Повне дослідження тварини

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ

Кафедра клінічної діагностики та клінічної біохімії

КУРСОВА РОБОТА

З КЛІНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ

на тему: Повне дослідження тварини

Виконав студент 3 курсу 7 групи

факультету ветеринарної медицини

Харченко Тимофій Віталійович

Харків 2016



Зміст

1. Попереднє знайомство з твариною

1.1 Реєстрація

1.2. Анамнез

2. Власне клінічне дослідження тварини

2.1 Дослідження загального стану

2.2 Дослідження окремих органів і систем

2.2.1 Серцево-судинна система

2.2.2 Дихальна система

2.2.3 Травна система

2.2.4 Сечова система

2.2.5 Нервова система

2.2.6 Лабораторне дослідження крові

Висновок

Список використаної літератури



1. Попереднє знайомство з твариною

1.1 Реєстрація тварини Registratio animalis

Власник тварини учбово-навчальний центр тваринництва та рослинництва ХДЗВА

Дата обстеження 09.10.2016

Вид - велика рогата худоба;

Стать - телиця;

Вік - 18 місяців

Кличка -

Інвентарний номер 4543

Масть та прикмети - чорно-ряба, прикмети: крапки розташовані в один за одним на носо-губному дзеркалі

Порода- українська чорно-ряба

Маса тіла - 300кг

1.2 Анамнез - Anamnesis

Анамнез про життя тварини - Anamnesis de vitae animalis

Тварина народилася і виросла в навчально-науковому центрі ХДЗВА, при віварії. Утримується в сараї на солом'яній підстилці. Раціон тварини складається з сіна люцерни і просяної соломи. Годують 2 рази на добу. Вода подається без підігріву, доступ до неї обмежений. У господарстві регулярно проводять діагностичні дослідження на лейкоз, туберкульоз, бруцельоз. Проводять профілактичні щеплення проти сибірської виразки.

Анамнез про хворобу тварини Anamnesis de morbi animalis

Точних даних про час і обставини при яких телиця захворіла немає. Тварина у місячному віці хворіла на кишкову інфекцію(сальмонельоз). У інших тварин з цього стада теж спостерігаються подібні клінічні ознаки: погана вгодованість, млявість, відставання в рості і наборі маси.



2. Власне клінічне дослідження тварини

2.1 Дослідження загального стану - Exploratio status communis

Найважливіші показники стану здоров'я тварини

Термометрія. 39.0 °С

Пульс 75 уд./хв

Частота дихання 19 дих. рухів/хв

Зовнішній вигляд тварини - габітус - Habitus animalis

Загальний стан тварини задовільний. Помірно реагує на подразники, положення тіла природне, вимушених поз не приймає. Вгодованість незадовільна, тип конституції ніжний, середнього складу тіла, темперамент сильний урівноважений інертний.

Кон'юнктива і видимі слизові оболонки ротової та носової порожнини: блідо-рожевого кольору, вологі, блискучі, температура даних ділянок не підвищена, висипань і пошкоджень не виявлено.

Шерстний, волосяний покрив: волосся гладке, прилягання - скуйовджене (на тулубі), густе, блиск - тьмяне, еластичне, волосся добре утримується в шкірі, волосся чисте, алопеції відсутні, ектопаразити також відсутні.

Шкіра: шкіра чиста, рожевого кольору, без блиску, немає різкого запаху, поверхня гладка, температура - однакова на симетричних ділянках. Ушкоджень, набряків, висипів, припухань не відмічено.

