Фізіотерапія: сутність та способи застосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з предмету: Сестринська справа

на тему: "Фізіотерапія: сутність та способи застосування"

студентки 206 групи

Миколаївського базового

медичного коледжу

Гончаренко Катерини



План

1. Теплулікування (банки, гірчичники, компреси, грілки)

2. Водолікування

3. Світолікування

4. Інгаляції

5. Гірудотерапія

6. Парафінотерапія



1. Теплолікування

Теплолікування - це застосування теплових процедур з використанням лікувальних грязей, торфу, парафіну, озокериту, піску та інших теплоносіїв. Загальною властивістю цих речовин, що обумовлює їх високу терапевтичну роль при різних захворюваннях, є здатність довго утримувати тепло і повільно (під час процедури) віддавати його тіла хворого.

Теплоємність та теплопровідність у різних пелоїдів різна (бруд, торф, озокерит, парафін), що обумовлює своєрідність методик їх лікувального застосування у дітей (аплікації озокериту, бруду, гальваногрязь, електрофорез грязьового розчину). Лікувальна дія зумовлена комплексом температурних, хімічних та механічних факторів.

Під впливом аплікації виникають рефлекторні зрушення, розширюються судини, прискорюється крово - та лімфоток, що сприяє поліпшенню трофіки тканин, репаративної регенерації, розсмоктуванню запальних інфільтратів, зменшенню спастичних, больових явищ, відновлення порушених рухових функцій. Деякі хімічні елементи бруду, біологічно активні речовини, що утворюються в шкірі, проникають в кров і надають гуморальну вплив; складні нейрогуморальні реакції визначають протизапальну, гипосенсибилизирующее, реабілітаційне дію теплолікування.

Банки

Як діє медична банку, за рахунок чого досягається позитивний лікувальний ефект? Банку, торкаючись до тіла пацієнта, засмоктує шкіру всередину, що дозволяє підсилити приплив крові до цього місця. Тим самим стимулюється кровообіг, клітини організму активно оновлюються, поліпшується обмін речовин. Цей метод застосовувався для лікування пневмонії і бронхіти, однак лікування банками приносило відчутний ефект також і при болях різної локалізації (в голові, животі, спині, попереку, суглобах і т.д.). Кашель, астму досі лікують за допомогою банок в країнах Азії.

Набирає обертів мода на використання, так званої, вакуум-терапії при лікуванні численних захворювань. Тут використовується той же принцип, причому в домашніх умовах використовують багато банки різної конфігурації і обсягів. Прихильники такого роду лікування переконані, що за допомогою даного методу можна вилікувати такі захворювання, як радикуліт, остеохондроз, бронхіальна астма, виразкова хвороба шлунка, хвороби серцево-судинної системи та ін Однак при лікуванні таких серйозних захворювань з допомогою банок необхідно дотримуватися граничну обережність, а краще все-таки звернутися до фахівців.

Для дітей банки зазвичай застосовуються при лікуванні захворювань легень і бронхів, вони ставляться на спину, під лопатки, уздовж хребетного стовпа, на груди. Не можна ставити банки на ділянку серця. Перед застосуванням банки готуються: миються теплою водою, споліскують, ретельно протираються, ставляться на чистий лоток.

Рекомендується використовувати вазелін або вазелінова олія, яким обробляється ділянку тіла, на який будуть ставитися банки. Якщо процедура здійснюється вперше, тривалість її не повинна перевищувати 1 хвилини, вдруге банки тримаються 15 хв. Процедура не повинна викликати болі, відчуття повинні бути приємними, перерва між процедурами повинен становити 2-3 дні. У минулому для лікування захворювань банки чергувалися з гірчичниками. У цієї процедури є свої протипоказання. Ні в якому разі не можна лікувати за допомогою банок пневмонію, оскільки підвищується йязицірність розриву легеневої тканини (пневмоторакс). Банки не можна ставити за наявності новоутворень, шкірних захворювань, при кровохарканні, при високій температурі тіла.

Декілька рекомендацій по використанню банок:

1. Для змочування ватки не варто використовувати ефір, необхідно користуватися спиртом, причому кількість його має бути невеликим, щоб уникнути опіків.

2. Вікові обмеження: банки не ставляться дітям до 2-х років та людей віком старше 60-ти.

3. Якщо банку важко знімається з тіла, необхідно злегка натиснути рукою на шкіру біля краю банки, запускаючи повітря.

