Предмет, задачі і методи патологічної фізіології

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРЕДМЕТ, ЗАДАЧІ І МЕТОДИ ПАТОЛОГІЧНОЇ ФІЗІОЛОГІЇ

Патологічна фізіологія - це наука, яка вивчає загальні закономірності виникнення, розвитку і завершення хвороби. По-суті це наука про життєдіяльність хворого організму.

Хвороба і хворий організм є предметом вивчення багатьох загальнотеоретичних медичних і всіх клінічних дисциплін. Особливість предмету патологічної фізіології полягає в тому, що вона вивчає найбільш загальні закономірності виникнення і розвитку хвороби, у той час як інші науки вивчають особливе, спеціальне кожної хвороби.

При цьому патологічна фізіологія як наука вирішує наступні задачі:

1) Встановлення сутності хвороби (що таке хвороба?).

2) Вивчення причин і умов виникнення хвороби (чому виникає хвороба чи патологічний процес?).

3) Розкриття механізмів розвитку хвороби й окремих її проявів, встановлення закономірностей перебігу хвороби і механізмів видужання (як розвивається хвороба чи патологічний процес?)

4) Формулювання та обґрунтовування принципів і методів виявлення (діагностики) захворювань і патологічних процесів (як виявити хворобу чи патологічний процес?)

5) Визначення загальних принципів профілактики і лікування хвороб (як попередити і лікувати хворобу?)

Зазначені задачі знаходять своє вирішення в рамках чотирьох складових частин патологічної фізіології як науки: нозології, етіології, патогенезу, експериментальної терапії.

Патологічна фізіологія зв`язана з іншими науками, зокрема:

1) Зв'язок з науками, що вивчають властивості факторів навколишнього середовища, здатних викликати хвороби (фізика, хімія, біологія, мікробіологія, соціологія). Ці науки дають дані, необхідні для вивчення етіології.

2) Зв'язок з науками, що вивчають властивості організму і його життєдіяльність (цитологія, ембріологія, гістологія, нормальна анатомія і фізіологія, біохімія, імунологія, генетика). Ці науки створюють основу для вивчення патогенезу.

3) Зв'язок із загальнотеоретичними науками, які вивчають хвороби (патологічна анатомія, фармакологія). Ці науки разом з патологічною фізіологією створюють цілісну картину хвороби.

4) Зв'язок із клінічними науками. Патологічна фізіологія визначає основні етіологічні і патогенетичні принципи профілактики, діагностики і лікування хвороби.

У вивченні хвороб патофізіологія, як і вся медицина, використовує наступні методи:

1) Клінічний метод - патофізіологія широко використовує дані функціональних, біохімічних, імунологічних та інших досліджень хворої людини.

2) Епідеміологічний метод - використовується для встановлення факторів ризику виникнення тих чи інших захворювань (атеросклерозу, гіпертонічної хвороби і т.ін.).

3) Анатомічний метод є основним методом патологічної анатомії, що разом з патофізіологією вивчає сутність хвороби, використовуючи при цьому як об'єкт труп людини.

4) Експериментальний метод - є основним методом патофізіології.

Особливістю патофізиологічного експерименту є відтворення на лабораторних тваринах експериментальних моделей хвороб з метою встановлення механізмів їх виникнення, розвитку і завершення у людини.

Розрізняють: а) гострий і б) хронічний експерименти.

? Гострий експеримент (вівісекція) - дозволяє вивчати гострі розлади в організмі, такі як: шок, колапс, краш-синдром, гостру недостатність дихання, кровообігу, нирок та ін.

? Хронічний експеримент - тривалий процес, який дає можливість вивчати динаміку розвитку хвороби. Його використовують для моделювання хронічних хвороб: атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, виразкової хвороби та ін.

* Основними етапами патофізіологічного експерименту є:

1) Планування експерименту. 2) Моделювання патологічного процесу з використанням різних методів. 3) Одержання інформації про зміни в організмі експериментальних тварин. 4) Аналіз і синтез отриманих результатів.

? Планування експерименту передбачає: а) створення робочої гіпотези; б) постановку мети і задач дослідження, в) визначення об'єкта експерименту (вид, вік, стать тварин), г) складання схеми експерименту (характер і частота патогенних впливів, доза, тривалість т.д.); д) визначення об'єму досліджень (кількість дослідів, перелік конкретних методик, які будуть використовуватися).

? Для моделювання хвороб використовують методи:

- Метод видалення. Так, видаленням печінки моделюють печінкову недостатність, видаленням підшлункової залози - цукровий діабет і т. ін.

