Використання корекційних технологій у реабілітації дітей з комплексними порушеннями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання корекційних технологій у реабілітації дітей з комплексними порушеннями

У статті описано корекційні технології реабілітації дітей з порушеннями опорно-рухового апарату та вадами інтелекту. Визначено вплив та доцільність використання даних технологій у реабілітації цих дітей.

Реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи та вадами інтелекту має на меті поліпшення соціальної адаптації дітей цієї групи, зниження дитячої інвалідності, максимально можливе залучення цього контингенту дітей до суспільно корисної праці та самозабезпечення [4].

Залучення реабілітаційних, переважно немедикаментозних методик, спрямованих на відновлення функціональних систем забезпечує максимально можливу соціальну адаптацію та ранню профорієнтацію дітей з особливими потребами [1]. Використання корекційно-реабілітаційних технологій є досить актуальним на сучасному етапі розвитку науково-технічного процесу. Це питання висвітлили у своїх працях: Берта і Карел Бобат, чеський лікар Вацлав Войта, угорський лікар і педагог А. Петьо та інші. Розглянемо технології, які можна використовувати у роботі з дітьми, а саме:

Бобат-терапія, метод Петьо, іпотерапія, дельфінотерапія, арт- терапія.

Нейророзвивальна терапія (бобат-терапія)

Значний внесок у розвиток методів реабілітації ДЦП внесли Берта і Карел Бобат. Ще у 40-х роках XX століття вони почали розробляти свій підхід, який базувався на клінічних спостереженнях Берти Бобат. Була сформована Бобат-концепція, відома також як "Нейро-розвиткова терапія".

Згідно Бобат, моторні проблеми при церебральних паралічах виникають внаслідок ураження центральної нервової системи. При цьому порушується розвиток постуральних антигравітаційних механізмів, сповільнюється і спотворюється нормальний моторний розвиток дитини.

Метою відновного лікування цих дітей є стимуляція нормального моторного розвитку і профілактика виникнення контрактур і деформацій [6].

Терапія "Bobata" (Бобат) - це терапія для малюків у віці від трьох місяців до одного року. Основна увага спрямована на центральну лінію тіла, симетрію рухів. Під час проведення заняття малюк активно рухається і пізнає своє тіло, у нього формуються нові навички рухів, стабілізується тіло, розвивається відчуття рівноваги, координація рухів і нормалізується тонус мускулатури.

Терапія "Bobata" (Бобат) спирається на взаємозв'язок мозкової діяльності і рухів. Терапія "Bobata" (Бобат) рекомендується також і у випадках, якщо у дитини є:

• неврологічні порушення ,

• дисбаланс мускулатури ,

• зміни тонусу мускулатури ,

• порушення в психомоторному розвитку або затримка психомоторного розвитку ,

• якщо дитина постраждала від нестачі кисню в період вагітності або під час пологів.

Заняття триває приблизно 40 хв, в залежності від настрою малюка і його бажання співпрацювати.

Нейро-розвитковий підхід Бобатів був спрямований на сенсомоторні компоненти м'язового тонусу, рефлексів, патологічних рухових моделей, постурального контролю, органів почуттів, сприйняття і пам'яті - тобто на ті компоненти, що найбільш ймовірно порушуються при ураженні центральної нервової системи [3].

Основою підходу було застосування спеціальних положень тіла дитини, прийомів догляду за нею, які контролювали сенсорні стимули до нервової системи. Вони використовувалися як для зниження спастики м' язів, патологічних рефлексів і патологічних рухових моделей, так і для створення нормального м' язового тонусу, реакцій рівноваги і правильних рухових моделей. Дитина була порівняно пасивним реципієнтом нейро-розвиткового лікування. Нормальна послідовність моторного розвитку вважалася одним з основних теоретичних постулатів [2].

Кондуктивна педагогіка (метод Петьо)

Вперше методику кондуктивної педагогіки почали застосовувати в Будапешті, її розробив професор Андраш Петьо, тому її інша назва - система Петьо. Кондуктивна педагогіка - це ефективна методика навчання дітей з множинними проявами неповносправності, зокрема дітей з дитячим церебральним паралічем. Сьогодні цей метод широко використовується в Великобританії, Бельгії, Ізраїлі, Голландії, Японії, Німеччині, Канаді, Норвегії, Польщі, Україні.

