Цитокінзалежні механізми імунопротекторної дії адаптогенів рослинного походження в умовах експериментального стресу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата фармацевтичних наук

14.03.05 - фармакологія

ЦИТОКІНЗАЛЕЖНІ МЕХАНІЗМИ ІМУНОПРОТЕКТОРНОЇ ДІЇ АДАПТОГЕНІВ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ В УМОВАХ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО СТРЕСУ

Ковальчук Ірина Вікторівна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Рожковський Ярослав

Володимирович, Одеський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри фармакогнозії

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Філімонова Наталія Ігорівна, Національний фармацевтичний університет, м. Харків, завідувач кафедри мікробіології

доктор медичних наук, професор Савченкова Лариса Василівна, ДЗ «Луганський державний медичний університет», м. Луганськ, завідувач кафедри клінічної фармакології та фармакотерапії

Захист відбудеться 21 жовтня 2011 р. о 12⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.605.03 при Національному фармацевтичному університеті за адресою: 61002, м.Харків, вул. Пушкінська, 53.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного фармацевтичного університету (61168, м.Харків, вул. Блюхера, 4).

Автореферат розісланий 20 вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

д.фарм.н., доцент Т.С.Сахарова

Анотація

Ковальчук І.В. Цитокінзалежні механізми імунотропної дії адаптогенів рослинного походження в умовах експериментального стресу.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук за спеціальністю 14.03.05 - фармакологія. - Національний фармацевтичний університет МОЗ України, Харків. - 2011.

Дисертацію присвячено вивченню цитокінзалежних механізмів стрес- та імунопротекторної дії фітоадаптогенів та обґрунтуванню доцільності їх застосування з метою корекції стресових розладів гуморального імунітету та противірусної резистентності. Показано, що їх імунорегулюючі властивості проявляються незалежно від моделі стрессу і мають дозозалежний характер. Адаптогени з різною ефективністю модулюють в умовах стресу продукцію цитокінів перитонеальними макрофагами, підвищують чутливість лімфоцитів периферичної крові до модулюючого впливу ІЛ-1в в РБТЛ, підсилюють інтерфероноутворення і реакцію NК-клітин крові у відповідь на інфікування вірусом грипу А та суттєво зменшують у післястресовому періоді летальність від вірусної інфекції. Найпотужнішим захисним впливом володіє фітозасіб на основі родіоли рожевої, який в умовах стресу та вірусного інфікування найбільш збалансовано сприяє стабілізації як гуморальних, так і клітинних факторів резистентності.

Ключові слова: експериментальний стрес, фітоадаптогени, імунологічна резистентність, механізми імунотропної дії

Аннотация

Ковальчук И.В. Цитокинзависимые механизмы иммунотропного действия адаптогенов растительного происхождения в условиях экспериментального стресса. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата фармацевтических наук по специальности 14.03.05 - фармакология. - Национальный фармацевтический университет МЗ Украины, Харьков. - 2011. фітоадаптоген противірусний стрес лікарський

Диссертация посвящена изучению цитокинзависимых механизмов стресс-и иммунопротекторного действия фитоадаптогенов и обоснованию их применения для коррекции стрессовых нарушений гуморального иммунитета и антивирусной резистентности организма. Показано, что иммунорегулирующие свойства адаптогенов не зависят от модели стресса и имеют дозозависимый характер. В отличие от курсового введения ФП в дозе 0,5 г/кг, увеличение дозы до 1,0 г/кг и, особенно до 2,0 г/кг, вызывает стимуляцию и выраженные изменения показателей резистентности интактных животных: изменяет массу лимфоидных органов и надпочечников, повышает уровень кортикостерона и ИЛ-1б в крови, вызывает спонтанную продукцию ЛАФ перитонеальными макрофагами мышей, повышает включение меченного тимидина в ДНК лимфоцитов периферической крови при инкубации с ИЛ-1в в условиях in vitro и вызывает стимуляцию гуморального иммунного ответа. Установлено, что ведущим механизмом иммуномодулирующего влияния ФП при стрессе является стабилизация цитокинзависимых механизмов регуляции иммунных функций. Фитоадаптогены уменьшают стрессовые нарушения секреторной активности перитонеальных макрофагов, усиливают, но ограничивают продолжительность секреции цитокинов этими клетками, восстанавливают функциональный резерв продукции ЛАФ при дополнительной стимуляции макрофагов стафилококками в условиях in vitro и повышают чувствительность лимфоцитов периферической крови к модулирующему влиянию ІЛ-1в в РБТЛ, что значительно снижает выраженность нарушений гуморального иммунитета. Иммунорегулирующие эффекты адаптогенов имеют индивидуальные особенности - влияние фитопрепаратов аралии, элеутерококка и левзеи больше связано с регуляцией пролиферативной активности лимфоцитов. Женьшень более активно корригирует нарушения иммуносекреторной активности макрофагов, тогда как фитопрепарат на основе родиолы розовой оказывает сбалансированное воздействие на оба указанных фактора иммуномодуляции, в связи с чем его эффективность по отношению к коррекции стрессовых нарушенияй гуморального иммунитета наиболее выраженная.

Установлено, то фитоадаптогены, существенно не влияя на гуморальные и клеточные факторы антивирусной резистентности интактных животных, в условиях их вирусного инфицирования усиливают и пролонгируют вирусиндуцированное интерферонообразование, повышают функциональный резерв и способствуют более ранней активации NК-клеток крови, снижая тем самым летальность инфицированных животных. Они с разной эффективностью снижают негативное воздействие стресса на факторы антивирусной резистентности, усиливают вирусиндуцированное интерферонообразование и реакцию NК-клеток крови при инфицировании вирусом гриппа А и существенно снижают в послестрессовом периоде летальность от вирусной инфекции.

Наиболее выраженный защитный эффект по отношению к стрессовым нарушениям цитокинзависимых механизмов регуляции антивирусного иммунитета оказывал препарат на основе родиолы розовой, который в условиях стресса и вирусного инфицирования способствовал сбалансированной стабилизации как клеточных, так и гуморальных факторов резистентности. Установлено, что в условиях профилактического применения фитопрепарат родиолы розовой в дозе 0,5 г/кг усиливает стресспротекторные и снижает иммунонегативные эффекты диазепама по отношению к факторам антивирусного иммунитета.

Ключевые слова: экспериментальный стресс, фитоадаптогены, иммунологическая резистентность, механизмы иммунотропного действия.

