Процес запалення

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Запалення

Запалення - типовий патологічний процес, який виникає в результаті пошкодження тканини і проявляється комплексом структурних, функціональних і метаболічних порушень, а також розладами мікроциркуляції.

Крім того, запалення є важливою захисно-пристосувальною реакцією, яка сформувалася в процесі еволюції як засіб збереження цілого організму за рахунок втрати його якоїсь певної частини.

Запалення ушкоджує цілу структурно-функціональну одиницю тканини або органа, яка носить назву гістіон і включає в себе:

1) специфічні для даної тканини чи органа клітини (паренхіматозні клітини);

2) елементи сполучної тканини: а) клітини (фіброцити, фібробласти, моноцити, гранулоцити, тканині базофіли), б) сполучнотканинні волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні), в) основна речовина (гіалуронова кислота, глікозаміноглікани, глюкопротеїди);

3) мікроциркуляторне русло (гематичне і лімфатичне);

4) нервовий апарат.

Е т і о л о г і я запалення.

Фактори, які викликають запалення, називаються флогогенними і поділяються на: 1) екзогенні і 2) ендогенні.

1) До екзогенних факторів відносяться: а) фактори фізичного походження (механічні, термічні, іонізуюче і ультрафіолетове випромінювання), б) хімічні фактори (кислоти, луги, солі важких металів, феноли, альдегіди і т.ін.), в) біологічні агенти (віруси, бактерії, грибки, найпростіші).

2) Ендогенні фактори: а) продукти порушеного метаболізму (азотисті сполуки - при уремії, сечова кислота - при подагрі), б) крововиливи та продукти розпаду формених елементів крові, в) імунні комплекси (комплекс антиген-антитіло, компоненти комплемента і т. ін.).

Зовнішні ознаки запалення - відомі як пентада Цельса-Галена:

1) припухлість (tumor),

2) почервоніння (rubor),

3) підвищення температури (calor),

4) біль (dolor),

5) порушення функції (functio laesa).

Запалення класифікують:

1) За перебігом: а) гостре, б) підгостре, в) хронічне.

2) За причиною: а) неінфекційного походження (банальне або неспецифічне) - викликається неінфекційними чинниками; б) інфекційного походження, яке включає в себе специфічні запалення (туберкульоз, сифіліс, лепра, склерома, сап).

3) За характером превалювання фази запалення: а) альтеративне, б) ексудативне і в) проліферативне.

4) У залежності від реактивності організму запалення може бути: а) нормергічним - адекватним за проявами фактору, який його викликав; б) гіперергічним - бурний перебіг запалення, наприклад, на фоні сенсибілізації; в) гіпоергічним - із незначними проявами (у дітей 1-го місяця життя, у старечому віці, при значному виснаженні організму).

* Патогенез запалення.

В патогенезі запалення розрізняють наступні компоненти: 1) альтерацію (первинну і вторинну), 2) порушення мікроциркуляції з явищами ексудації і еміграції складових компонентів крові за межі судинного русла, 3) проліферацію. Ці компоненти іноді називають стадіями запалення. Все ж необхідно пам`ятати, що відмічені процеси не є строго послідовними, вони перекриваються в часі, оскільки в надрах однієї стадії зароджується інша.

І А. Первинна альтерація. Запалення завжди починається з ушкодження тканини. Після дії ушкоджуючого фактора в клітинах виникають структурні зміни і порушення метаболізму, характер яких залежить від інтенсивності ушкоджуючого фактора і типу тканини.

І Б. Вторинна альтерація виникає під впливом факторів, які утворюються в результаті первинної альтерації. Ці фактори називають медіаторами запалення, які значно розширюють і поглиблюють запальний процес.

Медіатори запалення - це біологічно активні речовини і сполуки, які утворюються в місці запалення і, по-суті, визначають його патогенез.

Розрізняють медіатори: 1) клітинного походження (утворюються і активуються в різних клітинах) і 2) плазменного походження (утворюються у клітинах, але активуються у плазмі крові).

До медіаторів клітинного походження належать:

1) лізосомальні фактори,

2) продукти дегрануляції тканинних базофілів (біогенні аміни: гістамін, серотонін),

3) похідні арахідонової кислоти,

4) пептиди і білки (лейкокіни, цитокіни, ферменти),

5) нейропептиди, нейромедіатори (адреналін, норадреналін, ацетилхолін).