Кондуктивна педагогіка - система інтенсивної реабілітації осіб з порушенням моторики, яка охоплює всі аспекти розвитку: фізичний, комунікативний, мовний, емоційний, освітній, побутовий.

Кондуктор повинен діяти як психолог, педагог, кінезіотерапевт, заняттєвий терапевт, повинен розуміти проблеми дитини як медик. Тобто це висококваліфікований спеціаліст, який шукає шляхи заохочення, мотивації діяльності дитини, щоб виявити її можливості, змінити ставлення до життя і свого місця в ньому. Завдання кондуктивної педагогіки - покращити рухові функції і збільшити незалежність у повсякденному житті.

Метод кондуктивної педагогіки вимагає активної участі дитини в подоланні своєї неповносправності, правильно поставлена мета дає дитині належну мотивацію до занять, підносить самооцінку. Інтенсивність даної методики передбачає безперервну участь дитини в різних видах діяльності, кожен етап розвитку підсилюється і підтримується педагогом, дітей навчають думати і діяти в різних ситуаціях.

Кондуктивна педагогіка розглядає дитину в сукупності з її оточенням, учні працюють в групах, до кожної дитини застосовується індивідуальний підхід, процес навчання і реабілітації є нероздільним.

Важливе завдання в системі кондуктивної педагогіки - розвиток рухів. Позитивне ставлення до виконання рухових вправ і бажання досягти успіху в них посилює стимуляцію головного мозку. Рухове обмеження дитини долається і з біологічного, і з педагогічного боку.

При проведенні рухових вправ використовується спеціально розроблене для цієї методики меблеве обладнання: драбинки, боксики, столи, виготовлені з окремих дерев'яних заокруглених лакованих планок. Виконуючи вправи, дитина вчиться правильному захвату планки, лежачи на столі, вчиться витягати руки, що зменшує спазм згиначів, підтягуватися і просуватися вперед, перевертатися, лежачи на животі і на спині. Дитина навчається сидіти правильно, зберігаючи рівновагу, для цього використовуються драбинки: дитина широко розставленими руками тримається за драбинку, поставлену на віддалі витягнутої руки. Поступово, з використанням драбинки, дитина вчиться вставати, з допомогою спеціального крісла зі спинкою-драбинкою вчиться робити перші кроки, можливо, з використанням спеціального взуття [1].

Всі кроки і вправи виконуються для того, щоб у голові дитини мета дії і її реалізація сформувались як єдиний чіткий образ, причому ці образи будуються в мозку дитини крок за кроком, де кожен попередній є базою для виконання наступного. Кондуктор впливає і на здатність дитини до співпраці з іншими дітьми, і кожне досягнення в навчанні - це теж лише підготовка до наступної діяльності. Успіх залежить від того, як кондуктор поєднає мотивацію діяльності дитини зі створенням умов, необхідних для подолання труднощів дитини.

За переконанням послідовників професора Петьо кондуктивна педагогіка - це не система педагогіки, це система життя, інтенсивної взаємодії між кондуктором (матір'ю, близькими людьми) і дитиною, в якій значна роль відведена мотивації для подолання неповносправності.

Іпотерапія

"Катайтеся верхи - і будете здорові, як коні!" - говорив Гіппократ [1].

Іпотерапія - це комплекс лікувально-верхової їзди, який в Україні досі вважається альтернативним і нетрадиційним. В той час як Англія визнала цей метод, і він захищається самою королевою. Суть полягає в тому, що хворий сідає верхи і за допомогою інструктора та лікаря спочатку просто сидить, потім вже виконує певні вправи та грає в ігри. Вправи хоча й називаються акробатичними, але виконуються дуже легко - нахили вперед та назад, лягання на круп (зад) коня, розтягнення м'язів. У процесі верхової їзди в роботу включаються всі основні групи м'язів тіла. Це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки дитина-вершник, рухаючись разом з конем, інстинктивно прагне зберегти рівновагу, аби не впасти, тим самим спонукаючи до активної роботи як здорові, так і уражені м' язи, не помічаючи цього.

