Теоретичні засади державного управління системою охорони здоров'я Військово-морських сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

теоретичні засади державного управління системою охорони здоров'я військово-морських сил України

І. А. Данильчук,

здобувач,

Національна академія державного управління при Президентові України

Єдина краса, яку я знаю - здоров”я

Й.В. Гете

У статті висвітлюються теоретичні засади державного управління системою охорони здоров'я Військово-морських сил України.

Ключові слова: державне управління, система охорони здоров”я, Військово-морські сили України.

В статье освящаюся теоретические основы государственного управления системой здравоохранения Военно-морских сил Украины.

Ключевые слова: государственное управление, система здравоохранения, Военно-морские силы.

Вступ

Специфіка системи військової охорони здоров'я (СВОЗ) Військово-морських сил (ВМС) України полягає в тому, що, з одного боку, вона є складовою частиною національної системи охорони здоров'я, а з іншого - невід'ємною складовою ВМС ЗС, головним призначенням якої є збереження, зміцнення та відновлення здоров'я військовослужбовців, медичне забезпечення ВМС ЗС в умовах бойових дій, кризових ситуацій і повсякденної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Об'єктом СВОЗ ВМС ЗС є здоров'я військовослужбовців ВМС ЗС. Оскільки проблема збереження та зміцнення індивідуального і колективного здоров'я особового складу ВМС ЗС є комплексною військово-медико-соціальною, то суб'єктами управління здоров'ям є не тільки військові медики, але й усі військовослужбовці, командири, начальники різних рівнів - від молодших командирів ВМС ЗС до Міністра оборони та Президента України - Верховного Головнокомандувача ЗС України.

Відповідно до зазначеного вище, проблема СВОЗ ВМС ЗС сьогодні фактично виходить за межі безпосереднього впливу військової медицини і водночас значно розширює сферу діяльності військових медиків. Реалізація стратегічних цілей СВОЗ ВМС ЗС можлива лише за умови міжсекторального підходу до вирішення проблем збереження, зміцнення та відновлення здоров'я військовослужбовців.

Різні організаційні структури ЗС як своєрідні сектори системи військової охорони здоров'я, безперечно, мають свої головні специфічні функції (продовольча, речова, фінансова, квартирно-експлуатаційна, гуманітарна, медична, контрольно-ревізійна, екологічна тощо), але їх діяльність в тій чи іншій мірі забезпечує виконання окремих заходів щодо охорони здоров'я військовослужбовців. Їх загальна мета полягає, перш за все, у забезпеченні належної військово-соціальної та військово-професійної профілактики погіршення стану здоров'я: вирішення соціальних проблем і підвищення рівня життя, забезпечення оптимальних санітарно-гігієнічних та екологічних умов проживання та праці, збалансованого харчування, профілактики травматизму тощо.

За таких умов медична служба ВМС ЗС лише опосередковано може впливати на перелічені фактори, від яких залежить рівень здоров'я особового складу військ (сил), виступаючи головним ідеологом, розробником, радником, координатором, контролюючою структурою для всіх інших ланок ВМС ЗС України з питань збереження, зміцнення та відновлення здоров'я військовослужбовців [4].

У даному випадку підсистема (сектор) медичного забезпечення військ (сил) використовує медичні ресурси і, відповідно, виконує власне військово-медичні і медико-соціальні заходи, тобто забезпечує загальну доступність до профілактичних, лікувальних і реабілітаційних послуг системи військової охорони здоров'я, дотримання прав пацієнта на збереження, зміцнення та відновлення здоров'я тощо.

Відповідно до зазначеного, систему військової охорони здоров'я можна представити як динамічний комплекс взаємопов'язаних органів військового управління[1], служб всебічного забезпечення військ (сил), організацій та ресурсів, певним чином причетних до поліпшення індивідуального і колективного здоров'я, профілактики хвороб і усунення (ослаблення) джерел небезпеки для фізичного та психічного здоров'я військовослужбовців, провідне місце в якій відведене системі медичного забезпечення військ (сил).

Отже СВОЗ ВМС ЗС є організаційною структурою, що керує відповідними ресурсами в процесах реалізації комплексу зазначених вище заходів. Загалом системи організаційного типу визначаються тим, що до їх складу людина входить як діючий елемент. Організаційні системи створюються з метою реалізації відповідних функцій чи процесів. Для системи військової охорони здоров'я такою основною функцією є створення умов для нормального фізичного та психічного функціонування військовослужбовців як індивідуально, так і у складі колективу. СВОЗ ВМС ЗС включає три підсистеми: підсистему основної діяльності, допоміжну підсистему і підсистему управління (об'єкт і суб'єкт управління та блок наукового регулювання). Кожна з них є організаційною структурою з відповідними процесами реалізації своїх функцій.