Медіатори плазменного походження включають:

1) калікреїн-кинінову систему,

2) продукти активації комплементу,

3) продукти активації зсідаючої і фібринолітичної систем крові.

1. До лізосомальних факторів належать: а) лізосомальні ферменти (кислі і нейтральні гідролази), б) неферментні катіонні білки, в) вільні радикали і пероксиди.

а) Основним джерелом лізомальних ферментів є лейкоцити. Вони:

- викликають вторинну альтерацію,

- приймають участь в утворенні і активації інших медіаторів запалення: стимулюють дегрануляцію тканинних базофілів, активують калікреїн-кінінову систему, систему комплемента, звільняють арахідонову кислоту із фосфоліпідів клітинних мембран,

- підвищують проникність капілярів завдяки дії колагенази, еластази і гіалуронідази, які руйнують базальну мембрану судин,

- активують процеси гліколізу органічних речовин з утворенням молочної і піровиноградної кислот та розвитком місцевого ацидозу і гіперонкії.

б) Неферментні катіонні білки лізосом:

- викликають вторинну альтерацію,

- підвищують проникність судин,

- активують хемотаксис лейкоцитів.

в) Вільні радикали і пероксиди є факторами ушкодження клітин і позаклітинних структур.

2. Продукти дегрануляції тканинних базофілів (гістамін і серотонін):

- розширюють артеріоли з розвитком артеріальної гіперемії,

- підвищують проникність стінки судин,

- подразнюють нервові закінчення, що веде до виникнення болі.

3. Похідні арахідонової кислоти.

Під впливом фосфоліпази А2 (активується за допомогою іонів Са2+) відбувається вивільнення арахідонової кислоти із фосфоліпідів клітинних мембран. В подальшому можливі два шляхи перетворення арахідонової кислоти: циклоксигеназний (ЦОГ) і ліпоксигеназний (ЛОГ) з утворенням ейкозаноїдів. В результаті активації ЦОГ утворюються класичні простагландини Е2, D2 і F2б, тромбоксан (ТхА2) і простациклін (ПГ І2), при активації ЛОГ - лейкотрієни А4,В4,С4, D4 і Е4.

Простагландини утворюються в усіх клітинах, найбільше у ендотеліоцитах. Вони: а) розширюють артеріоли, б) звужують венули, в) підвищують проникність судинної стінки, г) зменшують поріг больової чутливості нервових закінчень.

Тромбоксан утворюється в тромбоцитах: а) звужує артеріоли, б) викликає агрегацію тромбоцитів.

Простациклін виділяється ендотеліоцитами і є антагоністом тромбоксану: а) розширює артеріоли, б) гальмує агрегацію тромбоцитів.

З ціллю пригнічення ЦОГ використовуються нестероїдні протизапальні препарати: діклофенак, бруфен, ібубруфен, індометацин.

Лейкотрієни утворюються лейкоцитами і тканинними базофілами: а) володіють спазмогенним впливом на ГМК стінок судин, бронхіол і кишечника, б) стимулюють хемотаксис лейкоцитів, в) підвищують проникність судин.

4. Білки і пептиди.

Цитокіни включають лімфокіни і монокіни.

Цитокіни класифікують:

1) За механізмом дії: а) цитокіни, які ушкоджують клітини-мішені (цитотоксини); б) цитокіни, які викликають проліферацію клітин (мітогенні фактори); в) цитокіни, які впливають на міграцію різних типів клітин (хемотаксини).

2) За характером впливу на клітини-мішені цитокіни поділяються на: а) активуючі і б) пригнічуючі.

П р и к л а д и цитокінів: 1) інтерлейкіни-2-18 - комунікаційні молекули, за рахунок яких відбувається “спілкування” між клітинами імунної системи; 2) інтерферон (проявляє противірусну дію, активує макрофаги та природні кілери); 3) фактор переносу Лоуренса (переносить ознаки алергії від донора до реципієнта при переливанні крові), 4) фактори трансформації або фактори росту В-лімфоцитів, серед яких: а) мітогенний фактор (стимулює розмноження лімфоцитів) і б) бласттрансформуючий фактор (стимулює утворення бластних форм В-лімфоцитів); 5) фактор, який пригнічує міграцію фагоцитів (macrophage inhibition factor - MIF), 6) фактор активації макрофагів (macrophage activation factor - MАF) - стимулює перетворення моноцитів у макрофаги; 7) фактор хемотаксису (веде до нагромадження лейкоцитів в зоні запалення); 8) лімфотоксин (володіє цитотоксичною дією - руйнує клітини);