Лімфатичні вузли. Досліджувалися оглядом та пальпаторно: підщелепний, передлопатковий, колінної складки. У великої рогатої худоби підщелепний лімфатичний вузол розміщений біля кута нижньої щелепи, має овальну форму, подібну до зрілого каштана, діаметр у молодняка до 2 см. При дослідженні зліва лівою рукою утримують тварину за кінчик рога, великий палець правої руки кладуть за нижню щелепу, а останніми чотирма відшукують лімфатичний вузол, «перекочуючи» його до великого пальця. Для пальпації лівого передлопаткового лімфатичного вузла лівою рукою утримують тварину, а витягнуті пальці правої руки підводять під передній край лопатки трохи вище плечового суглоба і рухають ними від лопатки до шиї. У телят, пальпують одночасно обидва передлопаткові лімфатичні вузли. У молодняка довжиною 4-- 8, діаметром 1--1, 5 см, рухливі, неболючі, щільні, гладенькі. Лімфатичні вузли колінної складки розміщені в кінці черева, нижче колінного суглоба, мають витягнуту форму, довжина 4--8, діаметр близько 1 см -- у молодняка. Лімфатичні вузли лівої колінної складки досліджують пальцями правої руки, покладеними зверху на складку. У даної тварини розмір лімфовузлів в нормі, форма - округлі, характер поверхні - гладкі, рухливість - рухливі, больова чутливість - не змінена, температура шкіри над вузлом у симетричних ділянках не змінена.

Скелетно-м'язова система: - м'язи у тонусі, погано розвинуті, при доторканні не відмічається підвищена чутливість, оглядом не визначається ушкоджень, наявності судом.

- скелет тварини розвинений пропорційно і відповідно породі, симетричний з обох боків, не відмічається викривлень, кістки потоншені, останні хвостові хребці та остання пара ребер розм'якшені.

- суглоби нормального, відповідного конституції тварини, розміру, нормальної форми, при пальпації не відмічено зміни температури, наявності набрякань та ушкоджень, сторонні звуки відсутні, мають фізіологічну рухомість.

Аналіз виявлених змін: дослідивши загальний стан тварини з'ясовано, що тварина відстає в рості та наборі маси, млява, кістки потоншені а останні хвостові хребці та остання пара ребер розм'якшені.



2.2 Дослідження окремих органів і систем - Exploratio systematum et organorum singularium

2.2.1 Серцево-судинна система - Systema cardio-vasculare

Серце - це порожнистий м'язовий орган складної будови, конусоподібної форми. Виділяють його основу та верхівку. Серце поділено повздовжньою перетинкою на ізольовані одна від одної праву та ліву половини, кожна з котрих включає в себе передсердя та шлуночок. Однобічний тік крові із передсердь до шлуночків, а звідти в аорту чи легеневу артерію забезпечують клапани, які знаходяться у вхідного та вихідного отворів шлуночків. Серце розміщене у середостінні, між легенями. Основна функція серця - забезпечувати безперервний рух крові по судинах. Завдяки послідовному, двофазному ритму роботи органа кров рухається в одному напрямку. У великої рогатої худоби серце зміщене на 5/7 вліво, а в області 3-4 ребра прилягає до лівої грудної стінки. Верхівка серця знаходиться в області 5-го реберного хряща, основа серця лежить на висоті середини 1-го ребра. [3]

У практиці ветеринарної медицини серцево-судинну систему досліджують у певній послідовності. Починають з огляду та пальпації грудної клітки в ділянці серця, досліджуючи при цьому серцевий поштовх, потім здійснюють перкусію ділянки серця для визначення його перкусійних меж і виявлення патологічного стану перикарда та міокарда. Особливо поширений метод дослідження серця -- аускультація. Після цього досліджують пульс і периферичні кровоносні судини. При необхідності застосовують додаткові (спеціальні) методи дослідження: електрокардіографію, фонокардіографію, сфігмо- і флебографію, артеріо- і флеботонометрію (вимірювання кров'яного тиску), визначення швидкості кровообігу, рентгенологічне та ультразвукове дослідження, вивчають також функціональний стан серця.

Огляд і пальпація ділянки серця. М'язи анконеуси у тонусі, не чутливі; ліктьові суглоби знаходяться у фізіологічному положенні, шкіра та волосяний покрив у нормі, чисті, сухі; відсутня болючість грудної стінки.

Серцевий поштовх. Локалізація - 3-4 міжребір'я зліва (на 6 см нижче лінії плечо-лопаткового суглоба), сила - помірна, ритм - ритмічний, частота - 75.