Підсистема основної діяльності є сукупністю усіх медико-санітарних, соціальних, економічних та інших заходів, спрямованих на захист і поліпшення здоров'я кожного військовослужбовця та всього особового складу ВМС ЗС. Це головна мета та кінцевий критерій ефективності роботи системи.

Допоміжна підсистема забезпечує основну діяльність системи СВОЗ ВМС ЗС і включає військово-медичну освіту та науку, кадрове забезпечення, фінансово-економічну діяльність, забезпечення медичним майном і технікою тощо.

Управління СВОЗ ВМС ЗС - це управління ресурсами, залученими в процеси зазначеної основної діяльності. Отже об'єктом управління даної системи також можна вважати ресурси (кадри, матеріально-технічна база, медикаменти, фінанси тощо), що складають відповідну організаційну структуру.

Суб'єкт управління діяльності СВОЗ ВМС ЗС забезпечується Міністерством оборони України через Військово-медичний департамент МО України, Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону, військово-медичні частини (заклади) регіонів і медичні підрозділи військових частин ВМС ЗС.

СВОЗ ВМС ЗС умовно можна поділити на три рівні функціонування: стратегічний, оперативний і тактичний.

Отже, головними діючими особами існуючої СВОЗ ВМС ЗС Україні є:

на стратегічному рівні - Міністерство оборони України; Генеральний штаб ЗС України та Військово-медичний департамент МО України й Центральне військово-медичне управління ГШ ЗС України;

на оперативному рівні - Командування ВМС ЗС України та Військово-медичний клінічний центр Кримського регіону;

на тактичному рівні - Центр морських операцій, Центр військ берегової оборони, міжвидові угруповання військ та медичні підрозділи військових частин ВМС ЗС.

Характеристика рівнів функціонування системи військової охорони здоров'я України

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили. При цьому, основними завданнями даного міністерства є: формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони; забезпечення реалізації політики держави у Збройних Силах, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил - військово-політичне керівництво Збройними Силами України; всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, їх функціонування та розвитку - адміністративне керівництво Збройними Силами [2].

Генеральний штаб ЗС (далі - ГШ ЗС) України підпорядкований МО України і є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням ЗС України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами тощо. Основними завданнями ГШ ЗС України є: стратегічне планування застосування ЗС та інших військових формувань, координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони, організація стратегічного розгортання ЗС, інших військових формувань та оперативного обладнання території держави; безпосереднє військове керівництво ЗС; організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ (сил) ЗС України у постійній бойовій та мобілізаційній готовності; визначення потреб в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання завдань ЗС та іншими військовими формуваннями, контроль повноти і якості отриманих ресурсів та послуг; організація функціонування системи управління Збройними Силами, іншими військовими формуваннями; участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони, стратегії воєнної безпеки, наукової і науково-технічної діяльності в інтересах Збройних Сил, здійснення заходів оборонного планування у Збройних Силах

Основними напрямами діяльності командирів (начальників) щодо створення здорових умов служби і побуту військовослужбовців є:

- встановлення і своєчасне доведення до військовослужбовців необхідних вимог безпеки, забезпечення їх виконання;

- суворе виконання санітарних норм і вимог військових статутів щодо розміщення військовослужбовців, організації їх харчування, водопостачання та інших видів матеріального і побутового забезпечення;

- організація точного виконання розпорядку дня;

- своєчасне і повне доведення до кожного військовослужбовця встановлених норм забезпечення;

- усунення або зниження до встановлених меж впливу шкідливих факторів на здоров'я військовослужбовців, вжиття заходів щодо поліпшення екологічної обстановки у районі розташування військової частини (підрозділу).

Так, наприклад, Єдина доктрина медичного забезпечення збройних сил НАТО від 2004 року наголошує, що досягнення потрібного стандарту професійного здоров'я, як важливої складової частини боєздатності військовослужбовців, є спільним завданням командування, медичної служби та особового складу. Доктрина визначає їх обов'язки, відповідальність та форми взаємодії з питань військової охорони здоров'я [1].

Отже функціонування системи військової охорони здоров'я не обмежується тільки заходами надання медичної допомоги, а включає також заходи з профілактики хвороб, сприяння формуванню здорового способу життя, а також позитивного впливу на детермінанти здоров'я.