4. Банки небажано ставити після відвідування лазні, сауни. Найкраще робити це на ніч, перед сном.

Гірчичники

Гірчичник (гірчичний пластир) - лікувальний засіб, аркуш цупкого паперу, вкритий шаром знежиреного порошку з насіння гірчиці, або пакет з ламінованого паперу та термозварювального або нетермозварювального пористого паперу, розділеного перфорацією на чотири пакетика, рівномірно заповнених гірчичною сумішшю.

Механізм дії

Механізм дії гірчичників на організм людини полягає в тому, що при подразненні шкіри гірчицею виникає місцева гіперемія та кровообіг у цьому місці значно посилюється (внаслідок розширення судин). Одночасно з цим відбувається подразнення рецепторів шкіри, що викликає підвищення збудження симпатичного відділу нервової системи, внаслідок чого в крові людини накопичуються адреналін та симпатин. Ці речовини спричиняють посилення фагоцитарної реакції організму.

Гірчичник має місцево подразнюючу та відволікаючу дію, що обумовлена рефлекторними реакціями, пов'язаними з подразненням чутливих нервових закінчень шкіри да підшкірних утворень. Гірчичник-пакет, порівняно зі звичайним гірчичником, є більш зручним завдяки тому, що часточки гірчиці не залишаються на шкірі після закінчення процедури та видалення гірчичника.

Показання до застосування

Гірчичники призначають дорослим та дітям (віком від 6 років) як протизапальний, місцевоподразнюючий та відволікаючий засіб при багатьох захворюваннях, серед яких: гострі респіраторні захворювання, бронхіти, ларинготрахеїти, пневмонії, біль у м'язах, невралгії, міозити, остеохондроз, головний біль.

Спосіб застосування

Гірчичники використовують для зовнішнього застосування. Гірчичник-пакет перед застосуванням необхідно струсити для рівномірного розподілу гірчичного порошку по всім чарункам пакету. Гірчичник занурюють в теплу воду на 15-20 секунд, і накладають на шкіру, прикриваючи зверху сухим рушником, щільно притискають до шкіри і залишають на 5-15 хвилин (до появи стійкого почервоніння) залежно від віку та чутливості шкіри пацієнта. При відчутті сильного печіння гірчичник знімають.

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарата, пошкодження шкіри, гіпертермія, туберкульоз, злоякісні новоутворення.

Компреси

Компремс -- пов'язка, змочена водою або лікарським розчином, яку накладають на хворе місце для лікування. Є різновидом відтяжної терапії. Компреси застосовують для розсмоктування місцевих запальних процесів на шкірі, підшкірній жировій клітковині й тканинах, що розташовані нижче.

Різновиди

загальні та місцеві

зігрівальні

холодні та гарячі

Загальний

До загальних компресів відносять загальне вологе укутування.

Зігрівальний

Зігрівальний компрес викликає приплив крові до вогнища запалення, що сприяє розсмоктуванню інфільтрату та усуненню набряку. Такий компрес складається з трьох шарів. Перший -- із тканини в декілька шарів, змоченої водою кімнатної температури. Тканину віджимають і прикладають до шкіри. Зверху (другий шар) кладуть клейонку, вощений папір або целофан, що на 2--3 см відступає від краю вологої тканини.

Далі кладуть товстий шар вати ще більшого розміру. Всі шари щільно прикріпляють до тіла кількома оборотами бинта, укутують хустиною чи шарфом. Через 6--8 годин компрес змінюють сухою теплою пов'язкою або протирають шкіру спиртом для запобігання мацерації. Окрім води, розчинами для компресу можуть бути горілка, розбавлений 50% етиловий спирт, одеколон, слабкий розчин оцту (1 чайна ложка на 500 мл води), камфорна олія.

Гірчичний

Гірчичний компрес є різновидом зігрівального. Застосовується при запальних захворюваннях суглобів, після травм, забитих місць (з другого -- третього дня), інфільтратах після лікарських ін'єкцій, обмежених гострих і хронічних больових синдромах, запальних процесах зіву та гортані, гострих тромбофлебітах кінцівок[1].

Холодний

Холодні компреси (примочки) накладають при забитті, гарячці (на голову), травмах, кровотечах, гострих запальних процесах на шкірі з ерозіями й мокнуттям. Для цього беруть кусок тканини, складений у кілька шарів, змочують у холодній (краще з льодом) воді, віджимають і прикладають на потрібне місце

Кожні 2--3 хвилини впродовж години компрес змінюють на новий. Іноді до води додають свинцеву воду, оцет, рідину Бурова (2 столові ложки на 500 мл води). Для лікувальних примочок використовують розчин борної кислоти, фурациліну (1:1000).

