Клінічне дослідження собаки "Айра" та клінічний аналіз крові і сечі з обґрунтуванням діагнозу і прогнозу - за піометри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавська державна аграрна академія

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра терапії

КУРСОВА РОБОТА

з курсу клінічної діагностики внутрішніх хвороб тварин

на тему:

Клінічне дослідження собаки “Айра” та клінічний аналіз крові і сечі з обґрунтуванням діагнозу і прогнозу - за піометри

Студента (ки) 3 курсу 3 групи

Галузь знань 21 Ветеринарна медицина

Слюсарева Ксенія Вячеславівна

Керівник: ст. викладач Каришева Л.П.

Полтава - 2016

ЗМІСТ

1. Попереднє знайомство з твариною

1.1 Registratio

1.2 Anamnes vitae et morbid

2. Власні дослідження

2.1 Загальне дослідження

2.2 Дослідження серцева-судинної системи

2.3 Дослідження системи дихання

2.4 Дослідження системи органів травлення

2.5 Дослідження сечовидільної системи

2.6 Дослідження нервової системи

2.7 Лабораторні дослідження

2.7.1 Клінічний аналіз крові

2.7.2 Дослідження біохімічного складу крові та клінічна інтерпретація отриманих результатів

2.7.3 Лабораторне дослідження сечі

Висновок

Індивідуальне завдання

Список використаної літератури

Додатки

1. ПОПЕРЕДНЕ ЗНАЙОМСТВО З ТВАРИНОЮ

1.1 Регістрація тварини (Registratio)

Власник тварини та його адреса: Назаренко К.Г., Полтавська обл. м.Кременчук, вул. Чумацький Шлях буд. 9 кв. 2

Вид: Собака

Стать: сука

Вік: 5 років

Кличка: Айра

Масть і прикмети:

Порода: українська степова.

Маса тіла: 600 кг

Продуктивність:молочна

1.2 Відомості про життя і хворобу тварини

(Anamnesis vitae et morbid)

Тварина утримується в сараї, який відповідає потребам утримання великої рогатої худоби. Корову годують тричі на день. Тип годівлі - силосно-коренеплодний, тобто основними соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими -- солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж. Тварина завжди забезпечена кормом та свіжою водою. Влітку випасається на пасовищі. Тричі на день тварина отримує воду. Використовують як молочну корову, надій на день складає 21л. Зроблені необхідні щеплення проти хвороб, які розповсюдженні у даній місцевості. Раз на місяць тварину оглядає ветеринарний лікар. Зі слів господаря тварина направлена на лікування з 09.04.16р. у тварини помітила незначне пригнічення, погіршене поїдання корму. Тварина переважно лежить, відмовляється спускатися з гори, угору йде добре, у стійлі прагне поставити грудні кінцівки вище, а тазові, навпаки, нижче, стоїть з відведеними від тулуба ліктьовими горбами. Попереднє лікування не проводилось.

Таблиця 1. Раціон досліджуваної тварини

Корма	Кількість (кг)	В них міститься
		Кормових одиниць	Перетравного протеїну	Кальцію (г)	Фосфора (г)	Каротина (мг)
Силос	30	6, 0	420	45	15	450
Буряк сахарний	5	1, 3	60	3	3	-
Сіно лугове	6	2, 6	280	36	14	20
Жмих під соняшниковий	1, 5	1, 6	594	5	15	3
Отруби пшеничні	0, 7	0, 5	80	1	7	3
Ячмінна кормова мука	1	1, 2	80	1	3	1
Всього		113, 2	1522	91	57	477
По нормі		113, 1	1470	93	67	575

2. ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Status praesens на (дата) 14.03.2016р.

2.1 Загальне дослідження

Габітус.

Будова тіла - середня.

Вгодованість - задовільна.

Тип конституції - ніжний.

Темперамент - сильний зрівноважений спокійний.

Положення тіла в просторі - вимушене стояче, тварина намагається поставити грудні кінцівки вище за тазові, ліктьові горби передніх кінцівок відведені від тулуба.

Волосяний покрив і шкіра.

За допомогою огляду встановила, що шерстний покрив щільно прилягає до шкіри, блискучий, рівномірно густий; в верхній частині шиї невеликі алопеції (зтертий нашийником); волосся погано утримується, що пов'язано з сезонною линькою; змін кольору волосся не відмічено.

При пальпації встановила, що шкіра еластична, помірно волога; при обнюхуванні встановила специфічний запах слабкої інтенсивності; за допомогою термометрії встановила, що температура шкіри помірна.

Кон'юктива, видимі слизові оболонки

За допомогою огляду виявила, що слизові оболонки ротової та носової порожнин, піхви та кон'юнктива ока блідо-рожевого кольору, частково пігментовані (темно-грифельного кольору), без видимих змін; при пальпації встановила помірне зволоження кон'юктиви і видимих слизових оболонок.

Лімфатичні вузли

Методом огляду та пальпації встановила: підщелепні лімфатичні вузли (біля кута нижньої щелепи) - розміром приблизно 1 см. (в нормі - 2 см.), овальної форми, рухливі, неболючі, щільні, гладенькі, температура шкіри над вузлами нормальна; передлопаткові лімфатичні вузли (під переднім краєм лопатки, трохи вище плечового суглоба) - розміром 9 см. (в нормі - 6-12см.), продовгуватої форми, рухливі, неболючі, щільні, гладенькі, температура шкіри над вузлами нормальна; лімфатичні вузли колінної складки (в кінці черева, нижче колінного суглоба) - розміром 10 см. (6-12 см.), витягнутої форми, рухливі, неболючі, щільні, гладенькі, температура шкіри над вузлами нормальна; надвим'яні лімфатичні вузли (в підщкірній клітковині задньої ділянки шкіри, яка фіксує вим'я) непропальповуються.

Термометрія. Температура тіла - 39, 1°С;

2.2 Дослідження серцево-судинної системи

лабораторний клінічний аналіз кров

У ВРХ серце розміщене в грудній порожнині між легенями, спереду від діафрагми і дуже зміщене вліво, а в ділянці 3 - 4-го ребра прилягає до лівої грудної стінки. Основа його лежить на рівні середини 1-го ребра, верхівка серця знаходиться в ділянці 6-го ребра. Передній край серця знаходиться на рівні 3-го, а задній - 6-го ребра.

Методи дослідження серцево-судинної системи:

Огляд (inspection).

Пальпація (palpatio).

Перкусія (percussio).

Аускультація (auscultatio).

