музико-, хорео-, казко-, пісочна, арома-, сміхо-, флоро-, трудо- і т.п.);

· o добір способів у наданні допомоги дитині при виробленні витримки, систематичності в доведенні справи до кінця;

· o добір способів відволікання дитини від небажаних і негативних інтересів і т.п.

Соціально-педагогічна діяльність, яка спрямовується на розробку реабілітаційної програми, виконує такі функції: 1) діагностичну (виявити відхилення); 2) прогностичну-управлінську (проектувати кінцевий результат і управляти процесом реабілітації); 3) освітню (враховувати освітній рівень); 4) охоронно-захисну (гарантувати право на реабілітацію); 5) профілактичну (попередити можливі рецидиви); 6) посередницьку (налагоджувати необхідні зв'язки і контакти всіх зацікавлених осіб).

Якщо соціально-педагогічна діяльність спрямовується на відновлення втрачених резервів здоров'я, тоді її можна назвати реабілітаційно-оздоровчою або відновно-оздоровчою діяльністю.

Включення у соціально-педагогічну діяльність відновно-оздоровчого аспекту забезпечує кожному із суб'єктів освітньої діяльності творчу і соціальну активність, є одним зі шляхів подолання кризи здоров'я. Здійснення відновно-оздоровчої діяльності дозволяє забезпечити перехід від кількісного підходу в подоланні дитячій дезадаптації в освіті (зниження навантажень, зменшення обсягу навчальних програм і т.п.) до якісного рішення цієї проблеми - зняття дидактогенних розладів.

У структуру відновно-оздоровчої діяльності включають не тільки безпосередню роботу зі школярами, а й інші напрями діяльності:

· o робота з батьками;

· o взаємодія з іншими педагогами;

· o взаємодія з іншими фахівцями, залученими в сферу розв'язання взаємозалежних проблем освіти і здоров'я.

Медична реабілітація включає комплекс заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію втрачених у результаті захворювання чи травми функцій органів, систем і всього організму в цілому. До неї включається відновлювальне і підтримуюче лікування, фізіотерапевтичні засоби, масаж, нетрадиційні методи лікування, голковколювання, мануальна терапія, фітотерапія, дієтотерапія, косметична хірургія, зубопротезування та ін.

Соціальна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на розвиток навичок самообслуговування, пересування по квартирі, вулиці, орієнтації в просторі. Для цього необхідно придбати і навчити користуватися допоміжними технічними засобами: кріслом-коляскою, спеціальною сантехнікою, засобами особистої гігієни, засобами самообслуговування, засобами прийому їжі, тифлотехнікою, сурдотехнікою. Рекомендується виготовлення спеціального квартирного обладнання: поручні, підйомники для прийняття ванни, пандуси при вході, розширення дверних ніш та ін.

Професійна реабілітація - це комплекс заходів, спрямованих на повернення чи залучення інваліда до суспільно-виробничої, суспільно-корисної праці. Рекомендації - раціональне працевлаштування, яке дасть право бути конкурентоздатним на ринку праці. Важливим при цьому є трудові рекомендації, які включають:

· - протипоказання до виконання роботи за попередньою професією;

· - розтлумачення умов праці та необхідність зменшення обсягу виконання роботи, обмеження окремих посад і обов'язків та ін.;

· - особливі вимоги до охорони праці і техніки безпеки (робота на висоті, з електрообладнанням та ін.);

· - адаптацію робочого місця до особливостей патології інваліда;

· - перелік професій і видів праці.

Реабілітаційні завдання у загальноосвітніх закладах виконують спеціалісти психологічної служби та інші суб'єкти педагогічного процесу. Відновлення соціально-психолого-педагогічного характеру піддається відповідними засобами.

Найважливішим засобом реабілітаційної педагогіки виступає спілкування. Під спілкуванням будемо розуміти вид спільної діяльності двох і більше суб'єктів, в процесі якого проходить діалог. Продуктом спілкування є якісно новий рівень свідомості кожного. Соціальний педагог повинен бути автентичним і уміти володіти технікою спілкування: проявляти цікавість, розуміти клієнта, вибирати дистанцію і стиль спілкування, адекватно добирати невербальні засоби (міміку, пантоміміку), одяг, висоту і тембр голосу. Адже достовірна буде лише та інформація, яка співпадає з невербальною. Зазвичай поява злого виразу обличчя, відсутнього або байдужого погляду, різких рухів, "закритої" постави соціального педагога переконує клієнта у відсутності доброзичливості. Саме тому, грамотно організоване спілкування є передумовою ефективної реабілітації.

Реабілітаційним засобом є унікальний прийом, який запропонував В.П.Кащенко - метод створення радісної атмосфери, культури здорового сміху. Сміх здійснює масаж головного мозку, посилює при цьому кровообіг та інтенсивно усуває втомлюваність. При цьому підвищується життєва енергія організму, яка так необхідна, щоб подолати складні взаємостосунки з оточуючим світом.