Гарячий

Гарячий компрес роблять із тканини, складеної в кілька шарів і змоченої гарячою водою (50--60о С), поверх якої накладають клейонку та накривають вовняною тканиною. Кожні 5--10 хвилин компрес міняють. Гарячі компреси застосовують для зігрівання при міозитах, радикулітах. Різновидом гарячого компресу є припарки. При припарках використовують грілку або мішечок, наповнений льняними зернами (висівками, ромашкою), попередньо провареними чи розпареними. Мішечок віджимають, остуджують (щоб не обпекти шкіру), накладають на шкіру, зверху накривають клейонкою та теплою тканиною (ватою), закріплюють бинтом. Гарячий компрес чинить розсмоктувальну й знеболювальну дію на вогнище запалення.

Грілки

Місцевий зігріваючий ефект можна одержати за допо­могою грілки. Ефект грілки залежить не стільки від ін­тенсивності температури, скільки від тривалості процеду­ри. При застосуванні грілки відбувається рефлекторне розширення кровоносних судин органів черевної порожни­ни та розслаблення непосмугованих м'язів. Болезаспокій­ливий ефект грілки застосовують при лікуванні виразкової хвороби, ниркової коліки, радикуліту тощо.

Протипоказання до застосування грілок.

Біль у животі невідомого генезу, кровотечі різного виду, гострі запальні явища в черевній порожнині: апендицит, гнійний холецистит, перитоніт, будь-які панкреатити (підшлункова залоза дуже чутлива до тепла, і при її запаленні відбувається самоперетравлення залози), злоякісні і доброякісні пухли­ни, туберкульоз будь-якої локалізації, тромбофлебіт, на­гнійні та алергічні захворювання шкіри, свіжі травми, за­биті місця, обмороження, інфіковані рани, септичний стан хворого.

Для накладання водяної грілки необхідно наповнити її водою температури 70 °С до двох третин об'є­му.

Витісняють з грілки повітря, поклавши її на якусь площину горизонтально і піднявши верхній кінець до по­яви у горловині води. Це можна робити й іншим чином: тримати грілку вертикально і натискати її посередині до появи у горловині води. Повітря з грілки слід витискати з метою надання їй плоскої еластичної форми і щоб вона щільніше прилягала до тіла. Потім грілку герметично за­кривають корком. Перевіряють герметичність. Для цього грілку перевертають дном догори, а отвором донизу. Як­що вода починає підтікати, відкривають корок і знову за­кривають та перевіряють на герметичність. Якщо з отвору постійно підтікає вода, така грілка не придатна для корис­тування.

Сухим рушником витирають грілку.

Гумову грілку, ніколи не прикладають безпосередньо до тіла, а завжди обгортають її чистим сухим рушником. Спочатку, коли грілка ще надто гаряча, під неї підклада­ють рушник, складений у декілька шарів. У міру охоло­дження грілки кількість шарів зменшується.

Якщо грілку слід накласти до хворого місця на трива­лий час (години, доби), через кожні 2--3 год воду в ній треба міняти.

Дуже важливо слідкувати за правильністю положення грілки та загальним станом важкохворих і хво­рих, які перебувають у непритомному стані. Якщо через негерметичність грілки намокла білизна, її обов'язково слід перемінити. У разі виникнення значної гіперемії, пу­хирів або сильних больових відчуттів грілку слід негайно зняти.

Грязеглінолікування

Усі види грязі та глини нагрівають у водяній бані та накладають на потрібну ділянку тіла шаром 3-10 см на 15-30 хв через день, іноді щоденно. Курс 10-20 процедур. Температура мулової грязі 42-44 °C, торфяних 48-50 °C. По закінченню процедури грязь змивають теплою (37 °C) водою, хворого витирають та дають відпочити 30-40 хв.

Під час грязелікування можуть з'явитися так звані грязьові реакції організму, загальні та місцеві. Загальні виражаються втомою, загальним нездужанням, серцебиттям. Місцеві -- загостренням болю в ураженому органі. При появі таких реакцій лікування припиняють на 3-5 днів, потім продовжують зі зниженням температури апплікації, збільшенням паузи між процедурами, зменшенням тривалості впливу.