Перкусійні межі серця. Верхня межа виявляють перкусією за лінією, проведеною від заднього кута лопатки до ліктьового горба (у більшості тварин четвертий міжреберний проміжок) по переходу чіткого легеневого звуку в притуплений. У великої рогатої худоби вона знаходиться на рівні лінії плечового суглоба (горизонтальної лінії, проведеної через середину плечового суглоба). Передню перкусійну межу серця визначають за лінією, проведеною від ліктьового горба уверх і назад (приблизно під кутом 45° до горизонту), за переходом притупленого звуку в чіткий легеневий.

Проводячи топографічну перкусію серця, можна визначити ділянки притупленого і тупого звуку. Притуплений звук виявляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, а тупий звук - над серцевою вирізкою легень, серце безпосередньо доторкується до грудної стінки і не вкрите легенями. Для виявлення цих ділянок проводять перкусію його по третьому-шостому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаючи при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої рогатої худоби перкусійний звук у ділянці серця притуплений (зона відносної тупості), оскільки воно повністю прикрите легенями. Болючості не виявлено.

Аускультацією серця визначають тони серця. Пункти оптимуму двостулкового клапану - 4-те міжребер'я зліва, на 4 - 6 см нижче лінії плечового суглоба. Тристулкового - так само але з права. Аорти - зліва 4-те міжребер'я на 1 - 2 см нижче плечового суглоба. Легеневої артерії - так як і двостулкового, але 3 міжребер'я та на 1-2 см нижче плечолопаткового суглобу. Перший тон серця складається з м'язового, клапанного та судинного компонентів. Головними звуковими компонентами першого тону є звуки, які виникають при закритті атріовентрикулярних клапанів і скороченні шлуночків. Отже, перший тон за походженням -- клапанно-м'язово-судинний, причому м'язові компоненти надають йому деякої приглушеності. На відміну від другого тону, він сильніший, довший, і на кінці протяжніший. В утворенні другого тону беруть участь звукові компоненти, які виникають при закритті півмісяцевих клапанів аорти і легеневої артерії, та звуки від коливання стінок цих судин на початку діастоли. Основні звукові компоненти другого тону -- звуки від закриття клапанів, тобто другий тон на відміну від першого, в основному клапанного походження. Другий тон коротший, вищий, чіткіший і на кінці обривистий. У даної тварини обидва тони посилені, ритмічні чіткі, без сторонніх шумів, не роздвоєні, мають чистий тембр.

Дослідження артерій і вен. Досліджувавсь артеріальний пульс на поверхневій артерії гомілки (a. saphena) частота пульсу - 75уд/хв., ритмічний, середній за величиною та середнього наповнення, артеріальної стінки еластичні. Венний малюнок на голові та кінцівках тварини не сильно виражений. Венний пульс досліджувавсь на v.jugularis externa - зовнішня яремна вена, яка проходить по шиї поверхнево, під шкірою, у яремному жолобі між м'язами. Венний пульс негативний, ундуляція відсутня.

Спеціальні досліджування не проводилися.

Аналіз виявлених змін:виявлено посилення обох тонів серця. Інших порушень у роботі ССС немає.

аліментарний остеодистрофія тварина лабораторний

2.2.2 Дихальна система - Systema respiratorum

У процесі дихання беруть участь носова порожнина, гортань, трахея, бронхіальне дерево, респіраторна частина легенів, та органи що забезпечують функцію легень(грудна клітина, діафрагма).[3]

Носова порожнина - початок провідних повітряних шляхів. Тут знаходиться орган нюху. Входом у носову порожнину є ніздрі. Гортань розміщена між глоткою і трахеєю, проводить повітря із носової порожнини і глотки в трахею, утворює звук.

Трахея - має вигляд трубки, що складається з рухливих трахейних хрящів(48-60). Розміщена у нижній частині шиї разом із стравоходом. Біфуркація, місце поділу трахеї, знаходиться на рівні 5-го ребра. Перед біфуркацією відгалужується трахейний бронх (до краніальної частки правої легені).

Легені - це парні паренхіматозні органи, права і ліва легені за формою нагадують конус із звуженою верхівкою і розширеною основою.