Саме тому серед військово-медичних та медико-соціальних заходів важливе місце у військовій охороні здоров'я займає профілактична діяльність, що спрямована на збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців. З цією метою у військах (силах) організуються і проводяться санітарні та протиепідемічні заходи силами командування усіх рівнів, службою логістики, медичною службою та іншими службами забезпечення.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд за всебічним забезпеченням життєдіяльності військ здійснює державна санітарно-епідеміологічна служба МО України, яка підпорядковується директору Військово-медичного департаменту МО України.

Наведений матеріал підтверджує вище зазначену тезу про те, що система військової охорони здоров'я не зводиться лише до сукупності військово-медичних підрозділів, частин, закладів та органів управління медичної служби, і вона не обмежена рамками військово-медичного сектора. Вона включає розгалужену мережу військових органів управління, підрозділів, частин і закладів всіх служб всебічного забезпечення як для надання індивідуальної медичної допомоги, так і для проведення заходів на рівні військових колективів та всього особового складу збройних сил, наприклад кампаній проти куріння, з раціонального харчуванню, фізичного виховання або безпечного сексу тощо.

Таким чином, система військової охорони здоров'я являє собою складний, конгломерат медичних і немедичних програм, органів управління, служб і закладів, що вирішують різноманітні завдання: від лікування гострих захворювань - до профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань; від індивідуального лікування - до заходів, що охоплюють захист здоров'я військових колективів в цілому; від стаціонарного лікування - до первинної амбулаторної медичної допомоги; від стоматологічних послуг - до лікування професійних захворювань тощо.

Слід зауважити, що збереження, зміцнення та відновлення здоров'я військовослужбовців не є єдиною метою функціонування системи військової охорони здоров'я. Її цілями є також справедливий розподіл фінансів та матеріальних засобів, що поступають в систему, дотримання прав пацієнтів і максимально ефективне використання кадрових, фінансових та інших ресурсів [5].

Система військової охорони здоров'я є віддзеркаленням стану збройних сил. Їх розвиток повинен не лише орієнтуватися на цільові показники здоров'я, але також враховувати загальні цінності здоров'я. При цьому, універсальними принципами охорони здоров'я є поліпшення здоров'я, справедливість і чутливість.

Досягнення основних цілей та дотримання зазначених принципів безпосередньо залежить від того, наскільки ефективно функціонує система військової охорони здоров'я. Так, відповідно до «Основ Європейській стратегії ВООЗ з розвитку систем охорони здоров'я» визначені чотири ключові функції для будь-яких систем охорони здоров'я: надання послуг (індивідам та колективам), фінансування (бюджетне фінансування та залучення додаткових коштів за рахунок некомерційної господарської діяльності, їх угрупування і розподіл, а також здійснення закупівель і виплат), формування ресурсів (кадрових, фізичних, технологічних та інформаційних), а також спрямовуюче керівництво (контроль і управління).

Фінансування. Фінансове забезпечення СВОЗ ВМС ЗС - це метод фінансового механізму, що визначає принципи, джерела й форми фінансування організаційних структур МО та ЗС України, чия діяльність спрямована на охорону, збереження, зміцнення та відновлення здоров'я особового складу.

Основними формами фінансового забезпечення СВОЗ ВМС ЗС Україні є: бюджетне фінансування, самофінансування, благодійництво та спонсорство. Крім того, у період переходу до ринкової економіки військовим закладам охорони здоров'я дозволили некомерційну господарську діяльність (медичну та немедичну), аби в такий спосіб вони мали змогу залучити додаткові фінансові ресурси. Некомерційне самофінансування полягає в тому, що його здійснюють на принципах самоокупності й воно передбачає або просте відтворення витрат, пов'язаних із наданням медичної допомоги, або пошук додаткових резервів для поліпшення медичного обслуговування забезпечуваних контингентів. Кошти, які залучають бюджетні заклади охорони здоров'я МО України до спеціального фонду кошторису, наразі не відіграють значної ролі в їх фінансовому забезпеченні, однак на практиці спостерігається тенденція до поступового пожвавлення некомерційної діяльності в цій сфері.

Отже у широкому розумінні фінансуванням системи військової охорони здоров'я є процес виділення бюджетних коштів, їх консолідації в цільових програмах і розподілу між військово-медичними структурами та асигнуваннями, направленими на формування ресурсів.