Парафінолікування

Перед застосуванням парафін нагрівають у водяній бані. Для уникнення опіків парафін повинен бути зневоднений нагріванням до 100 °C упродовж 15 хв.

Способи застосування:

Змащування: розігрітий парафін наносять повторно на потрібну ділянку тіла широкою малярною кистю шаром 1 см

Парафінова ванна: кисть (стопу) змащують парафіном та потім опускають її у клейончатий мішечок, наповнений парафіном більш високої температури (52-55 °C)

Апплікації серветок: марлеві серветки, зшиті з 9-10 шарів марлі, просякають парафіном 60-70 °C, віджимають та накладають на потрібну ділянку тіла, змащену парафіном.

Кюветно-апплікаційний: розігрітий парафін наливають у кювети шаром 2-3 см. Застигнутий парафін виймають з кювета та накладають на потрібну ділянку тіла.

При всіх способах шкіру попередньо ретельно висушують, голять та змащують вазеліном.

Зверху парафіну накладають клейонку, теплий ватник та вкутують хворого простирадлом, ковдрою. Тривалість процедури 30-60 хвилин щоденно або через день. Курс лікування 10-15-20 процедур.

Парафін застосовують й для лікування ран, виразок, опіків. Для цього користуються парафіно-масляною сумішшю: 75% пастеризованого парафіну, 25% вітамінізованого риб'ячого жиру або бавовняної олії. Суміш наносять пульверизатором на уражену ділянку шкіри, охоплюючи 2-3 см здорової шкіри навколо.

Зверху цього шару накладають стерильні серветки, просякнуті цією сумішшю, та бинтують бинтом.

Озокеритолікування

Озокерит -- гірський віск, природний продукт, віскоподібна коричнева маса. Для лікувальних цілей придатний тільки природний медичний озокерит. Зі всіх теплоносіїв озокерит має найвищу тепловтримуючу здатність. Способи застосування подібні до парафіна -- найуживаніший кюветно-аплікаційний.

2. Водолікування

Водолікування, Гідротерапія -- різноманітні способи зовнішнього застосування вод із лікувальною та профілактичною метою, загальними властивостями яких є температурний, механічний та хімічний впливи.

Формування реакцій-відповідей організму на вплив водолікувальних процедур відбувається складним рефлекторним шляхом, головна роль у якому належить ЦНС. Через подразнення шкіри шляхом рефлексу здійснюється вплив на досить важливі процеси в організмі -- теплорегуляцію та обмін речовин, серцево-судинну, нервову та ендокринну системи, дихальну функції та процеси імунітета.

Техніка та методика

Водолікування зазвичай проводиться у вигляді курсу (10-12-15 процедур, через день). Ванни тривалістю 8-10-15 хвилин. Душ припустимо проводити щоденно тривалістю 2-3-5 хвилин. Після кожної процедури необхідний відпочинок упродовж 20-30 хв.

Види процедур

Загальні холодні та прохолодні процедури (до 30 °C)

сприяють підвищенню тонуса серцево-судинної системи, покращують умови венозного кровообігу та лімфообігу, покращують обмін речовин; підвищують тонус м'язів та артеріальний тиск. Тонізуючий вплив холодних та прохолодних процедур на нервову систему виражається у відчутті бадьорості, свіжості, загального підйому сил та підвищення працездатності.

Гарячі водолікувальні процедури (вище 39 °C)

тільки на початковій фазі (упродовж перших хвилин) викликають спазм судин, підвищують тонус серцево-судинної системи, скелетної мускулатури, обмін речовин. Дуже швидко ця фаза змінюється розслабленістю тонуса серцево-судинної системи, скелетної мускулатури, пригніченнями нервової системи. Через деякий час може настати небезпечн перевтома цих систем.

Помірно теплі процедури (36-38 °C)

Короткочасні процедури (5-8-10 хв) підвищують тонус серцево-судинної системи, посилюють обмін речовин, діють заспокійливо на ЦНС, покращують сон.

Ванни та души індиферентних температур (33-36 °C)

мають виражену заспокійливу дію, сприяють зниженню АТ, покращенню сну.

3. Світолікування

Світлолікування, фототерапія (від "фото-"... та грец. therapeia -- лікування) -- вживання з лікувальною метою оптичного випромінювання (інфрачервоного, видимого і ультрафіолетового), розділ фізіотерапії. При світлолікуванні використовують і природне випромінювання Сонця -- сонцелікування.