- Метод руйнування (ушкодження), яке досягається: а) хірургічними впливами (перерізка нервів, руйнування нервових центрів, ушкодження тканин), б) фізичними факторами (іонізуюча радіація, температура й ін.), в) хімічними агентами (отрути, інгібітори), г) імунними впливами (протитканинні сироватки, антитіла).

- Метод перевантажень. Так, функціональними перевантаженнями вищих центрів ЦНС моделюють неврози і т. ін.

Метод створення дефіциту. Так, створюючи дефіцит кисню в барокамері моделюють гіпоксію і т.ін.

Метод порушення нервової і гормональної регуляції: а) використовують подразнення чи ушкодження нервових структур, б) введення великих кількостей гормонів чи їх аналогів.

Метод створення перешкод: а) перев'язуючи кровоносні судини, моделюють інфаркт міокарда, б) перев`язуючи загальну жовчну протоку - механічну жовтяницю і т.ін.

Метод екзогенної індукції - вплив на організм специфічних збудників хвороб. Так моделюють інфекційні хвороби, злоякісні пухлини, алергію.

Метод трансплантації (пересадки) застосовують при вивченні злоякісних пухлин, склеротичних ушкоджень судин.

Метод експлантації - вивчення патологічних процесів поза організмом: а) у культурах тканин, б) на ізольованих органах.

Метод поєднання патогенних впливів - передбачає використання різних комбінацій патогенних впливів.

Метод корегуючих впливів, коли моделюють патологічний процес, а потім намагаються усунути ті чи інші його прояви іншими впливами.

? Для одержання інформації про зміни в організмі експериментальних тварин використовуються наступні методи:

1) Морфологічні (макроскопічне дослідження, світлова й електронна мікроскопія й ін.). 2) Функціональні (електрокардіографія, енцефалографія, запис спірограм і т.ін.). 3) Біохімічні (визначення концентрації, гормонів, електролітів, продуктів обміну, активності ферментів). 4) Імунологічні (визначення титру антитіл, бласттрансформації лімфоцитів і ін.).

За допомогою зазначених методів одержують інформацію про зміни на молекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному, органному, системному рівнях і на рівні організму в цілому.

? Для аналізу отриманих результатів використовуються:

1) Математичні методи (методи статистики і кореляції між різними групами показників). 2) Порівняльні методи аналізу: а) філогенетичний (порівняння патологічних процесів у тварин, які перебувають на різних рівнях еволюційного розвитку); б) онтогенетичний - (порівняння патологічних процесів у тварин на різних етапах їх індивідуального розвитку); в) топографо-анатомічний (порівняння патологічних процесів у різних органах, у різних ділянках того самого органа, у різних клітинах).

Наука і навчальна дисципліна «патофізіологія» включає 3 основних розділи: 1) Загальна нозологія, 2) Вчення про типові патологічні процеси, 3) Вчення про типові форми патології органів і систем.

Основними поняттями загальної нозології є: 1) здоров'я, 2) норма, 3) хвороба, 4) патологічний процес, 5) патологічний стан, 6) патологічні реакції, 7) загальна етіологія, 8) загальний патогенез.

І. За філософським визначенням: здоров'я - це стан гармонії.

За визначенням ВООЗ (1946): здоров'я - це стан повного фізичного, психологічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад.

За визначенням, яке використовується у практичній діяльності лікаря: здоров'я - це стан норми.

ІІ. За статистичним підходом: норма - це те, що найбільш часто зустрічається в популяції.

За загальнофізіологічним підходом: норма - це біологічний оптимум функціонування і розвитку організму.

ІІІ. Хвороба - головне, ключове поняття нозології і всієї патології. Поняття "хвороба" у медицині використовується в 3-ох значеннях: 1) хвороба як нозологічна одиниця, 2) хвороба як захворювання конкретної людини, і 3) хвороба як філософське узагальнення.

Застосування терміну «хвороба» у першому і другому змісті не викликає значних складностей, тоді як узагальнене філософське поняття хвороби, незважаючи на його фундаментальне значення для медицини, до тепер не одержало однозначного тлумачення і визначення.

Як стверджував К.Маркс, хвороба - це стиснуте у своїй волі життя.

За М.Н.Зайком, хвороба є порушенням нормальної життєдіяльності організму при впливі на нього ушкоджуючих агентів, в результаті чого знижуються його пристосувальні можливості.

