Дитячий церебральний параліч

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОЗ України

Івано-Франківський Національний медичний університет

Реферат на тему:

“Дитячий церебральний параліч”

Кафедра: Фізичної реабілітації

Студента: 4 курсу 2*групи

Ігнтаишин Анни Романівної

м. Івано-Франківськ 2019

План

дитячий церебральний параліч гімнастика

1. Коротка характеристика захворювання ДЦП

2. Масаж при ДЦП

3. ЛФ і лікувальна гімнастика при ДЦ

4. Основні комплекси корекційних фізичних вправ й методику їх застосування

5. Вправи на формування вертикального становища голови

6. Вправи на формування становища начетвереньках

7. Вправи на формування функції сидіння

8. Вправи на формування вміння самостійно стояти

9. Вправа на формування самостійної ходьби

Список літератури

1. Коротка характеристика захворювання ДЦП

1. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) - захворювання, що з поразкою несформованого мозку під час внутрішньоутробного розвитку, під час пологів, ранній постнатальний період. Захворюваність ДЦП має тенденцію до підвищення і як 1,88 випадків на 1000 дітей.Этиология захворювання різноманітна - нині відомо понад сотні шкідливих чинників. Особливо небезпечними вважаються: гіпоксія, вірусні, соматичні захворювання на першої третини вагітності, стрімкі пологи, стимуляція родової діяльності, висока маса новонародженого, вік мами старше від 35 років (особливо в першої вагітності), інфекції чи травми ранній постнатальний період.

ДЦП належать до тяжких захворювань ЦНС, у якому, особливо страждають мозкові структури, відповідальні довільні руху. Характерні для ДЦП рухові розлади:гипертонус м'язів, розвиток контрактур, порушення координації рухів, атрофія м'язів та інших. При ДЦП формуються стійкі порочні пози і рух, змінюється постава, виникають контрактури і деформації ОДА та інші порушення. Наявне розлад діяльності аналізатора, що перешкоджає нормальну адаптацію хворих до навколишньому середовищі.Типична підвищена емоційна збуджуваність, інертність психіки тощо.

ДЦП вивчається з 1853 року (>хирург-ортопедЛиттл). Упродовж цього термінупердложено кілька класифікацій захворювання. Відповідно до класифікацією виділяють 5 клінічних форм дитячого церебрального паралічу - подвійна гемиплегия, спастическая диплегия, гемипаретическая форма, гиперкинетическая, атонически-астатическая форма.

Всім форм характерні рухові порушення рефлекторного характеру. Руху можливі, але вони управляються дитиною: присутні компенсаторні руху, і порочне руховий стереотип, порушена координація, підвищено тонус м'язів.

Дитячий церебральний параліч не прогресує. В міру зростання та розвитку дитини можуть відзначати зменшення клінічних симптомів хвороби.

Розрізняють 4 часів відновленої рухової сфери, і соціальної орієнтації хвору дитину.

1 Гострий період тривалістю 7-14 днів. Зазначається прогресуюче перебіг хвороби, виражені рухові розлади, часом - наявність періодичних судомних нападів.

2 - 3. Відновлювальний період (ранній - до 2 місяців, пізній - до1-2лет) характеризується вираженим раннім тонічним рефлексом, який зберігається довше нормальних термінів, стримуючи своєчасне поява настановних рефлексів та розвитку рухів. Страждають чи відсутні вроджені рефлекси.

4. Період залишкових явищ починається з дворічного віку і її триває у дитинстві й юнацтві, а під час тяжких формах - довічно. Якість відбудовних заходів у цьому періоді великою мірою залежить від попереднього систематичного лікування. Відсутність раннього лікування викликає формування порочних поз та рухів, утруднюючи нормалізацію рухової сфери дитини.

2. Масаж при ДЦП

Два останніх деся.\тиліття загальновизнано, що систематичне комплексне лікування, у тому числі ЛФ і масаж, значно покращують стан в багатьох хворих. Різке зростання тонусу, особливо усгибателях і призводять (>аддукторах) м'язах, сприяє освіті контрактур. Такі хворих із працею пересуваються, перекрещивая ноги. Вони ніяк не (або можуть) виконують точні руху рукою (користуються ложкою, олівцем). Нерідко порушується інтелект. Хворі ДЦП фізично і психічно відстають у розвитку від своїх ровесників. У результаті парезу, паралічу м'язів, кінцівок, їх укорочення, неправильної ходи, пози при сидінні, зазвичай, порушується постава і спостерігаються сколіози, кифосколиози, патологічні зміни у стопі. Нерідко констатуються зміни внутрішніх органів вегетативної нервової системи та обмінних процесів.