Фізіологічний вплив

Дія світлової енергії на організм людини визначається:

інтенсивністю (потужністю джерела і відстанню до опромінюваної поверхні),

тривалістю опромінювання,

глибиною проникнення електромагнітних хвиль.

Глибина проникнення залежить від довжини світлової хвилі. Вона найбільша в інфрачервоного і видимого проміння й найменша -- в ультрафіолетових. Почервоніння шкіри -- еритема -- може з'явитися через декілька хвилин після початку опромінювання (інфрачервоне проміння) або після прихованого (латентного) періоду -- 2--8 години (ультрафіолетове проміння).

Ступінь реакції шкіри залежить від її чутливості на різних ділянках тіла до різного випромінювання, від віку, пори року та інших чинників. Ступінь реакції може змінюватися при деяких патологічних станах, прийомі лікарських речовин. Через 3--4 доби на місці опромінювання з'являється засмага.

Застосування

Ультрафіолетове опромінювання (місцеве або загальне) застосовують для:

компенсації ультрафіолетової недостатності;

підвищення опірності до різних інфекцій (наприклад, грипу);

як болезаспокійливий і протизапальний засіб при захворюваннях суглобів, периферичної нервової (неврити, невралгії, радикуліти), м'язової (міозити), дихальної (бронхіти, плеврити) систем;

при шкірних, гінекологічних захворюваннях;

порушеннях обміну речовин;

деяких формах туберкульозу.

У педіатрії цей вид світлолікування використовують для профілактики рахіту, гострих респіраторних захворювань, підвищення захисних сил організму в періоді міжнападу ревматизму, а в поєднанні з протиревматичними медикаментозними засобами -- і в гострій фазі захворювання. Теплові процедури із застосуванням видимого та інфрачервоного випромінювання використовують переважно як болезаспокійливий та розсмоктуючий засіб, головним чином при підгострих і хронічних запальних процесах, невралгіях і м'язових болях.

Обладнання

Для світлолікування застосовують калоричні (теплові) та люмінесцентні штучні джерела світла. У калоричних джерел (лампи розжарювання, випромінювачі інфрачервоного й видимого проміння, загальні і місцеві електросвітлові ванни, лампи Мініна, інфрачервоного проміння) кількість і склад випромінюваної енергії залежать від ступеня нагрівання випромінюючого тіла. До люмінесцентних джерел (випромінювання обумовлено електричними, хімічними і іншими процесами) відносять: ртутно-кварцеві, люмінесцентні еритемні та дугові бактерицидні лампи.

Протипоказання

Світлолікування протипоказане при активній формі сухот, новоутвореннях, вираженої серцевої недостатності, гіпертонічній хворобі 2-ї та 3-ї стадії, різкому виснаженні, підвищеній функції щитовидної залози, захворюваннях нирок з недостатністю функції, а також при фотопатології (тобто захворюваннях, що викликаються світлом).

Світлоповітряні ванни

Світлоповітряні ванни, як найніжнішу процедуру, призначають хворим, що не звикли до сонця, а також для підготовки до сонячних ванн. Їх приймають влітку в злегка притінках в санаторіях, а також на пляжі перед заходом сонця, причому хворі або лежать на кріслах або на землі, або роблять гімнастичні вправи. Тривалість таких ванн - до 1 години. Крім дії розсіяних сонячних променів на організм, тут грає роль подразнюючу вплив повітря незвичній температури, а також вітру і вологості: все це сприяє загартовування організму при схильності до простуд і при функціональних нервових розладах. Протипоказання - ревматизм і хвороби нирок.

Сонячні ванни

При сонячних ваннах оголене тіло (за винятком голови) піддається дії прямих сонячних променів. Хворий лежить на канапі або на чистому піску.

Зазвичай майданчики для сонячних ванн (солярії) влаштовують на березі моря, озера, річки: відбиття променів від водної поверхні збільшує кількість променів на майданчику, і, крім того, з боку води відчувається прохолода.

Хворий лежить на спині горілиць; голова захищена від дії променів парасолькою або капелюхом. Для запобігання опіків і для рівномірного освітлення всього тіла хворий повинен через певну кількість хвилин повертати до сонця то один, то інший бік: живіт, боки і т. д. Ванни приймають від 5 до 40 хвилин; зазвичай починають з 5 хвилин, щодня подовжуючи кожного разу на 5 хвилин.