Summary

Kovalchuk I.V. Cytokine-dependent mechanisms of immunotropic action of phytogenic adaptogenes in conditions of experimental stress. - Manuscript.

Thesis for scientific degree of the candidate of pharmaceutical sciences on a speciality 14.03.05 - pharmacology.- National Pharmaceutical University, Ministry of Public Health of Ukraine, Kharkiv. - 2011.

Thesis is devoted to studying the cytokine-dependent mechanisms of stress- and immunoprotective action of phytogenic adaptogenes and substantiation of their use for correction of stress-caused disorders of humoral immunity and the antiviral resistance of the organism. It was shown that the immunoregulatory properties of adaptogenes do not depend on the model of stress and have a dose-dependent nature. Adaptogenes modulate with different effectiveness in conditions of stress production of cytokines by peritoneal macrophages, increase sensitivity of peripheral blood lymphocytes to modulating effect of IL-1в in the RBTL, enhance interferonogenesis and the reaction of NK-blood cells in response to infecting with influenza type A virus and significantly reduce mortality from viral infection. The preparation on the basis of Rhodiola rosea provide the most evident protective effect, which in conditions of stress and viral infection contribute to a balanced stabilization both cellular and humoral factors of resistance.

Key words: experimental stress, phytoadaptogenes, immune resistance, mechanisms of immunotropic action.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Імунні реакції є провідними в комплексі адаптивно-компенсаторних механізмів, що забезпечують захист організму в умовах дії екстремальних факторів (Учакин П.Н. и соавт., 2007; R. Avitsur R. et al., 2009). Разом з тим, сучасна профілактика та фармакотерапія стресу, традиційно заснована на пріоритетному застосуванні передусім депримуючих засобів, зокрема класичних транквілізаторів бенздіазепінового ряду, не завжди враховує той факт, що більшість з них здатні самостійно пригнічувати окремі ланки імунологічної резистентності, підсилюючи тим самим індуковану стресом імуносупресію (Арушанян Э.Б. и соавт., 2004; Немтинов П.И., 2006; Sakai M. et al., 2006). Це призводить до грубих деструктивних розладів адаптивних процесів і суттєво погіршує віддалені наслідки перенесеного стресу. Найбільш вразливою і водночас малодослідженою ланкою патогенезу стресових уражень резистентності є порушення цитокінзалежних механізмів регуляції імунних функцій, яке на тлі профілактичного застосування деяких анксиолітиків в умовах стресу може додатково посилюватись (Кресюн В.Й. і співав., 2003; Maddock C. et al., 2004; Кучеренко О.В.,2009). Одним з ймовірних підходів у вирішенні цієї проблеми могло б бути комплексне застосування традиційних стреспротекторів з засобами, молекулярно-біохімічні механізми дії яких здатні імітувати, захищати, або підсилювати природні нейроендокринні системи захисту організму та водночас позитивно впливати на клітинно-цитокінні механізми регуляції імунних функцій в умовах стресу. Цим вимогам цілком могли б відповідати препарати, створені на основі рослин-адаптогенів (женьшень, елеутерокок, китайський лимонник, родіола рожева, аралія манчжурська та інші) з відомими антистресовими та імунорегулюючими властивостями, які підвищують резистентність організму до дії екстремальних факторів передусім шляхом активації природних неспецифічних механізмів захисту (Яременко К.В., 2007; Щекина К.Г., Дроговоз С.М., 2009; Panossian A., Wikman G., 2009). Проте, призначення і можливості впливу адаптогенів на організм виходять за рамки виключно стрес-протекції. Їм притаманний стимулюючий і тонізуючий ефекти, здатність підвищувати розумову і фізичну працездатність, гістопротекторна, гормонорегулююча, репаративна, антитоксична, імунотропна, протипухлинна та інші види активності (Бочарова О.А. и соавт., 2008; Wiegant F.A. et al., 2009; Gupta V. et al., 2010).

У зв'язку зі своєю ефективністю і безпекою ці засоби, на відміну від традиційних стрес-протекторів, можуть використовуватись серед широких контингентів населення. Відомо, що виразність захисного впливу фітоадаптогенів при екстремальних навантаженнях в значній мірі залежить від дози і терміну їхнього попереднього застосування, а також від характеру, сили і тривалості дії стресових факторів. Разом з тим, незважаючи на встановлені стрес- та імунопротекторні властивості фітоадаптогенів, деякі механізми їхньої імунотропної дії залишаються невивченими. До цього часу не з'ясовані питання впливу адаптогенів на продукцію цитокінів та функціональну активність клітин системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ), не досліджені цитокінопосередковані механізми регуляції проліферативної активності лімфоцитів та впливу окремих фітоадаптогенів на клітинні і гуморальні фактори противірусного захисту організму в умовах стресових навантажень різної тривалості і інтенсивності. Це обмежує показання до більш широкого застосування фітоадаптогенів при супутніх стресу вірусних інфекціях та скорочує можливості їхнього використання з метою посилення ефективності та безпеки традиційної стреслімітуючої та імунокоригуючої терапії.

Таким чином, порушені актуальні проблеми нейроімунофармакології, спрямовані на підвищення ефективності та безпеки існуючих підходів до фармакологічної корекції стресу, мають важливе теоретичне і прикладне значення і потребують свого вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційної роботи знаходиться в рамках договору про наукове співробітництво між Одеським національним медичним університетом (ОНМедУ) і ФХІ ім. О.В.Богатського НАН України і є фрагментом НДР відділу фізико-хімічної фармакології «Молекулярні механізми дії та конструювання біологічно активних речовин (нейротропних, противірусних, антимікробних)» (№ держреєстрації 0102V001629).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - порівняльна оцінка впливу окремих фітоадаптогенів на цитокінзалежні механізми регуляції імунних функцій в умовах експериментального стресу для обґрунтування вибору найбільш ефективного коректора стресіндукованих розладів імунітету.

У відповідності до мети було визначено такі завдання:

1. Дослідити зв'язок змін інтегральних показників резистентності організму з продукцією лімфоцитактивуючого фактора (ЛАФ) перитонеальними макрофагами, зміною концентрації ІЛ-1б в плазмі крові і реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) у відповідь на дію ІЛ-1в на різних моделях експериментального стресу.

2. Оцінити вплив курсового введення фітоадаптогенів у різних дозах на показники специфічної і неспецифічної резистентності інтактних тварин.