Клітинами-мішенями для лімфокінів є: 1) різні популяції лімфоцитів, 2) макрофаги, 3) гранулоцити, 4) свої і чужорідні клітини. Є лімфокіни, які викликають загальні реакції організму (гарячка, головний біль, болі в м`язах і суглобах і т.і.) - інтерлейкін-1.

Лімфокіни - продукти діяльності Т-лімфоцитів, серед яких ІЛ-2, ІЛ-3, ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-7, ІЛ-8, інтерферон (ІФН), хемокіни.

При цьому, ІЛ-2: а) сприяє накопиченню Т-клітин із цитотоксичними, хелперними і супресорними функціями; б) сприяє проліферації і диференціюванню В-лімфоцитів; в) приймає участь у взаємодії моноцит + Т-лімфоцит;

ІЛ-3 є гемопоетичним фактором росту;

ІЛ-4 стимулює продукцію IgE і IgG В-лімфоцитами;

ІЛ-5: а) індукує синтез IgE і IgG В-лімфоцитами; б) є фактором диферентціювання еозинофілів;

ІЛ-7: а) підсилює проліферацію В-лімфоцитів; б) індукує цитотоксичність Т-лімфоцитів;

ІЛ-8 стимулює міграцію нейтрофілів із кровоносного русла;

ІФН: а) володіє антивірусною активністю; б) пригнічує проліферацію стовбурових клітин; в) індукує цитотоксичну і секреторну активність макрофагів.

Хемокіни - низькомолекулярні секреторні пептиди, які, в першу чергу, регулюють переміщення лейкоцитів у вогнище запалення.

Монокіни є продуктами діяльності клітин моноцитарно-макрофагального ряду. До них відносяться: інтерлейкін-1, інтерлейкін-6, фактор некрозу пухлин, колонієстимулюючий фактор. Найбільш важливим є ІЛ-1, який: а) активує Т-хелпери-1, в зв`язку з чим вони отримують здатність синтезувати ІЛ-2; б) сприяє проліферації і диференціюванню В-лімфоцитів та продукції ними антитіл; в) підсилює проліферацію епітеліальних клітин тимуса та секрецію тимічних гормонів; г) володіє нейроендокринною дією, направленою на регуляцію функції гіпоталамуса і гіпофіза, через що викликає в організмі розвиток цілого комплексу змін (гарячку, сонливість, болі в м`язах, суглобах, підвищення вмісту в крові білків “гострої фази запалення”); д) сприяє еміграції лейкоцитів в ділянку запалення.

ІЛ-6 активує В-лімфоцити, впливаючи на кінцеву стадію їх перетворення в плазматичні імунопродукуючі клітини

Лейкокіни - загальна назва різних БАР, які утворюються лейкоцитами, але не відносяться до цитокінів і Ig. З функціональної точки зору лейкокіни- це місцеві медіатори запалення, до яких відносяться: а) білки гострої фази, б) катіонні білки, в) фібронектин. Фібронектин, зокрема, володіє наступними ефектами: 1) опсонізація об`єктів фагоцитозу, 2) фіксація об`єкту фагоцитозу на поверхні фагоцитів, 3) продукти гідролізу фібронектину володіють високою хемотаксичною властивістю.

Ферменти - в ділянці запалення виявляються ферменти всіх основних груп: гідролази, трасферази, ліази, синтетази оксиредуктази і т.і.

За походженням вони поділяються на: 1) ендогенні - надходять із власних клітин ушкоджених тканин і лейкоцитів; 2) екзогенні - ферменти мікроорганізмів, грибків паразитів, трансплантата і т.і.

За біологічною роллю ферменти поділяються на: 1) регулятори метаболізму; 2) “генератори” медіаторів запалення; 3) регулятори проникності судинної стінки; 4) регулятори проникності клітинних мембран; 5) “санітари” - руйнують власні ушкоджені та чужорідні клітини; 6) “будівничі” - беруть участь у реакціях синтезу органічних речовин клітинних і позаклітинних структур.

