На базі відділу ІПСШ ДУ "ІДВ НАМН" було проведено клініко-лабораторне обстеження 189 пацієнтів віком від 17 до 80 років. Діагностика трихомонадної інфекції грунтувалася на результатах комплексного обстеження, що охоплювало: виявлення трихомонад у мазках виділень з уретри, вагіни та цервікаль - ного каналу в жінок і уретри - у чоловіків та культу - ральне дослідження біологічного матеріалу у рідкому живильному середовищі на основі бульйону М 305 (HiMedia, Індія) з наступною детекцією збудника за допомогою мікроскопії нативних вологих препаратів. Для мікроскопічної візуалізації найпростіших у мазках матеріал був фіксований з наступним фарбуванням за Грамом.

Наявність хламідійної інфекції верифікувалася за результатами виявлення збудника у зазначених епітеліальних клітинах уретри, цервікального каналу за методом прямої імунофлюоресценції (ПІФ) та визначенні антитіл до Chlamydia trachomatis за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) з використанням наборів "Рекомби Слайд Хламидия" (Лабдиагностика, Россия) та імуноферментної тест-системи Vitrotest-Chlamydia IgG (Україна) згідно з інструкцією виробника. Бактеріологічні дослідження умовно-патогенних мікроорганізмів з визначенням їх кількісних показників та проведенням видової ідентифікації виконувались відповідно до регламентуючих документів МОЗ України [6].

Результати та їх обговорення

Критеріями включення до досліджуваної популяційної групи слугували наявність хронічних запальних захворювань сечостатевих шляхів з в'ялим перебігом, маломаніфестною симптоматикою та давністю захворювання від 1 року. До когорти обстежених увійшли пацієнти як жіночої, так і чоловічої статі, їх кількість становила 92 та 97 осіб відповідно. Віковий діапазон обстежених був досить широким. Так вік пацієнтів чоловічої статі варіював від 17 до 80 років (середній вік 36,3 ± 5,0), а жіночої - від 18 до 80 років (середній вік 36,8 ± 5,1). Пік захворюваності припадав на віковий інтервал 27-32 роки (63,5 %).

Характерним для усіх обстежених хворих був рецидивний характер перебігу захворювань, незначна вираженість об'єктивних показників та в'ялий перебіг загострення процесу хвороби. Серед обстежених жінок нозологічні форми захворювань розподілилися наступним чином: хронічний ендоцервіцит - 48 осіб, хронічний аднексит - 20 пацієнток, хронічний цистит - 16 жінок, інші діагнози (ерозія шийки матки, кольпіт, вульвовагініт) - 8 осіб. Серед чоловіків обстеження здійснено у 70 пацієнтів з хронічним уретритом та у 27 - з хронічним простатитом. Серед обстежених пацієнтів було 19 пар статевих партнерів, з них 16 родин та 3 неодружені пари. Усі вони обстежені для встановлення причин запальних захворювань органів малого таза.

У ході застосування комплексу діагностичних методів діагноз трихомонозу був верифікований у 48,7 ±3,6 % первинних пацієнтів. Відсоток позитивних знахідок був вищим у результаті проведення посівів на рідкі живильні середовища. Загальна кількість середовищ, у яких спостерігався ріст трихомонад, досягла 92 зразків зі 189. Знахідки збудників у мазках виділень, зафарбованих за Грамом, становили лише 20,6 ± 2,9 %. Відсоток позитивних результатів, отриманих бактеріологічно, виявився дещо вищим у групі обстежених жінок: він сягнув 28,0 ± 3,3 % проти 20,6 ± 2,9 % у чоловіків. Відмічено, що аналогічна картина спостерігалась і при бактеріоскопічному дослідженні мазків. Відсоток виявлення найпростіших у виділеннях жінок становив 12,2 ± 2,4 %, а в чоловічих мазках - 8,5 ± 2,0 %.

Було визначено, що більше ніж половина пацієнтів були інфіковані трихомонадами у вигляді моноінфекції. Цей показник досяг 51,1 ± 5,2 %. Також було проаналізовано кількість сателітних інфекцій, оскільки добре відомо, що трихомонади здатні виконувати резервуарну функцію, що дає змогу паразиту формувати своєрідні "депо дрімаючої інфекції", поглинаючи різні бактерії та зберігаючи їх у активному стані [2]. Аналіз показав, що відсоток хворих, у яких одночасно з трихомонадною виявлено хламідійну інфекцію, становив 18,5 ± 4,0 %. Різні види умовно-патогенної мікрофлори (УПМ) виявлено у 30,4 ± 4,8 % пацієнтів, у яких основним чинником запальних процесів була протозойна інвазія. Видовий склад УПМ буде розглянуто нижче. Також у 9 обстежених пацієнтів даної популяційної групи було діагностовано наявність мікоплазменої інфекції, але відсоток є незначним для нашого дослідження, тому що мікоплазми як додаток до асоціації трихомонад з іншими наявними інфекціями були знайдені лише у двох осіб.

