Охорона здоров'я в Російській імперії, Сумському повіті і селі Старому

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477.52)(092):911.373"1642/2018"

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СУМСЬКОМУ ПОВІТІ І С. СТАРОМУ

Постановка проблеми. Здоров'я населення є запорукою економічного й соціального процвітання країни, головною складовою її ресурсного потенціалу. Зі станом здоров'я громадян тісно пов'язана безпека країни, ефективність, якість трудової діяльності, відтворення трудового потенціалу.

Система охорони здоров'я на вітчизняних теренах пройшла довгий і тернистий шлях. У XVII столітті центрами лікування у провінціях були здебільшого монастирські лікарні. Після так званих Смутних часів (за іншими відомостями, за правління Бориса Годунова) з'явилася перша державна медична установа - Аптекарський приказ, що опікувався аптекарськими городами, де вирощували лікарські рослини. Найцінніші ліки імпортували з Європи. З 1654 року при Аптекарському приказі діяла перша в країні лікарська школа.

Перші лікарні на Сумщині, де лікували хворих незалежно від статі, віку й соціального становища, було відкрито при монастирях - у Глухівському, Ох- тирському та Путивльському повітах. Особливу роль тут відіграв заснований у 1648 році неподалік від с. Соснівки на Глухівщині монастир Глинська пустинь, де функціонували велика лікарня й аптека. Сюди за допомогою зверталися навіть найвідоміші особи тодішньої царської Росії [8, 178].

За Петра I з ініціативи І. Л. Блюментроста медичну справу в Росії було реформовано. Замість Аптекарського приказу було створено Медичну канцелярію, яка в 1763 році перетворилася на Медичну колегію. У 1707 році Микола Бідлоо, випускник Лейденського університету, відкрив першу в Росії госпітальну школу, що діяла при першому військовому сухопутному госпіталі за річкою Яузою. Упродовж 1718-1720 років відкрилися перші госпіталі в Петербурзі та Кронштадті, і вже в 1733 році при них також були власні школи.

На початку XVI11 століття в Глухові, який був тоді великим культурним і адміністративним центром Лівобережної України та гетьманською резиденцією, працювали доктор медицини, лікар і аптекар. Тут у 1706 році було засновано державну аптеку. У 1743 році з'явилася приватна аптека генерального підскарбія Якова Марковича. Тоді заклади з виготовлення і продажу ліків існували тільки у Львові, Києві та Лубнах. Одночасно з аптеками на Сумщині почали з'являтися лікарні. Одна з перших, побудована на кошти сина духовника Петра І протоієрея Тростянецької церкви Охтирського полку О. Т. Надоржинського, знаходилася в Охтирці. Вона функціонувала з 1741 року при Свято-Троїцькому монастирі [8, 179-180].

Фельдшер вважався помічником лікаря й повинен був працювати під його контролем, але з огляду на постійний брак лікарів фельдшери працювали також самостійно. Початком підготовки фельдшерів як осіб із середньою спеціальною освітою стало відкриття царем Олексієм Михайловичем костоправної школи (1653 рік). Уже в наступному році при Аптекарському приказі було створено спеціальну лікарську школу і здійснено набір 30 учнів для вивчення «лікарської, аптекарської та іншої справи». Перший випуск цієї школи відбувся в 1660 році. Випускники отримали диплом «російського лікаря»; за рангом вони стояли нижче за іноземних лікарів, і платили їм менше [6].

Лікарів у Росії традиційно називали докторами, тому що більшість іноземних медиків, які приїздили до Росії, мали ступінь доктора медицини, отриманий у європейських університетах. На докторські посади призначали іноземців, які надавали, як правило, рекомендаційні листи від монархів своїх держав. Прибулі лікарі складали іспит в Аптекарському приказі, пізніше - в Медичній канцелярії й тільки після цього вступали на посаду. Не всі іноземці витримували іспит, а в разі невдачі вони зазвичай не виїздили з країни, а спокушені високою заробітною платою, залишалися на лікарських посадах.

