Токсикологія сполук ртуті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Токсикологія сполук ртуті

Вступ

Інтенсифікація сільського господарства сполучена з залученням в кругообігу природи великої кількості небезпечних для здоров'я людини і тварини хімічних речовин, багато з яких являються ксенобіотиками, тобто незвичайними, чужорідними для організму, раніше не зустрічалися створені хімічним шляхом. Це пестициди, стимулятори росту рослин, кормові добавки, мінеральні добрива .

Крім того природне середовище все більше і більше підлягає небезпечній дії шкідливих викидів фабрик і заводів, теплових і атомних електростанцій, двигунів внутрішнього згорання, забрудненню промисловими та побутовими стоками, які вже зараз набувають загрозливих розмірів. Широке, не рідко не правильне застосування в тваринництві вітамінних і гормональних препаратів, різних преміксів і синтетичних лікувальних засобів також являються несприятливим фактором для тварин, а через них з продуктами харчування і для людини .

По ланцюгу “повітря - земля - рослина - тварина - людина” мігрує навколо 70 000 ксенобіотиків, гнітюче більшість яких фактично не провірені на канцерогенність, мутагенність, тератогенність, ембріотоксичність і алергогенність. Ускладнює ситуацію те, що всі небезпечні речовини дуже часто діють на організм людини і тварини в самих незвичайних сполученнях, проявляючи одночасно синергічну, потенціюючу і антагонічну дію.

Ветеринарний лікар на практиці частіше за все натикається на ситуації гострих і хронічних отруєнь тварин. Безперечно, самою надійною і ефективною мірою боротьби являється їх профілактика, проте так як вони все ще зустрічаються, необхідно операційно лікувати тварин і приймати правильне рішення по відношенню використання м'яса , молока, риби , яєць і продуктів бджільництва. В такому випадку від дії ветеринарного лікаря залежить здоров'я багатьох людей.

В теперішній час питома вага кількості отруєнь тварин і їх масовості змістилася в сторону отруєння пестицидами в результаті неправильного застосування і тяжкого порушення установленого часу чекання.

1. Значення, перелік і застосування препаратів даної групи у сільськогосподарському виробництві, різних галузях промисловості та побуті

Серед різних з'єднань ртуті найбільшу популярність одержали наступні з'єднання.

Двохлориста ртуть (Hg CI 2), або сулема. В чистому вигляді являє собою білі кристали або пор порошок з неприємним металевим смаком. При 20*С в 100 грамах води розчиняється 6,89 г. сулеми. Препарат розчиняється в спирті, ефірі і ацетоні. При додаванні до води хлориду натрію розчинність сулеми значно підвищується. Сулема добре дисоціює на іони. З білком сулема дає сполуки, що розчиняються тільки при додаванні натрію хлориду. Препарат використовується в ряді технологічних процесів. До недавнього часу широко використовується у вигляді антисептика.

Сулема відноситься до групи речовин з дуже високою токсичністю. ЛД50 для мишей при підшкірному введенні - 23 мг/кг, внутрішньовенно - 7,7 мг/кг. Разова смертельна доза для мишей - 0,81 - 0,88 мг. Сулема - сильний і швидко діючий антисептик. Натрію хлорид підвищує стійкість розчинів сулеми, знижує їх подразнюючу дію на шкіру.

Однохлориста ртуть ( каломель) - Hg2Cl2- біла кристалічна речовина, майже не розчинна у воді. Каломель погано розчинна в спирті та ефірі. Розчиняється в бензолі та в піридині. Утримуючи при високій вологості повітря та на світлі - темні її, розпадаючись на сулему і ртуть. Застосовується в техніці і в якості дезінфікуючого кишечник препарату.

В сільському господарстві найбільшу популярність отримали органічні сполуки ртуті. Як правило, майже всі вони використовувались в якості протруйників насіння зернових і технічних культур. Однак, внаслідок дуже високої токсичності приймання їх в останні роки заборонено.

Етилмеркурхлорид ( гранозан ) - являється діючим речовиною найбільш поширеного про травника насіння гранозану.

Гранозан являє собою порошок рожевого або фіолетового кольору. Містить 2 - 2,5 % етилмеркурхлориду, тальк, мінеральне масло і фарбу. Фарба використовується для того, щоб об'єкти, обробленні гранозаном, можна було відрізнити від других аналогічних. Застосовувався гранозан для сухого протравлення насіння з середньою нормою витрат від 1 до 4 кг на одну тону насіння. Препарат володіє дуже сильними фунгіцидними і бактерицидними властивостями і вбиває майже усіх збудників, які вразили насіння. Препарат дуже стійкий, довгий час зберігається на обробленому насінні. Етилмеркурхлорид входить токож в ряд комбінованих препаратів: меркуран, меркурбензол. 2,5 % етилмеркурхлориду входить також до складу зарубіжних протравників насіння як - криптодин, комбісан, кемісан.