Серцевий поштовх:

За допомогою огляду встановила, що місце локалізації серцевого поштовху розташоване зліва в 4-му міжреберному проміжку, на 6 см нижче лінії плечового суглоба;

При пальпації в ділянці серця відмітила, що серцевий поштовх помірний за силою, локалізований, відчувається на невеликій площі величиною в 6 см2 ; серцевий поштовх ритмічний, його частота становить 55 уд/хв.;

За допомогою топографічної перкусії в серцевій ділянці визначила перкусійні межі серця:

1) верхня перкусійна межа - при перкусії за лінією, проведеною від заднього кута лопатки до ліктьового горба, при переході чіткого легеневого звуку в притуплений, і розташовується по лінії плечового суглоба;

2) верхня перкусійна межа - при перкусії за лінією, проведеною від ліктьового горба уверх і назад, за переходом притупленого звуку в чіткий легеневий, і досягає 5-го ребра.

При перкусії болючість не була відмічена.

Аускультація серця: місця найкращого вислуховування тонів серця

Перший тон (систолічний) - двостулкового клапану - 4-й міжреберний проміжок зліва на 6 см нижче лінії плечового суглоба; тристулкового клапану - 4-й міжреберний проміжок зправа на 6 см нижче лінії плечового суглоба;

Другий тон (діастолічний) - напівмісяцевого клапану аорти - 4-й міжреберний проміжок на 2 см нижче лінії плечового суглоба; напівмісяцевого клапану легеневої артерії - 3-й міжреберний проміжок на 7 см нижче лінії плечового суглоба.

Частота тонів серця 55 уд/хв. Тривалість тонів серця: перший довгий, другий короткий.

Після першого тону пауза коротка, після другого - довга, що свідчить про ритмічність тонів серця.

Тони серця досить чітко відрізняються один від одного: перший тон сильний, довгий, на кінці протяжний; другий тон короткий, вищий за перший, на кінці обривистий.

Серцеві шуми, розщеплення та роздвоєння серцевих тонів відсутні.

Дослідження артерій та вен: у тварини за допомогою пальпації досліджувала лицьову артерію (a. facialis), яка доходить до судинної вирізки нижньої щелепи та переходить на лицеву поверхню голови; поверхневу артерію гомілки (a. saphena) - знаходиться на плантарній поверхні заплесна з медіальної сторонни; середню хвостову артерію (a. coccygea). Частота пульсу 55 уд/хв при нормі 50 - 80 уд/хв, ритмічний, с правильним і послідовним чергуванням пульсових ударів однакової сили і пауз між ними. Величина пульсової хвилі середня, пульс середнього наповнення, за формою пульсової хвилі - помірний.

При огляді яремної (v. jugularis), молочної вен, а також підшкірних вен голови, кінцівок відмітила, що вони помірно наповнені. При пальпації виявила негативний венний пульс.

Функціональну здатність серцево-судинної системи досліджувала за допомогою аускультаційної проби з апное (за Шарабріним І.Г.), яка полягає в аускультації серця і визначенні сили другого тону в пунктах оптимуму клапанів аорти і легеневої артерії до апное і після нього. Спостерігала акцент другого тону на аорті та легеневій артерії.

Аналіз виявлених змін: патологічних змін при дослідженні серцево-судинної системи не виявлено.Фізіологічні показники в нормі.

2.3 Дослідження системи дихання

Дослідження переднього відділу дихальних шляхів:

Ш при огляді носу і носової порожнини відмітила, що витікання з носу незначні, серозного характеру, без запаху і кольору;

Ш носогубне дзеркало пігментоване, помірно зволожене, на дотик тепле;

Ш слизова оболонка носової порожнини пігментована, помірно волога, без опухань, висипів та новоутворень, цілісність не порушена;

Ш струмінь видихуваного повітря з обох боків рівномірний, помірної сили, вологості та температури, без запаху, сторонні шуми відсутні;

Ш додаткові пазухи носа (верхньощелепна та лобна) - при огляді не відмітила ніяких деформацій;

Ш за допомогою пальпації встановила міцність кісток верхньощелепної та лобної пазух, патологічних змін не виявила;

Ш при перкусії - характерний притуплений тимпанічний (коробковий) звук;

Ш при зовнішньому огляді гортані припухань не виявлено;

Ш при зовнішній поверхневій пальпації в ділянці гортані болючість та температура відсутні, деформацій, викривлення, зміщення хрящів не виявлено;

Ш за допомогою аускультації в ділянці гортані виявила стенотичний шум (нагадує літеру «х»);

Ш при огляді трахеї не виявила припухань, викривлень, змін форми;

Ш за допомогою бімануальної пальпації в ділянці трахеї відмітила відсутність болючості, підвищеної температури, зміни форми;

Ш при аускультації в ділянці трахеї виявила трахеальне дихання;

Ш кашель відсутній;

Ш при дослідженні щитоподібної залози одночасно застосувала огляд і пальпацію, за допомогою чого виявила, що залоза досить рухлива, болючість та інші зміни відсутні.

Провела огляд та пальпацію грудної клітки. За допомогою огляду визначила, що грудна клітка даної тварини глибока і широка (добра ємність легень). Частота дихальних рухів за хвилину - 27, що відповідає фізіологічній нормі (12 - 25 рухів за хвилину). Тип дихання - черевний. Ритм дихання характеризується правильним чергуванням фаз вдиху і видиху і відповідає фізіологічному відношенню тривалості (1: 1, 2). Задишка відсутня. Глибина дихання помірна. Дихання симетричне.

При пальпації грудної клітки не було відмічено патологічних змін, місцева температура не підвищена, набряки, новоутворення та інше відсутні, цілісність ребер не порушена; болючість ребер та міжреберних мязів відсутня.

За допомогою перкусії визначила задню межу легень, яка у великої рогатої худоби лежить на рівні маклока в 11-му міжреберному проміжку, а на рівні лопатко-плечового суглоба - у 8-му міжреберному проміжку. Отриманий перкусійний звук легень довгий, сильний і низький - чіткий легеневий (атимпанічний).

Аускультацію легень провела в певній послідовності: спочатку вислуховувала ті ділянки легень, де дихальні шуми найсильніші і найчіткіші. Це середня третина грудної клітки за лопаткою. Потім дослідила задню середню ділянку, за нею - верхню і лише після цього - нижню ділянку грудної клітки. У жуйних під час аускультації досліджують також перед лопаткові ділянки. В середній частині грудної клітки і безпосередньо за лопаткою вислуховується бронховезикулярний дихальний шум. На грудній клітці в ділянці плечолопаткового поясу до 4-го міжребер'я прослуховується бронхіальне дихання. В задніх ділянках діафрагмальних часток вислуховується чисте везикулярне дихання. Патологічних шумів не виявлено.

Додаткових методів дослідження не проводилося.

Аналіз виявлених змін: у досліджуваної тварини спостерігається тахіпноє та черевний тип дихання.