3. Дослідити вплив фітоадаптогенів на розвиток захисних реакцій організму, продукцію ЛАФ та чутливість лімфоцитів до комітогенної дії ІЛ-1в в умовах стресу різної тривалості і інтенсивності.

4. Встановити особливості впливу фітоадаптогенів на стан клітинних і гуморальних факторів противірусної резистентності нестресованих і підданих стресу тварин в умовах їхнього вірусного інфікування.

5. Визначити фітоадаптоген, здатний найбільш ефективно коригувати порушення цитокінзалежних механізмів регуляції імунних функцій і противірусної резистентності та обґрунтувати доцільність його комплексного застосування з діазепамом з метою оптимізації його стреспротекторної і імунокоригуючої активності в умовах хронічного стресу.

Об'єкт дослідження - фармакологічна корекція стресових розладів імунітету.

Предмет дослідження - цитокінзалежні механізми імунотропної дії адаптогенів рослинного походження в умовах експериментального стресу.

Методи дослідження - фармакологічні, патофізіологічні, радіоімунні, імуноферментні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що стресові впливи різної тривалості і інтенсивності, які супроводжуються різноспрямованими змінами величини гуморальної імунної відповіді, викликають стимуляцію продукції ЛАФ перитонеальними макрофагами, підвищують рівень ІЛ-1б в плазмі крові підданих стресу тварин та знижують чутливість лімфоцитів до комітогенної дії ІЛ-1в в РБТЛ. Отримані пріоритетні дані щодо дозозалежного характеру впливу фітоадаптогенів на функціональну активність мононуклеарних фагоцитів і лімфоцитів. В роботі вперше досліджені цитокінзалежні механізми імунотропного впливу адаптогенів рослинного походження та підтверджена провідна роль ІЛ-1 в реалізації їх імунопротекторної дії в умовах стресу. Вперше на різних моделях стресу доведена здатність фітоадаптогенів модулювати інтенсивність продукції ЛАФ клітинами системи мононуклеарних фагоцитів та запобігати стресовим змінам чутливості лімфоцитів до комітогенної дії ІЛ-1в в реакції їх бласттрансформації. Підтверджена провідна участь цитокінопосередкованих процесів в механізмах реалізації впливу фітоадаптогенів на стан противірусної резистентності організму, встановлені їх індивідуальні відмінності та високі імуномодулюючі властивості на різних моделях експериментального стресу. Вперше показано, що рослини-адаптогени, суттєво не впливаючи на гуморальні і клітинні фактори противірусної резистентності інтактних тварин, в умовах їх вірусного інфікування посилюють та пролонгують вірусіндуковане інтерфероноутворення, збільшують функціональний резерв та сприяють передчасній активації NК-клітин крові, знижуючи тим самим летальність заражених тварин. З'ясована участь цитокінзалежних процесів в механізмах імунонегативного впливу діазепаму на гуморальну ланку противірусної резистентності при хронічному стресі та вперше розглянута можливість корекції виявлених порушень одним з адаптогенів - родіолою рожевою, яка виявила в умовах стресу найбільш виразні імунотропні та цитокінрегулюючі властивості.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані експериментальні дані розширили існуючі уявлення про ключові патогенетичні механізми порушення імунологічної резистентності організму в умовах дії стресу різної тривалості і інтенсивності та обґрунтували можливість цілеспрямованої фармакологічної корекції виявлених патологічних змін за допомогою адаптогенів рослинного походження. Отримана інформація щодо порівняльної імунопрофілактичної дії окремих фітоадаптогенів на різних моделях стресу дозволяє оптимізувати їхній вибір та покращити ефективність профілактики, лікування та віддалених наслідків перенесеного стресу. Встановлені нові механізми стрес- та імунопротекторної дії фітоадаптогенів поповнюють існуючі уявлення щодо механізмів їх захисного впливу та розширюють показання до їх клінічного використання. Визначено, що фітоадаптоген на основі родіоли рожевої володіє найбільш виразним коригуючим впливом щодо стресових порушень цитокінової регуляції імунних функцій, що відкриє реальні перспективи його цілеспрямованого використання за стресових станів різної тривалості і інтенсивності. Уточнені механізми негативного впливу діазепаму на фактори противірусного імунітету в умовах хронічного стресу та запропонований метод профілактики виявлених порушень шляхом попереднього уведення фітозасобу родіоли рожевої, який дозволяє підвищити ефективність, безпеку та покращити віддалені наслідки стреслімітуючої та імунокоригуючої терапії.

Результати роботи впроваджені у практику наукових досліджень і навчальний процес кафедри за загальної і клінічної фармакології Одеського національного медичного університету, кафедри фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, кафедри фармакології Луганського державного медичного університету та кафедри експериментальної і клінічної фармакології ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія».

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблена дослідницька програма, проведено більшість фармакологічних, біохімічних та імунологічних досліджень. Самостійно проведено аналіз результатів, обґрунтування основних положень дисертаційної роботи, зроблені висновки, статистична обробка матеріалу, написання та оформлення дисертаційної роботи.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертаційної роботи оприлюднено на ювілейній науково-практичній конференції „Фармакогнозія XXI століття. Досягнення та перспективи” (Харків, 2009); XXVII науково-практичній конференції з міжнародною участю „Ліки - людині. Сучасні проблеми створення, вивчення і апробації лікарських засобів” (Харків, 2010); міжнародній науковій конференції молодих вчених „Молодь - медицині майбутнього” (Одеса, 2010); VII Національному з'їзді фармацевтів України „Фармація України. Погляд у майбутнє” (Харків, 2010); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю „Клінічна та експериментальна фармакологія метаболічних коректорів, органопротекція, доказова медицина” (Вінниця, 2010).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 10 наукових роботах (5 статей - у фахових виданнях ВАК, решта робіт - в матеріалах і тезах конференцій та з'їздів).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 165 сторінках тексту і складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів досліджень, 5 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів, висновків, списку використаних 173 джерел, з них 61 робота - кирилицею і 112 - латиною. Робота ілюстрована 32 таблицями і 16 рисунками.

2. Основний зміст роботи

Матеріали і методи досліджень. Дослідження проведені на 286 нелінійних щурах-самцях масою 180-200 г та 768 мишах лінії CBA масою 18-22 г, які утримувались в стандартних умовах віварію ОНМедУ.