Естетична діяльність (естетотерапія), як засіб реабілітації, з метою підвищення емоційної сфери, широко використовується через різноманітні види художньої творчості: скульптура, малювання, танці, театр та ін. Додаткове використання музики сприяє створенню живого образу, підсилює естетичне переживання дитини в інших видах художньої творчості. Доцільно використовувати народний фольклор: вірші, пісні, скоромовки, загадки (фольктерапія) та ін.

Психотерапія - це надання допомоги особі чи групі осіб з метою урегулювання почуттів, думок, залежності та зняття психологічних симптомів, які викликають тривожність, дискомфорт. Психофізична гімнастика використовується з метою зміни стану свідомості. Одна із методик для проникнення в стан зміненої свідомості є медитація. Вона спрямована на приведення психіки людини в стан поглибленої зосередженості. Заняття медитацією приносить заспокоєність, ясність розуму, відновлює психічне і духовне середовище людини. Іншою методикою є гіпервентиляція, або метод холотропного дихання (пневмокатарсис). Даний метод дозволяє руйнувати чи суттєво змінювати психологічні установки людини. У деяких східних країнах - Китаї та Японії - медитацію використовують у загальноосвітніх установах, зокрема йоги і у-шу.

Простим і доступним методом педагогічної реабілітації в загальноосвітніх школах є дихальні вправи. Виконуючи їх, можна створити умови для самовідновлення.

Поширеним засобом реабілітації є соціальна терапія, яка тісно пов'язується з психотерапією. Соціальна терапія проводиться в індивідуальній та груповій формах. Відомими методами соціальної терапії є трудова терапія, терапія самовиховання, соціотерапія, естетотерапія, епістолярна терапія, природотерапія.

У залежності від рівня реабілітаційної роботи застосовують найрізноманітніші методи соціально-педагогічної діяльності:

· - на індивідуальному - це консультування, бесіди, соціальний патронаж, підтримка та допомога як у центрах соціальної реабілітації, так і за місцем проживання, самооцінка, переконання, заборона, обмеження, вказівка, переучування;

· - на груповому - це тренінги, майстер-класи, обмін досвідом, участь у соціально-педагогічних проектах, лекції, диспути, дискусії;

· - на суспільному - масові акції (благочинні, екологічні, трудові тощо), масові рекреаційні заходи (свята, конкурси, мітинги), встановлення зв'язків із громадськістю через засоби масової інформації (телебачення, пресу, листівки, оголошення, запрошення тощо).

Показником реабілітаційної соціально-педагогічної діяльності є якісні показники морально-здорової особистості.

Реабілітаційна робота з дітьми і молоддю, які мають психосоматичні, нервово-психічні та функціональні відхилення, потребують комплексної реабілітації в умовах реабілітаційних служб. Реабілітаційні служби надають ефективну допомогу, якщо вони орієнтовані на певний об'єкт допомоги, який має чітко визначену реабілітаційну програму. Реабілітаційна програма - це система заходів, спрямована на розвиток можливостей дитини чи усієї сім'ї, яка розробляється разом з батьками і спеціалістами: лікарем, педагогом, психологом і соціальним педагогом, які організують і координують її.

Індивідуальна реабілітаційна програма складається спеціалістами медико-соціальної експертизи (МСЕ), до складу якої входять лікарі, спеціаліст із соціальної роботи, психолог, реабілітолог, медична сестра. Індивідуальна реабілітаційна програма - це організаційна форма реалізації заходів, призначених для досягнення максимальної реабілітації.

Індивідуальна програма реабілітації містить:

· - паспортну частину;

· - результати реабілітаційно-експертної діагностики;

· - покази до застосування реабілітаційних заходів;

· - реабілітаційно-експертний висновок;

· - програму медичної реабілітації;

· - програму професійної реабілітації;

· - програму соціальної реабілітації;

· - висновок про виконання індивідуальної програми

Програма включає комплекс заходів у соціально-побутовій, медоко-фізіологічній, медико-психологічній, психолого-педагогічній та соціально-побутовій сферах, складається з таких етапів: 1) визначення вихідного реабілітаційного потенціалу; 2) розробка комплексної реабілітаційної програми; 3)реалізація та періодичне корегування.



Розділ 2. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими психофізичними можливостями

2.1 Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями

Соціальна реабілітація здійснюється як під час первинної (робота з дітьми, що мають особливі потреби), так і в ході вторинної соціалізації (наприклад, з девіантами). Якщо ми говоримо про первинну соціалізацію дітей з особливими потребами, то соціальна реабілітація є частиною процесу такої соціалізації. Тут на перший план реабілітаційного процесу висувається необхідність створення оптимальних умов для розвитку фізичних та психологічних функцій та соціальних можливостей дитини. Коли йдеться про вторинну соціалізацію і соціальну реабілітацію, то остання розуміється як необхідність подолання негативних наслідків неправильної соціалізації. Наприклад, реабілітаційний процес наркозалежної особи включатиме зміну соціальної поведінки, встановлення нових контактів тощо. Але, у будь-якому разі, спочатку необхідно дослідити перебіг та наслідки первинної, а вже потім зосереджуватися на вторинній соціалізації, корекції набутих цінностей, настановлень, моделей поведінки, що має враховуватися під час соціальної реабілітації. Соціальна реабілітація різних груп клієнтів соціальної роботи має різну сутність. Так, зміст реабілітації осіб з особливими потребами та осіб з девіантною поведінкою буде відрізнятися. Але, в обох випадках йдеться про відповідність соціальним нормам та соціальний контроль з боку суспільства.