Внаслідок отримання достатньо високих показників наявності трихомонадної інвазії серед обстежених пацієнтів був здійснений розподіл хворих по групах за віком для отримання інформації з епідеміології розповсюдження інфекції. Вікові групи складено таким чином, щоб до них увійшли особи приблизно з однаковим сімейним станом. Так, переважна кількість неодружених чоловіків була віком 17-25 років, а жінок - 18-30 років. У другій групі більшість пацієнтів перебувала у шлюбі, вік чоловіків був обраний у діапазоні від 26 до 40 років, а жінок від 30 до 45. Третю групу обстежених складено з осіб більш старшого віку, а саме чоловіків старше 41 року, жінок - 45. У нижченаведеній діаграмі (рис.1) показано дані виявлення збудника у порівняльному аспекті між чоловіками та жінками різного віку.

Із представлених діаграм помітно деякі гендерні та вікові відмінності захворюваності на трихомонадну інфекцію. При визначенні статевої структури хворих на трихомоніаз за досліджений період відзначалась явна перевага осіб жіночої статі у першій групі. Наявна інфекція спостерігалась у 30,4 ± 4,8 % обстежених жінок, тоді як відсоток хворих чоловіків віком до 25 років становив лише 3,1 ± 1,7 %. На наш погляд, показники відрізнялися так суттєво внаслідок того, що у даній роботі дослідження проводилось серед категорій хворих з маломаніфестними, торпідними формами хронічних захворювань, а оскільки когорта обстежених юнаків даного віку відрізняється максимальною статевою активністю, то для них більш притаманні гострі фази захворювання. У жінок наявність інвазії виявлялася значно частіше, ніж у чоловіків, що було пов'язане з дещо більш вираженою симптоматикою захворювання, яка змушує їх активніше звертатися по спеціалізовану допомогу, хоча для меншої частини обстежених жінок відзначався клінічно субманіфестний та асимптомний перебіг захворювань з мінімальною кількістю скарг, переважно на незначні виділення у вигляді білей.

Взагалі, з урахуванням зібраного анамнезу, показники частоти генітальних інфекцій переважно залежать від реалізації поглядів молоді на статеву поведінку. У другій групі показники виявлення трихомонад відрізнялись від вищерозглянутої. По-перше, було відмічено збільшення частоти випадків трихомонозу у чоловіків, які зросли до 24,7 ± 4,4 %.

По-друге, у обстежених жінок виявлена тенденція до незначного зниження рівня інфікування. Слід підкреслити, що в даній групі переважна кількість пацієнтів мали триваліший період розвитку інфекції з хронізацією процесу. Цілком можливе припущення щодо частішого звернення осіб чоловічої статі по лікарську допомогу за рахунок появи скарг у частини пацієнтів на статеві розлади, оскільки добре відомо, що хронічний перебіг захворювання може призвести до появи простатичної дісфункції. Внаслідок цих обставин зросла кількість відвідувань лікаря і, відповідно, кількість діагностованої інфекції. У третій групі обстежених зниження частоти діагностування збудника спостерігалось як у жінок, так і в чоловіків і знизилось до 12,4 ± 3,3 % серед пацієнтів чоловічої статі та до 5,4 ± 2,4 % жіночої. Таким чином, отримані дані дають змогу зробити попередній висновок щодо необхідності моніторингу інфекції з позицій дрібних соціальних груп - осіб окремого віку та статі.

Наступний аналіз результатів обстеження пацієнтів проведено з урахуванням нозологічних форм захворювань. За результатами досліджень було проведено аналіз верифікації трихомозу у хворих з різними клінічними діагнозами, оскільки досліджені групи пацієнтів мали спектр нозологічних форм захворювань. Встановлено, що кількість виявлених позитивних результатів відрізнялася між хворими при запальних процесах різної локалізації з розходженнями у відсотковому співвідношенні. У таблиці представлено розподіл груп дослідженого контингенту хворих з різною патологією в залежності від клінічного діагнозу з визначенням позитивних результатів.

В результаті аналізу отриманих даних помітно, що в пацієнтів чоловічої статі вищий відсоток позитивних результатів (48,1 ± 9,6 %) спостерігався у хворих з хронічним простатитом (середній вік 30,1 року). Привернув увагу вік обстежених чоловіків з цим діагнозом у зв'язку з тим, що хоча віковий діапазон був від 20 до 80 років, переважну кількість хворих цієї групи склали пацієнти, які пройшли тридцятирічний рубіж. Даний факт підкреслює загрозу так званого трихомонадоносійства, коли хворі з маломаніфестним перебігом трихомонозу не мають уяви про наявність у них інфекції, а збудник продовжує розвиватися. Отриманий показник демонструє високу інфікованість даного контингенту і свідчить про необхідність своєчасного обстеження та лікування.