Вирізками краї кожної легені поділяються на частки: краніальну, серцеву та діафрагмальну, на правій легені є ще додаткова частка, верхівкова частка правої легені має краніальну і каудальну лопасті. Зовні легені вкриті плеврою.[1]

Досліджують дихальну систему за таким планом:1)дослідження переднього відділу дихальних шляхів, 2) огляд, пальпація та перкусія верхньощелепної та лобних пазух, 3)дослідження гортані та трахеї, 4)грудної клітки.

Дослідження переднього відділу дихальної системи. Носові витікання відсутні, носо-губне дзеркало зволожене, тепле, , розмір отворів фізіологічний, симетрично відкриті, видима слизова оболонка блідо-рожева, не ушкоджена, блискуча, повітря тепле, без запаху, струмінь симетричний, нормальної сили, без сторонніх звуків.

Огляд, пальпація та перкусія верхньощелепної та лобних пазух. Поверхня верхньощелепних та лобної пазух при пальпації щільна, гладка, симетрична, не чутлива, температура відповідає температурі тіла. Перкусійний звук - коробковий.

Гортань та трахея. Припухань, набряків, утруднення при ковтанні, болючості, змін форми та викривлень гортані та трахеї не виявлено. Кашель відсутній. Щитоподібна залоза невелика, щільна, рухлива.

Дослідження грудної клітки: за об'ємом грудна клітина нормальна, симетрична. Частота дихання - 19 дих.рухів/хв., дихання ритмічне, дихальні рухи симетричні, тип дихання грудочеревний. Задишка, набряки, болючість відсутні.

Рис 1. Топографія нормального шуму дихання у ВРХ: - чистий везикулярний шум, 2-везикулярний шум разом з проведеним шумом гортані, 3-область, де прослуховується шум гортані.

Перкусійні межі легень. У великої рогатої худоби додатково досліджують передлопаткове поле перкусії легень, яке розміщується в 1 і 2-му міжребер'ях над плечовим суглобом. Передня - по лінії проведеній від заднього кута лопатки до ліктьового горба. Верхня - паралельно відросткам грудних хребців на відстані від них на 2-3 см. Задню перкусійну межу лівої половини легень визначають по лінії маклака в 11-му міжреберному проміжку, по лінії плечового суглоба --у 8-му, а місце перетину задньої межі правої легені по лінії маклака -- в 10-му міжреберному проміжку. Перкусійні звуки - чіткий легеневий.

Аускультація. Характер основних дихальних шумів - бронхіальний який переходить у везикулярний в 10 міжреберному проміжку.

Додаткові дослідження не проводилися.

Аналіз виявлених змін. Патології системи дихання не виявлено.



2.2.3 Система травлення - Systema digestivum

Травна система включає в себе ротову порожнину та її органи, глотку, стравохід, шлунок, тонкий та товстий кишечник разом із застінними залозами, та анальний канал.

Ротова порожнина - початковий відділ апарату травлення. Органи ротової порожнини (зуби, язик) беруть участь у первинній обробці їжі та розпізнаванні смаку.

Глотка - порожнистий орган розміщений між ротовою і носовою порожнинами та входом у стравохід і гортань.

Стравохід - є продовженням травної трубки. Через стравохід їжа надходить у шлунок. Поділяється на шийну, грудну та черевну частини. У шийній ділянці стравохід лежить між вентральними м'язами шиї і трахеєю, у нижній третині шиї стравохід зміщується на ліву поверхню трахеї, створюючи невеликий вигин. Саме в цій частині можна про пальпувати стравохід і спостерігати за рухом кормової грудки. Грудна частина стравоходу розміщується на дорсальній поверхні трахеї, а потім у верхній частині середостіння, між тупим краєм легень і аортою. Черевна частина коротка, відразу за діафрагмою входить через кардіальний отвір у багатокамерний шлунок - розширення травної трубки, в черевній порожнині безпосередньо позаду діафрагми. Розрізняють 4 камери; рубець, сітку, книжку та власне шлунок сичуг. Кінцева частина шлунка має вихідний, або пілоричний отвір у дванадцятипалу кишку. Передшлунки займають усю ліву половину черевної порожнини.

Тонка кишка - являє собою звужений відділ кишкової трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктується в кров і лімфу поживні речовини.

До тонкої кишки належать три кишки: дванадцятипала, порожня і клубова.