2.4 Дослідження системи органів травлення

Методи дослідження системи травлення:

огляд;

пальпація;

аускультація;

перкусія;

Апетит і спрага: методом спостереження встановила, що поїдання корму погіршене, споживання води відбувається досить рідко.

Прийом корму і води: методом огляду встановила що, розладів, під час приймання твариною корму і води, не відмічається.

Жування і ковтання: методом огляду встановила що, жування майже не відмічається при прийманні твариною корму, але в період жуйки жування досить мляве. Під час ковтання харчової грудки розладів не відмітила.

Жуйка, ремигання ( ruminatio): оглядом встановила - жуйка ослаблена. після приймання корму починається приблизно через 2 год при нормі 20 - 30 хвилин і навіть через 1, 5 год, кількість жуйних періодів за добу - 4 при нормі 6 - 12 разів, тривалість кожного - 15 хвилин при нормі 30 - 60 хв.

Відригування (eructatio): під час огляду встановила - відригування рідке й слабке, супроводжується занепокоєнням тварини та стогоном, яке викликане його утрудненням та болісністю.

Ротова порожнина: оглядом визначила - ротова порожнина закрита, слинотеча відсутня; методом обнюхування встановила що, запах у роті природній.

За допомогою огляду та пальпації встановила:

v носогубне дзеркало сухе, тепле, цілісне;

v губи помірно стиснуті, цілі, рухомі;

v слизова оболонка рота блідо-рожева, помірно волога, без порушень цілісності, місцева температура в нормі;

v язик - рухомий, поверхня неушкоджена, змін величини, форми, щільності та температури не відмітила;

v зуби - цілі, добре утримуються в яснах; ясна бліді, без уражень; прикус правильний.

Глотка та стравохід: методом огляду та пальпації змін не виявила - положення голови і шиї природне, на пальпацію тварина реагує спокійно.

Рубець: оглядом встановила - ліва голодна ямка вирівняна (тварину нещодавно годували); пальпація - стінки черева напружені; вміст рубця щільний, після натискання кулаком у лівій здухвинній ділянці ямка довго не вирівнюється; скорочення рубця уповільнені, частота сягає 1 разу за 2 хвилини при нормі 3-5 разів протягом 2 хвилин; при перкусії лівої голодної ямки виявила слабкий тимпанічний звук; аускультація - поступово наростаючі ослаблені тріскучі звуки.

Сітка: при огляді тварини виявила, що тварина малорухлива, весь час прагне поставити грудні кінцівки вище, а тазові, навпаки, нижче; черевна стінка підтягнута, ліктьові горби відведені від тулуба. Тварині були проведені ряд проб на виявлення травматичного ретикуліну, методом глибокої пальпації в ділянці мечоподібного хряща груднини встановила що, тварина стогне і ухиляється від дослідження.

Проба на біль у ділянці холки, запропонована С. І. Смирновим.

Долоні обох рук кладу на шкіру заднього схилу холки і кінчиками пальців натискую на досліджувану ділянку без збирання складки шкіри. Після досягнення максимального тиску руки приймаю. Буде виявлена позитивна реакція, яка супроводжувалась стогнанням, занепокоєнням, прогинанням спини, інколи тварини стають на зап'ясткові суглоби. Основою цієї проби є підвищення чутливості шкіри на задньому схилі холки при ураженні сітки(вісцеро-сенсорнийрефлекс). Часто дану пробу поєднують з підніманням голови тварини так, щоб поверхня лоба набула горизонтального положення (спосіб Рюгга).

Внаслідок вигинання спини і напруження м'язів черевного преса, що зумовлюють здавлювання сітки, у хворих тварин виникає біль.

Також було застосована вібраційна перкусія по лінії прикріплення діафрагми. С. І. Смирнов рекомендує виконувати перкусію у ділянці проекції сітки зліва та справа (6--7-меміжребер'я на рівні ліктьового горба) легкими ударами, починаючи з віддалених ділянок тіла, поступово наближаючись до місця ураження і посилюючи удари, тварина також відчуває біль. В 12-му міжреберному проміжку по лінії маклака, 10-му-- по лінії плечового суглоба і у8-му-- в місці з'єднання ребра з реберним хрящем. При глибокої перкусії плесиметр прикладують в останньому міжребер'ї, починаючи з зовнішнього краю найдовшого м'яза спини, поступово переміщаються по лінії закріплення діафрагми до нижньої межі грудної стінки.

Книжка: при дослідженні методом аускультації встановила, що шуми скорочення книжки відсутні; під час пальпації виявила незначну больову реакцію; при проведенні вібраційної перкусії, яку виконували нанесенням коротких сильних ударів в ділянці книжки відмітила більш виражену больову реакцію, ніж при пальпації. Тиск на ділянку книжки спричиняє неспокій.

Сичуг: огляд - змін не виявила; пальпація - больова реакція відсутня; аускультація - чути ослаблені мякі шуми, які нагадують перистальтику кишечника (переливання рідини, гурчання).

Кишечник: при огляді встановила, що поза тварини природна; обидві половини черева приблизно одинакові за обємом, симетричні.

При перкусії в ділянці голодної ямки з поступовим переходом вниз виявила, що під поперечними відростками крижових хребців упродовж 5 - 6 см (поле перкусії дванадцятипалої кишки), а також спереду і нижче від зовнішнього клубового кута (поле перкусії сліпої кишки) прослуховується ослаблений тимпанічний звук.

При аускультації виявила, що перистальтичні шуми тонкого та товстого кишечнику мало відрізняються, але шуми товстого кишечнику глухіші, ніж тонкого. Патологічних шумів не виявлено.

Акт дефекації: при дослідженні за допомогою огляду встановила, що поза природна, звична тварині. Випорожнення затримується, триває 18 с при нормі 3 - 10 с; частота близько 9 р через кожні 2, 5 - 3 год; нерегулярний. Відмітила наявність у тварини атонічного запору.

Кал: під час огляду відмітила, що при падінні на землю набуває кал вигляду "хвилястого коржа"; протягом доби виділилося 8 кг при нормі 15 - 35 кг;густої консистенції, жовто-бурого кольору, запах специфічний - кислуватий, містить рештки неперетравленого корму, з домішками слизу.

Печінка: оглядом виявила, що склера дещо ціанозна, без випинання кровоносних судин; слизові оболонки блідо-рожевого кольору, пігментовані; шкіра пігментована, темно-грифельного кольору.

За допомогою проникаючої пальпації за останнім ребром та у 12-му, 11-му і 10-му міжреберних проміжках справа визначила, що болючість в ділянці печінки відсутня.