Лікування потрібно проводити методично, суворо виконуючи призначення лікаря, а без цього замість засмаги може наступити різкий почервоніння шкіри (еритема) або навіть небажаний хворобливий сонячний опік, що викликає іноді загострення легеневого процесу, безсоння, підвищену подразливість нервової системи і т. д.

Перед початком сонячної ванни рекомендується з чверть години посидіти в тіні, а після сонячної ванни прийняти охолодну процедуру (купання, душ або ванну до 25 °C), витертися і відпочивати протягом півгодини. При неврастенії та малокрів'ї курс геліотерапії триває шість тижнів; добрі результати виходять при туберкульозі лімфатичних вузлів, кісток і суглобів (2-3 курси загальною тривалістю по б місяців і більше).

Протипоказання: легеневий туберкульоз з нахилом до кровохаркання, артеріосклероз, декомпенсовані пороки серця, органічні ураження нервової системи, гнійні запальні процеси.

Ртутно-кварцові лампи

Якщо пропускати електричний струм через пари ртуті в безповітряному просторі, то пари, розжарившись, дають випромінювання, що не містить інфрачервоних, червоних і частково жовтих променів (тобто теплових променів), але дуже багате ультрафіолетовими променями. Так як звичайне скло не пропускає ультрафіолетових променів, то ртутні пари поміщають в трубку з кварцу, що пропускає ці промені.

4. Інгаляції

Інгаляція (від лат. Inhalo -- вдихаю) -- шлях введення в організм лікарських засобів або біологічно активних речовин з потоком вдихуваного повітря[1]. Інгаляцію застосовують головним чином для профілактики і лікування гострих та хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів, бронхів і легень, для профілактики й купірування приступів бронхіальної астми, для лікування захворювань слизової оболонки ротової порожнини та ін.

Інгаляційним способом вводять лікарські речовини у формі аерозолей. Вони надходять у кров шляхом дифузії через легеневу тканину і швидко проявляють загальну дію.[2]

Для проведення інгаляцій використовуються, як правило, спеціальні апарати, що працюють за принципом пульверизаторів (інгалятори). Вони застосовуються для розпилення і вдихання аерозолів.

Лікарські речовини можна вводити в організм хворого також в газоподібному стані. Для цього застосовують паровий інгалятор. В пароутворюючу рідину (частіше звичайну воду) додають натрію гідрокарбонат, рослинні масла, ментол (таблетки валідола), утворюючи таким чином лужний розчин масляних речовин.

У стаціонарних умовах при можливості досить дрібного розпилення речовин використовують інгаляції антибіотиків.

До інгаляцій відноситься також вдихання газів (кисню, оксид азоту та ін). Для масляних інгаляцій використовують рослинні олії: мендальна, персикова і багато інших, зараз в аптеках їх безліч. Іноді до масла(олії) додають ментол (1-3%), який має болезаспокійливі і слабкі бактерицидні властивостями. При інфекційних ураженнях носоглотки добре допомагають інгаляції антибіотиків з додаванням евкаліптового масла. Якщо при цьому виникає гіперемія і сухість слизових оболонок дихальних шляхів, необхідно скасувати антибіотики.

На курортах використовують природні аерозолі, частіше за все лужні. Іноді поєднують лужні інгаляції з олійними.

У цих випадках спочатку дихають лугами, а потім, після 15-хвилинної перерви, -- олійними, тому що олійна плівка перешкоджає попаданню ліків на слизову оболонку.

Інгаляцію можна застосовувати як профілактичний захід для захисту дихальних шляхів від шкідливих впливів на слизову оболонку.

5. Гірудотерапія

Гірудотерапія - лікування п'явками. Показання та протипоказання до гірудотерапії. Принцип дії і процедура гірудотерапії

Гірудотерапія перекладається з латині як лікування п'явками. Вона є одним з найдавніших методів медицини.

Лікування п'явками знайшло найширше застосування і в сучасній медицині. Використовуються при цьому не будь-які, а тільки медичні п'явки. Їх вирощують на спеціальних біологічних фермах. Така п'явка є стерильною. Він не може занести в організм пацієнта ніяку інфекцію. Використовується кожна п'явка тільки один раз.

Крім того, п'явка ще й здатна відчувати хворобу. Вона працює тільки з дійсно хворим органом або зоною.