Печінка - надзвичайно великий своєрідний паренхіматозний орган, щільний, сплющеної форми. Печінка виробляє і виділяє жовч.[1]

Є найбільшою травною залозою. Розміщується в черевній порожнині, більша частина у правому підребер'ї. Виконує білоксинтезувальну, вуглеводну, ліпідну, пігментну, антитоксичну, сечовино утворювальну та інші функції, бере участь у обміні речовин. [4]

Підшлункова залоза - великий пухкий паренхіматозний орган трикутної форми, що складається з окремих часточок, зв'язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Це залоза з подвійною секрецією. Одна частина виділяє секрет - панкреатичний сік. Друга частина паренхіми представлена дрібними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців(Лангерганса), вони не мають проток і виділяють у кров гормони.

Товста кишка включає в себе три кишки: сліпу, ободову та пряму. У цих кишках закінчується всмоктування поживних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси.

Анальний канал - пристосований для затримання та виділення калових мас. Має два сфінктери - внутрішній і зовнішній. [1]

Дослідження органів травлення проводять за такою схемою: дослідження приймання корму та води; ротової порожнини, глотки й стравоходу; передшлунків і сичуга жуйних; шлунка і кишок; ректальне; акту дефекації і екскрементів; додаткове або специфічне дослідження.



Рис 2. Проекція на тілі внутрішніх органів ВРХ(вид справа): 1 лінія прикріплення діафрагми, 2 задній край легені, 3 серце, 4 жовчній міхур, 5 печінка, 6 сичуг, 7 лабіринт ободової кишки, 8 тонкий кишечник, 9 сечовий міхур, 10 початок прямої кишки, 11сліпа кишка, 12 дванадцятипала кишка, 13 підшлункова залоза, 14 нирка.

Апетит і спрага: нормальні, сталі.

Приймання корму і води: природне.

Ковтання: природне - вільне.

Жуйка: природна, активна, після приймання корму починається через 20--30хв, 10 жуйних періодів за добу тривалістю 30--60 хв кожний.

Відригування: тихе.

Блювання: відсутнє.

Ротова порожнина та її органи. Стан губ: стиснуті щільно, нижня губа не відвисає, не викривлені, носо-губне дзеркало - блідо-рожеве, вологе, холодне, слизова оболонка в нормі без змін. Ясна в нормі. Язик нормальної величини, висипи і кровотечі відсутні. Запах природній. Слинотечі немає. Зуби у задовільному стані.

Глотка. Вільне положення голови, припухання в ділянці глотки відсутні, больова чутливість і температура - не підвищені, відсутність сторонніх тіл, стан слизової оболонки в нормі.

Стравохід. Припухання та стороні тіла - відсутні. Болючості та непрохідності не відмічалось.

Черево. Форма - округла, зменшене в об'ємі, права голодна ямка впала, тонус черевних м'язів в нормі, болючість - не відзначається, місцева температура в нормі.

Рубець. Скорочення - 3 за 2 хв. наповнення тістоподібної консистенції, ступінь наповнення - помірно заповнений кормовими масами. Ліва голодна ямка виповнена. Перкусійний звук в ділянці голодної ямки - тимпанічний, в рубці при аускультації потріскуючий звук.

Сітка. Сітка розміщена в куполі діафрагми, передня частина доходить до 6 -7 ребра, а задня над мечоподібним відростком. Проби на ретикуліт - надавлювання на ділянку мечоподібного відростку, проба Рюга, перкусія по лінії діафрагми - негативні.

Книжка. Лежить між сіткою і сичугом у правому підребер'ї від 7-го до 10-го ребра. Аускультацію книжки здійснюють з правого боку в ділянці від 7-го до 10-го ребра по лінії плечового суглоба. Чути неголосні крепітуючі постійні шуми. На відміну від шумів рубця, вони слабші, постійні і не збігаються з рухами рубця. Консистенція м'яка, больова реакція на перкусію відсутня.

Сичуг. Дослідження сичуга проводять у правому підребер'ї, частково -- в ділянці мечовидного відростка. Він своїм правим боком прилягає до черевної стінки вздовж реберної дуги, від 9-го до 12-го реберного хряща, дещо виходить з-під реберної дуги. Сичуг не зміщений. При аускультації з постукуванням металевого звуку не було, при пальпації больових реакцій не виявлено.