Мета масажу: понизити рефлекторну збуджуваність м'язів, попередити розвиток контрактур, зменшитисинкинезии, стимулювати функціюпаретических м'язів, поліпшитилимфо- і кровообіг, зменшити трофічні розлади.

Перед масажем необхідно забезпечити максимальне розслаблення м'язів, підібравши початкове положення і вправи на розслаблення. Масаж проводиться диференційовано. Поглаживание, розтирання, разминание скорочених м'язів з підвищеним тонусом проводиться ніжно, плавно, в повільний темп. Більше глибокий масаж зприемами вібрації (шиття, лупцювання) застосовують для розтягнуті м'язів. Обов'язковий масажпаравертебральних спинномозкових сегментів. Методика і масажу таку ж, як із інсультах. Проте масажист має враховувати, і ним дитина, що це хворий як неспроможна виконати руху, але й ніколи їх виконував і тому уявляє, як він виконати. З іншого боку, дитина не розуміє потребу лікування, в нього менш зосереджується увага, ніж в дорослого.

Слід враховуватиме й те, що хворі ДЦП часто замкнуті, дратівливі. Тому масажист може бути витриманим, терплячим, лагідним із дитиною, привернути до собі. У кабінеті ж би мало бути іграшки, що відповідають віку дитини. Під час масажу необхідно стеження із дитиною розмовою, грою, створюючи позитивний емоційне тло.

Нині є низку методик масажу. Кожна їх доцільною у даному випадку. Знання великої кількості методик необхідне й для вмілого добору прийомів у разі, коли якась система прийомів виявляється неефективною. З використанням будь-який методики необхідно домогтися розслаблення м'язів. Для цього він проводять підготовчий масаж, використовуючи спеціальні укладання та вправи на розслаблення. Наприклад, спадний масаж звтираниеманестезиновой мазі. Рекомендується втирати мазь що охоплюютьпоглаживанием згори донизу, не чіпаючи сухожиль, до появи відчуття тепла. Для розслаблення великих м'язових груп застосовують валяння (>разминание), у якому м'язова маса хворих хіба що перевалюється з одного руки масажиста в іншу. Для розслаблення м'язів плечового і тазостегнового суглобів пропонується катання, у якому хіба що «катають» двома руками у бік від себе, як качалку на тесті.

З метою розслаблення м'язів перед масажем можна використовувати прийомпотряхивания. Для розслаблення кисті або стопи масажист захоплює передпліччя чи гомілка однієї рукою та робить ряд коротких і довгих рухів у виглядіпотряхивания. Причомупотряхивания спочатку виконують у малому обсязі й поволі, та був принаймні наступу розслаблення м'язів амплітуда і їхнє зростають. Для розслаблення м'язів на руці чи нозі масажист захоплює кінцівку за дистальний відділ. Руку беруть за пензель, фіксуючилучезапястний суглоб, ногу - за гомілковостопний суглоб. Потім роблятьвстряхивающие руху вгору - донизу й убік.

Для розслаблення м'язів успішно застосовують точковий (гальмівний) масаж. Так приатонически-астатической формі ДЦП призначають стимулюючий (що збуджує) точковий масаж якпунктации коротких, різких, швидкихнадавливаний однією або кількома пальцями аналогічних точок, що є на шкірі над м'язами, що у русі. Палець не затримують на точці, а швидко забирають.Повторяют кілька разів на кожній точці.

У окремих випадках рекомендується одні й самі точки надавати гальмівне чи які б збуджували дію, у залежність від мети масажу - розслабити м'язи чи стимулювати їх.