Етилмеркурхлорид в чистому вигляді - це біла кристалічна речовина. Погано розчинна у воді ( біля 1,5 мг/л ). Добре розчинний в гарячому спирті, ацетоні і 10 % розчині натрію гідроксиду. Препарат володіє значною летючістю. При температурі 20 - 21*С в повітрі може міститись до 12 - 21 мг/м3 препарату.

Етилмеркурхлорид відноситься до групи сильнодіючих отруйних речовин. ЛД50 його для білих щурів від 30 до 50 мг/кг, білих мишей - від 26 до 30 мг/кг. ЛД50 парів гранозану для білих мишей - 5,0 мг/м3, білих щурів - 10 мг/м3. Щоденне шестигодинне вдихання парів гранозану в концентрації 0,8 мг/м3 викликало загибель мишей через 38 діб.

Кумулятивна здатність чітко виражена. Коефіцієнт комуляції 1,3 (при введенні 1/20 ЛД50).

Чутливість різних видів тварин до гранозану не однакова. Так, ЛД50 етилмеркурхлориду для великої рогатої худоби знаходиться в межах від 18,0 до 24,0 мг/кг, для курей - біля 50 мг/кг.

Крім того, в сільському господарстві в різні роки постачались інші вітчизняні та імпортні ртутьорганічні препарати: агронал, радосан, фенілмеркурацетат та ін.

Фенілмеркурацетат - активно діючі речовини в складі ряду про травників, що випускаються за кордоном: агрозан ( 1 % фенілмеркурацетату та метилмеркурхлориду ), фалізан та ін. У воді розчиняється в кількості 24,7 г в одному літрі. Добре розчиняється в органічних розчинах. ЛД50 для щурів - 81,2 мг/кг. Кумулятивна здатність виражена слабко. Коефіцієнт комуляції біля 6.

Метоксиетилмеркурацетат - активно діюча речовина протравника насіння - радосан ( 1,5 % метоксиетилмеркурацетату ). Відноситься до групи високотоксичних препаратів. ЛД50 для білих мишей і щурів - від 60 до 70 мг/кг. Володіє кумулятивними властивостями. При багатократному надходженні парів в концентрації 0,13 мг/м3 призводить до вираженої інтоксикації та загибелі щурів на 101 день.

Фенілмеркурбромід - використовується як активно діюча речовина про травника насіння агроналу ( 1,6 - 2,0 % фенілмеркурброміду). Цей препарат не розчиняється у воді. Розчиняється в бензолі та етиловому спирті. Відноситься до групи високотоксичних речовин. ЛД50 для білих мишей - 96 мг/кг, для білих щурів - 112 мг/кг. Кумулятивна здатність погано виражена. Коефіцієнт кумуляції біля 6.[ 6. - 14]

2. Фізичні та хімічні властивості сполук ртуті

Ртуть ( меркурій ) - полі ізотопний елемент; в природі зустрічається 7 її стабільних ізотопів.

Ртуть іноході зустрічається в природі у вільному стані краплями в породах,однак частіше у вигляді сульфіду ртуті HgS або кіновару.

За фізичними властивостями ртуть-сріблясто-білий метал,рідкий при звичайній температурі. Питома електропровідність ртуті за 0*C дорівнює 58% електропровідності срібла. Молекули ртуті моно атомні.

Ртуть здатна розчиняти метали. Такі розчини мають назву амальгам. Від інших сплавів амальгами відрізняються тим, що більшість з них при звичайних умовах-рідкі або м'які. Дуже легко утворюються амальгами з такими металами,як Li, K, Na., Ag, Au, Zn, Cd, Sn, Pb. Зовсім не амальгамуються Fe, Ni, Co, Mn. Особливо ускладнене утворення амальгам з металами,поверхня яких вкрита оксидною плівкою.

В хімічному відношенні ртуть-малоактивний метал. В ряді напруг вона знаходиться справа від водню,отже іонів водню не відновлює. На зовнішньому електронному шарі має 2 електрони,які втрачає в реакціях окиснення,переходячи у Hg2+.На властивості ртуті впливає лантаноїдне стискання і порівняно більша стійкість конфігурації 6s2.

Ртуть здатна розчинятися тільки в кислотах - окислювачах. При розчиненні ртуті в концентрованій сірчаній кислоті сірка відновлюється до оксиду сірки. За звичайної температури ртуть не окислюється киснем завдяки не стійкості HgO , але окиснюється хлором і сіркою. Іони ртуті є сильними окисниками і тому із своїх сполук відновлюються всіма металами, що знаходяться в ряді напруг зліва від ртуті. Іони ртуті можуть відновлюватися не лише металами, а й іншими відновниками різної хімічної природи.

На відміну від Zn2+ і Cd2+ , які при взаємодії з аміаком утворюють переважно розчинні комплексні сполуки. З аміаком здатні реагувати не тільки прості галогеніди ртуті а й комплексні.

3.Умови, що сприяють отруєнню

Отруєння тварин ртутьорганічними пестицидами зустрічаються в наступних випадках.

· Використання в корм тваринам протравленого зерна, що залишилося від посіву або втратив схожість.

· Використання протравленого зерна для виготовлення комбікормів й інших кормових сумішей .

