Захворюваність населення Закарпатської області на інфекції, що передаються статевим шляхом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

На сьогодні понад 1 млн випадків захворювань на інфекції, що передаються статевим шляхом, (ІПСШ) відбувається щодня у всьому світі. Щорічно 357 млн випадків ІПСШ припадає на 4 хвороби: урогенітальний хламідіоз, гонорею, сифіліс і трихомоніаз. Частина цих хвороб призводить при тривалому перебігу до безпліддя та можливості передачі від матері до дитини [4, 5]. За даними МОЗ, в Україні щорічно реєструється близько 400 тис. нових випадків хвороб у такому порядку: сифілісу, гонореї, хламідіозу, герпесу, сечостатевого мікоплазмозу, генітального кандидозу і трихомоніазу [2]. За результатами численних досліджень встановлено, що наявність ІПСШ суттєво підвищує ризик передачі та інфікування ВІЛ статевим шляхом. Зокрема, передачі ВІЛ сприяють сифіліс, генітальний герпес, гонорея, хламідіоз, трихомоніаз, кандидоз, мікоплазмоз та інші ІПСШ. Ерозії та виразки, запалення, пошкодження тканин, що зумовлено ІПСШ, ослаблюють чинники захисту організму від інфікування ВІЛ [3].

Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла «Глобальну стратегію профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, та боротьби з ними на 2006-2015 роки» [1].

Мета роботи - вивчити та проаналізувати показники захворюваності населення Закарпатської області на ІПСШ.

Матеріалами дослідження стали дані галузевої статистичної звітності за період 2014-2016 рр. При виконанні дослідження використано статистичний метод.

На початку дослідження вивчено та проаналізовано показники захворюваності та поширеності сифілісу серед населення області в розрізі адміністративних територій. Отримані в ході дослідження результати наведено в табл. 1.

Аналіз наведених у табл. 1 даних вказує на те, що в Закарпатській області у 2016 р. вперше зареєстровано 93 випадки захворюваності на сифіліс із показником 7,5 на 100 тис. населення. При цьому в Хустському районі зафіксовано 2 випадки захворюваності на сифіліс в осіб віком до 18 років.

Найвищі рівні захворюваності населення на сифіліс у 2016 р. зареєстровано в м. Ужгород (68,8) та в Мукачівському районі (66,9), а найнижчі - в Ужгородському (5,3) та у Воловецькому (20,4) районах.

Усього по області на обліку перебуває 478 хворих на сифіліс із показником поширеності 38,6 на 100 тис. населення. Найбільша кількість хворих на сифіліс зареєстрована в Мукачівському районі (122) та м. Ужгород (79) і Рахівському районі (68).

Далі вивчено питання щодо захворюваності населення Закарпатської області на гонорею. Отримані результати наведено в табл. 2.

Таблиця 1. Захворюваність населення Закарпатської області на сифіліс та його поширеність, 2016 р.

Аналіз наведених у табл. 2 даних вказує на те, що в цілому по області за роки дослідження виявлено зниження показника захворюваності населення на гонорею на 7,8% із показником 5,9 на 100 тис населення в 2016 р. Найвищі показники захворюваності на гонорею зареєстровано у Воловецькому (20,4) і Тячівському (14,0) районах. При цьому у 2016 р. на 3 (21,4%) адміністративних територіях випадків захворюваності на гонорею не зафіксовано.

Наступним кроком дослідження було вивчення та проведення аналізу показників поширеності гонореї серед населення Закарпатської області в розрахунку на 100 тис. населення за період 2015 і 2016 рр. Отримані результати наведено в табл. 3.

Таблиця 2. Захворюваність населення Закарпатської області на гонорею, на 100 тис. населення, 2015, 2016 рр.

Таблиця 3. Поширеність гонореї серед населення Закарпатської області, на 100 тис. населення, 2015, 2016 рр.