Для зниженнягипертонуса м'язів рекомендують вібрацію як засіб рефлекторної терапії, що з допомогою портативного електровибратора, предназначенного для масажу особи. Масаж обличчя іворотниковой зони надає розслабляючий дію на мімічні м'язи і сприяє лікуванню порушень промови. Для розслаблення м'язів живота запропонований так званий звуковий масаж, тобто. виконання масажу живота разом із гімнастикою, і одночасним вимовою звуків. Під час масажу живота (лише з годинниковий стрілці) чи тактильного роздратування окремих ділянок живота хворий вимовляє звуки «ш-ш», «>р-р-р» та інші, покашлює.Високоеффективним способом зниження м'язового тонусу є погойдуванню дитини на м'ячі вагітноюлежа на спині, на животі, при боці, разом із масажем спини, шиї, сідниць. Рекомендується також і зниженнягипертонуса м'язів поєднувати пасивне розтягнення напруженої м'язи з одночаснимстимуляционним масажеммишц-антагонистов.

Для нормалізації м'язового тонусу під час масажу і протягом дня має значення розташування частин тіла, і їх взаєморозташування стосовно друг до друга. Важливо становище голови у просторі і ворожість до шиї і тулуба.

Для виведення кінцівок і голови у правильне фізіологічне становище можна використовувати прийоми розслаблення зближенням місць прикріплення м'язів. Перш ніж розтягуватиспастически напружену м'яз, слід зробити спрямування бік дії напруженої м'язи остаточно, тобто. до обсягу зігнути кінцівку, якщо вона всгибательном становищі, чи повернути голову максимально убік проявиспастическойкривошеи тощо. Потримавши голову у стані лічені секунди і провівши легке поштовхи м'язів, що є до цього часу напруженому стані, можна без зусилля виконати максимально спрямування зворотний інший бік і зафіксувати його.

Дляспастически скорочених м'язів рекомендується використовувати лише погладжування і розтирання. У цьому необхідно проводити вибірково масаж окремих груп м'язів.

3. ЛФ і лікувальна гімнастика при ДЦП

Лікувальна фізична культура.

Складова частина медичної реабілітації хворих, метод комплексної функціональної терапії, використовує фізичні вправи як збереження організму хворого на діяльну стані, стимуляції внутрішніх резервів у запобіганні і лікування хвороб, викликаних вимушеної гіподинамією

Кошти лікувальної фізичної культури - фізичні вправи, масаж, загартовування, пасивна гімнастика (мануальну терапія), трудові процеси, організація всього рухового режиму хворих на ДЦП- стали невід'ємними компонентами лікувального процесу, відновного лікування в всіх лікувально-профілактичних закладах державної і реабілітаційних центрах.

Практично лікувальну фізкультуру - це, передусім терапія регуляторних механізмів, яка використовує найбільш адекватні біологічні шляху мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму у ліквідації патологічного процесу. Разом з рухової домінантою відновлюється і підтримується здоров'я. Активний руховий режим і позитивні емоції є джерелом енергії для самозахисту організму всіх рівнях його життєдіяльності, як і нормі, і при патології.

Позитивний ефект, що спостерігається під час використання коштів лікувальної фізкультури в хворих з ДЦП, є наслідком оптимальної тренування всього організму. Принципи і механізми розвитку тренованості однакові як і нормі, і при патології. Можна лише про кількісному вираженні, рівні, і обсязі тренованості: тренування він ставить завдання максимального підвищення функціональних можливостей організму, окремих його систем органів, а щодо призначення лікувальної фізкультури вирішуються завдання дозованої тренування, підвищувальної функціональне стан хворого рівня здорової людини. Для отримання позитивного реабілітаційного ефекту в дітей із ДЦП необхідна тривала і завзята робота. Завдання ЛФ під час залишкових явищ:

· зниженнягипертонуса призводять м'язів і м'язів згиначів, зміцнення ослаблених м'язів;

· поліпшення рухливості в суглобах, корекція порочних установок ОДА;

· поліпшення координації рухів і рівноваги;

· стабілізація правильного становища тіла, закріплення досвіду самостійного стояння, ходьби;

· розширення загальної рухової активності дитини, тренування вікових рухових навичок;

· навчання разом із вихователями батьками самообслуговування, засвоєнню основних видів побутової діяльності, зі урахуванням розумового розвитку.