В роботі використано 3 моделі експериментального стресу: ротаційний стрес за методом С.Н. Шаніна (1996) - обертання тварин зі швидкістю 78 об/хв протягом 1 години, (10 хвилин обертів чередуються з 5 хв перерви); комбінований стрес - охолодження тварин при 5⁰С протягом 2 годин в металічних контейнерах з наступною їх іммобілізацією на протязі 18 годин за методом О.Д. Барнаулова (1983); депривація парадоксальної фази сну протягом 4 діб за методом D.Jouvet et al. (1964). Після закінчення експерименту тварин декапітували під ефірним наркозом. Досліди проводили відповідно до вимог GLP, методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України (Доклінічні дослідження лікарських засобів (методичні рекомендації), 2001) та комісії з біоетики ОНМедУ (протокол № 107-А від 27.03.2009 р.).

В роботі досліджувались імунопрофілактичні ефекти галенових препаратів адаптогенів рослинного походження: настойка аралії (ЗАТ «Віола», Україна); настойка женьшеню (ВАТ «Лубнифарм», Україна); екстракт елеутерококу рідкий (ВАТ «Лубнифарм», Україна); екстракт родіоли рідкий (ВАТ «Біолік», Україна); екстракт левзеї рідкий («Slovakofarma», Словацька республіка). У попередній серії експериментів була встановлена мінімальна доза фітопрепаратів (ФП) - 0,5 г/кг (у перерахунку на суху речовину), пероральне уведення якої протягом 10 діб не змінювало маси стрес-компетентних органів та не впливало на показники резистентності інтактних тварин. Протягом 10 діб перед відтворенням стресу та наступних 4 діб експозиції стресу ФП у зазначеній дозі вводили у шлунок тваринам через зонд о 10 годині ранку. Контрольні тварини отримували аналогічний об'єм дистильованої води. Діазепам ("Gedeon Richter", Угорщина) уводили внутрішньоочеревинно в дозі 2 мг/кг протягом 4 діб експозиції хронічного стресу.

Лімфоцити з периферичної крові видаляли за методом A.Boyum (1968). Оцінку гуморальної імунної відповіді проводили через 5 діб після імунізації мишей еритроцитами барана в дозі 0,2 млрд клітин в/о на 0,2 мл фізіологічного розчину шляхом підрахунку кількості антитілутворюючих клітин (АУК) селезінки та титрів загальних антитіл (АТ) в крові. Титри АТ в сироватці крові визначали методом прямої гемаглютинації, а кількість АУК в селезінці - методом локального гемолізу в гелі агарози (Jerne K.N., Nordin A.A., 1963).

Резидентні макрофаги змивали з перитонеальної порожнини декапітованих мишей 5 мл середовища 199 («Sigma-Aldrich», Німеччина) з 100 ОД/мл бензилпеніціліну-натрія («Київмедпрепарат», Україна). Для індукції утворення ЛАФ використовували Staphylococcus aureus (Р-209) у розрахунку 20-30 вбитих нагріванням мікробних тіл на 1 фагоцит. ЛАФ-активність інкубатів мононуклеарних фагоцитів оцінювали за їх здатністю викликати комітогенний вплив на проліферацію тимоцитів, стимульованих субоптимальними дозами лектинів (Rosenwasser L.J., Dinarello C.A., 1981). За одиницю активності ЛАФ приймали таку його концентрацію (в мл), яка підсилювала проліферацію тимоцитів на 50% відносно її максимальної стимуляції, яка викликається субоптимальною дозою лектину. Для проведення РБТЛ периферичної крові щурів клітини культивували з Кон А (0,75 мкг/мл) і нативним препаратом інтерлейкін-1b (ІЛ-1в) кроля в дозі 0,06 мкг/мл. Радіоактивність зразків вимірювали за допомогою в-лічильника (LKB).

Концентрацію кортикостерону в сироватці крові тварин визначали стандартним радіоімунологічним методом, принцип якого полягає у конкурентному зв'язуванні стероїдів з специфічним білком транскортином, який попередньо насичували міченим стероїдом (Гончаров А.Г. и соавт., 1997). Радіоактивність зразків вимірювали в-лічильником (LKB). Розмірність концентрації - нг/мл.

Пряме визначення концентрації ІЛ-1 в плазмі крові у мишей лінії CBA здійснювали стандартним радіоімунологічним методом з використанням Interleukin-1 (¹²⁵I) RIA kit (Amersham, UK). Розмірність концентрації - пг/мл.

Стан клітинної ланки противірусної резистентності організму оцінювали за цитолітичною активністю NK-клітин крові. У якості клітин-мішеней використовували еритроцити барана, оброблені антисироваткою різного розведення. Стан гуморальної ланки противірусного імунітету оцінювали за інтенсивністю вірусіндукованого інтерфероноутворення, яке моделювали шляхом інтраназального зараження тварин сублетальною дозою патогенного штаму вірусу грипу А 3,5 lg LД₅₀ (0,2 мл). Рівень a-інтерферону в сироватці крові визначали через 2, 4 і 7 діб після інфікування шляхом титрування його противірусної активності (Павлушина С.В. и соавт., 1981). Летальність оцінювали за процентом загиблих тварин протягом 14 діб після їх зараження.

Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали за допомогою критерія Ст'юдента, коефіцієнта кореляції та пакету програм Microsoft Word, Microsoft Excel, Microsoft Graph 5.0 згідно останніх вимог щодо статистичної обробки медичної інформації (Лапач С.Н. i співав., 2001).

Результати дослідження. Першим етапом дослідження була оцінка стану резистентності організму в умовах відтворення різних моделей стресу.

Встановлено, що ротаційний стрес не супроводжується змінами слизової оболонки шлунку та маси стрес-компетентних органів на фоні значного, але нетривалого підвищення рівня кортикостерону в сироватці та ІЛ-1б в плазмі крові мишей, індукує протягом 48 годин спонтанну продукцію макрофагами ЛАФ та проявляє тенденцію до стимуляції гуморальної імунної відповіді.

Більш тривала і жорстка модель комбінованого стресу супроводжується виразкоутворенням шлунку, інволюцією тиміко-лімфоїдного апарату на фоні пролонгованого і значного підвищення рівня кортикостерону в сироватці та ІЛ-1б в плазмі крові мишей. Такий стрес індукує більш тривалу (72 години) продукцію макрофагами ЛАФ, яка після додаткової стимуляції макрофагів не збільшується, та викликає виразну супресію гуморальної імунної відповіді.