5. Нейромедіатори: 1) катехоламіни (адреналін, норадреналін) володіють наступними ефектами: а) активують гліколіз, ліполіз, ліпопероксидацію (активація ПОЛ), б) підвищують транспорт іонів Са2+ в клітини, в) підсилюють скорочення ГМК і розвиток ішемії, г) регулюють еміграцію лейкоцитів із судин. 2) ацетилхолін: а) знижує тонус ГМК артеріол, сприяє розвитку артеріальної гіперемії, б) регулює процес еміграції лейкоцитів у вогнище запалення, в) стимулю фагоцитоз, г) активує проліферацію і диференціювання клітин.

6. Калікреїн-кинінова система.

В плазмі крові існує неактивний протеолітичний фермент - калікреїноген. При появі в крові активних протеаз (лізосомальні ферменти, фактор Хагемана, трипсин, тромбін, плазмін та ін.) він перетворюється в активний фермент - калікреїн. Під дією калікреїну відбувається відщеплення від киніногену, який являє собою б2-глобулін, пептидів, які отримали назву - к и н і н и. Найбільш важливими к и н і н а м и є калідин і брадикинін, які складаються відповідно із 9 і 10 амінокислотних залишків. Вони викликають:

- розширення артеріол і розвиток артеріальної гіперемії,

- підвищення проникності судинної стінки із потенціюванням розвитку набряку і геморагій (брадикинін в 10-15 разів активніший гістаміну),

- подразнення нервових закінчень і виникнення болей,

- стимуляція міграції фагоцитів в ділянку запалення.

7. Продукти активації комплементу.

Комплемент - система білків сироватки крові, послідовна активація яких викликає ушкодження (перфорацію) клітинних мембран і, як наслідок, знищення (лізис) бактерій.

Система комплементу складається з 11 білків, що складають 9 фракцій, які позначаються С1, С2, ... , С9. Білки комплементу регулюються такою ж кількістю інгібіторів і активаторів.

Активований комплемент здатний викликати вторинну альтерацію в ділянці запалення імунного походження.

Побічні продукти його активації - С3а і С5а: а) викликають дегрануляцію тканинних базофілів, б) виступають сильними хемотаксинами для лейкоцитів (нейтрофілів), в) підвищують проникність судин.

Проміжні продукти, зокрема С3b: а) володіють властивостями опсонінів, тобто полекшують фагоцитоз бактерій, б) виявляють протеазну активність, врезультаті чого активують калікреїн-кінінову і зсідаючу системи крові.

Комплекси С567 і С56789 викликають перфорацію клітинних мембран, здійснюють цитолізис.

8. Продукти активації зсідаючої і фібринолітичної систем крові.

В розвитку запалення мають значення: 1) фібринопептиди (відщеплюються від фібриногену при перетворенні його в фібрин): а) підвищують проникність судин, б) активують хемотаксис лейкоцитів; 2) продукти деградації фібрину: підвищують проникність судин; 3) активні протеази (тромбін, плазмін): активують калікреїн-кінінову систему і систему комплемента.

ІІ. Порушення мікроциркуляції із явищами ексудації.

В ділянці запалення відбуваються наступні послідовні зміни місцевого кровотоку: 1) Короткочасна ішемія (тривалість від 10-20 с до декількох хвилин), 2) Артеріальна гіперемія (тривалість 20-30 хв., максимум до 1 години), 3) Венозна гіперемія, 4) Стаз.

Вперше вказані зміни були описані Ю.Конгеймом (1867), який вивчав кровообіг в брижі жаби при запаленні.

1) Короткочасну ішемію на початку запалення обумовлює рефлекторний спазм артеріол. Він пов'язаний із збудженням судиннозвужуючих адренергічних нервів і виділенням їх закінченнями катехоламінів. Останні діють на б-адренорецептори, викликаючи скорочення гладких м'язів судинної стінки. Ця ішемія короткочасна, тому що швидко настає виснаження катехоламінових депо в нервових закінченнях і відбувається руйнування цих медіаторів відповідними ферментами, зокрема, моноаміноксидазою. Крім того, вазоконстрікція в деяких тканинах може перекриватися судиннорозширюючим впливом холінергічних нервів, яке реалізується через аксон-рефлекс.