· Використання в корм тваринам зерна, протравленого ртутними препаратами, у суміші із чистим фуражним зерном.

· Промивання водою, обробка протравленого зерна хімічними розчинниками, вплив на нього підвищених температур, не знижує токсичність.

· Згодовування тваринам зелені, вирощеної гідропонним способом із протравленого зерна.

· Забруднення кормів у результаті проведення робіт із протравлення насіння у приміщенні , призначених для зберігання фуражу.

· Препарати ртуті адсорбуються елементами конструкцій будинків. У результаті наступної десорбції ртуті знову завантажені корми можуть бути забруднені.

· В результаті забруднення кормів ртутьорганічними препаратами, надходячи із циркулюючим повітрям.

· У результаті забруднення кормів у процесі транспортування (використання тари або не обеззараженого транспорту для перевезення протравленого зерна).

4. Шляхи надходження отрут в організм

Ртутьорганічні сполуки легко проникають через шкіру. Місцева їх дія при цьому напоминає дерматит або легкий опік. Деколи проявляється свербіж. Через пошкоджену шкіру ртуть проникає значно легше. В зв'язку з цим , неодноразово відмічалися випадки отруєння тварин і людей ртутними мазями. Однак, головним шляхом надходження ртутьвмістимих препаратів організм тварини і людини залишається аліментарний шлях. Найбільш часто препарати ртуті надходять в організм в невеликій кількості на протязі довгого періоду. Ртуть надходить при цьому з їжею і кормом. Різні сполуки ртуті , находячись в незначній кількості в кормах, особливо в рибі і м'ясопродуктах, при постійному споживанні в їжу постійно накопичуються в організмі в значній кількості.

Розподіл і накопиченні ртутьвмістимих сполук в організмі визначається структурою і фізико-хімічними властивостями препаратів, а також шляхом їх надходження в організм.

При надходженні ртутних препаратів через дихальні шляхи, ртуть всмоктується через слизові оболонки і альвеолярний ендотелій. При інгаляційному шляху надходження найбільша її кількість знаходиться в легенях і головному мозку. Вважається , що при проникненні через дихальні шляхи сполуки ртуті в 20-30 разів токсичніші, ніж при надходженні через рот.

5. Токсикодинаміка

ртуть пестициди лабораторія

Основними джерелами забруднення повітря промислових об'єктів і лабораторій є відкриті поверхні, забруднені ртуттю. Ртуть випаровується вже при кімнатній температурі, зміст парів ртуті в повітрі зростає зі збільшенням поверхні випару. Максимальний зміст парів ртуті в повітрі при насиченні в умовах кімнатної температури (20 С) становить 0,0152 мг/л. Пари ртуті важче повітря й тому накопичуються в нижній зоні виробничого об'єкта.

Пари ртуті легко поглинаються будівельними матеріалами ( бетон, штукатурка, дерево). Адсорбована ртуть володіє здатністю знову виділяться ( відбувається явище дисорбції й знову забруднюється повітря промислового об'єкта. У ряді випадків , у штукатурці промислових об'єктів пов'язаних з технологічними процесами в які використалася ртуть, знаходили до 0,03 ртуті. Значна кількість ртуті виявляли також у тканині одягу робітників, що працюють із ртутними препаратами. Особливо багато ртуті збирають тканини пофарбовані в чорний і синій колір. Отруєння людей можливі при зберіганні й сушінні спецодягу, а також при її пранні.

Ртуть попадає в організм тварин і людей через дихальні шляхи у вигляді парів і пилу, а також через шлунково - кишковий тракт із кормом й їжею. Може ртуть проникати в організм і через не ушкоджену шкіру.

Джерелом отруєння людей і тварин дуже часто є протравлене зерно. Так, наприклад, в 1971 році в Іраку зареєстровано отруєння ртуттю 6350 чоловік ( 459 зі смертельним результатом) у результаті вживання хліба, спеченого із протравленого зерна. В 1972 році в одному з радгоспів Вологодської області зареєстроване отруєння 4000 тварин у результаті згодовування зерна, що зберігалося на складі, де протравлювали пшеницю, призначену для посіву. Перші ознаки отруєння з'явилися у свиней через 35 діб, після включення в раціон такого зерна. У печінці й нирках тварин, що загинули і вимушено забитих тварин було виявлено від 22 до 48 мг/кг ртуті.

Ртуть, і її сполуки належать до групи ферментних тіолових отрут, тобто отрут, що діють на сульфгідрильні групи клітинних елементів організму. Сульфгідрильні групи володіють високою реакційною здатністю й беруть участь у різних хімічних реакціях (ацетилювання, фосфорилювання, окислювання, утворення меркаптидів, водневих зв'язків). Ртутні сполуки взаємодіють із сульфгідрильними групами клітинних білків, змінюють активність ферментних систем, порушують структуру й функцію протеїнів . У зв'язку з цим розвиваються функціональні , а потім і морфологічні зміни центральної нервової системи , периферичних нервових утворень, судинах, серці, органах кровотворення, периферичної крові, печінки, нирках. Знижується імунобіологічна реактивність організму.

