Історичний екскурс до епідемії летаргічного енцефаліту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття на тему

"Історичний екскурс до епідемії летаргічного енцефаліту"

Пахомов Олександр

Взимку 1916 року в Відні і деяких інших містах раптово з'явилася "нова" хвороба, яка за три роки поширилася настільки широко, що набула характеру пандемії. Здавалося, на людей одночасно обрушилися сотні нових хвороб, і лише завдяки прозорливості і проникливості Костянтина фон Економо, а також проведеним їм патолого-анатомічним дослідженням головного мозку померлих пацієнтів, що дозволило, крім унікальної морфологічної картини враження, виявити також субмікроскопічний збудник (вірус), що, як виявилося, викликав розвиток тієї ж хвороби у експериментальних тварин (мавп), була встановлена багатогранна і мінлива картина одного і того ж захворювання. Летаргічний енцефаліт (encephalitis lethargica), як назвав відкриту ним хворобу сам фон Економо. В Англії того часу усвідомлення того, що нова і досить дивна хвороба вже давно крокує по країні семимильними кроками, з'явилося в перші тижні 1918 р і можна легко оцінити хвилювання, що охопило лікарів, якщо прочитати надзвичайний доклад, підготовлений спілкою лікарів Його Величності в жовтні 1918 р. Були і більш ранні повідомлення про це захворювання - з Франції, Австрії, Польщі та Румунії (перші з'явилися ще взимку 1915/16 року), але про ці випадки було невідомо через труднощі в поширенні інформації, обумовлені військовим часом. У Франції науковець і лікар Крюшо за десять днів до фон Економо описав сорок випадків "гострого енцефаломієліту", але автори не дізналися про роботи один одного, бо Париж і Відень знаходилися по різні боки лінії фронту у Першій світовій війні і, як влучно помітили згодом, сама хвороба поширювалася набагато швидше, ніж відомості про неї. Кілька років у французькій літературі писали про хвороби Крюшо, а в німецькій - про хвороби фон Економо. Решта світу, залишившись нейтральним, знав цю хворобу під назвою летаргічного енцефаліту, епідемічного енцефаліту, хронічного енцефаліту і т. д. Дійсно, кожен невролог мав для хвороби власну назву: для Кінньєра Уілсона це був мезенцефаліт, для Бернарда Сакса - базилярний енцефаліт, а для обивателя це була просто сонна або дрімотна хвороба. збудження виснаження отруєння

Світ ще не бачив такої пандемії, яка почалася в 1916-1917 роках. Пандемія, що лютувала протягом десяти років, забрала або скалічила життя майже п'яти мільйонам чоловік. Третина хворих загинула в гострій стадії сонної хвороби, впавши в стан коми, з якої їх було неможливо пробудити, або в стан настільки інтенсивною безсоння, що їх неможливо було занурити в сон ніякими засобами (агріпнія). Часом безсоння супроводжувалася постійним неприборканим збудженням, яке доводило хворих до нестями, тілесного і душевного сказу. Ці хворі перебували в стані невпинного збудження і руху до самої смерті, яка наступала від повного виснаження сил протягом тижня - десяти днів. Хоча для позначення цього стану часто вживали терміни "манія" і "кататонічне збудження", воно все ж більше нагадувало за своїми проявами сказ, з яким його часто плутали. Але найбільше це нагадувало стан гострого мозкового збудження в купі з мінливою полярною тілесною активністю, схожою на наслідки гострого отруєння спориньєю. Дивовижна і вражаюча картина такого отруєння, що охопило одне французьке село, жителі якої одночасно отруїлися зараженим хлібом, описана Джоном Г. Фуллером в книзі "День вогню святого Антонія". Літературне зображення хворих, нездатних заснути, день і ніч збуджено говорять, будують неймовірні гримаси, постійно і компульсивно рухаються і сіпаються, рухомі припливом напору та енергії, перед яким неможливо встояти і який не дає ні найменшого відпочинку до самої смерті від виснаження, що наступає через тиждень після отруєння.

Єдине, що залишалося невразливим до впливу цього всепоглинаючого захворювання - це "вищі здібності" - розум, уява, здатність до суджень і почуття гумору. Для них енцефаліт, на щастя чи нажаль, зробив виняток. Так, хворі, поставлені на грань людських можливостей, сприймали і переживали свій стан з нещадною проникливістю і зберігали здатність згадувати, порівнювати, аналізувати і свідчити. На їх долю випала, так би мовити, роль єдиних свідків унікальної неповторної катастрофи.

Епідемія летаргічний енцефаліту зникла так же миттєво як і з'явилась, в середині 20х років. Хоча здавалося, що багато хворих видужали від сонної хвороби і повернутися до звичайного нормального життя, у більшості з них згодом розвинулися ті чи інші неврологічні або психіатричні розлади - найчастіше паркінсонізм. Чому після декількох років або навіть десятиліть здорового життя у цих людей розвивалася саме хвороба Паркінсона - до сих пір лишається загадкою для науковців.

Размещено на Allbest.ru