Аби вирішити поставлених завдань використовуються такі групи вправ:

· вправи на розслаблення, ритмічне пасивне поштовхи кінцівок, махові руху, динамічні вправи;

·пассивно-активние й активні вправи з полегшених вихідних положень (сидячи, лежачи), вправи на м'ячі великого діаметра;

· вправи з предметами під музику, переключення налаштувалася на нові умови діяльності, розвиток виразності рухів; вправи у різних видах ходьби: високо, низько, «слизько», «жорстко», з підштовхуванням; вправи для голови уи.п. сидячи, стоячи;

· прийняття правильної постави в опори з глядачевим контролем; вправи у різних вихідних положеннях перед дзеркалом;

· вправи у розвиток і тренування основних вікових рухових навичок: повзання,лазание (по лаві), біг, стрибки, (спочатку намини-батуте), метання; вправи рухається з частої зміною вихідного становища;

· ігрові вправи «який у мене вдягаюся», «який у мене зачісуюся» тощо.

Формування рухів має здійснюватися у суворо певної послідовності, саме: починаючи з голови, потім йдуть руки - тулуб, руки - тулуб - ноги і спільні рухові дії. У цьому руху саме руками і ногами їх необхідно виконувати спочатку у великих суглобах (плечовому і тазостегновому), потім поступово захоплювати середні суглоби (ліктьовий і колінний) і далі зміщатися долучезапястному іголеностопному. За наявності супутніх деформацій ОДА (контрактури, укорочення кінцівок,остеохондропатия, сколіози, остеохондрози), соматичних захворювань спектр завдань розширюється з урахуванням наявної патології.

У період залишкових явищ розширюється комплекс коштів лікувальної фізкультури. До програми фізичної реабілітації включені масаж, прикладні види фізичних вправ, трудотерапія, гидрокинезотерапия, фізіотерапія (>теплолечение, електрофорез,УВЧ), іпотерапія, ортопедія (ходьба влангетах, ортопедичних черевиках, космічному костюмі «Аделі»). Обсяг добової рухової активності дітей з мері зростання і розвитку поступово зростає.

Останніми роками для ЛФ характерний підйом, пов'язані з виникненням та розвитком реабілітаційного напрями сучасної медицини. Застосування коштів ЛФ у системі реабілітації була дуже ефективним, і це викликало значний інтерес до теорії та на практиці їхній використання. Подальший прогрес ЛФ обумовлений поглибленням медичних уявлень, іклинико-физиологических засадах методу і нагромадженням досвідом роботи, знання яких призводять до переконання необхідність лікувальної фізичної культури, яких і визначає тактику лікарських дій.

Нижче ми наведемо основні комплекси корекційних фізичних вправ і методику їх застосування при ДЦП.

4. Комплекси корекційних фізичних вправ й методику їх застосування

Перш ніж перейти безпосередньо до занять фізичними вправами пам'ятаймо, формування рухів має здійснюватися у суворо певної послідовності, саме: починаючи з голови, потім йдуть руки, руки -- тулуб, руки -- тулуб -- ноги, ноги і спільні рухове дії. У цьому руху саме руками і ногами їх необхідно виконувати спочатку у великих суглобах, розташованих ближчі один доТуловищу (плечовому і тазостегновому), потім поступово захоплювати середні суглоби (ліктьовий і колінний) і далі зміщатися долучезапястному іголеностопному. Це не придумано, а взяте з спостережень за послідовністю етапів рухового розвитку немовляти перших років життя. Незалежно від його віку дитини (нехай йому вже 4--5 років) регулярно працюють з ним визначається такий рівень рухового розвитку, де вона зупинився. І дитина ще може взяти становище рачки й плазувати, те саме з цього й слід починати роботу. Проте, якщо ми будемо працювати тільки одного, вузькому напрямі, це знизить ефективність.

рухового розвитку. Томукоррекционная програма по фізичного виховання повинна хіба що «зазирати» трішки наперед і передбачати також застосування таких комплексів коригуючих вправ, які відповідали вищому (й у сьогодні неможливого) рівню рухового розвитку. І тому необхідно визначити рухові корекційні завдання кожному за дитини, які вирішуватися у процесі всього реабілітаційного періоду.

Основні рухові корекційні завдання:

а) формування вміння плазувати на животі, самостійно приймати становище рачки, пересуватися рачки;

б) створити умови, відповідні вищому рівню рухового розвитку, саме: елементи стійки навколішках, вставання із підтримкою із послідовною постановкою і випрямленням ніг, стояння у опори із підтримкою, без підтримки тощо. буд.