Ртутьорганічні пестициди роблять не тільки безпосередній й негативний вплив на організм. Особливу небезпеку являють собою віддалені наслідки хронічної інтоксикації (ембріонтоксичної, гонадотоксичної, мутагенної й тератогенної дії).

В результаті викиду в море відходів, що містять ртуть, токсичні речовини постійно накопичувались в крабах і рибі. Люди споживавші ці продукти захворіли з ознаками паралічу, втратою слуху та зору. Заміщення одного атому хлору в молекулі сулеми на етильну групу надає новому сполученню ряд нових властивостей.

Ртуть має спорідненість з білками. При її взаємодії з білком утворюється альбумінат ртуті .Ртутні препарати, особливо сулема всмоктується через слизові оболонки, із пошкодженої поверхні, шлунково-кишкового тракту , і в незначній кількості через непошкоджену шкіру.

Ртутьорганічні сполуки є не тільки ферментними ядами , блокуючи сульфгідрильні групи, але й протоплазматичними. Вони ведуть до розвитаку тяжких дистрофічних і некробіотичних змін в печінці, нирках, селезінці, серці, головному і спинному мозку.

Хронічна інтоксикація органічними сполуками ртуті викликає зменшення кількості еритроцитів крові, розпад лімфоїдних клітин в селезінці й лімфотичних вузлах.

6. Токсикокінетика

Металічна ртуть, попадаючи в травний канал, слабко всмоктується і незначною мірою накопичується в органах і тканинах. При цьому симптоми інтоксикації , як правило, відсутні.

Елементарна ртуть, потрапивши в шлунок, взаємодіє з хлоридом натрію, в результаті чого утворюється хлоралальбумінат, які відносно швидко всмоктуються і проникають в кров. Атоми ртуті адсорбуються білковою молекулою крові, розміщуючись на її поверхні. При окремих умовах цей зв'язок порушується і атоми ртуті проникають в різні клітини, де і проявляється їх токсична дія. Ртутьорганічні сполуки легше проникають в тканини, в тому випадку і через гемалоенцефалічний бар'єр, затримуючись в організмі на більш довгий час і викликають ураження , в першу чергу , нервової системи.

Неоднаково розподіляється ртуть між елементами крові і плазою. Так , неорганічні сполуки ртуті знаходяться, головним чином, в плазмі крові. Метилртуть, навпаки, більше знаходиться в клітинних елементах.

При довгому і рівномірному надходженню ртутьвмістимих сполук організм тварин може накопичуватися в різних органах і тканинах великих кількостях. В різних органах остаточна кількість ртуті розподіляється нерівномірно. Так , встановлено, що в корковій зоні нирок ртуті в 9 раз більше , чим в мозковій. В головному мозку ртуть накопичується переваєно в корі головного мозку, всередньому мозку і можечку. В печінці, легенях, різних групах, скелетних м'язів ртуть розподіляється більш або менш рівномірно.

Встановлено , що фоновий вміст ртуті у тварин збільшується з віком. Так , у ВРХ , забитого у віці 8-10 років, в тканинах знаходяться в 2-3 рази більша кількість ртуті, чим у молодих тварин.

Між концентрацією ртуті в крові і шерсті існує окрема залежність, але проявляється вона лише в момент формування волосся. Оскільки від початку формування волосся і до появи даного сегменту над шкірою необхідний час, по цій причині і спостерігається зміщення на три тижні максимальної кількості залишків ртутьвмістимих речовин шерсті по відношенню до найбільшої концентрації ртуті в крові.

Ртуть може виділятися з молоком лактуючих тварин. Але, концентрація її в молоці буде не високою.

Іонногенна ртуть переважно концентрується в жовтку яєць, а органічна навпаки в білку.

При дослідженні риб відмічено, що більша маса ртуті в її тканинах знаходиться в формі метилртуті. Метилртуть значно більш токсична , особливо при хронічній взаємодії , ніж інші органічні і неорганічні сполуки.

В клінічній картині гострого отруєння у риб відмічається збудження , зміна частоти дихання і реакція на зовнішні подразники. Смерть наступає, як правило, від ядухи.

Частина потрапивши в організм тварин ртуті затримується в нирках, печінці і кістках, утворюючи своєрідне депо. При окремих випадках ртуть виходить із депо і знову потрапляє в кров. Ртуть виділяється із організму повільно, в більшості , з сечею і калом, а також із слиною, потом і з молоком. Ртуть може виявлятися в молоці навіть в тих випадках, коли симптоми інтоксикації відсутні або слабко виражені .

Виділяється ртуть із організму через нирки, стінку товстих кишок і залоз . Виділяється ртуть завжди повільніше ніж чим всмоктується . Ця властивість обумовлює матеріальні акомуляцію препаратів ртуті.

7. Клінічні симптоми отруєння тварин різних видів

ртуть пестициди лабораторія

Отруєння ртуттю в теперішній час зустрічається, як правило в хронічній формі . Однак можливі і гострі інтоксикації препаратами ртуті.