До кола обов'язків докторів входило лікування царя, його родини та можновладців. З XVII століття докторів запрошували й до війська - полковими лікарями. З XVIII століття вони працювали у шпиталях, лікували військовослужбовців, здійснювали їх огляд зі складанням висновків про те, чи можна цій особі служити в армії. З 1716 року доктори щомісяця рапортували головному медикові держави про кількість хворих і померлих, а також про хвороби [7].

Подальший розвиток середньої медичної пов'язаний із добою царювання Петра I, який у 1706 році заснував у Москві перший у країні постійний шпиталь із лікарською школою. Шпиталь випускав медичних працівників двох категорій - лікарів із вищою і підлікарів із середньою медичною освітою (звання, яке отримували учні лікарської школи на III курсі). До середини XVIII століття, за царювання Анни Іоаннівни, із-за кордону вже запрошували тільки лікарів. Функції підлікарів під час війни виконували учні шпитальних шкіл. Однак навченого медичного персоналу постійно бракувало навіть для потреб армії, не кажучи вже про цивільне населення.

На початку 40-х років у Петербурзькому і Кронштадтському генеральних шпиталях, при яких діяли лікарські школи, а в 1764 році й при Московському шпиталі з'явилися молодші медичні стажисти. їх навчали перев'язувати рани, пускати кров, робити припарки тощо. Згодом найбільш здібні могли стати підлікарями, причому, продовживши навчання, вони могли здобути фах лікаря. Решту випускників після п'ятирічної служби у шпиталі призначали в полки цирульниками. Таким чином, серед осіб із долікарською медичною освітою поряд із фельдшерами та підлікарями були й цирульники. Сама назва «фельдшер» утворена з 2 німецьких слів: «feld» - поле (бою) і «scherer» - цирульник. Середньовічні фельдшери-цирульники ставили банки, пускали кров, зрізали мозолі й узагалі займалися так званою «малою» хірургією [6; 9].

До кінця XVIII століття російському медикові отримати ступінь доктора й відповідну посаду було важко. Праця іноземних докторів оплачувалася надзвичайно високо, вони цінували свої місця і боялися конкуренції з боку російських колег. Незважаючи на прагнення вищих урядовців готувати вітчизняні лікарські кадри, іноземні представники російської медичної адміністрації чинили цьому значний супротив. Тому в шпитальних школах навчали в основному практичній складовій медицини та випускали лікарів. Створені пізніше російські навчальні заклади до 1791 року не мали права присвоювати докторський ступінь.

З другої половини XVI11 століття в управлінській галузі на позначення докторських посад починає вживатися термін «лікар». У цивільному відомстві він повністю витіснив термін «доктор» у 1-й половині XIX століття, а у військовому - у 2-й половині XIX століття [7].

З початку свого існування держава переймалася розвитком військової медицини, натомість найбільші цивільні лікарні створювалися за ініціативи приватних осіб.

Значний поштовх до розвитку громадська медицина отримала у другій половині XIX століття, з моменту скасування кріпацтва. Розвиток місцевого самоврядування сприяв залученню до розв'язання проблем охорони здоров'я громадських організацій. На відміну від країн Заходу, у Росії основні соціально-медичні новації були пов'язані з діяльністю не держави, а органів місцевого самоврядування - земств. Створена ними система так званої громадської медицини була продовженням традицій медичної поліції, з тією суттєвою різницею, що охорона здоров'я ставала предметом зацікавлення громадських організацій.

Земська медицина являла собою мережу дільничних лікарень, які намагалися надавати загальнодоступну медичну допомогу. Створення розгалуженої мережі медичних закладів своєю чергою сприяло отриманню достовірних статистичних даних щодо здоров'я населення. Земські санітарні організації стали ініціаторами розробки й прийняття на рівні органів самоврядування низки санітарних і протиепідемічних норм та правил [1, 101].

Із середини XIX століття при великих лікарнях, особливо військових, було засновано трирічні фельдшерські школи. У Києві така установа діяла з 1842 року. Після земської реформи (з 1864 року) фельдшерські школи засновували земства; діяли також приватні школи.