Модель стадії виснаження хронічного стресу супроводжується виразними морфологічними змінами стрес-компетентних органів на фоні найбільш пролонгованого і значного зростання рівня кортикостерону в сироватці та ІЛ-1б в плазмі крові тварин. Такий стрес характеризується зменшенням інтенсивності, але збільшенням до 168 годин терміну спонтанної секреції ЛАФ. З огляду на дані про негативний вплив тривалої продукції цитокінів на функцію імунокомпетентних клітин (Anisman H. et al., 2003; Koh K. B. et al., 2008; Goshen I., 2009), цей факт ми розглядаємо як один з ймовірних механізмів імуносупресії, яка має місце в умовах даної моделі стресу. Характерною рисою стадії виснаження було парадоксальне зниження продукції ЛАФ макрофагами стресованих тварин після їхньої додаткової стимуляції Staph. aureus в умовах in vitro. Якщо спонтанна продукція ЛАФ зразу ж після припинення стресу становила (2,7?0,2) х 10^-3 од/мл, то після додаткового впливу стафілококів вона знижувалася до рівня (1,5?0,3) х 10^-3 од/мл (Р<0,05). Це означає, що стимуляція макрофагів в умовах даної моделі стресу викликає протилежний ефект і пригнічує продукцію цими клітинами ЛАФ. Факт додаткового пригнічення продукції ЛАФ макрофагами стресованих тварин після їхньої стафілококової стимуляції свідчить про втрату здатності цих клітин відповідати на дію мікробних агентів, і може розглядатись як один з ймовірних патогенетичних механізмів генералізації інфекції в умовах стадії виснаження стресу. Відтворення цієї моделі стресу супроводжується втратою чутливості лімфоцитів периферичної крові щурів до комітогенного впливу ІЛ-1в в РБТЛ і викликає найбільш глибоку, порівняно з іншими моделями, супресію гуморальної імунної відповіді.

Відомо, що фітоадаптогени можуть активно впливати на продукцію нейропептидів, інтерлейкінів, гормонів, нейромедіаторів та інших біологічно активних речовин (Kormosh N. et al., 2006; Winston D., 2007; Panossian A. et al., 2009). Тому перед експериментальним вивченням захисних ефектів ФП у якості першого етапу досліджувався їхній вплив у різних дозах на показники резистентності інтактних тварин. Встановлено, що вплив фітоадаптогенів на комплекс показників резистентності організму має дозозалежний характер. При цьому курсове уведення ФП у дозі 0,5 г/кг не змінює у інтактних тварин маси лімфоїдних органів і наднирковиків, не викликає спонтанної продукції ЛАФ перитонеальними макрофагами, але з високою достовірністю модулює їхню відповідь на дію стафілококів в умовах in vitro, не змінює рівня кортикостерону і ІЛ-1б в крові мишей, не збільшує включення міченого тимідину у ДНК лімфоцитів периферичної крові в умовах їх інкубації з ІЛ-1в і достовірно не впливає на показники гуморальної імунної відповіді. Збільшення ж дози ФП до 1,0 г/кг, і особливо 2,0 г/кг, викликає стимуляцію і виразні зміни показників резистентності у інтактних тварин (Рис.1).

Рис.1. Вплив курсового уведення фітоадаптогенів в дозі 2,0 г/кг на зміну рівня кортикостерону (нг/мл) в сироватці та інтерлейкіну-1б (пг/мл) у плазмі крові у мишей лінії СВА.

* - Р<0,05 порівняно з відповідним показником контрольної (Н₂О) групи.

Виходячи з класичного визначення фітоадаптогенів, як засобів, що не впливають на перебіг фізіологічних процесів у здоровому організмі, в подальших дослідженнях ФП використовувались в дозі 0,5 г/кг, за якої зміни показників резистентності у інтактних тварин були відсутні.

Наступним етапом стало вивчення індивідуальних особливостей впливу ФП на розвиток захисних реакцій організму при різних моделях стресу.

Встановлено, що фітозасоби в умовах ротаційного стресу посилюють на початку післястресового періоду, але обмежують до 48 годин тривалість індукованої стресом продукції ЛАФ перитонеальними макрофагами та підвищують функціональний резерв імуносекреторної активності цих клітин в умовах їх стимуляції in vitro. Найбільш потужним впливом на стимульовану імуносекреторну активність макрофагів за даної моделі стресу володіли препарати женьшеню та родіоли рожевої, які у термін 0 годин після стресу збільшували після стимуляції ЛАФ-активність відповідно до 7,8±0,8 (ґ 10^-3 од/мл) і 8,2±0,7 (ґ 10^-3 од/мл) порівняно з 4,2±0,6 (ґ 10^-3 од/мл) у контрольній групі тварин. При профілактичному застосуванні інших фітозасобів стимульована активність ЛАФ в усі терміни спостережень також суттєво переважала нестимульовану. Усі ФП зберігали тенденцію, а окремі (аралія, елеутерокок) достовірно посилювали позитивний вплив цієї моделі стресу на стан гуморального імунітету.

В умовах комбінованого стресу фітоадаптогени суттєво обмежували розвиток інволюції лімфоїдних органів та достовірно знижували кількість стресових деструкцій слизової оболонки шлунку. У мишей, які отримували ФП, спонтанна продукція ЛАФ була вищою у періоді (0-24 години) і припинялась вже через 48 годин після закінчення стресорного впливу, на відміну від контрольної групи, де секреція цитокінів продовжувалась. При цьому стимульована in vitro продукція ЛАФ макрофагами тварин, які отримували ФП, була достовірно вищою, чим у клітин контрольної групи, яка отримувала лише воду. Найефективнішим захисним впливом володів фітозасіб родіоли рожевої, який в умовах комбінованого стресу найбільш виразно стимулював спонтанну продукцію ЛАФ, але тривалість цієї продукції була найкоротшою і через 48 годин продукція цитокінів припинялась. Стимульована ЛАФ-активність макрофагів у тварин цієї групи у різні періоди після стресу у 2,7- 3,2 рази (Р<0,05) перевищувала відповідні показники контрольної групи. Це свідчить про значні імунорегулюючі властивості цього фітозасобу в умовах комбінованого стресу. Імунопрофілактичний вплив ФП в умовах комбінованого стресу підтверджувався й стабілізацією інтегральних показників гуморального імунітету.

Виявлений феномен стимуляції фітоадаптогенами гуморальної імунної відповіді на фоні одночасного обмеження тривалості стресіндукованої продукції ЛАФ зробив актуальним питання про механізми імуностимулюючої дії адаптогенів в умовах обмеження секреції регуляторних цитокінів, що активують імунокомпетентні клітини. З цією метою захисні ефекти ФП досліджували на моделі стадії виснаження хронічного стресу, в умовах якої мали місце найбільш грубі порушення цитокінних механізмів регуляції імунних функцій.