Гірудотерапія застосовується в даний час при лікуванні величезної кількості різних хвороб. Вона часто може позбавити від необхідності оперативного втручання, а іноді стає взагалі єдиною надією на одужання. Дуже важливо відзначити, що сучасна гірудотерапія не має негативних наслідків. Лікувати з її допомогою можна навіть маленьких дітей.

Показання до гірудотерапії: кому необхідне лікування п'явками

Перш за все, таке лікування показано людям, схильним до розвитку застійних явищ. Воно відмінно допомагає при геморої, тромбофлебіті, мастопатії, а також варикозі ніг і тазу.

6. Парафінотерапія

гірчичник гідротерапія лікувальний інгаляція

Секрет методу

Насамперед це простий і чудовий спосіб зробити шкіру обличчя, рук і ніг здоровою і красивою, відновити її. Це унікальна і, найголовніше, натуральна процедура, яка допомагає впоратися з багатьма проблемами. Вона заснована на використанні парафінової плівки і створення так званого ефекту сауни, завдяки чому шкіра отримує здорове зволоження, омолоджується і робиться бархатистою.

Особливо необхідний курс парафінотерапії для тих, хто бажає позбавитися від набряклості, рубців, косметичних дефектів. Крім того, процедуру застосовують у медицині: в якості посттравматичного засобу для лікування захворювань суглобів, при ортопедичних захворюваннях і артриті.

Чималу актуальність парафінотерапія набуває в період зміни сезонів, взимку і навесні. Саме тоді верхній шар епідермісу гостро реагує на брак вітамінів, на холодний вітер та інші несприятливі зовнішні фактори, стає сухим і млявим. Шкіра обвітрюється, розтріскується, лущиться… І тут парафін якраз доречі. Однак пам'ятайте: парафінотерапія підходить не всім! Вона протипоказана людям, у яких є рани або висип, підвищений артеріальний тиск, спостерігається варикозне розширення вен.

Технологія проведення парафінотерпії

Процедуру парафінотерапії рекомендується робити раз на тиждень, результат стає помітний вже відразу і зберігається на 7-10 днів. На сьогодні існують різні різновиди парафінотерапії -- залежно від добавок, які застосовуються. Найпопулярніші з них -- масла, водорості, вітаміни, екстракти різних трав і ароматизатори.

Перший етап полягає в очищенні шкіри. Після того, як її поверхня продезінфікована, настає час ретельного зволоження за допомогою спеціальних засобів, як правило, кремів. Вони наносяться масажними рухами на всю оброблювану поверхню

Наступний етап -- занурення рук в ванночку з розплавленим косметичним парафіном (його температура плавлення близько 54-56 градусів). Після того, як парафін обволікає руки, на них надягають спеціальні пакети, а слідом спеціальні махрові рукавички. Не треба боятися обпектися: парафін має дуже низьку теплопередачу, тому повільно і ніжно буде передавати тепло ваших рук. Під впливом температури відкриваються пори, виводяться токсини, глибоко проникають зволожуючі засоби. Парафинотерапия для рук збільшує приплив крові, завдяки чому відбувається швидке загоєння ран і розсмоктування рубців. Шкіра, просто кажучи, починає "дихати". Коли парафін остигає, процедуру повторюють. У цілому за весь сеанс проходить від 3 до 5 таких циклів. Останнім етапом є додаткове зволоження шкіри кремом і м'який масаж.



Література

1. Самура Б. А., Черних В. Ф., Киреев И. В. и др. Первая доврачебная помощь. -- Х., 2004; Палеев Н. Р. Справочник медицинской сестры по уходу. -- М., 1999.

2. Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. -- 4-е вид., стереотип. -- М.: Медицина, 1984.

3. Аникин М. М., Варшавер Г. С., Основы физиотерапии, 2 изд., М., 1950. (рос.)

4. Справочник практического врача по физиотерапии, 2 изд., М., 1964. (рос.)

5. Практическое руководство по проведению физиотерапевтических процедур, 3 изд., М., 1970. (рос.)

6. Учебное пособие по физиотерапии, М., 1975. (рос.)

7. Справочник по физиотерапии, М., 1976.

8. Інгаляція у Великій радянській енциклопедії (рос.)

9. Эйдельштейн С. Ингаляция, Основы аэрозольтерапии, М., 1967.

10. http://medical-enc.com.ua/teplolechenie.htm

11. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%96%D1%80%D1%87%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BA

Размещено на Allbest.ru