При перкусії за останнім ребром та в 12-му, 11-му і 10-му міжреберних проміжках справа відмітила зону печінкового притуплення у верхній частині правого підреберя. На початку 11-го міжребір'я, починаючи від найдовшого мяза спини і в низ відмітила тимпанічний звук, який переходить у тупий (верхня межа печінки). За нижнім краєм печінки, який співпадає з лінією, проведеною через середину лопатки, звук тимпанічний. Ширина притуплення печінки в цьому місці 8 см при нормі 6 - 10 см. Болючість в ділянці печінки відсутня.

Аналіз виявлених змін: при дослідженні системи травлення встановила, що тварина погано споживає корм та воду; відригування рідке й слабке, утруднене та болюче; жуйка ослаблена, починається пізно (через 2 год), триває не довго (15 хв), кількість жуйних періодів невелика (4 рази за добу). Відмічені розлади вказують на вторинну атонію передшлунків, яка характеризується ослабленням та уповільненням скорочень рубця (1 раз за 2 хв), ущільненням його вмісту; відсутністю шумів скорочення книжки та наявністю больових реакцій під час пальпації та вібраційної перкусії.

На нашу думку вторинна атонія передшлунків розвинулась через ураження сітки (травматичний ретикуліт), яке проявляється прагненням тварини поставити грудні кінцівки вище, а тазові, навпаки, нижче; стогоном та ухиленням тварини від дослідження під час глибокої пальпації в ділянці мечоподібного хряща груднини. Черевна стінка підтягнута, ліктьові горби відведені від тулуба.

Найбільш надійні результати отримала при проведенні глибокої пальпації, проб на біль в ділянці холки, запропонованої С.І. Смирновим, під час якої виявила занепокоєння тварини, яка стогнала, прогинала спину, ставала на запясткові суглоби.

2.5 Дослідження сечової системи

Методи дослідження системи сечовиділення:

огляд;

пальпація;

перкусія;

лабораторне дослідження сечі;

Акт сечовиділення: за допомогою огляду встановила, що тварина під час акту сечовиділення вигинає спину, розставляє тазові кінцівки і піднімає хвіст; акт сечовиділення триває 1, 5 хв при нормі 1 - 2 хв; частота сечовиділення становить 11 разів за добу при нормі 10 - 12 разів за добу, добова кількість 10 літрів при нормі від 6 - 12 до 25 літрів. Патологічних змін не виявлено.

Нирки: за допомогою балатуючої пальпації болючості не виявлено.

Патологічних змін не виявлено.

Сечовий міхур: не досліджували.

Сечовий канал (уретра): при огляді уретри за допомогою піхвового дзеркала виявила, що слизова оболонка блискуча й рожева.

Аналіз виявлених змін: патологічних змін при дослідженні сечової системи не виявлено. Всі показники знаходяться в межах фізіологічної норми.

2.6 Дослідження нервової системи

Методи дослідження нервової системи:

спостереження;

огляд;

перкусія;

пальпація;

Поведінка тварини: при спостереженні за твариною встановила, що її поведінка нормальна, урівноважена;

Череп та хребет.

Огляд - не відмітила ніяких деформацій черепу, він звичайного обєму, характерної для ВРХ форми; хребці хребта нормальної форми, без патологічних змін.

Пальпація - ушкоджень черепа і хребта не виявила, місцева температура в нормі. При дослідженні додаткових пазух черепу та хребців відмітила, що кістки тверді, не деформовані.

Перкусія - відмітила механічну збудливість мязів при дослідженні хребта; перкусійний звук в ділянці верхньощелепних та лобових пазух коробковий. Патологічних змін не виявлено.

Органи чуття:

Зір - за допомогою огляду встановила, що зорова здатність збережена; витікання з очей відсутні; порушень рухів повік і миготливої перетинки не відмітила, припухання та новоутворення відсутні; очні яблука нормальної величини, рухливі, райдужна оболонка пігментована. При дослідженні світлової реакції зіниці за допомогою закривання очей руками виявила, що під впливом яскравого світла вона звужується, а при затемненні - розширюється. При огляді відмітила, що рогівка цілісна, не травмована, без патологічних змін; сітківка здорова, без запалень та інших патологічних змін;

Слух - досліджувала за допомогою окликання тварини на її кличку, за допомогою чого встановила, що слух у тварини збережено;

Нюх - досліджувала за допомогою піднесення до носу тварини знайомих їй пахучих кормів, під час чого встановила, що нюх у тварини збережено.

Смак - досліджувала за допомогою заливання тварині у ротову порожнину 1% - вих розчинів речовин різного смаку. Тварина охоче споживає солодкі речовини, а гіркі намагається не ковтати, що свідчить про збереження смакових відчуттів.

Чутливість, рефлекси:

· Поверхнева чутливість (шкіри та слизових оболонок):

а) тактильну чутливість визначала доторканням руки до кінчиків волосся холки, спини, черевних стінок, у відповідь на це тварина обмахувалась хвостом, робила рухи шкірою, оглядалась. Така реакція тварини говорить про збережену тактильну чутливість;

б) больову чутливість визначала поколюванням шкіри голкою, відмітила виникнення відповідної реакції, що свідчить про збереження больової чутливості;

в) температурну чутливість визначала прикладанням до шкіри пробірок з холодною і гарячою водою в ділянці внутрішньої поверхні стегна, відмітила проявлення відповідної реакції на подразник, що свідчить про збереження температурної чутливості.

· Глибока чутливість (пропріорецептивна) - визначала при спостереженні та наданні тварині незвичайних поз: при перехрещенні грудних кінцівок тварина зразу ж приймає природну позу.

· Поверхневі рефлекси (екстерорецептори):

а) шкірні - досліджувала за допомогою подразнення шкіри в ділянці холки, копитної кістки, а також в ділянці черева та ануса, на що спостерігала скорочення мязів, згинання кінцівки. Це свідчить про збереження шкірних рефлексів;

б) рефлекси слизових оболонок - досліджувала кон'юнктивальний та корнеальний (рогівковий) рефлекси підведенням долоні руки до ока, спостерігала змикання повік. Глотково-гортанний рефлекс досліджувала шляхом подразнення слизової оболонки рота, глотки та гортані, що супроводжувалось виникненням ковтальних та кашльових рухів. Дані реакції свідчать про збереження рефлексів слизових оболонок.

· Глибокі рефлекси (пропріорецептивні) - дослідження проводила у покладеної на бік тварини шляхом нанесення ударів спеціальним молоточком по звязці наколінника - відмітила розгинання тазової кінцівки; та ахіллового сухожилля - відмітила розгинання скакального суглоба. Це свідчить про збереження глибоких рефлексів.

Рухова сфера: при огляді відмітила, що положення тіла тварини в просторі природне стояче; координацію рухів досліджувала у спокої та під час руху тварини, рухи координовані.