У 1874 році перший з'їзд лікарів Херсонської губернії визначив засади громадської (земської) медицини. Вона являла собою мережу дільничних лікарень, що надавали допомогу людям, які мешкали на певній території (дільниці). Медична допомога мала бути доступною для кожного мешканця, відповідати останнім досягненням медичної науки, мати профілактичний характер і бути безоплатною для пацієнтів. її утримання взяли на себе органи місцевого самоврядування. Кожне звернення пацієнта реєструвалося на спеціальній карті. Реєстрація захворювань і смертей сотень тисяч людей дозволила з'ясувати закономірності громадського здоров'я, установити причини захворюваності та смертності, здійснювати цілеспрямовані профілактичні й лікувальні заходи та планомірно розвивати мережу лікарських дільниць.

Варто наголосити, що земські лікарні поповнювалися молодими лікарями, які після закінчення університетів добровільно їхали в сільську місцевість, щоб надавати медичну допомогу селянам. Земства будували лікарні за останніми вимогами лікарняного будівництва, а хворі отримували якісну медичну допомогу, рівень якої в більшості земських лікарень мало чим поступався провідним університетським клінікам.

Земська організація медичної справи вписала неповторну сторінку в історію медицини, що не мала аналогів у жодній країні світу. Матеріали дільничних лікарів щодо захворюваності склали виразну картину поширення хвороб серед людей [1, 120-121].

З появою земської медицини змінилися й уявлення про роль медика: від лікаря і/або фельдшера, що надає послуги за гроші, до медицини як соціальної служби. Розвиток земської медицини сприяв збільшенню чисельності як лікарів, так і фельдшерів на селі [9].

Одним із важливих заходів земської медицини були масові санітарно-статистичні дослідження захворюваності, фізичного розвитку й демографії з метою піднесення санітарії в Росії й організації медичної допомоги селянству. Спочатку лікар, який мешкав у місті, на запрошення земства, об'їзджав фельдшерські пункти повіту. Згодом цю систему було замінено стаціонарною, коли на селі з'явилася дільнична лікарня, що складалась із стаціонару на 5-10 ліжок, амбулаторії, пологового та сифілітичного відділень, помешкання для лікаря та ін. До 1910 року було створено 2686 лікарських дільниць, на службі в земств перебувало приблизно 3100 лікарів, причому кожен у середньому обслуговував ділянку радіусом приблизно 17 верст, де мешкало 28 тисяч осіб [5].

Після 1870 року існували три роди фельдшерів:

- військові (так звані ротні);

- ветеринарні («коновали»);

- лікарські помічники (так звані «шкільні»).

Останні працювали переважно в системі земської медицини - в сільських фельдшерських пунктах, що підлягали нагляду земських лікарів.

Кількість цих пунктів постійно зростала: у 7 українських губерніях (Басарабській, Катеринославській, Полтавській, Таврійській, Харківській, Херсонській, Чернігівській) станом на 1870 рік їх було 516, у 1912 - 854, а чисельність фельдшерського персоналу зросла за цей час із 640 до 3100. «Шкільних» фельдшерів було 68 %, військових - 32 %. У трьох губерніях так званого Південно-Західного Краю (Київській, Волинській і Подільській) фельдшерські пункти спершу перебували у віданні приказів громадської опіки, й тільки після 1903 року їх було передано земствам. У 1913 році тут нараховувалося 305 фельдшерських пунктів, отже, разом із 7 іншими губерніями, - 1159 [7].

Організація медичної допомоги за принципом розподілу за територіальними дільницями, притаманна земській медицині, пізніше склала підґрунтя радянської системи охорони здоров'я.

Мета статті - з'ясувати особливості охорони здоров'я й надання медичної допомоги в Російській імперії, Сумському повіті та с. Старому.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз спеціальної літератури та історичних документів із зазначеної проблеми.

Виклад основного матеріалу. У журналі Сумських чергових повітових земських зборів від 10-16 вересня, 7-9 жовтня 1878 року та 22 квітня 1879 року наголошено, що утримання в Сумському повіті сільських шкіл і закупівля медикаментів для волосних аптечок здійснюється у співвідношенні 50:50 (тобто половина від земства і половина від селян), а утримання волосних фельдшерів і повитух повністю фінансується за рахунок селянських громад. Зазначений захід мав на меті піднести свідомість селян щодо участі в організації народної освіти й облаштуванні медичної справи, проте практика й багаторічний досвід засвідчує його недієвість.