Найбільш повне визначення “хвороби” зафіксовано у старому підручнику патофізіології Альперна: хвороба - це складна реакція організму на вплив хвороботворного агента, якісно новий процес життєдіяльності, що виникає внаслідок розладу взаємодії організму із навколишнім середовищем і характеризується: а) обмеженням чи порушенням регуляції функцій, б) пристосування, в) зменшенням працездатності і корисної трудової діяльності. патофізіологічний нозологія гіперфункція клітина

Існує велика кілька принципів класифікації хвороб, з якими Ви будете знайомитися на практичних заняттях:

ІV. Патологічний процес - це послідовність закономірно виникаючих в організмі реакцій у відповідь на ушкоджуючий вплив патогенного фактора. Патологічний процес поєднує у собі: а) процеси руйнування (ушкодження) і б) захисні компенсаторні реакції, які виникають під дією патогенного фактора на різних рівнях організації організму.

Патологічний процес і хвороба не тотожні поняття, оскільки:

Патологічний процес розвивається на різних рівнях організації організму: а) молекулярному, б) клітинному, в) тканинному, г) органному, д) системному. Хвороба ж - це стан всього організму. Якщо патологічний процес досягає рівня організму в цілому, тобто порушує його життєдіяльність, то він перетворюється в хворобу. Тому патологічний процес - це ще не обов'язково хвороба, однак не може бути хвороби без патологічного процесу.

Розрізняють типові патологічні процеси - це процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно від причини, локалізації, видових і індивідуальних особливостей організму: а) запалення, б) гарячка, в) пухлинний процес, г) місцеві розлади кровообігу, д) гіпоксія, е) голодування.

V. Патологічний стан - це сукупність патологічних змін в організмі, які виникають внаслідок розвитку патологічного процесу. У вузькому розумінні слова - це стійке відхилення від норми, яке має біологічно негативне значення для організму (стан після ампутації кінцівок, рубець, втрата зубів і ін.).

Патологічний процес і патологічний стан пов'язані між собою.

Можливі наступні варіанти взаємозв`язку цих двох категорій:

1) Патологічний процес без патологічного стану. На початкових етапах дії патогенного фактора патологічний процес може розвиватися, але завдяки захисним компенсаторним реакціям відхилень від норми ще немає.

2) Патологічний процес проявляється патологічними станами. Це найпоширеніший варіант зв'язку.

3) Патологічний стан без патологічного процесу. Патологічний процес уже завершився, а патологічний стан залишається надовго.

VI. Патологічна реакція - це неадекватна і біологічно недоцільна відповідь організму на дію звичайних чи надмірних подразників. Патологічна реакція є проявом руйнівної, власне патологічної сторони патологічного процесу. Приклади: алергія, патологічні рефлекси, неадекватні психоемоційні, вегетативні і поведінкові реакції.

VII. Загальна етіологія. Етіологія - це вчення про причини й умови виникнення хвороб. Причиною хвороби вважають той фактор, без якого вона не може виникнути ні за яких умов.

* Етіологічні фактори класифікуються на: 1) екзогенні (зовнішні) і 2) ендогенні (внутрішні).

? До екзогенних факторів відносяться: а) фізичні - механічний вплив, радіація, висока і низька температури, електричний струм, перевантаження, невагомість і ін.; б) хімічні - неорганічні й органічні сполуки природного і штучного походження; в) біологічні - віруси, рикетсії, бактерії, найпростіші, гельмінти, членистоногі; г) психічні - широко відома здатність слова викликати різноманітні розлади в організмі - так звані «ятрогенні хвороби» (від грецьк. iatros - лікар + генний); д) соціальні - рівень розвитку суспільства, традиції й ін.

? Ендогенними факторами є: а) спадковість, б) конституція, в) вік, г) стать, д) реактивність організму.

* Якщо мова йде про хворобу як типовий патологічний процес чи як нозологічну одиницю, то зрозуміло, що вона може викликатися багатьма причинами (принцип поліетіологічності). Так, причинами запалення легень як нозологічної одиниці можуть бути віруси, стафілокок, пневмокок, гриби, радіація, отруйні речовини, аспірація й ін.

Коли мова йде про хворобу як захворювання конкретної людини, то принцип поліетіологічності втрачає своє значення. У цих умовах єдино правильним є твердження: одна хвороба - одна причина.

* Часто хвороба виникає за певних умов, які являють собою сукупність різних факторів, серед яких жоден не є абсолютно необхідним для її розвитку. За характером впливу на виникнення хвороби всі умови поділяють на 2-і групи:

I) Умови, які підсилюють дію причини і цим самим сприяють розвитку хвороби. Наприклад, причиною гострих респіраторних захворювань є віруси, а сприятливими умовами - охолодження, втома, відсутність імунітету. Іноді умови відіграють вирішальне значення, коли без певних умов хвороба не виникає, навіть при наявності причини, (наприклад, алергія на харчові продукти).

2) Умови, які послабляють дію причини й у такий спосіб перешкоджають розвитку хвороби. До них відносяться: а) раціональне харчування, б) правильна організація режиму дня, в) фізична культура, г) відмова від шкідливих звичок (паління, надмірне вживання алкоголю, вживання наркотиків), д) гарний догляд за хворим. Іноді умови можуть цілком нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природного чи набутого імунітету до тих чи інших збудників інфекційних хвороб).

* Для виникнення захворювання мають значення фактори ризику - сукупність факторів, які збільшують вірогідність захворювання визначеною хворобою.

Приналежність тих чи інших умов до факторів ризику визначають за допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей. Так, відомо, що факторами ризику атеросклерозу є: а) порушення ліпідного складу плазми крові, б) артеріальна гіпертензія, в) вік, г) приналежність до чоловічої статі, д) ожиріння, е) гіподинамія, є) спадкові фактори, ж) стрес.

* На виникнення хвороб впливають соціальні фактори - це фактори, які зв'язані з діяльністю суспільства, рівнем розвитку економіки. Розрізняють "хвороби цивілізації" і "хвороби слаборозвинених країн".

? У розвитку "хвороб цивілізації" мають значення: а) забруднення навколишнього середовища; б) урбанізація - переміщення великих груп населення із сільської місцевості в міста (неможливість швидкої адаптації викликає стреси і розвиток хвороб); в) гіподинамія; г) зміна характеру харчування - споживання високоенергетичних рафінованих продуктів. Такими хворобами є: а) атеросклероз, б) інфаркт міокарда, в) гіпертонічна хвороба, г) алергія, д) неврози.

? У слаборозвинутих країнах поширені хвороби, у виникненні яких важливе значення мають: а) погані умови життя, б) недотримання гігієнічних вимог, в) відсутність специфічної профілактики, г) недоїдання. Це інфекційні хвороби, білково-енергетична недостатність і ін. Найбільш уразливим контингентом є діти.

* Основні напрямки загальної етіології:

1) Монокаузалізм - течія у патології, яка виникла в другій половині XIX ст. і пов'язана з успіхами в мікробіології, визнає абсолютне верховенство причини у виникненні хвороби, не приймає до уваги умови виникнення хвороби.

2) Кондиціоналізм - течія, яка з'явилася на початку XX ст., не визнає визначальної ролі причини у виникненні хвороби, а вважає, що хвороба виникає як наслідок поєднання багатьох рівнозначних факторів, тобто умов.

3) Конституціоналізм. Прихильники цієї течії вважають, що вирішальне значення у виникненні хвороби належить не патогенним факторам навколишнього середовища, а самому організму, зокрема його спадковості і конституції.

4) Психосоматичний напрямок. Прихильники вважають, що в основі розвитку хвороб лежать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих психічних процесів. Часто соматична хвороба виникає як результат конфлікту між потребами організму і можливостями їх задоволення. Ця концепція є розвитком вчення Фрейда в медицині.

VIII. Загальний патогенез. Патогенез - це вчення про механізми розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Патогенез хвороби поділяють на 4-ри періоди: 1) латентний (інкубаційний), коли відсутні будь-які клінічні ознаки хвороби (триває від декількох секунд до десятків років); 2) продромальний - характеризується деякими неспецифічними ознаками хвороби; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби.

* У патогенезі кожного захворювання обов`язково визначається головна ланка, яка являє собою процес, який необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хвороби. Своєчасна ліквідація головної ланки приводить до усунення патологічного процесу в цілому.

* Таким чином, етіологія і патогенез хвороби є взаємозалежними. Існує 3-и варіанти зв'язків між причиною і патогенезом:

1) Етіологічний фактор відіграє роль поштовху і запускає патогенез. Для перебігу патогенезу подальше існування причини не є обов'язковим (опіки, променева хвороба).

2) Співіснування причини і патогенезу. Патогенез продовжується до тих пір, поки діє етіологічний фактор (більшість інфекційних хвороб).

3) Персистенція етіологічного фактора. Агенти, які викликають хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез. При цьому властивості етіологічного фактора можуть мінятися під впливом організму (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).

* У патогенезі завжди поєднуються специфічні і неспецифічні процеси і механізми.

? Специфічні цілком залежать від властивостей і особливостей причини і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

? Неспецифічні визначаються генетично детермінованими властивостями самого організму, закріпленими в еволюції. Це механізми стандартної відповіді на будь-який патогенний фактор. Вони спрямовані на збільшення резистентності організму до ушкодження і здійснюються за участю нервової й ендокринний регуляторних систем. У зв'язку з цим виділяють: а) нервові (парабіоз, патологічна домінанта, порушення корково-вісцеральних зв`язків, нейродистрофічний процес) і б) ендокринні (стрес) неспецифічні механізми патогенезу.

* Патогенез проявляється місцевими і загальними розладами, між якими існують наступні 2-а типи зв'язків:

1) Первинно розвиваються місцеві порушення, які за відповідних умов призводять до загальних змін в організмі.

Так, запалення, пухлини, опіки є місцевими порушеннями, які при досягненні визначеного рівня викликають розвиток загальних порушень: гарячки, кахексії, опікової хвороби.

2) Первинно розвиваються загальні порушення, які можуть проявлятися місцевими змінами.

Так, при цукровому діабеті (загальному захворюванні) вторинно розвиваються місцеві процеси: фурункули, ушкодження судин, нервів, нирок, сітківки ока.

* В патогенезі розрізняють структурні і функціональні порушення, які є взаємозалежними.

В основі будь-яких функціональних порушень лежать структурні зміни на різних рівнях біологічної організації: а) молекулярному, б) субклітинному, в) клітинному і т.д. Звідси випливає, що чисто функціональних хвороб немає.

З іншого боку, функціональні порушення, які виникають у патогенезі, можуть бути причиною розвитку вторинних структурних змін. Так, гіперфункція клітин і органів (функціональні зміни) закономірно приводить до їх гіпертрофії (структурні зміни).

* Різноманітні зміни, які відбуваються в організмі в процесі розвитку хвороби, перебувають між собою у визначених причинно-наслідкових зв`язках. Розрізняють наступні види таких зв`язків:

1) "Пряма лінія". Події в патогенезі розвиваються по прямій лінії, коли одне явище є наслідком попереднього і причиною наступного.

2) Розгалужені види: а) дивергенція і б) конвергенція.

При дивергенції визначені події патогенезу мають багато наслідків. Наприклад, при цукровому діабеті відсутність інсуліну як центральної ланки патогенезу проявляється порушенням вуглеводного, жирового, білкового, водно-сольового обмінів і кислотно-лужної рівноваги.

При конвергенції різні події патогенезу ведуть до одного і того ж наслідку. Наприклад, при запаленні в різних клітках і в плазмі крові утворюються різні біологічно активні речовини (гістамін, серотонін, простагландини, киніни), які викликають розширення артеріол (артеріальну гіперемію), підвищують проникність судин.

3) "Порочне коло" (circulus vitiosus) - такий тип причинно-наслідкових зв`язків, коли певні явища патогенезу через визначену послідовність подій приводять до посилення самих себе. Зазначений варіант є самим небезпечним, оскільки він самопідтримує патогенез хвороби. Так, у патогенезі будь-якого шоку велике значення має зменшення артеріального тиску. Виникаюча артеріальна гіпотензія є причиною кисневого голодування (гіпоксії). Гіпоксія головного мозку приводить до пригнічення судинно-рухового центру і до ще більшого зниження артеріального тиску (коло замкнулося).

* Патогенез хвороби завжди включає 2-а види процесів і явищ: а) ушкодження і руйнування, тобто власне патологічні зміни і процеси, які ведуть до порушень гомеостазу; б) захисні, пристосувальні реакції і процеси, які включають адаптацію і компенсацію, і спрямовуються на усунення порушень гомеостазу.

? Адаптація - це пристосування організму і його структур до змінених умов зовнішнього середовища, направлене на збереження гомеостазу і попередження ушкоджуючого впливу факторів навколишнього середовища.

? Компенсація - це реалізація компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. За рахунок компенсації ліквідовуються наслідки ушкодження.

Розрізняють 2-а етапи розвитку адаптації і компенсації:

1) Етап негайної адаптації і компенсації. Відбувається мобілізація існуючих механізмів і резервів, у результаті чого збільшується навантаження на одиницю функціонуючої системи, розвивається її гіперфункція.

2) На етапі довгострокової адаптації і компенсації відбувається збільшення кількості структур, які забезпечують гіперфункцію, тобто розвивається гіпертрофія. При цьому навантаження на одиницю функціонуючої системи зменшується до норми.

Таким чином, патогенез у його широкому розумінні є діалектичною єдністю: а) процесів порушення життєдіяльності (власне патологічних) і б) процесів, які перешкоджають цим порушенням і спрямовуються на відновлення гомеостазу організму (реакцій саногенетичних). Правильна оцінка кожного компоненту патогенезу на всіх етапах розвитку хвороби має першочергове значення для оптимальної пато- і саногенетичної профілактики і терапії, спрямованих на блокаду реакцій патологічних і стимуляцію захисно-пристосувальних.

Размещено на Allbest.ru