Об'єднання ризиків і консолідація ресурсів по відношенню до всіх забезпечуваних медичною службою ВМС ЗС контингентів повинні сприяти досягненню соціальної солідарності і фінансової захищеності. Розподіл ресурсів між військово-медичними структурами та асигнування на різні заходи охорони здоров'я в збройних силах необхідно здійснювати з дотриманням стратегічного підходу з метою досягнення максимального ефекту відносно здоров'я і створення стимулів для ефективного та високоякісного обслуговування. При цьому, загальний характер розподілу грошових коштів повинен забезпечувати необхідний баланс між наданням медичної допомоги, профілактикою захворювань і зміцненням здоров'я особового складу в цілях якнайповнішого задоволення поточних і прогнозованих потреб військової охорони здоров'я.

Формування ресурсів. Формування знань, інфраструктури, технологій і, перш за все, медичних кадрів, які володіють адекватним поєднанням навиків і кваліфікацій, здійснюється в збройних силах відповідно до змінних потреб в послугах охорони здоров'я і моделей організації процесу медичного обслуговування. При короткостроковому плануванні СВОЗ ВМС ЗС може розраховувати лише на вже наявні ресурси. Проте при середньостроковому плануванні і у більш віддаленій перспективі раціональні інвестиції в розвиток кадрів, нарощування фізичних ресурсів (наприклад, медичних закладів та устаткування) і поглиблення знань приведе до поліпшення показників діяльності структур військової охорони здоров'я.

Окремо слід зазначити, що до ресурсів СВОЗ ВМС ЗС відносяться військово-медичні навчальні заклади та підрозділи, а також науково-дослідні заклади. Стимулювання наукових досліджень з проблем політики та системи охорони здоров'я, а також ефективне і засноване на дотриманні етичних норм використання інноваційних медичних технологій і лікарських засобів є важливим завданням для керівництва оборонного відомства та військово-медичної служби. При цьому, для підвищення рівня інформаційної обґрунтованості рішень, що приймаються, слід використовувати методики оцінки технологій охорони здоров'я.

Отже у секторі формування ресурсів можна виділити наступні пріоритетні питання:

- забезпечення підготовки і дислокації військово-медичних кадрів відповідно до вибраної організації медичного забезпечення військ (сил) (за категоріями, чисельністю та розміщенням);

- підтримка необхідного рівня компетенції, а також якості та продуктивності роботи з використанням системи післядипломного навчання і практичної підготовки;

- забезпечення необхідних інвестицій в розвиток фізичної інфраструктури і потужностей;

- досягнення оптимального, в рамках наявних можливостей, розвитку медичних та фармацевтичних технологій.

Спрямовуюче керівництво. Будучи ширшим поняттям, ніж «управління», спрямовуюче керівництво здійснює спільний вплив на політику і діяльність у всіх секторах, що мають відношення до здоров'я особового складу збройних сил та інших забезпечуваних контингентів. Функція спрямовуючого керівництва включає здатність формулювати ключові перспективні напрями політики СВОЗ ВМС ЗС, забезпечувати раціональне управління і створювати для цього необхідні важелі, а також здійснювати моніторинг діяльності СВОЗ ВМС ЗС з метою забезпечення її підзвітності та інформаційної відвертості (прозорості).

Важливе значення у цьому питанні належить вищому органу управління військової охорони здоров'я (у теперішній час - Військово-медичному департаменту МО України та Центральному військово-медичному управлінні ГШ ЗС України) МО України, яке повинно визначати стратегічні цілі розвитку системи військової охорони здоров'я, володіти повноваженнями і нести відповідальність за нормативне закріплення, регулювання та практичну реалізацію політики СВОЗ ВМС ЗС, а також за збір та аналіз інформації про здоров'я забезпечуваних контингентів і його соціальних, економічних та екологічних детермінантах.

Вищий орган управління СВОЗ ВМС ЗС України повинен всебічно сприяти ефективному віддзеркаленню інтересів здоров'я в політиці та заходах, що проводяться всіма секторами, з метою максимального поліпшення здоров'я особового складу збройних сил. Моніторинг та оцінка показників діяльності СВОЗ ВМС ЗС і збалансована співпраця заінтересованих сторін на всіх рівнях військового керівництва та управління мають ключове значення в забезпеченні прозорості та підзвітності.

Таким чином, ефективність роботи системи СВОЗ ВМС ЗС не просто залежить від організації окремих функцій, але також і від того, як кожна з них пов'язана з виконанням решти функцій і з розвитком ресурсів. Функції даної системи тісно взаємозв'язані. Для того, щоб поліпшити її діяльність, необхідно використовувати комплексний підхід, що включає погоджені дії (впливи) на всі ланки системи. Досвід показує, що дії в рамках лише однієї функції або програми навряд чи можуть привести до значного прогресу або бажаних результатів.