Велика рогата худоба - найбільш чутлива до сполук ртуті. Смертельна доза сулеми для великих тварин біля 4г . Клінічні ознаки отруєння залежать від якості самого препарату, визиваючи інтоксикацію, шляхи надходження його в організм і фізіологічного стану тварини.

При надходженні препаратів ртуті через рот слизова оболонка ротової порожнини звичайно буває гіперемійована . також на слизовій оболонці можуть проявлятися ерозії з світло-рожевою поверхнею.

При резорбтивній дії у тварин спостерігається загальна слабкість , пригнічення , втрата апетиту , байдуже відношення до навколишнього, дрижання окремих м'язів. Характерним симптомом для ртутного токсикозу вважається значне слиновиділення, інколи проявляється кашель. Калові маси поступово розріджуються. Колір і запах їх може змінюватися. Температура тіла в межах норми. Ртутний токсикоз супроводжується послабленою роботою серця. Пульс при цьому підвищений , слабкого наповнення . При пальпації виявляється болючість черевної стінки . Сечовиділення спочатку трохи підвищується. Потім сечовиділення утруднене і малими частинами. В сечі міститься білок і нирковий епітелій .

Молоді тварини при токсикозі ртутними препаратами гинуть швидше , ніж старі. Інколи гостра форма отруєння затягується і тварини можуть загинути через 2-4 суток і більше. Затяжні форми інтоксикації супроводжується неприємним запахом із ротової порожнини, профузним проносом, носовими витіками і прогресуючим схудненням. Температура тіла незначною мірою підвищується. Хронічна інтоксикація часто супроводжується обортами , народження нежиттєздатного приплоду.

Дрібна рогата худоба - вівці і кози більш стійкі до отруєнь препататами ртуті ніж ВРХ. Клінічні ознаки інтоксикації не мають суттєвих змін від описаних для ВРХ.

Свині - У свиней спостерігались гострі і хронічні інтоксикації ртуті. Найбільш часто отруєння пов'язані із згодовуванням концентрованих кормів, що надійшли із обробленого гранозаном зерна. При використанні промитого зерна або змішуванні протравленого зерна з другим доброякісним кормом клінічні симптоми інтоксикації розвиваються через більший проміжок часу (25-30 діб).

При надходженні отруйних сполук ртуті свиням з кормом відмічаються подразнення слизової оболонки і розлади роботи шлунко-кишкового тракту . Спочатку відмічається пригнічення , підвищена спрага , апетит відсутній. Потім з'являються порушення координації рухів, рвота, сильний понос, швидке сечовиділення . Поступово розвиваються ознаки асфіксії: різко виражений ціаноз слизових оболонок, дихання стає слабким і прискореним. Температура тіла звичайно в межах норми або ледь знижена. В заключній стадії хвороби розвивається хроніко-токсичні судороги , а потім паралічі і коматозний стан.

Коні-клінічні ознаки цього отруєння характеризується втратою роботоздатності , слабкістю, втратою апетиту , зляканістю, посиленим сечовиділенням. В тяжких випадках, навпаки, може відмічатись анурія. Серцева діяльність послаблена. Пульс частий і слабкий, дихання утруднене, температура тіла нормальна або дещо підвищена . При підгострому перебігу інтоксикація у коней відмічається кашель і слизовогнійні витіки. Сеча містить білок, кров ниркой епітелій. Кількість еритроцитів в крові зменшена.

Птиця - при гострому і підгострому протіканні ртутного токсикозу у кур відмічаються признаки пригнічення. Птиця з неохотою пересувається з місця на місце. Пір'я звичайно скуйовджене. Крім того спостерігаються симптоми характерні для ушкодження шлунково-кишкового тракту і нирок: слинотеча. Потім проявляються порушення координації рухів : атаксія, парези і паралічі. Летальна доза сулеми для дорослих курей 0,1-0,2 г.

8. Патолого-анатомічна картина

При розтині трупів тварин полеглих від отруєння ртутними препаратами, морфологічні зміни можуть бути різними в залежності від характеру перебігу інтоксикації.

При гострому отруєнні сулемою, коли смерть наступає у випадку шоку від пошкодження слизової оболонки шлунку і кишечника, патологічні зміни спостерігаються переважно в шлунково-кишковому тракті вони характеризуються гострими запальними процесами, наявність виразок, струпів і некротичних змін. Шкіра і підшкірна клітковина малокровні. У випадку надходження яду з кормом відмічається значна зміна на всьому протязі шлунково-кишкового тракту. Майже завжди спостерігається гіперемія і набряк слизової оболонки ротової порожнини. На слизовій оболонці ясен можливе утворення дрібних виразок, розташованих навколо зубів і на язиці. Слизова шлунку і на всьому протязі кишечнику набрякла, має крововиливи, геморагічне запалення. У жуйних значні зміни спостерігаються в сичузі можливе утворення нашарувань дифтеритичного типу, наявність вогнищ некрозу. Для отруєння ртуттю характерні значні зміни в товстому відділі кишечника , які зв'язуються з тим що через цей відділ проходить виділення значної кількості поступаючої в організм ртуті.