У чоловіків з хронічним уретритом відсоток знаходження був нижчим і становив 37,1 ± 5,8 %. Достатньо високий, приблизно однаковий процент визначено у жінок з хронічним ендоцервіцитом та хронічним аднекситом, показники виявлення збудників досягали 60 %. Настільки широка розповсюдженість інфекції у цих групах має неабияке значення з урахуванням сексуально активного та репродуктивного періоду життя хворих, середній вік яких становив 29,5 року при аднекситах та 29,9 року - при ендоцервіцитах. Також високий показник спостерігався у групі жінок з хронічним циститом - 56,3 ± 12,4 %.

Слід зазначити, що у групі, складеної з жінок більш старшого віку, середньовікове число становило 45,2 року, а віковий діапазон був вельми широким - від 22 до 80. Показник інфікованості групи, у яку об'єднано жінок з ерозією шийки матки, вульвовагінітами, кольпітами, не є вірогідним внаслідок невеликої кількості обстежених. Таким чином, високий показник наявності інфекції у групі обстежених (48,7 ± 3,6 %) свідчить про необхідність вчасної діагностики інфекції для запобігання появі ускладнень у хворих.

Нижче розглядаються дані, що демонструють видовий склад УПМ, яка виявлена як асоціанти T. vaginalis. Переважну кількість вилучених мікроорганізмів представляли різні види стрептококів та стафілококів, а меншу частку - представники інших родів. Оскільки спостерігались відмінності і процентних, і видових показників між чоловіками та жінками, то результати розглянуто окремо. На рисунку 2 наведено розподіл мікрофлори за результатами бактеріологічних досліджень 34 жінок (36,9 ± 5,0 %), у яких було вилучено штами УПМ у високих ступенях колонізації.

З діаграми помітно, що провідне місце серед ізольованих штамів бактерій когорти обстежених посіли стрептококи, дещо нижчим виявився відсоток виявлення стафілококів, при цьому питома вага деяких видів була вищою, ніж інших. Серед стрептококів, що зустрічалися у даній групі, були представники трьох видів. Лідируючі позиції стрептококової компоненти посіли Streptococcus mitis та Streptococcus mutans (26,3 % та 14,7 % відповідно), а стафілококової - Staphylococcus haemolyticus (17,6 %), дещо нижчим виявився відсоток виявлення Staphylococcus warneri (11,8 %). Достатньо високим процентом виявлення відзначилася Escherichia coli, показник досяг 11,8 %. У частини жінок (5,9 %) було вилучено Р. mirabilis S. Saprophyticus.

За результатами бактеріологічних досліджень чоловіків, отримані результати мікробного складу сечостатевого біоценозу 41 хворого (42,3±5,0 %) дещо відрізнялися від результатів, отриманих у жінок, і представлені на рисунку 3.

Лідируюче положення серед ізольованих мікроорганізмів посів S. haemolyticus (19,5 %), а на другій ранговій позиції виявився представник роду стрептококів - S. mitis (12,2 %). Відмічено, що стрептококова компонента біоценозу серед чоловіків була представлена лише одним видом та була нижчою у процентному співвідношенні, ніж у жінок. Вищий процент виявлення у чоловіків у порівнянні з жіночою групою був у Klebsiella spp, показник досяг майже 10 %. Зате ізоляти E. coli було отримано у меншої частини чоловіків порівняно з жінками - 7,3 %. На відміну від жіночої групи, у чоловічій було знайдено представника ентеробактерій - Proteus mirabilis (4,9 %). З урахуванням тієї обставини, що цей мікроорганізм не повинен перебувати у данному біотопі, то навіть такий низький відсоток виявлення можна вважати вартим уваги.

При обстеженні 19 пар в 10 родинах було верифіко - вано діагноз трихомонадної інфекції. В 7 парах трихомонади були знайдені як у чоловіка, так і у дружини, в 3 парах - лише в одного партнера. З урахуванням нозологічних форм, подружжя розподілилися наступним чином. Лише 7 пар звернулися до лікаря у зв'язку з основним діагнозом запальних процесів уретри та цервікального каналу без супутніх ускладнень. Переважна кількість пацієнтів мала ознаки інших нозологій, відзначались простатити у чоловіків, аднексити у жінок, переважно ускладнення спостерігались у обох партнерів.

Таким чином, з представлених даних помітно, що трихомонадна інфекція на сьогодні продовжує посідати провідні позиції за розповсюдженістю і являє собою загрозу здоров'ю як молодих людей, так і більш зрілих, призводячи внаслідок інвазії до зсувів колонізаційної резистентності біотопу та появи ускладнень, що зумовлюють порушення репродуктивної, статевої та сечовидільної функцій організму людини.

Висновки