Кишечник. Вимушених поз не приймає, форма - округла, зменшене в об'ємі. При перкусії черевної стінки в ділянках проекції кишечника у тварини виявлено притуплені звуки різних відтінків. Пальпація через пряму кишку не проводилася. Шуми тонкого відділу кишечника нагадують звук рідини, що переливається, хлюпання, полоскання. Шуми товстого відділу кишечника нагадують бурчання, муркотіння. Вони глухі й створюють враження, що ці звуки надходять здалеку. Сила шумів - слабкі.

Ректальне дослідження не проводилося.

Акт дефекації. Поза - фізіологічна, кількість дефекацій на добу становить близько 15 через кожні 1, 5--2 год, розладів не виявлено.

Кал. Містить близько 85 % води, має кашоподібну консистенцію, при падінні на землю набуває вигляду «хвилястого коржа». Запах специфічний, шматочків неперетравленого корму немає. Колір темно коричневий.

Печінка. Пожовтіння шкіри, слизових оболонок та склери не виявлено. Печінка у великої рогатої худоби розміщена в правому підребер'ї, від 6--8-го до вертебрального кінця 13-го ребра, і в нормі не виходить за останнє ребро. Нижній край печінки у дорослих тварин не опускається нижче реберної дуги, у телят він може злегка виходити за неї. Жовчний міхур звисає із правої частки печінки у 9--11 міжребер'ях над книжкою, не опускаючись нижче лінії плечового суглоба. У великої рогатої худоби перкусію проводять за останнім ребром, потім у 12, 11 та 10-му міжребер'ях від поперечних відростків грудних хребців. У здорових тварин ділянка печінкового притуплення знаходиться у верхній частині правого підребер'я у 10-- 12-му міжреберних проміжках і має вигляд неправильного чотирикутника. Передня лінія печінкового притуплення знаходиться у 10-му міжребер'ї по задній межі легень. Задня межа печінки йде по лінії, проведеній від латерального краю поперечнореберного відростка першого поперекового хребця вниз і вперед до місця перетину меж легень з 10-м ребром. Нижній край печінки у 12-му міжребер'ї опускається до лінії маклока, у 11-му -- до рівня середини лопатки, у 10-му тупий звук у ділянці печінки переходить у зону притуплення книжки. Верхню межу печінкового притуплення у 12-му міжребер'ї знайти не можна, оскільки печінка прикрита м'язами спини. Не болюча, не виходить за межі ребер.

Аналіз виявлених змін. Черево зменшене в об'ємі, права голодна ямка впала, інших патологій системи травлення не виявлено.

2.2.4 Сечова система - Systema urinarium

Нирки - це основні видільні органи. Утворюючи та виділяючи сечу, вони видаляють з організму воду та розчинені у ній продукти обміну речовин, особливо азотисті, також надлишок мінеральних солей, а також інородці речовини що надійшли ззовні. [9]

Нирки являють собою парний компактний паренхіматозний орган. Права нирка розміщена в поперековій ділянці від 12-го ребра до 2--3-го поперекового хребця, її краніальний кінець розміщений у нирковому заглибленні печінки. Ліва нирка трохи перекручена по поздовжній осі а товщим каудальним кінцем, лежить позаду правої нирки на рівні 2--5-го поперекових хребців, підвішена на короткій брижі, може зміщуватися вправо та вліво, через що її називають блукаючою. До органів сечовиділення також належать сечоводи, сечовий міхур і сечівник.

Сечовід - парний трубчастий орган, який проводить сечу з нирки в сечовий міхур - непарний еластичний порожнистий орган, що виконує роль резервуара, в якому накопичується сеча. У здорових тварин сечовий міхур розміщений на лобкових кістках, а в наповненому стані частково звисає у черевну порожнину.

