Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На освіту нині суттєво впливають зміни в сучасному суспільстві. Зокрема, впродовж останніх років у багатьох країнах світу та в Україні змінювалась сучасна парадигма - від технократичної до індустріальної, від індустріальної до інформаційної. На розвиток освіти вплинули суспільні інтеграційні процеси, такі напрями розвитку суспільства, як глобалізація, демократизація, трансформація держав наприкінці ХХ ст., створення єдиного економічного простору. Зазначені зміни відбулись швидкими темпами і зумовили потребу негайно переглянути та реформувати освіту на всіх рівнях, оскільки наявні системи не повністю відповідали сучасним запитам та потребували переорієнтації [6]. Серед пріоритетних напрямів розвитку освіти в Україні з врахуванням міжнародних тенденцій визначено: підвищення якості освітніх послуг, забезпечення рівного доступу до якісної освіти на всіх рівнях, підвищення конкурентоспроможності національної системи освіти та її інтеграція в єдиний європейський освітній простір, участь у Болонському процесі, що є одним із найважливіших чинників проведення реформ вищої освіти в Україні. Зокрема, і система вищої медичної освіти вимагає нових підходів до підготовки висококваліфікованих працівників та осмислення педагогічного процесу у вищому навчальному закладі [9, с.41].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття. На сьогодні необхідність профілактики не лише проголошується в наукових публікаціях, але і визнається практичною охороною здоров'я та її адміністративним апаратом [7]. Однак, крім номінального визнання "зверху", профілактика потребує широкої усвідомленої підтримки і розуміння медичних працівників первинної ланки охорони здоров'я, які і є реальними виконавцями первинних, вторинних і третинних профілактичних заходів [13]. Слід констатувати, що практично здорова людина, яка щоденно піддається впливу науково-технічного прогресу на початкових стадіях формування хронічних захворювань, коли зміни в організмі ще мають функціональний і зворотний характер, знаходиться, як правило, поза увагою медичних працівників [12]. У вітчизняній охороні здоров'я нині, на жаль, переважає парадигма не профілактичної і оздоровчої, а лікувальної медицини. Увага сучасної медицини ще в значній мірі направлена на вже сформовані захворювання та їх лікування [10]. Мета статті полягає у розгляді організації профілактичної роботи в сучасній медичній практиці. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Останнім часом відбуваються радикальні зміни державної освітньої політики в Україні. Розпочато становлення нових парадигм освіти, орієнтованих на входження нашої країни у світовий освітній простір, поглиблюються тенденції диференціації освіти.

Серед пріоритетних напрямів розвитку освіти в Україні з врахуванням міжнародних тенденцій визначено: підвищення якості освітніх послуг, забезпечення рівного доступу до якісної освіти на всіх рівнях, підвищення конкурентоспроможності національної системи освіти та її інтеграція в єдиний європейський освітній простір, участь у Болонському процесі, що є одним з найважливіших чинників проведення реформ вищої освіти в Україні. Отже, в сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень вищої освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження інноваційних педагогічних технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях [8, с.77].

Профілактика є однією зі складових частин медицини. Суспільний профілактичний напрямок у справі охорони і зміцнення здоров'я народу включає в себе медичні, санітарно-технічні, гігієнічні і соціально-економічні заходи. Створення системи попередження захворювань і усунення факторів ризику є найважливішою соціально-економічною і медичною задачею держави. Підвищення рівня санітарної культури населення (враховуючи вік, стать, рід зайнятості тощо), проведення заходів, що сприяють збереженню і зміцненню здоров'я, повинні враховувати принципи [2, с.23]:

Принцип науковості (пропаганда тих положень, що виступають науковими знаннями, встановленими і затвердженими у науці).

Принцип правдивості і об'єктивності.

Принцип диференційованості і цілеспрямованості.

Принцип масовості.

Принцип систематичності і послідовності.

Принцип комплексності (а саме пропаганда здорового способу життя повинна пропагуватися не лише медиками, але і психологами, педагогами, соціологами тощо).

Принцип зв'язку з професією та з життям суспільства в цілому.

Авторами виділено 4 основних напрями профілактичної медицини:

Медична профілактика включає індивідуально-сімейні технології профілактичної допомоги на основі оцінок таких характеристик здоров'я, як схильність до захворювання і ризик розвитку захворювання. При цьому мова йде про весь спектр розповсюджених багатофакторних захворювань і аномалій розвитку.

Медико-генетична профілактика включає медико-генетичне консультування й інші індивідуально-сімейні технології спадкових і уроджених захворювань.

Санітарно-гігієнічна профілактика спирається на гігієнічне нормування фізичних, хімічних, біологічних і соціальних умов життя і діяльності людини, а також на технології охорони середовища проживання і протиепідемічного захисту. Технології санітарно-гігієнічної профілактики є переважно популяційними.

Медико-соціальна профілактика покликана забезпечити достатній рівень культури здоров'я в населення на основі методів гігієнічного виховання, медико-профілактичної освіти і пропаганди оздоровчих і медико-профілактичних знань із використанням кадрових ресурсів системи освіти, охорони здоров'я, засобів масової інформації. Очевидно, що формування культури здоров'я є головним компонентом формування здорового способу життя [10].