Встановлено, що при хронічному стресі фітоадаптогени ефективно запобігали характерним стресовим змінам стрес-компетентних органів, зменшували інтенсивність виразкоутворення та депресію гуморальної імунної відповіді. Ці засоби не перешкоджали підйому рівня кортикостерону в крові підданих стресу тварин, але в усіх випадках достовірно прискорювали зниження його рівня у післястресовому періоді. Зокрема якщо стабілізація вмісту кортикостерону без корекції фіксувалась через 168 годин після припинення стресу, то профілактичне уведення фітопрепаратів аралії, елеутерококу, левзеї і женьшеню скорочувало цей термін до 72 годин. Фітозасіб на основі родіоли рожевої зменшував термін післястресової гіперкортикостеронемії до 48 годин. Приблизно таким же за напрямком і виразністю був профілактичний вплив адаптогенів на стресові зміни вмісту інтерлейкіну-1б, що з нашої точки зору є цілком логічним з огляду на існуючий функціональний антагонізм між глюкокортикоїдами та ІЛ-1 (Корнева Е.А., 1998; Симбирцев А.С., 2002; Deak T. Et al., 2005).

В умовах профілактичного застосування ФП перитонеальні макрофаги тварин зразу ж після закінчення стресу продукували ЛАФ набагато інтенсивніше, ніж макрофаги тварин без корекції, але тривалість цієї секреції скорочувалась до 48-72 годин, тоді як в умовах стресу без корекції цей термін перевищував 168 годин.

З огляду на те, що надлишкова і тривала продукція цитокінів викликає ушкоджуючий вплив на деякі показники резистентності в умовах стресу, зафіксоване нами обмеження тривалої продукції ЛАФ у післястресовому періоді може розцінюватись як один з проявів імунопротекторної дії адаптогенів. Усі ФП сприяли активному відновленню функціонального резерву продукції ЛАФ макрофагами в умовах їх додаткової стимуляції стафілококом, що свідчить про збереження здатності макрофагів відповідати на дію мікробних агентів активним синтезом імунорегуляторних пептидів.

Відомо, що ефективність імуномодуляції залежить не тільки від інтенсивності продукції імуномедіаторів, але й від чутливості клітин-мішеней до їх регулюючого впливу (Олейник А.А., Вастьянов Р.С., 2008). На тлі профілактичного уведення фітоадаптогенів в умовах даної моделі стресу лімфоцити периферичної крові щурів зберігали здатність до бласттрансформації у присутності Con A фактично на рівні показників інтактної групи і відповідали значним посиленням РБТЛ у відповідь на додатковий комітогенний вплив ІЛ-1в. Термін остаточного відновлення здатності лімфоцитів до проліферації під впливом ІЛ-1b в умовах профілактичного застосування женьшеню скорочувався до 72 годин; аралії, елеутерококу і левзеї - до 48 годин, і родіоли рожевої - до 24 годин. У тварин без корекції стресу стабілізація показників РБТЛ не фіксувалась навіть через 168 годин спостережень (Рис.3.).

Рис.2. Вплив фітозасобу родіоли рожевої на інтенсивність нестимульованої і стимульованої ІЛ1-в (in vitro) РБТЛ периферичної крові безпородних щурів в умовах хронічного стресу (за включенням Н³-тимідину до ДНК лімфоцитів, імпульсів за хвилину).

Логічним етапом подальших досліджень було вивчення впливу фітоадаптогенів на цитокінопосередковані механізми противірусного імунітету. Встановлено, що ФП, суттєво не впливаючи на гуморальні і клітинні фактори противірусної резистентності до зараження нестресованих тварин, в умовах їх вірусного інфікування посилюють та пролонгують вірусіндуковане інтерфероноутворення, збільшують функціональний резерв та сприяють ранній активації NК-клітин крові. Як результат, препарати аралії і левзеї знижували летальність від вірусної інфекції до 8,3%, а елеутерокок, женьшень і родіола - до 0% при показнику летальності - 25,0% у тварин контрольної групи.

Ротаційний стрес не впливав на природні механізми противірусного захисту і не змінював летальності мишей після їх вірусного інфікування, тоді як фітокорекція стресу, незалежно від обраного адаптогену, викликала достовірну стимуляцію гуморальних і клітинних факторів противірусної резистентності, зменшуючи летальність інфікованих після стресу тварин з 25,0% до 0%.

Комбінований стрес викликав депресію і порушував активацію противірусних механізмів захисту, збільшуючи летальність від вірусного інфікування з 25,0% до 83,3%. Профілактика фітоадаптогенами виявила виразну стимуляцію інтерфероноутворення після зараження тварин в усі терміни спостережень. Зокрема титри інтерферону через 2 доби після зараження мишей при профілактичному застосуванні аралії залишались на рівні 1:165, елеутерококу - на рівні 1:160, левзеї - 1:140, женьшеню - 1:170 і родіоли рожевої - 1:170, тоді як у нелікованих тварин титри інтерферону у цьому терміні спостережень знижувались до показника 1:90. При цьому в умовах комбінованого стресу фітоадаптогени суттєво збільшували тривалість інтерфероноутворення та сприяли збереженню функціональної активності NК-клітин, що знижувало летальність у різних дослідних групах з 83,3 % до 8,3% - 33,3%.

Найбільш виразні зміни противірусної резистентності були зафіксовані на моделі стадії виснаження хронічного стресу, яка пригнічувала вірусіндуковане інтерфероноутворення і зменшувала титри інтерферону з 1:145 до 1:30, та майже удвічі (з 35,1?3,3% до 18,0?2,5%) знижувала цитопатогенну активність NК-клітин крові. При цьому післястресове зараження мишей сублетальною дозою вірусу викликало парадоксальне, ще більш виражене пригнічення ефекторної активності цих клітин: через 2 доби після зараження вона з 18,0?2,5% знижувалась до 10,2?1,3% (Р<0,05), через 4 доби - до 10,0?1,8% (Р<0,05) (Рис.3).

Тобто, на відміну від інших моделей стресу, вірусне інфікування, яке здійснювалось в умовах стадії виснаження хронічного стресу не тільки не стимулює, але й додатково погіршує противірусну резистентність організму, спричиняючи 100% загибель інфікованих тварин вже протягом перших 5 діб спостережень.