В печінці відмічаються дистрофічні зміни , вона звичайно анемічна, збільшується в розмірі.

В нирках також відмічається наявність дистрофічних змін різного характеру. В тяжких випадках відмічаються появи некронефрозу.

Кров темно - червоного кольору, погано звертається , майже у всіх органах зустрічаються масові крововиливи. М'язи серця в стані переродження , під ендо і епікардом багато крововиливів. Мозок і його оболонки анемічні.

Зі сторони органів дихання можуть відмічатися явища риніту, ларингіту, набряку легень.

У випадку хронічної інтоксикації спостерігається у тварин сильне схуднення. В шлунково-кишковому тракті спостеріігаються явища хронічного гастриту. В печінці - дистрофічні зміни , майже до цирозу.

В нирках нефроз з некротичними явищами. У окремих тварин - набряк, некроз стінок судин , інфаркти.

9. Діагностика

ртуть пестициди лабораторія

Діагноз на отруєння ртутьорганічними препаратами встановлюється на основі даних анамнезу, клінічної картини інтоксикації, патологоанатомічного розтину і результатів хімікотоксикологічного дослідження.

На відміну від інфекційних захворювань які супроводжуються функціональними розладами зі сторони центральної нервової системи , схожої клічною картиною і патологоанатомічними ознаками, при отруєнні препаратами ртуті у тварин як правило відсутня температурна реакція.

Найважливіше значення для диференційної діагностики отруєння препаратами ртуті мають результати хімікотоксикологічного аналізу. Для визначення ртуті використовують вмістиме шлунково-кишкового тракту, печінку, нирку, кров, молоко, яйце і корми.

При оцінці результатів хімічних досліджень слід мати на увазі, що в органах здорових тварин міститься окрема “фонова” кількість ртуті. В деяких паренхіматозних органах свиней і ВРХ при згодовуванні тваринам рибопродуктів, м'ясокісткового борошна , може бути виявлено елементарна ртуть в межах від 0,05 до 0,08 мг\кг. Знайдено такої кількості ртуті в таких тканинах не дає підстав для постановки діагнозу на відправлення ртутьвмістимих препаратів. Знайдено органічні препарати ртуті вмістимому шлунку або тканинах тварин дає підставу для заключення про те, що тваринам згодовували продукти забруднені цими речовинами. Діагноз на отруєння ставиться не тільки по результатам визначення ртуті в органах накопичувачах ( печінка і нирки) , але із врахуванням її в наявності її в інших тканинах: в серці , селезінці, м'язах, лімфатичних вузлах, головному та спинному мозку.

В органах та тканинах свиней , що загинули від підгострого та хронічного отруєння гранозаном, всередньому, виявлялось: в печінці 38 мг\кг, в нирках -39 мг\кг, в м'язах 14 мг\кг, в головному мозку - 4 мг\кг етилмеркурхлориду і 35 , 105, 14, 5 мг\кг ртуті відповідно.

У ВРХ при експерементальному отруєнні гранозаном вміст етилмеркурхлориду в тканинах складало: в нирках 28мг\кг, в печінці - 47мг\кг, в м'язах 14 мг\кг, в головному мозку 4 мг\кг, а ртуті : 26, 43, 13,і 4 мг\кг відповідно.

10. Лікування

При отруєнні ртутними препаратами, передусім, використовують спецефічний антидот - унітіол. При нейтральній реакції унітіолу у воді безкольорові, при лужній зафарбовані в рожевий колір. Препарат малотоксичний. Терапевтична доза унітіолу для сільськогосподарських тварин - 25-50мг\кг, максимально перенесена - 250 мг\кг.

Механізм антидотної дії унітіолу заключається у хімічній взаємодії сульфгідрильних груп препарату з ртуттю і іншими тіоловими ядами. При цьому утворюються міцні, малотоксичні комплекси які легко виводяться із організму сечею. Унітіол зв'язує яд у крові сприяє виведенню його із тканини, запобігає від дії на сульфгідрильні групи білків - ферментів.

Унітіол можна застосовувати як внутрішньо так і внутрішньовенно. Для внутрішньовенного введення в стерильних умовах готують 10 % розчин унітіолу на 5% розчині глюкози. Цей розчин, у випадку необхідності , можна стерилізувати 20 хвилин на кип'яченій водяній бані. Для введення внутрішньо 10% розчину унітіолу готують на нестерильному 5% розчині глюкози.

Для введення великим тваринам звичайно рекомендують слідуючі дози унітіолу:

Таблиця. Лікувальні дози унітіолу для дорослих тварин на 1кг маси тіла

Вид тварин	Внутрішньовенна	Внутрішньовенна	Всередину	Всередину
	мл 10% р-ну	мг сухої речовини	мл 10% р-ну	мг сухої речовини
ВРХ	0,1	10	0,5	50
Свині,кози, собаки	0,25	25	0,5	50
Птиця	0,25	25	0,5	50
Вівці	0,5	50	1,0	100

Для лікування молодняку дози унітіолу зменшують в 2-4 рази. Через рот унітіол можна вводити у вигляді порошку. Свиням і птиці унітіол вводять підшкірно або внутрішньом'язово у вигляді 5% розчину в тих же дозах, що і внутрішньовенно . При дуже тяжких отруєннях дозу унітіолу можна збільшити в 2 рази.