Допоміжні рухові корекційні завдання:

а) корекція порочноїсгибательно-приводящей установки пензлів;

б) поліпшення рухливості в суглобах рук й у плечовому і тазостегновому;

в) подолання патологічних тонічних рефлексів;

р) формуванняопороспособности рук і плечового пояса, і навіть стіп і нижніх кінцівок загалом;

буд) розвиток статичної і динамічної стійкості (рівноваги);

е) формування предметної маніпуляції руками;

ж) розвиток орієнтування у власному схемою тіла, і навколишньому просторі та інших.

Спеціальні корекційні завдання:

а) розвиток мови у вигляді руху;

б) формування просторових уявлень;

в) ознайомлення з основними властивостями матеріалів тощо. буд.

Щоб досягти гарних результатів, заняття фізичними вправами в дітей із ДЦП мали бути зацікавленими щоденними і вибори проходитимуть протягом усього дня.

5. Вправи на формування вертикального становища голови

З вихідного становища лежачи на спині.

1. лежачи на спині: з допомогою брязкальця, яскравою іграшки чи клацання пальцями стимулювати повороти очима і головою вліво-вправо, кругові руху по годинниковий стрілкою і проти, згинання і розгинання голови.

2. але зподложенним під плечовий пояс валиком.

3. лежачи на спині в позі «ембріона» (ноги зігнуті і притиснуті до живота, руки схрещені на грудях чи навколо колін): плечовий пояс дитини піднімається руками методиста і виноситься вперед -- стимулюється підйом дитиною голови.

4. лежачи на спині: дитини злегка підтягують на плечі -- створюються умови на підйом голови.

5.але тягу виробляти за передпліччя чи пензлі -- це сприяє підйому голови, і далі тулуба.

6.. лежачи на спині, ноги зігнуті і розведені, пензля дитини притиснуті (схоплені) до однойменною щиколоткам -- викликається підйом голови.

7. І це, але з киванням дитини на даному становищі вперед-назад (типукачалки).

8. лежачи на спині, ноги дитини притиснуті долонею методиста у районі колінного суглоба, інший рукою захоплюється пензель дитину і виконується потяг вперед -- вгору -- стимулюєтьсяподьем-поворот голови.

9. лежачи на спині, ноги дитини притиснуті передпліччями методиста, а долоні розташовуються по обидва боки під головою дитини -- викликається підйом голови.

10. лежачи на спині, дитині протягується іграшка (паличка, трубочка, веревочка) для захоплення пальцями рук, після чого виконується легка потяг дитини за утримуваний предмет до становища випрямлення рук та його натягу -- стимулюється підйом голови.

11. лежачи на спині, тримати дитини за пензля випрямлених і порушених вперед рук: почергове піднімання дитини кожну ручку з дочкою поворотом набік -- викликається поворот голови.

12. лежачи на спині, руки методиста обхоплюють голову дитини зліва і правих виконують пасивні руху нею вліво-вправо, вперед-назад (при цьому дитина кладеться на край кушетки, матрасика чи тапчана).

13. лежачи на спині: самостійні повороти голови вліво-вправо на звук (щиголь пальцями, поштовхи брязкальцем та інших.).

Основні вихідні стану та робочі пози дитини на формування вертикального становища голови

14. це, але голова дитини повинна кілька виступати за край матраца чи тапчана.

15. лежачи на спині, голова наполовину за край матраца чи тапчана. З боку живота увагу дитини залучається іграшкою -- це сприяє спробам самостійного підйому голови.

16. лежачи на спині, на похилій поверхні (10--30°) головою вниз, руки у районі ліктів притиснуті методистом. Асистент методиста (мати дитину і т. буд.), маніпулюючи іграшкою зі словесним супроводом, приваблює його увагу і стимулює самостійний висновок голови у вертикальне становище.

17. І це, але з киванням вгору-вниз похилій дошки під час виконання вправи.

18. лежачи при боці: стимулювання поворотів голови за брязкальцем, яскравою іграшкою, пощелкиванием пальцями.

19. лежачи при боці: потягнути дитини за руку, злегка підняти на формування стійкого вертикального становища голови.

6. Вправи на формування становища рачки

1. лежачи на животі: методист виконує пасивне випрямлення рук дитини вздовж тіла вгору, що зумовлює підйому голови ісгибанию ніг -- відбувається перехід дитини на становище рачки (з урахуванням симетричного тонічного шийного рефлексу).