Рис. 3. Вплив фітоадаптогенів на динаміку зміни гуморальних і клітинних факторів противірусного захисту у мишей, заражених сублетальною дозою вірусу грипу А після перенесеного 4-добового стресу.

Встановлено, що фітоадаптогени з різною ефективністю послаблюють негативний вплив стресу на клітинні і гуморальні фактори противірусної резистентності, запобігають втраті реактивності організму до вірусної інфекції, підсилюючи інтерфероноутворення і реакцію NК-клітин крові у відповідь на інфікування вірусом грипу А у післястресовому періоді та суттєво зменшуючи летальність тварин від вірусної інфекції. При цьому фітозасіб на основі женьшеню більш ефективно коригував стресові порушення продукції інтерферону, у той час як препарати аралії і елеутерококу сприяли більш прискореній стабілізації функціональної активності NК-клітин (Рис.4). Найпотужнішим захисним впливом щодо стабілізації показників противірусного імунітету володів фітозасіб на основі родіоли рожевої, який, ні відміну від інших ФП, в умовах вірусного інфікування найбільш збалансовано сприяв стабілізації як гуморальних, так і клітинних факторів резистентності. На фоні профілактичного впливу цього ФП титри інтерферону через 2 доби після зараження стресованих тварин переважали показники контрольної групи у 4,16 рази (1:125 проти 1:30), а функціональна активність NК-клітин достовірно не відрізнялась від їх активності у заражених мишей інтактної групи. Як наслідок, летальність стресованих тварин від сублетальної вірусної інфекції при профілактичному застосуванні аралії становила 75,0%; елеутерокок знижував цей показник до 66,7%; левзея - до 83,3%; женьшень - до 58,3% і родіола рожева - до 50,0%, тоді як без корекції стресу 100% загибель мишей спостерігалась вже протягом перших 5 діб після їх зараження.

Метою подальших досліджень стало з'ясування участі цитокінзалежних процесів в механізмах імунонегативного впливу діазепаму та вивчення можливостей корекції виявлених порушень одним з адаптогенів - родіолою рожевою, яка, згідно отриманим результатам, виявила в умовах хронічного стресу найбільш виразні імунотропні властивості. Встановлено, що діазепам зменшував виразність морфологічних змін стрес-компетентних органів в умовах хронічного стресу, однак на фоні попереднього уведення родіоли стабілізація досліджуваних показників була більш відчутною. Діазепам гальмував зростання рівня кортикостерону і ІЛ-1б вже на початкових етапах післястресового періоду, обмежуючи термін гіперкортикостеронемії, що, з огляду на відомі імунонегативні ефекти глюкокортикоїдів, позитивним чином позначалось на корекції гуморальної імунної відповіді. Водночас фітозасіб родіоли в умовах стадії виснаження стресу сприяв найбільш активному відновленню імуносекреторної активності макрофагів, тоді як регуляторний ефект діазепаму у цьому плані був відсутнім: спонтанна секреторна активність макрофагів залишалась такою, як і у нелікованих тварин, а спроба додаткової стимуляції цих клітин в умовах in vitro супроводжувалась ще більшим пригніченням їх секреторної активності. Попереднє уведення фітозасобу повністю усувало цей ефект. З іншого боку, запропонована комбінація, передусім за рахунок родіоли, підвищувала чутливість лімфоцитів та скорочувала до мінімального (24 години) термін стабілізації їх проліферативної активності в РБТЛ, тоді як в умовах застосування лише одного діазепаму цей термін перевищував 168 годин. Це вказує на те, що, на відміну від фітозасобу, механізми цитокінної регуляції не задіяні в реалізації імунотропної дії транквілізатора.

Разом з тим, неспроможність діазепаму до ефективної корекції стресових порушень механізмів регуляції імунних функцій проявляла себе глибокими розладами противірусної резистентності: пригнічення вірусіндукованого інтерфероноутворення було ще більш виразнішим і через перші дві доби після зараження титр ?-інтерферону у сироватці крові тварин, які профілактично отримували діазепам, знижувався до 1:15, тоді як в умовах стресу без корекції цей показник становив - 1:30, а після зараження інтактних тварин - 1:145 (Р<0,05). Діазепам за даної моделі стресу також не запобігав депресії функціональної активності кілерів. При цьому 100% смертність мишей констатувалась вже через 3 доби після їх зараження. Отже, нами встановлено, що корекція хронічного стресу діазепамом не запобігає депресії ефекторної активності NК-клітин та посилює негативну дію стресу на інтерфероноутворення, сприяючи тим самим передчасній генералізації інфекції і збільшуючи загибель вірусінфікованих тварин. Нами встановлено, що попереднє уведення фітоадаптогену повністю усувало ефект додаткового пригнічення інтерфероноутворення, а стресорна депресія активністі NК-клітин була взагалі відсутня і становила 35,8?3,6%, тоді як без корекції стресу вона знижувалась до 18,0?2,5%, а в умовах монопрофілактики діазепамом - до 16,9?2,7% (Р<0,05). При цьому післястресове вірусне інфікування тварин, які додатково профілактично отримували фітоадаптоген, супроводжувалось посиленою цитопатогенною реакцією NК-клітин у відповідь на дію вірусу. Тобто комбінована корекція стресу сприяла збереженню чутливості клітинних факторів противірусної резистентності до дії інфекційних агентів. Як наслідок, летальність тварин після зараження сублетальною дозою вірусу на фоні комбінованої профілактики стресу протягом 14 діб спостережень не перевищувала 40,0%.

Отже нами підтверджена здатність фітозасобу родіоли рожевої коригувати цитокінопосередковані імунонегативні ефекти діазепаму та усувати негативний вплив транквілізатора на індуковані хронічним стресом зміни як гуморальних, так і клітинних факторів противірусної резистентності організму, що дозволяє підвищити ефективність комплексних імунопрофілактичних заходів.

В дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове розв'язання важливої наукової проблеми - встановлені нові механізми імунопротекторної дії адаптогенів рослинного походження та обґрунтована доцільність пріоритетного застосування фітопрепарату на основі родіоли рожевої з метою корекції стресових розладів противірусного імунітету.