Аналіз наведених у табл. 3 даних вказує на те, що за період дослідження показник поширеності гонореї серед населення області підвищився на 6,3% і склав 10,2 на 100 тис. населення.

Найвищі показники поширеності гонореї серед населення області зареєстровано у Воловецькому (28,5), Свалявському (14,9) і Тячівському (14,0) районах, а також у м. Ужгород (29,6). При цьому на 2 (14,3%) адміністративних територіях випадків захворюваності на гонорею не зафіксовано.

Наступним кроком дослідження було вивчення показників захворюваності населення Закарпатської області на трихомоніазну, хламідійну, мікоплазменну інфекції в розрахунку на 100 тис. населення за період 2014-2016 рр. у розрізі адміністративних територій. Отримані результати наведено в табл. 4.

Таблиця 4. Захворюваність населення Закарпатської області на трихомоніазну, хламідійну, мікоплазменну інфекції в розрахунку на 100 тис. населення, 2014-2016 рр.

Аналіз наведених у табл. 4 даних вказує на те, що за період дослідження випадки захворюваності на трихомоніаз зареєстровано на всіх адміністративних територіях області. Найвищі рівні захворюваності на трихомоніаз зафіксовано з показником 970,2 у Воловецькому районі у 2016 р., а найнижчі - 16,3 у 2014 р. у Тячівському районі. Гранична різниця показника відрізняється в 59,5 разу.

За період дослідження випадки захворюваності на хламідіоз не зареєстровані на 4 (28,6%) адміністративних територіях. Найвищі рівні захворюваності на хламідіоз зафіксовано з показником 55,8 у м. Ужгород у 2014 р., а найнижчі - 2,6 у 2016 р. в Ужгородському районі. Г ранична різниця показника відрізняється в 21,5 разу.

За період дослідження випадки захворюваності на мікоплазмоз не зареєстровані на 6 (42,9%) адміністративних територіях. Найвищі рівні захворюваності на мікоплазмоз зафіксовано з показником 84,5 у м. Ужгород у 2014 р., а найнижчі - 0,8 у 2016 р. у Хустському районі. Гранична різниця показника відрізняється в 105,6 разу.

Виявлено, що у 2016 р. в області вперше зареєстровано 93 випадки захворюваності на сифіліс із показником 7,5 на 100 тис. населення. Усього по області на облік встановлено 478 хворих на сифіліс із показником поширеності 38,6 на 100 тис. населення. В області за роки дослідження зафіксовано зниження показника захворюваності населення на гонорею на 7,8% із показником у 2016 р. 5,9 на 100 тис. населення. Показник поширеності гонореї серед населення області підвищився на 6,3% і становив 10,2 на 100 тис. населення. Зареєстровано високі показники захворюваності населення на трихомоніазну, хламідійну та мікоплазменну інфекції, які мають достовірні відмінності за адміністративними територіями.

Література

статевий сифіліс хламідійний інфекція

1. Глобальна стратегія профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, та боротьби з ними, 20062015 рр. [Електронний ресурс] / ВООЗ. - 2007. - С. 6-7. - Режим доступу: www.who.int/reproductivehealth/publications/ rtis/9789241563475/ru/index.html. - Назва з екрана.

2. Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). 2017 / ДУ «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.phc.org.ua. - Назва з екрана.

3. Скрипкін Ю.К. Шкірні та венеричні хвороби: керівництво для лікарів / Ю.К. Скрипкін. - Москва: Медицина, 2002. - Т. 1. - С. 457-458.

4. Sherris Medical Microbiology / K.J. Ryan, C.G. Ray (editors). - 4th. - McGraw Hill, 2004. - P. 555-562.

5. WHO Media centre. Sexually transmitted infections (STIs). Fact sheet №°110. Updated August 2016 [Electronic resource]. - Access mode: www.who.int/reproductivehealth/publications/rtis/9789241563475/ru/index.html. - Title from screen.

Размещено на Allbest.ru