Соціальну реабілітацію в науці можна розглядати в контексті різних соціальних процесів: соціалізації, соціальної нормативності, соціальної мобільності, створення соціального капіталу. Відмінності у підходах зумовлені різноманітністю соціальних груп, у зв'язку з якими соціальна

реабілітація розглядається. Вона може бути розпочата як на ранніх етапах життєдіяльності людини (як частина первинної соціалізації дітей-інвалідів), так і в більш пізньому віці (соціальна адаптація людей похилого віку); проводитися зі здоровими особистостями та тими, що мають особливі потреби; бути спрямованою на окрему особистість, певну групу, чи суспільство тощо. Спільною характеристикою усіх підходів є те, що соціальна реабілітація передбачає зміни, які б дали можливості людині до повноцінного функціонування у суспільстві. Важливо, що такі підходи торкаються не лише окремо індивіда або суспільства, а характеризують їх взаємозв'язок як то з точки зору інвестицій у людський капітал чи дослідження масової соціальної мобільності.

В Україні найбільш активно розвивається соціальна реабілітація дітей з особливими потребами (за законодавством - дітей-інвалідів). Так, в країні протягом тривалого часу формується державна система соціальної підтримки таких дітей, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту. Правові засади задоволення особливих потреб дітей з обмеженими фізичними та психічними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у численних нормативно-правових актах. До того ж, в державі розпочато створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями - це складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед - у напрямі розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність суттєвих змін у ставленні до дітей-інвалідів, які потребують не тільки матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації (медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.

Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Цілісний, системний підхід дозволяє сформулювати багаторівневу структуру проблем соціальної реабілітації та допомоги. Згідно з цим необхідно вирішувати:

- проблеми дитини: підтримка фізичного здоров'я, формування особистості, забезпечення емоційної підтримки, навчання, задоволення соціальних потреб;

- проблеми сім'ї: забезпечення фінансової підтримки, житлові умови, навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем, подолання соціальної ізоляції;

- проблеми професіоналів: медики (профілактика та підтримка здоров'я), педагоги та психологи (розробка та впровадження спеціальних методів освіти та виховання дітей та батьків), соціальні працівники (забезпечення допомоги, інформування про ресурси, сімейна та групова робота, захист інтересів дітей та сімґї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади (створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обов'язків інвалідів та їх сімей);

- проблема суспільства - зміна ставлення до інвалідів та сімей з дітьми-інвалідами;

- проблеми фізичного середовища: зменшення впливів, що зашкоджують здоров'ю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів простору.

Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду взаємопов'язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних, фізіологічних та соціокультурних факторів: категорії функціонального обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; віку дитини; її зовнішнього вигляду (наявності дефекту зовнішності); психофізичних можливостей дитини; реакції батьків на інвалідність дитини, динаміки інвалідності; реакції найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на інвалідність дитини; віку батьків, їхньої емоційної зрілості; віросповідання батьків; соціокультурного і соціоекономічного статусу сім'ї; наявності в сім'ї інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місця проживання та інфраструктури (місто, сільська місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявності соціальної служби для надання соціальних послуг.

Більшість дітей з обмеженими психофізичними можливостями в Україні навчаються і виховуються у школах-інтернатах, тобто перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах. Ці діти штучно відірвані від сім'ї, що породжує проблеми у міжособистісних стосунках між батьками і дітьми, тому батькам необхідна допомога у спілкуванні з дитиною. Під час канікул таким сім'ям надається допомога у догляді й нагляді за дитиною, організовується спілкування з ровесниками за місцем проживання. Дитина має якомога частіше перебувати в сім'ї, в оточенні батьків, родичів, друзів.

Соціальна допомога дітям-інвалідам, які навчаються і виховуються в інтернатному закладі, забезпечується завдяки тісній співпраці шкіл-інтернатів і соціальних служб для молоді. Завдання соціальних служб для молоді полягають у сприянні політиці "відчинених дверей" цих закладів, надання допомоги дитині безболісно перейти у доросле життя, попередити виникнення екстремальних ситуацій чи полегшити їх наданням соціально-педагогічної та правової допомоги. Таким чином активізуються зусилля суспільства для задоволення особливих потреб дітей з обмеженими психофізичними можливостями(перебування в сім'ї, правовий захист).

З цією метою робота здійснюється у таких напрямках: реалізація рекреаційних проектів з тимчасового перебування дітей у сім'ї, спільних з школами-інтернатами програм з правової освіти дітей і підготовки їх до сімейного життя; вжиття заходів, спрямованих на розвиток співпраці шкіл-інтернатів і загальноосвітніх шкіл; створення дитячих асоціацій; залучення спонсорських коштів для додаткової фінансової підтримки дітей. Ефективними формами роботи є: клуби сімейного виховання; кризові центри; соціально-психологічні служби SOS; групи взаємодопомоги; спеціалізовані лінії Телефону довіри.