При гострій формі токсикозу на протязі першої доби лікувальну дозу унітіолу вводять кожні чотири години . Внаступні дні унітіол вводять 1 раз в на добу до одужання. При хронічному отруєнні, без виражених признаків інтоксикації , унітіол вводять тваринам в частковій дозі один раз на добу на протязі 8-10 днів.

При отруєнні гранозаном унітіол ефективний тільки на початкових стадіях інтоксикації, до появи клінічних ознак отруєння. У випадку розвитку дистрофічних змін, маючих вбільшості необернений характер, тварини швидко гинуть.

При внутрішньовенному введенні слід уникати побічної дії препарату ( тахікардія, зниження кров'яного тиску). Для цього розчин унітіолу вводять повільно. 10% розчин унітіолу не можна вводити внутрішньом'язово або підшкірно, препарат може викликати запальні процеси або абсцес.

При відсутності унітіолу застосовують інші антидотні препарати:

БАЛ, денатуровану сіль етилендоамінтетрауксусної кислоти.

Натрію тосульфат. Використовується внутрішньовенно у формі 5 - 30% розчину.

Гарний ефект при гострому отруєнні дає промивання шлунку. Для цього можна використовувати 0,5 % розчин таніну. Для очищування кишечника можна давати сольові проносні.

Застосовують також засоби симптоматичного лікування : кофеїн, камфору. При підвищеному слиновиділенні застосовують малі дози атропіну, кальцію хлориду. Пошкодження в ротовій порожнині лікують за допомогою зрошення її 0,1 -0,25% розчину марганцево-кислого калію. Велике значення має загальна дієта .

Для собак і котів застосовують блювотні засоби (апоморфін).

РЕЦЕПТИ для сільськогосподарських тварин при лікуванні отруєння ртуттю і її препаратами.

Коню

Rp.: Sol. Natrii thiosulfurici

5% - 200,0

D. in ampullis

S. Внутрішньовенно.

#

Собаці

Rp.: Acidi ascorbinici 0,05

Aqua destillatae 3,0

M. f. solutio. Sterilisetur!

D. S. Для одного внутрішньовенно введення.

#

Корові

Rp.: Sol. Kalii hypermanganici 1: 1000 - 500,0

D. S. Зовнішньо. Для промивання порожнини рота.

#

Собаці

Rp.: Insulini 10,0

D. S. Підшкірно по 10-20 МО 2-3 рази на протязі доби. [7. 9.-12]]

11. Профілактика отруєнь

При отруєннях ртуттю передусім застосовують спеціфічний антидот -унітіол. Можливе застосування ЕДТА, БАЛ, дикатитолу, тіосульфату натрія. Всі ці препарати зв'язують ртуть в організмі тварин та значно прискорюють її виведення. Але ці речовини є синергічними хімічними сполуками, які зумовлюють виведення з організму мікроелементів.

Щоб запобігти цьому застосовують пектинові речовини -- полісахариди, які не викликають побічної дії на організм та мають виражений захисний ефект. Пектинові речовини містяться у плодах, коренеплодах, яблучному та буряковому жомі. Були проведені дослідження і розроблена технологія виробництва препарата, що виводить сполуки ртуті з організму тварин. Пектинові речовини, препарати (12,48 %) мають високий ступень етерифікації 48,86.

Препарат містить 4,29 % протеїну, 41,8 % цукру, 12,7 % клітковини, 6,61 % жиру та вітамінів (Ві - 0.13 мг/кг, В₂ - 0,73 мг/кг, каротин - 0,395 мг/ІООг). Аскорбінова кислота при виготовленні препарату руйнувалася, тому було додано вітамін С до готового препарата.

Даний препарат був випробуваний на поросятах вміст ртуті в організмі, яких перевищував ГДК на 0,3-0,005 мг/кг.

Використаний препарат в дозі 0,3 мг/кг живої маси, як основна домішка до раціону ефективно виводить сполуки ртуті, сприяє нормалізаціїї обмінних процесів і дозволяє отримати високоякісну та екологічно чисту продукцію.

Надлишок міді в раціоні понижує токсичну дію ртуті.

Для недопущення отруєнь тварин особливу увагу приділяють правилам зберігання, транспортування і застосування ртутьорганічних препаратів в сільському господарстві. Не можна проводити протруєння насіння поблизу тваринницьких приміщень, місць зберігання кормів і джерел водопостачання. Категорично забороняється зберігати корма в приміщеннях, де знаходяться протруєне зерно, використовувати транспорт і тару, забруднені отрутохімікатами для перевезення кормів і води.