2) Короткочасна ішемія змінюється артеріальною гіперемією, в розвитку якої приймають участь наступні механізми: а) нейрогенні (нейротонічний та нейропаралітичний: мають значення в перші хвилини розвитку артеріальної гіперемії), б) вплив фізико-хімічних факторів: ацидозу, гіпоксії, гіпертонії, в) вплив продуктів метаболізму: молочної кислоти, АДФ, АМФ, аденозину, г) дія медіаторів запалення (гістаміну та серотоніну, брадикиніну і калідину, простагландинів і простацикліну).

3) В подальшому артеріальна гіперемія змінюється венозною гіперемією. Фактори, які викликають перехід артеріальної гіперемії в венозну, можна поділити на 2-і групи: а) внутрішньосудинні (збільшення густини крові, мікротромбоутворення, зсідання крові, крайове розташування лейкоцитів, агрегація еритроцитів, набухання ендотеліальних клітин), б) позасудинні (стискання венозних судин набряковою рідиною, втрата венулами еластичних властивостей внаслідок розщеплення колагену і еластину лізосамальними ферментами).

4) Причинами стазу є вищеперераховані фактори.

Порушення мікроциркуляції в ділянці запалення супроводжується ексудацією. запалення патологічний ексудація тканина

? Ексудація - вихід рідини і розчинених в неї компонентів крові з кровоносних судин в тканину. Це поняття включає і еміграцію лейкоцитів.

П р и ч и н а м и ексудації є: а) підвищення проникливості судинної стінки, б) підвищення гідростатичного тиску в судинах, в) збільшення осмотичного і онкотичного тиску в тканинах.

П р и ч и н и підвищення проникності судинної стінки в ділянці запалення: а) продукти дегрануляції тканинних базофілів (гістамін і серотонін), б) кініни (брадикінін і калідин), в) простагландини і деякі лейкотрієни, г) лізосомальні ферменти (еластаза, колагеназа, гіалуронідаза) і неферментні катіонні білки, д) фібринопептиди і продукти деградації фібрину, е) ацидоз.

М е х а н і з м підвищення проникності судинної стінки при запаленні:

а) активація мікровезикулярного транспорту через ендотеліальні клітини, б) утворення трансклітинних каналів в ендотеліоцитах (відбувається внаслідок підсилення мікровезикулярного транспорту), в) збільшення просвіту міжендотеліоцитних щілин (відбувається внаслідок скорочення і округлення ендотеліоцитів), г) десквамація (злущення) ендотелію, що є проявленням первинної і вторинної альтерації, д) деполімеризація речовин, які з'єднують ендотеліальні клітини і є компонентами базальної мембрани судинної стінки.

Д и н а м і к а підвищення проникності судин при запаленні має дві фази: а) пік п е р ш о ї (ранньої) фази припадає на 10-15 хв. від початку запалення (головною причиною її розвитку є гістамін); б) д р у г а (пізня) фаза починається через 1 годину від початку запалення і продовжується декілька діб (до її розвитку мають відношення всі решта медіаторів запалення).

Е к с у д а т містить елементи плазми крові і її формені елементи. В залежності від їх кількісних співвідношень розрізняють такі види ексудатів: а) серозний, б) фібринозний, в) гнійний (гній), г) геморагічний, д) змішаний, е) гнильний (іхорозний).

? Серозний ексудат - утворюється при серозному запаленні слизових і серозних оболонок. Серозний ексудат слід відрізняти від транссудату.

Властивості	Серозний ексудат	Транссудат
Питома вага	1,018 і >	< 1,018
Білок в %	> 3%	< 3%
Серомуцин (слиз) в%	0,2% >	< 0,2%
Зсідання	Згортається, містить фактори зсідання крові	Не зсідається
Загальна кількість клітин в 1 мм3	300 і >	< 100
рН	< 7,0	7,4 - 7,6 і >
Осмотичний тиск 0С	0,6 - 1 і >	Менше

? Фібринозний ексудат - містить велику кількість фібриногену і фібрину. Локалізується на слизових і серозних оболонках у вигляді плівок. Спостерігається при крупозному і дифтерійному запаленні. При крупозному запаленні плівка знімається легко, без вираженої кровоточивості. При дифтерійному запаленні плівка не знімається, при знятті виникає виражена кровоточивість.