Як підсумок, СВОЗ ВМС ЗС - це більше, ніж надання медичної допомоги; вона також включає профілактику захворювань, зміцнення здоров'я, а також всемірне сприяння тому, щоб питання охорони здоров'я знаходили своє віддзеркалення в політиці та діяльності інших секторів оборонного відомства та збройних сил загалом.

Забезпечення боє- і працездатності особового складу - є головною метою СВОЗ ВМС ЗС, яка виступає об'єднуючим, системоутворюючим чинником в даному випадку. Таким чином, система набуває цілісності стосовно своїх двох основних підсистеми, які в свою чергу самі є складними системами: матеріальна, що включає сили і засоби медичної служби, і нематеріальна, яка об'єднує в собі положення, принципи, концепції і тому подібне. Властивістю такої системи є нерозривність її складових частин, неможливість їх існування як окремих, тобто частини такого цілого не тільки набувають ряд нових сутнісних властивостей, але і взагалі не можуть існувати відокремлено одна від одної. Таку СВОЗ ВМС ЗС можна назвати соціотехнічною, так як до її складу входять люди, які використовують у своїй практичній діяльності певні ідеї, принципи, концепції, і різні матеріальні об'єкти (техніку, інструменти, медикаменти та ін.).

Таким чином, в системі медичного забезпечення можна виділити дві основні підсистеми, які в свою чергу самі є складними системами: матеріальну, що включає згадані відчутні об'єкти разом з людьми, і нематеріальну, об'єднуючу в собі положення, принципи, концепції і тому подібне. Властивістю такої системи є нерозривність її складових частин, неможливість їх існування як окремих. Їх взаємостосунки із самою системою медичного забезпечення носить характер, який можна описати філософською категорією взаємовідносин "частина - ціле". В даному випадку ми маємо справу з органічним типом цілісності. Всі складові даної системи об'єднані системо утворюючим чинником - метою (забезпечення боє- працездатності особового складу військ (сил)).

Висновки

військовий охорона здоров'я україна

1. Обґрунтовано, що специфіка системи військової охорони здоров'я Військово-морських сил України полягає в тому, що, з одного боку, вона є складовою частиною національної системи охорони здоров'я, а з іншого - невід'ємною складовою ВМС ЗС, головним призначенням якої є збереження, зміцнення та відновлення здоров'я військовослужбовців, медичне забезпечення ВМС ЗС в умовах бойових дій, кризових ситуацій і повсякденної діяльності.

2. Доведено, що система військової охорони здоров'я - це динамічний комплекс взаємопов'язаних органів військового управління, служб всебічного забезпечення військ (сил), організацій та ресурсів, певним чином причетних до поліпшення індивідуального і колективного здоров'я, профілактики хвороб і усунення (ослаблення) джерел небезпеки для фізичного та психічного здоров'я військовослужбовців, провідне місце в якій відведене системі медичного забезпечення військ (сил).

3. Визначено, що ефективність роботи системи військової охорони здоров'я ВМС України не просто залежить від організації окремих функцій, але також і від того, як кожна з них пов'язана з виконанням решти функцій і з розвитком ресурсів. Функції даної системи тісно взаємозв'язані. Для того, щоб поліпшити її діяльність, необхідно використовувати комплексний підхід, що включає погоджені дії (впливи) на всі ланки системи. Досвід показує, що дії в рамках лише однієї функції або програми навряд чи можуть привести до значного прогресу або бажаних результатів.

Література

1. Біла книга-2008: оборонна політика України / Міністерство оборони України. - К., 2009. - 100 с.

2. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. -Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1992. - №12. - С. 165.

3. Наказ Міністерства охорони здоров'я України “Про розробку Методики визначення вартості медичних послуг” № 772 від 26.10.2009 р. [Электронный ресурс]: Правовая система «Инфодиск: Законодательство Украины». - К.: CD-изд-во «Инфодиск», 2009. - №12 (октябрь). - 1 электрон. опт. диск (CD-ROM): цв.; 12 см. - (Законодательство Украины №12 декабрь 2009). - Систем. требования: ПК не ниже P-233, ОЗУ - 32 Мб с лицензионной ОС Windows 95 OSR2/98/NT SP6/2000/XP.

4. Чистов И.В., Кармаза С.С. Анализ эффективности использования государственных финансовых ресурсов на медицинское обеспечение войск// Воен.-мед. журн. - 2008. - №5. - С. 11-15.

5. Юрій С.І., Стоян В.І., Даневич О.С. Казначейська система: Підручник. - 2-ге вид.змін. й доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2006. - 818 с.

Размещено на Allbest.ru