Сечівник(уретра) - трубчастий орган який у самок впадає в присінок піхви. Починається внутрішнім отвором у шийці сечового міхура, а зовнішнім отвором закінчується в присінку піхви. Виводить сечу.[1]

Сечову систему досліджують за такою схемою: дослідження сечовиділення, нирок, сечоводів, сечового міхура, уретри, сечі. При дослідженні сечової системи застосовують загальноклінічні методи дослідження -- огляд, пальпацію, перкусію і додаткові, або спеціальні, -- лабораторне дослідження сечі, катетеризацію, цистоскопію, біопсію, рентгеноскопію, рентгенографію та функціональні проби.

Дослідження акту сечовиділення. Поза природна, характерна для виду та статі тварини. Частота сечовиділення та кількість сечі у нормі. Виділення не супроводжувалося болем.

Нирки. Проводили тільки вібраційну перкусію. Кулаком правої руки наносили кілька послідовних ударів з тильного боку кисті лівої руки, покладеної на лівий, а потім правий боки поперекової ділянки над нирками. Болючості не виявлено. При огляді набряків в ділянці підгрудка, міжщелепного простору, черева, зовнішніх статевих органів, на кінцівках не виявлено.

Сечоводи та сечовий міхур. Дослідження не проводилося.

Сечовий канал(уретра). Слизову оболонку досліджували в ділянці зовнішнього отвору сечівника - вона блискуча, рожева.

Сеча. Солом'яного кольору, прозора, водяниста, без осаду. Лабораторне дослідження не проводилося.

Аналіз виявлених змін. Проведені дослідження не вказують на патологічні зміни.

2.2.5 Нервова система - Systema nervorum

Нервова система є однією з найважливіших інтегрувальних систем в організмі, що зумовлює його єдність і цілісність, а також тісний зв'язок з навколишнім середовищем. Нервова система поділяється на центральну і периферичну. А також соматичну і вегетативну. Центральна нервова система поділяється на спинний мозок, який лежить в хребетному каналі, і головний мозок, розміщений у черепній порожнині. Мозок побудований із сірої та білої мозкової речовини. Сіра мозкова речовина складається з нервових клітин та їх відростків, а біла мозкова речовина - з відростків що утворюють центральні провідні шляхи.

Спинний мозок - має вигляд циліндричного тяжа, дещо сплющеного дорсовентрально. Він поділяється на шийний, грудний та попереково-крижовий відділи.

Головний мозок глибокою поперечною щілиною подяляється на великий мозок і ромбоподібний мозок. Зверху розмішуються дві півкулі великого мозку. [1]

Нейрони (нервові клітини), у функціональному відношенні поділяють на три групи: чутливі, або аферентні; рухові, або еферентні; вставні, або проміжні. Аферентні проводять збудження від рецепторів до ЦНС, еферентні передають збудження від ЦНС до робочих органів, а вставні здійснюють зв'язок між аферентними та еферентними нейронами. [9]

Для одержання найповнішої інформації досліджувати нервову систему рекомендується за такою схемою: дослідження поведінки тварин, черепа та хребта, органів чуття, поверхневої і глибокої чутливості, рухової сфери, рефлексів, вегетативного відділу нервової системи.

Поведінка. Тварина знаходиться у легкому пригніченому стані(в'ялість).

Дослідження черепа і хребта. Череп помірного об'єму, характерної для тварин даного виду, форми, шкіра помірної температури, кістки тверді, перкусійний звук у ділянці лобних і верхньощелепних пазух тимпанічний (коробковий). Деформації відсутні. Болючості не відмічено. Хребет не викривлений, рухомість фізіологічна, кістки цілі, консистенція хребців грудного, поперекового і крижового відділів тверда, останні хвостові хребці розм'якшені.

Органи чуття: зір збережений, повіки у нормі, витікання з очей не відмічаються, кон'юнктива блідо-рожева. Очі чисті, ясні, без ушкоджень; зіниці під впливом світла звужується рівномірно, у затемненні - розширюється. Випадання чи западання очного яблука, не спостерігається. Слух, нюх та смак збережені.

Чутливість, рефлекси. Зміну чутливості не відмічено. Рефлекси збережені (кон'юнктиви, чхальний і кашльовий).

Рухова сфера. Парези, паралічі, судоми не відмічені. М'язи гіпотонічні. Координація рухів збережена.