1. Зміни резистентності організму при ротаційному стресі супроводжується значним, але нетривалим підвищенням рівня кортикостерону в сироватці та ІЛ-1б в плазмі крові мишей, індукуванням протягом 48 годин спонтанної продукціі лімфоцитактивуючого фактору перитонеальними макрофагами та стимуляцією гуморальної імунної відповіді. Комбінований стрес викликає значне і пролонговане зростання рівня кортикостерону та ІЛ-1б, індукує протягом 72 годин продукцію лімфоцитактивуючого фактору, яка після додаткової стимуляції макрофагів не збільшується, та викликає пригнічення гуморального імунітету. Стадія виснаження хронічного стресу характеризується найбільш пролонгованим і значним зростанням рівня кортикостерону та ІЛ-1б, зменшенням інтенсивності, але збільшенням терміну спонтанної та пригніченням стимульованої продукції лімфоцитактивуючого фактору в умовах in vitro, супроводжується втратою чутливості лімфоцитів периферичної крові щурів до комітогенного впливу ІЛ-1в і найглибшою супресією гуморальної імунної відповіді.

2. Вплив фітоадаптогенів (аралії маньчжурської, елеутерококу колючого, левзеї сафлоровидної, женьшеню, родіоли рожевої) на комплекс показників резистентності інтактних тварин має дозозалежний характер. На відміну від курсового уведення фітопрепаратів у дозі 0,5 г/кг, збільшення дози до 1,0 г/кг, і особливо 2,0 г/кг, викликає стимуляцію і виразні зміни показників резистентності: змінює масу лімфоїдних органів і наднирників, збільшує рівень кортикостерону і ІЛ-1б в крові, викликає спонтанну продукцію лімфоцитактивуючого фактору перитонеальними макрофагами мишей, збільшує включення міченого тимідину у ДНК лімфоцитів периферичної крові при інкубації з ІЛ-1в в умовах in vitro. Вплив на специфічну резистентність виявляється через стимуляцію гуморальної імунної відповіді (збільшення вмісту антитілутворюючих клітин і титрів антитіл).

3. Імунопротекторні властивості фітоадаптогенів в дозі 0,5 г/кг проявляються незалежно від моделі стресу і полягають в обмеженні інволюції тиміко-лімфоїдної системи, зменшенні стресового виразкоутворення, прискореній стабілізації у післястресовому періоді рівня кортикостерону і ІЛ-1б та збереженні показників гуморального імунітету. Незалежно від моделі стресу фітоадаптогени зменшують стресові зміни цитокінпродукуючої активності перитонеальних макрофагів, посилюють, але обмежують тривалість секреції цитокінів цими клітинами, відновлюють функціональний резерв продукції лімфоцитактивуючого фактору за умов додаткової стимуляції макрофагів стафілококами в умовах in vitro та підвищують чутливість лімфоцитів периферичної крові до модулюючого впливу ІЛ-1в в реакції бласттрансформації лімфоцитів, що значно пом'якшує виразність змін з боку гуморальної ланки імунітету.

4. Провідним механізмом імуномодулюючого впливу фітоадаптогенів в умовах стресу є стабілізація продукції окремих цитокінів та чутливості клітин-мішеней до їх комітогенної дії. При цьому вплив аралії, елеутерококу і левзеї у більшій мірі пов'язаний з регуляцією проліферативної активності лімфоцитів. Женьшень більш активно коригує імуносекреторну активність макрофагів, тоді як фітозасіб родіоли рожевої спричиняє найбільш потужний збалансований вплив на обидва вказаних механізми імуномодуляції, у зв'язку з чим його профілактична ефективність щодо стресових порушень гуморального імунітету є найвищою.

5. Фітоадаптогени в дозі 0,5 г/кг, суттєво не впливаючи на гуморальні і клітинні фактори противірусної резистентності нестресованих тварин, в умовах їх вірусного інфікування посилюють та пролонгують вірусіндуковане інтерфероноутворення, збільшують функціональний резерв та сприяють передчасній активації NК-клітин крові, знижуючи тим самим летальність заражених тварин. Вони з різною ефективністю послаблюють негативний вплив стресу на клітинні і гуморальні фактори противірусної резистентності, запобігають втраті реактивності організму до вірусної інфекції, підсилюючи інтерфероноутворення і реакцію NК-клітин крові у відповідь на інфікування вірусом грипу А та суттєво зменшуючи у післястресовому періоді летальність від вірусної інфекції.

6. Найпотужнішим захисним впливом щодо порушень механізмів регуляції противірусного імунітету володіє фітозасіб на основі родіоли рожевої, який в умовах стресу та вірусного інфікування найбільш збалансовано сприяє стабілізації як гуморальних, так і клітинних факторів резистентності. Профілактичне уведення цього фітозасобу посилює стреспротекторні та зменшує імунонегативні ефекти діазепаму в умовах хронічного стресу по відношенню до факторів противірусного імунітету: усуває характерний для діазепаму ефект додаткового пригнічення інтерфероноутворення, сприяє збереженню ефекторної функції і чутливості NК-клітин до дії вірусу та максимально зменшує летальність від вірусної інфекції.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Ковальчук І.В. Імунопротекторні властивості фітоадаптогенів в умовах хронічного стресу / І.В.Ковальчук, Я.В.Рожковський // Запорожский медицинский журнал.- 2010. - Т.12, № 2. - С. 96-100. Внесок дисертанта - проведення досліджень, аналізу результатів, написання статті.

2. Ковальчук І.В. Особливості комплексного застосування фітозасобу родіоли рожевої і діазепаму в умовах експериментальної стресової імуносупресії / І.В.Ковальчук, Я.В.Рожковський // Клінічна фармація. - 2010. - Т.14, №.3 - С.60-65. Внесок дисертанта - проведення експериментів, статистичної обробки, аналіз результатів, написання та оформлення роботи.

3. Ковальчук І.В. Стан противірусної резистентності у інтактних і вірусінфікованих тварин на фоні попереднього уведення фітоадаптогенів/ І.В.Ковальчук // Актуальні питання фармацевтичної і медичної науки та практики - 2010.-Вип.23, №4.-С.34-36.

4. Ковальчук І.В. Стан противірусної резистентності організму в умовах корекції хронічного стресу адаптогенами рослинного походження / І.В.Ковальчук // Фітотерапія. Часопис. - 2010. - №3. - С.35-39.

5. Ковальчук І.В. Вплив фітоадаптогенів на противірусну резистентність тварин в умовах стресу різної тривалості і інтенсивності / І.В.Ковальчук, Я.В.Рожковський // Фармацевтичний часопис. - 2010. - №4. - С.73-77. Внесок дисертанта - проведення досліджень, аналіз результатів, написання статті.