2. лежачи животом на валику: методист пасивно розгинає голову дитини, нагинає -- розводить ноги -- тяжкість тіла переноситься натазовий пояс, руки у своїй виконують підтримує функцію.

3. лежачи грудьми на долоні методиста: методист піднімає верхню частина тіла дитини під груди вгору, у своїй однієї нозі пасивно надається становище згинання.

4. лежачи на животі, опора на витягнуті руки: методист нагинає одну ногу в коліні -- стегні і фіксує їх у цьому становищі; потім підтягує таз дитини на бік опорною ноги -- передбачається згинання винесення вперед протилежної ноги.

5. сидячи на п'ятах: методист відводить прямі руки дитини тому -- вгору, розгортаєкнаружи і наближає до хребетному стовпа -- це викликає нахил дитини вперед.

6. сидячи на п'ятах: методист витягує дитини вгору за руки, надавлюючи у своїй ногою на вигин хребта.

7. рачки: повороти головою на різні боки.

8. На чотирьох: маніпуляції однієї рукою з предметами, що формує стійке становище тіла на трьох опорах.

9. рачки на рухливому стенді (дошці, майданчику):

зі зміною кута нахилу майданчики (10--45°) досягають переміщення маси тіла дитини по черзі на плечовий ітазовий пояс.

10. рачки: з допомогою іграшок (звернення, звуків) методист стимулює відрив одній з рук дитини від опори та легенямиподталкиваниями із підстраховкою виводить його з стійкоготрехопорного становища.

Основні вихідні стану та робочі пози дитини на формування становища рачки

11. рачки: дитина самостійно чи з допомогою методиста відриває від опори одночасно різнойменні правицю і ногу; методист допомагає дитині прийняти стійке ситуація з наступним перенесенням опертя протилежні кінцівки.

12. стоячи рачки на хитної твердої площині (рухлива дошка) чи еластичною поверхні батута: методист розхитує дитини спочатку у одному напрямку (згори донизу) з заданим ритмом, та був зі зміною напрями рухів ритму.

13. стоячи рачки з великої кулі (надувному м'ячі): методист утримує дитини за щиколотки і виконує різні погойдуванню на м'ячі (вперед-назад, вліво-вправо, вгору-вниз й у поєднаннях).

7. Вправи на формування функції сидіння

Пассивное висаджування дитини на ліжечку, колясці тощо. буд., фіксуючи його позу з допомогою подушок, валиків чи підтримуючи руками.

Методист утримує дитини на повітрі за стегна вагітною сидячи, виробляючи у своїй погойдуванню у різних напрямах.

1. дитина сидить з розлученими стегнами на ногах методиста, обличчям щодо нього: методист утримує дитини під лікті завипрямленние і розгорнутікнаружи руки, виконуючи погойдуванню у різних напрямах.

2. дитина сидить навколішках методиста спиною щодо нього: методист захоплює руки дитини, відводить їх тому і розгортаєкнаружи, похитуючи у стані.

Основние вихідні стану та робочі пози дитини на формування функцій сидіння

3. сидячи, притискаючись спиною до опорі (стіні, щиту, спинці крісла та т, буд.), ноги зігнуті, розташовуються підошвами стоп на опорі; рукиразогнути і відведено тому.

4. сидячи на батуті або інший еластичною (рухомий) поверхні: методист надавлює руками на голову чи плечі дитини, виконуючи розхитування вгору-вниз -- дитина у своїй прагне випрямитися.

5. сидячи у спеціальній стільчику спираючись передпліччями про стіл.

6. сидячи на килимку, поддерживаясь двома руками за поручень, трубку, натягнуту мотузку чи пальці методиста -- збереження стійкого становища тіла.

7. сидячи на горизонтальній поверхні (майданчику), руки передпліччями спираються на паралельні горизонтальні поручні типу «бруси», розташовані на зручною для дитини висоті.

8. сидячи на горизонтальній поверхні (майданчику), хват руками про вертикальний, жорстко стоїть поручень -- збереження стійкою пози у цьому становищі.

9. сидячи на горизонтальній поверхні, хват руками згори за поперечний поручень, располагаемий на різній висоті і віддаленні дитини, -- збереження стійкою пози.