При сильному спастичному зведенні ніг діти часто не в змозі сісти на коня глибоко, тому заняття починають немов напівлежачи, відкинувшись назад і розмістивши ноги ближче до шиї коня [6]. Таке положення зручне для ніг, але незручне для вершника в цілому. Поступово дитина прагне сісти прямо, оскільки тільки у цьому положенні зможе самостійно триматися на коні, і їй доводиться опускати ноги нижче. Вершник, самостійно змінюючи своє положення і поступово випрямляючись, прагне глибше сісти на коня, що є одним з найважливіших принципів іпотерапії як методу фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Дитина сама прагне подолати недуг і бачить результати своєї боротьби: стає зручніше сидіти, з'являється можливість управляти конем. Під час руху коня тулуб вершника виконує ті ж самі рухи, як і при ходьбі [5].

Окрім цього, дитина вчиться спілкуватись з конем, чистить його, гладить, підгодовує. Під час заняття з кіньми відбувається не тільки біомеханічне видужання, а й психогенне. Наслідки психологічних змін можна описати такими прикладами [6]:

• Мобілізується вольова діяльність - людина починає вірити у себе. Налаштовується на позитивний лад

• Знімається загальмованість - покращується мовний апарат, проявляється активність.

• Зменшується відчуття тривоги.

• Дитина адаптується до реальності.

• Стає самостійною у своїх вчинках і рухах.

Вчені давно довели, що спілкування з тваринами навіть збільшує тривалість життя і налаштовує людину на гармонійний лад. Особливо ця тенденція важлива для хворих діточок з ДЦП, які не є розумово відсталими, але мають певні фізичні обмеження.

Такий метод, як іпотерапія, став детально вивчатися наукою наприкінці ХІХ століття французьким доктором Перроном, хоча застосовувався набагато раніше. У 1953 році в Норвегії відкрили перший Центр лікувальної верхової їзди.

Чому ж саме коні є таким незамінним чинником одужання:

• Температура коня вище на 1-3 градуси, за рахунок чого тіло має термальну обробку і функціонує набагато краще.

• Під час занять іпотерапії відбувається одночасне тренування слабких м'язів і розслаблення перенапружених. Верхова їзда залучає всі групи м'язів, особливо внутрішні м'язи стегна.

• У того, хто займається, покращується рівновага і досягається чітка орієнтація в просторі.

• Окрім всіх названих психологічних змін ще підвищується самооцінка, що є дуже важливим для подальшої адаптації та соціалізації хворих дітей.

• Усе це стає можливим через об'єднання енергетичних полів коня та людини, оскільки доведено, що у коня дуже сильне біополе, яке здатне позитивно впливати на організм людини.

Неймовірним прикладом наслідків таких занять є параолімпійський кінний спорт, де інвалідів вже не можна назвати такими - вони стають справжніми спортсменами-професіоналами. Люди без рук, часом без ніг або з порушеним опорно-руховим апаратом роблять таке, що не кожна здорова людина може зробити.

Дельфінотерапія

Дельфінотерапія є альтернативним, нетрадиційним методом психотерапії, де в центрі психотерапевтичного процесу перебуває спілкування людини й дельфіна. Це спеціально організований процес, що відбувається під наглядом ряду фахівців: лікаря, ветеринара, тренера, психолога (психотерапевта, дефектолога, педагога).

Спілкування з дельфінами приносить естетичну насолоду і медичну користь: емоції, які при цьому відчуває людина, загоюють душевні рани й нормалізують психічний стан.

Дельфінотерапія поділяється на два напрямки:

1. Вільна взаємодія із твариною з мінімальною участю фахівців. У даному напрямку клієнт (пацієнт) сам вибудовує свої відносини з дельфіном, вибирає способи взаємодії в рамках припустимих можливостей. Роль фахівців обмежується забезпеченням безпеки клієнтів і дельфінів.

2. Спеціально організоване спілкування. Спілкування із твариною здійснюється через фахівця, де спілкування з фахівцем для клієнта несе психотерапевтичне значення, а спілкування з дельфіном виступає як середовище. У цьому напрямку дельфінотерапія може вирішувати різні завдання:

психотерапевтичні, психокорекційні, психопрофілактичні, фізіотерапевтичні, педагогічні - це залежить від запиту клієнта й фахівця, що замикатиме терапевтичний ланцюг.

Використання дельфіна обумовлене його природними особливостями, такими як поєднання унікальних фізичних даних і високого інтелекту, використання невербальних засобів спілкування, ігрова поведінка. Це породжує сильну позитивну установку. Спілкування з дельфіном містить у собі такі лікувальні фактори: позитивні емоції, седативний, відволікаючий, активізуючий та катарсичний ефекти. Дельфін яскраво демонструє інтерес до партнера по спілкуванню, активно взаємодіє, привертає до себе увагу, демонструє дружелюбність, щирість намірів.