Вегетативна нервова система. Вегетативна система нормотонічна(за око-серцевим рефлексом).

Аналіз виявлених змін: спостерігається гіпотонія м'язів. Інші данні досліджень нервової системи відповідають нормі.

2.2.6 Лабораторні дослідження крові

Назва показника	Результати дослідження	Норма
Кількість еритроцитів	5, 32 Ч1012 в 1 л	5-7, 5Ч1012 в 1 л
Кількість лейкоцитів	10, 0Ч109 в 1 л	4, 5-12, 0Ч109 в 1 л
ШОЕ	3 мм/ 1год	0, 5-1, 5 мм/ 1год
Кількість гемоглобіну	7, 2 г/100мл	9, 9-12, 9 г/100мл



Висновок - Smmarium

Тварина була прийнята на курацію 09.11.2015 у задовільному стані.

Діагноз - аліментарна остеодистрофія.

Остеодистрофія аліментарна ( Osteodystrophia alimentaria) - хронічне захворювання, що спричинене переважно нестачею в раціоні кальцію, фосфору, вітаміну D і характеризується дистрофічними змінами у кістковій тканині у вигляді остеомаляції, остеопорозу, остеофіброзу і, можливо, остеосклерозу.

Діагноз був поставлений на підставі таких клінічних ознак:

Розм'якшення останніх хвостових хребців та останньої пари ребер. Кістки потоншені.

Гіпотонія м'язів

Тварина відстає в рості та наборі маси, млява.

Кількість гемоглобіну в крові знижена.

ШОЕ підвищена, гіпоальбумінемія через неповноцінний раціон.

Черево зменшене в об'ємі, права голодна ямка впала.

Посилення обох тонів серця

Для уточнення діагнозу потрібно провести рентгенологічне дослідження хвостових хребців та ребер, біохімічне дослідження крові на вміст кальцію та фосфору.

В даному випадку прогноз буде сприятливий, для того щоб вилікувати тварину від аліментарної остеодистрофії, потрібно збалансувати її раціон по кальцію, фосфору, протеїну та вуглеводам. Так як основною причиною захворювання є незбалансована годівля, також рекомендовані систематичні прогулянки тварин.



Список використаної літератури - Index literature adhivitae

1) Анатомія свійських тварин/ [С.К. Рудик, Ю.О. Павловський, Б.В. Криштофорова та ін.]; за ред. С.К. Рудика. - К.: Аграрна освіта, 2001. - 575с.

2) Клиническая диагностика внутренних незаразных болезней животных/ А.М. Смирнов, П.Я. Конопелько, Р.П. ПушкаревМ.: Агропромиздат, 1988. - 512с.

3) Клиническая диагностика с рентгенологией/ [Е.С. Воронин, Г.В. Сноз, М.Ф. Васильев и др.]; под ред. Е.С. Воронина. - М.: Колос, 2006. - 509с.

4) Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин/ [В. И. Левченко, В.В. Влізло, І.П. Кондрахін та ін.]; за ред. В.І. Левченка. - Біла церква, 2004.- 608с.

5)Практикум по клинической диагностике внутренних незаразных болезней животных/ А.М. Смирнов, Беляков И.М., Дугин Г.Л., Кондратьев В.С., Ленец И.А.- Л.: Колос.1978-272с.

6)Практикум по клинической диагностике болезней животных/ М.Ф Васильев, Е.С Воронин, Л.Г. Дугин-М.: Колосс.2003-269.с

7) Левченко В.І., Кондрахін І.П., Судаков М.О. таін. Внутрішні хвороби тварин /Підручник для студентів факультету ветеринарної медицини аграрних ВУЗів. Частина 1-Біла Церква: БДАУ, 1999

8) Уша Б.В..Клиническая диагностика внутренних незаразных болезней животных/ Б.В.Уша, И.М.Беляков, Р.П. Пушкарев. - М.: Колос, 2004.- 487с.

9) Физиология сельскохозяйственных животных/ [А.Н. Голиков, Н.У. Базанова, З.К. Кожебеков и др.]. - М.: Агропромиздат, 1 991.- 432с.

Размещено на Allbest.ru