10. І це, але хват пензлями виробляється за натягнутий канат, мотузку чи еластичний джгут, розташовані: а) перед дитиною; б) збоку від нього -- на певної висоті. Збереження стійкою пози.

11 сидячи, упор руками ззаду: методист легкими різноспрямованимиподталкиваниями виводить дитину з рівноваги, що він намагається зберегти.

12 сидячи на килимку, хват двома руками згори' за гімнастичну палицю: методист повертає палицю вліво-вправо, викликаючи відповідні розвороти тулуба дитини.

13. сидячи на килимку: методист захоплює дитини за гомілки випрямлених ніг та поступово піднімає їх -- дитина намагається зберегти початкове вертикальне становище тулуба.

14. сидячи на стегнах методиста, спиною щодо нього, ноги порізно: методист нахиляє таз дитини вперед -- вниз, викликаючи рефлекторне виведення тулуба тому -- вгору.

15. сидячи по-турецьки на похилій дошці, між ніг покладено набивний м'яч чиутяжеленний валик (щоб надати більшої стійкості). По обидва боки дитини розташувалися методисти (чи батьки). Вмостилися збоку дитини, одне із дорослих простягає йому якісь дрібні предмети (камінчики, кульки, кубики та інших.), які дитина, своєю чергою, повинен передати іншому дорослому, розташованому протилежному боці.

16. сидячи по-турецьки на похилій дошці (за необхідності використовувати валики): методист плавноприподнимает-опускает нижній край дошки, усуваючи з посади загальний центр тяжкості дитини, ніж викликає балансуючі рух зі боку дитину і спроби зберегти стійке становище тіла.

17. сидячи на підвісних гойдалках, ноги звисають вниз: методист виконуємаятникообразние розгойдування дитини напереднезаднем напрямі.

18. І це, але розгойдування виконуються у різних напрямах, включаючи кругові обертання дитини.

19. сидячи на рухомий дошці (як один з вар'янтів можна використовувати креслярську дошку, яка встановлено на чотирьох прикріплених до неї гумових камерах від м'яча), упор руками ззаду: методист виконує рівномірні невеликі погойдуванню вгору-вниз, потім те зліва-направо у певному ритмі і послідовності. Надалі ритм рухів та його послідовність видозмінюються.

20. сидячи на рухомий дошці: методист змінює кут нахилу дошки у різних напрямах, спочатку у постійному режимі, потім у різних варіантах, викликаючи в дитини відповідні страхувальні реакції.

Усі перелічені вище вправи, що їх вагітною сидячи на рухомий дошці, ускладнюються з допомогою спрямування сидіння дитини лави (стільчика чи підставки), у своїй дитина щільно стосується підошвами опори.

21. І це, але ноги дитини перебувають у вазі, не торкаючись підошвами опори -- цим самим досягається велика нестійкість дитини, вагітною сидячи, що викликає необхідні балансуючі руху.

22. сидячи накачалке, тримаючись ми за неї збоку руками (спочатку дитини саджають в напрямікачательних рухів, та був боком, впопереккачалки): методист розхитуєкачалку, починаючи з низькою амплітуди, поступово її збільшуючи.

23. сидячи напружинящем стільчику, ноги підошвами на опорі: методист спочатку сам погойдує стілець з дитиною вгору-вниз, поступово викликаючи дитини на самостійні спроби виконати ці самі руху.

24. І це, але не стосується стопами опори.

25. сидячи на обертовому стільчику, руки на підлокітниках: методист обертає крісло за те до однієї, то інший бік з різноманітною послідовністю і частотою -- дитині необхідно зберегти стійку позу.

26. сидячи по-турецьки на похило встановленому (10--45°) мини-батуте (зроблене з автомобільної камери, яку з допомогою еластичних джгутів натягаєтьсябрезентин): виконання у цьому становищі різних поворотів, нахилів, маніпулювання предметами.

27. І це, але сидячи самісінькому камеру зі торканням стопами опори.

28. Ті ж вправи, але горизонтально належному батуті.

29. сидячи по-турецьки на еластичною поверхні горизонтально

встановленого батута: методист піднімає край батута із боку ніг, викликаючи відповідне похиле рух тулуба вперед.