За допомогою пальпації виявила, що окремі групи мязів помірно напружені, чинять деяку протидію пасивним рухам.

Вегетативна нервова система: досліджувала за допомогою око - серцевого рефлексу, надавлюючи пальцями через повіки на очні яблука, підраховуючи частоту серцевих скорочень у спокої та через 0, 5 хв, не припиняючи подразнення. У спокої частота пульсових ударів 55 уд/хв при нормі 50 - 80 уд/хв, а через 0, 5 хв в момент подразнення становить 65 уд/хв, що свідчіть про нормотонію - приблизну рівність тонусу обох відділів вегетативної нервової системи.

Аналіз виявлених змін: патологічних змін при дослідженні нервової системи не виявлено. Всі показники знаходяться в межах фізіологічної норми.

2.7 Лабораторні дослідження

2.7.1 Клінічний аналіз крові

ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ КРОВІ

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ)

Метод Панченкова. Методика визначення: В градуйований на 100 поділок капіляр набирають до відмітки „Р” (поділка 50) 5% розчин лимоннокислого натрію і видувають його на годинникове скло або фарбовану луночку. Цим же капіляром набирають кров до відмітки “К” (поділка “0”) і обидва рази видувають на годинникове скло або луночку, перемішуючи кров з розчином цитрату натрію. Отриману суміш набирають в капіляр до відмітки “К” і ставлять у штатив, з нахилом у 50є.

Отриманий результат - 33мм, при нормі 17-24мм.

Збільшення ШОЕ спостерігається при інфекційно - запальних; септичних та гнійних процесах, нефриті та нефрозі, патологіях печінки, анеміях різної етіології.

Визначення вмісту гемоглобіну

Визначення вмісту гемоглобіну колориметричним методом

у гемометрі Салі.

Методика визначення: В градуйовану пробірку гемометра Салі наливають до відмітки “2” 0, 1 н. розчин соляної кислоти. Потім насмоктують кров у капіляр до відмітки “0, 02 мл” і видувають її в градуйовану пробірку, торкнувшись капіляром рідини. Залишину в капілярі кров 2-3 рази ополіскують тим самим розчином кислоти, з видуванням рідини в пробірку по стінці.

Кров добре розмішують скляною паличкою й дають постояти 7-10 хвилин. Потім, додаючи по краплям дистильовану воду або той же розчин соляної кислоти, обережно перемішують скляною паличкою і доводять до кольору, однакового із стандартом, який знаходиться в пробірках по обидві сторони з дослідною.

Отриманий результат - 98 г/л, при нормі 95-125 г/л.

Підрахунок кількості еритроцитів

Підрахунок еритроцитів проводять за допомогою мікроскопа в лічильних камерах.

Підрахунок еритроцитів пробірковим методом

П'ятницького (Николаєва)

Методика визначення. У звичайну лабораторну пробірку вносять 3, 98 мл (4 мл за Ніколаєвим) 0, 85% розчину натрію хлориду і добавляють 0, 02 мл крові (розбавлення 1:200). Добре змішують і вмістом пробірки заповнюють лічільну камеру.

Через 1 хв. після осідання форменних елементів підраховують еритроцити в п'яти великих квадратах, поділених на 16 маленьких кожний і розташованих по діагоналі або чотири по краям і один посередині сітки.

До підрахованого квадрату відносяться усі еритроцити, які прилягають до його лівого і верхнього краю.

Кількість еритроцитів в у мм3 крові визначають за формулою:

а - кількість еритроцитів, підрахована у п'яти великих квадратах; 200/100/ - ступень розбавлення крові;

80 - кількість малих квадратів /5 Ч 16 = 80/;

1/4000 - об'єм рахункової камери над маленьким квадратом;

Отриманий результат - 6, 5 Т/л при нормі 5 -7, 5 Т/л.

Визначення індексів червоної крові

Індекс червоної крові - це співвідношення між кількістю еритроцитів і гемоглобіном для виявлення характеру анемії і ії причини. До них відносяться: кольоровий показник і середній уміст гемоглобіну в одному еритроциті.

Колірний показник - це насиченість еритроцитів (Ер) гемоглобіном (Нb) у хворої тварини порівняно з аналогічним середнім показником здорових тварин даного виду.

Визначають за формулою:

Де: Нв2 і Ер2 - вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів у досліджуваної тварини;

Нв1 і Ер1 - середній вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів у середньому.

Колірний показник у здорових тварин коливається в межах: ВРХ і свиней 0, 85-1, 15, коней і собак 0, 8-1, 2, овець 0, 5-0, 7, кролів 0, 8-1, 0, курей 2, 0-3, 0.

Колірний показник становить - 0, 93 ОД, при нормі 0, 8 - 1, 15ОД.

Підрахунок лейкоцитів пробірковим методом

М.П. П'ятницкого (Николаєва).

Методика визначення: У пробірку вносять 0, 38 мл (0, 4 мл за методом Ніколоєва) розчину Тюрка, добавляють 0, 02 мл крові. Отримують розведення у 20 разів. Перемішують і заповнюють лічильну камеру. Через 2-3 хвилини після осідання лейкоцитів на дно камери починають підрахунок клітин, який проводять під мікроскопом при об'єктиві Ч 8 і окулярі Ч 10-15 у 100 великих квадратах сітки Горяєва.

Кількість лейкоцитів визначають за формулою:

а - кількість лейкоцитів, підрахованих у 100 великих квадратах;

20/10/ - ступінь розбавлення крові;

1/4000 - об'єм рахункової камери над маленьким квадратом;

1600 - кількість маленьких квадратів, які нараховуються в 100 великих квадратах (100 Ч 16 = 1600).

Кількість лейкоцитів - 18 Г/л, при нормі 6-12 Г/л. У дослідної тварини спостерігається лейкоцитоз.

Приготування, фіксація і фарбування мазків крові

Мазки крові готують на чистому знежиреному предметному склі. Перед фіксацією мазок висушують на повітрі. Після висушування мазок фіксують метиловим спиртом. Для фарбування мазків крові використовувала метод фарбування за Романовським - Гімзи.

Виведення лейкограми (лейкоцитарної формули)

Лейкограмою називають процентне співвідношення між окремими видами лейкоцитів у крові.

Лейкограму визначають на забарвлених мазках крові диференційованим підрахунком 100 лейкоцитів під імерсійною системою мікроскопа.

Чотирипольний метод: з кожної сторони мазка на початку і кінці його (на чотирьох досліджуваних ділянках) визначають по 25 лейкоцитів (всього 100 клітин); від краю мазка поглиблюючись на 3-4 поля зору, потім просуваючись на 2-3 поля уздовж мазка і повертатися до його краю. Число кожного виду лейкоцитів, виявлених при дослідженні, реєструють на одинадцятиклавішному лічильнику.