Спілкування з дельфіном дозволяє досягти такого:

• прийти до принципового переконструювання ставлення до себе, до оточуючих людей, до природи, до світу взагалі;

• витягти людину з полону самоізоляції, стимулювати розвиток інтересу до зовнішнього світу, що стає передумовою до встановлення, відновлення, коректування, оптимізації соціальних відносин;

• активізувати роботу мозкових структур і всього організму в цілому, виступаючи як сенсорний стимулятор;

• стимулювати вербальну експресію, сприяючи мовному й сенсомоторному розвитку аутичних дітей і дітей зі зниженим інтелектом;

• стимулювати процес розвитку особистості;

• заповнювати дефіцит позитивних емоцій і забезпечувати підтримку дітям і дорослим, які переживають самітність або стан дезадаптації, задовольняти афелятивну потребу;

• через тактильну стимуляцію створити умови для емоційного реагування.

Показання - ДЦП, аутизм, олігофренія І-ІІ ступеня. Також дельфіни благотворним чином впливають на малюків, які зазнали сильного стресу.

Арт-терапія

Арт-терапія - це лікування за допомогою залучення дитини до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо. Головне завдання педагога спрямоване на розвиток мотивації дитини до діяльності, відбір прийомів арт-терапії для кращого формування мотиваційної сфери у дітей з різними формами органічного ураження нервової системи.

Арт-терапію, як методику корекції, доцільно використовувати в комплексі функціонально-системної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров'я. Застосування арт- терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу [6]. Крім того, арт-терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери.

Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров'я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме: віку дитини, ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.

Під час проведення арт-терапії Педагог зобов'язаний:

• усвідомлювати і пам'ятати про труднощі дитини в реалізації можливостей своїх функціональних систем;

• встановити напрями і завдання корекційної роботи з арт- терапії;

• підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина спроможна виконати і отримати результат;

• дати можливість дитині самостійно вибрати завдання;

• встановити з пацієнтом доброзичливий двобічний контакт;

Такі правила проведення корекції і арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.

Отже, ми розглянули технології, які дають змогу, не використовуючи медикаментозних методик, досягти значних результатів у реабілітації дітей з особливими потребами. Окрім розглянутих нами технологій існує і ряд інших, серед них широко відомі: концепція "Тандем", рефлексна локомоція (Войта-Терапія), Монтессорі-терапія, метод Козявкіна, метод фізичної реабілітації, метод динамічної пропріоцептивної корекції з використанням рефлекторно-навантажувального пристрою "Гравітон", нормоксична лікувальна компресія (Баротерапія), лікувальний навантажувальний костюм "Аделі" та електрична стимуляція м'язів під час ходи.

Потрібно розуміти, що методики дадуть бажаний результат лише тоді, коли:

• буде правильно, відповідно до індивідуальних потреб дитини, підібрана корекційна програма, технологія;

• корекція матиме системний характер;

• у корекційному процесі окрім спеціалістів будуть задіяні батьки;

• буде віддача і бажання досягти результатів зі сторони дитини.

Список використаних джерел

реабілітація нервовий інтелект

1.Гусейнова А.А. Основные направления медико-психолого-педагогической помощи дошкольникам с тяжелыми двигательными нарушениями в условиях реабилитационного центра / А. А. Гусейнова // Коррекционная педагогіка. - № 1. - 2004. - С. 196.

2.Даніелс Е., Стаффорд К. Залучення дітей з особливими потребами до системи загальноосвітніх класів / Е. Даніелс, К. Стаффорд - Львів: Надія, 2000. - 256 с.

3.Кулеш Н.С. Современный подход к восстановительному лечению детского церебрального паралича / Н.С. Кулеш // Коррекционная педагогика. - №1. - 2004. - С. 300.

4.Николаенко В.И. Организация и содержание обучения и воспитания детей с тяжелыми двигательными нарушениями в условиях специальной школы-интерната / В.И. Николаенко // Коррекционная педагогика. - №1. - 2004. - С. 210.

5.Шипицина Л.М., Мамайчук И.И. Детский церебральный параліч / Л.М. Шипицина, И.И. Мамайчук. - СПб.: Дидактика Плюс, 2001. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru