Кров і лімфа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кров і лімфа

Одними з різновидів сполучної тканини є кров і лімфа.

Кров (від латинського sanguis, shema) складається з клітинних елементів (49 %) і рідкої речовини - плазми (51 %). Кров виконує трофічну, транспортну і захисну функції. Крім того, кров забезпечує збереження постійного складу і властивостей внутрішнього середовища організму - гомеостазу (від грецького homoios - однаковий і stasis - стан, нерухомість). Загальна кількості крові в дорослої людини 4-6 л, що складає 6-8 % від маси його тіла (у чоловіків у середньому - 5,4 л, у жінок - 5 л). Приблизно 84 % крові тече в судинах великого кола кровообігу, а 9 % - у судинах малого кола і 7 % - у серці. Приблизно 64 % загальної кількості крові міститься у венах, 6 % - в капілярах і 18 % - в артеріях.

Плазма - це рідка частина крові, в якій міститься близько 91 % води, 6,5-8,0 % білків, 2 % низькомолекулярних сполук. Плазма крові має pH у межах від 7,37 до 7,43, а питома щільність дорівнює 1,025-1,029. Плазма багата як електролітами, так і неелектролітами. Серед катіонів переважають натрій (143мекв/л), калій і кальцій (по 5 мекв/л кожний), серед аніонів- хлор (103 мекв/л), бікарбонати (27 мекв/л), фосфати (2 мекв/л), органічні кислоти (6 мекв/л). У плазмі крові є глюкоза (5 мекв/л) і сечовина (7 мекв/л). Білки крові (6,5-8 г/л) - альбуміни і глобуліни - виконують трофічну, транспортну, захисну, буферну функції, вони також приймають участь у процесі згортання крові і створенні колоїдно-осмотичного тиску.

Частина крові, яку займають формені елементи (точніше, еритроцити), називається гематокритом. У чоловіків він дорівнює 44-46 % від загальної маси крові у жінок - 41-43 %. У крові людини є без'ядерні клітини - еритроцити (4,0-5,0 * 10|2/л крові), лейкоцити (4,0-6,0 * 109/л крові), серед яких виділяють зернисті, або гранулоцити (нейтрофільні, ацидофільні і базофільні), або агранулоцити (моноцити) (рис. 24). У крові є кров'яні пластинки - тромбоцити (180,0-320,0 * 109/л), а також лімфоцити - основні морфофункціоиальні елементи імунної системи.

Еритроцити (від грецького erythros - червоний), або червоні кров'яні тільця (червонокрівці), у мазках крові мають форму ввігнутих з двох боків дисків діаметром від 7 до 10 мкм. Еритроцити містять гемоглобін, що здійснює перенесення кисню і двоокису вуглецю. Вміст еритроцитів у чоловіків складає 4-5 * 1012/л, у жінок 3,9-4,7 * 1012/л. Загальна кількість еритроцитів у чоловіків досягає 27 * 1012 клітин, у жінок - 18 * 1012 клітин, а загальна площа поверхні всіх еритроцитів дорівнює приблизно 3 800 м2. Форма еритроцита сприяє найбільш ефективному виконанню основної його функції - газообміну, тому що дифузійна поверхня велика, а дифузійна відстань від плазми крові до гемоглобіну мала. Еритроцити дуже пластичні, тому, змінюючи свою форму, вони можуть проходити через капіляри, діаметр просвіту яких не перевищує 3-4 мкм. Еритроцит - єдина клітина в організмі людини, у якої немає ядра. Еритроцит покритий цитолемою товщиною близько 7 нм, у якій є антигени системи АВ0 і резус, мембранні ферменти. Поверхня еритроцита гладка, вкрита шаром глікокаліксу. Тривалість життя еритроцитів близько 120 днів, після чого вони руйнуються і фагоцигуються макрофагоцитами в селезінці. Більшість еритроцитів мають діаметр 7,5 мкм: це нормоцити. Клітини, що мають діаметр менше 6 мкм називаються мікроцитами, а більше 8 мкм - макроцитами. Після фарбування мазків крові барвником Романовського при світловій мікроскопії еритроцити мають вигляд рожевих кілець зі світлими центрами, цитоплазма яких оксифільна, а органели відсутні.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Клітини крові

лейкоцит плазма тромбоцит моноцит

Приблизно 1-2% еритроцитів мають голубуватий колір, їх називають поліхроматофільними еритроцитами (ретикулоцитами). Цитоплазма поліхромна, при фарбуванні крезиловим синім у них помітна синя сіточка неправильної форми, обумовлена наявністю рРНК, що зберігається протягом 24 годин. Гемоглобіну в цих клітинах менше, ніж у зрілих еритроцитах. У них є невелика кількість мітохондрій, елементів комплексу Гольджі і рибосом, а також гранули гемосидерину (сидеросоми). Ретикулоцити поглинають феритин за допомогою піноцитозу. Через 24-36 годин ретикулоцити перетворюються у зрілі еритроцити. Збільшення кількості ретикулоцитів свідчить про посилене утворення еритроцитів у відповідь на їх інтенсивне руйнування.

Лейкоцити, або білокрівці (від грецького leukos - білий) - це клітини, що мають ядра і здатні до амебоїдного руху. У цитоплазмі лейкоцитів є мітохондрії, лізосоми, комплекс Гольджі, ендоплазматична сітка, рибосоми та інші органели. На відміну від еритроцитів, що виконують властиві їм функції в просвіті кровоносних судин, більшість лейкоцитів здійснює свої функції в тканинах, куди вони мігрують шляхом діапедезу (від ірецького dia - крізь, pedesis - стрибок). Але перед тим вони контактують з ендотеліоцитами судин. Потім шіазмолема лейкоцитів утворює лсевдолодії (від грецького pseudes - помилковий) за допомогою яких клітини проходять між ендотеліоцитами через базальну мембрану мікросудин у відповідну тканину. Рух псевдоподіїв забезпечують скорочувальні білки (актин і міозин), що полімеризуються і взаємодіють між собою за участю АТФ, у результаті чого виникає енергія, необхідна для руху. Лише 20 % лейкоцитів циркулюють у крові, приблизно 50 % знаходиться в тканинах, а 30 % - у кістковому мозку (у тому числі і лімфоцити - клітини імунної системи). Тривалість життя лейкоцитів коливається в широких межах - від декількох днів до декількох років.

Лейкоцити поділяються на гранулоцити, або зернисті (приблизно 70 % від усіх лейкоцитів), і незернисті, або агранулоцити (майже 30 % від усіх лейкоцитів, у це число включені і лімфоцити). Гранулоцити - кулясті клітини діаметром 10-15 мкм. До зернистих лейкоцитів (гранулоцитів) відносять нейтрофільні, еозинофільні і базофільиі клітини. Нейтрофільиих поліморфноядерних гранулоцитів у крові найбільше - 93-96 % від усіх гранулоцитів. У дорослої людини в крові їх є 3 * 1012. Час циркуляції гранулоцитів у крові не перевищує 8-12 годин, потім вони мігрують у сполучну тканину.

Зрілий нвйтрофільний гранулоцит має діаметр 10-12 мкм. Для нього характерне сегментоване ядро, яке при фарбуванні за методом Романовського стає темно-синім або синьо-фіолетовим. Нагадаємо, що в ядрах нейтрофільиих гранулоцитів жінок є тільця статевого хроматину (тільця Барра) діаметром 1,5-2 мкм. Гетерохроматин розташований на периферії ядра, поблизу нуклеолеми, а еухроматин - у його центрі, ядерець немає. Цитоплазматична мембрана утворює незначну кількість коротких мікроворсинок.

Слабо оксифільна цитоплазма клітини багата иейтрофільними і азурофільними гранулами. Малі вторинні нейтрофільні гранули діаметром 0,1-0,3 мкм складають 80-90 % від усіх гранул. При світловій мікроскопії вони мають ліловий колір. При електронномікроскопічному дослідженні гранули круглі або видовжені, оточені елементарною мембраною. У гранулах багато лужної фосфатази і бактерицидних речовин, а також є катіонні білки, амінопептидаза, колагеназа, лізоцим. Більші гранули (первинні лізосоми) мають діаметр до 0,4 мкм, їх близько 10-20 % від загальної кількості усіх гранул. Вони азурофільні і забарвлені в червоно-фіолетовий колір. Ці гранули містять кислу фосфатазу та інші лізосомальні ферменти, лізоцим, мієлопероксидазу. Остання є маркером цих гранул. Гранули обох типів необхідні для фагоцитозу та інактивації фагоцитованого матеріалу. Спочатку з фагосомою зливаються нейтрофільні, а через 3-4 хвилини - азурофільні гранули. У цитоплазмі нейтрофільних гранулоцитів багато часточок глікогену, ліпідів, але мало органел. Внутрішній сітчастий апарат Гольджі розвинений слабо, центріолі дрібні, мало невеликих круглих мітохондрій.

Приблизно 3-5 % лейкоцитів представлено па- личкоядериими пейтрофільпими гранулоцитами. їхнє ядро нагадує вигнуту або S-подібну паличку. У крові також є до 0,5 % юних нейтрофільних гранулоцитів (метамієлоцитів), що мають бобоподібне ядро. Паличкоядерні та юні нейтрофільні гранулоцити містять нейтрофільні гранули, а також невелику кількість азурофільних гранул.

Після фагоцитозу продуктів розпаду тканим і мікроорганізмів нейтрофільні гранулоцити гинуть, а вивільнені при цьому лізосомальні ферменти руйнують навколишні тканини, сприяючи формуванню гнійника.

Еозинофільні (ацидофільні) гранулоцити складають 0,5-5 % від усіх циркулюючих лейкоцитів. У 1 мм3 крові їх є від 120 до 350. Між кількістю еозинофільних гранулоцитів і рівнем глюкокортикоїдів у крові існує обернений пропорційний зв'язок. Опівночі кількість клітин досягає максимуму, а зранку - мінімуму. Еозинофільні гранулоцити циркулюють у крові не більше 8 днів, а потім через венули мігрують у пухку сполучну тканину. Цих клітин особливо багато у власній пластинці слизової оболонки кишки і дихальних шляхів. Діаметр еозинофільних гранулоцитів дорівнює 10-15 мкм. Ядро, що складається з двох часток (нагадує за формою гантель) багате гетерохроматином і містить 1-2 ядерця. Цитолема утворює незначну кількість малих мікроворсинок. У цитоплазмі міститься багато великих мембранних ацидофільних (червоних або яскраво-жовтих) видовжених гранул діаметром близько 1 мкм. Гранули - це лізосоми, що містять пероксидазу, кислу фосфатазу та інші лізосомальні ферменти. Крім того, в цитоплазмі є малі (діаметром 0,1-0,3 мкм) круглі гомогенні гранули, що містять ферменти - кислу фосфатазу й арилсульфатазу. Добре розвинений сітчастий апарат Гольджі розташований в заглибині між частками ядра. У цитоплазмі є мітохондрії, елементи гранулярної та агранулярної ендоплазматичної сітки, часточки глікогену.

Еозинофільні гранулоцити мають меншу фагоцитарну активність, ніж нейтрофільні. Вони в основному фагоцитують комплекс антиген-антитіло, руйнують гістаміни. Кількість еозинофільних гранулоцитів у циркулюючій крові збільшується (еозинофілія) при паразитарних захворюваннях, алергійних і аутоімуиних процесах.

Базофільних гранулоцитів у циркулюючій крові мало - до 0,5 % від загальної кількості лейкоцитів (40-50 клітин у 1 мм3 крові), перебувають вони в крові не більше 12-15 годин. Діаметр клітин 10-12 мкм, при світловій мікроскопії в клітині видно багато темно-синіх круглих або овальних метахроматичиих гранул розміром до 2 мкм. Гранул у цитоплазмі настільки багато, що вони “маскують” велике ядро, яке складається з двох часток або має S-подібну форму. Базофільні гранули оточені мембраною і заповнені часточками розмірами близько 15 нм. Гранули містять гістамін і гепарин. У цитоплазмі є рибосоми, незначна кількість мітохондрій, елементів гранулярної ендоплазматичної сітки і азурофільних гранул (лізосом); добре розвинений комплекс Гольджі; багато часточок глікогену розмірами 25-30 нм.

На плазмолемі базофільних гранулоцитів є незначна кількість коротких мікроворсинок і рецепторів для відповідних імуноглобуліиів. Після утворення на поверхні клітин імунних комплексів відбувається деграиуляція, і гістамін, що виділився, викликає алергічну реакцію, а гепарин активує лі- поліз у сироватці крові. Базофільні гранулоцити забезпечують синтез і метаболізм гепарину і гістаміну, приймають участь в алергічних і запальних реакціях, здатні до фагоцитозу.

У крові постійно циркулюють різні субпопуляції Т- і В-лімфоцитів, що є клітинними елементами імунної системи. У науковій і навчальній літературі лімфоцити усе ще зараховують до незернистих (агранулярних) лейкоцитів крові, що є хибною думкою. Лімфоцитів (див. “Органи кровотворення й імунної системи”) у циркулюючій крові відносно багато - 25-40 % від усіх лейкоцитів, 1 000-4 000 клітин у 1 мм3. Лімфоцити переважають у лімфі, вони відповідальні за імунітет. В організмі дорослої людини кількість лімфоцитів сягає 6* 1012. Значна частина лімфоцитів здатна до рециркуляції, чим забезпечуються імунні процеси в організмі.

Моноцити складають від 3 до 11 % циркулюючих клітин крові (200 600 клітин у 1 мм3). Вони перебувають у кровоносній системі 2-3 доби, після чого мігрують у тканину, де перетворюються в макрофаги. Протягом доби у людини обмінюється 0,6-1.0 * 109 моноцитів, причому в циркулюючій крові їх приблизно в 20 разів менше, ніж у тканинах. Моноцит - велика овальна клітина діаметром до 20 мкм. Плазмолема утворює незначну кількість мікроворсинок. Велике бобоподібне багате хроматином ядро містить 1-2 ядерця. Цитоплазма базофільна, але має димчасто-сірий відтінок, містить дрібні азурофільні гранули (первинні лізосоми), а також помірну кількість вільних рибосом, елементів гранулярної ендоплазматичної сітки і мітохондрій. багато фагоцитарних вакуоль і піноцитозних пухирців. У заглибині ядра розташований розвинений комплекс Гольджі, поблизу якого чітко видно центріолі.

Тромбоцити, або кров'яні пластинки - це сплощені овальні двоопуклі без'ядерні фрагменти великих клітин - мегакаріоцитів, їх діаметр дорівнює 2-4 мкм, а товщина - 0,5-0,75 мкм. їх кількість сягає 250 000-350 000 у 1 мм3 крові. Вони циркулюють у крові не більше 7-10 діб, після чого потрапляють у селезінку, де руйнуються. Плазмолема тромбоцитів іззовні вкрита шаром глікокаліксу товщиною майже 50 нм, під ним розташований блідо-голубий дрібнозернистий матрикс (гіаломер) без органел. На периферії матриксу є кільце з мікротрубочок, що й обумовлює форму пластинки. У центрі пластинки знаходиться грануломер, у якому розташовується невелика кількість мітохондрій, елементів ендоплазматичної сітки, лізосом, часточок глікогену, секреторних гранул діаметром 0,2-0,3 мкм, що містять гідролітичні ферменти - кислу фосфатазу, глюкуронідазу, катепсин. У пластинках є система трубочок, зв'язаних з цитолемою, у середині яких знаходяться мукополісахариди. Крім того, виявляються щільні трубочки, що містять матеріал помірної електронної щільності.

Тромбоцити беруть участь у згортанні крові, зупинці кровотеч і захисті організму завдяки здатності фагоцитувати віруси, імунні комплекси і неорганічні часточки, депонувати серотонін і гістамін. При ушкодженні ендотелію тромбоцити контактують з колагеновими волокнами і прилипають до них, утворюючи агрегати. При цьому збільшується проникність мембран тромбоцитів, із них вивільняються серотонін, катехоламіни, АТФ, АДФ і фосфоліпід - тромбоцитариий фактор (ТФ-3). Серотонін і катехоламіни викликають звуження судин, а АДФ підсилює адгезію пластинок. Під дією ТФ-3 у присутності іонів кальцію білок плазми кроні протромбін, що утворюється клітинами печінки, перетворюється у тромбін, останній сприяє перетворенню білка плазми фібриногену, що також утворюється в печінці, у фібрин. Останній формує основну частину тромбу.

Размещено на Allbest.ru