Селянські громади Сумського повіту сплачували кошти на народну освіту і медичне обслуговування в розмірах відповідно до списків, що їх наведено нижче, вважаючи суми, які вимагалися з них на утримання шкіл, фельдшерів і повитух додатковим податком і сплачуючи їх украй неохоче. Унаслідок цього зазначений збір надходив до управи несвоєчасно, і як наслідок, у більшості випадків виплата заробітної плати вчителям, фельд-шерам і повитухам, а також придбання медикаментів були пов'язані з чима-лими труднощами, тобто видачею кредитів і перерахунком сум [2, 374-375].

Крім того, важко було знайти в необхідній кількості гарних фельдшерів. Дізнавшися, що всі розрахунки щодо призначеного їм утримання спершу схвалюватимуться волосним і сільським керівництвом, чимало з них не погоджувалися служити в Сумському земстві або, приступивши до служби, дуже швидко її полишали, що шкодило народному здоров'ю.

Щодо повитух - вихованок Сумського земства, то їхнє становище в деяких випадках було ще гіршим, ніж фельдшерів, з таких причин: 1) низька платня (60 рублів на рік); 2) отримання платні, як і асигнувань на неї, після тривалого листування управи з волосними правліннями; 3) складання громадами висновків про небажання утримувати повитух. Через це управа стикалася з проблемою працевлаштування вихованок земства, адже мусили спиратися на земське положення, де чітко зазначено, що стипендіати земства повинні впродовж певного часу відпрацювати на користь земству.

Земським зборам було добре відомо, що майже в усіх земствах держави народна освіта й медицина повністю фінансувалися за рахунок загального земського збору, тобто не потребували додаткових коштів від сільських громад. Тому гласний сільського стану закликав присутніх на підставі рішень волосних і сільських зібрань селян додатковий платіж на утримання сільських шкіл та медицини внести до загальних зарплатних листків, прийнявши його на рахунок земства. Як свідчили приклади інших земств, лише так можна було досягти того, щоб у кожній волості був гарний фельдшер і вихованки земства - повитухи, маючи належне утримання, виконували своє призначення.

Сільські громади Сумського повіту сподівалися, що земські збори звільнять їх від сплати вищезазначеного податку на утримання шкіл, а також медичної частини. До речі, варто зазначити, що, крім додаткових платежів, на освіту й медицину селяни мали сплачувати подушно від 90 коп. до 1 рубля або подвірно від 1 руб. 30 коп. до 1 руб. 50 коп. [2, 375-376].

У цьому ж журналі подано дані про платежі селянських громад на освіту і медичну частину по Сумському повіту за 1878 рік [2, 389].

Розглядаючи охорону здоров'я в с. Старому, необхідно відзначити, що, як свідчить журнал Сумських чергових повітових земських зборів за 25-30 вересня 1882 року, тоді на земських зборах управи вперше було заслухано доповідь старосільської громади селян із приводу призначення в с. Старе особливого фельдшера. При цьому відмічалося, що грошову ставку виплачуватиме старосільська громада: на утримання - 100 руб., заробітна платня - 70 руб., оренда помешкання - 30 руб. на рік. Це прохання було зумовлене тим, що чисельність населення с. Старе складала 615 осіб і повітовий фельдшер не мав змоги відвідувати хворих. Крім того, у с. Старому постійно поширювалися різні заразні хвороби (тиф, дифтерія тощо), люди хворіли на лихоманки, тому управа визнала прохання старосільської громади поважним і просила призначити в с. Старе особливого фельдшера [3]. медичний захворюваність фельдшер санітарія

Досліджуючи джерела за 1891 рік, зокрема журнали Сумських чергових повітових зборів, які відбулися 10-14 вересня 1891 року, у таблиці 15 знаходимо загальну чисельність мешканців Сумського повіту за медичними ділянками, а також чисельність дітей, які народились і померли в 1890 році, приріст або зменшення населення в кожному населеному пункту повіту та їх кількість станом на 1 січня 1891 року. Також у цьому журналі вміщено звіт про стан здоров'я в Сумському повіті за 1890 рік. У розділі «Захворюваність населення» на с. 80 відзначаємо, що на скарлатину в с. Старому впродовж цього року захворіло 29 осіб, на дифтерію - 6 осіб, на кашлюк - 41 особа, на бугорчатку (разом із с. Стецьківкою) - 3 особи [4, 70-84].