Категорично забороняється згодовувати протруєне зерно сільськогосподарським тваринам. Зерно, протруєне ртутьорганічними сполуками, не може бути знешкодженим за допомогою провітрювання, промивання або будь-яким іншими способами. Забороняється здавати протруєне зерно на різноманітні приймальні пункти, змішувати його з доброякісним зерном, а також використовувати для вирощування зеленої маси гідропонним методом. Протравлене насіння може бути використане тільки для посіву. У випадках втрати здатності сходити протруєне насіння знищують. Ветеринарні спеціалісти зобов'язані здійснювати регулярний контроль за дотриманням правил зберігання і використання кормів. А також протруєного в господарствах зерна. При виявленні в зерні та комбікормі будь-якої кількості етелмеркурхлорида цей корм бракується і не допускається до згодовування.

12. Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів тваринництва

Категорично заборонено проводити вимушений забій тварин при підозрі на отруєння ртутьорганічними препаратами. Всі продукти тваринництва, отримані від отруєних тварин ртутними препаратами, явлють небезпеку для тварин і людини. Наявність залишку ртутьорганічних препаратів в кормах і продуктах тваринництва заборонено. Наявність неорганічної ртуті допустима в межах фонової кількості. Трупи загиблих , а також туші вимушено вбитих тварин після отруєння ртуттю заборонено відправляти на ветеринарно-санітарні заводи для переробки на м'ясокісткове борошно.

Всі види продукції , забрудненої ртутьорганічними пестицидами або неорганічною ртуттю вище фонового рівня, підлягають знищенню. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує допустиме вмістиме ртуті у всіх продуктах ( крім риби) - 0,05 мг\кг. Гранично допустима норма для риби - 0,5мг\кг.

При кулінарній обробці баранини і риби ртутьвмістимі сполуки випаровуються в дуже невеликих межах (найбільше 30% від початкового рівня).

Висновок

Отже , в даній курсовій роботі ми розглянули питання про важливість власного діагностування отруєння ртуттю, з врахуванням спецефічних клінічних симптомів, виявлення патологоанатомічної картини яка може підтвердити встановлений діагноз, лікування , за допомогою якого можна знизити падіж тварин і тим самим знизити рівень економічних збитків господарств і країни в цілому.

Не менш важливим є попередження отруєння, тобто дотримання правил профілактики отруєнь ртуттю і її препаратами, які можуть посприяти уникненню зайвих маніпуляцій з тваринами, затрат на спецефічне лікування, заходи утилізації тощо.

Ветеринарний лікар на практиці дуже часто стикається з випадками гострих і хронічних отруєнь тварин. Безумовно, самою надійною і ефективною мірою боротьби являється їх профілактика, але так як вони зустрічаються необхідно оперативно лікувати тварин і приймати правельне рішення по відношенню до використання м'яса, молока , риби, яєць і продуктів бджільництва. В даному випадку від дії ветеринарного лікаря залежить здоров'я багатьох людей.

Список використаної літератури

ртуть пестициди лабораторія

1. Вильнер А. М. Кормовые отравления. - Ленинград : Колос, 1974.

2. Буцик В. Негативна дія свинцю і ртуті на репродуктивні функції корів.//Тваринництво України. - 2003.- №8. - С.10-12

3. Димитров С., Джуров А., Антонов С. диагностика отравления животных. - М.: Колос 1986.

4. Комаров А. А., Иванова Е. В. способ микроволнового разложения проб для определения ртути в кормах.//Ветеринария. 2000.-№ 2 -С. 49.

5. Копілевич В. А., Карнаухов О.І. Загальна та неорганічна хімія. К. : Фенікс. 2003.

6. Кроль М. Ю. Влияние интоксыкации ртутью на перераспредиление меди, цинка и железа в организме животных. // Ветеринария. - 1998 . -№1. - С. 51.

7. Левченко В. І., Кодрахін І. П., Влізло В. В. Внутрішні хвороби тварин. - Біла Церква: Білоцерківський державний аграрний університет . 2001.

8. Макаревич Т. Виведення сполук ртуті з організму свиней за допомогою пектиновмістного препарату.//Ветеринарна медицина України . - 2000. - №1. - С. 36.

9. Малинин О. А., Хмельницький Г. А. Ветеринарная токсикология. - Корсунь - Шевченковський: ЧП Майдаченко. 2002.

10. Трахтенберг І. Із ртуттю не жартують // Жінка. - 2003. № 11. - С. 30.

11. Хмельницький Г. А., Локтинов В. М. Ветеринарная токсикология. - М.: Агропромиздат. 1987 .

12. Хмельницький Г. О., Хоменко В. С., Канюка О. І. Ветеринарна фармакологія. - К. : Урожай. 1994.

13. Шишков В. П., Налётов Н.А. Патологическая анатомия сельськохозяйственных животных. - М.: Колос. 1980.

14. Ломака В. А., Забельський В. І., Ройтенберг М. І., Тіток В. А. Протиотрути у ветеринарній практиці. - К. : Урожай,1967

15. Хоменко В. І., Практикум з ветеринарно -санітарної експертизи з основами технології та стандартизації продуктів тваринництва і рослинництва. - К.: Ветінформ, 1998.

16. Терапия животных при отравлениях .Под ред. Хмельницкого Г.О. - К.: Урожай, 1990.

Размещено на Allbest.ru