Трипольний метод: лейкоцити підраховують на трьох ділянках, розташованих поперек мазка 35 клітин, у середині - 30 і наприкінці - 35.

Однопольний метод: у середній частині мазка, проходячи поперек його від одного краю до іншого і назад, підраховують 100 лейкоцитів.

Таблиця 2. Лейкограма крові досліджуваної тварини

Вид тварин	Базофіли	Еозинофіли	Нейтрофіли	Лімфоцити	Моноцити
			юні	Паличкоядерні	Сегментоядерні
ВРХ/норм	0 - 2	5 -8	0 - 1	2 - 5	20 - 35	40 - 65	2 - 7
Досл. Твар.	1	6	1	8	28	53	4

У лекокрами виявленно нейтрофілія з простим зрушенням ядра.

2.7.2 Дослідження біохімічного складу крові та клінічна інтерпретація отриманих результатів

Визначення каротину в сироватці крові і його клінічне значення

Методика визначення. У центрифужну пробірку вносять: 1 мл сироватки (плазми) крові, 3 мл 96%-ного етилового спирту, перемішують скляною паличкою і центрифугують 10 хв. при 3000 об/хв. Верхній шар етилового спирту зливають, до осаду додають 5 мл ефіру (бензину), ретельно перемішують протягом 2 хв. скляною паличкою і знову центрифугують 10 хв. при 3000 об./хв. Ефір з екстрагованим каротином зливають у градуйовану пробірку доводять ефіром до 5 мл і на ФЕКові при синьому світлофільтрі (довжина хвилі 400-500 нм.) фотометрують у кюветі з товщиною робочого шару 1 см проти води. Паралельно фотометрують робочий стандартний розчин двохромовокислого калію.

Вміст каротину визначають за формулою:

Каротин мг % = , де

Е досл. - екстинція дослідної проби,

Е станд. - екстинція стандартного робочого розчину,

100- коефіцієнт для перерахунку, мг%.

Отриманий результат - 0, 8 мг/100мл

Визначення кислотної ємності крові і її клінічне значення

Метод за Беляєвим-Большаковим

Методика визначення. У хімічний стаканчик наливають 10 мл 0, 01 н. розчину HCL, вносять 0, 2 мл сироватки крові і додають 1-2 краплі індикатора (0, 2% спиртового розчину метилрота). Вміст забарвлюється в інтенсивно рожевий колір. Ретельно перемішують і титрують із бюретки 0, 01 н. розчином NaOH до переходу рожевого кольору рідини в жовтий.

Розрахунок проводять по формулі:

Кислотна ємність, мг% = (10-а) * 200, де

а - кількість 0, 01 н. розчину NaOH, витраченого на титрування.

200 - постійна величина.

Кислотна ємність, мг% = 210 мг%, при нормі 230-380 мг%.

Метаболічний ацидоз реєструється при одноманітному висококонцентратному або силосно - жомовому типі годівлі, кетозі, вторинній остеодистрофії, ацидозі рубця, цукровому діабеті, розладах травлення, особливо при діареї у молодняку, нефриті, нефрозі, септичних процесах.

Визначення неорганічного фосфору в сироватці крові за методикою Аммона і Гінсберга в модифікації Іванівського

Методика визначення.

1. Осадження білків. У центрифужну пробірку вносять 3 мл дистильовані води, 1 мл сироватки крові і 1 мл 20% розчину трихлороцтової кислоти. Добре змішують і через 5 хв. центрифугують при 3000 об/хв. протягом 15 хв. або фільтрують через обеззолений фільтр.

2. Визначення фосфору. У дві пробірки (дослідну і контрольну) вносять, мл:

Розчини	Дослідна	Контрольна
фільтрат сироватки	2, 5	-
стандартний розчин фосфору	-	3
розчин молібдену	0, 5	0, 5
0.5 % р-н аскорбінової к-ти	1	1
дистильована вода	6, 0	5, 5

Ретельно змішують і через 10 хв. колориметрують при зеленому світлофільтрі (довжина хвилі 540 нм.) проти води.

Розрахунок проводять по формулі:

Р (мг%) = , де

Едосл. - Екестинція досліджуваної проби,

Еконтрол. - Екстинція контрольної проби,

0, 05 - кількість фосфору в стандартному розчині,

100 - коефіцієнт для перерахунку вмісту фосфору на 100 мл сироватки.

Р (мг%) = 4, 7мг%, при нормі 4, 5 - 6, 0.

Визначення вмісту загального білка в сироватці крові і його

клінічне значення

Вміст загального білка у сироватці крові визначали рефрактометром R4-2.

Показання рефрактометра - 80 г/л, при нормі 72 - 86 г/л.

Визначення білірубіну в сироватці крові і його діагностичне значення

Якісне визначення білірубіну по Ван-ден-Бергу

В одну маленьку пробірку вносять 0, 5 мл досліджуваної сироватки і додають 0, 3 мл діазореактиву, у другу пробірку - до 0, 5 мл сироватки додають 0, 5 мл етилового спирту і 0, 3 мл діазореактиву (спирт додаємо для розриву зв'язку вільного білірубіна з глобулінами крові).

Зміни забарвлення у пробірках не виявлено.

Комплексометричний метод визначення загального кальцію в сироватці крові за Д.Я. Луцьким

Методика визначення.

У хімічний стаканчик вносять 9, 4 мл дистильованої води, 0, 4 мл

1, 8 н. р-ну NaOH і 2 краплі р-ну мурексиду. Утворюється фіолетовий колір (контроль).

В другій стаканчик вносять 9, 0 мл води, 0, 4 мл 1, 8 н. р-ну NaOH, 0, 4 мл сироватки крові і 2 краплі р-ну мурексиду (дослід).

З'являється світло-рожеве забарвлення. Дослідну пробу ставлять рядом з контролем і титрують розчином трилону Б до зміни кольору з світло-рожевого на фіолетовий.

Вміст кальцію в сироватці крові - 10, 2 мг%, при нормі 10, 0 - 12, 5 мг%.

2.7.3 Лабораторні дослідження сечі

Клінічний аналіз сечі проводять у такому порядку:

- фізичні властивості сечі (кількість, колір, консистенція, прозорість, консистенція, запах).

- хімічний склад сечі (рН сечі, визначення білку, вуглеводів. індикану, ацетонових тіл, крові та її пігментів).

- дослідження осадів сечі (організованих та неорганізованих).

Фізичні властивості сечі

Кількість сечі - Сечу для лабораторного дослідження отримували під час сечовипускання - 200 мл.