Висновки.

Із XVI століття в царській Росії пріоритетом було надання медичної допомоги лише царській родині та вельможним особам. Тільки у другій половині XIX століття виникла земська медицина й надання медичних послуг повністю лягло на лікарів і фельдшерів. Перші згадки про організацію медичної справи в с. Старому ми знаходимо в журналі Сумських чергових повітових земських зборів від 25-30 вересня 1882 року, де йдеться про призначення в село особливого фельдшера.

Література

1. Голяченко, О., Ганіткевич, Я. (2004). Історія медицини. Тернопіль: Лілея (Holiachenko, O., Hanitkevych, Ya. (2004). History of medicine. Ternopil: Lileia).

2. Журналы очередного и чрезвычайных Сумских уездных земских собраний 10 ,11, 12, 13, 14, 15, 16 сентября, 7, 8, 9 октября 1878 года и 22 апреля 1879 года с приложениями к ним. (1879). Харьков: Типография окружного штаба (The journals of the regular and extraordinary Sumy district Zemstvo assemblies on 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 September, 7, 8, 9 October 1878 and April 22,1879 with annexes. Kharkov).

3. Журналы Сумского очередного уездного земского собрания 25, 26, 27, 28, 29 и 30 сентября 1882 года с приложениями. (1883). Харьков: Типография Исаака Моисеевича Варшавчика (The journals of the Sumy regular district zemstvo assembly on 25, 26, 27, 28, 29 and 30 September 1882 with annexes (1883). Kharkov).

4. Журналы Сумского очередного уездного земского собрания 10, 11, 12, 13 и 14 сентября 1891 года с приложениями. (1892). Харьков: Типография губернского правления (The journals of the Sumy regular district zemstvo assembly on 10, 11, 12, 13 and 14 September 1891 with annexes. (1892). Kharkov).

5. Земская медицина. Большая советская энциклопедия. (1972). Москва: Советская энциклопедия (Zemstvo's medicine. Great Soviet Encyclopedia. Moskow: Soviet Encyclopedia).

6. К истории среднего медицинского образования. Режим доступу: http://oldmedik.ru/istoriya-mediciny/200-k-istorii-srednego-medicinskogo-obrazovaniya.html (To the history of secondary medical education. Retrieved from: http://oldmedik.ru/istoriya- mediciny/200-k-istorii-srednego-medicinskogo-obrazovaniya.html).

7. Мирский, М. Б. (1996). Медицина России XVI-XIX веков. Москва: РОССПЭН (Mirskii, M. B. (1996). Medicine of Russia of the XVI-XIX centuries. Moskow: ROSSPEN).

8. Овечкін, Д. В., Кудінов, Д. В., Жданов, С. М. (2012). Історія дитячої хірургії Сумщини. Вісник Сумського державного університету, 1, 178-183 (Ovechkin, D. V., Kudinov, D. V., Zhdanov, S. M. (2012). History of children's surgery in Sumy region. Bulletin of the Sumy State University, 1, 178-183).

9. Фадеева, Т. Б. (2001). Справочник фельдшера. Неотложная помощь. Минск: Современный литератор (Fadeieva, T. B. (2001). Reference book of a paramedic. Emergency care. Minsk: Modern literator).

Анотація

Ключові слова: охорона здоров'я, с. Старе, Сумський повіт, медична допомога, фельдшер, лікар, земська медицина.

Рассмотрены исторические аспекты развития и особенности здравоохранения в Российской империи в целом, Сумском уезде и с. Старом в частности. Охарактеризованы земства и их роль в становлении отечественной медицины. Освещены особенности оказания медицинской помощи и состояние заболеваемости в Сумском уезде. Дана информация о назначении фельдшера в с. Старое.

Ключевые слова: здравоохранение, с. Старое, Сумской уезд, медицинская помощь, фельдшер, врач, земская медицина.

Key words: health protection, village Old (Stare), Sumy district, medical aid, paramedic, doctor, Zemstvo medicine.