? Гнійний ексудат містить в своєму складі плазму крові, лейкоцити, гнійні тільця. Гнійні тільця - зруйновані лейкоцити (нейтрофіли, моноцити, які підлягають розпаду, втрачають глікоген, проходить розпад їх цитоплазми, каріопікноз і каріолізис ядра). Гній - в'язка, жовтувато-зеленого кольору, з солодким присмаком рідина (ретрофарінгеальний абсцес, абсцес легень).

Склад гнійних мас: а) клітини - гнійні тільця, б) сироватка гною.

Гнійне запалення складається з таких стадій: а) стадія гнійної інфільтрації, б) стадія гнійного розплавлення (абсцес, флегмона).

Стадія гнійної інфільтрації. Відбувається максимальна еміграція лейкоцитів в зону запалення. Лейкоцити виконують функцію фагоцитозу. Утворюються клітинні медіатори запалення, в першу чергу лізосомальні ферменти, що призводить до виникнення припухлості, ущільнення, почервоніння і болю. В цю стадію добре проводити хірургічне лікування.

Стадія гнійного розплавлення - лейкоцити руйнуються, вивільнюється велика кількість лізосомальних ферментів, які руйнують розміщену навколо тканину, іде утворення абсцесу або флегмони. Завдяки лізосомальним ферментам гнійник відкривається, це може бути черевна порожнина - перитоніт, а може відкритися і назовні.

? Геморагічний ексудат - це рідка частина плазми, яка вийшла за межі кровоносного русла разом з еритроцитами і лейкоцитами.

? Іхорозним ексудатом може стати любий з ексудатів, якщо в ньому розмножуються м/о і виникає процес гниття.

? Змішаний ексудат носить ознаки попередніх ексудатів.

* Еміграція лейкоцитів - це вихід лейкоцитів із кровоносного русла в тканину.

Вперше дослідження еміграції лейкоцитів описав І.Мечніков. Спочатку в пошкоджену тканину виходять полінуклеарні фагоцити (нейтрофіли). Вони знешкоджують мікроорганізми, які викликають пошкодження тканин. Потім в ділянку запалення виходять мононуклеарні фагоцити (моноцити), які фагоцитують не тільки мікроорганізми, а і зруйновані клітини. На останньому етапі, особливо при імунному запалені, в тканинну надходять лімфоцити.

Еміграція лейкоцитів розпочинається із їх крайового стояння (маргінації) - переходу лейкоцитів з циркулюючого пула в пристінковий (маргінальний). Вона продовжується від декількох хвилин до 1 години.

В основі цього явища лежать наступні механізми: а) при зменшенні швидкості кровотоку (венозна гіперемія) лейкоцити як найбільш легкі формені елементи відкидаються за законами фізики до периферії (до стінок судин); б) на поверхню ендотелію випадають нитки фібрину, в результаті чого їх гладка в нормі поверхня стає нерівною, “торочкуватою”, що сприяє затримці лейкоцитів; в) має місце електростатична взаємодія лейкоцитів з ендотеліальними клітинами, що пояснюється втратою лейкоцитами поверхневого “-“ заряду і утворенням “кальцієвих” містків між лейкоцитами і ендотеліоцитами, г) на поверхні лейкоцитів і ендотеліоцитів з'являються, так звані, “адгезивні білки”, які специфічно взаємодіють один з одним.

Активаторами утворення адгезивних білків в лейкоцитах є: а) продукти активації комплементу С5а, б) лейкотрієни В4, в) фактор активації тромбоцитів (ФАТ).

Аналогічні процеси в ендотеліоцитах активуються: а) ендотоксинами мікроорганізмів, б) інтерлейкіном-1, в) фактором некрозу пухлин.

Адгезивні білки синтезуються лейкоцитами і ендотеліоцитами та зберігаються у їх цитоплазматичних пухирцях. При активації клітин відбувається злиття пухирців із плазмолемою клітин, в результаті чого адгезивні білки вмонтовуються у плазмолему. Специфічні ділянки молекул цих білків розташовуються ззовні і взаємодіють з відповідними ділянками адгезивних білків іншої клітини.

В еміграції лейкоцитів приймають участь 3 типи молекул адгезії: 1) селектини (L, E, P), 2) інтегрини, 3) молекули із родини імуноглобулінів.