Варто додати, що профілактичні заходи на сьогодні обмежені та направлені лише на деякі соціально-значимі захворювання [3].

За параметрами схожості всі профілактичні заходи Н.В. Марчук, який розглянув 184 заходи, розділив їх на 3 компоненти (табл.1), а саме:

організація проведення профілактичної діяльності - має 85 заходів, спільних для 18 програм, виконання яких, здебільшого є компетенцією адміністраторів та науковців, а також лікарів загальної мережі практичної охорони здоров'я; містить три підрозділи (табл.1);

Таблиця 1. Характеристика профілактичних заходів ДЦП та КЗПХ (абсолютні величини) [5, с.8]

застосування санітарно-освітніх технологій - 70 заходів, спільних для 18 програм, реалізація яких потребує міжгалузевої взаємодії з залученням фахівців інших міністерств та відомств поряд зі спеціалістами практичної охорони здоров'я; містить три підрозділи (табл.1);

своєчасне виявлення захворювань - 29 заходів, спільних для 13 програм, основними виконавцями яких є практичні лікарі, а ключовою фігурою, як було сказано вище, є лікар загальної практики/сімейної медицини; містить два підрозділи (табл.1).

Отже, кожен з виділених 3-х компонентів в свою чергу складається з декількох розділів, загалом їх

Узагальнені дані свідчать, що в державних цільових програмах заходи профілактичного характеру представлені недостатньо.

Ми згодні з авторами, що виникла потреба змінити пріоритети в профілактиці - від профілактики хвороб до профілактики поведінки, яка може призвести до захворювання. "Освіченість полягає не в тому, щоб більше знати, а в тому щоб інакше себе поводити" [11].

За висновками авторів, на сучасному етапі потрібен лікар, що вміє працювати з людиною, визначити величину її здоров'я і дати кваліфіковані рекомендації щодо його збереження і зміцнення. Об'єктами дослідження медиків повинні стати здорові люди. Кінцева мета - установлення рівня здоров'я. Медична допомога повинна бути спрямована на зміцнення адаптаційних резервів організму, його стійкості до несприятливих факторів навколишнього середовища. Всіма визнаний факт, що профілактика захворювань, і більш того, - зміцнення здоров'я - є невід'ємною частиною, ідеологією сімейної медицини [1].

При підготовці лікарів відбувається опрацювання та засвоєння студентами об'ємної міждисциплінарної інформації на основі засвоєння ними суміжних циклів навчання, що позитивно впливає на підвищення якості теоретичних та практичних компетентностей. У діяльність майбутнього лікаря включена, як значима складова, санітарно-гігієнічна (профілактична) робота [2, с.22]. Отже, у майбутній діяльності лікаря передбачається профілактична (санітарно-гігієнічна) робота. Однак, при її проведенні часто допускаються методичні помилки, основною причиною яких є відсутність знань про організацію та методичні підходи проведення просвітницької роботи.

Медико-профілактична робота проводиться на двох рівнях: на рівні персонального спілкування з пацієнтом; на рівні санітарно-просвітницької роботи у лікувально-профілактичних закладах усіх типів (поліклініці, амбулаторії, лікарні та ін.). Саме тому студент-медик повинен знати форми, методи і засоби профілактичної роботи [5, с.17].

Форми організації профілактичної роботи: індивідуальні, групові та колективні.

Під методами профілактичної роботи розуміють діяльність, спрямовану на формування свідомого ставлення пацієнта і потенційних пацієнтів до свого способу життя, здоров'я, на взаємодію з лікарем та медичними службами. Розрізняють усні, наочні та комбіновані методи.

Лекція - форма усного надання профілактичної інформації змішаній аудиторії. Забезпечує постійний прямий контакт між лектором і слухачем, дозволяє лектору враховувати реакцію аудиторії; може бути самостійним виступом або складовою частиною циклу. Доповнюється демонстрацією наочних і аудіовізуальних засобів. При використанні лекції у груповій санітарно-просвітницькій роботі передбачається максимально однорідна аудиторія.

Індивідуальна бесіда - форма прямого міжособистісного спілкування між донором і реципієнтом, що використовується з метою надання необхідних медико-гігієнічних порад і рекомендацій.

Індивідуальний інструктаж - форма прямого міжособистісного спілкування між донором і реципієнтом, що використовується з метою повідомлення медико-гігієнічної інформації інструктивного характеру для нормування гігієнічної поведінки за певних умов праці і побуту.

Консультація - форма прямого міжособистісного спілкування між лікарем і пацієнтом, яка використовується для повідомлення рекомендацій з питань здорового способу життя, первинної і вторинної профілактики захворювань. Містить вказівки, в тому числі забороняючі, про правильну гігієнічну поведінку, використання окремих предметів догляду за хворими, ліків тощо. Доповнюється виданням пам'яток та інших друкованих санітарно-просвітницьких засобів (наприклад, про режим, дієту, правила прийому ліків та ін.).