Колір сечі визначали шляхом фільтруванням сечі через паперовий фільтр і в скляний пробірці на білому фоні визначали її колір. Сеча - світло-жовта.

Прозорість - для ії визначення сеча збовтувалася і наливалися в скляний циліндр - товщина шару не більше 5 см. Якщо типографський шрифт крізь товщу сечі чітко видний - сеча прозора, трудно - мутна, якщо не видно - непрозора. У нашому випадку сеча прозора.

Консистенція визначалася переливанням сечі із однієї посудини в іншу. Сеча може бути водянистою, слабо слизистою, слизистою, сироподібною, драглистою, в'язкою, желатиноподібною. Консистенція водяниста.

Запах гниючих фруктів.

Відносна густина сечі визначається за допомогою урометра Фогеля з градуіровкою від 1, 000 до 1, 060. Шкала урометра вивірена при температурі + 15+20°С,

У циліндр наливали 100 мл сечі і поступово занурювали в неї урометр. Виждавши момент, коли урометр установиться на постійному рівні, записали розподіл на шкалі по нижньому меніску. Густина 1, 034 г/л;

Хімічне дослідження сечі.

Реакція або рН визначали за допомогою індикаторного паперу. У здорових тварин реакція сечі залежить від складу кормів. У травоїдних вона слаболужна або нейтральна.

рН сечі дослідної корови становить 5.

Визначення білка в сечі

Білки в сечі виявляють якісними і кількісними пробами, В основу всіх реакцій на виявлення білку в сечі лежить його денатурація і осадження. Обов'язкова умова для аналізу - попереднє фільтрування.

Кільцева проба з реактивом Ларінової. У пробірку наливали 1-1, 5 мл реактив Ларінової і піпеткою обережно по стінці* пробірки нашаровували профільтровану сечу, намагаючись не збовтувати рідину в пробірці. При наявності білку на границі двох рідин з'являється біле кільце коагульованої о білку.

У сечі дослідної тварини білок становить 0, 033 г/л.

Визначення вуглеводів (цукру)

Проба Бенедикта. У пробірку наливали 5 мл реактиву Бенедикта і додавали 5-10 крапель лужної сечі, змішували і на 5 хв. ставили у водяній бані. Давали пробірці охолонути 5-7 хвилин.

При наявності в сечі вуглеводів з'являється зелене, жовте або червоне забарвлення з випаданням осаду. При концентрації в 100 мл сечі від 0.05 до 0, 5 г глюкози колір проби зелений, від 0, 5 до 1 г - жовтий і більш червоний.

Вуглеводів у сечі дослідної тварини не виявлено.

Визначення крові і кров'яних пігментів. Ензидинова проба. До 2-3 мл 3% розчину перекису водню додавали 10-15 краплі свіжо приготовленого насиченого розчину бензидин в крижаній оцтовій кислоті, змішували і до суміші по краплям додавали досліджувану сечу. Забарвлення суміші спочатку в зелений (ізумрудний), а потім у синій колір вказує на наявність пігментів крові. Проба дуже чутлива.

Пігментів крові у сечі не виявлено.

Визначення індикану

В сечі здорових тварин індикан міститься в незначній кількості (від 22 до 44 г/л або 2, 2 - 4, 4 г%).

Проба Обермайера. 6 мл сечі змішували з рівною кількістю реактиву Обермайера через 5 хвилин додавали 1-2 мл хлороформу і перекидали пробірку кілька разів. Інтенсивність забарвлення хлороформу в синій колір вказує на наявність в сечі індикану. У сечі в нормі у ВРХ міститься така кількість індикану, що забарвлює хлороформ у блідо або синьо рожевий колір.

Індикан в дослідної сечі - відсутний.

Визначення кетонових тіл

Проба Лестраде. У порцелянову луночку поміщали невелику кількість (на кінчику скальпеля) сухого реактиву Лестраде і по краплям добавляли (1-3) сечу. При наявності кетонових тіл реактив забарвлювалося через 2-3 хвилини від рожевого до фіолетового кольору.

В досліджувальної пробі сечі кетонових тіл не виявлено.

Дослідження осаду сечі

Осад отримували центрифугуванням. Сечу наливали в центрифужну пробірку і центрифугували протягом 10 - 15 хвилин при 1500 об/хв. Верхній шар зливали, а з осаду готували мазки.

Фарбовані препарати готували шляхом нанесення на чисте скло краплі барвника (розчин Люголя) і змішування з краплею досліджуваного осаду. Покривали покривним склом і досліджували під мікроскопом.

Із неорганізованих осадів у сечі дослідної тварини виявлено незначна кількість сечової кислоти, яка кристалізується у вигляді жовто-бурих кристалів різної форми, що нагадують точильні камені. Збільшення кількості сечової кислоти у тварин пов'язане з голодуванням, проносом.

Із організованих осадів сечі було виявлено велика кількость лейкоцитів, які мають округлу форму, невеликі зернисті та клітини епітелію сечовивідних шляхів.

Всі ці утворення свідчать про запальні процеси в організмі тварини.

ВИСНОВОК

На основі проведених клінічних і лабораторних досліджень, а також проаналізувавши анамнестичні данні, встановила діагноз травматичний ретикуліт.

Основними ознаками, котрі підтверджують це захворювання є: зниження апетиту й удою, гіпотонія передшлунків, зміну положення тіла, періодично тварина стогне, позитивно реагує на всі больові проби, котрі були проведені (за С. І. Смирновим, Рюгга) для визначення ретикуліту. При клінічному аналізі крові також піддержують наявність запального процесу в організмі. Змінення фізіологічного стану шкіри й шкірного покриву, а також анемічність слизових оболонок. Тварині необхідно покращувати кормління й наглядати за її станом. При відсутності позитивних зрушень, корову необхідно відправити на примусовий забій.

При дослідженні крові було виявлено:

1. при дослідженні фізичних показників крові виявила збільшення ШОЕ (до 33 мм);

2. при морфологічному дослідженні - лейкоцитоз, нейтрофілія з простим зрушенням ядра.

Прогноз щодо хвороби - обережний, в разі видалення чужорідних металевих предметів.

4. ІНДІВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

1) Аускультація трахеї

2) Перкусія печінки

3) Дослідження волосяного покрову у здорової та хворої тварини

1. Аускульптація трахеї

Аускультацією у ділянці гортані виявляю стенотичний шум, який нагадує букву «X» при вдиханні і видиханні повітря, його називають шумом гортанного стенозу або ларингеальним диханням, на трахеї -- трахеальним, а на грудній клітці -- бронхіальним. Вислуховують усі перераховані дихальні шуми під час обох дихальних фаз -- при вдиху й при видиху. Утворення ларингеального дихання пов'язане з поштовхоподібним рухом повітря у дихальних шляхах, який виникає внаслідок звуження або розширення в окремих місцях дихальної трубки. За широкою глоткою йде голосова щілина, утворена голосовими зв'язками, а за нею -- знову широкапорож-линагортані. Завихрення повітря у цьому місці, нерівномірний рух його створюють своєрідний стенотичний шум.