30. Збереження стійкою пози сидячипо-турецки, (сидя з зігнутими ногами, сидячи з упором руками ззаду) нараскачивающемся у різних напрямах батуті.

Перераховані вище вправи на батуті виконуються також із пов'язаними еластичним джгутом позаду руками дитини.

Подані вище вправи на дошки та батуті можна виконувати у варіанті «карусель», коли снаряди встановлюються з допомогою підставки на обертовому диску «Здоров'я».

Цю групу вправ можна ускладнити винятком в дитини зорового контролю з допомогою еластичною пов'язки очах.

8. Вправи на формування вміння самостійно стояти

1. стоячи: руки лежать долонями на опорі лише на рівні пояса.

2. стоячи: руки захоплюють рейку гімнастичної драбини лише на рівні грудях.

3. стоячи біля східчастої опори, дитина притискається до неї животом: руками виробляти маніпуляцію та іграшки (взяти, покласти, посунути, перекласти з руки в руку, кинути, спробувати підняти та інших.).

4. перебуваючи у манежі, руки захоплюють поручень: розгойдування убік з перенесення тяжкості тіла спочатку однією, потім в іншу ногу.

5. стоячи біля стелажа, на полицях якого на різній висоті розставлено іграшки, руки на опорі.

6. Ходьба спираючись руками на паралельні бруски лише на рівні пояса.

7. Ходьба спираючись руками на натягнуті подовжньо паралельні канати.

8. Різні варіанти ходьби на «підвісної дорога»:

і з хватом двома руками за передню рухливу поперечну трубку;

з хватом двома руками відповідно понад дві передні поперечні рухливі трубки;

в) з хватом двома руками за відповідні бічні подовжні рухливі трубки;

р) з підштовхуванням перед собою по канату нанизаних нею предметів (кульок, кілець та інших.).

9.Ходьба приставними кроками вліво і вправо, тримаючись руками за горизонтальні рейки драбини, поручень, натягнутий канат тощо. буд.

10.Ходьба по еластичною поверхні із підтримкою методиста чи з допомогою хвата руками за канат (поручень).

11.Ходьба із підтримкою методистом за руки під укіс (дошці) вгору-вниз.

12. І. п. стоячи спиною в опори (стіни, тумби, дивана), ноги на ширині плечей: методист розташовується перед дитиною та простягає йому руки стимулюючи виконання кількох самостійних кроків.

13.Ходьба, тримаючись руками за поручень універсальної візки й штовхаючи її собі.

14.Ходьба, дотримуючись однієї рукою про руку методиста по міткам, лініях, через предмети, по осередків спеціальноїкорригирующей дошки («ялинка», «>ступание»).

15.Ходьба, перекочуючи собі двома руками валик.

16.Ходьба спираючись на жердини, палички та інших.

17. Виконання елементів перелічених вище вправ у бік спиною вперед.

18. Виконання ходьби із підтримкою після попереднього обертання дитини на спеціальному кріслі чи гойдалках (каруселях).

19.Ходьба (спочатку із підтримкою) по невисоким східцях вгору-вниз.

20.Ходьба дома (переступання) на обертовому барабані, спираючись руками про бічні поручні.

21.Лазание по вертикальної драбині формує перехресну координацію рук і ніг.

22.Ходьба на спеціальних укорочених лижах.

Список літератури

1. Дубровський В.І. Дитячіцеребральние паралічі. У кн.: Спортивна медицина: Учеб. длястуд.висш.учеб. закладів. 2-ге вид., доп. М.:Гуманит. вид. центрВЛАДОС, 2002, з. 425-426.

2. Єфименка М.М., Сермеев Б.В. Зміст й методику занять фізкультурою з дітьми, страждаючими на церебральний параліч. М.: Радянський спорт, 1991. 56 з.

3. Фізична реабілітація: Підручник для академій та інститутів фізичної культури / Під загальною ред. проф. С. Попова. Ростов зв / Д: вид-во «Фенікс», 1999. - 608 з.

4. Штеренгерц А.Є., Біла Н.А. Масаж для дорослих та дітей. До.: Здоров'я, 1996. 384 з.

5. Штеренгерц А.Є. Лікувальна фізкультура та масаж при захворювань і травмах нервової системи в дітей віком. До.: Здоров'я, 1989. 187 з.

Размещено на Allbest.ru