Телефонна консультативна служба - форма опосередкованого анонімно-міжособистісного спілкування між донором і реципієнтом. Використовується для надання порад у випадках, що загрожують здоров'ю чи життю (при важких психічних захворюваннях, небезпеці зараження хворобами, що передаються статевим шляхом та ін.). Здійснюється в вигляді відвертих (довірливих) розмов, в процесі яких реципієнт звертається до спеціаліста за порадою для вирішення проблем, що його турбують.

Епістолярний метод - відповіді спеціаліста на задані в письмовій формі запитання реципієнта. Найбільш часто такі запитання направляються на адресу засобів масової інформації (листи читачів або слухачів) [4, с. 209].

Інформація - диференційований санітарно-просвітницький вплив на різні вікові, статеві і професійні групи населення. Ефективність даного метода визначається однорідністю інтересів групи (наприклад, матері дітей певного віку, школярі та ін.), наявністю зворотного зв'язку, можливості вироблення єдиних поглядів, думок та переконань, необхідних для формування адекватної гігієнічної поведінки. Створює можливості широкого використання практичного навчання (наприклад навикам догляду за дитиною, за хворим, приготуванню рекомендованих страв та ін.), наглядних та друкованих засобів інформації. В межах даного методу застосовуються переважно односторонні види передачі інформації від донора до реципієнта, коли донор передає інформацію пасивній аудиторії (лекція, доповідь, практичне навчання та ін.). Можливе використання взаємодіючих видів при двосторонній активності донора і реципієнтів і їх співпраці (групова дискусія, вікторина, бесіда за круглим столом тощо). Учасники заходу можуть бути активними партнерами, коли передбачається показ прийомів і вправ для придбання практичних навиків (надання першої допомоги, гімнастика для вагітних тощо), а також дослідів, що закріплюють теоретичні положення (про шкідливість нікотину та ін.). Індивідуалізація санітарно-просвітницьких рекомендацій цим методом не передбачається.

Дискусія - колективне обговорення групою реципієнтів питань охорони здоров'я, яке проводиться під керівництвом лікаря; має за мету вироблення в учасників дискусії єдиної думки щодо даної проблеми і прийняття відповідного рішення. Групова дискусія дозволяє стимулювати інтерес і пізнавальну активність реципієнтів, взяття ними зобов'язань, що стосуються корекції їх гігієнічної поведінки.

Бесіда за круглим столом - обговорення групою фахівців конкретних питань охорони здоров'я в присутності реципієнтів; проводиться під керівництвом ведучого ("модератора"). Передбачає на певній стації обговорення участі в дискусії реципієнтів. Сумісне обговорення дозволяє всебічно і поглиблено проаналізувати питання, що розглядаються.

Вікторина - пізнавальна гра з елементами змагання, котра сприяє розширенню світогляду в питаннях охорони і зміцнення здоров'я, дозволяє виявити знання в даній області. Учасники грають індивідуально або в командах; оцінку та підрахунок балів здійснює журі. Вікторина передбачає переважно фізичні вправи, особливо доречна для роботи з дітьми [4, с.210].

Масові методи профілактичної роботи - агітаційно-пропагандистський санітарно-просвітницький вплив на чисельно великі розосереджені аудиторії з допомогою технічних засобів. Використовує засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення, кіно), а також лекційну та наочну пропаганду (виставки, плакати тощо). Спрямований на формування суспільної думки і відповідального відношення до свого здоров'я і здоров'я колективу. Характеризується оперативністю розповсюдження інформації, широким охопленням, можливістю наочної подачі матеріалу і жанровою різноманітністю. Складність представляє використання цього методу для диференційованої медичної інформації, призначеної для окремих груп населення: відсутній безпосередній контакт між донором і реципієнтом; не забезпечується створення стійкої системи знань (це завдання щодо різних груп населення покликані вирішувати груповий та індивідуальний методи).

Санітарно-просвітницький форум - форма масової санітарно-просвітницької інформації, яка передбачає відповіді фахівців на усні або письмові запитання реципієнтів (вечір запитань та відповідей). Проводиться переважно для однорідної аудиторії за участю ведучого керівника. Рекомендується використовувати переважно в профільованих медичних закладах. Можуть застосовуватись аудіовізуальні засоби.

Масові профілактичні заходи (кампанії) - комплекс заходів, мета яких звернути увагу суспільства на важливі проблеми охорони здоров'я, домогтися масової участі населення у вирішенні санітарно - гігієнічних завдань і одночасно підвести підсумок досягнутих успіхів в охороні здоров'я і праці, санітарного стану навколишнього середовища, санітарної культури населення тощо. Такі масові заходи насамперед присвячені найбільш актуальним темам (харчування, зловживання алкоголем і тютюном, гігієна навколишнього середовища та ін.), проводяться з акцентом на певні групи населення (молодь, сільське населення). Масові заходи найчастіше приурочуються до декларованих дат, наприклад, до Всесвітнього дня здоров'я (7 квітня), дня людей похилого віку (1 жовтня), Міжнародного дня боротьби з туберкульозом (24 березня), Всеукраїнського дня боротьби зі СНІДом (5 жовтня) та ін. [2].

профілактична робота сімейний лікар

Висновки