L-селектин експресується на поверхні всіх форм лейкоцитів. E-селектин з`являється на поверхні мембрани ендотеліоцитів через декілька годин після їх активації цитокінами. P-селектин синтезується в ендотеліоцитах постійно, але не експресується на поверхні, а накопичується в середині клітин у спеціальних секреторних тільцях Вейбеля-Паладе. Під дією медіаторів запалення, зокрема гістаміну, ці тільця швидко наближаються до плазматичної мембрани і Р-селектин з`являється на поверхні ендотеліоцитів. Він забезпечує сповільнення руху, кочення (rolling) лейкоцитів по поверхні ендотеліоцитів. Дещо пізніше у цьому процесі буде задіюватися і L-селектин.

Коли просування лейкоцитів по судинах сповільнюється і збільшується тривалість їх контакту із ендотелієм, зростає ймовірність їх активації медіаторами запалення. Під впливом таких медіаторів на поверхні лейкоцитів з`являються інші молекули адгезії - інтегрини, які забезпечують більш щільне прикріплення лейкоцитів до ендотелію.

Інтегрини - глікопротеїди, які перебувають на внутрішній поверхні клітинної мембрани, а при активації лейкоцитів медіаторами запалення вмонтовуються у цю мембрану і взаємодіють із відповідними лігандами ендотеліоцитів. В якості таких ліганд (або контррецепторів) в більшості випадків виступають молекули, подібні до молекул імуноглобулінів: ІСАМ-1, ІСАМ-2 (intercell adhesion molecule), VCAM-1 (vascular cell adhesion molecule). Щільне прилипання лейкоцитів до ендотеліоцитів сприяє подальшому виходу останніх із судинного русла.

Мігруючи в тканину, лейкоцити долають два бар'єри капілярної стінки: 1) ендтелій і 2) базальну мембрану. Нейтрофіли і макрофаги проникають через ендотелій в місці міжендотеліоцитних контактів. Спершу вони утворюють псевдоподії які заходять в щілину між сусідніми ендотеліоцитами і розсувають їх.

Подолання базальної мембрани обумовлено двома механізмами: 1) через явище тіксотропії - при контакті нейтрофіла з базальною мембраною її колоїди переходять із стану геля в стан золя (відбувається розрідження базальної мембрани); нейтрофіл легко проникає через золь, після чого він знов перетворюється в щільний гель; 2) нейтрофіли продукують нейтральні протеази (еластазу, колагеназу), які руйнують волоконні компоненти базальної мембрани.

Процес переходу лейкоцитів через судинну стінку триває 2-12 хвилин.

Про значення адгезії для здійснення міграції і захисних функцій лейкоцитів свідчать 2-а відомих у людей синдроми вродженого дефіциту адгезії лейкоцитів (ДАЛ): 1) ДАЛ-1 обумовлений дефіцитом інтегринів, 2) ДАЛ-2 - дефіцитом вуглеводних лігандів. В обох випадках у таких людей порушуються механізми запалення, що веде до частих інфекцій, незважаючи на високий рівень вмісту лейкоцитів у периферичному кровообігу.

У міграції лейкоцитів особливу роль відіграють речовини - хемоатрактанти, які: а) активують лейкоцити, б) мобілізують їх внутрішньоклітинні рухові органели, в) викликають позитивний хемотаксис - пересування лейкоцитів в напрямку своєї найбільшої концентрації.

Властивостями хемоатрактантів володіють деякі речовини екзогенного походження. Вони входять до складу бактерій: а) ліпополісахариди клітинних мембран грамвід`ємних бактерій, б) пептиди бактерій.

Сильними ендогенними хемоатрактантами є: а) компоненти комплементу С3а і С5а, б) лейкотрієн В4, в) фактор активації тромбоцитів (ФАТ), г) хемокіни (низькомолекулярні білки, які синтезуються різними клітинами із зони запалення):

- інтерлейкін-8 (ІЛ-8) - хемоатрактант для нейтрофілів,

- МСР-1 (monocyte chemotactic protein) - хемоатрактант для моноцитів,

- лімфотактин - хемоатрактант для лімфоцитів, зокрема для натуральних кілерів.

Головне завдання лейкоцитів в зоні запалення - фагоцитоз мікроорганізмів і продуктів розпаду пошкоджених клітин.

Размещено на Allbest.ru