До патологічних змін ларинго-трахеальногодихання відносять його посилення при запаленні слизової оболонки і стенозі дихальної трубки. В останньому випадку домішуються додаткові шуми, які створюють враження свисту, хрипіння або шипіння, і об'єднуються загальною назвою стридор. їх виявляють при набряку гортані, крупозному запаленні її, наявності пухлин у просвіті гортані, свистячій ядусі. У деяких випадках стридор настільки сильний, що його можна почути навіть на відстані від тварини. Крім нього, аускультацією гортані і трахеї можна виявити сухі й вологі хрипи. Останні нагадують лопання пухирців повітря, їх знаходять при гострому ларинготрахеїті, набряканні гортані та легень, легеневій кровотечі. Сухі хрипи нагадують писк, тріск. Вони виникають у випадках, коли слизова оболонка гортані і трахеї вкривається в'язким ексудатом.

Досліджуючи гортань, звертають увагу на голос тварин. Серед його змін спостерігають хрипкий гавкіт (при сказі, ларингіті), безперервне мукання при німфоманії у корів, втрату голосу -- афонію (aphonia, від грецьк.-- а -- заперечення, phone -- голос, звук) при сказі, паралічі та пухлинах гортані.

2. Перкусія печінки

Перкусією у жуйних встановлюють ділянку печінкового притуплення, її збільшення чи зменшення, болючість.

У великої рогатої худоби перкусію проводять за останнім ребром, потім у 12, 11 та 10-му міжребер'ях від поперечних відростків грудних хребців. У здорових тварин ділянка печінкового притуплення знаходиться у верхній частині правого підребер'я у 10--12-му міжреберних проміжках і має вигляд неправильного чотирикутника. Передня лінія печінкового притуплення знаходиться у10-му міжребер'ї по задній межі легень. Задня межа печінки йде по лінії, проведеній від латерального краю поперечнореберного відростка першого поперекового хребця вниз і вперед до місця перетину меж легень з10-м ребром. Нижній край печінки у12-муміжребер'ї опускається до лінії маклока, у11-му-- до рівня середини лопатки, у10-му тупий звук у ділянці печінки переходить у зону притуплення книжки. Верхню межу печінкового притуплення у12-му міжребер'ї знайти не можна, оскільки печінка прикрита м'язами спини. У здорових корів зона притуплення печінки в10-муі11-му міжребер'ях має ширину 6--10см.

Збільшення печінки спостерігається при хронічному паренхіматозному і гнійному гепатитах, гіпертрофічному цирозі та амілоїдозі печінки, рідше гепатозі, кетозі, фасціольозі, ехінококозі, лейкозі, туберкульозі, пухлинах. При збільшенні задньої межі печінкового притуплення у великої рогатої худоби виходить на 3--8см за останнє ребро. У12-муміжреберному проміжку зона притуплення печінки опускається значно нижче лінії маклока (на 4-- 10 см) і проектується на середину лопатки і навіть нижче неї.

Болючість при перкусії у ділянці печінки спостерігається при гострих, рідше при хронічних хворобах печінки. Однак слід ураховувати, що больова реакція може проявлятися і при травматичному ретикулоперитоніті у великої рогатої худоби, хворобах легень і плеври.

У овець і кіз перкусію печінки проводять з 8-го по12-те міжребер'я. У здорових тварин печінкове притуплення має вигляд неправильного чотирикутника.

У коней печінка прикрита легенями. Перкутують її справа з10-го по17-те і зліва з7-го по10-те ребро. При значній гепатомегалії печінкове притуплення виходить з-піднижнього краю легень і заходить навіть за останнє ребро.

У свиней перкусію печінки можна здійснювати лише у невгодованих тварин. У правому підребер'ї вона доходить до 12-го, а у лівому -- до10-го ребер.

У м'ясоїдних дигітальну перкусію печінки роблять у стоячому положенні тварин за задньою межею легень, у собак з правого боку притуплення печінки знаходиться з 10-годо13-горебра, зліва -- по12-те ребро.

При проведенні перкусії необхідно враховувати вік, вагітність, вгодованість, стан органів грудної та черевної порожнин. Ділянка печінкового притуплення може зміщуватися назад при емфіземі легень, ексудативному плевриті, пневмотораксі, зміщенні сичуга вліво у корів. При переповненні жовчного міхура нижня межа печінки може опускатися під дією його маси. Зміщення задньої межі печінки краніальне спостерігається при вагітності, переповненні передшлунків і кишечника, атрофічному цирозі, зміщенні сичуга вправо.

Жовчний міхур досліджують проникаючою пальпацією у 10--11-му міжребер'ях, дещо вище лінії плечового суглоба. Болючість виявляють при запаленні слизової оболонки жовчного міхура (холециститі).

3. Дослідження волосяного покриву у здорової та хворої тварини

Дослідження шкіри проводять методами огляду й пальпації; при паразитарних та інфекційних хворобах застосовують мікроскопію, алергічні проби.

При дослідженні шкіри дотримуються такої послідовності: визначають стан волосяного покриву (волосся, вовни, щетини у ссавців, пера, пуху -- у птахів), потім вивчають фізіологічні властивості шкіри -- колір, еластичність, вологість, запах, температуру, характер їх порушень, і, накінець, виявляють патологічні зміни в шкірі та підшкірній клітковині -- порушення цілісності шкіри, збільшення об'єму, шкірні висипи.

Шерстний (волосяний) покрив, щетина, пух у здорових тварин при правильному догляді та годівлі рівномірно й густо вкривають шкіру, щільно прилягають до неї, блискучі, добре утримуються у шкірі. В теплу пору року волосся коротке, в зимовий період -- довге. У здорових тварин весною і восени закономірно відбувається зміна волосся, а у птахів -- пера (линька). Весною зимове волосся змінюється коротшим, літнім. Як правило, линька починається з крупа, потім поширюється на поперек, грудну клітку і в останню чергу на черево та кінцівки. Триває линька у тварин, особливо у коней, при доброму стані недовго (15--20днів).

У грубововних овець весь пух і частина вовни випадають, у овець культурних порід зміна вовни відбувається протягом всього року. Щетина у свиней також випадає у різні періоди року. У птахів у кінці літа та восени повністю змінюється перо протягом 4--6тижнів. Весною перо у них змінюється частково.